Рішення № 106883025, 21.10.2022, Шевченківський районний суд м. Львова

Справа № 466/12111/21

Провадження № 2/466/887/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 жовтня 2022 року Шевченківський районний суд м. Львова

в складі головуючого-судді Зими І.Є.

при секретарі Колодій Я.П.

з участю позивачки ОСОБА_1

представника позивачки ОСОБА_2

представника відповідачки ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_5 , Третя Львівська державна нотаріальна контора про визнання недійсним договору дарування, -

в с т а н о в и в:

16.12.21 , ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про визнання недійсним договору дарування частини квартири АДРЕСА_1 .

Свої вимоги мотивує тим, що вона є матір`ю ОСОБА_5 та бабусею ОСОБА_4 його дочки.

Заявниці та її сину на праві власності належала квартира АДРЕСА_1 . Так як вона є людиною похилого віку, проживає одна , їй необхідна була фізична та фінансова допомога. Через важкі життєві обставини , вона запропонувала онуці, ОСОБА_4 , щоб остання доглядала за нею, допомагала матеріально довічно, а позивачка, в свою чергу відчужить на її користь свою частину квартири.

08.06.2016р. вона з сином ОСОБА_5 підписали договір, на підставі якого кожен з них відчужив належну йому на праві власності частку , ОСОБА_4 . При цьому вона розуміла, що укладає договір довічного утримання, про що первинно була домовленість з відповідачкою. Натомість в подальшому виявилось , що вона підписала договір дарування своєї частки спірного майна.

На виконання досягнутої між сторонами договору домовленості, онука хоч і не регулярно, проте допомагала їй. Згодом відповідачка повністю відмовилась виконувати свої обов`язки та домовленості між ними. Позивач зазначає, що є інвалідом другої групи загального захворювання, пенсіонером, непрацездатною, часто хворіє, однак жодної допомоги від онуки не отримує, хоча така була їй обіцяна, в обмін за передачу їй у власність квартири. На даний час онука взагалі перестала з нею спілкуватись, стверджує, що квартира належить їй, тому вона не буде її утримувати.

Відтак, укладаючи спірний договір дарування, позивач неправильного сприйняла фактичні обставин правочину, а саме щодо безоплатної передачі у власність відповідача належного їй нерухомого майна, що вплинуло на її волевиявлення під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання. Вважає, що її було введено в оману стосовно природи укладення спірного правочину, оскільки вона думала, що укладає договір довічного утримання.

Ухвалою суду від 29.12.2021р. позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник, ОСОБА_2 , позовні вимоги підтримали в повному обсязі, зіславшись на викладені в заяві обставини та факти . Крім того позивач зазначила, що відповідачка є її єдиною онукою, з якою вони підтримували дуже близькі відносини. Коли внука виросла, вона хотіла жити самостійно, мати свої джерела доходу. Позивачка завжди в колі сім`ї говорила про те, що її майно отримає той, хто буде нею опікуватись та доглядати в старості. У спірній квартирі деякий час проживав її знайомий. В подальшому внучка звернулась до неї з пропозицією . Запевнила, що буде надавати їй утримання , займатись здачею в оренду цього житла . Вони дійшли згоди про те, що буде укладений нотаріальний договір, після підписання якого ОСОБА_4 буде підшуковувати орендарів . Отримані від оренди спірної квартири кошти будуть ділитись на три частини : 1/3 суми оренди буде відкладатись на наступні ремонтні роботи житла, і по 1/3 частці будуть отримувати вони на власні потреби. Крім того, внучка запевняла її в тому, що буде постійно їй допомагати , оскільки позивач в силу віку та стану здоров`я потребує сторонньої допомоги у побутових питаннях. Враховуючи такі близькі родинні стосунки, при підписанні договору у нотаріуса позивач фактично і не дуже вникала у зміст юридичних термінів, який саме договір та з якими наслідками вона підписує. Вона була повністю впевнена в тому, що на підставі угоди у її внучки виникає обов`язок по довічному утриманню позивачки. Крім того, на виконання домовленостей спершу дійсно внучка шукала орендарів, від яких помісячно позивачка отримувала готівкові кошти за використані ними комунальні послуги. Ці гроші позивачка перераховувала на оплату поточних платежів. Орендну ж плату забирала відповідачка . При цьому вона постійно зазначала, що ці кошти вона витрачає на покращення умов проживання в спірній квартирі : проведення ремонту, придбання електротехніки та меблів. Одного разу з вини орендарів було затоплену сусідню квартиру, відтак кошти були витрачені на відшкодування шкоди. В зв`язку з наведеним, відповідачка не надавала позивачці коштів у розмірі, визначеному усним договором між ними. Після неодноразових нагадувань позивачки про необхідність виконання домовленостей про її утримання, відповідачка періодично почала перераховувати їй на банківський рахунок кошти. Проте згодом внучка заблокувала телефон, перестала зовсім спілкуватись з позивачкою, не надає їй жодної підтримки та допомоги. Проте, умовою для підписання договору був саме обов`язок відповідачки по утриманню позивачки . Позивачка не вникала вті домовленості, які могли бути між її внучкою та сином при укладенні договору. Їй відомо лише те, що наданий час її син не оспорює договору. Враховуючи викладене, позивач просила задовольнити позов.

Представник відповідачки ОСОБА_3 в судовому засіданні позов категорично заперечив. Зазначив, що між позивачем та її онукою , ОСОБА_4 , завжди складались теплі та доброзичливі стосунки, відтак бабуся вирішила добровільно передати їй у власність свою частку в квартирі. Батько відповідачки , ОСОБА_5 , який також володів часткою спірної квартири, не заперечував проти такого правочину. Договір дарування було укладено в нотаріальній формі та угодою не передбачалось покладення будь-яких обов`язків на відповідача. Договір був підписаний сторонами, дієздатність яких була перевірена, а також такий був прочитаний нотаріусом позивачу та роз`яснено його зміст та наслідки укладення. Зазначає, що ОСОБА_1 була обізнана, що підписує саме договір дарування, наслідком чого є відчуження майна без будь-яких умов. Звернення з вказаним позовом представник пов`язує з тим, що мати відповідачки звернулась до суду з позовом про розірвання шлюбу є ОСОБА_5 .

Відповідачка ОСОБА_4 в жодне судове засідання не з`явилась, причин неявки суду не повідомила. 17.10.2022 р. суд постановив протокольну ухвалу , якою відмовив у задоволенні клопотання представника відповідача про чергове відкладення судового розгляду в зв`язку з неявкою ОСОБА_4 . Так, відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною правової системи України, кожна особа має право на справедливий розгляд справи. Це право включає в себе доступність до правосуддя. Між тим, як зазначає у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини , кожна сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у справі за його участю, добросовісно користуватись належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Відповідачка у даній справі реалізовує свої права через представника. Її особисту неявку в судове засідання суд розцінює як обраний нею спосіб захисту своїх прав та інтересів.

Третя особа, ОСОБА_5 , подав заяву про розгляд справи без його участі.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог - Третьої Львівської держнотконтори в судове засідання не з`явився, подавши заяву про розгляд справи без їх представника у зв`язку з великою завантаженістю.

Заслухавши сторін по справі та їх представників, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч.1 ст.717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Юридичним наслідком укладення договору дарування є безповоротне припинення права власності у дарувальника на майно, що є предметом даного договору, та виникнення права власності на нього у обдаровуваної особи.

Тобто правовою метою договору дарування є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Виходячи зі змісту ст. ст. 203, 717 ЦК України, договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не тільки про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.

Відповідно до ч.2 ст.717 ЦК України, договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Відповідно до ч.1 ст.229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Правочин, учинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент учинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення. Помилка, допущена внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін, не є підставою для визнання правочину недійсним ( п. 19 постанови Пленуму ВС «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 №9).

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є матір`ю третьої особи - ОСОБА_5 та бабцею ОСОБА_4 , що є відповідачкою по справі та дочкою останнього.

ОСОБА_1 із сином ОСОБА_5 були власниками квартири АДРЕСА_1 . Позивачці належало 17/100 частини квартири на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 10.07.2001р. та 247/400 частини на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 0206.2016р. ОСОБА_5 належало 81/400 частина квартири на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 12.12.2011р. та 1/100 частина на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 28.11.2014р.

Також судом встановлено, що позивачка є особою похилого віку, пенсіонеркою, інвалідом, часто хворіє, як амбулаторно так і стаціонарно, потребує сторонньої допомоги. Її син був військовослужбовцем, постійно був зайнятий на роботі, а з 2014 році був учасником АТО, тому не мав можливості їй допомагати.

У зв`язку з цими обставинами між позивачкою та відповідачкою було досягнуто домовленість про те, що ОСОБА_4 буде доглядати за ОСОБА_1 та допомагати матеріально довічно, а остання , в свою чергу , відчужить на її користь свою частину квартири.

У зв`язку з цими домовленостями, 08.06.2016р. , ОСОБА_1 відчужила ОСОБА_4 належні їй частки в квартирі АДРЕСА_1 , шляхом укладення спірного договору дарування, посвідченого державним нотаріусом Третьої Львівської держнотконтори Стефанишиним М.В., зареєстр. за № 4-322.

Позивач мотивує свої вимоги тим, що спірний договір дарування був укладений під впливом помилки, оскільки вона думала, що укладає з онукою договір довічного утримання (догляду), і не мала на меті безоплатно передавати онуці належну їй частку в квартирі.

Судом встановлено, що на час укладення договору дарування квартири, позивачці було близько 70 років, вона мала низку хвороб, що стверджується медичними довідками в матеріалах справи (а.с.13, 115, 116). ОСОБА_1 не мала жодного досвіду складання відповідних договорів, підготовкою документів для укладання договору займалась відповідачка, у зв`язку з чим вона могла неправильно трактувати суть вчиненого правочину.

Також встановлено, що на виконання домовленостей про утримання, спочатку відповідачка в деякій мірі допомагала позивачці матеріально, переводячи на карту останньої близько 1000 грн. щомісячно, протягом дев`яти місяців, проте згодом взагалі ухилилась від будь-якої допомоги.

На підтвердження заперечень проти заявленого позову представник відповідача просив допитати в якості свідка матір відповідачки ОСОБА_6 та таке усне клопотання було судом задоволено. При цьому представник відповідача не зазначав адреси проживання свідка та брав на себе обов`язок по забезпеченню його явки до суду. Проте, захисник відповідачки неодноразово не забезпечив явку вказаного свідка, не навів поважності причин такої неявки.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи викладене, суд вважав за можливе завершити судовий розгляд без допиту свідка ОСОБА_6 , неодноразова неявка якої спрямована лише на затягування судового розгляду.

Позивач обґрунтовує свої вимоги помилкою через яку нею укладено договір дарування, замість договору довічного утримання.

Суд зазначає, що будь-який правочин реалізується суб`єктом через його відповідне зовнішнє волевиявлення. Однак форма зовнішнього волевиявлення може виявитися неадекватною внутрішній волі суб`єкта правочину внаслідок неправомірних дій контрагента чи третіх осіб, а також внаслідок юридично значущої помилки у сприйнятті суб`єктом правочину його очікуваного юридичного результату. Тому волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Наведені позивачем обставини, якими вона обґрунтовує позовні вимоги, свідчать про наявність помилки - хибного сприйняття нею істотних обставин договору дарування, що вплинуло на її волевиявлення під час укладення такого договору, оскільки як слідує з обґрунтування позовних вимог, вона мала на меті укласти із онукою договір довічного утримання, за яким право власності на квартиру перейде до відповідача після її смерті, за умови здійснення онукою догляду за нею, що суперечить меті договору дарування - передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Суд зауважує, що факт прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз`яснення нотаріусом суті договору, не може вважатись безумовними обставинами, які б виключали підстави для визнання договору дарування недійсним, внаслідок укладення його під впливом помилки.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позивачем повністю доведено факт укладення правочину під впливом помилки, оскільки волевиявлення позивача було направлене на укладення договору довічного утримання, а не договору дарування.

Наслідком недотримання вимоги ч.3 ст. 203 ЦК України, в тому числі щодо укладення договору під впливом помилки є визнання такого договору недійсним (ч.1 ст.215, ст.229 ЦК).

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в розмірі 992,40 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 76-80, 89, 244-246, 263-265 ЦПК України, суд,

у х в а л и в:

Позов задовольнити .

Визнати недійсним договір дарування частини квартири АДРЕСА_1 в частках : 17/100 частки квартири та 247/400 частки квартири, що був укладений 08 червня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 та посвідчений державним нотаріусом Третьої Львівської державної нотаріальної контори, зареєстрований в реєстрі за № 4-322.

Стягнути з ОСОБА_4 в користь держави судовий збір у розмірі 992 грн. 40 коп.

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_1 ;

Відповідач : ОСОБА_4 , , АДРЕСА_3 , ІПН НОМЕР_2 ;

Третя особа : ОСОБА_5 , АДРЕСА_4 , ІПН НОМЕР_3 ;

Третя особа : Третя Львівська державна нотаріальна контора, м. Львів пр. Чорновола, 39 , Код ЄДРПОУ 02899393.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом тридцяти днів з моменту виготовлення повного його тексту, до Львівського апеляційного суду.

Повний текст судового рішення виготовлено 21 жовтня 2022року.

Суддя І. Є. Зима