Рішення № 106873304, 03.08.2022, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 932/3170/22

Провадження № 2а/932/118/22

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03серпня 2022року Бабушкінськийрайонний судм.Дніпропетровська ускладі суддіКудрявцевої Т.О.,розглянувши уприміщенні судуу м.Дніпрі заправилами спрощеногопозовного провадженняадміністративну справуза позовом ОСОБА_1 до Шевченківського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки м. Дніпра Міністерства оборони України, про скасування постанови про адміністративне правопорушення, -

В С Т А Н О В И В:

17 червня 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом, у якому просить скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення №36/22 від 08 червня 2022 року про притягнення його до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 210 КУпАП, а провадження по справі закрити за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

В обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що 08.06.2022 року відносно нього винесено постанову №36/22 по справі про адміністративне правопорушення за ч.2 ст. 210 КУпАП та притягнуто до адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 850 грн. В постанові зазначено, що він 08.06.2022 року звернувся до відповідача за проходженням ВЛК, та з моменту взяття на військовий облік 19.10.2005 року жодного разу до Шевченківського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки м. Дніпра Міністерства оборони України не прибував, чим порушив абз.4 ч.1, абз.8 Додатку №1 «Правил військового обліку призовників і військовозобов`язаних» до «Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов`язаних», затвердженого постановою КМУ від 07.12.2016 року №921. Вважає постанову незаконною, необґрунтованою та такою, що містить відомості, які фактично встановлені не були, а також винесеною з порушенням вимог КУпАП. Зазначає, що він не міг порушити абз.4 ч.1, абз.8 Додатку №1 «Правил військового обліку призовників і військовозобов`язаних» до «Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов`язаних», затвердженого постановою КМУ від 07.12.2016 року №921, оскільки на момент взяття його на військовий облік 19.10.2005 року цих норм взагалі не існувало. Йому інкриміновано вчинення правопорушення, передбачене ч.2 ст.210 КУпАП. Вчинення правопорушення повторно або вчинення порушення в особливий період є безпідставним та необґрунтованим, оскільки така редакція статті чинна на час винесення оскаржуваної постанови та була введена в дію ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення окремих питань виконання військового обов`язку та ведення військового обліку» 30.03.2021 року №1357-ІХ. Тобто, на час взяття його на військовий облік 19.10.2005 року, дана норма була відсутня, а відтак не може бути застосована до цих правовідносин. Крім того, правопорушення, передбачене ч.2 ст.210 КУпАП не є триваючим правопорушенням та згідно ч.1 ст.38 КУпАП адміністративне стягнення може бути накладено не пізніше як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні не пізніш як через два місяці з дня його виявлення. Порядком встановлено чіткий строк для виконання дій призовниками чи військовозобов`язаними, а тому порушення вважається закінченим на наступний день після закінчення строку для виконання дій, якщо такі дії не були вчиненні, в даному у грудні 2016 року та аж ніяк ні в червні 2022 року.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.06.2022 року зазначена адміністративна справа передана в провадження судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська Кудрявцевій Т.О.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 28.06.2022 року відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

05.07.2022 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на адміністративний позов, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. У відзиві представник відповідача зазначив, що відповідно до Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов`язаних, затвердженого постановою КМУ від 07.12.2016 року №921, військовозобов`язані повинні перебувати на військовому обліку за місцем проживання у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки. Відповідно до абз.8 Додатку 1 до Порядку, військовозобов`язані повинні особисто повідомляти у семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну їх сімейного стану, стану здоров`я, адреси місця проживання (перебування), освіти, місця роботи і посади, а також абз.4 ч.1 Додатку 1 до Порядку передбачено, що військовозобов`язані повинні проходити медичний огляд в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки. 08.06.2022 року позивач звернувся до Шевченківського РТЦК та СП м. Дніпра для проходження ВЛК, спеціалістами було встановлено, що позивач з моменту взяття на облік 19.10.2005 року, жодного разу до них не прибував. З наданого позивачем паспорту було встановлено, що позивач також не виконав свого обов`язку та не повідомив про одруження 20.09.2008 року. Позивач посилаючись на те, що на момент взяття його на військовий облік 19.10.2005 року постанови КМУ від 07.12.2016 року №921 не існувало у зв`язку з чим норми обліку не можуть бути до нього застосовані, не вірно трактує норми законодавства та не звільняє його від відповідальності. Порушення позивачем військового обліку відбулося вже після набуття чинності Порядку. Згідно з наданого позивачем паспорту було встановлено, що позивач одружився 20.09.2008 року, про що він повинен був повідомити не пізніше 14.12.2016 року, тобто у семиденний строк, що ним зроблено не було. Порядку передбачено, що військовозобов`язаний повинен раз в 5 років проходити військово-лікарську комісію, але позивач жодного разу не з`явився до військкомату для її проходження. Щодо інкримінованої позивачу саме частини 2 статті 210 КУпАП, то набуття чинності Законом України від 24.05.2022 року №2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» та відповідно до п. 31 ч.1 ст.85 Конституції України та ст. 5 ЗУ «Про правовий режим воєнного стану» Верховна Рада України постановила затвердити Указ Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Крім того, Верховний Суд у постанові від 11 квітня 2018 року у справі №804/401/17 зазначив, що триваюче правопорушення це проступок, пов`язаний з тривалим, неперервним невиконанням обов`язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі в стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). В даному випадку мова йде саме про триваючі правопорушення, які полягали в не з`явленні до Відповідача для проходження ВЛК та не повідомленні про зміни сімейного стану, які були виявлені в момент з`явлення Позивача, у зв`язку з чим строки накладення стягнення відповідають ст. 38 КУпАП. Вважають, що за вказаних обставин не має жодних підстав для скасування оскаржуваної постанови.

Дослідивши докази у справі, суд дійшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною другою статті 2 цього Кодексу передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 4 КАС України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Відповідно до вимог ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, постановою №36/22 від 08 червня 2022 року у справі про адміністративне правопорушення, начальником Шевченківського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки м. Дніпро підполковником ОСОБА_2 накладено на позивача адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 850 гривень за скоєння ним правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.210КпАП України. В постанові зазначено, що 08.06.2022 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки м. Дніпро, для проходження ВЛК та спеціалістами було встановлено, що зазначена особа з моменту взяття на облік 19.10.2005 року, жодного разу до Шевченківського РТЦК та СП не прибував. Крім того, з наданого паспорту було встановлено, що ОСОБА_1 не виконав обов`язку та не повідомив про одруження 20.09.2008 року. Своїми діями ОСОБА_1 порушив абз.4 ч.1, абз.8 Додатку №1 «Правил військового обліку призовників і військовозобов`язаних» до «Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов`язаних», затвердженого постановою КМУ від 07.12.2016 року №921.

Відповідно до ч.1 ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Пункт 1 статті 247 КУпАП визначає обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності наявність події і складу адміністративного правопорушення, а наявність такої події доводиться шляхом надання доказів.

Відповідно до вимог ст. 251 КпАП України, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Згідно із вимогами ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно із вимогами ст. 293 КпАП України, орган (посадова особа) при розгляді скарги на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови і приймає одне з таких рішень: 1) залишає постанову без зміни, а скаргу без задоволення; 2) скасовує постанову і надсилає справу на новий розгляд; 3) скасовує постанову і закриває справу; 4) змінює захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Відповідно до вимог ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною 3 ст. 286 КАС України встановлено, що за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Відповідно до постанови №36/22 від 08.06.2022 року позивачу інкримінується порушення абз.4 ч.1, абз.8 Додатку №1 «Правил військового обліку призовників і військовозобов`язаних» до «Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов`язаних», затвердженого постановою КМУ від 07.12.2016 року №921, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч.2 ст.210 КУпАП.

Порядок військового обліку на території України, встановлений Порядком організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов`язаних», затвердженого постановою КМУ від 07.12.2016 року №921 (далі - Порядок).

Абзац 4 частини 1 Додатку 1 до Порядку передбачає обов`язок військовозобов`язаного проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Абзац 8 частини 1 Додатку 1 до Порядку передбачає обов`язок військовозобов`язаного особисто повідомляти у семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну їх сімейного стану, стану здоров`я, адреси місця проживання (перебування), освіти, місця роботи і посади.

Відповідно до ч. 2 ст. 210 КУпАП, повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, а також вчинення такого порушення в особливий період, - тягнуть за собою накладення штрафу від п`ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

В свою чергу ч.1 ст. 210 КУпАП передбачає відповідальність за порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку.

Отже, порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку вчинене повторно на протязі року або в особливий період, становить собою окремий склад адміністративного правопорушення, передбачений частиною 2 статті 210 КУпАП та саме на призовника чи військовозобов`язаного законодавством покладено обов`язок виконувати правила військового обліку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС України).

Отже, обов`язок доказування в адміністративному судочинстві визначений статтею 71 КАС України розподіляється таким чином, що позивач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги, тобто підставу позову, а відповідач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує заперечення проти позову (постанова Верховного Суду від 14.03.2018 по справі №760/2846/17; постанова Верховного Суду від 14.02.2018 по справі№536/583/17).

Згідно з ч. 1 ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

В обґрунтування незгоди з оскаржуваною постановою позивач посилається на те, що на момент взяття його на військовий облік 19.10.2005 року постанови КМУ від 07.12.2016 року №921 не існувало, а відтак не може бути застосована до цих правовідносин, як і не може бути застосовано ч.2 ст.210 КУпАП, оскільки вона набрала чинності 30.03.2021 року. Окрім того вважає інкриміноване йому правопорушення не триваючим порушенням, а тому не повинен був піддаватися адміністративному стягненню.

Суд вважає таку позицію помилковою з огляду на наступне.

Згідно з частиною першою статті 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через два місяці з дня його виявлення, за винятком випадків, коли справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу підвідомчі суду (судді).

Верховний Суд у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 804/401/17 зазначив, що триваюче правопорушення - це проступок, пов`язаний з тривалим, неперервним невиконанням обов`язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом якогось часу. Іноді такий стан продовжується значний час і увесь час винний безперервно вчиняє правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов`язків. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку усунення стану за якого об`єктивно існує цей обов`язок, виконанням обов`язку відповідним суб`єктом або припиненням дії відповідної норми закону.

В контексті правопорушення передбаченого ст.210 КУпАП та обставин справи слід зазначити, що протиправного характеру поведінка позивача набуває після закінчення встановленого законом строку для постановки на військовий облік. Разом з тим, завершення цього строку не позбавляє позивача обов`язку стати на облік, а відтак подальше невиконання цього обов`язку є вчиненням особою порушення правил військового обліку і таке буде вважатись припиненим лише з моменту його виконання. Відтак, на думку суду, вчинене позивачем правопорушення має триваючий характер, а відтак строки притягнення до відповідальності слід обчислювати саме з моменту його виявлення.

В той же час слід зазначити, що поведінка позивача мала протиправний характер у період з жовтня 2005 року по 08 червня 2022 року. За цей період стаття 210 КУпАП мала кілька редакцій.

Так, норма ст.210 КУпАП станом на 19.10.2005 року мала наступну редакцію: «Порушення військовозобов`язаними чи призовниками правил військового обліку, неявка їх на виклик до військового комісаріату без поважних причин або несвоєчасне подання в обліковий орган, де вони перебувають на військовому обліку, відомостей про зміну місця проживання, освіти, місця роботи, посади, а також порушення порядку проходження навчальних зборів (занять) у навчальних закладах Товариства сприяння обороні України та професійно-технічних навчальних закладах - тягнуть за собою накладення штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті або частиною першою статті 211 цього Кодексу, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, - тягне за собою накладення штрафу від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.»

Редакція ст. 210 КУпАП, на підставі якої позивача притягнуто до відповідальності, введена в дію на підставі Закону України №1357-IX від 30 березня 2021 року.

За визначенням наявним в Законі України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Особливий період розпочався з 17 березня 2014 р., коли було оприлюднено Указ Президента України від 17.03.2014 р. № 303/2014 «Про часткову мобілізацію».

Відповідно до Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженого встановленим порядком, оголошено часткову мобілізацію, у зв`язку з чим в Україні настав особливий період.

Набуттям чинності Законом України від 24.05.2022 року №2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» та відповідно до п. 31 ч.1 ст.85 Конституції України та ст. 5 ЗУ «Про правовий режим воєнного стану» Верховна Рада України постановила затвердити Указ Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» - в Україні оголошено воєнний стан.

На підставі викладеного суд приходить до висновку про правомірність притягнення позивача саме за частиною 2 статті 210 КУпАП.

Суд погоджується з твердженням позивача щодо відсутності постанови КМУ від 07.12.2016 року №921 на момент взяття позивача на військовий облік, тому не можна вважати початком скоєння правопорушення 19.10.2005 року.

Проте, суд наголошує, що Порядок організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов`язаних, затверджені постановою КМУ від 07.12.2016 року №921 набрали чинності 07.12.2016 року і саме з цього періоду позивач повинен був виконувати Правила військового обліку, що позивачем виконано не було.

Оцінюючи у сукупності наявні в матеріалах справи докази, суд вважає встановленим той факт, що позивач дійсно порушив Правила військового обліку в особливий період, за що його було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 210 КУпАП.

Отже, винесення оскаржуваної постанови про притягнення до адміністративної відповідальності позивача відповідало вимогам закону та посадовим інструкціям Шевченківського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки м. Дніпра Міністерства оборони України було спрямоване на дотримання норм законодавства щодо військового обліку.

Доказів на підтвердження пред`явлених вимог та доведеності неправомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 210 КУпАП, останній суду не надав, а судом, в ході розгляду справи таких обставин не було встановлено.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що дії працівників Шевченківського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки м. Дніпра Міністерства оборони України щодо винесення оскаржуваної постанови не є протиправними, а постанова про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 №36/22 від 08.06.2022 року є законною та не підлягає скасуванню.

Таким чином, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити.

Зважаючи, що у задоволенні позову відмовлено, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, - судові витрати не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивачем при поданні адміністративного позову до суду було сплачено судовий збір у розмірі 496,20 грн., який з урахуванням відмови у задоволенні адміністративного позову, слід віднести за його рахунок.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 6-11, 77, 121-123, 143, 243-246, 250-251, 286, 293, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Шевченківського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки м. Дніпра Міністерства оборони України, про скасування постанови про адміністративне правопорушення відмовити.

Судові витрати по справі віднести за рахунок позивача.

Рішення може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду згідно з вимогами ч. 4 ст. 286 КАС України протягом десяти днів із дня його проголошення особами, що брали участь у судовому засіданні, а особами, які не брали участь у судовому засіданні протягом десяти днів зо дня отримання ними його копії.

Рішення набирає законної сили протягом десяти днів із дня його проголошення, або десяти днів зо дня отримання його копії учасниками процесу, які не брали участь у судовому засіданні, якщо не буде оскаржено у встановленому порядку.

Суддя Т.О. Кудрявцева