Рішення № 106857124, 20.10.2022, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 жовтня 2022 р. № 400/11766/21 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Устинова І.А., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,

до відповідача:Військової частини НОМЕР_1 , п АДРЕСА_2 , про:визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення суми середньомісячного заробітку за час затримки проведення повного розрахунку,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач ) звернулася до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач або Військова частина НОМЕР_1 ), в якому просить суд:

визнати протиправною бездіяльність відповідача, щодо не нарахування та невиплати позивачці суми середньомісячного заробітку за час затримки проведення повного розрахунку;

зобов`язати відповідача нарахувати суму середньомісячного заробітку за час затримки проведення повного розрахунку;

стягнути з відповідача на користь позивачки суму середньомісячного заробітку за час затримки проведення повного розрахунку.

Свої вимоги позивачка обґрунтувала тим, що при звільненні з військової служби їй не виплачена грошова компенсація відпустки як учаснику бойових дій за період з 2018 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 12.12.2019 року та невиплачена індексація грошового забезпечення за час проходження військової служби. Факт протиправної бездіяльності відповідача встановлено рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2021р. у справі №400/5528/20. На виконання вказаного судового рішення відповідач здійснив нарахування та виплату грошової компенсації відпустки як учасника бойових дій за період з 2018 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 12.12.2019 року та індексації грошового забезпечення 31.03.2021р., що підтверджується випискою з банківського рахунку. Проте, нарахувавши відповідну компенсацію, Військова частина НОМЕР_1 в добровільному порядку не здійснила нарахування та виплату позивачу середньомісячного заробітку за час затримки, що є порушенням норм ст. 116-117 КЗпП України та є підставою для виплати середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку за період з 10.12.2019 року по 14.05.2020 року, а також виплати компенсації втраченої частини доходу.

Ухвалою від 29.11.2021р. суд (суддя Брагар В.С.) відкрив провадження у справі за

правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін в судове засідання.

Ухвалою від 20.01.2022р. суд витребував у Військової частини НОМЕР_1 : витяг з картки особового рахунку військовослужбовця ОСОБА_1 за весь період проходження військової служби; довідку про здійснення нарахування та виплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій та індексації грошового забезпечення на виконання рішення суду від 24.02.2021 року по справі №400/5528/20 із зазначенням розмірів відповідних випла та зобовязав відповдіача виконати ухвалу суду протягом 5 днів з дня вручення такої ухвали.

В той же час, 24.02.2022 року розпочалася військова агресія Російської Федерації проти України. Указом Президента України №54/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. Указом Президента України від 14.03.2022 року №133/22 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строку дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України від 18.04.2022 року № 259/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України від 17.05.2022 року № 341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строку дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 12.08.2022 р. № 573/2022 Про продовження строку дії воєнного стану в Україні продовжено воєнний стан в України з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.

Бойові дії протягом лютого - жовтня 2022 року ведуться на території Миколаївської області та м. Миколаєва, у зв`язку з чим Миколаївський окружний адміністративний суд працює з обмеженнями у здійсненні правосуддя, та не має об`єктивної можливості для розгляду справи за цим позовом, в межах строку передбаченого КАС України.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.03.2022, справа № 400/ 11766/21 передана на розгляд судді Устинову І.А.

Ухвалою від 20.04.2022р. суддя Устинов І.А. прийняв до свого розгляду справу № 400/11766/21.

Відповідач в строк, встановлений ухвалою суду від 29.11.2021 року про відкриття провадження в адміністративній справі, відзиву на позовну заяву не надав.

Відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Частиною 6 ст. 162 КАС України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Крім того, ухвалу суду від 20.01.2022р. відповідач також не виконав. Станом на час розгляду справи до суду від Військової частини НОМЕР_1 не надходило жодних пояснень щодо позову або заяв чи клопотань по суті справи.

Про розгляд справи відповідач повідомлявся ухвалами суду від 29.11.2021р., від 20.01.2022р., які вручені відповідачу, про що свідчать матеріали адміністративної справи.

Відповідно до ч. 9 ст.205 КАС України, суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження. Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Дослідив матеріали справи, суд встановив таке.

ОСОБА_1 в період з жовтня 05.01.2017 р. по 12.12.2019 р. проходила військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 , має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідчення серії НОМЕР_2 від 18.07.2018 р. та дублікатом (у зв`язку із зміною прізвища) серії НОМЕР_3 від 16.12.2019 р.

При звільнені з військової служби позивачу не була нарахована та не була виплачена індексація грошового забезпечення за період військової служби, а також не було виплачено грошову компенсацію за невикористану соціальну відпустку, як учаснику бойових дій за період з 2018 по 2019р.

Судом встановлено, що рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 24.01.2021р. по справі № 400/5528/20 позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 задоволено частково:

- визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_4 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2018 р. по 2019 р., виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 12.12.2019 р.;

- зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2018 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 12.12.2019 р.;

- визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_4 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) індексації грошового забезпечення за весь період проходження військової служби.

- зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 (п АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) індексацію грошового забезпечення за весь період проходження служби.

На виконання судового рішення по справі № 400/5528/20 Військова частина НОМЕР_1 виплатила позивачці 31.03.2021 року відповідну компенсацію за період з 10.08.2016р. по 31.03.2021р. в розмірі 15843,82грн., що підтверджується банківською довідкою від 31.03.2021р., яка міститься в матеріалах справи.

Враховуючи отримані ОСОБА_1 кошти, на переконання позивача, відповідач у відповідності до ст. 117 КЗпП України має виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, що стало підставою для звернення позивачки до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною першою статті 3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Слід зауважити, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок,

умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

Отже, трудове законодавство у питаннях, що не врегульовані нормами спеціального законодавства, поширюється також і на військовослужбовців, тому доводи відповідача про зворотнє, судом не приймаються до уваги.

Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган

в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум саме у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зазначила, що метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Оскільки, ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 року у справі № 810/451/17.

Таким чином, суд погоджується з позивачкою щодо наявності у неї права на отримання середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні з військової служби.

Як вбачається з банківської довідки-розрахунку від 31.03.2021р., відповідачем виплачено позивачці суму компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2018 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 12.12.2019 р. та виплату індексації грошового забезпечення за весь період проходження військової служби в розмірі 15843,82грн.

Таким чином, відповідач провів фактичний розрахунок з ОСОБА_1 щодо виплати компенсації поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України.

Ухвалу суду від 20.01.2022р. Військова частина НОМЕР_1 станом на час розгляду справи не виконанала, тобто не надала до суду витребувані документи для повного та всебічного розгляду справи.

Тому, суд при вирішенні спору, керується доказами, що наявні в матеріалах адміністративної справи станом на час її розгляду.

Середньоденний заробіток обраховується відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100.

Щодо суми середнього заробітку суд виходить з того, що встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Враховуючи відсутність належних документів (ті, які суд витребовував у відповідача ухвалою від 20.01.2022р.) для обрахунку середнього заробітку за час затримки виплати коштів при звільненні, суд доходить висновку, що належним способом захисту прав позивача у спірних правовідносинах є визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2018-2019 роки та індексації грошового забезпечення за весь час проходження служби) та зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахування та виплати на користь позивачки середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.12.2019 року по день фактичного розрахунку - 31.03.2021 року відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100.

Таким чином, позов підлягає задоволенню частково.

Питання про розподіл судових витрат судом не вирішувалось, так як позивачка на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" звільнена від сплати судового збору, а доказів понесення інших судових витрат сторони суду не подали.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні з військової служби (невиплата компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2018-2019 роки та індексації грошового забезпечення за весь час проходження служби).

3. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.12.2019 року по день фактичного розрахунку - 31.03.2021 року з урахуванням вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100.

4. В решті позову - відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя І. А. Устинов