Рішення № 106845604, 17.10.2022, Пересипський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Суворовський районний суд м. Одеси)

Справа № 523/16310/16-ц

Провадження №2/523/823/22

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" жовтня 2022 р. Суворовський районний суд міста Одеси в складі

головуючого судді Сувертак І.В.

при секретарі Мельніченко Г. О.

розглянув в відкритому судовому засіданні в залі суду №5 в місті Одесі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сейп Автотранс» (м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, буд. 66/3), третя особа ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ), про стягнення матеріальної та моральної шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,-

Установив:

Позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом та просив стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Сейп Автотранс» - 31590 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач вказував на те, що в результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 11.04.2016 року о 15.50 год. з вини водія, який керуючи належним відповідачу автомобілем «RENO LOGAN», реєстраційний номер НОМЕР_1 , порушив вимоги ПДР. Внаслідок вказаного відбулося зіткнення з автомобілем позивача «Hundai i30», реєстраційний номер НОМЕР_2 . Загальна вартість відновлювального ремонту становить 26590 грн., витрати по якому були сплачені позивачем. В результаті пригоди позивачу також було завдано моральної шкоди у розмірі 5000 грн., яка полягає у душевних стражданнях пов`язаних з ушкодженням власності.

В ході розгляду справи судом першої інстанції до участі в ній було залучено в якості третьої особи ОСОБА_2 .

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 14.02.2017р. позов задоволено.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 25.05.2017р. рішення першої інстанції залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 11.12.2019р. зазначені рішення та ухвалу скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

У відповідності до ст.33 ЦПК України дана цивільна справа передана для розгляду судді Бабакову В.П.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 14.01.2020 року визначено головуючого-суддю Бабакова В. П.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 18.02.2021 року визначено головуючого-суддю Сувертак І. В. Вилучений суддя Бабаков В. П., підстава вилучення звільнення з посади.

Справу суддею Сувертак І. В. отримано 19.02.2021 року.

Ухвалою Суворовського районного суду м.Одеси від 21 лютого 2021 року було прийнято до свого провадження зазначену цивільну справу та продовжено розгляд за нормами спрощеного позовного провадження. (т.2, а.с. 2,3).

Позивач в судове засідання не прибув, про розгляд справи обізнаний належним чином, причин неявки суду не сповістив та з клопотанням про відкладення розгляду справи не звертався. (т.2, а.с. 12, 32,33).

Представник відповідача та третя особа в судове засідання не прибули, про розгляд справи повідомлялись належним чином, причин неявки суду не сповістили та з заявою про відкладення розгляду справи не звертались. Окрім того, неодноразово приймали участь у судових засіданнях. (а.с. 11,13,15,16,17,27).

Враховуючи вимогист. 223 ЦПК Українита ст.6 КонвенціїПро захист прав людини та основних свобод, ратифікованої Законом України 17.07.1997 року, з метою недопущення затягування розгляду справи, суд вважає за необхідне розгляд справи провести за відсутності сторін.

Щодо неявки сторін в судове засідання, також суд зазначає наступне.

Рівність сторін є одним з невід`ємних елементів поняття справедливого судового розгляду. Вона вимагає, аби кожна сторона бачила, що їй надано розумні можливості представити свій інтерес за умов, які не ставлять її у несприятливе становище, порівняно із супротивником (Ocalan проти Туреччини [ВП], § 140, Foucher проти Франції, § 34; Bulut проти Австрії; Faig Mammadov проти Азербайджану, § 19). Вона вимагає забезпечення справедливої рівноваги між сторонами і застосовується як до цивільних, так і до кримінальних справ.

Слухання може бути проведене за відсутності позивача, якщо він відмовився від права бути присутнім на слуханні. Така відмова може бути очевидною або передбачуваною з поведінки, наприклад, коли він або вона намагається ухилитися від судового розгляду (Lena Atanasova проти Болгарії, § 52). Проте будь-яка відмова від гарантій згідно зі статтею 6 повинна виконувати тест «проінформованої та усвідомленої» відмови, як це встановлено у прецедентному праві Суду (Сейдовіч проти Італії [ВП], §§ 86-87)7.

Розумний характер тривалості провадження визначається відповідно до обставин справи, що вимагає оцінки в цілому (Boddaert проти Бельгії, § 36). Хоча окремі стадії провадження можуть провадитись з прийнятною тривалістю, проте загальна тривалість процесу може, однак, перевищити «розумний строк» (Добертен проти Франції, § 44).

Установивши невідповідність акта законодавства критерію «якість закону» суд, за загальним правилом, повинен тлумачити національне законодавство таким чином, щоб результат цього тлумачення відповідав верховенству права з урахуванням усіх складових цього принципу, зокрема, справедливості та розумності (врахування при вирішенні публічно-правового спору загальних (суспільних) інтересів).

Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд виходить з того, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Викладене свідчить про можливість вирішення справи у відсутності сторін.

З`ясував обставини справи, дослідив та проаналізував матеріали справи, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 11.04.2016 року о 15.50 год., ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «RENO LOGAN», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить відповідачу, не впорався з керуванням та вчинив зіткнення з автомобілем позивача «Hundai i30», реєстраційний номер НОМЕР_2 , внаслідок чого автомобілі були пошкоджені.

Учасниками пригоди було погоджено обставини дорожньо-транспортної пригоди та складено європротокол.

Згідно до з актом виконаних робіт вартість відновлювального ремонту склала 26590 грн., які були сплачені відповідно до квитанції №27 від 23.05.2016 р. ФОП ОСОБА_3 .

На момент скоєння ДТП цивільна відповідальність ТОВ «Сейп Автотранс» на зазначений автомобіль була застрахована у СТДВ ПрАТ «Європейський Страховий Союз», що підтверджується полісом АЕ/6847571 зі строком дії від 25.11.2015 року до 24.11.2016 року. (а. с. 37).

Відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно з частиною другою статті 1188 ЦК України, якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов`язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини.

Частиною першою статті 979 ЦК України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Положеннями статті 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Отже, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Наведене узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 04 липня 2018 року в справі № 755/18006/15-ц, якимвідступлено відвисновку, сформульованого Верховним Судом України у постанові від 23 грудня 2015 року у справі № 6-2587цс15, відповідно до якого страховик, який виплатив страхове відшкодування, має право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права, зокрема, право вимоги до винної особи про стягнення коштів у розмірі виплаченого страховиком відшкодування.

За час розгляду справи позивачем не надано клопотання про залучення страхової компанії ПрАТ «Європейський Страховий Союз» до участі у справі.

Оскільки між між ТОВ «Сейп Автотранс» та ПрАТ «Європейський Страховий Союз» було укладено договір добровільного страхування, тому покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Суд наголошує, що судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов`язків у сторін.

Згідно з частиною 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст.80 ЦПК України).

Згідно із частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 1 статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те що, позивачем не доведено, що саме Товариство з обмеженою відповідальністю «Сейп Автотранс» повинно відповідати за пред`явленим позов та відшкодувати матеріальну шкоду, що завдана вчиненням ДТП, не залучено також ПрАТ «Європейський Страховий Союз», до участі у справі, суд приходить до висновку про необґрунтованість та недоведеність позовних вимог, в зв`язку з чим в задоволенні позову слід відмовити.

Щодо додаткових пояснень представника ПрАТ «Європейський Страховий Союз» Довганюк Т. В. в котрих він просив вирішити питання про поворот виконання рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 14 лютого 2017 року, суд відмовляє у задоволенні зазначеного клопотання, виходячи з наступного.

Представник ПрАТ «Європейський Страховий Союз» Довганюк Т. В. в зазначених додаткових поясненнях зазначив, що в результаті виконавчого провадження на користь ОСОБА_1 були сплачені грошові кошти, а саме борг у розмірі 12141 грн. 21 коп. (а.с. 178).

Відповідно до ч.2 ст. 444 ЦПК України, якщо рішення після його виконання скасовано і справу повернуто на новий розгляд, суд, ухвалюючи рішення, вирішує питання про поворот виконання, якщо під час нового розгляду справи він:

1) закриває провадження у справі;

2) залишає позов без розгляду;

3) відмовляє в позові повністю;

4) або задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі.

Судом встановлено також, що ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Мостова Г. І. від 19 липня 2017 року, також зупинено виконання рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 14 лютого 2017 року по цивільній справі №523/16310/16-ц. (т.1, а.с. 159).

Будь-яких доказів виконання рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 14 лютого 2017 року по цивільній справі №523/16310/16-ц матеріали справи не містять, не надано доказів перерахування грошових коштів у розмірі 12141 грн. 21 коп. на користь ОСОБА_1 , не надано завірених матеріалів копій виконавчого провадження щодо виконання рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 14 лютого 2017 року по цивільній справі №523/16310/16-ц.

Також суд зазначає, що ТОВ «Сейп Автотранс» не позбавлений можливості звернутись з клопотанням про поворот виконання рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 14 лютого 2017 року по цивільній справі №523/16310/16-ц, повторно з пред`явленням належних доказів його виконання.

Керуючись ст. ст. 5, 12, 13, 18, 76-81, 89, 141, 211, 223, 258, 263-265, 274, 354 ЦПК України, суд,-

Вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )до Товаристваз обмеженоювідповідальністю «СейпАвтотранс» (м.Одеса,вул.Чорноморського козацтва,буд.66/3),третя особа ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ),про стягненняматеріальної таморальної шкодизавданої внаслідокдорожньо-транспортноїпригоди залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Суворовський районний суд м. Одеси.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 19 жовтня 2022 року.

Суддя