Ухвала суду № 106835788, 19.10.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

про забезпечення адміністративного позову

19 жовтня 2022 року м. Київ № 640/17836/22

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Огурцов О.П., розглянувши заяву приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 про забезпечення позову до пред`явлення позовної заяви,

особи, які можуть отримати статус учасника справи:

позивача Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1

відповідач Міністерство юстиції України

треті особи 1) Компанія "Маліеро Лімітед",

2) Товариство з обмеженою відповідальністю "РЕНТ УМБ"

В С Т А Н О В И В:

Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з заявою про забезпечення позову, до пред`явлення позовної заяви, шляхом зупинення дії наказу Міністерства юстиції України від 30.09.2022 № 4178/5 в частині пункту 3, яким анульовано заявнику доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, та пункту 6, яким покладено виконання пункту 3 наказу на Державне підприємство "Національні інформаційні системи".

Заяву обґрунтовано тим, що наказ Міністерства юстиції України від 30.09.2022 № 4178/5 має очевидні ознаки протиправності, оскільки прийнято без дотримання вимог частини шостої статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" щодо недопустимості адміністративного оскарження рішень державного реєстратора до Міністерства юстиції України за умови наявності судового провадження, предметом якого є оскарження тих самих рішень.

Крім того, заявник зазначає, що оскаржуваний наказ порушує його право на працю, а також зачіпає права третіх осіб, що звертаються з метою вчинення нотаріальних дій, а, відтак, невжиття заходів забезпечення позову може спричинити настання більш негативних наслідків, тоді як у випадку відмови у задоволенні позову вжиття заходів забезпечення позову не зумовить настання будь-яких негативних наслідків.

Частинами першою та другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що з метою захисту прав та інтересів особи суд за її заявою або з власної ініціативи може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, постановлення якої належить до дискреційних повноважень суду та вирішення питання щодо їх вжиття залежить від наявності однієї з обставин, передбачених частиною другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, що встановлюється судом виходячи з конкретних доказів, поданих заявником.

Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів забезпечення позову у разі їх вжиття за клопотанням особи.

Суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Не допускається забезпечення позову, зокрема, шляхом зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов`язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення (пункт 5 частини третьої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України).

При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих заявником на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам, що можуть бути нею заявлені.

Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

Водночас, заходи забезпечення мають бути адекватними та співмірними.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом подальших позовних вимог, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування: або обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі. А також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.

Судом встановлено, що наказом Міністерства юстиції України від 30.09.2022 № 4178/5 відповідно до частини третьої статті 26, пунктів 1, 4 частини сьомої статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" задоволено скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕНТ УМБ" від 29.08.2022 та скасовано рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 від 12.08.2022 № 64484539, від 31.08.2022 № 64646019; анульовано доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1.

Разом з тим, відповідно до Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.08.2022 по справі № 640/13014/22 відкрито провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕНТ УМБ" до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 про визнання протиправними та скасування рішень про державну реєстрацію, зокрема, й рішення від 12.08.2022 №64484539. У подальшому, ухвалою суду від 23.09.2022 позовну заяву залишено без розгляду.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Рисовський проти України" наголошено на важливості принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

У цьому випадку, відповідно до пункту 3 частини шостої статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" Міністерство юстиції України, його територіальні органи залишають скаргу на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав без розгляду по суті, якщо наявна інформація про відкрите за заявою скаржника судове провадження, предметом якого є оскарження тих самих рішень, дій або бездіяльності у сфері державної реєстрації прав.

У даному випадку вбачається, що скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕНТ УМБ" була прийнята до розгляду Міністерством юстиції України за наявності відкритого судового провадження з тим самим предметом оскарження.

Суд зазначає, що доводам позивача щодо наявності законодавчих та фактичних підстав для розгляду скарги Міністерством юстиції України має бути надано оцінку під час розгляду справи по суті. Разом з тим, зазначені вище обставини викликають обґрунтований сумнів у суду щодо дотримання відповідної процедури розгляду скарги відповідачем.

Крім того, частиною першою статті 3 Закону України від 02.09.1993 № 3425-XII "Про нотаріат" визначено, що нотаріус - це уповноважена державою фізична особа, яка здійснює нотаріальну діяльність у державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архіві або незалежну професійну нотаріальну діяльність, зокрема посвідчує права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Відповідно до статті 46-1 цього Закону нотаріус під час вчинення нотаріальних дій обов`язково використовує відомості єдиних і державних реєстрів шляхом безпосереднього доступу до них.

Нотаріус під час вчинення нотаріальних дій обов`язково використовує відомості Єдиного державного демографічного реєстру, а також Державного реєстру актів цивільного стану громадян, Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців і громадських формувань, інших єдиних і державних реєстрів, що функціонують у системі Міністерства юстиції України.

Нотаріус під час вчинення нотаріальних дій із нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва обов`язково використовує також відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Державного земельного кадастру.

Інформація з єдиних і державних реєстрів, отримана нотаріусом під час вчинення нотаріальних дій, залишається у відповідній справі державної нотаріальної контори чи приватного нотаріуса.

Користування єдиними та державними реєстрами здійснюється безпосередньо нотаріусом, який вчиняє відповідну нотаріальну дію.

Таким чином, з огляду на вказані норми, дія оскаржуваного наказу відповідача фактично зупиняє діяльність нотаріуса у сфері державної реєстрації, яка не є основним видом, а й вчинення більшої частини нотаріальних дій, оскільки такі дії потребують використання відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Суд наголошує, що інститут забезпечення адміністративного позову дійсно є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі. Однак, застосовуючи такий інститут, необхідно перш за все враховувати його мету та запобігати вирішенню спору у справі шляхом задоволення заяви про забезпечення позову.

У цьому випадку позивачем було обґрунтовано, що до ухвалення рішення у справі існує очевидна небезпека заподіяння шкоди його правам та інтересам, з метою захисту яких має намір звернутися до суду, або захист цих прав та інтересів стане неможливим після набрання законної сили рішенням в адміністративній справі або для їх поновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

На підставі вищевикладеного, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін; наявності зв`язку між заходом щодо забезпечення позову, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову в частині зупинення дії пункту 3 спірного наказу.

Суд звертає увагу, що такі заходи забезпечення позову є співмірними, оскільки передбачають співвідношення можливих негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник має намір звернутись до суду.

Разом з тим, пункт 6 спірного наказу щодо покладення обов`язків по виконанню наказу на певну особу не є юридично значимим та не змінює жодним чином обсяг прав та інтересів інших осіб та не встановлює для таких осіб жодних обов`язків, а тому задоволення заяви про забезпечення позову в цій частині є необґрунтованим.

Керуючись статтями 150-154, 156, 157 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Заяву приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову - задовольнити частково.

2. Вжити заходи забезпечення адміністративного позову.

3. Зупинити дію пункту 3 наказу Міністерства юстиції України від 30.09.2022 № 4178/5.

4. В іншій частині заяви - відмовити.

Ухвала може бути пред`явлена до виконання в порядку Закону України "Про виконавче провадження" до 20.10.2025.

Стягувачем у виконавчому провадженні, відкритому на підставі даної ухвали, є приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 (АДРЕСА_1), боржником - Міністерство юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького, 13, код ЄДРПОУ 00015622).

Частиною першою статті 156 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що ухвала про забезпечення позову підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження.

Згідно з частиною восьмою статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалу про забезпечення позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання.

Суддя О.П. Огурцов