Рішення № 106835781, 13.10.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 жовтня 2022 року м. Київ № 640/32485/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Мазур А.С., при секретарі судового засідання Моренко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу:

за позовомОСОБА_1 до третя особа Офісу Генерального прокурора Київська обласна прокуратура провизнання протиправними рішення та дій, зобов`язання вчинити дії,за участю представників сторін:

від позивача - не прибув.

від відповідачів - Кутєпов О.Є., Шокал Ю.В.

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Офісу Генерального прокурора, третя особа Київська обласна прокуратура, в якому просить суд: визнати протиправним і скасувати рішення першого заступника Генерального прокурора Говди Р.М. від 29.10.2020 про затвердження штатного розпису Київської обласної прокуратури (місцеві прокуратури) в частині визначення однієї штатної посади «заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури»; визнати протиправними дії Офісу Генерального прокурора щодо виключення зі штатного розпису Київської обласної прокуратури (місцеві прокуратури) однієї штатної посади «заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури», яку з 31.01.2017 займав ОСОБА_1 ; зобов`язати Офіс Генерального прокурора протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дня набрання рішенням суду законної сили внести зміни до штатного розпису Київської обласної прокуратури (місцеві прокуратури), затвердивши у штаті Києво-Святошинської місцевої прокуратури додатково штатну посаду «заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури», займану ОСОБА_1 з 31.10.2017.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.12.2020 суд відкрив спрощене позовне провадження у справі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.01.2022 суд перейшов до розгляду адміністративної справи № 640/32485/20 в порядку загального позовного провадження та призначив підготовче судове засідання.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.07.2022 суд закінчив підготовче провадження у справі та перейшов до розгляду справи по суті.

Позовні вимоги вмотивовані незгодою позивача з рішенням та діями Офісу Генерального прокурора щодо виключення зі штатного розпису Київської обласної прокуратури (місцеві прокуратури) однієї штатної посади заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури. Внесення відповідачем вищевказаних змін до штатного розпису Київської обласної прокуратури в частині скорочення вищевказаної штатної посади уважає необґрунтованим з огляду на відсутність для цього підстав, передбачених пунктом 1 розділу ХV «Структура та штатна чисельність органів прокуратури» Положення про організацію кадрової роботи в органах прокуратури, затвердженого наказом Генеральної прокуратури України від 18.12.2017 №351, яким передбачено, що пропозиції щодо змін до структури чи штатної чисельності вносяться виключно з метою удосконалення організації роботи органу (підрозділу) прокуратури, виходячи зі стану злочинності в регіоні, обсягу роботи органу (підрозділу) прокуратури та навантаження на його працівників, а також у разі змін законодавства, якщо це впливає на обсяг компетенції прокуратури, її організацію та діяльність, або адміністративно-територіального устрою. Також зазначив, що штатний розпис є організаційно-розпорядчим документом Офісу Генерального прокурора, який використовується для вирішення організаційно-розпорядчих завдань управління, отже, є локальним нормативно-правовим актом, тобто документом, яким, у разі його затвердження, зобов`язана керуватися державна установа/організація у своїй діяльності. Внаслідок скорочення однієї посади заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури, яку, зокрема, обіймав позивач, Київська обласна прокуратура фактично вивела його поза штат працівників, що призвело до порушення його права на проходження публічної служби на вищевказаній посаді.

У відзиві на позовну заяву Офіс Генерального прокурора проти задоволення позовних вимог заперечив, з огляду на те, що 29.10.2019 перший заступник Генерального прокурора Говда Р.М. відповідно до законодавства та в межах наданих повноважень затвердив штатний розпис на 16.10.2020 Київської обласної прокуратури (місцеві прокуратури), в якому визначено одну посаду заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури. Цим штатним розписом одну посаду заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури, яку обіймав позивач, не скорочено, оскільки таке скорочення відбулося відповідно наказу Генерального прокурора України від 13.11.2018 №135ш, який прийнято в установленому законодавством порядку і який позивачем не оскаржувався. У зв`язку зі скороченням згаданої посади позивача 26.11.2018 попереджено про наступне звільнення. За висновком відповідача, оскаржувані позивачем дії щодо виключення зі штатного розпису Київської обласної прокуратури (місцеві прокуратури) однієї штатної посади заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури, яку обіймав позивач, фактично є оскарженням ним наказу Генерального прокурора України від 13.11.2018 №135ш, щодо якого позивачем не дотримано установлений законодавством шестимісячний строк звернення до суду. Ураховуючи викладене та керуючись частиною третьою статті 123 та пунктом 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України, просив залишити позовну заяву без розгляду.

У відповіді на відзив позивач зазначив, що в межах розгляду адміністративних справ №640/13475/19, №640/22070/18 були встановлені преюдиційні факти згідно яких накази про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури, виключення його із штату Київської обласної прокуратури не приймалось, а відтак, належним способом захисту має бути позовна вимога про визнання протиправними дій щодо виключення зі штатного розпису Київської обласної прокуратури займаної ОСОБА_1 на день подання позову посади.

Київська обласна прокуратура проти задоволення позовних вимог заперечила, з огляду на те, що ході розгляду адміністративної справи № 640/13475/19 за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Київської області, прокурора Київської області Киричука М.Ю. про визнання протиправним і скасування наказу та зобов`язання вчинити дії судом апеляційної інстанції на підставі досліджених доказів встановлено, що з огляду на скорочення 1 посади заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури на підставі наказу Генерального прокурора України № 135ш від 13.11.18 підлягала скороченню та посада, яку обіймав ОСОБА_1 , а органами прокуратури області додержано вимог законодавства при вивільненні працівника у зв`язку із скороченням, у тому числі, умов, передбачених ст.ст. 42, 49-2 КЗпП України та вимог п. 11 Положення про організацію кадрової роботи в органах прокуратури, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 19.12.17 № 351 при визначенні осіб, які підлягають можливому подальшому вивільненню, що свідчить про дотримання адміністративної процедури вивільнення зі штатної посади публічної служби.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, 08.10.2012 наказом Генеральної прокуратури України №144ш затверджено структуру та штатну чисельність прокуратури Київської області. В структурі Київської обласної прокуратури на правах самостійного структурного підрозділу передбачено прокуратуру Києво-Святошинського району загальною кількістю працівників 36 одиниць, зокрема 1 одиниця - прокурор району, 2 одиниці - заступник прокурора.

Наказом Генеральної прокуратури України від 23.09.2015 №82-ш внесені зміни до вищевказаного наказу Генеральної прокуратури в частині структури прокуратури Київської області, а саме: виключено з її структури прокуратуру Києво-Святошинського району та включено Києво-Святошинську місцеву прокуратуру кількістю 96 осіб, з яких: керівник - 1 особа, перший заступник керівника - 1 особа, заступник керівника - 2 особи.

Відповідно до наказу прокурора Київської області від 30.10.2017 №291-к ОСОБА_1 з 31.10.2017 призначений на посаду заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області.

У подальшому наказом Генерального прокурора України від 13.11.2018 №135ш на підставі подань прокурора Київської області від 01.11.2018 №11-1528вих18 та №11-1529вих18 з метою удосконалення роботи прокуратури Київської області до наказу Генеральної прокуратури України від 08.10.2012 №144ш внесені зміни в частині скорочення в Києво-Святошинській місцевій прокуратурі однієї посади заступника керівника прокуратури.

Як вбачається зі змісту встановлених рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.03.2019 у справі № 640/22070/18, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 29.07.2021 обставин, 26.11.2018 прокурором Київської області Киричуком М.Ю. винесено заступнику керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури ОСОБА_1 попередження про вивільнення №11-218вих-18.

У період з 20.12.2018 по 24.02.2020 позивач перебував у відпустці без збереження заробітної плати у зв`язку потребою його малолітнього сина у домашньому догляді, тому в указаний період не виконував свої посадові обов`язки, що учасниками справи не заперечується.

Після закінчення зазначеної відпустки, позивач відповідно до наказу в.о.прокурора Київської області від 21.02.2020 №64-к приступив до виконання своїх посадових обов`язків.

Відповідно до пункту 4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 19.10.2019 №113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», на підставі наказу Офісу Генерального прокурора від 03.09.2019 №410 «Про окремі питання забезпечення початку роботи обласних прокуратур» та наказу Офісу Генерального прокурора від 08.09.2020 №414 «Про день початку роботи обласних прокуратур» прокуратуру Київської області перейменовано в Київську обласну прокуратуру без зміни ідентифікаційного коду в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців, вказана прокуратура розпочала свою роботу 11.09.2019.

Згідно з довідкою Київської обласної прокуратури від 06.11.2020 та довідкою Київської обласної прокуратури про доходи від 06.11.2020 №21ф-401 станом на 06.11.2020 позивач продовжував обіймати заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури.

З листа Офісу Генерального прокурора від 04.12.2020 №21-4083вих20, адресованого адвокату позивача - ОСОБА_3 , позивач дізнався, що станом на 16.10.2020 штатним розписом Київської обласної прокуратури, 29.10.2020 затвердженим першим заступником Генерального прокурора Говдою Р.М. у штаті Києво-Святошинської місцевої прокуратури передбачено лише 2 посади заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської обласної прокуратури: 1 посада першого заступника керівника місцевої прокуратури, 1 посада - заступника керівника місцевої прокуратури.

На переконання позивача, таким чином, рішенням першого заступника Генерального прокурора Говди Р.М. від 29.10.2020 про затвердження вищевказаного штатного розпису у штаті Києво-Святошинської місцевої прокуратури скорочено одну штатну посаду заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури.

Наказом прокурора Київської області від 19.12.2018 №628к ОСОБА_1 закріплено за відділом роботи з кадрами прокуратури Київської області, а в подальшому наказом прокурора Київської області від 10.03.2020 №85к - за Києво-Святошинської місцевою прокуратурою.

Наказом керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури від 13.04.2020 №32 «Про розподіл обов`язків між працівниками» визначено розподіл обов`язків між оперативними працівниками названої місцевої прокуратури, в якому інформації про позивача немає, що на переконання останнього є підтвердження його відсутності в штаті названої місцевої прокуратури.

Вважаючи вказані дії протиправними, а своє право порушеним, позивач звернувся із даним позовом до суду.

Розглядаючи адміністративну справу по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює: підтримання публічного обвинувачення в суді; організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України «Про прокуратуру».

Згідно з приписами статті 7 названого Закону систему прокуратури України становлять: Офіс Генерального прокурора; обласні прокуратури; окружні прокуратури; Спеціалізована антикорупційна прокуратура.

Офіс Генерального прокурора є органом прокуратури вищого рівня щодо обласних та окружних прокуратур, обласна прокуратура є органом прокуратури вищого рівня щодо окружних прокуратур, розташованих у межах адміністративно-територіальної одиниці, що підпадає під територіальну юрисдикцію відповідної обласної прокуратури.

Єдність системи прокуратури України забезпечується: єдиними засадами організації та діяльності прокуратури; єдиним статусом прокурорів; єдиним порядком організаційного забезпечення діяльності прокурорів; фінансуванням прокуратури виключно з Державного бюджету України; вирішенням питань внутрішньої діяльності прокуратури органами прокурорського самоврядування.

Згідно з частинами першою та другою статті 8 Закону України «Про прокуратуру» Офіс Генерального прокурора організовує та координує діяльність усіх органів прокуратури, забезпечує належне функціонування Єдиного реєстру досудових розслідувань та його ведення органами досудового розслідування, визначає єдиний порядок формування звітності про стан кримінальної протиправності і роботу прокурора з метою забезпечення ефективного виконання функцій прокуратури, а також здійснює управління об`єктами державної власності, що належать до сфери управління Офісу Генерального прокурора.

Офіс Генерального прокурора очолює Генеральний прокурор, який має двох перших заступників та заступників, а також заступника Генерального прокурора - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.

Статтею 9 названого Закону визначено повноваження Генерального прокурора. Так, зокрема, згідно з частиною першою цієї статті Генеральний прокурор організовує діяльність органів прокуратури України, у тому числі визначає межі повноважень Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур у частині виконання конституційних функцій (пункт 2), здійснює розподіл обов`язків між першим заступником та заступниками Генерального прокурора (пункт 6-1), затверджує акти з питань щодо внутрішньої організації діяльності органів прокуратури, у тому числі щодо електронного документообігу (пункт 7).

Частиною другою статті 9 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що Генеральний прокурор видає накази з питань, що належать до його адміністративних повноважень, у межах своїх повноважень, на основі та на виконання Конституції і законів України.

Відповідно до частини четвертої статті 10 Закону України «Про прокуратуру» утворення, перелік, територіальна юрисдикція, реорганізація та ліквідація обласних прокуратур, визначення їхньої компетенції, структури і штатного розпису здійснюються Генеральним прокурором.

Судом встановлено, що Офіс Генерального прокурора є бюджетною установою та відповідно головним розпорядником бюджетних коштів щодо нижчестоящих прокуратур, а Київська обласна прокуратура - розпорядником нижчого рівня та включена в мережу розпорядників та одержувачів коштів державного бюджету, що позивачем не заперечувалося.

У своїй діяльності головні розпорядники бюджетних коштів та розпорядники нижчого рівня керуються Бюджетним кодексом України.

Згідно з вимогами Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів становить один календарний рік - з 1 січня по 31 грудня року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 №228 затверджено Порядок складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ (далі - Порядок №228).

Так, відповідно до вимог цієї постанови розпорядники коштів свої витрати приводять у відповідність з бюджетними асигнуваннями та іншими показниками, що доведені лімітними довідками. Для цього чисельність працівників установи, що пропонується до затвердження за штатним розписом, та інші витрати повинні бути приведені у відповідність з обсягами бюджетних асигнувань таким чином, щоб забезпечити виконання покладених на установу функцій (пункт 32 Порядку №228).

Згідно з пунктом 47 Порядку №228 зміни до штатних розписів вносяться у порядку та за формою, встановленими для їх затвердження.

Штатний розпис та зміни до нього затверджуються на відповідному бланку, форму якого затверджено наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2002 №57 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 26.11.2012 №1220).

Відтак, аналіз викладених вище правових норм дає підстави суду стверджувати, що Законом України «Про прокуратуру» до повноважень Генерального прокурора віднесено затвердження актів з питань щодо внутрішньої організації діяльності органів прокуратури, зокрема штатних розписів, які затверджуються на відповідному бланку за установленою формою з дотримання вимог Порядку №228.

При цьому, суд критично сприймає доводи позивача про те, що штатний розпис є локальним нормативно-правовим актом, в обґрунтування яких він посилається на лист Міністерства праці та соціальної політики України від 27.06.2007 №162/06/187-07 «Щодо штатного розпису», згідно з яким штатний розпис - це документ, що встановлює для даного підприємства, установи, організації структуру, штати та посадові оклади працівників. У штатному розписі містяться назви посад, чисельність персоналу і окладі по кожній посаді. Прийняття, затвердження керівником підприємства штатного розпису проводиться шляхом видання спеціального локального нормативного акта (наказу), що визначатиме кількість працівників кожної професії з розподілом штатних одиниць за структурними підрозділами підприємства, що обґрунтовується наступним.

Статтею 7 Кодексу адміністративного судочинства України визначено джерела права, які застосовуються судом під час вирішення адміністративних справ. Так, згідно з частинами першою та другою цієї статті суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. Однак, вищевказаний лист Міністерства праці та соціальної політики України не є таким джерелом права, тому не підлягає застосуванню судом при вирішенні даного спору.

Разом з тим заслуговує на увагу визначення поняття штату працівників, що міститься в листі Міністерства праці та соціальної політики України від 07.04.2011 №114/06/187-11, відповідно до якого штат працівників - це сукупність посад, установлених штатним розписом підприємства, а скорочення штату являє собою зміну штатного розпису за рахунок ліквідації певних посад або зменшення кількості штатних одиниць за певними посадами.

Відповідно до Державного класифікатору України «Державний класифікатор управлінської документації» (ДК 010-98), затвердженого наказом Держстандарту від 31.12.1998 №1024, штатний розпис належить до організаційно-розпорядчих документів, що використовуються для вирішення організаційно-розпорядчих завдань управління. До цього ж виду документів також віднесено і наказ про внесення змін у штатний розклад. Таким чином, штатний розпис та наказ про внесення змін до штатного розпису є окремими документами організаційно-розпорядчого характеру.

Відтак, штатний розпис бюджетної установи це - організаційно-розпорядчий документ, в якому відображена сукупність посад в цій установі. Скорочення штату являє собою зміну штатного розпису за рахунок ліквідації певних посад або зменшення кількості штатних одиниць за певними посадами. Затвердження штатного розпису чи внесення змін до нього здійснюється відповідно до Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228.

До того ж штатний розпис в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України не є ні нормативно-правовим, ні індивідуальним актом, оскільки за своїми ознаками не підпадає під визначення нормативно-правового акта та індивідуального акта, що містяться в пунктах 18 та 19 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з указаними правовими нормами нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Штатний розпис, визначений станом на 16.10.2020 Київської обласної прокуратури (місцеві прокуратури) не містить норм права щодо регулювання відповідних правовідносин, спрямованих на довгострокове та неодноразове застосування, а також безпосередньо не стосується конкретно визначених індивідуальних прав та обов`язків позивача.

Оскільки штатний розпис не є рішенням суб`єкта владних повноважень і судом не встановлено існування рішення першого заступника Генерального прокурора Говди Р.М. від 29.10.2020 щодо затвердження вищевказаного штатного розпису, то суд дійшов висновку, що фактично позивач оскаржує дії заступника Генерального прокурора Говди Р.М щодо затвердження цього штатного розпису, помилково ототожнюючи їх із прийняттям рішення про таке затвердження.

Суд вважає, що перший заступник Генерального прокурора Говда Р.М. 29.10.2020 в межах повноважень своїм підписом затвердив штатний розпис на 16.10.2020 Київської обласної прокуратури (місцеві прокуратури), оскільки такі повноваженнями він наділений наказом Генерального прокурора від 31.07.2020 №69б «Про надання права підпису», відповідно до якого йому надано право розпорядження рахунками та право першого підпису платіжних, розрахункових та інших розпорядчих документів Офісу Генерального прокурора.

Наявність у названої посадової особи вказаних повноважень позивачем у позовній заяві не заперечувалося.

Відхиляючи доводи позивача про те, що шляхом затвердження вищевказаного штатного розпису перший заступник Генерального прокурора Говда Р.М. протиправно визначив одну штатну одиницю заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури, суд звертає увагу, що визначення однієї штатної одиниці заступника Києво-Святошинської місцевої прокуратури фактично відбулося внаслідок прийняття Генеральним прокурором України наказу від 13.11.2018 №135ш, яким у штатному розписі прокуратури Київської області скорочено, зокрема, одну посаду заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури та вирішено внести відповідні зміни у зв`язку з цим до наказу Генеральної прокуратури України від 08.10.2012 №144ш, яким з урахуванням змін, внесених наказом Генеральної прокуратури України від 23.09.2015 №82-ш, передбачалася дві посади заступника прокурора Києво-Святошинської місцевої прокуратури.

Відтак, вимога позивача про визнання протиправним і скасування рішення першого заступника Генерального прокурора Говди Р.М. від 29.10.2020 про затвердження штатного розпису Київської обласної прокуратури (місцеві прокуратури) в частині визначення однієї штатної посади «заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури» є необґрунтованою та не підлягає задоволенню судом.

Разом з тим, необґрунтованою є позовна вимога про визнання протиправними дій відповідача щодо виключення зі штатного розпису Київської обласної прокуратури (місцеві прокуратури) однієї штатної посади «заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури», яку з 31.01.2017 займав ОСОБА_1 .

При цьому суд не погоджується з доводами відповідача стосовно того, що вказана позовна вимога фактично стосується оскарження наказу Генерального прокурора України від 13.11.2018 №135ш. Наведене, насамперед, пояснюється тим, що в змісті цієї вимоги відсутня вимога про визнання протиправним указаного наказу. Окрім того, в тексті позовної заяви відсутні доводи позивача про протиправність вищевказаних дій Офісу Генерального прокурора саме у зв`язку з прийняттям згаданого наказу.

Виходячи зі змісту позовної заяви, суд приходить до висновку, що оскаржувані дії Офісу Генерального прокурора полягають саме в тому, що внаслідок затвердження заступником Генерального прокурора Говодою Р.М. 29.10.2020 вищевказаного штатного розпису відбулося виключення з нього однієї посади керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури.

Проте, як встановлено судом, виключення однієї штатної посади «заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури зі штатного розпису Київської обласної прокуратури (місцеві прокуратури) відбулося не внаслідок затвердження першим заступник Генерального прокурора Говдою Р.М. 29.10.2020 штатного розпису на 16.10.2020 Київської обласної прокуратури (місцеві прокуратури), а наказом Генеральної прокуратури України від 23.09.2015 №82-ш.

При цьому, всупереч доводам відповідача, з вищевказаною позовною вимогою позивач звернувся вчасно, в межах визначеного Кодексом адміністративного судочинства України шестимісячного строку, що виключає залишення позовної заяви в частині цієї позовної вимоги без розгляду. Тому клопотання відповідача про залишення позову без розгляду, що викладене відзиві на позовну заяву, є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправним і скасування рішення першого заступника Генерального прокурора Говди Р.М. від 29.10.2020 про затвердження штатного розпису Київської обласної прокуратури (місцеві прокуратури) в частині визначення однієї штатної посади «заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури», а також про визнання протиправними дії Офісу Генерального прокурора щодо виключення зі штатного розпису Київської обласної прокуратури (місцеві прокуратури) однієї штатної посади «заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури», займаної ОСОБА_1 з 31.01.2017 є необґрунтованими, та задоволенню судом не підлягають.

Оскільки позовна вимога про зобов`язання Офісу Генерального прокурора протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дня набрання рішенням суду законної сили внести зміни до штатного розпису Київської обласної прокуратури (місцеві прокуратури), затвердивши у штаті Києво-Святошинської місцевої прокуратури додатково штатну посаду «заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури», займану ОСОБА_1 з 31.10.2017 є похідною, а суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, то відповідно, така позовна вимога є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

У контексті даної справи заслуговує на увагу висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 28.03.2019 у справі №755/3495/16-ц, згідно якого не є належним способом захисту оскарження працівником рішення про визначення структури підприємства чи установи, про зміну в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, оскільки прийняття такого рішення є виключною компетенцією власника такого підприємства чи установи або уповноваженого ними органу та є складовою права на управління діяльністю підприємством чи установою. При цьому, правом працівника залишається оспорювати власне саме правомірність його звільнення.

Отже, з огляду на викладене, суд приходить до висновку, що сам по собі вищевказаний штатний розпис як розпорядчий акт не створює щодо позивача для жодних прав та обов`язків, оскільки в ньому взагалі відсутні відомості щодо позивача та про зайняту ним посаду, а відтак, обраний останнім спосіб захисту є неефективним, а задоволення не зумовлює виникнення для нього будь-яких прав і обов`язків.

З метою захисту свого порушеного права щодо проходження публічної служби на посаді заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури у зв`язку зі скороченням однієї з двох таких посад у Київській обласній прокуратурі позивач не позбавлений процесуального права звернутися з відповідним позовом до адміністративного суду.

З огляду на викладене вище суд дійшов висновку, що відповідач належним чином виконав свій обов`язок щодо доказування правомірності оскаржуваних дій, тому суд не вбачає задоволення позовних вимог

Згідно з частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оцінивши за правилами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову підстави для вирішення судом питання про розподіл судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Судові витрати покласти на позивача.

Рішення суду, відповідно до частини 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повний текст складено:19.10.2022

Суддя А.С. Мазур