Рішення № 106835659, 19.10.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2022 року м. Київ № 640/7816/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Велфінн» до Національного банку України про визнання протиправним та скасування розпорядження,

встановив:

03.04.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Велфінн» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (далі - Нацкомісія) про визнання протиправним та скасування у повному обсязі розпорядження Нацкомісії від 03.03.2020 №417 «Про застосування заходів впливу до Товариства з обмеженою відповідальністю «Велфінн».

В обґрунтування заявлених вимог представник зазначив, що висновки, викладені в акті від 06.02.2020 №149/16-5/15, які слугували підставою для винесення оскаржуваного розпорядження, не відповідають обставинам справи та суперечать вимогам чинного законодавства, що регламентують функціонування ринку фінансових послуг.

Ухвалою судді Окружного адміністративного суду м. Києва Чудак О.М. від 06.05.2020 прийнято позовну заяву ТОВ «Велфінн» до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за їх позовом. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача вказує на відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, зокрема, з огляду на те, що Нацкомісією було виявлено порушення позивачем вимог статті 21 Закону України від 15.11.2016 № 1734-VIII «Про споживче кредитування» (далі - Закон № 1734-VIII), оскільки ним нараховувалась сукупна сума неустойки (штраф, пеня) за порушення зобов`язань споживачами за договорами про споживчий кредит, яка перевищує половину суми, одержаної споживачами за такими договорами, чи порушено вимоги законодавства про фінансові послуги, а саме частини другої статті 2 Закону України від 12.07.2001 № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (далі - Закон № 2664-III) та статті 21 Закону № 1734-VIII.

17.06.2021 Національний банк України подав клопотання про заміну відповідача - Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг на його правонаступника - Національний банк України, яке ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.10.2022 задоволено.

Отже, дослідивши матеріали справи, оцінивши пояснення, надані учасниками судового процесу, а також докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд встановив наступне.

Позивач здійснює фінансово-господарську діяльність у сфері у сфері надання грошових коштів у позику фізичним особам у спосіб та на умовах, передбаченими Ліцензійними умовами з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів), затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 07.12.2016 № 913 (далі - Ліцензійні умови).

12.03.2019 Нацкомісією надіслано позивачу вимогу № 1424/16-8 (далі - Вимога 1), в якій відповідач вимагав надати, зокрема:

копії внутрішніх правил надання фінансових послуг ТОВ «Велфінн» (далі - Правила) зі всіма змінами та додатками, які діяли протягом періоду зазначеного у пункті 1 даної вимоги;

копії примірник договорів надання фінансових послуг ТОВ «Велфінн» (далі - Договори) зі всіма змінами та додатками відповідно до яких Товариством було укладено зі споживачами фінансових послуг кредитні договори (договори позики) за період, зазначений у пункті 1 даної вимоги;

копії десяти будь-яких договорів позики, укладених з позичальниками в період дії кожної редакції Правил та Договорів.

У випадку, якщо ТОВ «Велфінн» укладались електронні договори надати інформацію щодо порядку (процедури), в якій зазначити чітку послідовність (хронологію) всіх дій щодо укладання електронних договорів, вчинених Товариством та позичальником в інформаційно-телекомунікаційній системі та поза нею з обов`язковим зазначенням часу та дати таких дій та наданням копій електронних документів (повідомлень) роздрукованих у паперовій формі, що підтверджують такі дії (далі - Алгоритм). Крім того, надати підтвердження відправлення оферти споживачу та прийняття такої оферти (акцепт) споживачем у порядку встановленому частиною шостою статті 11 Закону України від 03.09.2015 № 675-VIII «Про електронну комерцію» (у випадку якщо Алгоритм змінювався протягом зазначеного у пункті 1 періоду окремо за кожним періодом дії Алгоритму).

У зв`язку із надходженням до Нацкомісії великої кількості скарг фізичних осіб - споживачів на дії ТОВ «Велфінн» щодо надання фінансової послуги з надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, 11.01.2020 Нацкомісією надіслано позивачу вимогу № 192/16-8 (далі - Вимога 2), в якій відповідач вимагав надати до Нацкомісії станом на 31.12.2019 протягом десяти календарних днів з дня отримання даної вимоги інформацію щодо:

1.1 договорів надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту укладених ТОВ «Велфінн» (далі - Товариство), за якими позичальники прострочили виконання зобов`язань (повернення кредиту та сплати процентів) за формою встановленою Додатком № 1;

1.2 зміни редакції внутрішніх правил надання коштів позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, із наданням підтверджуючих документів (за умови змін протягом грудня 2019 року) або письмове підтвердження , що такі зміни не вносилися;

1.3 зміни редакції примірного договору надання коштів позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, із наданням підтверджуючих документів (за умови змін протягом грудня 2019 року), або письмове підтвердження, що такі зміни не вносилися:

1.4 зміни порядку (процедури) укладання електронних договорів (за умови змін протягом грудня 2019 року), в якій зазначити чітку послідовність (хронологію) всіх дій щодо укладання електронних договорів, вчинених Товариством та позичальником в інформаційно- телекомунікаційній системі Товариства (далі - Алгоритм) з обов`язковим зазначенням часу та дати таких дій та наданням копій електронних документів (повідомлень), що підтверджують такі дії при укладанні договорів, а також - надати копії 10 договорів, що були укладені в період дії такого Алгоритму або письмове підтвердження, що зміни в Алгоритмі не відбувалися.

Зазначену інформацію необхідно подати до Нацкомісії у електронному вигляді з використанням щодо кожного файлу КЕП керівника фінансової установи: пункт 1.1 у форматі хls (за формою встановленою Додатком № 1); пункт 1.2,1.3, 1.4 у форматі pdf.

Позивач листом від 26.03.2019 № 382 (вх. № 3218/ФК від 26.03.2019 ) з додатком «Носій інформації» з підписаною КЕП відповіддю керівника ТОВ «Велфінн» на Вимогу 1 (далі - Лист 1), листом вх. від 23.01.2020 № 622/ФК з додатком «Носій інформації» з підписаною КЕП відповіддю керівника ТОВ «Велфінн» на Вимогу 2 (далі - Лист 2) надавав відповідачу запитувану інформацію.

Посадовими особами відповідача за наданою ТОВ «Велфінн» інформацією за запитуваний період було проаналізовано дотримання ним норм законодавства про фінансові послуги, якими регулюється надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, за допомогою ІТС, в результаті чого відповідно до пунктів 1.11 та 4.2 Положення про застосування Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, заходів впливу за порушення законодавства про фінансові послуги, затвердженого розпорядженням Нацкомісії від 20.11.2012 № 2319, було складено акт про правопорушення, вчинені ТОВ «Велфінн» на ринку фінансових послуг (далі - Акт), у якому зафіксовано, що ТОВ «Велфінн» 08.12.2015 відповідно до розпорядження Нацкомісії № 3047 отримало ліцензію на провадження діяльності з надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів, яку розпорядженням Нацкомісії від 26.01.2017 № 163 було переоформлено на ліцензію на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів), а саме, на надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту.

Відповідно до пункту 42 Ліцензійних умов до фінансових послуг, щодо яких існує спеціальне законодавство, Закон № 675-VIII застосовується лише в частині правочинів, вчинених в електронній формі, яка не суперечить спеціальному законодавству, що регулює здійснення фінансових послуг.

Відповідно до пункту 24 Ліцензійних умов фінансова установа зобов`язана дотримуватися затверджених внутрішніх правил надання відповідних фінансових послуг, які повинні відповідати встановленим до таких правил вимогам закону та нормативно-правових актів Нацкомісії, та укладати договори з надання фінансових послуг виключно відповідно до таких правил.

ТОВ «Велфінн» у запитуваному періоді здійснювало укладання електронних договорів з надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи (далі - ІТС).

Протягом запитуваного періоду діяла лише 1 редакції внутрішніх правил з надання фінансових послуг, а саме, Правила надання грошових коштів у вигляді позики ТОВ "ВЕЛЛФІН" затверджені рішенням Загальних Зборів учасників ТОВ "ВЕЛЛФІН" (протокол № 2 від 22.11.2016), надані Листом 1 (далі - Правила).

З врахуванням зазначеної норми Ліцензійних умов, встановлено що у запитуваному періоді ТОВ «Велфінн» укладало кредитні договори, відповідно до Правил та Примірного договору, наданого ТОВ «Велфінн» (додаток З Листа 1).

Проаналізувавши надану Товариством інформацію в Довідці про договори, за якими позичальники прострочили виконання умов договору (договорів) (повернення кредиту) станом на 31.12.2019, наданій ТОВ "ВЕЛЛФІН" Листом 2 (далі - Довідка), положень Правил та Примірного договору встановлено наступне.

Пунктом 1.3 Примірного договору встановлено строк, в який Позичальник зобов`язаний повністю повернути кредит.

Відповідно до пункту 7.1 Примірного договору, невід`ємною частиною цього Договору є Правила надання грошових коштів у вигляді позики ТОВ «Велфінн», які регламентують порядок надання грошових коштів у позику фізичним особам.

Згідно з розділом 8 Правил Позичальник має право звернутися до Товариства з питань пролонгації терміну повернення позики. У випадку прийняття рішення про пролонгацію граничного строку повернення позики, Товариство укладає із заявником додаткову угоду про зміну Договору позики на умовах та в порядку, передбачених розділом 6 цих Правил ("Порядку надання грошових коштів у позику").

Після підписання Додаткової угоди про зміни до Договору позики, Графік розрахунків автоматично коригується в частині визначення суми залишку визначення та оцінки фінансового стану Заявника, його спроможності виконати зобов`язання за договором позики.

Пунктом 1.5.1 Договору визначено розмір основних процентів протягом строку позики, встановленого пунктом 1.3 Договору.

Пунктом 1.5.2 Договору передбачено, що у разі якщо Позичальник не повернув суми позики у строк встановлений пунктом 1.3 Договору, нарахування процентів, встановлених пунктом 1.5.1 Договору, проводиться за фактичну кількість календарних днів користування позикою та до дня повного погашення заборгованості за позикою, включаючи день погашення. Крім того додатково до основних процентів, на вимогу Позикодавця, доведену до Позичальника шляхом розміщення відповідного повідомлення у_____Позичальник зобов`язаний сплатити_% від суми позики за кожен день прострочення. При цьому, нарахування процентів проводиться в момент внесення Позичальником коштів на погашення позики та належних на дату погашення платежів.

1. Відповідно до колонки 5 Довідки ("початковий строк дії договору(дні)) та колонки 6 Довідки ("пролонгований строк дії договору, що узгоджений сторонами основним договором або шляхом укладення додаткових договорів(дні)") фактичний строк дії договорів, зазначених у колонці 3 (№ договору) Довідки, зокрема становить від 40 до 723 днів, та відповідно до колонки 4 Довідки «сума наданого кредиту в грн.» сума наданих кредитів перевищує розмір однієї мінімальної заробітної плати, встановленої на день укладення кредитного договору, а саме: починаючи з 10.06.2017 - 3200,00 грн., у 2018 році - 3723,00 грн., у 2019 році - 4173,00 грн, у зв`язку з чим, на дані правовідносини розповсюджуються положення Закону № 1734-VIII.

Дані, зазначені Товариством у колонці 12 Довідки «Нараховані проценти (за прострочення кредиту)» свідчать, що Товариством нараховані проценти (за прострочення кредиту), що перевищують половину суми, одержаної споживачами за Договорами зазначеними у Додатку 1, що є невід`ємною частиною Акту.

Відповідно до статті 21 Закону № 1734-VIIIсукупна сума неустойки (штраф, пеня), нарахована за порушення зобов`язань споживачем на підставі договору про споживчий кредит, не може перевищувати половини суми, одержаної споживачем за таким договором, і не може бути збільшена за домовленістю сторін.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

З огляду на зазначене вище, Товариством порушено вимоги законодавства про фінансові послуги, а саме:

частини другої статті 2 Закону № 2664-III, яка встановлює, що фінансові установи в Україні діють відповідно до цього Закону з урахуванням норм законів України, які встановлюють особливості їх діяльності;

статті 21 Закону 1734-VIII відповідно до положень якої, сукупна сума неустойки (штраф, пеня), нарахована за порушення зобов`язань споживачем на підставі договору про споживчий кредит, не може перевищувати половини суми, одержаної споживачем за таким договором, і не може бути збільшена за домовленістю сторін.

2. Разом з тим, Товариством у запитуваний період укладалися Договори, зазначені у Додатку 2, що є невід`ємною частиною Акту, на які розповсюджуються положення Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до пункту 5 частин третьої статті 18 Закону № 1734-VIII несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Поняття «вартість продукції» не визначено положеннями Закону України від 12.05.1991 № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII).

Відповідно до частини першої статті 8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Таким чином, для визначення поняття «вартість продукції» за кредитним договором застосовуючи аналогію положень Закону споживачів».

Відповідно до пункту 5 частин третьої статті 18 Закону № 1734-VIII, відповідно до статі 1 якого, загальна вартість кредиту для споживача це сума загального розміру кредиту та загальних витрат за споживчим кредитом.

За результатами аналізу інформації по кожному Договору зазначеному в Додатку 2, а саме, співставлення суми наданого кредиту (інформація зазначена в колонці 4 Довідки «сума наданого кредиту в грн.») та нарахованих процентів за користування кредитом (інформація зазначена в колонці 11 Довідки «Нараховані проценти за користування кредитом») із сумою нарахованих відсотків за прострочення кредиту (інформація зазначена в колонці 12 Довідки «Нараховані проценти за користування кредитом») встановлено, що Товариством за Договорами, зазначеними у Додатку 2, за невиконання споживачами зобов`язань за договором нараховано до сплати непропорційно велику суму компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції), що є порушенням пункту 5 частин третьої статті 18 Закону № 1023-XII несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

З огляду на зазначене вище, Товариством порушено вимоги законодавства про фінансові послуги, а саме:

частини другої статті 2 Закону № 2664-III, яка встановлює, що фінансові установи в Україні діють відповідно до цього Закону з урахуванням норм законів України, які встановлюють особливості їх діяльності;

пункту 5 частин третьої статті 18 Закону № 1023-XII несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Зазначений акт Нацкомісії було надіслано позивачу супровідним листом від 12.02.2020 № 1033/16-8 та яким було повідомлено його про те, що розгляд справи про правопорушення призначено на 03.03.2020 об 11 год. за адресою: м. Київ, вул. Б. Грінченка, 3.

Розпорядженням від 03.03.2020 № 417 «Про застосування заходу впливу до ТОВ «Велфінн» керуючись пунктом 10 частини першої статті 28, статтею 39, пунктом 1 частини першої статті 40 Закону № 2664-III, підпунктом 41 пункту 4 Положення про Нацкомісію, затвердженого Указом Президента України від 23.11.2011 № 1070, пунктом 1.5 розділу І, підпункт пункту 2.1 та абзацом першим пункту 2.2 розділу II, пунктом 3.1 розділу ІІІ, абзацом другим пункту 4.20 розділу IV Положення про застосування Нацкомісією заходів впливу за порушення законодавства про фінансові послуги, затвердженого розпорядженням Нацкомісії від 20.11.2012 № 2319 (далі - Положення № 2319), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.12.2012 № 2112/22424 (зі змінами) Нацкомісія зобов`язала ТОВ «Велфінн» усунути порушення законодавства фінансові послуги, що встановлені Актом, а саме частини другої статті 2 Закону № 2664-IIІ, статті 21 Закону № 1734-VIII, пункту 5 частини третьої статті 18 Закону № 1023-XII, та повідомити Нацкомісію усунення порушення з наданням підтверджуючих документів у термін до 02.04.2020 включно.

ТОВ «Велфінн» не погодившись з розпорядженням відповідача від 03.03.2020 № 417 звернулось до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг встановлює Закон № 2664-ІІІ.

Метою цього Закону є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України.

Повноваження Нацкомісії, визначені, зокрема у статті 28 Закону № 2664-ІІІ, згідно із пунктом 10 частини першої якої Нацкомісія, у межах своєї компетенції у разі порушення законодавства про фінансові послуги, нормативно-правових актів національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, застосовує заходи впливу та накладає адміністративні стягнення.

Відповідно до статті 39 Закону № 2664-ІІІ у разі порушення законів та інших нормативно-правових актів, що регулюють діяльність з надання фінансових послуг, національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, застосовує заходи впливу відповідно до закону.

Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, обирає та застосовує заходи впливу на основі аналізу даних та інформації стосовно порушення, враховуючи наслідки порушення та наслідки застосування таких заходів.

Так, відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 Закону № 2664-ІІІ Нацкомісія, може зобов`язати порушника вжити заходів для усунення порушення та/або вжити заходів для усунення причин, що сприяли вчиненню порушення.

У разі якщо порушення та його наслідки усунені порушником самостійно до застосування заходів впливу, крім випадків, передбачених статтями 41 і 43 цього Закону, Уповноважений орган не застосовує заходи впливу за таке порушення.

Частинами другою та третьою статті 40 Закону № 2664-ІІІ визначено, що порядок та умови застосування заходів впливу встановлюються законами України та нормативно-правовими актами національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

Рішення національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, щодо застосування заходів впливу у вигляді тимчасової адміністрації є виконавчим документом.

Відповідно до пунктів 1, 10 частини першої статті 28, статей 39 - 42 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», підпунктів 4, 40 пункту 4, пункту 13 Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, затвердженого Указом Президента України від 23.11.2011 № 1070, Нацкомісія розпорядженням від 20.11.2012 № 2319 «Про затвердження Положення про застосування Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, заходів впливу за порушення законодавства про фінансові послуги, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України» затвердила Положення № 2319, яке визначає порядок провадження у справах про порушення законів та інших нормативно-правових актів, що регулюють діяльність з надання фінансових послуг (далі - справи про правопорушення), механізм прийняття рішень Нацкомісією про застосування заходів впливу та їх оскарження.

Норми цього Положення не застосовуються до правовідносин, що виникають відповідно до Законів України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» та «Про ліцензування видів господарської діяльності» (пункт 1.1 розділу I Положення № 2319).

Пунктом 1.11 розділу I Положення № 2319 передбачено, що посадова особа Нацкомісії при виявленні порушення законодавства про фінансові послуги, за яке застосовується захід впливу, складає акт про правопорушення.

За правилами пункту 2.1 Нацкомісія може застосовувати такий захід впливу як зобов`язання порушника вжити заходів для усунення порушення.

Рішення про зобов`язання порушника вжити заходів для усунення порушення оформляється письмовим розпорядженням (приписом) Нацкомфінпослуг. Метою застосування даного заходу впливу є усунення особою у визначений у розпорядженні (приписі) строк виявлених порушень законодавства про фінансові послуги.

Письмове розпорядження (припис) Нацкомфінпослуг повинно містити:

дату та номер розпорядження (припису), місце його складання;

відомості про особу (повне найменування юридичної особи, місцезнаходження, код за ЄДРПОУ);

зміст виявленого порушення законодавства про фінансові послуги;

норму законодавства про фінансові послуги, яку порушено особою;

посилання на дату і номер акта про правопорушення, в якому зафіксоване порушення законодавства про фінансові послуги;

строк усунення особою порушення законодавства про фінансові послуги та повідомлення Нацкомфінпослуг про усунення порушення законодавства про фінансові послуги;

прізвище, ініціали та підпис Голови Нацкомфінпослуг або члена Нацкомфінпослуг, який виконує обов`язки та повноваження Голови Нацкомфінпослуг;

відбиток печатки Нацкомфінпослуг.

Невиконання вимог письмового розпорядження (припису) є підставою для застосування інших заходів впливу у визначених законом випадках (пункт 2.2 Положення 2319).

У справі, яка розглядається судом встановлено, що позивача було притягнуто до відповідальності за порушення вимог законодавства при наданні фінансових послуг на підставі договорів про споживчий кредит, а саме здійснення нарахування споживачам, з якими ним укладено договори, непропорційно великої суми компенсації за невиконання ними кредитних зобов`язань, що кваліфіковано контролюючим органом як порушення статті 21 Закону № 1734-VIIIта пункту 5 частини 3 статті 18 Закону № 1023-XII.

Так, Згідно із частиною першою статті 21 Закону № 2664-III державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється, зокрема, національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

Основними завданнями Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, відповідно до приписів пункту 2 частини 1 статті 27 Закону № 2664-III та підпункту 4 пункту 3 Положення № 1070/2011, є здійснення державного регулювання та нагляду за наданням фінансових послуг та додержанням законодавства у цій сфері.

Приписами пунктів 10, 12 частини 1 статті 28 Закону № 2664-III та підпунктів 40, 41 пункту 4 Положення № 1070/2011 установлено, що Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг у межах своєї компетенції у разі порушення законодавства про фінансові послуги, нормативно-правових актів національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, застосовує заходи впливу та накладає адміністративні стягнення; надсилає фінансовим установам та саморегульованим організаціям обов`язкові до виконання розпорядження про усунення порушень законодавства про фінансові послуги та вимагає надання необхідних документів.

Відповідно до пункту 36 Ліцензійних умов № 913, фінансова установа зобов`язана виконувати вимоги та рішення Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, що відповідають її повноваженням, визначеним законом, зокрема надавати на такі вимоги та рішення інформацію і звітність у встановлений у них строк.

Пунктом 1.5 Положення № 2319 установлено, що Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг як колегіальний орган або уповноважені особи Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг обирають і застосовують заходи впливу на основі аналізу даних та інформації стосовно порушення законодавства про фінансові послуги, враховуючи наслідки порушення та застосування таких заходів. Дані та інформація про ознаки порушення законодавства про фінансові послуги може міститися, зокрема, в: матеріалах, отриманих за результатами перевірок, проведених Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг; звітності, що подається до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг; зверненнях громадян; матеріалах, отриманих на письмову вимогу Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг про надання необхідних документів та інформації, та ін.

Відповідно до пункту 1.11 Положення № 2319, посадова особа Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг при виявленні порушення законодавства про фінансові послуги, за яке застосовується захід впливу, складає акт про правопорушення.

Згідно із частиною першою статті 4 Закону № 1734-VIII законодавство про споживче кредитування в Україні ґрунтується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів щодо надання послуг споживачам.

У пункті 1 частини першої статті 1 Закону № 1734-VIII визначено, що договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.

Відповідно до частини другої статті 21 Закону № 1734-VIII сукупна сума неустойки (штраф, пеня), нарахована за порушення зобов`язань споживачем на підставі договору про споживчий кредит, не може перевищувати половини суми, одержаної споживачем за таким договором, і не може бути збільшена за домовленістю сторін.

Згідно з частинами першою та другою статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (частина перша статті 1046 ЦК України).

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Пунктом 11 частини першої статті 12 Закону № 1734-VIII передбачено, що у договорі про споживчий кредит зазначаються, зокрема, інформація про наслідки прострочення виконання зобов`язань зі сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов`язання за договором про споживчий кредит.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За приписами пункту 3 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з частинами першою - третьою статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно з частиною третьою статті 6 ЦК України сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до частин першої, другої, пункту 5 частини третьої статті 18 Закону № 1023-XII продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Укладені позивачем договори кредитування є правочинами в розумінні положень ЦК України.

Положеннями статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що Нацкомісії (правонаступник - НБУ), надано повноваження складати та надсилати фінансовим установам письмові вимоги про надання документів та інформації, необхідних для виконання завдань, покладених на неї законодавством, а фінансові установи зобов`язані надавати витребувані документи.

Разом з тим, встановлення зазначеним контролюючим органом порушення фінансовою установою вимог законодавства у сфері фінансових послуг є підставою для застосування до такої установи відповідних заходів реагування.

Суд зазначає, що з наведених вище законодавчих приписів убачається, що законодавець розрізняє поняття процентів за правомірне користування чужими грошовими коштами, процентів річних за прострочення виконання грошового зобов`язання та неустойки.

Водночас, спеціальним Законом 1734-VIII (зокрема пункт 11 частини першої статті 12) визначено можливість передбачити в договорі про споживчий кредит відповідальність за прострочення виконання зобов`язань як у формі неустойки, так і підвищеної процентної ставки.

При цьому, нарахування процентів пов`язується із застосуванням індексу інфляції та орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів.

Разом з тим, особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання є також нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних, що входять до складу грошового зобов`язання і виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Аналогічні правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 08.05.2018 № 910/16725/17, від 08.02.2018 № 826/26790/15, від 18.07.2018 № 2а-11853/10/1570, від 15.04.2020 № 807/542/17, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

Отже, проценти, передбачені статтею 625 ЦК України, не є штрафними санкціями.

Аналогічні правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 № 464/3790/16-ц.

Водночас, заходи відповідальності за порушення грошового зобов`язання та неустойка є різними правовими інститутами, обмеження можливості одночасного застосування яких законом не встановлена.

Втім, відповідачем фактично ототожнюється нарахування підвищеної процентної ставки за користування несвоєчасно повернутою позикою з нарахуванням неустойки і з цих підстав зроблено висновок про порушення позивачем частини другої статті 21 Закону № 1734-VIII, у якому мова йде виключно про граничний розмір неустойки (штрафу, пені), а не процентів за користування позикою.

Крім того, відповідач, стверджує про порушення позивачем пункту 5 частини третьої статті 18 Закону № 1023-XII, а саме щодо встановлення в договорах, укладених позивачем зі споживачами, непропорційно великої суми компенсації (понад 50% вартості продукції).

Однак, з цього приводу суд зазначає, що розмір компенсації за несвоєчасне повернення позики за договорами, укладеними позивачем зі споживачами, передусім, залежить не від розміру процентної ставки, установленої кредитодавцем, а від кількості днів прострочення повернення позики, допущених позичальником, яка в кожному конкретному випадку є різною та може як перевищувати (у разі тривалого прострочення), так і не перевищувати п`ятдесят відсотків суми кредиту.

Тобто, розмір відповідальності за неналежне виконання умов таких договорів залежить безпосередньо від поведінки самих споживачів (боржників) і, одночасно, захищає майнові інтереси позивача, який передає відповідні кошти у користування таких осіб і вправі розраховувати або на їх своєчасне повернення, або на отримання відповідної компенсації за те, що такі майнові активи вибули з його користування і використовуються іншими особами.

Тож, доводи відповідача щодо встановлення позивачем непропорційно великої суми компенсації, яка перевищує п`ятдесят відсотків вартості продукції, спростовуються матеріалами цієї справи, зокрема умовами відповідних договорів.

Таким чином, судом не встановлено і відповідачем не доведено порушення позивачем частини другої статті 21 Закону № 1734-VIII та/або пункту 5 частини третьої статті 18 Закону № 1023-XII, а відтак оспорюване у цій справі розпорядження не відповідає критеріям, визначеним у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та статті 19 Конституції України, що є підставлю для його скасування та задоволення позовних вимог.

Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінюючи подані сторонами докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням обставин зазначених вище, суд дійшов висновку, про обґрунтованість позовних вимог у зв`язку із чим вони підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно із платіжним дорученням від 02.04.2020 № 1888, яке містяться в матеріалах справи позивач сплатив судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 2102, 00 грн, у зв`язку із чим вказана сума підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 77, 139, 242-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Велфінн» до Національного банку України про визнання протиправним та скасування розпорядження, - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 03.03.2020 №417 «Про застосування заходів впливу до Товариства з обмеженою відповідальністю «Велфінн».

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Велфінн» за рахунок Національного банку України понесені витрати зі сплати судового збору у розмірі 2102,00 грн (дві тисячі сто дві гривні 00 копійок), сплаченого згідно із платіжним дорученням від 02.04.2020 № 1888.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Веллфін» (м. Київ, вул. Героїв Севастополя, 48; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 39952398).

Відповідач - Національний банк України (01601, місто Київ, вулиця Інститутська, 9, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 00032106).

Суддя О.М. Чудак