Рішення № 106835436, 06.10.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2022 року м. Київ № 640/5628/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Колодяжного В.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доКиївської обласної прокуратурипровідшкодування матеріальної шкодипредставники сторін:позивач - не прибув; відповідача - Шокал Ю.В.,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 , ел. пошта - ІНФОРМАЦІЯ_1 ) (далі - позивач або ОСОБА_1 ) подано на розгляд Окружному адміністративному суду міста Києва позов до Київської обласної прокуратури (адреса: 01601, м. Київ, бул. Лесі Українки, 27/2, ідентифікаційний код - 02909996, ел. пошта - sekretariat@kobl.gp.gov.ua) (надалі - відповідач або Прокуратура), у якому позивач просить суд стягнути з держави України в особі Київської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу, визначеного за ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», завданої положеннями пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визначені неконституційними, за період з 1 липня 2015 року по 08 серпня 2016 року у сумі 178 763,00 грн. (сто сімдесят вісім тисяч сімсот шістдесят три гривні).

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що має право на отримання заробітної плати, розрахованої відповідно до положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру», оскільки рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) окреме положення пункту 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.03.2021 (суддя Пащенко К.С.) відкрито провадження у даній адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, оскільки Київська обласна прокуратура не наділена правом самостійно без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати у іншому розмірі, ніж це передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури». Відповідач зазначає, що Рішення КСУ від 26.03.2020 № 2-р/2020 на спірні правовідносини за період з 01.07.2015 по 25.03.2020 не може вплинути, оскільки такі виникли до прийняття вказаного Рішення КСУ, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.

У відповіді на відзив позивач підтримав доводи позову та зазначив, що положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного Кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону №1697-УІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, були неконституційними протягом усього часу. Позивач вказує, що не можна нанести шкоду неконституційним актом після прийняття Конституційним Судом України рішення про неконституційність акта, оскільки такий акт вже втрачає чинність. Шкода виникає до виявлення факту неконституційності, у період коли акт діяв та ще не був визнаний неконституційним.

Від відповідача надійшло заперечення на відповідь на відзив, у якому вказано, що рішення Конституційного Суду України не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення, та не може застосовуватись до правовідносин, які виникли до прийняття такого рішення. Знову наголошено про відсутність можливості для органів прокуратури виплачувати заробітну плату поза межами видатків державного бюджету на оплату праці в розмірах, інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.07.2022 (суддя Пащенко К.С.) призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження в підготовчому судовому засіданні на 16.08.2022.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.08.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 15.09.2022.

15.09.2022 розгляд справи відкладено на 06.10.2022.

У судовому засіданні у вказану дату представник відповідача був присутній, позивач подав заяву про розгляд справи за його відсутності. Судом заслухано пояснення відповідача, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

У період з 27.08.2014 по 08.08.2016 ОСОБА_1 працював у прокуратурі Київської області на посаді слідчого другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Київської області.

Наказом Генерального прокурора № 1319-ц від 30.10.2019 позивача звільнено з посади старшого слідчого в особливо важливих справах четвертого відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України та органів прокуратури на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру».

Позивач зазначає, що в період з 26.10.2014 по 31.12.2016 ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» встановлювала, що посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно:

з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат;

з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат;

з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат.

Законом України від 28 грудня 2014 року № 79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» були внесені зміни до пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачала, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VІІ зі змінами, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Рішенням Конституційного Суду від 26.03.2020 у справі № 1-223/2018(2840/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до листа Київської обласної прокуратури від 19.02.2021 № 27- 42 вих-21 позивачу за час перебування на посадах у прокуратурі Київської області за період з 01.07.2015 по 08.08.2016 нараховувався посадовий оклад у наступному розмірі:

з 01.07.2015 по 12.10.2015 щомісяця по 1 579,00 грн;

з 13.10.2015 по 30.11.2015 щомісяця по 1 618,00 грн;

з 01.12.2015 по 08.08.2016 щомісяця по 2 023,00 грн.

За твердженням позивача, сума посадового окладу, що мала б нараховуватись відповідно до закону, повинна становити:

за період з 01.07.2015 по 31.12.2015 - 79 480,00 грн (24 360,00 грн за період з 01.07.2015 по 31.08.2015 та 55 120,00 грн за період з 01.09.2015 по 31.12.2015);

за період з 01.01.2016 по 08.08.2016 - 124 432,00 грн (60 632,00 грн за період з 01.01.2016 по 30.04.2016 та 63 800,00 грн за період з 01.05.2016 по 08.08.2016).

Позивач вважає, що відповідач, виплачуючи заробітну плату на підставі закону, що був визнаний неконституційним, завдав матеріальну шкоду у розмірі 178763,00 грн, що і стало підставою для звернення з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Як неодноразово вказувала Велика Палата Верховного Суду в своїх рішеннях під час визначення предметної юрисдикції справ, суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі (зокрема, постанова від 03.07.2018 у справі №826/27224/15).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.06.2019 у справі №686/23445/17, розглядаючи спір, який виник за подібних фактичних обставин, що й розглядуваний спір, а саме: внаслідок визнання прийнятого Верховною Радою України неконституційного акта (закону), чим позивачу було завдано майнової шкоди у вигляді недоотриманої заробітної плати, зробила висновок, що спір, який виник між сторонами у справі, стосується проходження позивачем публічної служби, до чого включається і виплата заробітної плати.

Такий висновок Великої Палати Верховного Суду, перш за все, зумовлений тим, що незважаючи на заявлені позивачем позовні вимоги, спір у справі виник щодо неотримання позивачем частини заробітної плати, яка мала бути йому нарахована, що є спором про проходження публічної служби відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України.

Враховуючи наведені правові позиції Великої Палати Верховного Суду, а також незважаючи на намагання позивача перевести цей спір в площину деліктних правовідносин і відповідного нормативного регулювання, необхідно зазначити, що розглядуваний спір є спором щодо проходження публічної служби, який виник у зв`язку з невиплатою позивачу заробітної плати у належному розмірі.

Вказаний висновок підтримано також у постанові Верховного Суду від 08.07.2021 у справі №120/3044/20-а, де зазначено, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом відшкодування матеріальної шкоди та обґрунтовування позовних вимог у спосіб, притаманний спорам про відшкодування шкоди з наведенням відповідного нормативного регулювання, не змінює суті спірних правовідносин, що виникли між сторонами в цій справі, і підстави їх виникнення, а отже не робить цей спір спором про відшкодування шкоди, оскільки він стосується спору про належне нарахування заробітної плати в період проходження позивачем публічної служби.

Відповідно частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З урахуванням наведеного, суд вважає, що даній спір фактично є спором щодо проходження публічної служби, який виник у зв`язку з невиплатою позивачу заробітної плати у належному розмірі.

Визначаючись щодо правомірності дій відповідача щодо виплати позивачу заробітної плати та повноти таких виплат, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

15.07.2015 набрав чинності Закон України «Про прокуратуру», статтею 81 якого визначено складові та розмір заробітної плати прокурорів.

Згідно статті 81 Закону №1697-VII заробітна плата прокурорів регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.

Посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених Законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат.

Частиною 9 статті 81 Закону №1697-VII визначено, що фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Законом України від 28.12.2014 «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Тобто, Законом України від 28.12.2014 «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» надано повноваження Кабінету Міністрів України визначати розмір і порядок виплати заробітної плати працівників органів прокуратури.

Відповідно до пункту 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» норми і положення, зокрема, статті 81 Закону України «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів.

Схема посадових окладів працівників органів прокуратури визначалась постановою Кабінету Міністрів України №505 від 31.05.2012 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури».

Закон України від 28.12.2014 № 80-VIII «Про Державний бюджет України на 2015 рік» та Закон України від 28.12.2014 № 79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» прийняті пізніше Закону України 14.10.2014 №1697-VII «Про прокуратуру», а тому у 2015 році норми і положення Закону України «Про прокуратуру» щодо заробітної плати прокурора застосовувались у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, а не статтею 81 цього Закону.

Аналіз наведених правових норм свідчить, що відповідач не наділений правом самостійно без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати у іншому розмірі, ніж це передбачено Постановою № 505.

Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 14.03.2018 у справі №825/575/16, від 19.03.2020 у справі №806/3314/17, від 09.09.2020 у справі №807/1171/16.

Рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Для правильного вирішення справи належить з`ясувати підстави, з яких відповідну норму було визнано такою, що не відповідає Конституції України, а також встановити вплив мотивів, якими керувався Конституційний Суд України, на характер можливої шкоди і на її розмір.

Згідно з мотивувальною частиною рішення від 26.03.2020 № 6-р/2020 ключові висновки Конституційного Суду України полягають у такому:

- заробітна плата прокурорів, як елемент організації та порядку діяльності прокуратури в розумінні ст. 131-1 Основного Закону України, має визначатися виключно законом, а тому положення п. 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, є таким, що суперечить ч. 2 ст. 131-1 Основного Закону України;

- предмет регулювання Бюджетного кодексу України, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями п. 1 ч. 2 ст. 92 Основного Закону України. Бюджетним кодексом України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України. Наділивши Кабінет Міністрів України повноваженнями встановлювати порядок та розміри заробітної плати прокурора, законодавець запровадив відмінне від передбаченого положеннями ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» нормативне регулювання заробітної плати прокурора. У зв`язку з цим окреме положення п. 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України спричиняє юридичну невизначеність при застосуванні норм Кодексу та Закону, а отже, є таким, що суперечить принципу верховенства права, передбаченого ч. 1 ст. 8 Конституції України.

Таким чином підставою для визнання неконституційним п. 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України стало визнання таким, що не узгоджується з вимогами Конституції України не самого факту зменшення розміру заробітної плати працівникам органів прокуратури у порівнянні з тим, що передбачений ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», а виключно способу, в який були реалізовані відповідні зміни у питанні оплати праці прокурорів.

Звертаючись до суду із адміністративним позовом, ОСОБА_1 вказував на те, що завдана йому матеріальна шкода дорівнює розміру фактичних збитків - сумі доходів, які б він отримав на підставі ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» у разі відсутності п. 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України.

Згідно ч. 3 ст. 152 Конституції України матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Відповідно до ст. 1175 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акту, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.

Однак, положення даної статті підлягають застосуванню тільки у випадках, коли нормативно-правовий акт органу державної влади визнається незаконним і скасовується. При цьому у випадках, коли закони чи інші нормативно-правові акти або їх окремі положення визнаються Конституційним судом України неконституційними та у зв`язку з цим втрачають чинність, вказана норма не підлягає застосуванню.

Згідно статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, які особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які б особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Тобто, поняття «збитки» передбачає й упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що недоотриманий позивачем розмір заробітної плати не може вважатися збитками у розумінні статті 22 Цивільного кодексу України.

Суд наголошує на тому, що у рішенні Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020 відсутні висновки щодо неможливості зміни правового регулювання відносин, пов`язаних з оплатою праці прокурорів. Конституційний Суд України вказав, що зміни в організації та діяльності прокуратури мають запроваджуватися шляхом прийняття рішення у формі закону про внесення змін до спеціального нормативно-правового акту - Закону України «Про прокуратуру».

Слід враховувати, що обмеження у застосуванні норм і положень ст. 81 були введені ще до набрання чинності самим Законом України «Про прокуратуру».

Так, Закон України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин», яким розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України було доповнено п. 26, набув чинності 01.01.2015, в той час як Закон України «Про прокуратуру» набув чинності 15.07.2015.

Суд враховує, що станом на 01.01.2015 був чинним Закон України «Про прокуратуру» від 05.11.1999, а новий Закону України «Про прокуратуру», хоч і був прийнятий 14.10.2014, набув чинності тільки 15.07.2015.

Між тим в п. 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України чітко зазначено, що у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, застосовуються норми і положення ст. 81, ч.ч. 16, 17, 18 ст. 86, п.п. 13, 14 розділу XIII «Перехідні положення» саме Закону України від 14.10.2014 «Про прокуратуру».

Таким чином, з моменту набрання чинності Законом України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 та до прийняття рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020 прокурорам не нараховувалася заробітна плата виходячи з того розміру посадового окладу, який визначений у такому Законі.

Відповідно, працівники органів прокуратури станом на 01.01.2015 не набули права на отримання заробітної плати у розмірі, передбаченому ст. 81 Закону України «Про прокуратуру».

Отже, законодавець, маючи намір у січні 2015 року змінити розмір заробітної плати прокурорів, визначений у раніше прийнятій, проте ще не реалізованій нормі, не був позбавлений можливості, зокрема, зменшити посадовий оклад працівників органів прокуратури і такі дії законодавця не свідчили б про звуження змісту та обсягу набутих прав. Водночас законодавець повинен був, за висновками Конституційного Суду України, реалізувати таке повноваження шляхом внесення відповідних змін до Закону України «Про прокуратуру».

За таких обставин визнання неконституційним п. 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України не дає підстав для висновку про завдання ОСОБА_1 матеріальної шкоди на суму, що дорівнює розміру ненарахованої та невиплаченої згідно зі ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» заробітної плати.

Окрім того, визначено, що положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Частиною другою статті 152 Конституції України та частиною першою статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Таким чином, дія положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, які наділяли Кабінет Міністрів України повноваженнями встановлювати порядок та розміри виплати заробітної плати прокурорам, втратили чинність з 26.03.2020.

Суд зазначає, що рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 «У справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України» не містить положень, які б поширювали свою дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, а тому не підлягає застосуванню у період до 26.03.2020.

Правову позицію аналогічного змісту викладено в ухвалі Верховного Суду від 18.03.2021 у справі №815/1349/16.

Суд звертає увагу, що спірні правовідносини між сторонами виникли щодо нарахування і виплати грошового забезпечення за період з 01.07.2015 по 08.08.2016, а тому, рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 №6-р/2020 на спірні правовідносини за період з 01.07.2015 по 08.08.2016 не може вплинути, оскільки такі виникли до прийняття указаного рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.

Аналогічні висновки щодо застосувань норм права викладені в постанові Верховного Суду від 14.09.2021 у справі № 320/1874/17, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку про відсутність підстав для тверджень щодо вчинення відповідачем протиправних дій щодо позивача чи допущення ним відносно позивача протиправної бездіяльності (в аспекті заявлених обставин та вимог), а відтак, суд вважає, що відповідач не допустив порушень при нарахуванні та виплаті позивачу відповідних сум, у зв`язку з чим суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову та стягненні заявлених сум, оскільки правові підстави для його задоволенні та стягнення цих сум - відсутні.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частинами 1 та 2 ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Виходячи зі змісту статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Рішенням ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа № 802/2236/17-а).

Отже, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позову, то питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 72-77, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову від 01.03.2021 ОСОБА_1 - відмовити повністю.

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст рішення складено 18.10.2022.

Суддя К.С. Пащенко