Рішення № 106826494, 11.10.2022, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.10.2022м. ХарківСправа № 922/4914/21

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Кухар Н.М.

при секретарі судового засідання Руденко О.О.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Пасажирська компанія" акціонерного товариства "Українська залізниця" (вул. Симона Петлюри, буд. 21А, м. Київ, 01032; код ЄДРПОУ: 41022900) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Наноекспо+" (пр.Героїв Харкова (стара назва - пр.Московський), буд. 140/1, м.Харків, 61060; код ЄДРПОУ: 41708124) про визнання недійсним договору та стягнення 229200,00 грн, за участю представників:

позивача - не з`явився;

відповідача - не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі філії "Пасажирська компанія" акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ, 13.12.2021 звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Наноекспо+", м.Харків, про визнання недійсним п. 3.1 Договору про поставку товару № УЗ/ЦЛ-20257/Ю від 17.04.2020 та Додатку № 1 до цього Договору в частині включення в ціну договору податку на додану вартість в розмірі двадцяти відсотків; стягнення з відповідача на користь позивача 229200,00 грн податку на додану вартість, сплаченого без достатньої правової підстави. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що вищевказані п. 3.1 Договору та Додатку № 1 до нього суперечать Закону України від 30.03.2020 № 540 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) та Постанові Кабінету Міністрів України від 20.03.2020 № 224 Про затвердження переліку товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV- 2, які звільняються від сплати ввізного мита та операції з ввезення яких на митну територію України та/або операції з постачання яких на митній території України звільняються від оподаткування податком на додану вартість.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 16.12.2021 вищевказану позовну заяву було прийнято до розгляду; відкрито провадження у справі №922/4914/21 за правилами загального позовного провадження та призначено у справі підготовче засідання на 18.01.2022.

Протокольною ухвалою від 10.02.2022 строк підготовчого провадження у справі продовжено на 30 днів - до 16.03.2022; підготовче засідання відкладено на 01.03.2022 о 12:40.

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 за № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 за № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який в подальшому було продовжено та який триває на даний час.

У зв`язку із введенням Указом Президента України від 24.02.2022 за № 64/2022 воєнного стану в Україні, підготовче засідання у справі, призначене на 01.03.2022, не відбулося.

За таких обставин, враховуючи поточну обстановку, що склалася в державі та, зокрема, у місті Харкові, суд був вимушений вийти за межі строку підготовчого провадження, встановленого статтею 177 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 15.06.2022 підготовче засідання по справі було призначено на 19.07.2022 о 15:00 та рекомендовано учасникам процесу у випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці представників учасників справи подавати до суду заяви по суті справи за допомогою поштового/електронного зв`язку та із клопотаннями про проведення стадії підготовчого провадження та розгляду справи по суті за їх відсутності за наявними матеріалами (або, за наявності технічної можливості - про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції).

Протокольними ухвалами господарського суду від 19.07.2022 та від 09.08.2022 підготовче провадження у справі двічі відкладалося у зв`язку з неявкою учасників справи в судове засідання.

У відзиві на позовну заяву, який надійшов до суду 03.08.2022, відповідач проти позову заперечував, посилаючись на відсутність підстав для визнання недійсним п. 3.1 Договору та Додатку № 1 до цього договору в частині включення в ціну договору податку на додану вартість в розмірі 20%, а також застосування ст. 1212 ЦК України, оскільки відповідачем було своєчасно зареєстровано дві податкові накладні на загальну суму 229200,00 грн та сплачено до державного бюджету суму податкового зобов`язання зі сплати ПДВ.

Протокольною ухвалою господарського суду від 20.09.2022 підготовче провадження у справі № 922/4914/21 закрито; розгляд справи по суті призначено на 11.10.2022 о 14:20 год.

У судове засідання, яке відбулося 11.10.2022, учасники справи не з`явились; про причину неявки суд не повідомили.

Позивач був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання, про що свідчить відповідне повідомлення про вручення поштового відправлення.

Копія ухвали суду від 20.09.2022, якою призначено розгляд справи по суті, не була вручена відповідачеві через його відсутність за вказаною адресою.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Інформації ж про іншу адресу відповідача у суду немає.

У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто, повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Сам лише факт неотримання кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу (постанова Верховного Суду від 25 червня 2018 року у справі № 904/9904/17).

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд даної справи.

Враховуючи, що підстави для відкладення розгляду справи відсутні, а також приймаючи до уваги, що позицію відповідача викладено у відзиві на позовну заяву, суд визнав за можливе розглянути справу без участі представників сторін, за наявними у справі матеріалами, згідно зі ст. 202 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

17.04.2020 між Акціонерним товариством "Укрзалізниця" в особі філії "Пасажирська компанія" АТ "Укрзалізниця" (далі по тексту Замовник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Наноекспо+" (далі по тексту Постачальник, відповідач) було укладено Договір про поставку товару № УЗ/ЦЛ-20257/Ю, згідно з п. 1.1 якого Постачальник зобов`язується поставити Замовнику у власність товар, найменування, якість та технічні характеристики, кількість, одиниця виміру, ціна за одиницю та загальна вартість якого визначається згідно Специфікації, яка є Додатком 1 до Договору, а Замовник зобов`язується прийняти товар і оплатити його в порядку та на умовах даного Договору.

Відповідно до п. 1.2 Договору, товар, що поставляється на підставі цього Договору, відноситься на основі національного класифікатора України "Єдиного закупівельного словника" до коду ДК 021:2015-3363000-5 Лікарські засоби для лікування дерматологічних захворювань та захворювань опорно-рухового апарату (НК 024:2019, 41550 Дезінфікуючі засоби для рук), засіб на спиртовій основі для протирання рук (Alcohol based hand rub) (каністра 5 л)).

Товари спрямовані на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій корона вірусної хвороби (COVID-19) спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2. Закупівля Товару здійснюється у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2020 № 225, якою затверджено Порядок проведення закупівель товарів, робіт і послуг, необхідних для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19).

Згідно з п. 3.1 Договору, ціна Договору та ціна за одиницю Товару зазначається в Специфікації та включають в себе, але не виключно, вартість тари та упаковки Товару, всі податки, збори та інші обов`язкові платежі, що сплачуються Постачальником, вартість доставки Товару до місця поставки, вартість страхування, завантаження, розвантаження та всі інші витрати Постачальника, у тому числі на користь третіх осіб, та пов`язані з виконанням даного Договору, не сплачується Замовником окремо та вважається врахованою в ціну цього Договору.

Відповідно до Додатку № 1 до Договору, загальна кількість антисептичного засобу складає 1910 шт.

Згідно з п. 1 Додатку № 1 до Договору, загальна вартість Товару, що поставляється по цій Специфікації, складає 1375200,00 грн, у т.ч ПДВ 20% - 229200,00 грн.

22.04.2020 на підставі п. 2 Додатку № 1 до Договору, за рахунком № 16.04/2 від 17.04.2021 позивачем було здійснено попередню оплату в розмірі п`ятдесяти відсотків загальної вартості товару, а саме 687600,00 грн, з урахуванням ПДВ - 114600,00 грн, про що свідчать рахунок та платіжне доручення № 2709191 від 22.04.2020.

27.04.2020 відповідачем було в повному обсязі поставлено засіб косметичний Антисептичний для рук "А-Стерил" на загальну суму 1375200,00 грн (з ПДВ), що підтверджується видатковою накладною № 11 від 27.04.2020, а 30.04.2020 позивачем на підставі платіжного доручення № 2721438 від 30.04.20 було здійснено остаточну оплату в розмірі 687600,00 грн, з урахуванням ПДВ - 114600,00 грн.

Тобто сторони договору погодили, що у ціну розрахункової одиниці вартості товару включено оплату ПДВ.

Водночас, позивач зазначає, що Законом України від 30.03.2020 № 540 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", який набув чинності 02.04.2020, доповнено підрозділ 2 розділу XX ПК України пунктом 71, згідно з яким тимчасово, на період, що закінчується останнім календарним днем місяця, в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), звільняються від оподаткування ПДВ операції з ввезення на митну територію України та/або операції з постачання на митній території України товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), перелік яких визначено Кабінетом Міністрів України. У разі здійснення операцій, звільнених відповідно до цього пункту, положення пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу та положення статті 199 цього Кодексу не застосовуються щодо таких операцій. Норми цього пункту застосовуються до операцій, здійснених починаючи з 17.03.2020.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2020 № 224 затверджено перелік товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, операції з ввезення яких на митну територію України та/або операції з постачання яких на митній території України звільняються від оподаткування податком на додану вартість, серед яких і Засіб на спиртовій основі для протирання рук (Alcohol based hand rub) (код згідно з УКТЗЕД 2207, 2208).

Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Оскільки п. 3.1 визначає, що ціна Договору та ціна за одиницю Товару включає в себе в тому числі всі податки, збори та інші обов`язкові платежі, а Додаток № 1 до Договору визначає, в тому числі, ціну товару з ПДВ 20%, позивач вважає, що даний пункт Договору суперечить Закону України від 30.03.2020 № 540 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) та Постанові Кабінету Міністрів України від 20.03.2020 № 224 Про затвердження переліку товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV- 2, які звільняються від сплати ввізного мита та операції з ввезення яких на митну територію України та/або операції з постачання яких на митній території України звільняються від оподаткування податком на додану вартість.

Позивач також вказує, що хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто в договірному порядку.

На думку позивача, відповідач, як одна із сторін зобов`язання, набув зазначені кошти за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов`язання, що виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов`язального права, а поза підставами, передбаченими договором поставки, внаслідок їх перерахування на рахунок відповідача понад вартість товару, який було поставлено, тобто на підставі статті 1212 ЦК України.

Відтак, відповідно до ч. 1 ст. 1213 ЦК України, відповідач, як набувач, зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Отже, позивач звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсним п. 3.1 Договору про поставку товару № УЗ/ЦЛ-20257/Ю від 17.04.2020 та Додатку № 1 до цього Договору в частині включення в ціну договору податку на додану вартість в розмірі двадцяти відсотків, а також стягнення з відповідача на користь позивача 229200,00 грн податку на додану вартість, сплаченого без достатньої правової підстави.

Ретельно дослідивши наявні у матеріалах справи докази, з`ясувавши усі фактичні обставини спору та надавши їм правову кваліфікацію, суд дійшов висновку про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Пасажирська компанія" акціонерного товариства "Українська залізниця", виходячи з наступного.

Так, однією з позовних вимог є визнання недійсним п. 3.1 Договору про поставку товару № УЗ/ЦЛ-20257/Ю від 17.04.2020 та Додатку № 1 до цього договору в частині включення в ціну договору податку на додану вартість в розмірі 20%.

Як було встановлено судом, 27.04.2020 відповідачем було поставлено товар позивачу, що не оспорюється сторонами та підтверджується копією видаткової накладної, яку позивач долучив до позовної заяви.

Як вбачається з пояснень відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, після поставки товару TOB "Наноекспо+" було зареєстровано податкову накладну №16 від 22.04.2020 та податкову накладну №17 від 22.04.2020, в яких відображено інформацію про покупця - AT "Українська залізниця" в особі філії "Пасажирська компанія" акціонерного товариства "Українська залізниця", вказано суми податку на додану вартість, кількість поставленого товару, його вартість, суму товару тощо.

15.05.2020 відповідачем було сплачено до державного бюджету України сумарно грошову суму в розмірі 314000,00 грн за платіжним дорученням № 244 від 15.05.2020 в рахунок сплати податкового зобов`язання із сплати ПДВ, про що свідчить додана до відзиву копія податкової декларації з податку на додану вартість за квітень 2020 року, в якій відображено суму податкового зобов`язання, сплаченого до бюджету, а також письмова копія веб-порталу "Електронний кабінет платника податків" TOB "Наноекспо+" з відображенням інформації про зарахування грошових коштів в рахунок сплати податкового зобов`язання зі сплати ПДВ.

Отже, з огляду на викладене вбачається, що відповідач не набував та не зберігає грошових коштів позивача без достатньої правової підстави, адже відповідно до приписів Податкового кодексу України відповідачем було своєчасно зареєстровано дві податкові накладні на загальну суму 229200,00 грн та сплачено до державного бюджету суму податкового зобов`язання зі сплати ПДВ.

Тому, відсутні будь-які підстави наразі стверджувати про те, що відповідач набув грошові кошти позивача без достатньої правової підстави.

За приписами ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Положеннями статей 627, 628 ЦК України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати.

Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу приписів ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Обґрунтовуючи наявність правових підстав для стягнення з відповідача сплаченої суми ПДВ в розмірі 229200,00 грн, позивач просить визнати п. 3.1 Договору, а також Додаток № 1 до Договору недійсними та стягнути зазначену суму грошових коштів із посиланням на ст.ст. 1212, 1213 ЦК України.

Проте, суд не вбачає правових підстав як для застосування ст. 1212 ЦК України, так і визнання частини договору недійсним, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення глави 83 ЦК застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Для виникнення зобов`язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв`язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстав для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов`язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, передбачених нормами статті 11 ЦК України (п. 30 постанови Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 916/2478/20).

Проте, у даній справі відсутній факт, зазначений у п. 1 наведеного вище переліку, адже не відбулося збільшення майна відповідача (відповідач не набував нові цінності, не збільшував їх кількість та не зберігав майно, яке б мало б вибути з його володіння), оскільки загальна сума ПДВ у розмірі 229200,00 грн була одразу відображена у податкових накладних № 16 від 22.04.2020 та № 17 від 22.04.2020, після чого сформоване податкове зобов`язання сплачено до державного бюджету.

Так, умовою застосування положень глави 83 ЦК України щодо повернення безпідставно набутого майна є попереднє встановлення судом відсутності правової підстави такого набуття або визнання недійсним правочину, що став підставою для набуття майна відповідачем, коли реституція не підлягає застосуванню у відносинах, що склались між сторонами.

Разом з тим, між сторонами у справі був укладений договір поставки, спірні кошти сплачено позивачем на виконання договору, підстави для визнання цього договору недійсним відсутні, відповідачем у встановлений ПК України спосіб було зареєстровано податкові накладні та сплачено суму ПДВ до державного бюджету, а тому такі кошти набуто відповідачем за наявності правової підстави та вони не можуть бути витребувані згідно з положеннями статті 1212 ЦК України як безпідставно набуте майно.

Отже, у спірній ситуації відсутній факт безпідставного збагачення відповідача за рахунок коштів позивача, оскільки сплачена позивачем сума грошових коштів у розмірі 229200,00 грн була сплачена на рахунок державного бюджету України в рахунок сплати податкового зобов`язання та відображена у податкових накладних.

За таких обставин, вбачається недоцільним застосування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 01.06.2021 у справі № 916/2478/20, на яку посилається позивач у позову, оскільки в цій справі Суд, задовольняючи касаційну скаргу позивача констатував, що постачальником не було сплачено суму ПДВ до бюджету, і саме тому прийшов до висновку про безпідставне збагачення:

"Постачальник отриману від покупця суму ПДВ до бюджету не сплатив, так як товар звільнено від оподаткування ПДВ, тому колегія суддів дійшла висновку, що неповернення відповідачем позивачеві суми, перерахованої поза межами договірних платежів (суми ПДВ, яка є складовою договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів), має наслідком збагачення Компанії на суму 2000000,00 грн, тобто набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом."

Водночас, у справі, що розглядається, відповідач - TOB "Наноекспо+" в повній мірі виконав вимоги ПК України та сплатив суму ПДВ до державного бюджету, тобто не збагачувався за рахунок коштів позивача, що свідчить про принципову різницю в обставинах цієї справи та справи, на яку посилається позивач.

Таким чином, у справі, що розглядається, відсутній факт безпідставного збагачення відповідачем за рахунок позивача, що в свою чергу вказує на неможливість застосування ст. 1213 ЦК України в цій справі та задоволення вимог позивача про стягнення грошових коштів.

До того ж, стягнення з відповідача суми грошових коштів у розмірі 229200,00 грн, про що просить позивач, призведе до позбавлення права власності відповідача на майно, адже сума грошових коштів у розмірі 229200,00 грн вже була сплачена у бюджет, тоді як у разі задоволення позову відповідач буде вимушений сплачувати додатково власні кошти в розмірі 229200,00 грн в рахунок виконання судового рішення, що безумовно є порушенням принципу недоторканості права власності, гарантованого ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод.

Також суд вважає за необхідне звернути увагу на відсутність правових підстав для визнання недійсним п. 3.1 Договору та Додатку № 1 до цього договору в частині включення в ціну договору податку на додану вартість в розмірі 20%.

Так, відповідно до ст.ст. 16, 203, 215 ЦК України, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є:

1) пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою;

2) наявність підстав для оспорення правочину;

3) встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці (постанова Верховного Суду від 11.08.2021 у справі №523/7609/17).

Проте, позивач у позовній заяві не навів жодної із підстав, передбачених ЦК України для визнання правочину недійсним, а лише посилається виключно на загальні підстави недійсності правочину, передбачені ст. 215 ЦК України, не наводячи жодного доказу та аргументу щодо доведеності тих вимог, на які він посилається. Тобто позивач не навів конкретної підстави, яка б вказувала на те, що окремі пункти Договору та додаток містять в собі підстави для визнання їх недійсними.

Також у даному випадку варто звернутися до доктрини "Venire contra factum proprium" (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Як зазначає Верховний Суд у постанові від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), в основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Слід зауважити, що саме позивач як Замовник був ініціатором укладання договору, а також складав текст Договору, тобто саме позивачем було запропоновано викласти істотні та інші умови договору в тому вигляді, в якому вони наразі зафіксовані в спірному договорі, а відповідач лише погодився на них, виконавши умови договору в повному обсязі.

Проте, як вказує відповідач, зі спливом певного періоду часу після виконання договору позивач почав діяти всупереч своїй попередній поведінці, адже спочатку запропонував викласти умови договору (п. 3.1) таким чином, аби ціна податків була включена до ціни договору, після чого фактично висунув вимоги щодо визнання недійсним такої умови.

До того ж, вимоги щодо повернення сплати суми ПДВ були заявлені позивачем вже після того, коли відповідачем було сформовано відповідні податкові накладні та сплачено суму податкового зобов`язання до державного бюджету.

Отже, в даній ситуації позивач діє всупереч принципу добросовісності та доктрині "Venire contra factum proprium" (заборони суперечливої поведінки), яка застосовується Верховним Судом та як наслідок має бути застосована і судом першої інстанції при розгляді справи.

Крім того, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про неправомірність або неправильність нарахування податку на додану вартість. Разом з тим, господарський суд не є компетентним органом з вирішення питань про законність або незаконність нарахування та сплати податку на додану вартість, та за відсутності у матеріалах справи необхідних доказів не може встановлювати наявність або відсутність порушення законодавства щодо встановлення та сплати податку на додану вартість.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Надавши правову оцінку обставинам, встановленим на підставі наявних у матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Пасажирська компанія" акціонерного товариства "Українська залізниця" про визнання не дійсним п. 3.1 Договору та Додатку № 1 до цього договору в частині включення в ціну договору податку на додану вартість в розмірі 20%, а також вимога про стягнення з відповідача коштів в порядку ст. 1212 ЦК України, є необґрунтованими та безпідставними, а відтак позов не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з відмовою у позові, судові витрати покладаються на позивача.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 29, 42, 73, 74, 86, 91, 123, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У позові Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Пасажирська компанія" акціонерного товариства "Українська залізниця" (вул. Симона Петлюри, буд. 21А, м. Київ, 01032; код ЄДРПОУ: 41022900) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Наноекспо+" (пр.Героїв Харкова (стара назва - пр.Московський), буд. 140/1, м.Харків, 61060; код ЄДРПОУ: 41708124) про визнання недійсним договору та стягнення 229200,00 грн - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається відповідно до ст.ст. 256-257 ГПК України.

Повне рішення складено "19" жовтня 2022 р.

СуддяН.М. Кухар