Рішення № 106811831, 18.10.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 жовтня 2022 року м. Київ № 640/8203/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Аблова Є.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат

про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,-

У С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) з адміністративним позовом до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (далі по тексту - відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Київського міського центру по Нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги до 5 травня у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком за 2018, 2019, 2020 роки.

- зобов`язати Київський міський центр по Нарахуванню та здійсненню соціальних виплат зробити ОСОБА_1 перерахунок та зробити доплату з урахуванням раніше виплаченої суми разової грошової допомоги до 5 травня за 2018, 2019, 2020 роки, як особі з інвалідністю 2 групи внаслідок війни у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачі звертають увагу на рішення Конституційного Суду України, якими визнано неконституційними окремі положення законодавства, що дозволяло обмежувати розмір разової грошової допомоги. Відтак, виплату такої допомоги не в повному обсязі позивачі вважають порушенням своїх прав.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 квітня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №640/8203/21 у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання (у письмовому провадженні).

Вказаною ухвалою суду відповідачу надано п`ятнадцятиденний строк з дня вручення йому даної ухвали для надання відзиву на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, або заяву про визнання позову.

04.06.2021 представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву, в якому останній проти адміністративного позову заперечує та просить відмовити в його задоволенні, аргументуючи, зокрема, тим, що відповідач при проведенні перерахування коштів на виплату щорічної разової допомоги діяв в межах своїх повноважень та відповідно до чинного законодавства і ніяким чином не порушив права та законні інтереси позивачів.

У зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді, справу в порядку пп.2.3.49, 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду передано на повторний автомазитований розподіл справ між суддями.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 травня 2022 року адміністративну справу № 640/8203/21 прийняти до провадження судді Аблова Є.В в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, позивач має статус інваліда війни другої групи, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 20.02.2019 року.

Згідно положень статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII, позивач, як інваліди війни 2 групи, мають право на отримання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що позивачу у квітні 2018 року нараховано та виплачено разову грошову допомогу до 5 травня у розмірі 3265, 00 грн., у квітні 2019 року - у розмірі 3400, 00 грн., у березні 2020 році - у розмірі 3640, 00 грн. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» від 08.04.2021 №325.

Вважаючи, що відповідачем здійснено перерахунок вказаної вище допомоги у розмірі меншому, ніж встановлено законодавством, позивач звернувся до відповідача із заявою щодо перерахунку належної йому суми разової грошової допомоги до 5 травня за 2018-2020 роки.

Листом від 05.01.2021 року №03/07-Г-2640-044 відповідач повідомило позивача, що грошова допомога за згаданий період виплачена в повному обсязі та відповідно до вимог встановлених чинним законодавством, а тому підстави для здійснення перерахунку та проведення доплати до виплаченого розміру грошової допомоги немає.

Вважаючи дії відповідача щодо нарахування та виплати грошової допомоги до 5 травня не в повному обсязі протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-XII від 22 жовтня 1993 року (надалі - Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 13 Закону України від 22.10.1993 № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон №3551-ХІІ, у редакції, яка була чинна станом на 31.12.2007) передбачалось, що щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком.

Пунктом 20 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2008 №107-VI (далі - Закон № 107-VI) частину п`яту статті 13 Закону №3551-XII викладено у такій редакції: «Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, пункт 20 розділу II Закону № 107-VI.

Згідно з ч. 1 ст. 17-1 Закону №3551-XII (у редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних відносин) щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12 - 16 цього Закону, здійснюють центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, через відділення зв`язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.

Частиною 4 ст. 17-1 Закону №3551-ХІІ встановлено, що особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.

Разом з тим, Законом України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» (далі - Закон ) від 28.12.2014 № 79-VІІІ, який набрав чинності 01.01.2015, розділ VІ «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення, зокрема, статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Таким чином, із набранням 01.01.2015 чинності Закону України від 28.12.2014 № 79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин», Кабінету Міністрів України надано повноваження щодо визначення розміру щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, встановленої ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Згідно статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щорічно до 5 травня особам з інвалідністю війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України. Визначення порядку та розмір виплат громадянам, що мають статус ветеранів війни, делеговано Кабінету Міністрів України. На виконання вищезазначеного Закону України Кабінетом Міністрів України встановлено розміри та порядок виплати у 2016, 2017, 2018 та 2019 роках щорічної разової грошової допомоги до 5 травня особам, у таких розмірах: 2016 рік - 920 гривень (Постанова КМУ від 2 березня 2016 року № 141) (як учаснику бойових дій); 2017 рік - 2700 гривень (Постанова КМУ від 5 квітня 2017 року № 223) (як особі з інвалідністю 3 групи); 2018 рік - 2845 гривень (Постанова КМУ від 14 березня 2018 року № 170) (як особі з інвалідністю 3 групи); 2019 рік - 2950 гривень; (Постанова КМУ від 20 березня 2019 року № 237) (як особі з інвалідністю 3 групи).

Отже, на час виникнення спірних правовідносин діяли два нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, і які по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня учасникам бойових дій та інвалідам війни.

Рішенням Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року №3-рп/2012 визначено, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України. Однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов`язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.

Конституційний Суд України в пункті 3 мотивувальної частини рішення № 4-зп від 03 жовтня 1997 року зазначив про те, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Таким чином, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суд повинен застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Враховуючи, що Закон України від 28.12.2014 № 79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» прийнятий пізніше Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», то в даному випадку, підлягають застосуванню норми Закону України від 28.12.2014 № 79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин».

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в рішенні від 26.12.2011 № 20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Зміна механізму нарахування соціальних виплат та допомоги повинна відбуватися відповідно до критеріїв пропорційності та справедливості і є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів власне сутність змісту права на соціальний захист.

Така позиція узгоджується з правовою позицією Європейського суду з прав людини, який у рішенні по справі «Ейрі проти Ірландії» від 09.10.1979 констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» від 12.10.2004.

Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Валентина Ніканорівна Великода проти України» від 03.06.2014 зазначив, що зменшення розміру пенсійного забезпечення не є порушенням права власності у розумінні Протоколу № 1, оскільки таке зменшення відбувається шляхом внесення законодавчих змін до акту, яким встановлено таке право власності. Суд зауважив, що першою і найважливішою вимогою статті 1 Протоколу № 1 є те, що будь-яке втручання з боку державних органів в мирне володіння майном, повинно бути законним і що воно повинне переслідувати законну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, необхідно знайти справедливий баланс до вимог загальних інтересів спільноти та вимог захисту основних прав особистості. Необхідний баланс не буде знайдений, якщо особі або особам доводиться нести індивідуальний і надмірний тягар. При цьому Суд зазначив, що зменшення розміру пенсії очевидно було обумовлено міркуваннями економічної політики та фінансових труднощів, з якими зіткнулася держава.

Отже, враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що нарахування щорічної разової допомоги до 5 травня має здійснюватись відповідно до положень Закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28 грудня 2014 року № 79-VIII (чинного з 1 січня 2015 року) та відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 №141, від 05.04.2017 №223, від 14.03.2018 №170, від 20.03.2019 №237.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 13.03.2018 (справа №335/7127/17(2-а/335/323/2017), від 05.06.2018 (справа №161/13021/17), від 08.05.2018 (справа №607/7918/17) та від 19.06.2018 (справа №727/10654/17).

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про те, що нарахування щорічної разової грошової допомоги позивачу до 5 травня за 2018 pік та до 5 травня 2019 рік є правомірним та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Відтак, позов у цій частині не підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі 8 (восьми) мінімальних пенсій за віком суд зазначає наступне.

Як зазначалося раніше, Конституційний Суд України у рішенні від 27.02.2020 у справі 1-247/2018 (3393/18) дійшов висновку, що встановлення пунктом 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Кодексу іншого, ніж у статтях 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551, законодавчого регулювання відносин у сфері надання пільг ветеранам війни спричиняє юридичну невизначеність при застосуванні зазначених норм Кодексу та Закону № 3551, що суперечить принципу верховенства права, встановленому статтею 8 Конституції України та визнав таким, що не відповідає Конституції України, окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Вирішуючи питання про право як Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, так і Велика Палата Верховного Суду дійшли висновку по зразковій справі № 440/2722/20, що з 27.02.2020 розмір разової грошової допомоги до 5 травня у 2020 році підлягає нарахуванню і виплаті органом, уповноваженим здійснювати виплату разової щорічної грошової допомоги до 5 травня (Управління соціального захисту населення за місцем проживання особи та/або Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат) у розмірі, визначеному частиною 5 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у редакції Закону України від 25.12.98 № 367-XIV «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у таких розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком.

Згідно частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Керуючись вищевикладеним, суд дійшов висновку, що з моменту прийняття Конституційним Судом України рішення від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 розмір разової грошової допомоги до 5 травня особам з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи як восьми прожиткових мінімуми для осіб, які втратили працездатність у 2020 році становить 13 696,00 грн. (1712,00 грн. х 8 прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність).

У той же час, позивачу на підставі списків Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснена виплата разової грошової допомоги до 05 травня за 2020 рік в розмірі 3640,00 грн. шляхом перерахування коштів на особовий рахунок.

Враховуючи наведене, виплата позивачам у 2020 році разової грошової допомоги у сумі 3640,00 грн., як і було нараховано позивачу, не відповідає статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та свідчить про порушення його прав на отримання такої допомоги у належному розмірі.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а доказів понесення інших судових витрат учасниками справи не надано, підстави для їх розподілу відсутні.

Керуючись статтями 77, 90, 139, 241- 247, 255, 293, 295- 297 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (03165, м. Київ, просп. Любомира Гузара, 7, ЄДРПОУ 22886300) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Київського міського центру по Нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.

3. Зобов`язати Київський міський центр по Нарахуванню та здійсненню соціальних виплат зробити ОСОБА_1 перерахунок та виплату з урахуванням раніше виплаченої суми разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік, як особі з інвалідністю 2 групи внаслідок війни у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.

4. В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Є.В. Аблов