Рішення № 106811729, 28.09.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2022 року м. Київ № 640/31309/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Шевченко Н.М.,

за участі секретарів судового засідання - Поліщук О.М., Кібальник Я. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства інфраструктури України про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,

за участі:

представника позивача - Зудінова О. О.,

представника відповідача - Шевченко О. В.

У С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду із позовною заявою до Міністерства інфраструктури України (відповідач), в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства інфраструктури України від 04.10.2021 № 648-к «Про звільнення ОСОБА_1 »;

- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Управління внутрішнього аудиту з 05.10.2021;

- стягнути з Міністерства інфраструктури України середній заробіток за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 з 05.10.2021 по день винесення судом рішення про поновлення на роботі включно;

- допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при звільненні відповідач грубо порушив норми спеціального та загального законодавства, якими регламентоване переважне право працівника на залишення на роботі, оскільки жодної рівнозначної посади запропоновано не було, а ознайомитись із посадовими обов`язками посади нижчого рівня не вдалось через недбалість відповідача.

У відзиві відповідач зазначив про належне дотримання обов`язку запропонувати позивачу вакантну посаду, у той же час, рівнозначна посада вимагала іншого (вищого) рівня кваліфікації та виконання додаткових завдань, що унеможливило таку пропозицію.

У судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав, представник відповідача проти їх задоволення заперечив у повному обсязі.

Вивчивши подані документи і матеріали, заслухавши представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, суд зазначає наступне.

ОСОБА_1 проходила державну службу на посаді начальника Управління внутрішнього аудиту Міністерства інфраструктури України з 27.05.2021.

Попередження про наступне звільнення ОСОБА_1 отримала 02.09.2021, в якому також пропонувалось зайняти вакантну посаду головного спеціаліста відділу забезпечення діяльності з внутрішнього аудиту Управління внутрішнього аудиту та контролю.

Як зазначає позивач, для отримання можливості визначитись зі згаданою пропозицією, 30.09.2021 направила заяву (отримана відповідачем 04.10.2021), в якій просила ознайомити, зокрема, із посадовою інструкцією головного спеціаліста відділу забезпечення діяльності з внутрішнього аудиту Управління внутрішнього аудиту та контролю.

Наказом від 04.10.2021 № 648-К ОСОБА_1 звільнено на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону № 889-VIII.

Не погоджуючись зі згаданим наказом, ОСОБА_1 звернулась із позовною заявою. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

За змістом частин першої, другої, шостої статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Частинами 1- 2 ст. 7 КАС України встановлено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Законом України «Про державну службу» № 889-VIII (в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) визначено принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.

Згідно з частинами першою - третьою статті 5 Закону № 889-VIII правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону № 889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Із матеріалів справи убачається, що передумовою для застосування до позивача згаданої норми, стало введення в дію 16.08.2021 структури та штатного розпису Міністерства інфраструктури України на 2021 рік.

До згаданої події у Міністерстві інфраструктури України діяв штатний розпис на 2021 рік, затверджений у лютому 2021 року, зі змісту якого убачається, що Управління внутрішнього аудиту очолюється начальником управління та складається із відділу забезпечення діяльності з внутрішнього аудиту (4 штатні посади) та відділу здійснення аудиту діяльності підприємств галузі (5 штатних посад), разом по управління - 10 посад.

Також, у згаданому штатному розписі було передбачено функціонування Сектору контрою, який складався із двох штатних посад: завідувач сектору, головний спеціаліст.

Оновлений штатний розпис Міністерства, затверджений у серпні 2021 року, не містить Сектору контролю, натомість, передбачено Управління внутрішнього аудиту та контролю, який очолюється начальником управління та складається із відділу забезпечення діяльності з внутрішнього аудиту (4 штатні посади) та відділу здійснення аудиту діяльності підприємств галузі (4 штатні посади), разом по управління - 9 посад.

Таким чином, внаслідок зміни внутрішньої структури, у контексті наведених структурних підрозділів, ліквідовано штатні посади (1) завідувача сектору контролю, (2) головного спеціаліста сектору контролю, (3) а посади начальника та заступника начальника відділу здійснення аудиту діяльності підприємств галузі Управління внутрішнього аудиту та контролю злито в одну посаду.

Наведене свідчить про те, що в структурі Міністерства інфраструктури України дійсно відбулись зміни, за наслідком яких відбулось скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, у той же час, в Управлінні внутрішнього аудиту (Управління внутрішнього аудиту та контролю) посада начальника Управління не скорочувалась, не зливалась з іншою посадою.

Більш того, сама структура такого управління не зазнала жодних змін, окрім злиття посади начальника та заступника начальника відділу здійснення аудиту діяльності підприємств галузі.

Крім того, відповідачем до матеріалів справи додані положення про Управління внутрішнього аудиту та Управління внутрішнього аудиту та контролю.

Згадані документи дійсно мають відмінності, зокрема, у розділах «функції» та «права та відповідальність», проте оновлені положення мають здебільшого декларативний характер.

У відзиві відповідач звертає увагу на підходи, форму і зміст процедур, які змінились для начальника Управління внутрішнього аудиту та контролю внаслідок зміни штатного розпису.

У той же час, недоведеним зі сторони відповідача залишається зміст реалізованих змін, зокрема, щодо підходів, форми та змісту процедур, про що Міністерство інфраструктури України зазначає у відзиві, оскільки наведені пояснення також обмежуються декларативними посиланнями та презюмованим висновком.

За таких обставин, суд констатує відсутність передбачених п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону № 889-VIII передумов для звільнення ОСОБА_1 з посади, оскільки фактично не відбулось скорочення її посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу.

Відповідно до ч. 3 ст. 87 Закону № 889-VIII суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.

Наведені норми містять пряму відсилку до законодавства про працю, в частині переважного права на залишення на роботі, а також дублюються положення ст. 40 КЗпП України, за змістом якої, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Виходячи з нормативного тлумачення п. 1 ч. 1 ст. 40, ч. ч. 1, 3 ст. 49-2 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто вживає заходи до переведення працівника за його згодою на іншу роботу.

Відповідно до роз`яснень, викладених в п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», розглядаючи трудовий спір, пов`язаний зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суд має з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема: ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників; чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника; які є докази щодо змін в організації виробництва і праці; про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації; чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник є таким, що належно виконав вимоги ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Виходячи з нормативного тлумачення п. 1 ч. 1 ст. 40, ч. ч. 1, 3 ст. 49-2 КЗпП України власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто вживає заходи до переведення працівника за його згодою на іншу роботу.

Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Аналогічна правова позиція неодноразово була висловлена в постановах Верховного Суду, зокрема, у постановах від 20.02.2019 у справі № 819/691/17, від 08.05.2019 у справі № 06/1175/17, від 11.03.2020 у справі № 813/1220/16, а також у постанові від 18.03.2021 у справі № 300/770/19 у подібних правовідносинах.

Таким чином, Закон № 889-VIII та КЗпП України вимагає від роботодавця дотримання передбаченої Конституцією України гарантії захисту від незаконного звільнення, шляхом надання працівнику пропозиції заняття рівнозначної посади, або, як виняток - нижчої посади державної служби.

Лише за неможливості переведення працівника на іншу посаду, звільнення працівника може визнаватись правомірним.

Як вже зазначалось, позивач проходила державну службу на посаді начальника Управління внутрішнього аудиту Міністерства інфраструктури України.

Попередження про наступне звільнення ОСОБА_1 отримала 02.09.2021, в якому також пропонувалось зайняти вакантну посаду головного спеціаліста відділу забезпечення діяльності з внутрішнього аудиту Управління внутрішнього аудиту та контролю.

Як зазначає позивач, для отримання можливості визначитись зі згаданою пропозицією, 30.09.2021 направила заяву (отримана 04.10.2021), в якій просила ознайомити, зокрема, із посадовою інструкцією головного спеціаліста відділу забезпечення діяльності з внутрішнього аудиту Управління внутрішнього аудиту та контролю.

Відповіді на згадану заяву відповідачем не надано, 04.10.2021 видано наказ № 648-К про звільнення ОСОБА_1 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону № 889-VIII.

За змістом ч. 2 ст. 6 Закону № 889-VIII встановлюються такі категорії посад державної служби: категорія "Б" - посади, поміж інших, керівників та заступників керівників структурних підрозділів державних органів незалежно від рівня юрисдикції таких державних органів; категорія "В" - інші посади державної служби, не віднесені до категорій "А" і "Б".

Оскільки посада старшого спеціаліста відділу не віднесено до категорій «А», або «Б», зважаючи на те, що ОСОБА_1 займала посаду, яку віднесено до категорії «Б», відповідач запропонував їй нижчу посаду державного службовця.

При цьому, станом на 02.09.2021, у Міністерстві інфраструктури Україні список вакантних посад складав 145 позицій, з яких 10 - начальники управлінь, серед яких Управління внутрішнього аудиту та контролю.

Варто зазначити, що конкурс на заняття згаданої посади відповідачем оголошено лише 15.09.2021 наказом № 489, тобто після повідомлення ОСОБА_1 про звільнення та надання їй пропозиції щодо вакантної посади.

Таким чином, відповідачем не доведено обставин, за яких ОСОБА_1 не запропоновано рівнозначну посаду, що дозволило б скористатись винятком, передбаченим ч. 3 ст. 87 Закону № 889-VIII.

Резюмуючи викладене, з урахуванням фактичної відсутності передумов для звільнення позивача, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону № 889-VIII, зважаючи на порушення переважного права на залишення на роботі, без належного виконання вимог ч. 3 ст. 87 Закону № 889-VIII, звільнення ОСОБА_1 відбулось без належних на те підстав.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

За даних обставин, порушення установленого законом порядку звільнення позивача свідчить про незаконність такого звільнення, що в силу частин першої і другої статті 235 КЗпП України є підставою для поновлення її на попередній роботі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

У той же час, з урахуванням змін до штатного розпису Міністерства інфраструктури України, посади з дослівною назвою начальника Управління внутрішнього аудиту не існує, натомість, рівнозначною створено посаду начальника Управління внутрішнього аудиту та контролю.

За висновком суду, належним способом захисту порушеного права позивача, є зобов`язання Міністерства інфраструктури України поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Управління внутрішнього аудиту та контролю або на іншій рівнозначній посаді.

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.

За змістом пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна зарплата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, із якою пов`язана виплата.

Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як вже зазначалось, датою звільнення позивача є 04.10.2021.

Згідно з довідкою Міністерства інфраструктури України № 17-78 від 12.10.2021, за серпень-вересень позивач отримала заробітної плати 207 416,47 грн (81 317,17 грн + 126 099,30 грн), а кількість робочих днів склала 36 (15 + 21).

Таким чином, середньоденна заробітна плата становить 5 761,57 грн/день.

Листом Міністерства соціальної політики України від 12.08.2020 № 3501-06/219 про норми тривалості робочого часу на 2021 рік визначено 20 робочих днів у жовтні (2 з яких позивач працювала до звільнення), 22 робочі дні у листопаді, 22 робочі дні у грудні.

Згідно з нормами тривалості робочого часу у 2022 році, 19 робочих днів у січні, 20 робочих днів у лютому, 22 робочих днів у березні.

24.03.2022 набрав чинності Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», за змістом ч. 6 ст. 6 якого, у період дії воєнного стану не застосовуються норми статті 53, частини першої статті 65, частин третьої - п`ятої статті 67, статей 71, 73, 78-1 Кодексу законів про працю України та частини другої статті 5 Закону України «Про відпустки».

Зокрема, статтею 73 КЗпП України встановлено святкові дні, натомість, незастосування даної норми має наслідком визначення таких днів робочими.

З урахуванням наведених змін, у квітні 2022 року 21 робочий день, 22 робочих днів у травні, 22 робочих днів у червні, 21 робочий день у липні, 23 робочих дні у серпні, 20 робочих днів у вересні минуло до дати ухвалення даного рішення.

Таким чином, вимушений прогул позивача склав 252 робочих днів, а належним розміром компенсації середнього заробітку позивачу за час вимушеного прогулу є 1 451 915,64 грн (5761,57 грн/день * 252 днів).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зважаючи на доведення позивачем обставин, за яких її звільнення неможливо кваліфікувати інакше, як протиправне, зважаючи на відсутність зі сторони відповідача спростування таких відомостей, позовні вимоги підлягають задоволенню частково із застереженням щодо формулювання поновлення на посаді.

Відповідно до ч. 2 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду, зокрема, про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 9, 77, 90, 139, 241- 247, 250, 255, 293, 295- 297, 371 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В :

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства інфраструктури України про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства інфраструктури України № 648-к від 04.10.2021 «Про звільнення ОСОБА_1 ».

3. Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Управління внутрішнього аудиту та контролю або на іншій рівнозначній посаді з 05.10.2021.

4. Стягнути з Міністерства інфраструктури України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 1 451 915,64 (один мільйон чотириста п`ятдесят одна тисяча дев`ятсот п`ятнадцять) гривень 64 копійки.

5. Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Міністерства інфраструктури України заробітку за час вимушеного прогулу в межах стягнення за один місяць.

6. У задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовити.

7. Стягнути судові витрати зі сплати судового збору за рахунок Міністерства інфраструктури України на користь ОСОБА_1 у розмірі 908,00 (дев`ятсот вісім) гривень.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ).

Відповідач: Міністерство інфраструктури України (пр-т Перемоги, 14, м. Київ, код ЄДРПОУ: 37472062).

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України та може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295- 297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.

Суддя Н.М. Шевченко

Повний текст рішення складено 17.10.2022.