Рішення № 106804187, 06.10.2022, Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області

Справа № 946/7299/21

Провадження № 2/946/666/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2022 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області

в складі: головуючого судді Присакар О.Я.,

за участю: секретаря судового засідання Аубекерової Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Ізмаїла в загальному порядку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Саф`янівської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову ТОВ «Авангард», про визнання права власності, -

ВСТАНОВИВ:

31.08.2021 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовними вимогами, які заявою від 25.10.2021 року уточнила та просить визнати за нею, право власності на 1/2 частку житлового будинку з надвірними спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , за набувальною давністю.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що вона та члени її сім`ї починаючи з 1989 року володіють вказаною квартирою. 05.04.1985 року позивачу було виділено квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , в якій вона мешкала. Протягом всього часу позивач продовжує оплату за комунальні послуги, несе витрати на утримання та благоустрою належної квартири, продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном більше тридцяти років, отже вважає, що має право на визнання за нею права власності за набувальною давністю на вищевказану квартиру.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує та наполягає на їх задоволенні.

Представник відповідача Саф`янівської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області в судове засідання не з`явився, про час та місце слухання справи повідомлений належним чином, надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ТОВ «Авангард», в судове засідання не з`явився, надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Пунктом 1 частини 2 статті 16 ЦК України визначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 76ЦПК Українивизначено,що доказамиє будь-якідані,на підставіяких судвстановлює наявністьабо відсутністьобставин (фактів),що обґрунтовуютьвимоги ізаперечення учасниківсправи,та іншихобставин,які маютьзначення длявирішення справи. Цідані встановлюютьсятакими засобами: письмовими,речовими іелектронними доказами; висновкамиекспертів; показаннями свідків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 було надане житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 на підставі протоколу №4 засідання правління колгоспу від 05.04.1985 року.

Згідно довідки №1413, виданої 28.08.2020 року Бросківською сільською радою, Ізмаїльського району, Одеської області, встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 10.11.1989 року по теперішній час зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до довідки №1262, виданої 22.11.2021 року КП «Ізмаїльське МБТІ», об`єкт нерухомості по АДРЕСА_1 належить КСП «Аванград».

Згідно листасільського головиБросківської сільськоїради №46від 18.04.2003року житловийбудинок АДРЕСА_1 буложитловим фондомКСП «Авангард»,після введенняв експлуатаціюдержава компенсувалаколгоспу «Авангард»вартість будівлі,банківський кредитбув реструктиризований. ТОВ «Авангард» згідно п. 1.3. Статуту є правонаступником КСП «Авангард» в межах, які встановлені розподільчим балансом.

Згідно відповіді архівного відділу Ізмаїльської районної державної адміністрації № 3-20-45 від 16.06.2022 року акти розпаювання майна КСП «Авангард» на державне зберігання до архівного відділу не надходили.

В судовому засіданні встановлено, що КСП «Авангард» було реорганізовано та його правонаступником є товариство з обмеженою відповідальністю «Авангард», що підтверджено довідкою №21, виданою 16.08.2022 року ТОВ «Авангард».

Згідно довідки ТОВ «Авангард» № 4 від 18.03.2020 року кВ. № 1 та № 2 по АДРЕСА_1 не знаходяться на балансі ТОВ «Авангард».

На підставі відповіді Бросківської сільської ради № 267 від 27.08.2020 року, сільська рада не має відношення до кв. АДРЕСА_3 .

Таким чином, в даний час відсутній титульний власник 1/2 частки (кв. АДРЕСА_3 .

Відповідно достатті 328 ЦК Україниправо власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з положеннями частин першої та четвертоїстатті 344 ЦК Україниособа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першійстатті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістомстатті 2 ЦК Україниє фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Проте не будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно достатті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац другий частини третьоїстатті 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина другастатті 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений уЦК Українистрок, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

Відповідно до пункту 8 Прикінцевих таперехідних положеньЦК України правила статті 344ЦК України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом (набрав чинності 01 січня 2004 року).

У постанові від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження№ 61-19156св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18) не знайшла підстав для відступу від наведених висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оскільки за змістом частини першоїстатті 344 ЦК Українидобросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном на певних правових підставах, які в подальшому відпали, подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Адже володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Добросовісність як обов`язкова необхідна умова набуття позивачкою майна за набувальною давністю підтверджується обставинами справи:

- протоколом №4 засідання правління колгоспу від 05.04.1985 року, згідно якого ОСОБА_1 було надане житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 :

- 10.11.1989 року по теперішній час ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджено довідкою №1413, виданою 28.08.2020 року Бросківською сільською радою, Ізмаїльського району, Одеської області;

Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі Броньовський (Вгоniowski) проти Польщі» від 22.06.2004р.).

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статі 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»),

Принцип балансу відображений в цілому в побудові ст.1 Першого протоколу, включно з другим реченням, яке необхідно розуміти у світлі загального принципу, викладеного в першому реченні. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти шляхом ужиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності (рішення у справі «Прессос компанія Нав`єра А.О.» та інші проти Бельгії».

У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії», Європейський суд з прав людини визначив, що концепція житла за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. Житло - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання житлом, що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Таким чином, як зазначено в Постанові Верховного Суду від 15.01.2020 р. (справа №754/613/18-ц), тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.

Поняття майно у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Як зазначено в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 р. (справа №569/4373/16-ц), згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.

Зокрема, згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції», будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися згідно із законом, воно повинне мати легітимну мету та бути необхідним у демократичному суспільстві. Якраз необхідність у демократичному суспільстві і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути відповідними і достатніми; для такого втручання має бути нагальна суспільна потреба, а втручання - пропорційним законній меті.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа -добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (заява № 43768/07)).

І як зазначено в Постанові Верховного Суду від 20.01.2021 року, справа №404/789/18, у практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно суспільний інтерес; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Враховуючи вище викладене, суд приходить до висновку, що тривалий час проживання позивачки у спірному будинку, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати дану частину будинку житлом позивачки в розумінні ст.8 Конвенції.

Таким чином, ОСОБА_1 добросовісно вважала, що за наявності протоколу №4 засідання правління колгоспу від 05.04.1985 року, згідно якого ОСОБА_1 було надане житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , вона стала повноправним власником 1/2 частини нерухомого майна, де уповноважений орган зареєстрував її місце проживання, а вона багато років проживала. За таких обставин у неї очікувано не могло виникнути сумніву щодо правомірності володіння нею майном.

Безтитульне володіння спірним нерухомим майном підтверджується фактичним володінням ОСОБА_1 1/2 часткою житлового будинку з надвірними спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та відсутністю у неї як володільця цього нерухомого майна певного юридичного титулу щодо нього.

Відкритість та безперервність як обов`язкові необхідні умови набуття позивачкою майна за набувальною давністю також підтверджені установленими судами обставинами справи: позивачка тривалий час, з 1989 року постійно проживала у 1/2 частині житлового будинку, сплачувала комунальні послуги, електроенергію, що підтверджено відповідними квитанціями. Вона має там належне їй майно. Судом встановлено, що позивачка має тривалий зв`язок із спірною частиною будинку як із житлом. Про відкритість володіння спірним майном свідчить і наявність технічного паспорту на будинок по АДРЕСА_1 складений на ОСОБА_1 , технічних умов на проектування газопостачання житлового будинку по АДРЕСА_1 .

Таким чином, ОСОБА_1 проживала безперервно за вказаною адресою починаючи з 1989 року, тобто більше ніж 10 років на дату звернення до суду з цим позовом в 2022 році.

Зазначене у сукупності свідчить про те, що позивачкою дотримано умови набуття права власності на чужі речі за набувальною давністю згідно зістаттею 344 ЦК України: законний об`єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність, на підтвердження чого позивачкою надані належні та допустимі докази, прийняті судом, а тому позовні вимоги є доведеними та підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 12, 16, 76, 200, 263-265 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) до Саф?янівської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області (68671, Одеська область, Ізмаїльський р-н, с. Саф?яни, вул. Грушевського, 85, код ЄДРПОУ: 04379433), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову ТОВ «Авангард» (68663, Одеська область, Ізмаїльський р-н, с. Броска, вул. Болградська, 63-а), про визнання права власності задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) право власності на 1/2 частку житлового будинку з надвірними спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повний текст рішення складено та підписано 17.10.2022 року.

Суддя: О.Я.Присакар