Рішення № 106802144, 11.10.2022, Кагарлицький районний суд Київської області

Справа № 368/535/22

Провадження № 2/368/366/22

Рішення

Іменем України

(Заочне)

"11" жовтня 2022 р. Кагарлицький районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Іванюти Т.Є.

при секретарі Вареник О.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Кагарлику справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «СОЛТЕР» про стягнення заробітної плати та моральної шкоди, -

в с т а н о в и в :

Позивач з даним позовом посилаючись на те, що він з 01.02.2013 року працює в ТОВ «СОЛТЕР» на посаді охоронця. Щомісячно відповідач здійснював йому нарахування та виплату заробітної плати. Однак починаючи з січня 2022 року виплата заробітної плати не здійснюється. Відповідач відмовляється виплачувати заробітну плату, відмовляється від розмов або відповідає, що немає коштів. При цьому не звільняє позиваяа та не видає трудову книжку. А тому, позивач просить стягнути з відповідана на його користь заборгованість по заробітній платі за період з 01.01.2022 року по 30.06.2022 року в сумі 31395 грн. Крім того спросить стягнути моральну шкоду у розмірі 15000 грн.

Позивач в судовому засіданні позов підтримав та просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість по заробітній платі та моральну шкоду.

Представник відповідачка в судове засідання не з`явився, на сайті Кагарлицького районного суду Київської області було розміщено оголошення про виклик відповідача в судове засідання, що відповідає вимогам ст. 128 ч.11 ЦПК України, а тому на підставі ст. 280 ЦПК України та зі згоди позивача, суд вважає за можливе ухвалити заочне рішення.

Заслухавши позивача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Так в судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 працює в ТОВ «Солтер» на посаді охоронця з 01 лютого 2013 року з оплатою праці згідно штатного розпису, а саме в розмірі мінімальної заробітної плати. Згідно Закону України від 02.12.2021 № 1928-ІХ «Про державний бюджет на 2022 рік» встановлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 6500,00 грн.

Щомісячно відповідач здійснював йому нарахування та виплату сум заробітної плати.

Однак починаючи з січня 2022 року фактична виплата його заробітної плати не здійснювалась.

При неодноразовому зверненні щодо виплати заробітної плати, в т.ч. і письмовому. відповідач відмовляється від розмов або відповідає, що немає коштів. При цьому відповідач не звільняє ОСОБА_1 і відповідно не видає його трудову книжку.

01.07.2022 р. ОСОБА_1 подав відповідачу заяву про надання довідки про нараховану та невиплачену заробітну плату за період січня по червень 2022 року ТОВ «Солтер». Наразі довідку ОСОБА_1 так і не отримав.

Оскільки довідку про нараховану та невиплачену заробітну плату відповідач ОСОБА_1 не надав, він звернувся до Пенсійного фонду України щодо надання йому Довідки за формою ОК-5 станом на 29.06.2022 р., в якій зазначено, що заробітна плата за період роботи в ТОВ «Солтер» виплачувалася йому в розмірі мінімальної заробітної плати, який встановлюється щорічно Законом України «Про державний бюджет України». Враховуючи дані Пенсійного фонду України додає до заяви самостійно розрахований розрахунок стосовно нарахування заробітної плати за 2022 рік. Згідно складеного ним розрахунку йому не виплачено заробітної плати в сумі 31 395,00 грн., півроку він не отримує належних йому коштів за виконану роботу.

Також, для підтвердження своїх трудових відносин з відповідачем, ОСОБА_1 додав відомості про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру наданих Пенсійним фондом України загальнообов`язкового державного соціального страхування стосовно відомостей про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб станом на 29.06.2022 р., в яких зазначено, що він перебуває у трудових відносинах з відповідачем.

Згідно ст. 94 КЗпП України та ст. 1 ЗУ «Про оплату праці» заробітна плата це винагорода, обчислена як правило у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.

Чинним законодавством, а саме ст. 115 КЗнП України встановлено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або імперативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективним органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно ст. 237-1 КЗнП відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до п. 13 Постанови Пленуму ВСУ N 4 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (зокрема невиплати належних йому грошових сум), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Заробітну плату ОСОБА_1 не отримував півроку. Через постійні обіцянки у її виплаті ОСОБА_1 не може звільнитись, оскільки побоюється взагалі її не отримати.

У зв`язку зі значною затримкою заробітної плати, ОСОБА_1 відчуває, моральні страждання, втратив нормальні життєві зв`язки, змушений економити на харчуванні, зазначене негативно впливає на відносини в його родині.

Завдана ОСОБА_1 моральна шкода обумовлюється моральними та фізичними стражданнями внаслідок порушення його законного права на заробітну плату, приниженням честі, гідності, ігноруванням його прав, втратою у зв`язку з цим престижу та ділової репутації серед знайомих, друзів та родичів.

А тому, незаконними діями ТОВ «СОЛТЕР» нанесено ОСОБА_1 моральну шкоду, яку він оцінює у 15 000,00 грн.

Відповідно до ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» у справах про стягнення заробітної плати позивачі звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи є усіх судових інстанціях.

Згідно ч. 2 ст. 233 КЗпП у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно із частиною першоюстатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року однією з істотних гарантій справедливого судового розгляду є публічний судовий розгляд.

Відповідно до частини першоїстатті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року N 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Практика ЄСПЛ з питань гарантій публічного характеру провадження в судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не в кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі "Аксен проти Німеччини" (Axen v. Germany), заява N 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року "Варела Ассаліно проти Португалії" (Varela Assalino contre le Portugal), заява N 64336/01).

Основним Законом України статтею 43 Конституції передбачено право кожної людини на труд, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Зазначеному праву людини, яка належним чином виконує свої трудові обов`язки, в рівній мірі кореспондується обов`язок працедавця своєчасно та належним чином оплачувати труд працівника і своєчасно виплачувати йому заробітну плату.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Відповідно до ст. ст. 115, 116 Кодексу Законів про працю України заробітна плата повинна сплачуватись двічі на місяць. При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства провадиться в день звільнення.

Відповідно до роз`яснень викладених у п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.99 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

При визначені розміру заборгованості по заробітній платі, суд бере до уваги розрахунки заробітної плати, надані позивачем, таким чином, заборгованість по заробітній платі складається (без утримання податків й інших обов`язкових платежів):

заборгованість по заробітній платі за період з 01.01.2022 року по 30.06.2022 року в сумі 31395 грн. 00 коп., тому в цій частині вимогу позивача слід задоволити.

Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає суму, що підлягає стягненню, без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Що стосується моральної шкоди, то суд зазначає наступне.

Згідно діючого законодавства особа несе відповідальність за заподіяну моральну шкоду у випадках, коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормамиКонституції Україниабо у випадках, передбачених відповідними статтямиЦивільного кодексу України, а також іншими нормами законодавства, які встановлюють відповідальність за заподіяння моральної шкоди, у тому числіст. 237-1 КЗпП України.

Відповідно дост.237-1 КЗпП Українивідшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України в п.13 постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з відповідними змінами) від 31 березня 1995 року, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Відповідно до пункту 2 частини 2, частин першої, 4статті 23 ЦК України,особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів сім`ї чи близьких родичів.

Судом встановлено, що у зв`язку з невиплатою заробітної плати, позивач позбавлений матеріального забезпечення свого життя, поставлений в скрутне становище, вимушений докладати додаткових зусиль не тільки для організації свого життя, а й для матеріальної підтримки свого життя.

Суд, надавши оцінку письмовим доказам в частині вирішення спору про відшкодування моральної шкоди, характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, ступеню вини відповідача, який завдав моральної шкоди позивачу, вважає встановлений факт понесеної моральної шкоди позивачем, що виявився у душевних стражданнях, яких він зазнав у зв`язку із невиплатою йому відповідачем коштів, виходячи із принципу розумності та справедливості, розмір моральної шкоди суд оцінює у розмірі 5 000,00 грн., що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, а в іншій частині позивачу суд відмовляє.

Судовий збір стягнути з відповідача на користь держави.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 10, 89, 259, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, ст.47 , 116, 117 КЗпП України, суд, -

вирішив :

Позов задоволити частково.

Стягнути з ТОВ «СОЛТЕР» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в сумі 31395,00 грн. та моральну шкоду в розмірі 5000 грн., а всього стягнути 36395.00 грн.

Стягнути з ТОВ «СОЛТЕР» на користь держави судовий збір в сумі 2481 грн. 00 коп.

Рішення набуває законної сили відповідно до ст. 273 ЦПК України.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом 30 днів.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом 20 днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 12.10.2022 року.

Суддя Т.Є. Іванюта