Рішення № 106799835, 04.10.2022, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" жовтня 2022 р. м. Київ Справа № 910/14151/21

Господарський суд Київської області у складі судді Антонової В.М., за участю секретаря судового засідання Налапко Ю.І., розглянув за правилами загального позовного провадження матеріали справи за позовом Міністерства оборони України до Товариства з обмеженою відповідальністю «Захисні технології України» про стягнення 378877,68 грн

за участю представників сторін:

представник позивача: Кривошея Д.А. (витяг з ЄДРПОУ)

представник відповідача: Глухенький О.А. (ордер АА№1147009 від 13.10.2021)

Міністерство оборони України (далі - позивач) подало до Господарського суду міста Києва позов до Товариства з обмеженою відповідальністю «Захисні технології України» (далі - відповідач ) про стягнення 378877,68 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається неналежне виконання відповідачем умов поставки товару за Договором №286/3/20/121 від 22.06.2020 про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України). Внаслідок порушення строків виконання зобов`язання позивач скористався правом звернення до суду із нарахуванням штрафних санкцій, які і є предметом позову.

Ухвалою від 08.09.2021 Господарський суд міста Києва передав матеріали справи №910/14151/21 за територіальною підсудністю до Господарського суду Київської області, оскільки подана заява не належить до територіальної юрисдикції Господарського суду міста Києва.

Ухвалою від 28.09.2021 Господарський суд Київської області прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у даній справі; визнав справу малозначною та вирішив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Встановив відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву та доказів відправки копії відзиву позивачу у строк, передбачений ч. 1 ст. 251 ГПК України протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Роз`яснив відповідачу, що відповідно до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання ним відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Встановив позивачу строк для подання відповіді на відзив на позовну заяву та доказів відправки копії відповіді на відзив відповідачу у строк, визначений судом згідно з вимог ч. 4 ст. 166 ГПК України, - до 01.11.2021 (включно), а відповідачу строк для подання заперечень на відповідь на відзив до 12.11.2021 (включно).

07.10.2021 від відповідача надійшла заява про заперечення щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

В обґрунтування поданої заяви відповідач заперечує проти розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження враховуючи складність даної справи.

Ухвалою від 11.10.2021 Господарський суд Київської області вирішив здійснювати розгляд справи №910/14151/21 за правилами загального позовного провадження, призначив справу до підготовчого засідання на 23.11.2021.

13.10.2021 на адресу суду від відповідача надійшла аналогічна заява про заперечення щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

13.10.2021 на адресу суду від відповідача надійшла заява про зупинення провадження у справі.

В обґрунтування поданої заяви ТОВ «Захисні технології України» зазначає, що у провадженні Господарського суду м. Києва перебуває справа № 910/15266/21 за позовом ТОВ «Захисні технології України» до Міністерства оборони України, предметом якої є Договір №286/3/20/121 від 22.06.2020 укладений між Міністерством оборони України та ТОВ «Захисні технології України» щодо зміни строків поставки товару та зменшення обсягу такої поставки внаслідок форс-мажорних обставин, що фактично виключає відповідальність відповідача за відсутності предмету спору.

20.10.2021 поштовим відправленням через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

Ухвалою від 23.11.2021 зупинено провадження у справі № 910/14151/21 до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 910/15266/21. Встановлено позивачу строк для подання до суду та відповідачу відповіді на відзив до 07.12.2021 включно. Встановлено відповідачу строк для подання до суду та позивачу заперечень на відповідь на відзив до 21.12.2021 включно.

06.12.2021 з дотриманням строку встановленого ухвалою від 23.11.2021 від позивача надійшла відповідь на відзив.

22.07.2022 на електронну адресу суду надійшло клопотання позивача про поновлення провадження у справі.

В обґрунтування поданого клопотання, позивачем зазначено, про усунення обставин, що раніше зумовили зупинення провадження. А саме, позивач вказує що 30.06.2022 постановою Північного апеляційного Господарського суду у справі № 910/15266/21 апеляційну скаргу Міністерства оборони задоволено. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2021 у зазначеній справі скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ «Захисні технології України» до Міністерства оборони України про внесення змін до договору відмовлено повністю.

Ухвалою від 01.08.2022 поновлено провадження у справі № 910/14151/21, продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та призначено справу до розгляд у підготовчому засіданні на 13.09.2022 на 15:00.

В судовому засіданні 13.09.2022 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи № 910/14151/21 по суті на 04.10.2022.

Представник позивача у судовому засіданні 04.10.2022 року позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд задовольнити позов.

Представник відповідач просив суд відмовити у задоволенні позову з підстав викладених у відзиві.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 233 ГПК України, суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду.

Рішення та постанови приймаються, складаються і підписуються в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.

04.10.2022 року, після виходу з нарадчої кімнати, відповідно до ст. 240 ГПК України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

22.06.2020 між Міністерством оборони України (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Захисні технології України» (постачальник) укладено договір №286/3/20/121 про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) (договір), предметом якого є індивідуальне обмундирування (35810000-5) (Костюм спеціальний для екіпажів бойових машин, вид 2) (Лот 2. Військова уніформа (35811300-5) (Костюм спеціальний для екіпажів бойових машин, вид 2) (далі-товар) (п.1.1).

Договір укладено відповідно до рішення тендерного комітету Міністерства оборони, оформленого протоколом від 19.05.2020 за №75/108/9.

Постачальник зобов`язався у 2020 році поставити замовнику товар в асортименті, комплектності, кількості та у строки (терміни), вказані у цьому договорі, а замовник - забезпечити приймання та оплату товару (п.1.2 договорі).

За умовами п.1.3 договору номенклатура товару, передбаченого до поставки за договором, вимоги згідно з якими виготовляється товар, терміни виконання договору визначаються специфікацією, викладеною в цьому пункті, а саме: військова уніформа (35811300-5) (Костюм спеціальний для екіпажів бойових машин, вид 2) - 1500 комплектів, вартістю 1498725,00грн (без ПДВ) у строк 70 календарних днів з моменту укладення договору, до 30.08.2020; 1750 комплектів, вартістю 1748512,50грн (без ПДВ) у строк 110 календарних днів з моменту укладення договору, до 09.10.2020, а всього на загальну суму 3896685,00грн з ПДВ.

У пункті 1.5 договору сторони погодили, що товар за кількістю постачається на об`єднані центри забезпечення після приймального контролю (якості) представниками Управління контролю якості, що є структурним підрозділом Міністерства оборони України.

Згідно з п.3.1 договору ціна договору становить 3896685,00грн, у тому числі ПДВ - 649447,50грн (за загальним фондом).

Згідно з п.5.1 договору товар постачається на об`єднані центри забезпечення замовника власними силами постачальника та за рахунок постачальника згідно з положеннями договору, встановленими нормами відвантаження у тарі та упаковці, яка забезпечує її збереження під час транспортування, вантажно-розвантажувальних робіт і зберігання в межах термінів, установлених діючими стандартами. Термін поставки товару визначений в специфікації договору.

Відповідно до п.5.2 договору місцем поставки товару є об`єднані центри забезпечення Збройних Сил України, згідно з рознарядкою та ростовкою Міністерства оборони України, які є невід`ємною частиною договору, з обов`язковим дотриманням передбачених ними вимог до асортименту, кількості, адреси одержувачів товару та календарних днів відвантаження. Поставку товару одержувачам товару постачальник зобов`язаний провести з обов`язковим виконанням передбачених вимог щодо асортименту, кількості, сортності виробів, черговості поставок у кожній окремо відвантаженій партії. Поставка товару здійснюється транспортом постачальника. Витрати щодо перевезення товару до місця приймання одержувачем товару несе постачальник.

Датою поставки товару вважається дата, вказана одержувачем товару у посвідченні, що оформлене та підписане відповідно до додатку №1 до Порядку здійснення контролю за якістю речового майна, що постачається для потреб Збройних Сил України (пункт 1 розділу ІІ), що затверджений наказом Міністерства оборони України від 19.07.2017 №375 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 01.12.2017 за №1461/31329 (п.5.3 договору).

Згідно п.п.10.1, 10.2 договору цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2020 (включно). Після закінчення терміну дії договору, звіряння взаєморозрахунків здійснюється на підставі підписаних обома сторонами актів звіряння. Після закінчення терміну дії договору, товар визначений в п.1.3 не підлягає постачанню замовнику за цим договором, документи, визначені п.4.1 замовником не приймаються та повертаються постачальнику без реалізації.

Згідно п.11.5 договору зміни і доповнення до нього вносяться тільки у письмовій формі шляхом укладання відповідних додаткових угод (крім випадків передбачених пунктом 6.2.4 договору), які будуть додаватися до тексту цього договору, як невід`ємні його частини.

За твердженням позивача, відповідачем було неналежним чином виконано договірні зобов`язання та не здійснено поставку товару у встановлений Договором строк, а саме відповідно до Акту №1/1 від 28.10.2020 приймального контролю товару за якістю, товар у кількості 1500,00 шт на суму 1 798 470,00 грн прийнято за якістю 28.10.2020 та відвантажено на склад в/ч А2788 (29.10.2020 відповідно до посвідчення № 567).

У зв`язку з вказаними обставинами позивач, на підставі пункту 7.3 Договору, нарахував та заявив до стягнення з відповідача штраф у розмірі 272 767,95 грн. та 106 109,73 грн. пені.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частинами 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Укладений між сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Листом від 01.12.2020 №152 відповідач просив позивача погодити внесення змін до договору, викликаних обставинами непереборної сили, в частині продовження термінів поставки товару у кількості 1500 шт. - до 10.11.2020, а також частково розірвати договір в частині поставки 1750 шт. товару.

У подальшому, 11.12.2020 відповідач звернувся до позивача з листом №163, в якому повторно повідомив, що виконання договору було ускладнено виникненням та дією на підприємстві форс-мажорних обставин, які тривали більше 30 календарних днів, у зв`язку з чим пропонував підписати додаткову угоду щодо перенесення термінів постачання товару та часткового розірвання договору.

Листом від 17.12.2020 №166 відповідач повідомив позивача про часткове розірвання договору, на підставі п.8.4 договору, в частині поставки товару в кількості 1750 шт. на загальну суму 1748512,50 грн.

Листом від 21.12.2020 №172 відповідач повідомив позивача про часткове розірвання договору, на підставі п.8.4 договору, в частині поставки товару в кількості 1750 шт. на загальну суму 1748512,50грн і, враховуючи зазначене у листах від 01.12.2020 №152, від 11.12.2020 №163 та від 17.12.2020 №166, повторно просив внести відповідні зміни у договір про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) №286/3/20/121 від 22.06.2020 щодо термінів та обсягів поставки продукції.

Втім, Міністерство оборони України не погодило внесення змін до Договору в частині строку та обсягів виконання зобов`язання з поставки продукції, у зв`язку з чим, позивач зазначає, що відповідачем поставка продукції здійснена з порушенням строків.

Відповідач заперечуючи проти позову, посилається на ту обставину, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу СОVID-19», з 12.03.2020 на всій території України запроваджено карантин, продовжений, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 04.05.2020 №343, постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 №392 (із змінами та доповненнями), постановою Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 №641 на період з 01.08.2020 по 31.12.2020 (зі змінами та доповненнями), постановою Кабінету Міністрів України від 26.08.2020 №760.

Наказом від 05.08.2020 №12/1-А у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) та впровадженням карантину згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу СОVID-19» Товариством з обмеженою відповідальністю «Захисні технології України» призупинено роботу швейного цеху та оголошено простій з 05.08.2020.

У зв`язку з цим 14.08.2020 відповідач направив Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України та на адресу Міністерства оборони України повідомлення про настання форс-мажорних обставин.

Наказом від 01.09.2020 №14-А Товариством з обмеженою відповідальністю «Захисні технології України» продовжено дію наказу від 05.08.2020 №12/1-А та продовжено призупинення роботи швейного цеху до 30.09.2020 включно.

Наказом від 30.09.2020 №17-А Товариством з обмеженою відповідальністю «Захисні технології України» продовжено дію наказу від 05.08.2020 №12/1-А та продовжено зупинення роботи швейного цеху до 31.10.2020 включно.

Вказані обставини, за твердженням відповідача, знаходились його поза волею, а отже відсутні підстави для застосування штрафних санкцій передбачених ст. 7.3. Договору.

З приводу даних заперечень суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з п.8.1 договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна, тощо).

Пунктом 8.2 договору сторона, що не може виконувати зобов`язання за договором унаслідок дії обставини непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом п`яти календарних днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі.

Відповідно до п. 8.4. Договору, У разі коли строк дії обставин непереборної сили продовжується більше ніж 30 календарних днів, кожна із сторін в установленому порядку має право розірвати договір. Якщо обставини, зазначені у п.8.1 договору, будуть продовжуватись більше 30 календарних днів, то кожна із сторін буде вправі розірвати договір повністю чи частково і в такому випадку, жодна із сторін не буде мати права вимагати від іншої відшкодування можливих збитків. Сторони можуть бути звільнені від відповідальності за часткове чи повне невиконання обов`язків за договором, якщо доведуть, що воно було викликано неконтрольованою перешкодою, яка відбулась поза контролем сторін і виникла після укладення договору.

Відповідно до ч.1 ст.617 ЦК, ч.2 ст.218 ГК та ст.14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні» форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні і невідворотні обставини за даних умов здійснення господарської діяльності, що об`єктивно унеможливлюють виконання особою зобов`язань за умовами договору, обов`язків, передбачених законодавством.

Частина 2 ст.14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні» містить невичерпний перелік обставин, що можуть бути визнані форс-мажором (обставинами непереборної сили), до яких належить у тому числі введення карантину, встановленого КМУ.

Одне лише передбачене законом віднесення введеного карантину до форс-мажорних обставин не свідчить про існування форс-мажору у конкретних правовідносинах сторін, де така обставина може стати форс-мажорною лише у випадку, якщо особа доведе, що конкретний обмежувальний захід, запроваджений в рамках карантину (надзвичайного стану, надзвичайної ситуації тощо), унеможливлює виконання конкретного договору (постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20 (п.40), від 03.08.2022 у справі №914/374/21 (п.99).

Відповідач як на форс-мажорні обставини посилався на установлення карантину на всій території України на підставі постанов КМУ від 20.05.2020 №392, від 22.07.2020 №641, від 26.08.2020 №760 (з відповідними змінами та доповненнями до таких постанов), а також призупинення (простій) на підприємстві.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціального характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов`язання;

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання; саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору. (правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі №915/531/17, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 17.12.2020 у справі №913/785/17)

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі №908/2287/17 зазначив, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу».

Відповідно до п.8.3 Договору доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідний документ - сертифікат, який видається ТПП або регіональними ТПП.

На підтвердження існування форс-мажору (обставин непереборної сили) ТОВ «Захисні технології України» надало суду Сертифікату ТПП №3000-20-1836 (вих. від 18.11.2020 за №1703-4/626) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), щодо обов`язку (зобов`язання) Товариства з обмеженою відповідальністю «Захисні технології України» з поставки індивідуального обмундирування (35810000-5) (Костюм спеціальний для екіпажів бойових машин, вид 2) (Лот 2. Військова уніформа (35811300-5) (Костюм спеціальний для екіпажів бойових машин, вид 2) у кількості 1500 комплектів у строк до 30.08.2020 та у кількості 1750 комплектів у строк до 09.10.2020 за договором про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) №286/3/20/121 від 22.06.2020 у період з 05.08.2020 до 31.10.2020 у зв`язку з введенням карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статей 42, 44 Господарського кодексу України підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємництво здійснюється на основі, зокрема, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

За змістом цих правових норм у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення чи утримання від таких дій.

Виходячи з засад розумності та враховуючи здійснення підприємницької діяльності на власний ризик, відповідач, укладаючи договір №286/3/20/121 вже на момент існування обставин непереборної сили, мав усвідомлювати карантинні обмеження встановлені на території України та можливі негативні наслідки, які можуть виникнути, пов`язані з цим, зокрема й можливість відпусток чи лікарняних своїх працівників.

На думку суду, накази про простій ТОВ «Захисні технології України», не можуть вважатися доказами форс-мажорних обставин, оскільки це рішення ухвалив сам відповідач (постачальник продукції), вони не залежали від зовнішніх обставин, які були б невідомими на момент укладення Договору.

Між тим, обставини справи свідчать про те, що відповідач порушив взяті на себе договірні зобов`язання щодо поставки позивачу товару в строк, визначений за домовленістю сторін, а прострочення виконання цього зобов`язання склало 59 календарних днів (дата поставки партії товару у кількості 1500 шт. була визначена 30.08.2020 року).

Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Під виконанням зобов`язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов`язків, що є змістом зобов`язання.

Невиконання зобов`язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов`язання, а неналежним виконанням є виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

У зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем обов`язку щодо поставки замовнику передбаченого укладеним між сторонами Договором №286/3/20/121 товару, позивач просив суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Захисні технології України» 106109,73 грн пені, нарахованої за несвоєчасну поставку товару у період з 31.08.2020 року по 29.10.2020 року на загальну суму вартості несвоєчасно поставленого товару в розмірі 1 798 470,00 грн., а також 7 % штрафу у розмірі 272 767,95 грн., нарахованого за прострочення понад 30 днів поставки товару загальною вартістю 1 798 470,00 грн.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

За частиною 2 зазначеної статті штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Згідно з частиною 3 даної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина 1 статті 550 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 552 Цивільного кодексу України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі.

Приписами статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України у разі, якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, за порушення строків виконання зобов`язання, якщо інше не передбачено законом чи договором, стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Слід також зазначити, що штрафні санкції, передбачені частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України, застосовуються у разі порушення строків виконання негрошового зобов`язання.

Отже, виходячи з положень зазначеної норми матеріального права, застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання штрафних санкцій у вигляді пені та штрафу, передбачених абзацом 3 частини 2 статті 231 Господарського кодексу України, можливо при сукупності відповідних умов, а саме: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення, пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України, якщо допущено прострочення виконання не грошового зобов`язання, пов`язаного з обігом (поставкою) товарів, виконаних робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір пені за кожний день прострочення виконання такого зобов`язання та за прострочення його виконання понад тридцять днів додатково вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу з вказаної вартості.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 903/545/17 від 11.05.2018.

Судом встановлено, що позивач відноситься до суб`єктів господарювання, які належать до державного сектора економіки, і виконання його грошових зобов`язань фінансується за рахунок Державного бюджету України.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (частина 6 статті 231 Господарського кодексу України).

Зі змісту положень статті 231 Господарського кодексу України вбачається, що остання носить диспозитивний характер, оскільки передбачає можливість встановлення сторонами розміру пені безпосередньо в укладеному між ними договорі.

Пунктом 7.3.4 Договору передбачено, що за порушення строків виконання зобов`язань Постачальник сплачує пеню у розмірі 0,1 % від вартості несвоєчасно поставленого товару за кожну добу затримки, а за прострочення понад 30 днів з Постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної ціни договору.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.

Так, відповідно до частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Заборона на застосування пені та штрафу прямо не випливає з закону чи із суті відносин сторін, що дозволяє здійснити відповідне врегулювання у договорі.

У даному випадку, суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.04.2019 року в справі № 917/194/18, від 19.09.2019 року в справі № 904/5770/18 та інших, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 року в справі № 910/12876/19.

Суд, здійснивши перерахунок заявленої до стягнення пені та штрафу, встановив, що розрахунок позивача за вказаний ним період прострочення є вірним.

За таких обставин, суд дійшов висновку про обґрунтованість та правомірність позовних вимог про стягнення з відповідача 106109,73 грн пені та штрафу у розмірі 272 767,95 грн.

Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Частиною 3 статті 13 та частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 74, 76-79 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Обов`язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження вчасної поставки товару позивачу, у зв`язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин, суд вважає заявлені позивачем вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Усі інші твердження та заперечення відповідача не спростовують вищевикладених висновків суду.

Суд звертає увагу сторін, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі Конвеція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського Суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, №4241/03, від 28.10.2010).

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 123, 129, 233, 236 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Міністерства оборони України до Товариства з обмеженою відповідальністю «Захисні технології України» про стягнення 378877,68 грн задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Захисні технології України» (09700, Київська обл., Богуславський р-н, м. Богуслав, вул. Шевченка, 85, код ЄДРПОУ 33604605) на користь Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр.-т, Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022) 106 109 (сто шість тисяч сто дев`ять) грн. 73 коп. пені, 272 767 (двісті сімдесят дві тисячі сімсот шістдесят сім) грн 95 коп. штрафу та 5683 (п`ять тисяч шістсот вісімдесят три) грн 17 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення у порядку, встановленому ст.257 ГПК України.

Повний текст складено 17.10.2022

Суддя В.М. Антонова