Рішення № 106799829, 12.10.2022, Господарський суд м. Києва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С.,

за участю секретаря судового засідання: Видиш А.В.,

розглянувши у порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів

до Фізичної особи-підприємця Антоненко Валентини Степанівни

про розірвання договору та стягнення 245 640,28 грн.,

За участю представників сторін:

від позивача: Савулій В.О. (згідно з витягом з ЄДРПОУ);

від відповідача: Матвійчук А.С. за ордером від 01.08.2022 року серії СВ № 1033296.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Антоненко Валентини Степанівни про розірвання укладеного між сторонами 08.11.2021 року договору № КМ1/21 та стягнення з відповідача штрафних санкцій у розмірі 245 640,28 грн., нарахованих внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов`язань за вищенаведеним правочином.

Слід зазначити, що одночасно з позовною заявою Національним агентством України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів було подано заяву від 30.06.2022 року № 2476/7.2.1-22-22/7, в якій останнє просило суд вжити заходи забезпечення пред`явленого ним позову шляхом накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті Фізичній особі-підприємцю Антоненко Валентині Степанівні і знаходяться у неї чи в інших осіб, а також шляхом накладення арешту на кошти відповідача, які обліковуються на рахунках у банківських або в інших кредитно-фінансових установах, у межах розміру сум позовних вимог - 245 640,28 грн. та судових витрат за подання позовної заяви у розмірі 6 165,60 грн. і заяви про забезпечення позову в сумі 1 240,50 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.07.2022 року відкрито провадження у справі № 910/5482/22, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 02.08.2022 року.

У той же час ухвалою господарського суду міста Києва від 06.07.2022 року в задоволенні заяви Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів від 30.06.2022 року № 2476/7.2.1-22-22/7 про забезпечення позову відмовлено.

01.08.2022 року на електронну адресу господарського суду міста Києва надійшло клопотання відповідача від 01.08.2022 року про відкладення розгляду справи на іншу дату.

У підготовчому засіданні 02.08.2022 року судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 23.08.2022 року.

10.08.2022 року на електронну адресу господарського суду міста Києва надійшов відзив відповідача від 10.08.2022 року, в якому останній вказав, що прострочення виконання спірного зобов`язання виникло не з вини Фізичної особи-підприємця Антоненко Валентини Степанівни, а внаслідок запровадження незалежно від волі відповідача суттєвих обмежень, що вплинули на виробництво та логістику і призвели до нестачі матеріалів у напівпровідниковій промисловості. У зв`язку з наведеним, виробник мережевих комутаторів на 48 портів Cisco C9300-48P-E був позбавлений можливості вчасно виготовити означений товар, що призвело до перебоїв у його постачанні та прострочення відповідача. Крім того, відповідач на підставі частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України просив суд зменшити нарахований позивачем розмір штрафних санкцій до 5 %, а саме до 12 282,01 грн.

15.08.2022 року на електронну адресу господарського суду міста Києва надійшла заява відповідача про забезпечення участі його представника у підготовчому засіданні 23.08.2022 року в режимі відеоконференції. Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.08.2022 року вищенаведену заяву відповідача задоволено.

У підготовчому засіданні 23.08.2022 року судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено протокольну ухвалу, якою позивачу встановлено строк на подання відповіді на відзив на позовну заяву до 30.08.2022 року, відповідачу встановлено строк на подання заперечень на відповідь на відзив на позовну заяву до 12.09.2022 року, строк проведення підготовчого провадження у справі № 910/5482/22 продовжено на 30 днів, підготовче засідання відкладено на 14.09.2022 року.

08.09.2022 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла відповідь позивача від 02.09.2022 року № 3432/7.2.9-22-22/7 на відзив на позовну заяву, в якій останній заперечив проти задоволення клопотання відповідача про зменшення нарахованих у даній справі штрафних санкцій.

У підготовчому засіданні 14.09.2022 року судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено протокольну ухвалу про продовження позивачу процесуального строку на подання відповіді на відзив на позовну заяву до 02.09.2022 року, означену заяву по суті справи долучено до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.09.2022 року закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/5482/22 до судового розгляду по суті на 12.10.2022 року.

30.09.2022 року на електронну адресу господарського суду міста Києва надійшла заява відповідача від 30.09.2022 року про забезпечення участі його представника у судовому засіданні, призначеному на 12.10.2022 року, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.10.2022 року означену заяву Фізичної особи-підприємця Антоненко Валентини Степанівни задоволено.

Представник позивача у судовому засіданні 12.10.2022 року підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача у цьому судовому засіданні проти задоволення вимог позивача про стягнення штрафних санкцій заперечив та просив суд зменшити нарахований позивачем їх розмір до 12 282,01 грн.

У судовому засіданні 12.10.2022 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

08.11.2021 року між Національним агентством України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (далі - замовник, АРМА) та Фізичною особою-підприємцем Антоненко Валентиною Степанівною (далі - виконавець, Підприємець) укладено договір № КМ1/21 (далі - Договір), за умовами якого виконавець зобов`язався поставити та передати у власність замовнику мережеве обладнання ДК 021:2015 32420000-3 (комутатор мережевий на 48 портів/24 порта) відповідно до Специфікації, що є невід`ємною частиною Договору (Додаток), а замовник зобов`язався прийняти товар і оплатити його вартість.

Вказаний правочин підписаний відповідачем та уповноваженим представником АРМА, а також скріплений печатками цих суб`єктів господарювання.

Відповідно до пункту 1.2 Договору кількість, комплектність, ціну товару визначено у Специфікації, що є невід`ємною частиною Договору (Додаток).

У матеріалах справи наявна підписана сторонами Специфікація, в якій сторони передбачили поставку відповідачем на користь АРМА комутаторів мережевих на 48 портів Cisco C9300-48P-E у кількості 3 одиниць загальною вартістю 890 001,00 грн. (без ПДВ).

Згідно з пунктом 2.1 Договору загальна ціна цього правочину за товар становить 890 001,00 грн. без ПДВ, відповідно до Специфікації, що є невід`ємною частиною Договору (Додаток). У ціну Договору включено усі витрати виконавця з урахуванням всіх податків і зборів, що сплачуються або мають бути сплачені виконавцем, а також витрати, понесені із завантаженням, розвантаженням та поставкою товару.

За умовами пункту 2.3 цієї угоди оплата за поставлений товар здійснюється у національній валюті України шляхом безготівкового перерахування замовником коштів на рахунок виконавця протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту поставки товару.

Пунктом 3.1 Договору встановлено, що місце поставки товару: поставка здійснюється силами та засобами виконавця за адресою замовника: вул. Бориса Грінченка, 1, м. Київ, 01001.

У пунктах 3.2, 3.3 Договору сторони погодили, що виконавець здійснює поставку товару з дати підписання сторонами Договору протягом 30 (тридцяти) календарних днів, але в будь-якому випадку не пізніше, ніж 17.12.2021 року. Моментом здійснення поставки товару є його отримання замовником з відповідною відміткою у товаросупровідному документі (видатковій накладній).

Відповідно до пункту 3.5 вказаного правочину виконавець буде вважатися таким, який належно виконав зобов`язання з поставки товару, якщо він у строк поставив товар за місцезнаходженням замовника із товаросупровідним документом. Будь-які штрафні санкції в такому випадку до виконавця не застосовуються.

За умовами пункту 8.1 Договору останній набирає чинності з моменту його укладення, а саме із дати підписання сторонами Договору та скріплення печаткою (за умови використання у своїй діяльності), і діє до 31.12.2021 року, а в частині зобов`язань, що лишилися невиконаними, - до їх повного виконання.

Судом встановлено, що листом від 16.11.2021 року № 01/11 відповідач звернувся до позивача з повідомленням про те, що у зв`язку із пандемією коронавірусу (збільшений попит на споживчу електроніку та локдаун на крупних підприємствах Китаю), у світі виник значний дефіцит напівпровідників, з яких складається комутатор мережевий на 48 портів Cisco C9300-48P-E. Зважаючи на викладене, Підприємець повідомив позивача про відсутність у нього змоги вчасно поставити обладнання, яке є предметом укладеного між сторонами Договору, а також зазначив, що орієнтовний строк виробництва означеного обладнання, прогнозований Cisco Systems, Inc. (виробником), становить більше 200 календарних днів.

Разом із тим, з матеріалів справи вбачається, що відповідач взятий на себе за спірним Договором обов`язок щодо вчасної поставки передбаченого цією угодою товару в установлений Договором строк (протягом 30 календарних днів з моменту підписання Договору, але в будь-якому випадку не пізніше, ніж 17.12.2021 року) не виконав. Означені обставини Підприємцем під час розгляду справи не заперечувалися.

Враховуючи вищевикладені обставини, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача пені та штрафу за несвоєчасну поставку товару в загальному розмірі 245 640,28 грн., а також про розірвання Договору, у зв`язку з істотним порушенням відповідачем умов цього правочину.

Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

З огляду на правову природу укладеного між сторонами Договору, який у розумінні статей 173, 174 Господарського кодексу України та статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов`язків, спірні правовідносини регламентуються положеннями глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).

Статтею 663 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Як було вказано вище, умовами Договору строк поставки товару був визначений - з дати підписання сторонами Договору протягом 30 (тридцяти) календарних днів, але в будь-якому випадку не пізніше, ніж 17.12.2021 року.

Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містить частина 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Під час розгляду справи судом було встановлено, що відповідач порушив взяті на себе договірні зобов`язання щодо поставки позивачу товару в строк, визначений за домовленістю сторін та вказаний у пункті 3.2 Договору. Докази, які свідчать про поставку погодженого сторонами товару на час розгляду даного спору по суті, у матеріалах справи відсутні.

Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Під виконанням зобов`язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов`язків, що є змістом зобов`язання.

Невиконання зобов`язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов`язання, а неналежним виконанням є виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

У зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем обов`язку щодо поставки замовнику передбаченого укладеним між сторонами Договором обладнання, позивач просив суд стягнути з Підприємця штрафні санкції у загальному розмірі 245 640,28 грн., що становлять суму штрафу в розмірі 7 % від вартості непоставленого товару (62 300,07 грн.) та пені, нарахованої станом на 23.02.2022 року із застосуванням ставки у розмірі 0,1 % від вартості несвоєчасно поставленого (фактично непоставленого) товару за кожен день прострочення за 68 днів прострочки (60 520,07 грн.), подвоєну згідно з пунктом 6.3 Договору внаслідок фактичного невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань з поставки товару на день закінчення Договору (245 640,28 грн. = (62 300,07 грн. + 60 520,07 грн.)*2).

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

За частиною 2 зазначеної статті штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Згідно з частиною 3 даної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина 1 статті 550 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 552 Цивільного кодексу України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі.

Приписами статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України у разі, якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, за порушення строків виконання зобов`язання, якщо інше не передбачено законом чи договором, стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Слід також зазначити, що штрафні санкції, передбачені частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України, застосовуються у разі порушення строків виконання негрошового зобов`язання.

Отже, виходячи з положень зазначеної норми матеріального права, застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання штрафних санкцій у вигляді пені та штрафу, передбачених абзацом 3 частини 2 статті 231 Господарського кодексу України, можливо при сукупності відповідних умов, а саме: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення, пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України, якщо допущено прострочення виконання не грошового зобов`язання, пов`язаного з обігом (поставкою) товарів, виконаних робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір пені за кожний день прострочення виконання такого зобов`язання та за прострочення його виконання понад тридцять днів додатково вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу з вказаної вартості.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 903/545/17 від 11.05.2018.

Судом встановлено, що позивач відноситься до суб`єктів господарювання, які належать до державного сектора економіки, і виконання його грошових зобов`язань фінансується за рахунок Державного бюджету України.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (частина 6 статті 231 Господарського кодексу України).

Зі змісту положень статті 231 Господарського кодексу України вбачається, що остання носить диспозитивний характер, оскільки передбачає можливість встановлення сторонами розміру пені безпосередньо в укладеному між ними договорі.

Крім того, у пункті 6.2 Договору сторони погодили, що у разі, якщо порушено господарське зобов`язання, замовник має право до виконавця застосувати штрафні санкції: за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Відповідно до пункту 6.3 означеної угоди у разі, якщо виконавець не виконує зобов`язання за Договором на день закінчення Договору, розмір штрафних санкцій подвоюється (стаття 551 Цивільного кодексу України).

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.

Так, відповідно до частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Заборона на застосування пені та штрафу прямо не випливає з закону чи із суті відносин сторін, що дозволяє здійснити відповідне врегулювання у договорі.

У даному випадку, суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.04.2019 року в справі № 917/194/18, від 19.09.2019 року в справі № 904/5770/18 та інших, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 року в справі № 910/12876/19.

Оскільки судом встановлено, що відповідач несвоєчасно виконав взятий на себе обов`язок щодо поставки погодженого між сторонами товару за Договором, і розміри нарахованої позивачем пені в сумі 121 040,14 грн. (60 520,07 грн. * 2) та штрафу в розмірі 124 600,14 грн. (62 300,07 грн. * 2), що в загальній сумі складає 245 640,28 грн., відповідають вищезазначеним приписам законодавства та положенням Договору, суд дійшов висновку, що позов АРМА про стягнення з відповідача означених сум цих штрафних санкцій є обґрунтованим.

Крім того, що у пред`явленому позові АРМА також просило суд розірвати укладений між сторонами Договір, у зв`язку з істотним порушенням відповідачем умов цього правочину.

Загальний порядок укладення, зміни і розірвання цивільно-правових договорів врегульовано Главою 53 Цивільного кодексу України. Порядок укладення, зміни і розірвання господарських договорів встановлено Главою 20 Господарського кодексу України.

Згідно із статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

За умовами пункту 4.4.8 Договору замовник має право достроково в односторонньому порядку розірвати цей Договір відповідно до умов, визначених у розділі 9 цього Договору.

Згідно з пунктом 9 Договору замовник має право в односторонньому порядку розірвати Договір або припинити виконання умов Договору, надіславши повідомлення виконавцю, у разі, зокрема, невиконання або неналежного виконання виконавцем своїх зобов`язань за цим Договором.

З матеріалів справи вбачається, що листами від 20.12.2021 року № 9541/1-33-21/7 та від 17.02.2022 року № 1254/1-33-22/7 позивач повідомляв Підприємця про розірвання Договору в односторонньому порядку внаслідок порушення відповідачем його умов. Проте, означені відправлення вручені Підприємцю не були та повернулися на адресу АРМА, що підтверджуються, зокрема, наданими позивачем копіями відповідних поштових накладних та витягів з інтернет-сервісу відслідковування поштових відправлень Укрпошти.

Відповідно до пункту 9.4 Договору у разі, якщо рішення про розірвання Договору або припинення виконання умов Договору приймається відповідно до умов пункту 9.3 цього Договору, Договір вважається розірваним або припиненим з дня одержання іншою стороною повідомлення про таке рішення.

Зважаючи на неотримання відповідачем повідомлень АРМА про одностороннє розірвання Договору, позивач вказував на наявність підстав для розірвання цієї угоди у судовому порядку внаслідок істотного порушення Підприємцем її умов.

Згідно з пунктом 5.1 Договору усі спори за цим Договором вирішуються сторонами шляхом переговорів, а у разі недосягнення згоди їх розгляд передається до суду.

Положеннями статті 651 Цивільного кодексу України встановлено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Аналогічні положення щодо можливості розірвання договору за домовленістю сторін, або на вимогу однієї з сторін за рішенням суду також містяться у частині 3 статті 653 Цивільного кодексу України та частині 4 статті 188 Господарського кодексу України.

При цьому, істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (частина 2 статті 651 Цивільного кодексу України).

Як було зазначено вище, у порушення вимог спірного Договору Підприємець як у передбачений цією угодою строк, так і на час розгляду даного спору судом, не виконав взятого на себе зобов`язання з поставки позивачу погодженого сторонами товару, що фактично і становило суть правовідносин між наведеними контрагентами.

Жодних заперечень проти задоволення вимоги позивача про розірвання спірного Договору Підприємцем у відзиві на позовну заяву та його представником у судовому засіданні 12.10.2022 року висловлено не було.

Зважаючи на істотність допущеного Підприємцем порушення спірного Договору, внаслідок чого позивач значною мірою був позбавлений того, на що він розраховував при укладенні цього правочину, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для розірвання укладеного 08.11.2021 року між сторонами договору № КМ1/21.

У зв`язку з наведеним, суд звертає увагу на положення частини 3 статті 653 Цивільного кодексу України, якими встановлено, що якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Разом із тим, дослідивши зміст клопотання відповідача про зменшення заявленого позивачем до стягнення розміру спірних штрафних санкцій, викладеного у відзиві на позовну заяву, суд зазначає таке.

Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною 2 статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі.

За частинами 1, 2 статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.

Так, відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають значення.

Згідно з частиною 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Аналіз приписів статей 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен, зокрема, об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та інше. При цьому, обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

У той же час зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.09.2019 року в справі № 904/4685/18, від 21.11.2019 року в справі № 916/553/19.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків. При цьому слід враховувати, що правила частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Отже, наявність обставин, які мають істотне значення при вирішенні питання про зменшення розміру санкцій, вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації.

Мотивуючи клопотання про зменшення штрафних санкцій до 5 %, відповідач вказував, що 15.11.2021 року він дізнався від виробника комутаторів Cisco (Cisco Systems, Inc.) про те, що строки постачання обладнання, яке було предметом Договору, наразі становлять більше 200 календарних днів, оскільки внаслідок пандемії коронавірусу COVID-19 виник ряд суттєвих обмежень, які впливають на виробництво та логістику, та призвели до нестачі матеріалів у напівпровідниковій промисловості.

Зважаючи на вказані обставини, Підприємець одразу після отримання від виробника обладнання означеної інформації звернувся до позивача листом від 16.11.2021 року № 01/11, яким повідомив АРМА про відсутність у нього змоги вчасно поставити обладнання, яке є предметом укладеного між сторонами Договору, а також зазначив орієнтовний строк його виробництва і поставки.

Крім того, відповідач зазначав про те, що протягом 2021 року він був визнаний переможцем 15-ти публічних закупівель, за результатами яких уклав ряд договорів з державними установами та організаціями щодо поставки мережевого обладнання, яке вчасно поставлялося відповідачу його виробником - компанією Cisco Systems, Inc. Зважаючи на відсутність протягом тривалого часу, в тому числі у 2021 році, будь-яких перебоїв у постачанні наведеного обладнання з боку Cisco Systems, Inc., відповідач вказував на те, що він не мав жодних сумнівів у належному виконанні ним умов Договору та не міг припустити фактичну неможливість поставки на користь АРМА погодженого сторонами обладнання у передбачений Договором строк.

Також відповідач посилався на те, що стягнення штрафних санкцій у загальному розмірі 245 640,28 грн. становитиме для нього непомірний тягар, оскільки внаслідок повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України та ведення воєнний дій Підприємець позбавлений можливості у повній мірі здійснювати господарську діяльність.

Суд зазначає, що неустойка має подвійну правову природу. Вона є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником. Завданням неустойки, як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності, є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання. Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності. Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості. При цьому законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, і дане питання вирішується судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

У свою чергу, судом прийнято до уваги значний розмір нарахованих позивачем пені та штрафу, які були додатково АРМА подвоєні згідно з пунктом 6.3 Договору, повідомлення Підприємцем позивача про наявність обставин, що ускладнюють вчасне виконання зобов`язань відповідача з поставки погодженого сторонами обладнання, а також виникнення внаслідок пандемії коронавірусу COVID-19 ряду суттєвих обмежень та перешкод у виробництві та транспортуванні обладнання, зумовлених нестачею на світовому ринку матеріалів у напівпровідниковій промисловості, що є загальновідомим фактом.

Крім того, у матеріалах справи відсутні докази понесення позивачем збитків, у зв`язку з допущеним відповідачем простроченням виконання його зобов`язань.

З огляду на вищевказане, з урахуванням інтересів обох сторін, зазначених відповідачем причин та обставин прострочення виконання ним договірних зобов`язань з поставки обладнання та висловлених позивачем заперечень проти зменшення нарахованих ним штрафних санкцій, зважаючи на відсутність у матеріалах справи будь-яких доказів на підтвердження факту понесення позивачем збитків внаслідок допущеного відповідачем прострочення, а також враховуючи значний розмір та невідповідність, на переконання суду, такого розміру стягуваних штрафних санкцій наслідкам порушення Підприємцем зобов`язання зі своєчасної поставки обладнання, суд дійшов висновку про те, що в даному конкретному випадку є можливим зменшення розміру нарахованих позивачем штрафних санкцій на 50 %. Таке зменшення суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.

Відтак, стягненню з Підприємця на користь АРМА підлягає 60 520,07 грн. пені та 62 300,07 грн. штрафу, тоді як у задоволенні вимог про стягнення решти нарахованих позивачем штрафних санкцій слід відмовити.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд враховує висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 року в справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів учасників справи була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для часткового задоволення позову не спростовує.

Частиною 3 статті 13 та частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано доказів на підтвердження вчасної поставки погодженого сторонами обладнання за Договором, у зв`язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин, суд вважає заявлені позивачем вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково, з урахуванням зменшення судом нарахованих АРМА штрафних санкцій.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом із тим, суд звертає увагу на положення пункту 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", за яким судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Розірвати договір від 08.11.2021 року № КМ1/21, укладений між Національним агентством України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів та Фізичною особою-підприємцем Антоненко Валентиною Степанівною.

3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Антоненко Валентини Степанівни ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (01001, місто Київ, вулиця Бориса Грінченка, будинок 1; код ЄДРПОУ 41037901) 60 520 (шістдесят тисяч п`ятсот двадцять) грн. 07 коп. пені, 62 300 (шістдесят дві тисячі триста) грн. 07 коп. штрафу, а також 6 165 (шість тисяч сто шістдесят п`ять) грн. 60 коп. судового збору.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

6. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

7. В силу приписів частини 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 18.10.2022 року.

Суддя В.С. Ломака