Рішення № 106796578, 18.10.2022, Зміївський районний суд Харківської області

621/1064/22

2/621/580/22

РІШЕННЯ

іменем України

18 жовтня 2022 року м. Зміїв

Зміївський районний суд Харківської області у складі:

судді - Бібіка О.В.

з участю секретаря - Сосницької К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в м. Зміїв цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Слобожанської селищної ради Чугуївського району Харківської області про визначенння місця проживання дитини,

ВСТАНОВИВ:

08.07.2022 до суду звернулася ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить визначити місце проживання неповнолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В обґрунтування позовної заяви зазначила, що перебував у шлюбі з відповідачкою, який розірвано рішенням Балаклійського районного суду Харківської області. Відповідач вдруге зареєструвала шлюб, від якого має дитину. У зв`язку з повномаштабним вторгненням Російської Федерації на територію України відповідачка виїхала до Польщі. Наша спільна з відповідачкою дитина проживає разом зі мною та знаходиться на моєму утриманні. Через окупацію м. Балаклея позивач разом з дитиною змінили місце проживання за адресою батьків позивача у смт. Слобожанське Чугуївського району Харківської області. Позивач має постійний дохід та здатний забезпечити належні умови проживання дитини.

Ухвалою Зміївського районного суду Харківської області від 01.08.2022 відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду в загальному позовному провадженні в підготовче судове засідання.

Ухвалою Зміївського районного суду Харківської області від 31.08.2022 закрито підготовче провадження по справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

Учасники справи у судове засідання не з"явилися.

Від позивача ОСОБА_1 надійшла заява, в якій просив розглянути справу за його відсутністю, на позовних вимогах наполягав з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник позивача ОСОБА_3 надала заяву про розгляд справи за її відсутності, на задоволенні позову наполягала.

08.08.2022 від відповідачки ОСОБА_2 надійшла заява про визнання позовних вимог, просила розгляд справи проводити за її відсутністю, оскільки вона перебуває за межами України.

Представник третьої особи Служби у справах дітей Слобожанської селищної ради Чугуївського району Харківської області Риженко Т. у заяві від 12.10.2022 просила розгляд справи проводити за відсутності представника.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки. Зважаючи на те, що всі особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з`явилися, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши письмові докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд дійшов наступного:

Рішенням Балаклійського районного суду Харківської області від 19.04.2019 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано (а.с. 15)

Від шлюбу мають малолітню дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , зареєстрованого Пришибською сільською радою Балаклійського району Харківської області (а.с. 12)

Позивач ОСОБА_1 та його малолітня дочка ОСОБА_4 є внутрішньо переміщеними особами та проживають разом за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 16, 17)

Вищезазначена квартира належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про право власності, виданого виконкомом Комсомольської селищної ради згідно з розпорядженням (наказом) № 133 від 30.05.2002 (а.с. 28)

З копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , зареєстрованого Балаклійським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області, вбачається, що ОСОБА_2 09.07.2019 зареєструвала шлюб з ОСОБА_7 та змінила прізвище " ОСОБА_2 " на " ОСОБА_2 " (а.с. 14)

Від шлюбу мають сина ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підвтерджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого Балаклійським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Східного регіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (а.с. 13)

Згідно висновку Слобожанської селищної ради Чугуївського району Харківської області від 14.09.2022 за № 1480 вбачається, що Слобожанська селищна рада як орган опіки та піклування дійшла висновку про доцільність визначення місця проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 .

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батькипроживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) вказано, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) викладено висновок про те, що «Декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону № 1906-IV, а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв`язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов`язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Разом з тим, положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей».

Виходячи із обставин даної справи, враховуючи, що батьки не змогли самостійно вирішити спір щодо визначення місця проживання дитини та забезпечити доброзичливе спілкування один з одним, визначаючи місце проживання дитини, надавши належну оцінку усім обставинам справи, а саме, що батьком створено належні умови для виховання та розвитку дитини, приділяє дитині увагу, підтримку та любить дитину, суд виходить з найкращих інтересів дитини, враховує, що вже досить тривалий час неповнолітня ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом з батьком, більш прихильна до нього, у той час коли мати дитини знаходиться у другому зареєстрованому шлюбі та на даний час разом з сином від другого шлюбу виїхала до іншої країни, дійшов висновку про визначення місця проживання дитини з батьком ОСОБА_1 . Зазначене буде відповідати якнайкращим інтересам дитини та сприятиме повноцінному вихованню та розвитку.

Матидитини, яка безсумнівно відіграє важливу роль у житті та розвитку дитини, має право та обов`язок піклуватися про здоров`я дитини, стан її розвитку, незалежно від того з ким дитина буде проживати.

У разі зміни обставин у відносинах сторін спору, а в першу чергу, відносин між батьками, а також встановлення можливості їхнього спільного спілкування та проведення часу з дитиною, визначене у цій справі місце проживання дитини може бути змінено як за згодою батьків, так і в судовому порядку.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 76-81, 141, 223, 247, 258-259, 263-265, 272, 273 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_2 (місце реєстрації: АДРЕСА_3 ), третя особа: Служба у справах дітей Слобожанської селищної ради Чугуївського району Харківської області (місце знаходження: смт. Слобожанське Чугуївського району Харківської області, вул. Мира, 7) про визначенння місця проживання дитини - задовольнити.

Визначити місце проживання неповнолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішення суду може бути оскаржено протягом тридцяти днів безпосередньо до Харківського апеляційного суду з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 18.10.2022 .

Суддя: