Рішення № 106793786, 11.10.2022, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/4205/22

Провадження № 2/161/2320/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 жовтня 2022 року місто Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого - судді Черняка В.В.,

за участю секретаря судового засідання - Жаловаги І.П.,

представника позивача - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Волиньелектрозбут», про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування вимог вказує, що він з 28 серпня 2003 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. Від шлюбу мають трьох дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . З метою покращення умов проживання сім`я уклала договір про пайову участь у кооперативі «ЖБК Еталон» №46 від 11 грудня 2009 року, предметом якого є узгодженість сторін про організацію будівництва житлового будинку по АДРЕСА_1 . Після завершення будівництва 10 жовтня 2019 року за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_2 . На початку грудня 2021 року відповідач разом із дітьми без попередження покинула вказану квартиру та переїхала проживати до своєї мами в смт. Олику Рівненської області. 24 січня 2022 року позивач захворів на коронавірусну хворобу та в період з 02 лютого 2022 року по 18 лютого 2022 року перебував на лікуванні. Під час перебування позивача на листку непрацездатності, відповідач звернулась до ТОВ «Волиньелектозбут» із заявою про відключення квартири АДРЕСА_2 від електропостачання. Вказане відключення призвело також до відключення опалення в житловому приміщенні (в тому числі в зимовий період). Вказані дії відповідача розцінюються як такі, що спрямовані на створення неможливих умов для проживання позивача у зазначеній квартирі.

З огляду на наведене, ОСОБА_2 просить суд визнати за ним право користування квартирою АДРЕСА_2 та зобов`язати відповідача не чинити перешкод у праві користування житлом, надавши йому право укладення договорів з користування комунальними послугами.

Ухвалою суду від 15 квітня 2022 року справу було прийнято до розгляду та відкрито провадження.

В судовому засіданні представник позивача вимоги підтримала у повному обсязі, просила їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що стверджується розпискою про явку в судове засідання, наявною в матеріалах справи.

Правом подачі письмового відзиву на позов сторона відповідача не скористалась.

В поясненнях по суті спору, наданих представником відповідача в судовому засіданні 16 серпня 2022 року, останній заперечував проти задоволення позову. Зазначив, що позивач порушує правила співжиття, що робить неможливим для інших проживання із ним в одній квартирі (в тому числі, ОСОБА_2 притягувався до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП України).

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ТОВ «Волиньелектрозбут» в письмовій заяві просить здійснювати розгляд справи без її участі.

Заслухавши пояснення учасників процесу та дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Судом встанвлено, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 28 серпня 2003 року, який було розірвано рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 травня 2022, що набрало законної сили (а.с.70-72).

В період шлюбу за відповідачем було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_2 , що стверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №184725436 від 15.10.2019 року (а.с.10).

Підставою виникнення права власності є акт приймання-передачі нерухомого майна б/н від 15.03.2017 року, укладений між ОК «ЖБК Еталон» та ОСОБА_3 , довідка №46 від 26.09.2019 року, договір про пайову участь №46 від 11.12.2009 року, технічний паспорт №2509/6-2019 від 25.09.2019 року (а.с.5-7,8,9).

На даний час на вказаний об`єкт нерухомого майна накладено заборону відчуження, згідно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №56201853 від 18.01.2021 року (підстава: договір іпотеки №2969411807-ДІ-1/1 від 18.01.2021 року) (а.с.18, 12-17).

Згідно п.1,2 значеного договору іпотеки, предметом договору є надання майна в забезпечення виконання кредитного договору №2969411807-КД-1 від 18.01.2021 року (ліміт кредитного договору 490980,00 грн.).

Як вбачається із копії паспорта позивача, його місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.33, зворот).

Крім того, ОСОБА_2 здійснював оплату житлово-комунальний послуг за вказану квартиру (за жовтень 2021 року, грудень 2021 року, січень - лютий 2022 року) (а.с.19-32).

Суд зауважує, що кожній особі, окрім інших прав, гарантовано право на повагу до її житла, яке охоплює, насамперед, право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла (пункт 1 статті 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод).

У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» Європейський суд з прав людини зазначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. Тому чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Відповідно до частини 3 статті 368 Цивільного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно ч. 1 ст.61СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Відповідно дост.63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

За приписами ч. 1 ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначене за домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

У силу ч. 1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до вимог ст. 391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Як вбачається з матеріалів справи, у період перебування сторін у шлюбі, відповідач набула право власності на спірну квартиру, яка у силу приписів частини 3 статті 368 ЦК України та ст. 60 СК України, є об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Статтею 68 СК України визначено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Таким чином, згідно вказаних норм права, діє презумпція спільної сумісної власності подружжя.

Доказів на спростування презумпції спільної сумісної власності на квартиру, яка була придбана під час спільного шлюбу сторін та оформлена на відповідача, ОСОБА_3 не надано.

Норми статей 15,16, 386, 391 ЦК України гарантують власникові майна можливість вимагати усунення порушень його права незалежно від того, чи вони вже фактично відбулися, чи є підстави передбачати можливість такого порушення його права в майбутньому.

Відтак, вимоги щодо усунення перешкод у користуванні приміщенням є похідними від наявного у особи права користування як однієї із правомочностей права власності.

Зважаючи на те, що спірна квартира належить позивачу на праві спільної сумісної власності, позовні вимоги щодо визнання за ним права користування житловим приміщенням підлягають задоволенню.

З матеріалів справи вбачається, що згідно постанови Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21.12.2021 року ОСОБА_2 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП (за вчинення домашнього насильства відносно ОСОБА_3 , а саме: ображав нецензурними словами, застосовував фізичну силу) (а.с.68-69).

Твердження сторони відповідача щодо порушення ОСОБА_2 правил співжиття судом взяті до уваги, однак не можуть рахуватися основними доказами у справі.

Поняття порушення правил співжиття регулюється положеннями ЖК України в контексті виселення особи без надання іншого жилого приміщення.

Так, згідно вимог, ч. 1 ст. 116 ЖК України, якщо наймач, члени його сім`ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Водночас, коли мова йде про співвласників, то застосуванню підлягає п. 3 ч. 1 ст. 365 ЦК України, відповідно до якої, право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо спільне володіння і користування майном є неможливим. При цьому відповідно до ч. 2 ст. 365 ЦК суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Суд зауважує, що будь-які порушення в контексті правил співжиття у даному випадку мають характеризуватись критерієм систематичності та бути пов`язаними з користуванням житловим приміщенням (відомостей про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення ст. 173-2 КУпАП, яке вчинено повторно, чи вчинення особою інших дій, які перешкоджають відповідачу користуватись квартирою на правах співвласника матеріали справи не містять).

Відповідно до положень норм статей 16, 391, 386 ЦК України власник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.

Згідно відповіді ПрАТ «Волиньобленерго» на адвокатський запит №1315-4378 від 29.08.2022 року, договір про надання послуг з розподілу електричної енергії на житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_3 , укладено з ОСОБА_7 , яка 16.06.2022 року звернулась до ПрАТ «Волиньобленерго» із заявою про припинення постачання електричної енергії за вказаною адресою. Відтак, розподіл електричної енергії було припинено з 18.02.2022 року.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (далі - Закон 2189-VIII), до житлово-комунальних послуг належать: 1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком ; 2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Згідно положень ст. 156 ЖК України, члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Члени сім`ї власника будинку (квартири) зобов`язані дбайливо ставитися до жилого будинку (квартири). Повнолітні члени сім`ї власника зобов`язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і придомової території та проведенню ремонту. Спори між власником та членами його сім`ї про розмір участі в витратах вирішуються в судовому порядку.

До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

Згідно ч. ч. 2,3 ст. 64 ЖК України, до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Відповідно до ч.1 ст. 6 Закону 2189-VIII, учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг.

Згідно п.6 ч.1 ст.1 Закону 2189-VIII, індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

З огляду на наведене, співвласники у разі бажання упорядкувати свої обов`язки зі сплати комунальних платежів мають право звернутись до підприємств, які надають комунальні послуги, особисто та надати необхідні правовстановлюючі документи для укладення відповідних договорів на погоджених сторонами умовах та відкриття окремих особових рахунків. Відкриття окремих особових рахунків для оплати житлово-комунальних послуг здійснюється відповідною організацією після укладення з кожним із співвласників окремого договору (оскільки оплата послуг здійснюється на підставі договору про надання таких послуг).

Згідно ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом передбачені ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Перелік вказаних способів захисту не є вичерпним, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення (Постанова Верховного Суду від 20.05.2020 року у справі № 910/7164/19).

Частиною 2 ст. 5 ЦПК України встановлено, що у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до вказаного, спосіб захисту повинен відповідати природі порушеного права або охоронюваного законом інтересу і бути максимально ефективним.

Недосконалість національного законодавства та прогалини у правовому регулюванні певних правовідносин не можуть бути підставою для позбавлення особи права на захист його порушених прав у обраний ним спосіб.

З огляду на наведене, вимоги щодо усунення перешкод в користуванні спірною квартирою підлягають до задоволення, оскільки спрямовані на забезпечення захисту прав позивача як співвласника об`єкта нерухомості.

Перешкод для захисту права позивача у визначений ним спосіб суд не вбачає, враховуючи також те, що задоволення позову в цій частині не призведе до порушення прав та інтересів інших осіб.

Підсумовуючи викладені обставини у їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України з відповідача слід стягнути на користь позивача понесені останнім судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 998,40 грн., пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.3,4,5,12,13,19, 23,76,81, 141, 263-265 ЦПК України, ст.ст. 60, 61, 63, 68, 70 СК України, ст.ст. 15, 16, 321, 391 ЦК України, ст. 1,5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Волиньелектрозбут», про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, - задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_2 право на користування житловим приміщенням, а саме: квартирою АДРЕСА_2 .

Зобов`язати ОСОБА_3 не чинити перешкод ОСОБА_2 в користуванні житлом, а саме: квартирою АДРЕСА_2 , зокрема у праві користування комунальними послугами.

Надати ОСОБА_2 право на укладення договорів з послуг електропостачання, водопостачання та водовідведення, газопостачання в квартирі АДРЕСА_2 .

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) грн. 40 коп. сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Позивач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач: ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_2 );

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Волиньелектрозбут» (Волинська обл.., м. Луцьк, вул. Єршова 11-А; код юридичної особи: 42159289).

Повний текст рішення суду складено 17 жовтня 2022 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області В.В. Черняк