Рішення № 106791333, 06.10.2022, Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/750/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2022 року місто Львів

Галицький районний суд міста Львова у складі:

головуючого - судді Стрельбицького В.В.,

за участю секретаря судового засідання Кіш В.Т.,

представника відповідача Петрів Л.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом

позивачі:

ОСОБА_1

( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ),

ОСОБА_2

( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ),

представник позивача ? адвокат Таргоній Вадим Миколайович

(79026, м. Львів, вул. А. Сахарова, 33 оф. 501)

до

відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця»

(ідентифікаційний код - 40075815, адреса: 03680, м. Київ, вул. Єви Ґедройця, 5),

представник відповідача - Петрів Леся Павлівна

про відшкодування моральної шкоди заподіяної смертю фізичної особи,

встановив:

Позиції сторін та учасників справ, заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.

Адвокат Таргоній Вадим Миколайович, який діє в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування моральної шкоди заподіяної смертю фізичної особи, в якому просить стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 150000 гривень відшкодування моральної шкоди, завданої смертю батька та стягнути з відповідача на користь ОСОБА_2 150000 гривень відшкодування моральної шкоди.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач покликається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_3 року о 17 годині 00 хвилин на пішохідному переході залізничної колії на станції «Задвір`я» Буського району Львівської області, на 1444 км пікет-5, швидкісний потяг №110 сполученням Львів-Херсон, скоїв наїзд на гр. ОСОБА_3 , 1940 р.н., який внаслідок отриманих травм помер.

Представник позивачів вказує, що за результатами вищевказаної події проведено досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020140170000259 від 30 жовтня 2020 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 276 Кримінального кодексу України. Проте, постановою слідчого Золочівського районного відділу поліції ГУНП у Львівській області від 02.03.2021 кримінальне провадження закрито.

Представник позивача стверджує, що між наїздом на ОСОБА_3 та смертю останнього наявний причинно-наслідковий зв`язок. Також, вказує, що під час вищевказаної події машиніст тепловоза ОСОБА_4 перебував у трудових відносинах з Регіональною філією «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», що є відокремленим підрозділом Акціонерного товариства «Українська залізниця». Відтак, за заподіяну шкоду джерелом підвищеної небезпеки повинен відповідати працедавець, тобто Акціонерне товариство «Українська залізниця».

Представник також вказує, що позивачі після трагічної загибелі батька відчувають сум, біль та страждання.

Відтак, за твердженням представника позивача, враховуючи заподіяну моральну шкоду відповідачем, розумним та співмірним буде матеріальне відшкодування у сумі 150 000 гривень 00 копійок, кожному з позивачів.

У зв`язку з наведеним, позовні вимоги просить задовольнити.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 01.02.2022 року відкрито провадження у справі, розгляд якої вирішено проводити за правилами загального позовного провадження.

13.06.2022 року представник відповідача подала до суду письмові пояснення, в яких просила відмовити в задоволенні позову, у зв`язку з безпідставністю. Обґрунтовуючи свою позицію, представник відповідача зазначила, що у відповідача відсутня будь-яка вина у заподіянні смерті ОСОБА_3 . При цьому смерть ОСОБА_3 сталася саме внаслідок його власної грубої необережності та порушення ним Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України. Також, представник відповідача мотивує відзив тим, що матеріальне відшкодування розміру завданої моральної шкоди, про яке просять позивачі, не відповідає критеріям розумності та співмірності.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 13 червня 2022 року підготовче провадження у справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.

01 серпня 2022 року до суду надійшли письмові пояснення представника позивачів ОСОБА_5 , в якій останній навів додаткові обґрунтування позовних вимог.

Позивачі подали до суду клопотання про розгляд справи за їхньої відсутності, згідно яких позовні вимоги підтримали.

Представник позивачів ОСОБА_5 у своїх письмових поясненнях просив проводити розгляд справи за відсутності учасників.

Щодо клопотання представника відповідача про визнання явки позивачів в судове засідання обов`язковою, суд зазначає, що позивачі скористалися наданими правом на подачу заяви про розгляд справи за їхньої відсутності, в яких серед іншого зазначили, що крім вказаного у позовній заяві не мають що додатково повідомити. Таким чином, дотримуючись засад диспозитивності та змагальності, зокрема з врахуванням положень процесуального закону які визначають повноваження осіб самостійно обирати спосіб реалізації своїх процесуальних прав (кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій; учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності), суд не вбачає, за необхідне визнавати явку позивачів в судове засідання обов`язковою.

Фактичні обставини, встановлені судом, зміст спірних правовідносин, докази, оцінка доводів учасників справи, норми права та мотиви їх застосування та незастосування.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Згідно зі статтею 55 Конституції України, кожному гарантується право на судовий захист.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги та наведені заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення її по суті, заслухавши доводи учасників процесу, суд прийшов до наступних висновків, виходячи з наступних доводів, мотивів та міркувань.

Предметом даного спору є відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок події (контакту із потягом), за результатами якої загинув ОСОБА_3 , який є батьком позивачів.

Судом встановлено, ІНФОРМАЦІЯ_3 року о 17 годині 00 хвилин на пішохідному переході залізничної колії на станції «Задвір`я» Буського району Львівської області, на 1444 км пікет-5, швидкісний потяг №110 сполученням Львів-Херсон, скоїв наїзд на гр. ОСОБА_3 , 1940 р.н., який внаслідок отриманих травм помер.

За результатами вищевказаної події, розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020140172222259 від 30 жовтня 2020 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 276 Кримінального кодексу України.

Постановою слідчого Золочівського районного відділу поліції ГУНП у Львівській області від 02.03.2021 кримінальне провадження закрито, у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 276 КК України.

Згідно з висновком експерта №66/2020 від 30.10.2020 причиною смерті ОСОБА_3 є тупа травма голови у вигляді множинних переломів кісток основи та склепіння черепа із дефектами кісткових фрагментів, розмізченням головного мозку та відсутністю його частини. Всі ушкодження утворилися від контакту з твердими тупими предметами, якими могли бути виступаючі частини залізничного транспорту та частини залізничного полотна і всі ушкодження виникли в швидкій послідовності один за одним, прижиттєво, могли утворитися при вказаній в постанові залізно-дорожній події і являються в прямому причинному зв`язку зі смертю.

Згідно лікарського свідоцтва про смерть №66/20 від 31.10.2020 р., місце смерті ОСОБА_3 - пішохідний перехід залізничної колії.

Відповідно до довідки про причину смерті, причиною смерті ОСОБА_3 є розтрощення голови.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що між наїздом на ОСОБА_3 (тобто дією джерела підвищеної небезпеки в розумінні ст. 1187 ЦК України) та смертю останнього наявний прямий причинно-наслідковий зв`язок.

ОСОБА_4 , машиніст потяга, який скоїв наїзд на ОСОБА_3 працює у виробничому структурному підрозділі "Локомотивне депо Львів-Захід" РФ "Львівська залізниця" AT "Укрзалізниця" на посаді машиніста тепловоза з 12.09.2005, що підтверджується Листом-відповіддю на адвокатський запит від 20.12.2021 № ЦЦТЕХ-08/432.

Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є дочкою та сином ОСОБА_3 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 під час події, яка мала місце ІНФОРМАЦІЯ_3 року о 17 годині 00 хвилин на пішохідному переході залізничної колії на станції «Задвір`я» Буського району Львівської області, на 1444 км пікет-5, що підтверджується свідоцтвами про народження серії НОМЕР_3 та НОМЕР_4 .

За правилами пункту 1 частини 2 статті 1167 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини, зокрема, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоду завдано смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, згідно із частиною 2 статті 1168 ЦК України, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Отже, позивачі: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які є дочкою та сином загиблого батька - ОСОБА_3 , мають право на відшкодування моральної шкоди, яка завдана смертю останнього.

За правилами частин 2, 5 статті 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Під умислом потерпілого варто розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.

Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.

Верховний Суд у постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 450/4163/18 дійшов висновку, що обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди. В той же час, чинне законодавство не передбачає такої підстави для звільнення від відповідальності власника джерела підвищеної небезпеки як вина потерпілого.

Зазначене відповідає висновкам Верховного Суду наведеним у постановах: від 05 червня 2019 року у справі № 466/4412/15-ц (провадження N 61-37654св18); від 15 серпня 2019 року у справі № 756/16649/13-ц (провадження №61-26702св18); від 02 жовтня 2019 року у справі № 447/2438/16-ц (провадження № 61-26195св18); від 11 грудня 2019 року у справі № 601/1304/15-ц (провадження № 61-33216св18), від 03 червня 2020 року у справі № 345/3335/17 (провадження № 61-22598св18), від 07 жовтня 2020 року у справі № 742/637/19 (провадження № 61-320св20).

За результатом розгляду справи будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження того, що досліджена судом подія сталася внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого, відповідач не надав.

За таких обставин суд приходить до висновку, що відповідач будучи володільцем джерела підвищеної небезпеки, зобов`язаний відшкодувати позивачам моральну шкоду, завдану смертю батька, незалежно від своєї вини.

У свою чергу частиною 3 статті 23 ЦК України встановлено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Суд визнає, що позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , внаслідок загибелі батька - ОСОБА_3 , пережили сильні емоційно-психологічні страждання, які спричинили порушення (зміну) звичайного ритму їхнього життя. Смертю батька позивачів було непоправно зруйнований важливий життєвий зв`язок, який поновлений бути не може.

Позивачі була змушені докладати певних зусиль для відновлення свого порушеного права. При цьому, враховуючи їх супутній емоційний стан, відновлення порушеного права для позивачів було пов`язано із душевними стражданнями. Сукупність вказаних факторів свідчить про те, що позивачам діями відповідача була спричинена моральна шкода.

При цьому суд входить з того, що сам факт загибелі батька, під час наведеної події є безумовним свідченням глибини та тривалості моральних страждань позивачів, враховуючи те, що, згідно ч.1 ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Ухвалюючи рішення у даній справі, суд також враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, зокрема у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04 від 10 лютого 2010 року).

Дослідивши усі подані суду докази та оцінивши доводи учасників процесу, надавши оцінку усім доказам в їх сукупності, врахувавши наведені норми матеріального права, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити в повному обсязі. На переконання суду, заявлена позивачами сума відшкодування завданої моральної шкоди, спричиненої смертю їхнього батька, відповідає принципам розумності та справедливості, та у достатній мірі компенсує заподіяну моральну шкоду.

Що стосується доводів представника відповідача про визначення у рішенні суду порядку його виконання з врахуванням обов`язку відповідача щодо сплати податків, суд зазначає, що до обов`язку суду не належить визначення розміру оподаткування (визначення розмірів відрахувань та ставок податку) із суми відшкодування моральної шкоди. Більше того, на даному етапі суду не відомо чи буде дане рішення суду виконуватись відповідачем добровільно або воно буде звернено до примусового виконання.

Нормою частини 1 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України закріплено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Пунктом 2 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» визначено, що від сплати судового збору звільняються позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також смертю фізичної особи.

Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 Цивільного процесуального закону України.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Доказами у справі підтверджується, що позивачі були звільнені від сплати судового збору на підставі пункту 2 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір».

У свою чергу позовні вимоги, які були заявлені до відповідача - Акціонерного товариства «Українська залізниця» є вимогами майнового характеру та загалом встановлюють ціну позову у розмірі - 300 000 гривень 00 копійок.

Виходячи із законодавчих приписів статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, зважаючи на норму пункту 1 частини 1 статті 4 Закону України «Про судовий збір», судовий за подання даного позову підлягав сплаті у розмірі 3 000 гривень 00 копійок.

Тобто за обставин, коли позовні вимоги позивачів задоволені в повному обсязі, а останні є особами, які, відповідно до Закону України «Про судовий збір», мають пільги щодо звільнення від сплати судового збору, необхідно здійснити компенсацію понесених судових витрат на рахунок Державного бюджету за рахунок відповідача у повному розмірі.

За таких обставин, суд вважає, що з відповідача - Акціонерного товариства «Українська залізниця» необхідно стягнути судовий збір у розмірі 3 000 гривень 00 копійок на користь держави.

Керуючись ст.ст. 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позов задовольнити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 150000 (сто п`ятдесят тисяч) гривень 00 копійок.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_2 150000 (сто п`ятдесят тисяч) гривень 00 копійок.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір в розмірі 3000 (три тисячі) гривень 00 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивачі:

ОСОБА_1

( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 );

ОСОБА_2

( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 );

представник позивача ? адвокат Таргоній Вадим Миколайович

(79026, м. Львів, вул. А. Сахарова, 33 оф. 501),

відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця»

(ідентифікаційний код - 40075815, адреса: 03680, м. Київ, вул. Єви Ґедройця, 5);

представник відповідача - Петрів Леся Павлівна

Повний текст рішення суду складено 17.10.2022 року.

Головуючий суддя Стрельбицький В.В.