Рішення № 106784059, 17.10.2022, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

17.10.2022 р. справа №520/5857/22

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденко А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом

ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)до Департамент патрульної поліції Національної поліції України (далі за текстом - відповідач, владний суб`єкт, орган публічної адміністрації)проскасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -встановив:

Матеріали позову були сформовані у системі «Електронний суд» 28.07.2022р., одержані судом - 01.08.2022р. Рішення про прийняття справи до розгляду було прийнято після усунення недоліків в оформленні позову 05.09.2022р. Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті може бути розпочатий з 05.10.2022р.

Позивач, ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, громадянин, колишній поліцейський) у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправним та скасування наказу начальника Департаменту патрульної поліції «Про застосування до працівників УПП в Харківській області ДПП дисциплінарних стягнень» від 27.05.2022 № 319 в частині притягнення позивача, заступника командира батальйону 3 Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції каптана поліції ОСОБА_1 , до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби в поліції; 2) визнання протиправним та скасування наказу начальника Департаменту патрульної поліції «По особовому складу» від 16.06.2022 № 860 о/с в частині звільнення позивача, заступника командира батальйону 3 Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції каптана поліції ОСОБА_1 , зі служби в поліції; 3) поновлення заступника командира батальйону 3 Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції каптана поліції ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрований: АДРЕСА_1 , проживає: АДРЕСА_2 , на посаді з 16.06.2022; 4) стягнення з Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрований: АДРЕСА_1 , проживає: АДРЕСА_2 , середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 16.06.2022 по день винесення судом рішення про поновлення.

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що дисциплінарне стягнення накладено безпідставно, за відсутності події вчинення дисциплінарного проступку.

Відповідач, Департамент патрульної поліції Національної поліції України (далі за текстом - владний суб`єкт, адміністративний орган, ГУ, Управління, орган публічної адміністрації), із поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення зазначив, що подія скоєння дисциплінарного проступку мала місце в дійсності і втілилась у недотриманні п.1 ч.3 ст.1, п.2 ч.3 ст.1, п.4 ч.3 ст.1, п.5 ч.3 ст.1, п.8 ч.3 ст.1, п.13 ч.3 ст.1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, складеної відповідно до ч.1 ст.64 Закону України «Про Національну поліцію» Присяги поліцейського, п.1 ч.1 ст.18, п.2 ч.1 ст.18, ч.2 ст.24 Закону України «Про Національну поліцію», абз.2 п.1 Розділу ІІ, абз.3 п.1 розділу ІІ Правил етичної поведінки поліцейських (затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 09.11.2016р. №1179) за рахунок безпідставної відсутності на службі без поважних причин в умовах запровадженого правового режиму воєнного стану протягом 04.03.2022р., 08.03.2022р., 12.03.2022р. Наполягав, що обставини події проступку оцінені вірно, міра відповідальності обрана правильно, процедура накладення покарання дотримана, рішення про дисциплінарне стягнення прийнято повноважною особою.

Матеріали відзиву на позов були отримані судом 20.09.2022р.

22.09.2022р. судом було отримано процесуальний документ у формі відповіді на відзив проти позову.

29.09.2022р. судом було отримано процесуальний документ у формі заперечень на відповідь.

Клопотань про ознайомлення з матеріалами справи учасниками спору до матеріалів справи не подано.

Оскільки добуті судом докази повно та всебічно висвітлюють обставини спірних правовідносин, події відсутності на поліцейській службі визнані заявником у тексті позову, причини відсутності на поліцейській службі викладені заявником у тексті позову, відомості об`єктивної дійсності календарних днів відсутності на поліцейській службі відомі учасникам спору і у даному конкретному випадку відсутні будь-які перешкоди у наданні доказів відносно таких відомостей, строки подачі процесуальних документів збігли і сторони не заяви ані про намір на подачу відповідних процесуальних документів, ані про існування нездоланних перешкод у реалізації такого наміру, завдання адміністративного судочинства згідно з ч.1 ст.2 та ч.4 ст.242 КАС України полягає саме у захисті прав приватної особи від незаконних управлінських волевиявлень органу публічної адміністрації, то спір підлягає вирішенню на підставі наявних у справі доказів.

Тому суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , належить до громадянства України, у період 07.11.2015р.-16.06.2022р. проходив службу в лавах Національної поліції України на штатній посаді у складі Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції, 01.12.2015р. склав Присягу працівника Національної поліції України, наказом Департаменту патрульної поліції Національної поліції України від 01.11.2021р. №1446 о/с був призначений на посаду заступника командиру батальйону №3 Управління патрульної поліції в Харківській області.

04.03.2022р., 08.03.2022р., 12.03.2022р. працівниками Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції на прізвища: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 були складені акти про відсутність заявника на службі без поважних причин.

21.03.2022р. начальником Управління Патрульної поліції в Харківській області було видано наказ №115 з приводу призначення службового розслідування стосовно невиходу заявника на службу 04.03.2022р., 08.03.2022р., 12.03.2022р.

Результати проведеного службового розслідування оформлені висновком Дисциплінарної комісії від 21.03.2022р. (далі за текстом - Висновок №1), у якому викладені власні судження комісії про усунення поліцейського 04.03.2022р., 08.03.2022р., 12.03.2022р. від виконання основних та додаткових завдань органів Національної поліції України в умовах дії правового режиму воєнного стану.

Наказом начальника Департаменту патрульної поліції Національної поліції України від 21.03.2022р. №206 до заявника за вчинення дисциплінарного проступку - недотримання вимог п.1 ч.3 ст.1, п.2 ч.3 ст.1, п.8 ч.3 ст.1 Дисциплінарного статуту, Присяги працівника поліції, п.1 ч.1 ст.18, п.2 ч.1 ст.18, ч.2 ст.24 Закону України «Про Національну поліцію», абз.2 п.1 розділу ІІ, абз.3 п.1 розділу ІІ Правил етичної поведінки поліцейських було застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення із служби в поліції.

Наказ Департаменту патрульної поліції Національної поліції України від 21.03.2022р. №206 був реалізований наказом начальника Департаменту патрульної поліції Національної поліції України від 21.03.2022р. №646 о/с, яким заявника у порядку п.6 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» було звільнено із служби в поліції з 21.03.2022р. із обчисленням показника вислуги років у 14р. 00м. 19дн.

Наказом начальника Департаменту патрульної поліції Національної поліції України від 12.05.2022р. №281 було скасовано наказ начальника Департаменту патрульної поліції Національної поліції України від 21.03.2022р. №206.

Наказом начальника Департаменту патрульної поліції Національної поліції України від 13.05.2022р. №785 о/с було скасовано наказ начальника Департаменту патрульної поліції Національної поліції України від 21.03.2022р. №646 о/с в частині звільнення заявника із служби в поліції.

14.05.2022р. Департаментом патрульної поліції було видано наказ №579 про призначення відносно заявника службового розслідування стосовно подій 25.02.2022р.-07.03.2022р. і створено Дисциплінарну комісію у складі 5 осіб, а саме: Голови - майора поліції ОСОБА_8, начальника Управління патрульної поліції в Харківській області, члена - капітана поліції ОСОБА_9, заступника начальника Управління патрульної поліції в Харківській області, члена - капітана поліції - ОСОБА_7, головного інспектору відділу проведення службових розслідувань та контролю управління моніторингу та аналітичного забезпечення Департаменту патрульної поліції, члена - капітана поліції - ОСОБА_6, заступника начальника Управління патрульної поліції в Харківській області, члена - капітана поліції - ОСОБА_2, т.в.о. заступника начальника відділу моніторингу та аналітичного забезпечення Управління патрульної поліції в Харківській області.

Доказів оскарження заявником названого наказу до суду або посадової (службової) особи поліції вищого рівня матеріали справи не містять.

Доводів про наявність особистої зацікавленості членів Дисциплінарної комісії у формулюванні конкретних наперед визначених висновків службового розслідування текст позову не містить, у ході розгляду справи заявник таких аргументів не висловлював.

Доказів наявності реального конфлікту інтересів або потенційного конфлікту інтересів у стосунках між заявником та членами Дисциплінарної комісії матеріали справи не містять.

Ознак існування неприязних стосунків між заявником та членами створеної згаданим наказом дисциплінарної комісії (далі за текстом - Дисциплінарна комісія) судом на виконання вимог ст.9 КАС України не виявлено, таких доказів заявником до суду не подано.

Під час проведення службового розслідування заявник перебував у правовому режимі відсторонення від виконання службових обов`язків.

14.05.2022р. членом Дисциплінарної комісії на прізвище ОСОБА_6 був складений письмовий документ у формі виклику заявника на 18.05.2022р. за адресою - АДРЕСА_3 з метою надання пояснень у ході службового розслідування, який був скерований контактний номер мобільного телефону - НОМЕР_2 .

18.05.2022р. заявник не прибув для надання пояснень, що засвідчується актом про відмову від надання пояснень від 18.05.2022р. та заявником у тексті позову не заперечується.

Однак, судом достеменно з`ясовано, що заявник був обізнаний із проведенням службового розслідування і 21.05.2022р. надав письмові пояснення, де зазначив, що він о 21:00год. 23.02.2022р. брав участь у нараді керівного складу Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції, о 02:00год. 24.02.2022р. брав участь у шикуванні підрозділу і довідався про початок війни, близько 06:00год. 04.03.2022р. з дозволу керівництва виїхав із власною родиною автомобілем у бік м. Дніпро у цілях евакуації дружини та малолітньої дитини у безпечне місце, з 08.03.2022р. по 12.03.2022р. знаходився у м. Новодністровськ, 14.03.2022р. повернувся до м. Харкова, 16.03.2022р. та 20.03.2022р. знаходився на службі.

Згідно з датованими 20.05.2022р. письмовими поясненнями поліцейських Управління патрульної поліції в Харківській області ОСОБА_10, ОСОБА_4 протягом 04.03.2022р.-12.03.2022р. заявник на службу не виходив, на телефонні дзвінки не відповідав, дозвіл на відсутність на службі заявнику не надавався.

У зв`язку із розпочатим дисциплінарним провадженням відносно заявника була складена службова характеристика непозитивного змісту, згідно з якою заявник зарекомендував себе посередньо, до виконання службових обов`язків відноситься неналежно, потребує контролю, за результати роботи не вболіває, власної ініціативи не проявляє, схильний до спотворення фактів та порушень службової дисципліни.

Результати проведеного службового розслідування оформлені висновком Дисциплінарної комісії від 26.05.2022р. (далі за текстом - Висновок).

У тексті Висновку діяння/вчинок заявника за подією не виходу на службу без поважних причин 04.03.2022р., 08.03.2022р., 12.03.2022р. було кваліфіковано Дисциплінарною комісією у якості вчинення дисциплінарного проступку - невиконання вимог п.1 ч.3 ст.1, п.2 ч.3 ст.1, п.4 ч.3 ст.1, п.5 ч.3 ст.1, п.8 ч.3 ст.1, п.13 ч.3 ст.1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, складеної відповідно до ч.1 ст.64 Закону України «Про Національну поліцію» Присяги поліцейського, п.1 ч.1 ст.18, п.2 ч.1 ст.18, ч.2 ст.24 Закону України «Про Національну поліцію», абз.2 п.1 Розділу ІІ, абз.3 п.1 розділу ІІ Правил етичної поведінки поліцейських (затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 09.11.2016р. №1179) за рахунок безпідставної відсутності на службі без поважних причин (прогулу) в умовах запровадженого правового режиму воєнного стану.

Висновок містить пропозицію Дисциплінарної комісії з приводу застосування до заявника дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення із служби в поліції.

26.05.2022р. Висновок був затверджений начальником Департаменту патрульної поліції.

27.05.2022р. начальником департаменту патрульної поліції було видано наказ №319, п.32 якого до заявника з відображений у Висновку мотивів було застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення із служби в поліції.

Заявник був ознайомлений із цим наказом - 16.06.2022р., що доводиться власноручним підписом заявника.

16.06.2022р. Департаментом патрульної поліції було видано наказ №860о/с, яким на реалізацію п.32 наказу Департаменту патрульної поліції №319 від 27.05.2022р. заявника було звільнено зі служби в поліції на підставі п.6 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію».

Заявник був ознайомлений із цим наказом - 16.06.2022р., що доводиться власноручним підписом заявника.

Календарна дата звільнення заявника зі служби у поліції припала на 16.06.2022 року.

Проте, двома повними попередніми місяцями несення заявником служби в поліції і отримання саме за це грошового забезпечення поліцейського є січень-лютий 2022 року.

Згідно з наданою на вимогу суду довідкою Департаменту патрульної поліції від 14.09.2022р. за цей період часу заявник одержав 43.857,88грн. при 59 робочих днях служби

Отже, розмір середньоденного грошового забезпечення заявника у якості поліцейського складає перед настанням події звільнення із служби у поліції за реально відпрацьований період часу - 743,35грн.

Не погодившись із правомірністю накладеного дисциплінарного покарання, заявник ініціював даний спір.

Суд вважає, що усі наведені представником заявника доводи на підтвердження поважності пропуску строку на звернення до суду є юридично неспроможними з міркувань, викладених в ухвалах Харківського окружного адміністративного суду від 03.08.2022р., від 10.08.2022р., від 05.09.2022р.

Звернення за отриманням професійної правничої допомоги саме до адвоката, який знаходиться в іншому регіоні Держави, а також окреслені представником позивача обставини життєвої ситуації заявника поза розумним сумнівом з прийнятною достатністю не виправдовують пропуску строку на звернення до суду.

Проте, суть та зміст звинувачень, висунутих проти заявника відповідачем - суб`єктом владних повноважень, а також факт обіймання заявником посади у керівній ланці Національної поліції України з чого витікає потреба завжди демонструвати службову та позаслужбову поведінку стандарту - «взірець» у даному конкретному випадку спонукає суд до прийняття процесуального рішення про поновлення строку на звернення до суду.

Тому, вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб`єкти права (учасники суспільних відносин) зобов`язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом, і тому до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Правовідносини з приводу проходження публічної служби в поліції унормовані, насамперед, приписами Закону України від 02.07.2015р. №508-VIII "Про Національну поліцію", а також Дисциплінарного статуту Національної поліції України (затверджений Законом України від 15.03.2018р. №2337-VIII; далі за текстом - Статут, Дисциплінарний статут).

Прогалини у нормативному регулюванні цих відносин можуть усуватись приписами Закону України "Про державну службу", Кодексу законів про працю України, Закону України "Про оплату праці", Закону України "Про відпустки" тощо, але виключно в частині, котра не суперечить самій природі та суті служби у поліції.

Частиною 1 ст.2 Закону України "Про Національну поліцію" передбачено, що завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах: 1) забезпечення публічної безпеки і порядку; 2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; 3) протидії злочинності; 4) надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.

Як указано у ст.6 названого закону, поліція у своїй діяльності керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ст.12 Закону України "Про Національну поліцію" поліція забезпечує безперервне та цілодобове виконання своїх завдань. Кожен має право в будь-який час звернутися за допомогою до поліції або поліцейського. Поліція не має права відмовити в розгляді або відкласти розгляд звернень стосовно забезпечення прав і свобод людини, юридичних осіб, інтересів суспільства та держави від протиправних посягань з посиланням на вихідний, святковий чи неробочий день або закінчення робочого дня.

Згідно з ч.1 ст.18 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейський зобов`язаний, зокрема, неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського (п.1 ч.1 ст.18); професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва (п.2 ч.1 ст.18); поважати і не порушувати прав і свобод людини (п.3 ч.1 ст.18).

У силу дії спеціальної норми права - ч.2 ст.18 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейський на всій території України незалежно від посади, яку він займає, місцезнаходження і часу доби в разі звернення до нього будь-якої особи із заявою чи повідомленням про події, що загрожують особистій чи публічній безпеці, або в разі безпосереднього виявлення таких подій зобов`язаний вжити необхідних заходів з метою рятування людей, надання допомоги особам, які її потребують, і повідомити про це найближчий орган поліції.

Як передбачено ч.1 ст.64 Закону України "Про Національну поліцію", особа, яка вступає на службу в поліції, складає Присягу на вірність Українському народові такого змісту: "Я, (прізвище, ім`я та по батькові), усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов`язки".

Таким чином, суд доходить до переконання про те, що інститут Присяги поліцейського вже сам по собі призначений імперативно забезпечити зразкове та бездоганне дотримання публічним службовцем - поліцейським закону як у повсякденній службовій, так і позаслужбовій (приватній) діяльності.

Окрім того, суд зважає, що інститут Присяги поліцейського визначає безумовний пріоритет публічних інтересів Держави України, інтересів суспільства та інтересів Українського народу над власними приватними інтересами поліцейського і охоплює усі можливі ризики настання негативних наслідків аж до втрати власного життя.

При цьому, у кореспонденції з ч.2 ст.18 Закону України "Про Національну поліцію" інститут Присяги поліцейського забезпечує необхідність виконання завдань поліції безперервно та незалежно від дії будь-яких факторів, адже жодних виключень із загального правила законом не передбачено.

За визначенням ч.1 ст.1 Статуту службова дисципліна - дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників.

У силу ч.3 ст.1 Статуту до змісту службової дисципліни також віднесено такі обов`язки поліцейського як: 1) бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України; 2) знати закони, інші нормативно-правові акти, що визначають повноваження поліції, а також свої посадові (функціональні) обов`язки; 3) поважати права, честь і гідність людини, надавати допомогу та запобігати вчиненню правопорушень; 4) безумовно виконувати накази керівників, віддані (видані) в межах наданих їм повноважень та відповідно до закону; 5) вживати заходів до негайного усунення причин та умов, що ускладнюють виконання обов`язків поліцейського, та негайно інформувати про це безпосереднього керівника; 6) утримуватися від дій, що перешкоджають іншим поліцейським виконувати їхні обов`язки, а також які підривають авторитет Національної поліції України; 7) утримуватися від висловлювань та дій, що порушують права людини або принижують честь і гідність людини; 8) знати і виконувати заходи безпеки під час несення служби, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку; 9) підтримувати рівень своєї підготовки (кваліфікації), необхідний для виконання службових повноважень; 10) берегти службове майно, забезпечувати належний стан зброї та спеціальних засобів; 11) поважати честь і гідність інших поліцейських і працівників поліції, надавати їм допомогу та стримувати їх від вчинення правопорушень; 12) дотримуватися правил носіння однострою та знаків розрізнення; 13) сприяти керівникові в організації дотримання службової дисципліни, інформувати його про виявлені порушення, у тому числі вчинені іншими працівниками поліції; 14) під час несення служби поліцейському заборонено перебувати у стані алкогольного, наркотичного та/або іншого сп`яніння.

Протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов`язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції, у розумінні ч.1 ст.12 Статуту визнається дисциплінарним проступком.

Отже, до кола формальних ознак дисциплінарного проступку поліцейського належать: 1) недотримання вимог чинних нормативно-правових актів; 2) недотримання Присяги поліцейського; 3) невиконання наказів керівників; 4) неналежний рівень знань положень нормативно-правових актів та змісту власних функціональних обов`язків за посадою; 5) не виявлення поваги до прав, честі і гідності людини, не утримання від висловлювань та дій, що порушують права людини або принижують честь і гідність людини; 6) ненадання допомоги та не запобігання вчиненню правопорушень; 7) не вжиття заходів до негайного усунення причин та умов, що ускладнюють виконання обов`язків поліцейського із одночасним інформуванням про це безпосереднього керівника; 8) не утримання від дій, що перешкоджають іншим поліцейським виконувати їхні обов`язки; 9) не утримання від дій, що підривають авторитет Національної поліції України; 10) недотримання правил внутрішнього розпорядку; 11) невиконання заходів безпеки у службовій діяльності; 12) незабезпечення належного рівня власної професійної підготовки (кваліфікації); 13) неналежне ставлення до збереження службового майна, незабезпечення належного стану зброї та спеціальних засобів; 14) не виявлення поваги до честі і гідності інших поліцейських і працівників поліції, не надання допомоги іншим поліцейським, не стримування інших поліцейських від вчинення правопорушень; 15) не дотримання правил носіння однострою та знаків розрізнення; 15) не сприяння керівникові в організації дотримання службової дисципліни, не інформування керівника про будь-які порушення службової дисципліни; 16) перебування на службі у стані алкогольного, наркотичного та/або іншого сп`яніння; 17) невжиття заходів із забезпечення безперервного та цілодобового захисту суверенітету України і територіальної цілісності України, виконання завдань поліції і реалізації повноважень поліції з метою відсічі збройної агресії ворога проти України.

Підпунктом 1 пункту 1 розділу ІІ Правил етичної поведінки поліцейських (затверджені наказом МВС України від 09.11.2016р. №1179) закріплено, що під час виконання службових обов`язків поліцейський повинен неухильно дотримуватися положень Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського.

З метою своєчасного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків ч.2 ст.14 Статуту передбачено проведення службового розслідування, під яким відповідно до ч.1 ст.14 цього ж статуту розуміється діяльність із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського.

Процедури та механізми функціонування дисциплінарних комісій в органах та підрозділах Національної поліції України визначені приписами Положення про дисциплінарні комісії в Національній поліції України (затверджене наказом МВС України від 07.11.2018р. №893, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 28.11.2018р. за №1356/32808; далі за текстом - Положення №893).

За правилом п.3 розділу І Положення №893 дисциплінарна комісія утворюється у складі не менше трьох осіб, з яких визначається голова дисциплінарної комісії. У разі призначення службового розслідування за відомостями про скоєння поліцейським дисциплінарного проступку, що потребує значного обсягу дій, зокрема опитування великої кількості поліцейських та інших осіб, витребування та аналізу значного обсягу матеріалів, уповноважений керівник може призначати заступника голови дисциплінарної комісії. Головою дисциплінарної комісії, утвореної в поліції, може бути лише поліцейський.

Згідно з п.10 розділу І Положення №893 забороняється включати до складу дисциплінарної комісії осіб, які є підлеглими поліцейського, щодо якого призначено службове розслідування, осіб, які сприяли вчиненню або приховуванню дисциплінарного проступку, та осіб, заінтересованих у результатах розслідування.

Процедури та механізми проведення службового розслідування відносно поліцейських деталізовані приписами Порядку проведення службових розслідувань у Національній поліції України (затверджений наказом МВС України від 07.11.2018р. №893, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 28.11.2018р. за №1356/32808; далі за текстом - Порядок №893).

У спірних правовідносинах під час створення Дисциплінарної комісії було дотримано критерій чисельності осіб та критерій неупередженості, службове розслідування було призначено та проведено.

Недоліків в організації службового розслідування, а також нездоланних та непереборних дефектів у процедурі службового розслідування судом під час вирішення спору не виявлено.

Ознак порушення прав та інтересів заявника у процедурі службового розслідування матеріали справи не містять.

Заявник був обізнаний із фактом проведення службового розслідування і безперешкодно надав письмові пояснення.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.18 Дисциплінарного статуту поліцейський, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право: надавати пояснення, подавати відповідні документи та матеріали, що стосуються обставин, які досліджуються.

Згідно з п.2 розділу IV Порядку №893 поліцейський, стосовно якого проводиться службове розслідування, під час його проведення має право: надавати пояснення, подавати відповідні документи та матеріали, що стосуються обставин, які досліджуються.

Зі змісту наведених норм закону та Порядку №893 слідує, що законодавець наділив поліцейського правом "бути почутим" у ході службового розслідування.

Разом із тим, суд доходить до переконання про те, що недотримання суб`єктами владних повноважень цього права поліцейського не призводить автоматично та безальтернативно до протиправності висновків службового розслідування, оскільки юридичні наслідки нереалізації поліцейським права "бути почутим" у ході службового розслідування у кожному конкретному випадку знаходяться у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку із власною поведінкою поліцейського під час службового розслідування за критерієм сумлінності, добросовісності та доброчесності, демонстрації прагнення до відкритості, а також із існуванням істотних, вагомих та суттєвих аргументів, їх змістом та суттю.

Відсутність у поліцейського згаданих аргументів у поєднанні із дотриманням дисциплінарною комісією вимоги стосовно повноти, всебічності та достовірності з`ясування обставин об`єктивної дійсності, викладення у тексті висновку службового розслідування усіх юридично значимих факторів свідчить про відсутність порушеного права в аспекті застосування дисциплінарного покарання (заходів дисциплінарного впливу) за реально вчинений дисциплінарний проступок.

Епізоди вчинків заявника у вигляді відсутності на службі протягом 04.03.2022р., 08.03.2022р., 12.03.2022р. (тобто активної зовнішньої форми поведінки людини) має однократний (разовий, в аспекті щоденності) характер, усвідомлену природу, вольову спрямованість, не міг відбутися під впливом добросовісної та розумної помилки, необачливості, необережності чи у результаті прийнятного професійного ризику, є недотичним до будь-якої зловмисної штучної провокації третіх сторонніх осіб, негативно обтяжений відсутністю дії факторів нездоланності, непереборності, вимушеності, був вчинений у період запровадженого правового режиму воєнного стану і полягав в ухиленні від виконання завдань поліцейської служби, у відсутності активних дій громадянина - поліцейського із захисту суверенітету України, територіальної цілісності України, відсічі збройної агресії ворога.

Відтак, викладене у Висновку судження Дисциплінарної комісії про вчинення заявником порушення вимог п.1 ч.3 ст.1, п.2 ч.3 ст.1, п.4 ч.3 ст.1, п.5 ч.3 ст.1, п.8 ч.3 ст.1, п.13 ч.3 ст.1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, складеної відповідно до ч.1 ст.64 Закону України «Про Національну поліцію» Присяги поліцейського, п.1 ч.1 ст.18, п.2 ч.1 ст.18, ч.2 ст.24 Закону України «Про Національну поліцію», абз.2 п.1 Розділу ІІ, абз.3 п.1 розділу ІІ Правил етичної поведінки поліцейських (затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 09.11.2016р. №1179) за рахунок безпідставної відсутності на службі протягом 25.02.2022р.-28.02.2022р. без поважних причин в умовах запровадженого правового режиму воєнного стану суд вважає юридично правильним та фактично підтвердженим.

Порушень у кваліфікації Дисциплінарною комісією діяння заявника за цими епізодами, суд не знаходить.

Явних те очевидних проявів суб`єктом владних повноважень свавілля у реалізації адміністративної дискреції у сфері визначення суворості дисциплінарного покарання (з - поміж окреслених у ч.3 ст.13 Дисциплінарного статуту Національної поліції України видів дисциплінарного стягнення поліцейського) судом у ході розгляду справи не виявлено.

У межах даного спору суд визнає загальновідомими у розумінні ч.3 ст.78 КАС України обставини того, що 24.02.2022р. був розпочатий акт безпосередньої збройної військової агресії Російської Федерації проти України поза межами окремих районів Луганської області України та Донецької області України, а Указом Президента України від 24.02.2022р. №64/2022 на всій території України було введено правовий режим воєнного стану.

Тому з указаної календарної дати усі військові формування України та правоохоронні органи України (у тому числі і органи та підрозділи Національної поліції України), а також окремі співробітники згаданих суб`єктів владних повноважень у силу ст.ст.17, 65 Конституції України, ст.ст.12, 21, 22 Закону України від 02.07.2015р. №508-VIII «Про Національну поліцію» повинні були / мусили безвідносно до наявності або відсутності події отримання окремих наказів безпосередніх чи прямих керівників докладати власних зусиль для забезпечення безперервного та цілодобового захисту суверенітету України і територіальної цілісності України, для забезпечення виконання завдань поліції і реалізації повноважень поліції з метою відсічі збройної агресії ворога проти України, що виключало легітимність обрання пасивної форми поведінки (у тому числі і у вигляді фізичного знаходження у схованці) за виключенням випадку виконання особистого спеціального службового завдання, випадку виконання чіткого та однозначного наказу військово-політичного керівництва України у цілях збереження людських ресурсів задля продовження боротьби проти військової агресії, випадку знаходження у безпорадності стані у медичному закладі.

У тексті позову власне заявником визнані як обставини власної фізичної відсутності за місцем дислокації тероргану Національної поліції України протягом періоду 04.03.2022р.-12.03.2022р., так і обставини невиконання протягом означеного періоду часу функцій поліцейської служби у будь-якому іншому місці, невжиття взагалі будь-яких заходів із забезпечення безперервного та цілодобового захисту суверенітету України і територіальної цілісності України, виконання завдань поліції і реалізації повноважень поліції з метою відсічі збройної агресії ворога проти України.

За своєю формою, змістом та суттю таке діяння явно та очевидно належить до кола чітко визначених законом дисциплінарних проступків поліцейського.

Окремо суд зважає, що у межах даного спору має місце унікальний випадок поєднання одночасної дії трьох факторів, а саме: 1) змісту Присяги працівника полії, 2) запровадженої законом беззастережної потреби у безперервності виконання завдань та функцій поліції як нагального та безумовного суспільного інтересу; 3) безперервного тривання з 24.02.2022р. правового режиму воєнного стану, запровадженого на всій території України у зв`язку із збройною агресією ворога, що призводить до абсолютного пріоритету публічного інтересу суспільства на збереження існування Держави Україна над будь-яким приватним власним інтересом конкретного поліцейського, поглинає усі ймовірні ризики професійної діяльності поліцейського, унеможливлює як прояви пасивної форми поведінки, так і ухилення з будь-яких причин від повсякденого виконання завдань органів та підрозділів Національної поліції України.

Між тим, самостійне визнання заявником цих обставин (тобто обставин фізичної відсутності на службі) з абсолютною невідворотністю нівелює усі наслідки дефектів службового розслідування (у тому числі і в аспекті надання поліцейським пояснень дисциплінарній комісії) і унеможливлює існування будь-яких легітимних сподівань на подальше проходження служби у поліції.

Суд погоджується із тим, що відповідно до ст.3 Конституції України найвищою соціальною цінністю є людина, однак, з огляду на завдання, покладені законом на органи Національної поліції України та поліцейських, а також виникнення реальної загрози суверенітету України, територіальній цілісності України та географічне розташування міста Харкова, зазначає, що заявник з 24.02.2022р. повинен був вчиняти дії з рятування України, а не власної родини.

До того ж, до матеріалів справи заявником не подано взагалі жодного доказу на підтвердження тих обставин, що стан здоров`я або вік будь-кого з членів родини заявника вимагав обов`язкової особистої присутності заявника, керівництвом заявника було відмовлено у наданні допомоги стосовно евакуації родини заявника з м. Харкова, а на території міста Харкова не функціонували бомбосховища чи органами місцевого самоврядування не було організовано безпечного розміщення мешканців міста у підземних комунікаціях КП «Харківський метрополітен».

Стосовно доводів заявника про повторність притягнення до одного і того ж виду юридичної відповідальності за одне й теж саме правопорушення суд зазначає, що, по-перше, заявник наполягає на відсутності події вчинення правопорушення, а, по-друге, у розумінні ч.1 ст.61 Конституції України юридичним запобіжником несення особою подвійного/кратного тягаря юридичної відповідальності одного виду за скоєння правопорушення є або діюче рішення суб`єкта владних повноважень з приводу притягнення особи до відповідальності, або рішення суду з приводу притягнення особи до юридичної відповідальності.

Тому цей довід заявника підлягає відхиленню.

Стосовно доводів заявника про виконання наказів керівництва суд зазначає, що згідно з ч.3 ст.8 Закону України від 02.07.2015р. №508-VIII "Про Національну поліцію" накази, розпорядження та доручення вищих органів, керівників, посадових та службових осіб, службова, політична, економічна або інша доцільність не можуть бути підставою для порушення поліцейським Конституції та законів України.

Пунктом 1 ст.4 Дисциплінарного статуту Національної поліції України передбачено, що наказ є формою реалізації службових повноважень керівника, згідно з якими визначаються мета і предмет завдання, строк його виконання та відповідальна особа. Наказ має бути чітко сформульований і не може допускати подвійного тлумачення.

Відповідно до п.2 ст.4 Дисциплінарного статуту Національної поліції України наказ, прийнятий на основі Конституції та законів України і спрямований на їх виконання, віддається (видається) керівником під час провадження ним управлінської діяльності з метою виконання покладених на нього завдань та здійснення функцій відповідно до наданих повноважень.

Тому суд доходить до переконання про те, що будь-які веління будь-яких осіб не створювали для заявника законних підстав і об`єктивно були неспроможні створити законних підстав для ухилення від безперервного виконання завдань поліцейської служби, захисту суверенітету України, захисту територіальної цілісності України, відсічі збройної агресії ворога проти Держави Україна.

Наведені заявником причини невиходу на службу протягом 04.03.2022р.-12.03.2022р., (а саме - евакуація власної родини у безпечне місце) не можуть бути кваліфіковані у якості виправдання вчинення дисциплінарного проступку.

Продовжуючи розгляд справи, суд відмічає, що за правилами ч.3 ст.13 Дисциплінарного статуту Національної поліції України до поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень: 1) зауваження; 2) догана; 3) сувора догана; 4) попередження про неповну службову відповідність; 5) пониження у спеціальному званні на один ступінь; 6) звільнення з посади; 7) звільнення із служби в поліції.

У силу ч.3 ст.19 Дисциплінарного статуту Національної поліції України під час визначення виду стягнення дисциплінарна комісія враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби.

Таким чином, усі юридичні фактори, котрі мають юридичне значення для вирішення питання про дисциплінарне покарання поліцейського повинні бути викладені дисциплінарною комісією у висновку службового розслідування.

Окрім того, відповідно до ч.8 ст.19 Дисциплінарного статуту Національної поліції України під час визначення виду стягнення керівник враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби.

Звідси слідує, що у процедурі дисциплінарного провадження відносно поліцейських законодавець наділив свободою адміністративного розсуду одразу двох учасників, а саме: Дисциплінарну комісію тероргану Національної поліції України та керівника тероргану Національної поліції України, дискреція кожного з яких є вільною, самостійною і незалежною один від одного.

При цьому, межі дискреції цих суб`єктів дисциплінарного провадження не перетинаються, а вчинені Дисциплінарною комісією тероргану Національної поліції України адміністративні волевиявлення не мають безумовно імперативного характеру для керівника тероргану Національної поліції України).

У тексті Висновку Дисциплінарною комісією достатньою мірою викладені судження з приводу ставлення заявника до служби у спосіб відтворення змісту службової характеристики.

Розглядаючи справу, суд бере до уваги, що повноваження керівників поліції з приводу накладення дисциплінарних покарань розмежовані приписами ст.20 Дисциплінарного статуту, згідно з якою керівник Національної поліції України уповноважений застосовувати дисциплінарні стягнення, передбачені цим Статутом, до всіх поліцейських (ч.3 ст.20); інші керівники застосовують дисциплінарні стягнення в межах повноважень, визначених керівником Національної поліції України (ч.4 ст.20).

Наказом Національної поліції України від 06.11.2015р. №73 (у редакції наказу від 31.10.2016р. №1114) було затверджене Положення про Департамент патрульної поліції.

Пунктом 20 розділу V згаданого Положення керівник Національної поліції України делегував керівнику Департаменту патрульної поліції Національної поліції України право на вирішення питання стосовно притягнення до дисциплінарної відповідальності поліцейських Департаменту.

З огляду на відсутність доказів втрати чинності переліченими наказами, суд доходить до переконання про те, що дисциплінарне стягнення було накладено повноважною посадовою особою поліції - начальником Департаменту.

Тому підсумково суд вважає, що Дисциплінарна комісія у даному конкретному випадку обставини діяння поліцейського з`ясувала повно, оцінила вірно, вчинене поліцейським діяння в частині епізодів відсутності на службі 04.03.2022р.-12.03.2022р. без поважних причин (тобто прогулів 04.03.2022р., 08.03.2022р., 12.03.2022р.) під час дії запровадженого правового режиму воєнного стану кваліфікувала правильно, норму закону визначила неналежну, зміст норми права витлумачила відповідно до її дійсної суті, а відтак забезпечила дотримання процедури притягнення особи до відповідальності (засадничих гарантій притягнення особи до відповідальності не порушила).

Так, Дисциплінарною комісією були взяті до уваги усі істотні та суттєві поза розумним сумнівом аспекти, котрі здатні вплинути на міру відповідальності особи.

Наслідки цього проступку за цими епізодами є явними та очевидними і не підлягають окремому викладенню у тексті Висновку.

Суд вважає, що окремо кожен із тих епізодів, котрі визнані підтвердженими у ході розгляду справи, поза будь-яким розумним сумнівом явно та очевидно є достатніми для застосування найсуворішого із можливих видів дисциплінарного стягнення, позаяк демонстрація такої поведінки абсолютно не виключає майбутніх ризиків рецидиву.

Як установлено судом, владний суб`єкт - начальник Департаменту у спірних правовідносинах діяв виключно на реалізацію суджень Висновку Дисциплінарної комісії.

Порушень, недоліків або дефектів у реалізації цим суб`єктом владних повноважень управлінських функцій контролю за дисципліною у сфері поліцейської діяльності судом відносно епізодів відсутності поліцейського на службі 04.03.2022р.-12.03.2022р. без поважних причини під час дії запровадженого правового режиму воєнного стану не виявлено.

Продовжуючи розгляд справи, суд зазначає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

З положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування - «поза будь-яким розумним сумнівом», у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - «баланс вірогідностей».

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не підтвердженого документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не означає реального існування такої обставини.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Тому, перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, суд констатує, що у ході розгляду справи владним суб`єктом подано достатній обсяг доказів відповідності закону оскарженого волевиявлення, а обсяг використаних доказів та обрані мотиви не дозволяють визнати юридично неправильними та фактично необґрунтованими ті підстави, які покладені адміністративним органом в основу оскарженого рішення, адже поведінка поліцейського, котрий цілком усвідомлює значення власних діянь, має бути зразковою в усіх випадках незалежно від дії будь-яких третіх факторів.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту наведеної норми процесуального закону викладено у постанові Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними є доведеність порушення власних прав та охоронюваних законом інтересів приватної особи/заявника.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд зазначає, що владний суб`єкт у спірних правовідносинах забезпечив дотримання ч.2 ст.19 Конституції України і ч.2 ст.2 КАС України, позаяк обставини події з`ясував повно та вичерпно, діяння поліцейського кваліфікував правильно, норму закону визначив вірно, зміст приписів цієї норми витлумачив без помилок (перекручень), взяв до уваги усі суттєві поза розумним сумнівом фактори, наслідки вчиненого поліцейським діяння не спотворив, міру юридичної відповідальності обрав без явного та очевидно нерозумного перевищення меж свободи адміністративного розсуду.

Отже, у спірних правовідносинах вчинене владним суб`єктом волевиявлення з приводу реалізації адміністративної функції не спричинило безпідставного настання негативних наслідків для заявника, що є визначеною процесуальним законом підставою для відмови у позові за основною вимогою про скасування наказу стосовно притягнення поліцейського до дисциплінарної відповідальності.

Оскільки основна вимога позову задоволенню не підлягає, то усі похідні вимоги також належить відхилити.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), вичерпно реалізував існуючі правові механізми з`ясування об`єктивної істини; надав розгорнуту оцінку усім юридично значимим факторам та обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін.

З цих міркувань суд зазначає, що і Дисциплінарна комісія, і керівник Департаменту патрульної поліції Національної поліції України у даному конкретному випадку повно з`ясували обставини фактичної дійсності і забезпечили неупередженість службового розслідування.

Факт отримання заявником чітких та однозначних наказів керівництва про невихід на роботу в інтересах захисту суверенітету України, територіальної цілісності України, збройної відсічі нападу ворога 04.03.2022р.-12.03.2022р. не знайшов підтвердження у ході розгляду даної справи.

При цьому, суд зважає, що навіть у разі видання таких наказів заявник не мав права їх виконувати у силу прямих приписів ч.3 ст.8 Закону України від 02.07.2015р. №508-VIII "Про Національну поліцію" та ч.4 ст.5 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, адже такі накази явно та очевидно суперечать інтересам Держави Україна у сфері підтримання існуючого правопорядку.

Тому заявник особисто повинен був забезпечити власний вихід на службу у період 04.03.2022р.-12.03.2022р. в умовах дії запровадженого в Україні правового режиму воєнного стану.

Достовірно з`ясувавши відсутність у заявника поважних причин невиходу на поліцейську службу протягом 04.03.2022р.-12.03.2022р. ані Дисциплінарна комісія, ані керівник Департаменту патрульної поліції Національної поліції України не були обтяжені обов`язком провести опитування третіх сторонніх осіб стосовно будь-яких інших обставин, бо ці обставини об`єктивно не здатні спростувати події вчинення заявником дисциплінарного проступку.

Відтак, оскільки усі доводи заявника стосуються виключно незгоди із результатами проведеного службового розслідування за відсутності доказів виходу на службу 04.03.2022р.-12.03.2022р., то ці доводи належить кваліфікувати у якості юридично неспроможних безвідносно до їх текстуального оформлення.

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.121-123, 241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Поновити ОСОБА_1 строк на звернення до суду у межах справи №520/5857/22.

Позов - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду; підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).

Суддя Сліденко А.В.