Рішення № 106782372, 14.10.2022, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/10969/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 жовтня 2022 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Чаплик І.Д. розглянув у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, -

встановив:

ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 РНОКПП: НОМЕР_1 ) звернувся до суду з позовом до Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області (місцезнаходження: 81070, Львівська область, смт. Івано-Франкове, пл. Ринок, 1 код ЄДРПОУ: 34106981), в якому просить:

визнати протиправними дії Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області щодо відмови ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального садівництва (КВЦПЗ 01.05), розташованої за адресою Львівська область, Яворівський район, на території Бірківської сільської ради площею 0.1200 га, кадастровий номер 4625880800:02:000:0597, оформлені документом за вих. № 04-07/156;

зобов язати Івано-Франківську селищну раду Яворівського району Львівської області повторно розглянути клопотання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність за вх. № 1137/02-16 від 10.11.2021 та прийняти рішення, яке за формою і змістом відповідає вимогами чинного законодавства.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 26 березня 2021 року Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області видано Наказ № 981 УБД, згідно з пунктом 1 якого ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Бірківської сільської ради Яворівського району, орієнтовний розмір земельної ділянки 0,1200 га, із цільовим призначенням - для індивідуального садівництва. 10.11.2021 позивач з врахуванням положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» № 1423-ІХ від 28.04.2021, згідно яких правомочності щодо затвердження проектів землеустрою та передачі земельних ділянок у власність у межах норм безоплатної приватизації перейшли до Івано-Франківської селищної ради, звернувся до Івано-Франківської селищної ради із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі її у власність. Однак, 21.01.2021 Івано-Франківська селищна рада листом за вих.№ 04-07/156 повідомила позивача про те, що його заява була розглянута на ХХ-ій сесії VIII скликання Івано-Франківської селищної ради від 15.12.2021, проте за результатами голосування рішення не прийняте. Позивач не погоджується з такими діями Івано-Франківської селищної ради та вважає, що відповідач допустив протиправну бездіяльність з приводу неналежного розгляду його заяви про затвердження проекту землеустрою. Зазначає, що виходячи із наданого відповідачем поіменного голосування за наслідками розгляду заяви позивача проект рішення про затвердження проекту землеустрою не набрав необхідної кількості голосів депутатів, будь-які інші підстави неприйняття рішення про затвердження проекту землеустрою відсутні, як і відсутнє посилання, яким саме нормам законодавства не відповідає проект землеустрою. Одночасно відсутні відомості, що на розгляд ради виносився проект рішення про відмову у затвердженні проекту землеустрою з мотивами відмови. Таким чином, за наслідками розгляду заяви позивача відповідачем не було прийнято жодного акту ради, як суб`єкта земельних правовідносин, у формі рішення, що не відповідає вимогам ЗК України та Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", оскільки відповідач був зобов`язаний прийняти відповідне управлінське рішення. Така позиція підтверджується висновками Верховного Суду у постанові № 454/160/17 від 09.07.2021, які полягають у тому, що результати голосування не містять і не відповідають поняттю акту органу місцевого самоврядування. Просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою суду від 16.08.2022 відкрито провадження у справі та вирішено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін та встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.

02.09.2022 на адресу суду від позивача надійшли додаткові пояснення, в яких представник позивача з огляду на відкриття в даній справі спрощеного позовного провадження без виклику сторін просить стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 10 566, 80 грн, наводить обгрунтований розрахунок заявлених до стягнення витрат та докази в підтвердження факту надання адвокатських послуг.

19.09.2022 відповідач подав відзив на позов, в якому просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог, а також відмовити в стягненні витрат на правничу допомогу в розмірі 10 566, 80 грн, посилаючись на відсутність обгрунтованого розрахунку вартості таких послуг та їх неспівмірність заявленому позову.

Інших заяв по суті справи до суду не надходило.

Сторони належним чином повідомлялися про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін в порядку частини сьомої статті 262 КАС України від учасників справи не надходило. Суд на підставі частини шостої статті 162 КАС України вирішує справу за наявними в справі матеріалами.

Дослідивши подані позивачем документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позо;вні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

03 березня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області з клопотанням про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,12 га для ведення садівництва вх. №Ф-2052/0/36-21-СГ.

26 березня 2021 року Головне управління Держгеокадастру у Львівській області видало Наказ № 981 -УБД Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, п. 1 якого надано ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Бірківської сільської ради Яворівського району, орієнтовний розмір земельної ділянки 0,1200 га, із цільовим призначенням - для індивідуального садівництва.

02 квітня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до ТзОВ «Західземлепроект» із заявою про виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною площею 0,12 га для індивідуального садівництва (КВЦПЗ 01.05) за адресою: Львівська обл., Яворівський район, на території Бірківської сільської ради.

15 квітня 2021 року за результатами розроблення технічної документації, а також п. 3. Наказу № 981-УБД Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою сформовану земельну ділянку внесено до Державного земельного кадастру та присвоєно їй кадастровий номер 4625880800.02:000:0597, що підтверджується Витягом з державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-6509278762021.

08 червня 2021 року при здійсненні спроби затвердити технічну документацію та отримати земельну ділянку у власність у відповідності до порядку, встановленого законодавством України, Головне управління Держгеокадастру у Львівській області прийняло Наказ № 1908-УБД Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки. Відповідно до цього наказу прийнято рішення відмовити ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої на території Бірківської сільської ради Яворівського району розмір земельної ділянки 0,1200 га, кадастровий номер 4625880800:02:000:0597, із цільовим призначенням для індивідуального садівництва та наданні цієї земельної ділянки у власність у зв`язку з набранням чинності окремих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» № 1423-ІХ від 28.04.2021 в частині переходу повноважень щодо розпорядження землями за межами населених пунктів до територіальних громад сіл, селищ, міст.

Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 № 718-р Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Львівської області територія Бірківської територіальної громади ввійшла до складу Івано- Франківської територіальної громади із центром у смт. Івано-Франкове. Отже, правомочності щодо затвердження проектів землеустрою та передачі земельних ділянок у власність у межах норм безоплатної приватизації у відповідності до положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» № 1423-ІХ від 28.04.2021 перейшли до Івано-Франківської селищної ради.

10 листопада 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Івано-Франківської селищної ради із клопотанням про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, клопотання зареєстроване відповідачем за вх. № 1137/02-16 від 10.11.2021.

10 лютого 2022 року у відповідь на адвокатський запит представника позивача № 01/02/22- 1 від 01.02.2022 щодо розгляду заяви позивача відповідачем надано витяг з протоколу № 27 від 09.12.2021 засідання постійної комісії з питань регулювання земельних відносин, охорони навколишнього середовища та екології Івано- Франківської селищної ради, результати поіменного голосування депутатів XX сесії Івано-Франківської селищної ради VIII скликання 15 грудня 2021 року з питання «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального садівництва ОСОБА_1 » та відповідь щодо розгляду заяви ОСОБА_2 .

Згідно даних Витягу з протоколу № 27 від 09.12.2021 постійна комісія з питань регулювання земельних відносин, охорони навколишнього середовища та екології Івано-Франківської селищної ради рекомендувала не затверджувати проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального садівництва ОСОБА_1 . Нормативне обґрунтування та підстави такої рекомендації відсутні. При проведенні голосування всі члени комісії утрималися.

15 грудня 2021 року відбулась XX сесія Івано-Франківської селищної ради VIII скликання, на якій розглядалось питання «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального садівництва ОСОБА_1 », згідно результатів голосування один депутат проголосував «ЗА», дев`ятнадцять депутатів «УТРИМАЛИСЬ», голосів «ПРОТИ» - 0.

За результатами розгляду клопотання позивача про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального садівництва відповідач надав позивачу лист з вих. № 04-07/156 від 21.01.2022 «Про розгляд заяви», за змістом якого позивача повідомлено про те, що його заяву від 10.10.2021 (вх. № 1137/02-16 від 10.11.2021) було розглянуто на ХХ-ій сесії VIII скликання Івано-Франківської селищної ради від 15.12.2021. За результатами голосування рішення не прийняте.

Позивач вважаючи протиправними бездіяльність щодо не прийняття рішення щодо поданої ним заяви за наслідками її розгляду, звернувся з вказаним позовом до суду.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

Суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним Кодексом України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Відповідно до ст.14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною закону. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з ч. 2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 140 Конституції України встановлено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Згідно з ч.1 ст.144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території. Інші питання організації місцевого самоврядування, формування, діяльності та відповідальності органів місцевого самоврядування визначаються законом на підставі ст.146 Конституції України.

Відповідно до ч.1 ст.10 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно із ст.25 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні, сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Пунктом 34 ч.1 ст.26 вищезгаданого Закону, виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Законом, який регулює земельні правовідносини, є Земельний кодекс України від 25.10.2001 №2768-III, а також прийняті відповідно до Конституції України та цього Кодексу нормативно-правові акти.

Відповідно до пунктів а та б ч. 1 ст. 12 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Положеннями ч. 3 ст. 22 ЗК України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до пункту «б» ч.1 ст. 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Порядок набуття відповідного права визначається главою 19 Розділу IV ЗК України.

Так, згідно із статтею 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

При цьому, згідно пункту б частини 1 статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара.

Частиною 1 статті 122 ЗК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України.

Зокрема, за змістом даної статті (в редакції, яка діяла до 27.05.2021, тобто на час, коли позивач отримав дозвіл на розробку проекту землеустрою), було передбачено певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян, а саме:

1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;

2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);

3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України;

4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;

5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або рішення про відмову передання земельної ділянки у власність.

Із вищевикладеного слідує, що в межах процедури безоплатної передачі земельних ділянок із земель державної або комунальної власності всі дії відповідних суб`єктів цих правовідносин є взаємопов`язаними, послідовними і спрямовані на досягнення результату у вигляді отримання заявником земельної ділянки у власність.

Судом встановлено, що спір між сторонами виник на стадії подання позивачем розробленого проекту землеустрою до органу місцевого самоврядування та його розгляду Івано-Франківською селищною радою.

Так, на час отримання позивачем дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, частини 8 та 9 статті 118 ЗК України (в редакції до 27.05.2021) передбачали, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

При цьому частиною 6 статті 186-1 Земельного кодексу України (в редакції до 27.05.2021) було визначено, що підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації. У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається замовником або розробником до центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, або його територіального органу для здійснення такої експертизи.

Отже, із вищенаведених норм Земельного кодексу України (в редакції до 27.05.2021) передбачалося, що єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі. Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 Земельного кодексу України, норми статті 118 Земельного кодексу України не містили. При цьому перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватись саме на етапі погодження такого проекту.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права неодноразово викладений у постановах Верховного Суду, зокрема, від 27.01.2021 у справі № 560/1334/19, від 01.02.2021 у справі №560/1282/19, від 16.09.2021 у справі № 260/18/19, від 10.06.2021 у справі № 240/4964/18, від 07.04.2021 у справі №540/2813/19, від 10.03.2021 у справі № 240/82/19, від 04.03.2021 у справі № П/811/968/18, від 15.06.2021 у справі № 818/1905/17, від 29.11.2021 у справі № 480/1910/19, від 13.09.2022 у справі № 369/2390/18.

Суд бере до уваги, що на час звернення до відповідача із клопотанням про затвердження проекту землеустрою (10.11.2021) у Закон України "Про землеустрій", Земельний кодекс України було внесено зміни, а частину 8 статті 118 та статтю 186-1 ЗК України виключено на підставі Закону №1423-ІХ від 28.04.2021, проте це не звільняє відповідача від обов`язку розглянути у двотижневий строк клопотання позивача про затвердження проекту землеустрою, оскільки частина 9 статті 118 ЗК України в діючій редакції чітко вказує, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Як передбачено частинами десятою та одинадцятою статті 118 ЗК України відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Частиною 8 статті 186 ЗК України (в діючій редакції) передбачено, що підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.

При цьому, положеннями ч. 10 ст. 186 ЗК України визначено, що висновок (рішення) органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, іншого суб`єкта, визначеного цією статтею, щодо відмови у погодженні або затвердженні документації із землеустрою має містити вичерпний перелік недоліків документації із землеустрою з описом змісту недоліку та посиланням на відповідні норми законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, затверджену документацію із землеустрою або містобудівну документацію.

Повторна відмова у погодженні або затвердженні документації із землеустрою допускається лише у разі, якщо розробник не усунув недоліки, зазначені у попередньому висновку (рішенні), а також якщо підстава для відмови виникла після надання попереднього висновку (рішення). Повторна відмова у погодженні або затвердженні не позбавляє розробника документації із землеустрою права усунути недоліки такої документації та подати її на погодження або затвердження.

Отже, чинним законодавством чітко визначено, що орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, розглядає клопотання у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або відмовляє у його затвердженні.

При цьому, у випадку відмови у затвердженні проекту землеустрою, таке рішення має містити вичерпний перелік недоліків документації із землеустрою з описом змісту недоліку та посиланням на відповідні норми законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Судом встановлено, що за наслідками розгляду заяви (клопотання) позивача на засіданні XX сесії Івано-Франківської селищної ради VIII скликання, яке відбулась 15 грудня 2021 року, проект рішення «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального садівництва ОСОБА_1 » не набрав необхідної кількості голосів депутатів. Зокрема, згідно результатів голосування один депутат проголосував «ЗА», дев`ятнадцять депутатів «УТРИМАЛИСЬ», голосів «ПРОТИ» - 0, у зв`язку з чим рішення не прийнято.

Надаючи оцінку такому порядку прийняття сільською радою рішення суд враховує наступне.

Повноваження ради щодо питань, які виникають з приводу земельних відносин визначено в Законі України "Про місцеве самоврядування в Україні", в частині першій статті 26 якого передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Згідно з частинами першою та другою статті 59 зазначеного Закону рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Отже, аналізуючи в сукупності норми ч. 9 ст. 118 ЗК України та ч. 1, 2 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", суд зазначає, що при вирішенні клопотання громадянина про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у приватну власність земельної ділянки із земель комунальної власності, у місцевої ради виникає обов`язок розглянути таке клопотання у передбачений законом строк (протягом двох тижнів з дня отримання проекту) і прийняти одне з наступних рішень: 1) про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність; 2) про відмову у передачі земельної ділянки у власність; 3) про залишення відповідного клопотання без розгляду.

Перелік підстав для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою згідно ч. 6 ст. 186 ЗК України також є вичерпним. При цьому орган місцевого самоврядування не може відступати від положень згаданих норм ст.ст. 118, 186 ЗК України.

В даному випадку суд враховує, що за наслідками розгляду заяви (клопотання) позивача на засіданні XX сесії Івано-Франківської селищної ради VIII скликання, яке відбулась 15 грудня 2021 року, рішення «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального садівництва ОСОБА_1 » не прийнято, оскільки не набрало необхідної кількості голосів.

В той же час, проект рішення, який не отримав необхідної кількості голосів на свою підтримку, вважається відхиленим та не викладається у формі окремого документу про відмову в задоволенні відповідної вимоги, заяви чи клопотання, а такий результат фіксується у протоколі пленарного засідання ради.

Зазначені висновки суду узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 25 вересня 2018 року у справі N 343/244/16-а та у постанові від 09 грудня 2020 року у справі № 300/178/20, в яких суд вказав, що рішення міськрадою було "не прийнято" у зв`язку із не набранням відповідної кількості голосів.

Відсутність належним чином оформленого рішення (рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або рішення про відмову у передачі земельної ділянки у власність чи залишення клопотання без розгляду) після спливу встановленого законом двотижневого строку розгляду заяви (клопотання) особи свідчить про те, що даний орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен ухвалити за законом.

При вирішенні даного спору суд враховує аналогічні висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 30.10.2018 у справі № 820/4852/17.

Отже, у даному випадку, суд констатує протиправні дії, які полягають у не прийнятті відповідного рішення за результатами розгляду заяви позивача про затвердження проекту землеустрою згідно із чинним законодавством.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що Івано-Франківська селищна рада діяла всупереч повноваженням, передбачених нормами Земельного кодексу України, оскільки суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби, а, відтак доходить висновку про протиправність дій Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області щодо відмови ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального садівництва (КВЦПЗ 01.05), розташованої за адресою Львівська область, Яворівський район, на території Бірківської сільської ради площею 0.1200 га, кадастровий номер 4625880800:02:000:0597, оформлені документом за вих. № 04-07/156.

Згідно із частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Встановлення невідповідності діяльності суб`єкта владних повноважень вказаним критеріям для оцінювання рішення, (дій) є достатньою підставою для задоволення адміністративного позову, за умови, що встановлено порушення прав та інтересів позивача.

За наведеного правового регулювання та встановлених у справі обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправними дій Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області щодо відмови ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального садівництва (КВЦПЗ 01.05), розташованої за адресою Львівська область, Яворівський район, на території Бірківської сільської ради площею 0.1200 га, кадастровий номер 4625880800:02:000:0597, оформлені документом за вих. № 04-07/156, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про зобов`язання Івано-Франківську селищну раду Яворівського району Львівської області повторно розглянути заяви ОСОБА_1 , то суд зазначає наступне.

Вирішення питань щодо затвердження проекту землеустрою належить до виключної компетенції відповідача та не належить до компетенції адміністративного суду, а відтак суд не повноважний перебирати на себе функції іншого суб`єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб`єкта та зобов`язувати його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу.

Суд звертає увагу на те, що вищезазначені положення норм Земельного кодексу України та Закону України Про місцеве самоврядування в Україні надають відповідачу повноваження на вирішення питання про затвердження або відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та зобов`язують прийняти рішення, а також визначають підстави, з яких може бути прийняте рішення про відмову. Згідно з п.34 ч.1 ст. 26 вищезгаданого Закону, виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність, закріпленим ч. 3 ст. 2 КАС України, критеріям, за загальним правилом, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Водночас, зобов`язання відповідача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 13 січня 2022 року у справі № 200/13539/19-а та від 17 лютого 2022 року у справі №560/1651/20.

Суд також враховує, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану" внесено зміни до законодавчих актів України, зокрема, Розділ X "Перехідні положення" Земельного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2002 р., N 3 - 4, ст. 27) доповнено пунктами 27 і 28 такого змісту: "27. Під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей: 5) безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється".

З наведеного обираючи належний спосіб захисту порушеного права, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги шляхом зобов`язання Івано-Франківську селищну раду Яворівського району Львівської області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність за вх. № 1137/02-16 від 10.11.2021 із прийняттям рішення відповідно до ст.ст. 26, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та з врахуванням вимог Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану".

Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.2 ст.73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно зі ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, з урахуванням вказаних правових позицій Верховного Суду та обставин справи, суд приходить до висновку, що позивач довів позовні вимоги, а суб`єкт владних повноважень вчинив протиправні дії неприйнявши рішення за заявою позивача, що підтверджено доказами, які перевірено судом, тому позов підлягає задоволенню. При цьому, потрібно враховувати, що затвердження проекту у випадку наявності для цього законних підстав, можливе лише після закінчення воєнного стану.

Щодо стягнення судового збору та витрат на правничу допомогу, суд зазначає таке.

Відповідно до вимог ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Приписами частини 1 статті 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивач сплатив судовий збір за вказаним позовом у сумі 1984,80 грн., що підтверджено квитанцією про сплату, який підлягає стягненню на його користь з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Відповідно до частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Статтею 134 КАС України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Зокрема, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем у галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем у галузі права, то достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії.

Цей висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 22 жовтня 2021 року у справі № 160/7922/20 та додаткових постановах від 5 вересня 2019 року у справі № 826/841/17 та від 18 серпня 2021 року у справі № 300/3178/20.

У справі, що розглядається, позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правову допомогу у розмірі 8582 грн, яка надається позивачу Адвокатським бюро «Сороковий і партнери», зокрема, адвокатом Комарницькою Н.В. (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЛВ №002124 від 05.03.2021) відповідно до ордеру про надання правової (правничої) допомоги від 31.01.2022 Серії ВС № 1154331 та на підставі договору про надання правової допомоги від 31.01.2022 № 2022/31-01/01.

Відповідно до п. 5.3 вказаного договору вартість наданих юридичних послуг Адвокатським бюро Клієнту визначається у виставлених Адвокатським бюро Актах наданих послуг, визначається з урахуванням затраченого працівниками Адвокатського бюро часу (людино/годин) на виконання отриманої від Клієнта та складає 500 грн. за одну людино/годину.

Відповідно до акту здачі-приймання робіт № 71 від 26.08.2022 виконавцем надано правову допомогу на загальну вартість 8582 грн, а згідно зі звітом про обсяги наданих послуг за договором про надання правової допомоги від 31.01.2022 № 2022/31-01/01 позивачу надано наступні послуги: вивчення документів, що стали підставою позову (2,5 години) 1250 грн; актуалізація судової практики щодо передачі у власність землі для садівництва (2 години) 1000 грн; формування позовної заяви і додатків до неї, скерування до суду (11 годин) 5500 грн; додаткові пояснення щодо судових витрат (1,5 години) 750 грн та вартість поштової кореспонденції за скерування позовної заяви до суду - 82,00 грн.

Відповідно до рахунку на оплату №59 від 26.08.2022 та квитанції № 0.0.2657299977_1 позивач здійснив оплату наданих послуг згідно з договором про надання правової допомоги від 31.01.2022 № 2022/31-01/01 у сумі 8582 грн.

З огляду на вищезазначене, суд вважає, що позивачем доведено належними та допустимими доказами факт отримання позивачем послуг з правової допомоги від Адвокатського бюро «Сороковий і партнери» в особі адвоката Комарницької Н.В. за участь у розгляді даної справи, оскільки подані докази дозволяють встановити склад та зміст послуг з правової допомоги відповідно до вимог статті 134 КАС України.

Стосовно співмірності та розумності витрат на правову допомогу за участь у даній справі суд зазначає наступне.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Відповідно до положень частини п`ятої статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною дев`ятою статті 139 КАС України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін.

При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як уже зазначалося вище, включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.

Зокрема, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі № 826/15063/18, від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19, від 08.02.2022 у справі №160/6762/21.

Заявляючи клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правову допомогу у розмірі 8582 грн.

З іншої сторони, відповідач заперечує щодо стягнення витрат на правову допомогу, вважають вимогу про стягнення витрат на правову допомогу не доведеною, не співмірною із складністю справи, заявляє клопотання про її зменшення.

Суд, у свою чергу, зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Суд проаналізував звіт про обсяги наданих послуг за договором про надання правової допомоги від 31.01.2022 № 2022/31-01/01, та вказані в ньому виконані зобов`язання адвокатом та зазначає, що додаткові пояснення щодо судових витрат та вартість поштової кореспонденції за скерування позовної заяви до суду не входять до складу витрат на надання правової допомоги.

Оцінюючи характер наданої правової допомоги суд враховує, що ця справа є незначної складності, розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, правові висновки висловлено Верховним Судом в аналогічних справах. З огляду на це, пошук та аналіз судової практики по суті зводиться до дублювання висновків Верховного Суду про релевантні норми права, аналіз та спосіб їх застосування.

Суд зазначає, що позивач вільний у виборі представника та у визначенні розміру його гонорару за домовленістю сторін, проте цей вибір не повинен бути надмірно обтяжливим для іншої сторони процесу при вирішенні судом питання про розподіл судових витрат.

Суд також зазначає, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду за результатами розгляду справи №200/14113/18-а ухвалив постанову від 26.06.2019, в якій сформував правову позицію, згідно з якою, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору.

Вказаний висновок Верховного Суду у відповідності до приписів частини п`ятої статті 242 КАС України та частини шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд враховує під час вирішення такого питання.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу є завищеною у контексті дослідження обсягу фактично наданих ним послуг із урахуванням складності справи, досліджених та підготовлених доказів, обсягу нормативно-правових актів, використаних адвокатом та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг з розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Аналізуючи подані позивачем докази, враховуючи значення справи для сторін, клопотання представника відповідача, суд доходить висновку про необхідність задоволення клопотання та стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Івано-Франківської селищної ради витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,0 грн.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 257-262, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд,

в и р і ш и в :

адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області (місцезнаходження: 81070, Львівська область, смт. Івано-Франкове, пл. Ринок, 1 код ЄДРПОУ: 34106981) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області щодо відмови ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального садівництва (КВЦПЗ 01.05), розташованої за адресою Львівська область, Яворівський район, на території Бірківської сільської ради площею 0.1200 га, кадастровий номер 4625880800:02:000:0597, оформлені документом за вих. № 04-07/156.

Зобов`язати Івано-Франківську селищну раду Яворівського району Львівської області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність за вх. № 1137/02-16 від 10.11.2021 із прийняттям рішення відповідно до ст.ст. 26, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та з врахуванням вимог Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану".

Стягнути з Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області (місцезнаходження: 81070, Львівська область, смт. Івано-Франкове, пл. Ринок, 1 код ЄДРПОУ: 34106981) за рахунок її бюджетних асигнувань 1984 (одна тисяча дев`ятсот вісімдесят чотири)грн.80коп. сплаченого судового збору на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 РНОКПП: НОМЕР_1 ).

Стягнути з Івано-Франківської селищної ради Яворівського району Львівської області (місцезнаходження: 81070, Львівська область, смт. Івано-Франкове, пл. Ринок, 1 код ЄДРПОУ: 34106981) за рахунок її бюджетних асигнувань 3000 (три тисячі)грн. витрат на правничу допомогу на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 РНОКПП: НОМЕР_1 ).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду із врахуванням п.п15.5 п.5 розділу VII Перехідні положення КАС України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Чаплик І.Д.