Рішення № 106782224, 13.10.2022, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2022 року м. Кропивницький Справа № 340/3034/22

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Науменка В.В.

при секретарі судового засідання Гловацькій М.О.,

за участі представника відповідача Тимофієнко О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кіровоградської обласної прокуратури про стягнення неотриманої частини заробітної плати,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просив суд стягнути з Кіровоградської обласної прокуратури неотриману частину заробітної плати, а саме: посадовий оклад, визначений за ч.3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» за період з 15.07.2015 року по 15.09.2021 року в розмірі 1 530 034 (один мільйон п`ятсот тридцять тисяч тридцять чотири) гривні, а також щомісячної надбавки за вислугу років, визначеної ч.7 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» за період з 15.07.2015 року по 15.09.2021 року в розмірі 307 382 (триста сім тисяч триста вісімдесят дві) гривні.

Крім того, просив допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення неотриманої частини заробітної плати за один місяць.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 06.09.2010 по 15.09.2021 працював в органах прокуратури на різних прокурорсько-слідчих посадах. Позивач вказує, що за період з 15.07.2015 посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури нараховувався та виплачувався у меншому розмірі, ніж встановлено ч.3 ст.81 Закону України «Про прокуратуру». Зазначає, що Рішенням Конституційного Суду України №6-р/2020 від 26 березня 2020 року, окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII від 14.10.2014 р. зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним). Отже, на думку позивача, положеннями пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, йому спричинено матеріальної шкоди у вигляді неотриманої частини заробітної плати за період з 15.07.2015 р. по 15.09.2021.

Ухвалою суду від 04.07.2022 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, сторонам роз`яснено порядок та строки здійснення процесуальних дій, призначено підготовче засідання на 27.07.2022 (а.с.47).

19.07.2022 від відповідача надійшла заява про неможливість надання відзиву у зв`язку із неотриманням відповідачем копії позовної заяви з доданими матеріалами (а.с. 55-58).

У зв`язку з клопотанням відповідача підготовче засідання відкладено на 17.08.2022 (а.с. 93-97).

05.08.2022 до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого позовні вимоги не визнаються у повному обсязі. Відповідач зазначив, що з часу набрання чинності Законом №1697-VI розміри посадових окладів працівників органів прокуратури регулювалися постановами Кабінету Міністрів України та Законами України про Державний бюджет на відповідний рік, а видатки на реалізацію положень ст.81 Закону №1697-VI не передбачались, у відповідача були відсутні правові підстави для нарахування та виплати позивачу заробітної плати поза межами видатків державного бюджету на оплату праці працівників прокуратури у розмірах інших, ніж це було передбачено вказаними нормативно-правовими актами. Відповідач зауважує, що рішення Конституційного Суду України змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення, якщо інше не встановлено самим рішенням. Рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 за №6-р/2020 на правовідносини між сторонами за період з 01.07.2015 по 25.03.2020 не впливає, оскільки такі відносини виникли до прийняття цього рішення, тоді як відповідне рішення Конституційного Суду України не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності. Крім цього, відповідач зазначає, що у зв`язку із змінами, внесеними 19.09.2019 у Закон №1697-VI, слова «регіональні» замінено на слова «обласні». Оскільки позивач не був переведений на посаду в обласній прокуратурі у зв`язку з неуспішним проходженням атестації, останній не набув права на отримання заробітної плати відповідно до норм ч.3 ст.81 Закону №1697-VI також і після 26.03.2020. Окрім того, відповідач вважає, що даний спір стосується проходження публічної служби, для звернення за вирішенням такого спору до суду встановлюється місячний строк, який слід обраховувати з 26.03.2020. Звернувшись до суду у червні 2022 року позивач, на думку відповідача, пропустив строк звернення до суду, установлений ч.5 ст.122 КАС України (а.с. 108-120).

Ухвалою суду від 17.08.2022 р. закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 21.09.2022 (а.с. 129).

Судове засідання 21.09.2022 не відбулось у зв`язку з перебуванням судді на підготовці (підвищенні кваліфікації) відповідно до наказу голови суду №197/к від 16.09.2022 (а.с. 137).

У судове засідання 13.10.2022 позивач не з`явився, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, надав до суду заяву, у якій просить справу розглядати без його участі, позовні вимоги підтримує у повному обсязі (а.с. 135).

Представником відповідача у судовому засіданні позов не визнано, проти його задоволення заперечено з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши надані сторонами матеріали та з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 06.09.2010 працював на різних посадах у прокуратурі Кіровоградської області, остання займана посада з 23.01.2017 - прокурор відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури області (а.с. 32-35).

У зв`язку з тим, що під час проходження атестації позивачем набрано кількість балів, що є меншою від прохідного балу, другою кадровою комісією на підставі п.п. 13, 16, 17 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ, п. 6 розділу І, п. 6 розділу ІІІ Порядку №221, прийнято рішення №56 від 02.04.2020 про неуспішне проходження позивачем атестації, яке стало підставою для винесення наказу прокурора Кіровоградської області №77к від 29.04.2020 про звільнення позивача із займаної посади на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 30 квітня 2020 року.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду у справі 340/1693/20 наказ прокурора Кіровоградської області від 29.04.2020 №77к визнано протиправним та скасовано, позивача поновлено на посаді, прирівняній до посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури області, з 01.05.2020.

На виконання зазначеного судового рішення, наказом керівника Кіровоградської обласної прокуратури від 28.07.2021 №376к скасовано наказ прокурора Кіровоградської області від 29.04.2020 №77к, поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури області, з 01.05.2020 (а.с. 36).

Водночас, наказом керівника Кіровоградської обласної прокуратури від 15.09.2021 №412к позивача звільнено із займаної посади та органів прокуратури на підставі рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації згідно пп. 2 п. 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ (а.с. 35).

Вказані обставини сторонами не заперечуються.

Спір стосується лише розміру та правових підстав нарахування та виплати позивачу заробітної плати.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Що стосується дотримання позивачем строку звернення до суду, суд виходить з такого.

Предметом даного спору є виплата неотриманої частини заробітної плати, яка мала бути нарахована позивачу, на його думку, у 2015-2021 роках, під час його роботи в органах прокуратури впродовж дії пункту 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України, які визнані неконституційними рішенням Конституційного Суду України №6-р/2020 від 26.03.2020 р.

Суд враховує, що спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Водночас положення КАС України не містять норми, які б регулювали порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Частиною першою статті 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Разом з цим, частиною другою цієї статті встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Отже, право на заробітну плату не обмежується будь-яким строком щодо судового захисту і такий висновок прямо випливає з указаної норми.

Позовні вимоги стосуються виплати належної йому заробітної плати, які, відповідно до статті 233 КЗпП України, не обмежуються будь-яким строком звернення до суду.

Викладене узгоджується з висновком Верховного Суду, наведеним у постановах від 28.10.2021 №580/1489/21 (провадження №К/9901/33068/21), від 03.02.2022 у справі №580/1938/21 (провадження №К/9901/43759/21).

Отже, позивачем строки звернення до адміністративного суду з цим позовом не пропущені.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначено Законом України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII (далі за текстом Закон №1697), який набрав чинності 15.07.2015 р.

Згідно з приписами ч.ч.1-3, 7, 9 ст.81 Закону №1697 (у первинній редакції) визначено, що заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.

Посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року 12 мінімальних заробітних плат.

Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора місцевої прокуратури з коефіцієнтом: 1) прокурора регіональної прокуратури 1,2; 2) прокурора Генеральної прокуратури України 1,3.

Прокурорам виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: за наявності стажу роботи понад один рік 10 відсотків, понад 3 роки 15 відсотків, понад 5 років 18 відсотків, понад 10 років 20 відсотків, понад 15 років 25 відсотків, понад 20 років 30 відсотків, понад 25 років 40 відсотків, понад 30 років 45 відсотків, понад 35 років 50 відсотків посадового окладу. Порядок виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам затверджується Кабінетом Міністрів України.

Фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII частину 3 ст.81 Закону України «Про прокуратуру» викладено в такій редакції: «Посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури з 1 січня 2017 року становить 12 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року».

Тобто з 01.01.2017 по вересень 2019 року частина 3 статті 81 Закону №1697 визначала, що посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури становить 12 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Стаття 89 Закону №1697 визначала, що фінансування прокуратури здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Генеральною прокуратурою України.

Відповідно до ст.90 Закону №1697 фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором України, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період.

Частина 2 статті 8 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 р. №108/95-ВР (далі за текстом Закон №108/95-ВР) встановлює, що умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною 3 цієї статті, та частиною 1 статті 10 цього Закону.

Згідно зі статтею 13 Закону №108/95-ВР оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України у межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

Пунктами 1, 2, 6 постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 р. №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» (далі за текстом Постанова №505), затверджено схеми посадових окладів працівників органів прокуратури згідно з додатками 1-5. Крім того, надано право керівникам органів прокуратури у межах затвердженого фонду оплати праці установлювати: працівникам органів прокуратури посадові оклади відповідно до затверджених цією постановою схем посадових окладів.

Видатки, пов`язані з реалізацією Постанови №505, здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання органів прокуратури. Упорядкування посадових окладів окремих працівників органів прокуратури здійснюється у межах затвердженого фонду оплати праці.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 р. №657 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури» (далі за текстом Постанова №657), а саме пунктом 3 додатки 1, 2 і 7 до постанови викладено в такій редакції, зокрема, відповідно до Додатку 7 Схеми посадових окладів працівників місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів та прирівняних до них прокуратур визначено посадовий оклад до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 р. №505 для прокурора прокуратури у розмірі 5660 грн.

Відповідно до статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Пункт 26 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України, у редакції Закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28.12.2014 р. №79-VIII (набрали чинності з 01.01.2015 р.) встановлював, що норми і положення ст.81, ч.16-18 ст.86, п.13, 14 розділу XIII «Перехідні положення» Закону України №1697 застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Абзацом 3 пункту 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» від 28.12.2014 р. №80-VIII (набрав чинності з 01.01.2015 р.) установлено, що норми і положення ч.2 ст.33, ст.81 Закону України №1697-VII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За загальним правилом, конкуренція правових норм у часі повинна вирішуватися на користь норми, прийнятої пізніше, оскільки найновіше законодавство демонструє способи та форми правового регулювання, які на даний етап розвитку суспільства, на думку законодавця, є більш доцільними.

Закон України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» від 28.12.2014 р. №80-VIII та Закон України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28.12.2014 р. №79-VIII прийняті пізніше Закону України №1697, а тому у 2015 році норми і положення Закону України «Про прокуратуру» щодо заробітної плати прокурора застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, а не ст.81 цього Закону.

З аналізу наведених правових норм та обставин справи суд дійшов висновку, що відповідач не наділений правом самостійно без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати в іншому розмірі, ніж це передбачено Постановою №505 (зі змінами).

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України у постановах від 04.11.2015 р. №21-1461, від 30.03.2016 р. №21-271а16, від 13.07.2016 р. №21-1488а16, а також аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 14.03.2018 р. у справі №825/575/16, від 21.03.2018 р. №817/548/16, від 21.11.2018 р. №808/2163/17, від 16.01.2019 р. №804/217/17, від 27.02.2019 р. №809/982/16, та №824/490/16 від 05.05.2020 р..

За приписами частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 р. у справі №6-р/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення ст.81 Закону № 1697-VІІ зі змінами, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного Суду України визначено, що положення п.26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону №1697 зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Суд зазначає, що відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Аналогічне положення міститься у ст.91 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13.07.2017 р. №2136-VIII (далі за текстом Закон №2136).

Окрім цього, у статті 97 Закону №2136 визначено, що Конституційний Суд України у рішенні чи висновку може встановити порядок і строки їх виконання.

Рішення Конституційного Суду України має пряму (перспективну) дію в часі і застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення рішення Конституційного Суду України, однак продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення Конституційного Суду України.

Тобто, рішення Конституційного Суду України поширюється на правовідносини, які виникли після його ухвалення, а також на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати (тривають) після цього. Водночас чинним законодавством визначено, що Конституційний Суд України може безпосередньо у тексті свого рішення встановити порядок і строки виконання ухваленого рішення.

Встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення, перш за все, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верхового Суду від 28.01.2021 р. у справі №560/703/20.

З огляду на викладене та враховуючи нарахування позивачу у період з 01.07.2015 р. по 25.03.2020 р. заробітної плати виходячи з розміру посадового окладу, визначеного Постановою №505, тобто, з урахуванням положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» від 28.12.2014 р. №80-VIII та Закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28.12.2014 р. №79-VIII, у розмірі встановленому законом, суд дійшов висновку, що заробітну плату позивачу нараховано у розмірі, не нижчому від визначеної Законом №1697.

Стосовно нарахування позивачу у період з 26.03.2020 по 15.09.2021 заробітної плати, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного Постановою №505, суд зазначає наступне.

Схема посадових окладів працівників прокуратури затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури».

В той же час, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 р. №113-IX (далі за текстом Закон №113), який набрав чинності 25.09.2019 р. та яким запроваджено реформування системи органів прокуратури, частини 3, 4 статті 81 Закону України «Про прокуратуру» викладені у такій редакції: «Посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. З 1 січня 2021 року посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а з 1 січня 2022 року 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора окружної прокуратури з коефіцієнтом: 1) прокурора обласної прокуратури 1,2; 2) прокурора Офісу Генерального прокурора 1,3.»

Таким чином, з 25 вересня 2019 року положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» встановлюють розміри посадових окладів прокурорів окружних та обласних прокуратур.

Відповідно до пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.

Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором.

За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

Відповідно до пункту 4 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ день початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур визначається рішеннями Генерального прокурора стосовно Офісу Генерального прокурора, усіх обласних прокуратур, усіх окружних прокуратур. Вказані рішення публікуються у газеті «Голос України».

Наказом Генерального прокурора від 23 грудня 2019 року №351 днем початку роботи Офісу Генерального прокурора визначено 02 січня 2020 року.

Наказом Офісу Генерального прокурора від 08 вересня 2020 року № 414 днем початку роботи обласних прокуратур визначено 11 вересня 2020 року (а.с.31).

Наказом Генерального прокурора від 17 лютого 2021 року №40 днем початку роботи окружних прокуратур визначено 15 березня 2021 року.

Разом з цим, пунктом 7 розділу ІІ цього ж Закону передбачено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

Враховуючи те, що позивача з моменту набрання чинності Законом №113-ІХ по день звільнення з посади прокурора не переведено в результаті успішного проходження ним атестації до обласної прокуратури, оплата його праці правомірно здійснювалась відповідачем згідно із постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 р. №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури».

Окрім того, суд зауважує, що приписи пункту 3 розділу ІІ Закону №113-ІX, як закону, прийнятого пізніше, та такого, що регулює спеціальні правовідносини у обмежений період проведення реформування органів прокуратури та з моменту набрання чинності цим Законом, неконституційними не визнавались, у встановленому порядку не визнавались незаконними та не скасовувались, а тому підлягали обов`язковому застосуванню відповідачем при нарахуванні та виплаті позивачу заробітної плати.

Отже, відповідач, виконуючи вимоги статті 19 Конституцій України, не мав іншого способу правомірної поведінки, окрім застосування норм Закону №113-ІХ.

На підставі викладеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Доказів понесення судових витрат сторонами не надано.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Кіровоградської обласної прокуратури (вул. В. Пермська, б. 4, м. Кропивницький, Кіровоградська область, 25006, ЄДРПОУ 02910025) про стягнення неотриманої частини заробітної плати відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду у порядку та у строки, встановлені статтями 295, 297 КАС України.

Повний текст рішення виготовлено 17 жовтня 2022 року.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду В.В. Науменко