Рішення № 106781957, 17.10.2022, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17 жовтня 2022 року Справа № 280/2649/22 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса для листування ОСОБА_1 : «В. Меламед, Юридичний офіс (Ізраїль - Україна)» пр-т. Соборний, 160, оф. 10.23, м. Запоріжжя, Україна, 69005; адреса проживання Позивача: АДРЕСА_1 ) до ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ ПЕНСІЙНОГО ФОНДУ УКРАЇНИ В ЗАПОРІЗЬКІЙ ОБЛАСТІ (Україна, 69057, Запорізька обл., місто Запоріжжя, ПРОСПЕКТ СОБОРНИЙ, будинок 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (надалі - позивач) до ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ ПЕНСІЙНОГО ФОНДУ УКРАЇНИ В ЗАПОРІЗЬКІЙ ОБЛАСТІ (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:

-визнати дії та рішення Відповідача, повідомлено в листах від 04 жовтня 2021 року №0800- 0204-8/66497 та від 06 жовтня 2021 року №0800-0202-8/67207, стосовно відмови у призначенні пенсії позивачу, та бездіяльність відповідача, щодо не призначення пенсії позивачу - протиправними, скасувати їх;

-зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 31 липня 2020 року (з дати першого звернення за призначенням пенсії) та здійснювати виплату пенсії на вказаний нею банківський рахунок, з урахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

-стягнути з відповідача кошти в сумі 100 000 (сто тисяч) гривень на відшкодування моральної шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією та бездіяльністю, в результаті яких відповідач відмовив у призначенні пенсії Позивачу.

Ухвалою суду від 21 лютого 2022 року відкрито спрощене позовне провадження у справі без виклику сторін.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначає, що перед виїздом за кордон ОСОБА_1 мешкала на території України. Для оформлення постійного проживання за кордоном позивач оформила зняття з реєстрації з останнього місця проживання та здала паспорт громадянина України, та замість паспорту громадянина України позивач отримала паспорт громадянина України для виїзду за кордон. Вказує, що 06 вересня 1993 року позивач виїхала з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль. Вказує, що при віці 75 років і страховому стажі понад 30 років, позивач досягла усіх необхідних умов призначення пенсії за віком, встановлених частиною першою статті 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Зазначає, що ані до виїзду, ані станом на сьогоднішній день, пенсія позивачу не призначалась, відповідно, пенсійних виплат вона не отримує. Зазначає, що представник позивача, діючи на підставі нотаріальної довіреності, 31 липня 2020 року звернувся до відповідача з особистою відповідною заявою позивача про призначення пенсії, проте відповідач відмовив у призначенні пенсії, та позивач оскаржила таку відмову до суду. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 08 червня 2021 року по справі №280/2328/21 позовні вимоги було задоволено частково, зокрема визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком з підстав, викладених в листі від 25 вересня 2020 року №0800-0232-8/49407, та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 31 липня 2020 року, з урахуванням висновків, викладених в даному рішенні суду. Звертає увагу, що представник позивача неодноразово звертався до відповідача із вимогою про добровільне виконання вищевказаного рішення суду, проте листами від 04 жовтня 2021 року №0800-0204-8/66497 та від 06 жовтня 2021 року №0800-0202-8/67207 відповідач повідомив про відмову у призначенні позивачу пенсії. Не погодившись з такою відмовою позивач звернулась до суду.

Відповідач позовні вимоги не визнав, 31 травня 2022 року надав до суду відзив (вх.№19349), в якому зазначає, що позивач не має права на призначення пенсії, а також на відшкодування моральної шкоди оскільки не є громадянином України, а на думку відповідача однією з умов, які передбачають наявність у особи права на отримання пенсії є її належність до громадянства України. Вказує, що 13 березня 2020 року представником позивача при поданні заяви про поновлення пенсії не були надані документи, що підтверджують її особу та належність до громадянства України, оскільки паспорт є недійсним. Також посилається на те, що на теперішній час угоди між Урядом України та Урядом Ізраїлю в галузі пенсійного законодавства не укладено. Таким чином, на думку відповідача, зважаючи на вищевикладене, позивач не має права на призначення пенсії, дії відповідача є правомірними, і відповідно відсутні підстави для стягнення моральної шкоди на користь позивача. Щодо індексації представник відповідача вважає, що до об`єктів індексації не відноситься соціальні виплати, які визначаються залежно від прожиткового мінімуму (пенсії, обчислені з урахуванням абзацу першого частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (пенсії, призначені відповідно до зазначеного закону та у складі пенсії є доплата із кодом 135). Крім того представник відповідача вважає, що компенсація втрати частини доходів може бути нарахована лише на ту частину заборгованості, яка була фактично виплачена позивачу та в місяць виплати такої заборгованості. Оскільки позивач не отримувала пенсію в органах Пенсійного фонду, тому компенсація неможлива. Також вважає, що вимога відшкодувати моральну шкоду є необґрунтованою та належним чином невмотивованою. До того ж на думку відповідача, позивачем було пропущено строк звернення до адміністративного суду з позовом за захистом прав, свобод та інтересів, оскільки вона звернувся до суду із позовом у лютому 2022 року, хоча дізнався про порушення свого права 31 липня 2020 року, з моменту як позивачу було відмовлено у призначенні пенсії. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 перед виїздом за кордон мешкала за адресою: АДРЕСА_2 .

Представником позивача суду повідомлено, що для оформлення постійного проживання за кордоном позивач оформила зняття з реєстрації з останнього місця проживання та здала паспорт громадянина України, як це визначено «Порядком розгляду в дипломатичних представництвах або консульських установах України за кордоном клопотань громадян України, які виїхали за її межі тимчасово, про залишення на постійне проживання за кордоном», затвердженим Наказом Міністра закордонних справ України № 201 від 22/11/1999 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 22 грудня 1999 року за №903/4196.

Замість паспорту громадянина України позивач отримала паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

Представником позивача надано до матеріалів справи копію 1, 4, 5 сторінок закордонного паспорту позивача. Паспорт виданий 11 листопада 2005 року та дійсний до 11 листопада 2015 року.

06 вересня 1993 року позивач виїхала з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль.

Після переїзду на місце постійного проживання в Ізраїль, позивачу офіційними органами Ізраїлю наданий документ - посвідчення особи № НОМЕР_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ), видане відділенням МВС, 10 вересня 2013 року, який дійсний до 02 вересня 2023 року.

31 липня 2020 року представник позивача, діючи на підставі нотаріальної довіреності, подав до відповідача нотаріально посвідчену та апостильовану особисту заяву позивача про призначення пенсії.

Листом від 25 вересня 2020 року № 0800-0232-8/49407 позивачу відмовлено у призначені пенсії.

Позивач оскаржила відмову до суду.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 08 червня 2021 року по справі №280/2328/21 позовні вимоги було задоволено частково, зокрема визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком з підстав, викладених в листі від 25 вересня 2020 року №0800-0232-8/49407, та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 31 липня 2020 року, з урахуванням висновків, викладених в такому рішенні суду.

Представник позивача звернувся до відповідача із завами від 14 липня 2021 року та від 28 вересня 2021 року про виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 08 червня 2021 року по справі №280/2328/21.

Відповідач листом від 04 жовтня 2021 року №0800-0204-8/66497 надіслав представнику позивача рішення №084050009047 від 29 вересня 2021 року про відмову у призначенні пенсії, яке обґрунтоване тим, що «…за умов, які передбачають наявність у особи права на отримання пенсії є її належність до громадянства України та наявність паспорту…страховий стаж заявниці 26 років 11 місяців 0 днів…за доданими документами до страхового стажу в подальшому, при усуненні зауважень, не буде зараховано згідно трудової книжки періоди з 27 листопада 1963 року по 20 вересня 1964 року, оскільки в записі про звільнення відсутній чіткий відтиск печатки, з 18 вересня 1969 року по 02 лютого 1970 року та з 02 лютого 1970 року по 17 травня 1971 року, оскільки має місце виправлення в датах наказів про звільнення з роботи, з 26 травня 1993 року, оскільки відсутній запис про звільнення з роботи. На підставі вищевикладеного, прийнято рішення відмовити ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю оригіналу трудової книжки…».

Листом від 06 жовтня 2021 року №0800-0202-8/67207 відповідач повідомив представнику позивача про виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 08 червня 2021 року по справі №280/2328/21 та про прийняття рішення про відмову позивачу у призначенні пенсії.

Позивач, не погодившись з відмовою відповідача, звернулась з даним адміністративним позовом до суду.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Статтею 46 Конституції України проголошено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Тобто, право на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України.

Частиною третьою статті 2 Протоколу №4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Згідно з частиною 2 статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Отже, кожен громадянин України, має право на вибір місця проживання зі збереженням усіх конституційних прав, включаючи право на пенсійне забезпечення.

При цьому Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (частина 3 статті 25 Конституції України).

Призначення і виплата пенсій громадянам України, які проживають за її межами, та громадянам інших країн, які переїхали на постійне проживання до України, здійснюється згідно із пенсійним законодавством України, яке складається із Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09 липня 2003 року за №1058-ІV (далі Закон №1058-ІV), інших нормативно-правових актів, а також міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.

Як встановлено за матеріалами справи, предметом спору в цій справі є захист конституційних прав позивача на призначення та отримання пенсії за віком, як громадянки України, яка постійно проживає за межами України, і яка незалежно від її проживання в Державі Ізраїль, вправі користуватися всіма своїми конституційними правами, в тому числі і на пенсійне забезпечення, а пенсійний орган за відсутності законодавчих перешкод зобов`язаний призначити пенсію за віком.

Суд зазначає, що оскільки позивач, є громадянкою України, проживала та працювала в Україні до 1993 року, і на час звернення її представника за нотаріально посвідченою довіреністю до органу Пенсійного фонду України, позивач вже досягла пенсійного віку, і відповідно, набула права на призначення та виплату пенсії за віком.

У той же час, питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженою постановою правління Пенсійного Фонду України 25 листопада 2005 року №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1) (далі Порядок №22-1).

Згідно з положеннями пункту 2.9 Порядку №22-1 особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

Документи мають бути чинними (дійсними) на дату їх подання.

Документи, видані компетентними органами іноземних держав щодо громадян України, іноземців і осіб без громадянства, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Документи, складені іноземною мовою, подаються разом з їх перекладами українською мовою, засвідченими в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

З аналізу зазначеної норми слідує, що особа яка звертається до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії повинна пред`явити чинні паспорт або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік. Документи, видані компетентними органами іноземних держав щодо громадян України, іноземців і осіб без громадянства, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації; при цьому документи, складені іноземною мовою, подаються разом з їх перекладами українською мовою, засвідченими в установленому порядку.

До заяви про призначення пенсії представником позивача надано копію посвідчення особи № НОМЕР_1 , видане Міністерством внутрішніх справ 10 вересня 2013 року, копія паспорту громадянина України до заяви не додавалась.

Таким чином, спірним у межах цієї справи є питання, чи є копія посвідчення особи № НОМЕР_1 документом, який посвідчує особу у розумінні норм національного законодавства, зокрема пункту 2.9 Порядку №22-1.

При цьому, суд враховує висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2021 року по справі №540/4060/20), прийнятого за аналогічних обставин справи, згідно якого при розгляді даної категорії справа судам необхідно перевіряти, чи поданий документ відповідає документам, які в розумінні частини статті 13 Закону №5492-VI посвідчують особу, а також чи потребує посвідчення особи, видане в Державі Ізраїль, легалізації у порядку, визначеному Інструкцією про порядок консульської легалізації офіційних документів в Україні і за кордоном, затвердженої наказом Міністерства закордонних справ України від 04 червня 2002 року №113 (далі Інструкція №113).

Правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов`язки осіб, на ім`я яких видані такі документи, визначає Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20 листопада 2012 року №5492-VI (далі Закон №5492-VI).

Відповідно до частини 1 статті 13 Закону №5492-VІ документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на:

1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: а) паспорт громадянина України; б) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; в) дипломатичний паспорт України; г) службовий паспорт України; ґ) посвідчення особи моряка; д) посвідчення члена екіпажу; е) посвідчення особи на повернення в Україну; є) тимчасове посвідчення громадянина України;

2) документи, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус: а) посвідчення водія; б) посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон; в) посвідка на постійне проживання; г) посвідка на тимчасове проживання; ґ) картка мігранта; д) посвідчення біженця; е) проїзний документ біженця; є) посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту; ж) проїзний документ особи, якій надано додатковий захист.

Пунктом 2.22 Порядку №22-1 передбачено, що за документ, який засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка уповноважених органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування.

Згідно з пунктом 2.23 Порядку №22-1 документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію. Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. У разі якщо підтвердженням страхового стажу є трудова книжка, надається копія з неї, завірена адміністрацією підприємства, установи, організації за місцем останньої роботи або органом, що призначає пенсію.

Суд зазначає, що посвідчення особи № НОМЕР_1 , видане Міністерством внутрішніх справ 10 вересня 2013 року посвідчує особу виключно на території Держави Ізраїль та не є посвідченням особи у розумінні пункту 1 частини 1 статті 13 Закону №5492-VI. При цьому, положення Інструкції №113 не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки відповідно до пункту 1.4 зазначеної Інструкції, легалізації не підлягають оригінали, копії та фотокопії паспортів, військових квитків, трудових книжок, документів, що мають характер листування, дозволів на носіння зброї, свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів (технічних паспортів), посвідчення водія, посвідчення особи, нормативно-правові акти та роз`яснення щодо їх застосування.

Суд враховує правову позицію, яка викладена у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2021 року у справі №280/5116/19, відповідно до якої подане представником позивача посвідчення, видане Міністерством внутрішніх справ Державою Ізраїль від 10 вересня 2013 року №006026383, не є належним документом, що посвідчує особу, яка звернулася за призначенням пенсії, подання якого передбачено пунктом 2.9 Порядку №22-1.

Аналогічний висновок щодо тлумачення норм Закону № 1058-IV та Порядку №22-1 викладений у постанові Верховного Суду від 21 вересня 2018 року у справі №805/465/18-а.

Як наведено вище, то до матеріалів справи долучена копія сторінок паспорту позивача для виїзду за кордон, який виданий 11 листопада 2005 року та строк дії якого сплив 11 листопада 2015 року.

Згідно зі статтею 22 Закону України «Про єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» паспорт громадянина України для виїзду за кордон є документом, що посвідчує особу, підтверджує громадянство України особи, на яку він оформлений, і дає право цій особі на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Кожен громадянин України має право на отримання паспорта громадянина України для виїзду за кордон у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Паспорт громадянина України для виїзду за кордон оформляється особам, які не досягли шістнадцятирічного віку, на чотири роки, а особам, які досягли шістнадцятирічного віку, - на 10 років.

До паспорта громадянина України для виїзду за кордон вноситься така інформація: дата закінчення строку дії документа.

Відповідно до пункту 1 Перехідних положень зазначеного документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, видані до дня набрання чинності цим Законом, є чинними до закінчення строку їх дії та не підлягають обов`язковій заміні.

Підпунктом 2 пункту 89 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 травня 2014 року № 152, визначено, що паспорт для виїзду за кордон визнається недійсним, вилучається, анулюється та знищується у разі: закінчення строку його дії або прийняття рішення про його обмін до закінчення строку його дії.

З аналізу наведених норм слідує, що паспорт громадянина України для виїзду за кордон є належним документом, що засвідчує особу, виключно протягом дії такого паспорта та втрачає чинність після закінчення строку його дії.

Із матеріалів справи встановлено, що на момент подання заяви (заяв) про призначення пенсії строк дії паспорта позивача для виїзду за кордон сплинув, доказів продовження строку дії паспорту не надано.

Суд зазначає, що встановлені законом вимоги щодо надання до органу, що призначає пенсію документу, що засвідчує особу, яка звернулася з відповідною заявою, навіть через свого представника встановлено для ідентифікування такої особи.

Разом з тим, суд зауважує, що закінчення строку дії паспорта не є автоматичною умовою позбавлення громадянства України, оскільки така особа не позбавлена права у встановленому законом порядку отримати (продовжити дію) документа, що підтверджує її особу на території України.

Враховуючи встановлені обставини суд дійшов висновку, що в даному випадку позивачем не дотримано норм Порядку №22-1 щодо подання необхідних документів для призначення пенсії.

Аналогічна правова позиція щодо тлумачення норм Закону №1058-IV та Порядку №22-1 викладена у постанові Верховного Суду від 21 вересня 2018 року по справі №805/465/18-а, від 01 жовтня 2021 року по справі №280/5116/19, від 21 грудня 2021 року по справі №540/1588/19.

Доводи позивача про те, що вона є громадянкою України (з посиланням на надані до матеріалів справи докази), на результат розгляду цієї справи не впливають, через те, що зазначені обставини не є предметом розгляду цієї адміністративної справи. Предметом розгляду цієї справи є правомірність рішення (рішень) відповідача про відмову в призначенні позивачці пенсії, за результатами розгляду заяв та доданих до них документів, а як встановлено судом, позивачкою не додано усіх необхідних документів для призначення пенсії за віком.

Суд зазначає, що позивач не позбавлена можливості повторного звернення за призначенням пенсії до органів Пенсійного фонду України, з дотриманням порядку, визначеного, зокрема, у Законі №1058-IV і затвердженому на виконання його положень Порядку №22-1.

Суд звертає увагу на те, що першочерговим завданням судочинства є захист порушених прав та свобод людини, які визнаються найвищою цінністю. З цією метою сторонам забезпечується рівність та свобода у наданні суду доказів, що підтверджують заявлені ними вимоги.

Частиною 1 та 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги, щодо визнання протиправності дій та рішення відповідача стосовно відмови у призначені пенсії, є такими, що не підлягають задоволенню, у зв`язку з чим, в задоволенні цих позовних вимог необхідно відмовити.

Враховуючи, що решта позовних вимог є похідними, підстави для їх задоволення також відсутні.

У зв`язку із відмовою в позові, розподіл судових витрат судом не здійснюється.

Керуючись статтями 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника адвоката Меламед Вадима (пр. Соборний, буд. 160, оф. 10.23, м. Запоріжжя, 69005), до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158-Б, м. Запоріжжя, 69057) про визнання дій, рішень та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Рішення складено та підписано 17 жовтня 2022 року.

Суддя Д.В. Татаринов