Рішення № 106781899, 26.09.2022, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

26 вересня 2022 року Справа № 280/2730/22 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чернової Ж.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправною та скасування вимоги,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративногосуду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далівідповідач), в якому проситьвизнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Запорізькій області від 07.02.2022 №Ф-1536-49.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 2019 року перебуває в офіційних трудових відносинах та працює на ТОВ «Мультіфлекс» з 04.05.2011 на посаді менеджера. Згідно довідки вих.№16-02/22 від 16.02.2022 позивачем з його заробітної платні було перераховано на користь держави ЄСВ у розмірі 1342,00 грн. за період з січня 2019 року по грудень 2021 року, що становить суму у розмірі 16194,88 грн. Таким чином, позивач сплачуав ЄСВ за основним місцем своєї роботи. За таких обставин, позивач вважає, що у відповідача не було правових підстав для нарахування позивачу єдиного внеску. Просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою судді від 10.05.2022 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами в порядку, визначеному статтею 262 КАС України. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень відповідач вказав, що позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець з 13.08.2002 по 22.05.2019 та перебував впродовж даного часу на загальній системі оподаткування обліку та звітності. Стверджує, що з 01.01.2017 у зв`язку із змінами в законодавстві, фізичні особи-підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування, зобов`язані нараховувати та сплачувати єдиний внесок незалежно від того, отримали вони дохід (прибуток) чи ні, у випадку, якщо фізична особа-підприємець не отримував дохід (прибуток) від підприємницької діяльності, він повинен нараховувати та сплачувати єдиний внесок у розмірі 22 відсотки від мінімальної заробітної плати. Відповідач зазначає, що фізичні особи-підприємці платники єдиного внеску, та особи, які провадять незалежну професійну діяльність, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Вказує, що нарахування в інтегрованій картці платника єдиного внеску фізичної особи-підприємця ФОП ОСОБА_1 , проведені автоматично, відповідно програмного забезпечення, розробленого на підставі діючого чинного законодавства, а саме: - за 2017 рік по строку 09.02.2018: 8448 грн., автоматично нараховано єдиний внесок в інтегрованій картці по строку №3581592/ev вiд 09.02.2018; - за 1 квартал 2018 року автоматично нараховано єдиний внесок в інтегрованій картці по строку 19.04.2018 - 2457,18 грн.; - за 2 квартал 2018 року автоматично нараховано єдиний внесок в iнтегрованій картці по строку 19.07.2018 - 2457,18 грн.; - за 3 квартал 2018 року автоматично нараховано єдиний внесок в iнтегрованій картці по строку 19.10.2018 - 2457,18 грн.; - за 4 квартал 2018 року автоматично нараховано єдиний внесок в інтегрованій картці по строку 21.01.2019 - 2457,18 грн.; - за 1 квартал 2019 року автоматично нараховано єдиний внесок в інтегрованій картці по строку 19.04.2019 - 2754,18 грн.; - за 2 квартал 2019 року автоматично нараховано єдиний внесок в інтегрованій картці по строку 27.05.2019 - 1836,12 грн., згідно поданого самостійно лiквiдацiйного Звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску №17265 від 27.05.2019. Вказує, що станом на 02.06.2022 за даними інтегрованих карток ІТС «Податковий блок» у позивача обліковується борг по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 15180,49 грн. Просить суд у задоволенні позову відмовити повністю.

У відповіді на відзив позивач заперечує проти доводів відповідача та зазначає, що саме 22.05.2019 позивач припинив підприємницьку діяльність в установленому порядку, відомості були внесені до Єдиного державного реєстру фізичних осіб - підприємців. Стверджує, що ЄСВ за період з 01.01.2017 по 31.12.2018 було сплачено позивачем, шляхом перерахування з його заробітної платні підприємством, на якому позивач офіційно працевлаштований. Згідно довідки №16-02/22 від 16.02.2022 позивачем з його заробітної платні також було перераховано на користь держави ЄСВ у розмірі 1342,00 грн. за період з січня 2019 року по грудень 2021 року, що становить суму 16194,88 грн. Таким чином, позивач сплачував ЄСВ за основним місцем своєї роботи, до відповіді на відзив додано копію довідки вих.№14-06/22 від 14.06.2022. Просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

Державним реєстратором в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань здійснено запис №21030170000012915 про включення фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - у разі, коли державна реєстрація фізичної особи-підприємця була проведена до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців». Дата державної реєстрації: 07.08.2002. Дата запису: 07.09.2015.

Державним реєстратором в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань здійснено запис №21030060004012915 про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця. Підстава: власне рішення. Дата запису: 22.05.2019.

Обставини справи свідчать, що вказана вимога про сплату боргу (недоїмки) сформована контролюючим органом на підставі даних інформаційної системи органів доходів і зборів (відповідно до вимог статті 25 Закону № 2464-VI).

За даними облікової картки платника податків станом на 02.06.2022 за позивачем обліковується борг по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 15180,49 грн., у зв`язку із чим 07.02.2022 ГУ ДПС у Запорізькій області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування № Ф-1536-49 на вказану суму.

Згідно довідки від 16.02.2022 вих.№16-02/22, 14.06.2022 вих.№14-06/22 позивач з 04.05.2011 працює на посаді менеджера з маркетингу на ТОВ«Мультіфлекс» та на його заробітну плату щомісячно нараховується та сплачується єдиний соціальний внесок.

Вважаючи прийняту ГУ ДПС у Запорізькій області вимогу № Ф-1536-49 від 07.02.2022 у розмірі 15180,49 грн., протиправною, позивач звернувся до суду із даним позовом про її скасування.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Правові та організаційні засади забезпечення збору таоблікуєдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та веденняоблікувизначені Законом України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, надалі - Закон №2464-VI).

За змістом статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; застрахована особа -фізичнаособа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до абзацом 2 пункту 1 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

А пункт 4 частини 1 цієї статті до платників єдиного внеску відносить також фізичних осіб - підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену системуоподаткування.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до абзацу 1 пункту 1 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Пунктом 2 частини 1 цієї статті Закону №2464-VI визначено, що для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену системуоподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Абзацом 1 частини 5 статті 8 Закону №2464-VI визначено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Згідно з частинами 2, 3 статті 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

За приписами частини 4 статті 25 Закону №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Відповідно до абзацу 2 пункту 2 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07травня 2015 року за №508/26953 (далі - Інструкція №449), у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.

За змістом пункту 3 розділу VI Інструкції №449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

У випадках, передбачених абзацом 3 та/або 4 цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у пп. 3, 4, 6 п. 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Абзацом 1 пункту 4 розділу VI Інструкції №449 визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Суд зазначає, що сплата єдиного внеску є формою участі усистемізагальнообов`язкового державного соціального страхування.

Мета такої участі полягає у гарантуванні особі матеріального забезпечення у разі настання страхового випадку (якто безробіття, тимчасова непрацездатність, нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання, досягнення пенсійного віку тощо).

Тобто, соціальне страхування є складовим елементом системи соціального захисту.

Платниками єдиного внеску є роботодавці та особи, які забезпечують себе працею самостійно (у т.ч. фізичні особи - підприємці).

У силу вимог Закону №2464-VI за найманого працівника єдиний внесок сплачує роботодавець;фізичнаособа - підприємець сплачує єдиний внесок самостійно.

Зазначені механізми передбачені з метою участі усіх без винятку працюючих осіб (у тому числі, і тих, що забезпечують себе працею самостійно) усистемізагальнообов`язкового державного соціального страхування.

Так, позивач зазначає, що є учасником системи загальнообов`язкового державного соціального страхуванняякнайманий працівник.

Однак відповідач наполягає на необхідності сплати єдиного внеску позивачем ще йякфізичною особою-підприємцем. Свою позицію податковий орган мотивує посиланням на те, що позивач у спірний періодбув зареєстрованийфізичною особою-підприємцем, а відсутність у нього доходу від підприємницької діяльності не є визначальною ознакою для сплати єдиного внеску, оскільки Закон №2464-VI зобов`язує таку особу сплатити єдиний внесок і у разі відсутності доходу від ведення підприємницької діяльності.

Оцінюючи наведені доводи контролюючого органу, суд виходить з такого.

Дохідце загальна кількість матеріальних цінностей, одержаних особою за певний проміжокчасу.

Підприємницька діяльність за певних обставин може бути і збитковою, що виключає отримання особою доходу (прибутку).

Разом з цим,якдохід, так і збитки є результатом ведення такою особою підприємницької діяльності.

Але у спірних правовідносинах позивач підприємницьку діяльність у згаданий період не здійснював, а працював найманим працівником.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, Верховний Суд у постанові від 04.12.2019 у справі №440/2149/19 сформулював правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрованаяк фізична особа-підприємець,проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають наоблікув органах ДФС і зареєстрованіякфізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

При цьому, суд касаційної інстанції зауважив, що з урахуванням наведеного, суди при вирішенні спору повинні були зокрема перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення нею підприємницької діяльності та отримання нею доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача,якза застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.

Яксвідчать встановлені обставини справи, станом на 02.06.2022 за даними інтегрованих карток ІТС «Податковий блок» у ФОП ОСОБА_1 обліковується борг по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 15180,49 грн. Вимога про сплату боргу (недоїмки) сформована контролюючим органом на підставі даних інформаційної системи органів доходів і зборів (відповідно до вимог статті 25 Закону №2464-VI).

Разом з цим, з довідки ТОВ «Мультіфлекс» про суму заробітної плати з нарахованим єдиним внеском від 14.06.2022 вих.№14-06/22, виданої ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ), вбачається, що позивач працює у ТОВ «Мультіфлекс» з 04.05.2011 та займає посаду менеджера з маркетингу. Також, відповідно до вищезазначеної довідки, загальна сума заробітної плати за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2018 року становить 122103,03 грн. Загальна сума нарахованого (та сплаченого) єдиного соціального внеску у розмірі 22% за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2018 року становить 26 862,67 грн.

Відповідно до довідки ТОВ «Мультіфлекс» про суму заробітної плати з нарахованим єдиним внеском від 16.02.2022 вих.№16-02/22, виданої ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ), вбачається, що позивач працює у ТОВ «Мультіфлекс» з 04.05.2011 та займає посаду менеджера з маркетингу. Також, відповідно до вищезазначеної довідки, загальна сума заробітної плати за період з 01 січня 2019 року по 31 грудня 2021 року становить 218 745,19 грн. Загальна сума нарахованого (та сплаченого) єдиного соціального внеску у розмірі 22% за період з 01 січня 2019 року по 31 грудня 2021 року становить 48 123,94 грн.

Крім того, у цей період роботодавець сплачував за позивача єдиний внесок, що підтверджується довідками форми ОК-5 "Індивідуальні відомості про застраховану особу", сформованої засобами автоматичних систем Пенсійного фонду України, які містяться в матеріалах справи.

Відповідач не надав докази, які б спростовували факт працевлаштування позивача найманим працівником у вказаний період.

Оскільки позивач, у період нарахування йому контролюючим органом ЄСВ,бувнайманим працівником та роботодавець сплачував за позивача єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, а від підприємницької діяльності у даному періоді доходів не отримував, відповідачем безпідставно сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1536-49 від 07.02.2022 на суму 15180,49 грн.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 та 2 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакшеякза позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Позивачем під час розгляду справи було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог стосовно протиправностівимогиГУ ДПС у Запорізькій області просплату боргу(недоїмки), а наведені ним доводи не було спростовано відповідачем.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1ст.139 КАС Українипри задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цьогоКодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частинами першою та другою статті 16 КАС України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до вимог статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Судом при розгляді справи встановлено, що до матеріалів справи представником позивачане надано договору про наданняправової допомоги.

Згідно пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» №5076-VI від 05 липня 2012 року (далі Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону №5076-VI визначено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 1 Закону №5076-VI, видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Отже, з урахуванням відсутності договору про надання правової допомоги, суд не приймає до уваги надані представником квитанцію від 16.02.2022, акт наданих послуг від 16.02.2022, акт прийому-передачі виконаних робіт наданих послуг за договором про надання юридичних послуг від 16.02.2022, оскільки такі документи видані на підставі договору, якого до матеріалів справи представником позивача не надано.

Суд вважає, щовідсутність договору про наданняправової допомоги унеможливлює встановлення прав та обов`язків довірителя та повіреного за таким договором, його предмета, а відтак і юридичних підстав надання позивачу правових послуг адвокатом у межах цієї адміністративної справи.

Враховуючи наведене, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу у розмірі 2000,00 грн.

Керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м.Запоріжжя, пр.Соборний, 166, код ЄДРПОУ ВП 44118663) про визнання протиправною та скасування вимоги - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) від 07.02.2022 №Ф-1536-49.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 992,40 грн. (дев`ятсот дев`яносто дві гривні 40 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Ж.М. Чернова