Рішення № 106774062, 13.10.2022, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

Господарський суд Сумської області у складі судді Джепи Ю.А., за участі секретаря судового засідання Саленко Н.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Господарського суду Сумської області матеріали справи №920/672/22 в порядку спрощеного позовного провадження

за позовом: Виробничо-комерційного підприємства - Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгсервіс» (41300, Сумська область, м. Кролевець, вул. Кооперативна, буд. 4, ідентифікаційний код 30033501),

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ОМІКО» (40007, Сумська область, м. Суми, вул. Богуна, буд. 11, кв. 1, ідентифікаційний код 40963240),

про стягнення 139 462,20 грн,

за участю представників сторін:

позивача – не з?явився,

відповідача – не з?явився.

УСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість в сумі 139 462,20 грн, з яких: 125 000,00 грн основна заборгованість, 1 572,38 грн штрафні санкції та 12 889,82 грн інфляційні збитки, а також позивач просить суд стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов договору від 19.01.2021 № 108 щодо оплати поставленого товару, у зв?язку з чим відповідачу нараховані 3 % річних та інфляційні.

Ухвалою від 06.09.2022 судом постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі № 920/672/22; справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін про дату, час і місце судового засідання, за наявними у справі матеріалами; призначити розгляд справи по суті на 13.10.2022 без повідомлення (виклику) сторін про дату, час і місце судового засідання, за наявними у справі матеріалами; встановити відповідачу строк для подання відзиву на позов із урахуванням вимог статей 165, 251 Господарського процесуального кодексу України протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі; встановити позивачу строк для подання до суду відповіді на відзив із урахуванням вимог статей 166, 251 Господарського процесуального кодексу України - до 07.10.2022; встановити відповідачу строк для подання до суду заперечення із урахуванням вимог статей 167, 251 Господарського процесуального кодексу України – до 10.10.2022.

05.10.2022 представником відповідача надіслано до суду відзив від 30.08.2022 б/н (вх. № 2478 від 05.10.2022), де просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог та призначити розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, оскільки повне та всебічне встановлення обставин справи можливе в судовому засіданні з викликом учасників справи.

У відзиві на позов представник відповідача зазначає, що станом на 27.09.2022 у відповідача відсутня заборгованість перед позивачем в частині основного боргу в сумі 125 000,00 грн, що підтверджується актом звірки розрахунків від 28.09.2022, який підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено їх печатками, а також платіжними дорученнями: від 12.01.2022 № 2941 на суму 50 000,00 грн, від 26.01.2022 № 3186 на суму 50 000,00 грн, від 02.02.2022 № 3293 на суму 25 357,80 грн, від 08.02.2022 № 3395 на суму 80 000,00 грн, від 15.02.2022 № 3528 на суму 95 436,70 грн, від 18.07.2022 № 4856 на суму 22 598,01 грн, від 26.07.2022 № 4921 на суму 17 765,10 грн, від 01.08.2022 № 4975 на суму 31 972,89 грн, від 15.08.2022 № 5188 на суму 25 262,01 грн, від 29.08.2022 № 5331 на суму 50 000,00 грн, від 15.09.2022 № 5548 на суму 25 000,00 грн, від 19.09.2022 № 5570 на суму 50 000,00 грн та від 27.09.2022 № 5651 на суму 50 000,00 грн.

Крім наведеного, у зв?язку з відсутністю заборгованості перед позивачем за поставлений товар, відповідач зазначає про відсутність підстав нарахування штрафу та інфляційних.

Також відповідач зазначає, що у період, за який позивач вимагає стягнути штрафні санкції та інфляційні втрати, припадає на період воєнних дій на території України. 28.02.2022 Торгово-промислова палата України на підставі статей 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», Статуту ТПП України засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану з 24.02.2022 відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Відповідач фактично не міг здійснювати господарську діяльність саме у зв?язку з воєнним станом і тільки з червня 2022 року розпочав відновлювати роботу.

Ухвалою від 06.10.2022 у справі № 920/672/22 судом постановлено задовольнити клопотання представника відповідача про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, викладене у відзиві від 30.08.2022 б/н (вх. № 2478 від 05.10.2022); розгляд справи № 920/672/22 по суті здійснювати в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін; призначити розгляд справи по суті в судовому засіданні на 13.10.2022, 10:00.

11.10.2022 позивачем надіслано до суду відповідь на відзив від 06.10.2022 № 85 (вх. № 2522), де останній погоджується з доводами відповідача щодо сплати ним суми основного боргу в сумі 125 000,00 грн, в іншому заперечує проти позиції відповідача та просить суд стягнути з відповідача штрафні санкції в сумі 1 572,38 грн, інфляційне збільшення в сумі 12 889,82 грн та судовий збір в сумі 3 398,35 грн. щодо посилання представника відповідача на настання форс-мажорних обстави (військової агресії російської федерації проти України) позивач зазначає, що представником відповідача не надано суду належних доказів, що підтверджували настання форс-мажорних обставин, що спричинили неможливість виконання відповідачем своїх зобов?язань, оскільки магазини відповідача, які реалізовували поставлений позивачем товар, постійно працюють та ведуть свою господарську діяльність, що свідчить про свідоме ухилення від виконання відповідачем взятих на себе зобов?язань.

Також у відповіді на відзив позивач просить суд розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження.

Крім наведеного позивачем надіслано до суду заяву про зменшення суми боргу від 04.10.2022 № 84 (вх. № 2523), де позивач посилаючись на положення пункту 2 частини другої статті 46 ГПК України, просить суд стягнути з відповідача штрафні санкції в сумі 1 572,38 грн, інфляційне збільшення в сумі 12 889,82 грн та судовий збір в сумі 3 398,35 грн.

Судом прийнято до розгляду зазначену заяву позивача про зменшення суми боргу.

Щодо клопотання позивача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, яке викладено у відповіді на відзив, суд зазначає, що відповідно до ухвал суду від 06.09.2022 та від 06.10.2022 розгляд цієї справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, а тому у даному випадку відсутні підстави для постановлення ухвали про здійснення розгляду цієї справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Представники учасників справи в судове засідання по суті не з`явилися, про дату, час і місце судового засідання повідомлені судом належним чином.

13.10.2022 позивачем подано до суду клопотання від 12.10.2022 № 86 (вх. № 4857) про розгляд справи за відсутності представника позивача. У цьому клопотанні позивача зазначає, що підтримує позовні вимоги та просить суд стягнути з відповідача штрафні санкції в сумі 1 572,38 грн, інфляційне збільшення в сумі 12 889,82 грн та судовий збір в сумі 3 398,35 грн.

13.10.2022 представником відповідача подано до суду клопотання від 13.10.2022 б/н (вх. № 4841), де представник відповідача просить суд провести розгляд справи по суті без її участі, а також просить суд закрити провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу, у зв?язку з оплатою.

Відповідно до статті 252 Господарського процесуального кодексу України (надалі – ГПК України) розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

За приписами статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно зі статті 194 Господарського процесуального кодексу України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

Статтею 114 ГПК України визначено, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Відповідно до статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки; неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з`явилася особа, яку він представляє, або інший її представник.

Враховуючи нез`явлення представників учасників справи у судове засідання, суд вважає за доцільне зазначити, що учасникам справи надано достатньо часу для підготовки до судового засідання та подання витребуваних судом документів. Приймаючи до уваги наведене та принципи змагальності і диспозитивності господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 ГПК України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами за відсутності представників учасників справи.

Відповідно до частини третьої статті 222 ГПК України фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками справи.

Згідно із частиною четвертою статті 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлені наступні обставини.

19.01.2021 між сторонами у справі укладено договір № 108 (надалі - договір), відповідно до умов якого позивач зобов?язується передавати у власність відповідача (поставляти) товар, в строки та на умовах, передбачених договором, а відповідач зобов?язується в термін та на умовах, передбачених договором приймати такий товар, оплачувати його вартість, повертати тару (пункт 1 договору).

Згідно із пунктом 1.1 договору найменування товару, його кількість, ціна та загальна вартість зазначається у товарно-транспортних накладних, які складаються сторонами при прийманні-передачі кожної партії товару і є невід`ємною частиною договору.

Відповідно до пункту 1.2 договору вартістю партії товару вважається загальна вартість товару в асортименті, вказаному в накладній, із врахуванням транспортних послуг та послуг пов`язаних з оформленням документів.

Постачальник зобов?язується поставити покупцю товар згідно з умовами, що передбачені у договорі та додатках до нього. Поставка здійснюється окремими партіями, кількість та дата поставки визначаються відповідно до попередніх домовленостей сторін. Товар доставляється централізовано або транспортом відповідача (самовивозом). Централізована доставка продукції проводиться відповідно узгодженого графіку або прийнятого замовлення, автомобільним транспортом позивача, за його рахунок (пункти 2.1, 2.2 договору).

Приймання товару покупцем здійснюється: за кількістю згідно кількості, вказаної в товаросупровідних документах, за якістю в порядку передбаченому діючим законодавством України. Товар вважається переданим постачальником та прийнятим покупцем за кількістю і якістю згідно з підписаними сторонами накладними (пункти 2.4, 2.5 договору).

За умовами пунктів 4.1, 4.2 договору оплата кожної партії товару здійснюється відповідачем шляхом перерахування 100 % її вартості на розрахунковий рахунок позивача, або шляхом внесення готівки в касу позивача, за винятком взяття товару відповідачем під реалізацію (пункт 2.8 договору). Відстрочка оплати за кожну окрему партію товару становить 7 (сім) календарних днів з моменту поставки товару, але в будь-якому разі до наступної поставки товару.

Договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами та діє до 31 грудня 2021 року. Договір може бути пролонгований на наступний календарний рік за умови, що за десять днів до закінчення терміну дії договору жодна зі сторін письмово не повідомить про своє бажання припинити дію договору. В частині зобов?язання відповідача щодо оплати продукції та повернення (або відшкодування вартості) договір діє до моменту повного виконання зазначених зобов?язань (пункт 9.3 договору).

Відповідно до матеріалів справи згідно з видатковими накладними № РН SU-0001971 від 26.01.2022 на суму 1 179,19 грн; № РН SU-0001972 від 26.01.2022 на суму 873,70 грн; № РН SU-0001973 від 26.01.2022 на суму 2 159,30 грн; № РН SU-0001974 від 26.01.2022 на суму 810,00 грн; № РН SU-0001975 від 26.01.2022 на суму 1 838,06 грн; № РН SU-0002121 від 27.01.2022 на суму 971,20 грн; № РН SU-0002247 від 28.01.2022 на суму 1 562,60 грн; № РН SU-0002248 від 28.01.2022 на суму 248,10 грн; № РН SU-0002465 від 01.02.2022 на суму 2 083,00 грн; № РН SU-0002466 від 01.02.2022 на суму 810,00 грн; № РН SU-0002467 від 01.02.2022 на суму 888,40 грн; № РН SU-0002596 від 02.02.2022 на суму 5 400,00 грн; № РН SU-0002618 від 02.02.2022 на суму 816,80 грн; № РН SU-0002619 від 02.02.2022 на суму 1 452,00 грн; № РН SU-0002620 від 02.02.2022 на суму 2 380,30 грн; № РН SU-0002621 від 02.02.2022 на суму 1 081,40 грн; № РН SU-0002622 від 02.02.2022 на суму 1 030,10 грн; № РН SU-0002790 від 03.02.2022 на суму 688,30 грн; № РН SU-0002911 від 04.02.2022 на суму 4 024,60 грн; № РН SU-0002912 від 04.02.2022 на суму 646,60 грн; № РН SU-0003098 від 08.02.2022 на суму 1 376,60 грн; № РН SU-0003102 від 08.02.2022 на суму 979,20 грн; № РН SU-0003228 від 08.02.2022 на суму 2 441,20 грн; № РН SU-0003262 від 09.02.2022 на суму 3 042,70 грн; № РН SU-0003263 від 09.02.2022 на суму 1 621,10 грн; № РН SU-0003264 від 09.02.2022 на суму 3 752,10 грн; № РН SU-0003265 від 09.02.2022 на суму 2 333,60 грн; № РН SU-0003266 від 09.02.2022 на суму 907,60 грн; № РН SU-0003267 від 09.02.2022 на суму 2 632,00 грн; № РН SU-0003478 від 10.02.2022 на суму 419,00 грн; № РН SU-0003612 від 11.02.2022 на суму 2 743,80 грн; № РН SU-0003613 від 11.02.2022 на суму 2 970,00 грн; № РН SU-0003856 від 15.02.2022 на суму 3 048,80 грн; № РН SU-0003860 від 15.02.2022 на суму 117,40 грн; № РН SU-0003965 від 15.02.2022 на суму 461,50 грн; № РН SU-0003979 від 16.02.2022 на суму 3 363,10 грн; № РН SU-0003857 від 16.02.2022 на суму 2 679,60 грн; № РН SU-0003996 від 16.02.2022 на суму 2 801,90 грн; № РН SU-0003997 від 16.02.2022 на суму 5 762,10 грн; № РН SU-0003998 від 16.02.2022 на суму 6 609,30 грн; № РН SU-0003999 від 16.02.2022 на суму 2 752,60 грн; № РН SU-0004000 від 16.02.2022 на суму 1 607,00 грн; № РН SU-0004206 від 17.02.2022 на суму 2 435,00 грн; № РН SU-0004341 від 18.02.2022 на суму 6 208,70 грн; № РН SU-0004342 від 18.02.2022 на суму 921,80 грн; № РН SU-0004522 від 22.02.2022 на суму 2 390,00 грн; № РН SU-0004523 від 22.02.2022 на суму 3 395,70 грн; № РН SU-0004588 від 22.02.2022 на суму 2 666,20 грн; № РН SU-0004656 від 23.02.2022 на суму 4 711,70 грн; № РН SU-0004665 від 23.02.2022 на суму 5 285,15 грн; № РН SU-0004666 від 23.02.2022 на суму 1 829,50 грн; № РН SU-0004667 від 23.02.2022 на суму 2 041,30 грн; № РН SU-0004668 від 23.02.2022 на суму 2 987,60 грн; № РН SU-0004669 від 23.02.2022 на суму 820,40 грн та № РН SU-0004521 від 23.02.2022 на суму 3 760,90 грн позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 125 000,34 грн.

Водночас відповідачем була здійснена часткова сплата боргу за поставлений товар в сумі 1 868,61 грн.

В обґрунтування позовних вимог щодо стягнення боргу позивач посилається на те, що відповідач не виконав належним чином договірних зобов?язань щодо оплати отриманого товару, у зв?язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем в сумі 125 000,00 грн.

З метою досудового врегулювання спору, позивачем направлена відповідачу претензія № 60 від 20.07.2022 з вимогою оплатити заборгованість у добровільному порядку. У відповіді на претензію відповідач просив позивача надати йому відстрочку платежу до кінця жовтня 2022 року.

Проте, всупереч умовам договору відповідачем не сплачено кошти за поставлені товари у встановлені договором строки та розмірах, а також не повернуто отриманий товар.

Оцінка суду, висновки суду та законодавство, що підлягає застосуванню.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов`язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Статтею 193 ГК України встановлено обов`язок суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до вимог частини першої статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (частина перша статті 712 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною другою статті 692 цього ж кодексу визначено, що покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідач отримав поставлений позивачем товар (надані послуги) без будь-яких заперечень, а тому, враховуючи положення статті 692 Цивільного кодексу України, відповідач зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Проте, в порушення умов договорів та вимог статей 526, 629, 712 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, відповідач за отриманий товар (надані послуги) не розрахувався у встановлені договором та додатками до нього строки, чим порушив права та охоронювані законом інтереси позивача.

Згідно з статей 526, 530 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 цього Кодексу).

Суд враховує факт сплати відповідачем після відкриття провадження у справі на користь позивача залишку заборгованості за отриманий товар в сумі 125 000,00 грн в рахунок погашення заборгованості за договором № 108 від 19.01.2021, про що наголошено відповідачем у відзиві на позов та позивачем у заяві про зменшення суми боргу від 04.10.2022 № 84 (вх. № 2523).

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 125 000,00 грн за вказаним договором провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 12 889,82 грн інфляційних нарахувань та 1 572,38 грн – штрафних санкцій, нарахованих за загальний період з 08.03.2022 по 31.08.2022 суд зазначає наступне.

Суд зауважує, що відповідно до наведеного у позовній заяві розрахунку позивачем нараховано відповідачеві 3 % річних в сумі 1 572,38 грн за загальний період з 08.03.2022 по 31.08.2022, які не є штрафними санкціями у розумінні статей 230, 231 ГК України та статті 549 ЦК України, а мають характер компенсаційних витрат.

Положеннями статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до наведеного позивачем у позовній заяві розрахунку, позивачем нараховано відповідачеві інфляційні втрати в сумі 12 889,82 грн та 3 % річних в сумі 1 572,38 грн за загальний період з 08.03.2022 по 31.08.2022.

Суд, перевірівши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних за загальний період з 08.03.2022 по 31.08.2022, враховуючи, що станом на 08.03.2022 відповідач в цілому за оборотами мав забогованість, навіть, більшу ніж 125 000 грн., не виходячи за межі позовних вимог, вважає, що відповідні суми підлягають стягненню з відповідача.

Відповідачем прострочено виконання грошового зобов`язання за договором, а тому вимоги позивача щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 12 889,82 грн та 3 % річних в сумі 1 572,38 грн за загальний період з 08.03.2022 по 31.08.2022 визнаються судом правомірними, обґрунтованими та підлягають задоволенню на підставі статті 625 ЦК України.

Твердження відповідача, викладені у відзиві на позов щодо того, що у період за який позивач вимагає стягнути штрафні санкції (фактично позивачем нараховано 3 % річних) та інфляційні втрати припадає на період воєнних дій на території України та 28.02.2022 Торгово-промислова палата України на підставі статей 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», Статуту ТПП України засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану з 24.02.2022 відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», суд не покладає в основу своїх висновків у цій справі, оскільки позивачем нараховано відповідачу 3 % річних та інфляційні, які не є штрафними санкціями, а мають характер компенсаційних витрат, які несе боржник за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Крім наведеного суд звертає увагу відповідача на те, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов?язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов?язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом (постанова Верховного Суду від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21).

Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» шляхом видачі сертифіката.

Хоча листом від 28.02.2022 Торгово-промислова палата України на підставі статей 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», Статуту ТПП України засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану з 24.02.2022 відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», проте зазначений лист не може слугувати абсолютним доказом неможливості виконати зобов?язання для всіх без виключення суб`єктів господарювання.

Частиною третьою статті 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов`язковість судового рішення; розумність строків розгляду справи судом; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (стаття 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини п`ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами у справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, допустимими та достовірними доказами, а тому підлягають задоволенню з урахуванням вищевикладеного.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до вимог статті 129 ГПК України судовий збір в сумі 216,93 грн покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно частини четвертої статті 231 ГПК України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Згідно із пунктом 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Відповідно до абзацу 2 пункту 6 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/704/2012 від 23.05.2012 року «Про деякі питання застосування Закону України «Про судовий збір»», повернення сплачених сум судового збору з державного бюджету має здійснюватися згідно ухвали господарського суду, з цією метою відповідні ухвали мають виготовлятися у двох примірниках (оригіналах), один з яких залишається у матеріалах справи, а інший надсилається особі, яка сплатила судовий збір до державного бюджету.

На підставі наведеного, суд вважає за необхідне роз`яснити позивачу, що у разі подання ним клопотання про повернення судового збору судом буде постановлено відповідну ухвалу про повернення судового збору у відповідності до пунктів1, 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір».

На підставі викладеного, керуючись статтями 123, 129, 231, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Закрити провадження у справі № 920/672/22 в частині стягнення 125 000,00 грн основного боргу.

2. У іншій частині задовольнити позовні вимоги.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОМІКО» (40007, Сумська область, м. Суми, вул. Богуна, буд. 11, кв. 1, ідентифікаційний код 40963240) на користь Виробничо-комерційного підприємства - Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгсервіс» (41300, Сумська область, м. Кролевець, вул. Кооперативна, буд. 4, ідентифікаційний код 30033501) 3 % річних в сумі 1 572,38 грн (одна тисяча п`ятсот сімдесят дві гривні тридцять вісім копійок), інфляційні втрати в сумі 12 889,82 грн (дванадцять тисяч вісімсот вісімдесят дев`ять гривень вісімдесят дві копійки) та відшкодування витрат по сплаті судового збору в сумі 216,93 грн (двісті шістнадцять гривень дев`яносто три копійки).

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно із частинами першою, другою статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 256 та статті 257 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Суд звертає увагу учасників справи, що відповідно до частини сьомої статті 6 ГПК України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Повні реквізити сторін зазначені у пункті 3 резолютивної частини цього рішення.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 17 жовтня 2022 року.