Рішення № 106768333, 12.10.2022, Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/4087/22

Провадження № 2/750/1142/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2022 року м. Чернігів

Деснянський районний суд міста Чернігова в складі:

судді Карапута Л.В.,

секретаря Новик В.С.,

за участі представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину,

в с т а н о в и в:

26.07.2022 позивач звернувся до Деснянського районного суду м. Чернігова з позовом до ОСОБА_4 про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину, в якому просить: внести зміни до свідоцтва про право на спадщину, виданого ОСОБА_4 23.10.2020 приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Чернігівської області Максак І.М. за реєстровим №816, зазначивши, що спадкоємцями вказаного у цьому свідоцтві майна (1/2 частки житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 ) ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_3 - 1/4 частки та ОСОБА_4 - 1/4 частки та скасувати запис про державну реєстрацію права власності №38808533 від 23.10.2020 на 1/2 частки житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 , зроблений на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 23.10.2020 за реєстровим номером 816 приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Чернігівської області Максак І.М.

31.08.2022 року відповідач по справі подала письмовий відзив на позовну заяву, в якому просила відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на те, що після смерті брата ОСОБА_5 відкрилася спадщина у вигляді 1/2 частини будинку та господарських споруд за адресою: АДРЕСА_1 . У визначений законом строк з заявою про прийняття спадщини до нотаріуса звернувся батько спадкодавця ОСОБА_6 , який в подальшому надав заяву про відмову від спадщини на користь відповідачки, як своєї дочки, сестри померлого - ОСОБА_4 . 23 жовтня 2020 року приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Максак І.М. було видано ОСОБА_5 свідоцтво про право на спадщину за законом №816 . Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 12.10.2021 року у справі №750/2158/21, яке Постановою Чернігівського апеляційного суду від 24.12.2021 набрало законної сили, визначено ОСОБА_3 додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини терміном в два місяці. Позивач ОСОБА_3 через свого представника звернувся до приватного нотаріуса Максак І.М. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/4 частку житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 і отримав від нотаріуса постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 17 червня 2022 з підстав відсутності документів, що посвідчують право власності щодо належності цього майна спадкодавцеві. При цьому, ОСОБА_3 не звертався ні до відповідача по справі, ні до нотаріуса із заявою про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину у відповідності до вимог ст. 1300 ЦК України.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримала та просила задовольнити, пояснила, що відповідач під час прийняття спадщини не повідомив нотаріуса про те, що є інші спадкоємці. Позивач подав заяву до нотаріуса про отримання свідоцтва, нотаріус повідомила, що таке майно вже не зареєстроване за спадкодавцем. Позивач не звертався до відповідача з вимогою повернення оригінала свідоцтва або до нотаріуса з метою витребування цього оригіналу свідоцтва і видачі нових свідоцтв з урахуванням часток кожного. З вимогою до нотаріуса внести зміни до свідоцтва позивач також не звертався. Постанову про відмову вчинення нотаріальних дій не оскаржували.

Представник відповідача проти позову заперечував з підстав викладених у відзиві на позовну заяву. Пояснив, що внесення змін до свідоцтва про право на спадщину в судовому порядку може мати місце лише тоді, коли відсутня згода спадкоємців на внесення таких змін до свідоцтва, а також існують інші обставини, що позбавляють внести такі зміни в нотаріальному порядку. В даному випадку з вимогою внести зміни до нотаріуса ніхто не звертався, а одразу була подана позовна заява до суду з такою вимогою, тому вважаю, що вона є передчасною. Щодо позиції відповідача, то вона не заперечує проти внесення змін і готова з`явитися до нотаріуса для повернення свідоцтва і заміни на інше з внесеними змінами.

Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши докази у справі, суд доходить наступного висновку.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача та брат відповідача - ОСОБА_5 , про що ІНФОРМАЦІЯ_1 складено відповідний актовий запис №1105 та видано свідоцтво про смерть НОМЕР_1 .

Після його смерті відкрилась спадщина у вигляді 1/2 частини будинку та господарських споруд, що розташовані в АДРЕСА_1 .

У визначений законом строк з заявою про прийняття спадщини до нотаріуса звернувся батько спадкодавця ОСОБА_6 , який в подальшому надав заяву про відмову від спадщини на користь своєї дочки, сестри померлого - ОСОБА_4 .

23 жовтня 2020 року приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Максак І.М. ОСОБА_5 було видане свідоцтво про право на спадщину за законом №816.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 12.10.2021 року у справі №750/2158/21, яке Постановою Чернігівського апеляційного суду від 24.12.2021 набрало законної сили, визначено ОСОБА_3 додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини терміном в два місяці.

Статтею 1300 ЦК України передбачено, що за згодою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину, нотаріус або в сільських населених пунктах - уповноважена на це посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини може внести зміни до свідоцтва про право на спадщину.

Також зміни до свідоцтва про право на спадщину можуть бути внесені за рішенням суду на вимогу одного із спадкоємців.

У справі № 758/5329/15 Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду вказав, що застосування цього правила є можливим у випадку, коли після видачі свідоцтв про право на спадщину з`являться інші спадкоємці.

Як вбачається з матеріалів справи, представник позивача на підставі довіреності , посвідченої 02.06.2022 року першим секретарем з консульських питань Посольства України в Естонській Республіці за реєстровим номером 570-174, із завою за №25/02-31 від 17.06.2022 року про видачу ОСОБА_3 свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/4 частку житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 або постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 батька довірителя ОСОБА_5 (а.с. 7).

Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 17 червня 2022 року приватний нотаріус Максак І.М. відмовила ОСОБА_3 у видачі свідоцтва про право на спадщину на частину житлового будинку, з належними господарськими будівлями та спорудами під АДРЕСА_1 , у зв`язку з відсутністю документів, які підтверджують факт належності спадкового майна спадкодавцю, відсутністю реєстрації права власності за спадкодавцем в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та наявності реєстрації прав третіх осіб на вищезазначене майно у вищезазначеному Реєстрі. Вказана постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії не оскаржувала позивачем.

При цьому ОСОБА_3 не звертався ні до відповідача, ні до нотаріуса з заявою про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину у відповідності до вимог ст. 1300 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. (ст.4 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, лише порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 дав визначення поняттю "охоронюваний законом інтерес", який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "право" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д)означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Поняття охоронюваний законом інтерес у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям права має один і той же зміст. Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявники вважають начебто певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище.

Не поширюють свою дію ці положення й на правові ситуації, що вимагають інших юрисдикційних (можливо позасудових) форм захисту від стверджувальних порушень прав чи інтересів.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Як неодноразово звертав увагу Верховний Суд, відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

У постанові ВП ВС від 02.02.2021 №925/642/19 зроблені такі висновки: порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникаю як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Внесення змін до свідоцтва про право на спадщину в судовому порядку може мати місце лише тоді, коли відсутня згода спадкоємців на внесення таких змін до свідоцтва, а також існують інші обставини, що позбавляють можливості внести такі зміни в нотаріальному порядку.

Законодавством України врегульовано можливість внесення змін до свідоцтва про право на спадщину, проте цим правом позивач не скористався, передчасно звернувшись з позовом за захистом прав, які відповідачем не оспорювались та не порушувались.

Аналогічний висновок викладений у Постанові ВС від 24.07.2019 року по справі №304/1300/16-ц.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (ст.13 ЦПК України) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом норм процесуального права з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства та принципу змагальності сторін, саме на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі. При цьому суд під час розгляду справи має виходити зі складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати до участі у справі співвідповідача та повинен вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і щодо тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Частиною 4 статті 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно зі специфікою спірних правовідносин), суд відмовляє у задоволенні позову.

За змістом статей 51 та 175 ЦПК України на позивача покладений обов`язок визначати відповідача у справі. При цьому суд при розгляді справи має виходити із складу осіб, зокрема відповідачів, які залучені до участі у справі позивачем. Суд з власної ініціативи позбавлений права залучати до участі у справі належного відповідача.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі №523/9076/16-ц (пункт 41); від 20.06.2018 у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49); від 21.11.2018 у справі №127/93/17-ц (пункт 50); від 12.12.2018 у справі № 570/3439/16-ц (пункти 37, 54); від 12.12.2018 у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.4)).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України», (CASE OF SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE), рішення від 10 лютого 2010 року).

Оскільки позивачем у даній справі не надано доказів про порушення його прав та інтересів з боку відповідача ОСОБА_5 , вимог до приватного нотаріуса позивач не заявляв, а відсутність таких порушень не породжує для нього права на захист в обраний спосіб та з вказаних у позові підстав, тому в задоволенні позову з підстав заявлених позивачем, слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 10, 12, 81, 141, 264, 265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину, відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Рішення може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено 17.10.2022.

Суддя Л.В. Карапута