Рішення № 106767587, 06.10.2022, Жидачівський районний суд Львівської області

Справа №443/52/22

Провадження №2/443/339/22

РІШЕННЯ

іменем України

06 жовтня 2022 року Жидачівський районний суд Львівської області у складі:

головуючого судді Сливки С.І.,

за участю секретаря судових засідань Кушнір М.І.,

представника позивача адвоката Лешеги В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Жидачеві за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Ходорівська міська рада про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Жидачівського районного суду Львівської області із позовом, в якому з урахуванням уточненої позовної заяви просить визнати за нею в порядку спадкування за законом після смерті її матері - ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 право власності на житловий будинок з надвірними спорудами у АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги мотивує тим, згідно Свідоцтва про право особистої власності на жилий будинок від 10.02.1989 року, виданого Жидачівською районною радою народних депутатів, житловий будинок з приналежними до нього будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 належав колгоспному двору, головою якого був дідусь позивачки - ОСОБА_4 . Згідно витягу №692 від 23.11.2021 року із погосподарської книги с. Сугрів, Стрийського району, Львівської області, станом на 30.06.1990 року будинковолодіння АДРЕСА_1 рахувалося за колгоспним двором, де ОСОБА_4 - власник будинку, помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Зазначений вище будинок 01.10.1988 року ОСОБА_4 заповів матері позивачки - ОСОБА_3 . ІНФОРМАЦІЯ_2 помер дідусь позивачки ОСОБА_4 , після смерті якого відкрилася спадщина, до складу якої входило, зокрема житловий будинок по АДРЕСА_1 . Зазначає, що спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_4 , крім ОСОБА_3 була її бабуся ОСОБА_5 , однак остання не прийняла спадщину після смерті свого чоловіка - ОСОБА_4 та не зверталася за її оформленням. Зазначає, що оскільки її матір - ОСОБА_3 проживала із своїм дідусем на час відкриття спадщини, вчинила дії, які відповідно до ст.549 чинного на той час Цивільного кодексу України у редакції 1963 року, свідчили про її прийняття, а саме продовжувала проживати у спільному будинку.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла матір позивачки ОСОБА_3 , після смерті якої відкрилася спадщина, до складу якої увійшла, зокрема належний їй житловий будинок по АДРЕСА_1 , який вона фактично успадкувала після смерті свого дідуся ОСОБА_4 , однак юридично не оформила своїх спадкових прав.

Згодом позивачка вирішила юридично оформити спадщину, а тому 25.03.2021 року звернулася до приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального окргу Барбуляк Х.М. із заявою про прийняття спадщини після смерті своєї матері ОСОБА_3 , що стало приводом до заведення спадкової справи №15/2021.

03.02.2022 року позивачка звернулася до нотаріуса із метою отримання свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок АДРЕСА_1 , після смерті своєї матері ОСОБА_3 , однак нотаріус їй відмовив. Причиною відмови стало те, що відсутні правовстановлюючі документи житловий будинок, що знаходиться в с.Сугрів, Стрийського району, Львівської області.

Ухвалою Жидачівського районного суду Львівської області від 27.01.2022 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою від 21.04.2022 року закрито підготовче провадження у справі та призначено її до розгляду по суті.

Ухвалою від 04.07.2022 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Крім того, в порядку витребування доказів зобов`язано Жидачівську державну нотаріальну контору в особі завідувача в строк до 05 серпня 2022 року надати до Жидачівського районного суду Львівської області інформацію про те, чи заводилася спадкова справа після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , і якщо так, то надати належним чином завірені копії спадкової справи. Крім того, в порядку витребування доказів зобов`язано приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Львівської області Барбуляк Христину Миколаївну в строк до 05 серпня 2022 року надати до Жидачівського районного суду Львівської області належним чином завірену копію спадкової справи №15/2021, яка заводилася після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

15.07.2022 завідувачем Жидачівської ДНК Матусеком В.В. листом №151/02-14 повідомлено, що після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , в Жидачівській державній нотаріальній конторі Львівської області не заводилася.

30.08.2022 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Львівської області Барбуляк Х.М. надіслано копію спадкової справи №15/2021 після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .

Представник позивача в судовому засіданні уточнені позовні вимоги підтримав, з мотивів викладених у позовні заяві, просив позов задоволити.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, 08.04.2022 року подала заяву, згідно якої повідомляє, що за оформленням спадщини не зверталась та звертатись не буде, від належної їй частки у спадковому майні вона відмовляється у користь позивачки - ОСОБА_1 .. Позовні вимоги визнає та просить їх задоволити в повному обсязі, наслідки визнання позову їй зрозумілі. Крім того просить розглянути справу у її відсутності.

Представник третьої особи - Ходорівської міської ради Львівської області не з`явився, подав заяву, згідно якої повідомляє про відсутність на час розгляду даної справи у суді, інформації, яка була б підставою щодо заперечення позовних вимог. Також просить розглянути дану справу за відсутності їхнього представника.

Заслухавши вступне слово представника позивача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, системний аналіз положень чинного законодавства України, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ч.1 ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Судом встановлено наступні обставини.

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , її батьками є ОСОБА_6 та ОСОБА_3 (а.с.8).

Як видно із свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого на ім`я ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , її матір`ю є ОСОБА_5 (а.с.11).

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого на ім`я ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , її батьками є ОСОБА_4 та ОСОБА_8 (а.с.66).

Відповідно до свідоцтва про одруження серії НОМЕР_4 , 22.11.1947 року в с.Сугрів, Жидачівського району Львівської області зареєстровано шлюб між ОСОБА_9 та ОСОБА_10 (а.с.65).

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 померла ОСОБА_11 (а.с.64).

Згідно свідоцтва про право особистої власності на жилий будинок від 10.02.1989 року, виданого виконкомом Жидачівської районної ради народних депутатів, житловий будинок з приналежними до нього будівлями і спорудами, який розташований у АДРЕСА_1 належить на праві особистої власності колгоспному двору, головою якого є ОСОБА_4 (а.с.20), що також підтверджується довідкою Стрийського міжрайонного бюро технічної інвентаризації №1457 від 12.07.2021 року (а.с.14).

Як видно із рішення виконавчого комітету Вербицької сільської ради Львівської області №45 від 20.07.2010 року «Про перейменування вулиць по Вербицькій сільській раді» у с.Сугрів попередню назву вул. Дзержинського з 01.01.1990 року перейменовано станом на 01.08.2010 року на вулицю Д.Галицького (а.с.83-84).

Згідно витягу №692 від 23.11.2021 року із погосподарської книги с. Сугрів, станом на 30.06.1990 року будинковолодіння АДРЕСА_1 числиться як «колгоспний двір» за ОСОБА_4 - власник будинку, помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.16).

Відповідно до роз`яснень викладених у Постанові Пленуму Верховного Суду України №20 від 22.12.1995 року "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" (надалі - Постанова), зокрема, підпункт а) пункту 6 визначено, що право власності на майно, яке належало колгоспному двору і зберіглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору.

Згідно зі ст.4 Постанови Верховної Ради України "Про введення в дію Закону "Про власність" ( 885-12 ) загальні правила спадкування щодо частки члена колгоспного двору в майні двору застосовуються з 1 липня 1990 року (п.п. г п.6 Постанови).

Таким чином, станом на 30.06.1990 року вищевказаний житловий будинок, який відносився до суспільної групи «колгоспний двір» рахувався за ОСОБА_4 , однак право власності, після припинення колгоспного двору, за ним не реєструвалось, оскільки останній помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть Серія НОМЕР_6 , виданим повторно Новороздільським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) від 28.10.2021 року (а.с.9).

Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина, до складу якої увійшло, зокрема належна йому житлового будинок АДРЕСА_1 .

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» відносини спадкування регулюються правилами ЦК, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року.

У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема відповідні правила ЦК України (1963 року), у тому числі щодо прийняття спадщини, спадкоємців за заповітом і за законом.

За життя ОСОБА_4 , 01.10.1988 року було складено заповіт, який посвідчений секретарем виконавчого комітету Вербицької сільської ради та зареєстрований в реєстрі за № 33, згідно якого останній заповів належний йому житловий будинок, що знаходиться у с.Сугрів, Жидачівського району Львівської області ОСОБА_3 (а.с.19)

Відповідно до довідки Ходорівської міської ради Львівської області №303 від 11.05.2021 року АДРЕСА_1 . Разом з ним на день смерті проживала - внучка ОСОБА_3 . ОСОБА_4 був останнім членом колгоспного двору. Від імені ОСОБА_4 у виконавчому комітеті Вербицької сільської ради посвідчено заповіт за №33 від 01.10.1988 року (а.с.17).

Як вбачається із акту про сумісне проживання Ходорівської міської ради від 24.11.2021 року, ОСОБА_3 проживала без реєстрації в АДРЕСА_1 разом із дідусем ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . До дня смерті і на день смерті доглядала його під час хвороби та вели спільне господарство (а.с.15).

Відповідно до ч.1 ст.534 ЦК УРСР 1963 року, кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.

Неповнолітні або непрацездатні діти спадкодавця (в тому числі усиновлені), а також непрацездатні дружина, батьки (усиновителі) і утриманці померлого успадковують, незалежно від змісту заповіту, не менше двох третин частки, яка належала б кожному з них при спадкоємстві за законом (обов`язкова частка). При визначенні розміру обов`язкової частки враховується і вартість спадкового майна, що складається з предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку (ст.535 ЦК УРСР 1963 року)

Як встановлено судом, право на обов`язкову частку у спадковому майні після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 мала його дочка - ОСОБА_11 , яка на момент смерті свого батька була непрацездатною.

Згідно ст.549 ЦК УРСР 1963 року, діями, що свідчать про прийняття спадщини є: фактичний вступ в управління чи володіння спадковим майном або подача спадкоємцем заяви про прийняття спадщини до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини.

Відповідно до ч.2 ст.553 ЦК УРСР 1963 року вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини (стаття 549 цього Кодексу).

ОСОБА_11 спадщину після смерті батька не прийняла у жоден із передбачених законом способів.

Натомість ОСОБА_3 постійно проживала із дідусем на час відкриття спадщини, не заявляла про відмову від спадщини, то на підставі ст.549 ЦК УРСР 1963 року, вона вважалася такою, що прийняла спадщину, шляхом вступу в управління та володіння спадковим майном, однак юридично спадкові права вона не оформляла, що також підтверджується листом-відповіддю завідувача Жидачівської ДНК Матусека В.В. №151/02-14 відповідно до якого повідомлено, що після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , в Жидачівській державній нотаріальній конторі Львівської області спадкова справа не заводилася (а.с.86).

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла матір позивачки ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_7 , виданим Залізничним районним у місті Львові відділом державної реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) (а.с.10).

Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, до складу якої увійшла належний їй житловий будинок та господарські будівлі і споруди в по АДРЕСА_1 .

Згідно довідки Ходорівської міської ради №382 від 07.06.2021 року, у по господарській книзі №2 числиться господарство по АДРЕСА_1 де проживала ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_3 до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 проживала в АДРЕСА_1 . Від імені ОСОБА_3 у виконавчому комітеті Вербицької сільської ради заповіт не посвідчувався (а.с.18).

Оскільки заповіт від ОСОБА_3 не посвідчувався, то спадкування відбулося за законом.

Стаття 1216 Цивільного кодексу України визначає, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Відповідно до ст. 1217 Цивільного кодексу України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Стаття 1218 Цивільного кодексу України передбачає, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно ст.1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народженні після його смерті, той з подружжя, який його пережив та батьки.

Судом також встановлено, що серед спадкоємців першої черги спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , крім позивачки, була її донька - ОСОБА_2 .

ОСОБА_1 у визначений законом термін звернулася до приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Барбуляк Х.М. із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.96) внаслідок чого нотаріусом заведена спадкова справа №15/2021 (а.с.93-136).

04.01.2022 року ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на спадщину за законом відносно 1/6 частки у праві власності на квартиру АДРЕСА_2 (а.с.130).

Відповідно до ч.1 ст.1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною. Відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття (ч.ч. 5,6 ст.1273 ЦК України).

Як вбачається із заяви відповідача - ОСОБА_2 від 25.03.2021 про відмову від прийняття спадщини, яка міститься в матеріалах спадкової справи №15/2021, остання відмовляється від прийняття спадщини, де б вона не була та з чого б вона не складалась, в тому числі і обов`язкової частки у спадщині після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 матері - ОСОБА_3 на користь дочки померлої - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.99).

Крім того, як видно із заяви відповідачки - ОСОБА_2 від 08.04.2022 року, остання повідомляє, що за оформленням спадщини не зверталась та звертатись не буде, від належної їй частки у спадковому майні вона відмовляється у користь позивачки - ОСОБА_1 (а.с.40).

Постановою приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Львівської області Барбуляк Х.М. №40/02-31 від 03.02.2022 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок, що знаходиться в АДРЕСА_3 , після смерті - ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку із тим, що не надано оригіналів документів на вищевказаний житловий будинок (а.с.35, 134).

Вирішуючи даний спір суд виходить з такого.

Колгоспний двір, за положеннями Цивільного кодексу Української РСР, визначався як сімейно-трудове об`єднання осіб, всі або частина яких є членами колгоспу, брали участь у суспільному виробництві колгоспу та спільно вели підсобне господарство на присадибній ділянці.

З введенням у дію з 15 квітня 1991 року Закону України «Про власність» колгоспні двори ліквідовано і питання права власності на майно колишніх колгоспних дворів регулюється нормами ЦК УРСР 1963 року.

Правовий режим власності колгоспного двору, виділ частки з колгоспного двору, його поділ, а також підстави втрати права на частку в майні колгоспного двору визначено ст. 120-126 ЦК УРСР 1963 року.

Так, згідно зі статтями 120, 123 ЦК УРСР 1963 року майно колгоспного двору належить його членам на праві спільної сумісної власності і розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

Працездатний член колгоспного двору втрачає право на частку в майні двору, якщо він не менше трьох років підряд не брав участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору. Це правило не застосовується, якщо член двору не брав участі у

веденні господарства в зв`язку з призовом на строкову військову службу, навчанням в учбовому закладі або хворобою (ст.126 ЦК УРСР 1963 року).

У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» роз`яснено, що положення статей 17, 18 Закону "Про власність" ( 697-12 ) щодо спільної сумісної власності поширюються на правовідносини, які виникли після введення в дію цього Закону (з 15 квітня 1991 року). До правовідносин, що виникли раніше, застосовується діюче на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, ще регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося; г) пункту 6 постанови ПВСУ від 22 грудня 1995 року № 20 роз`яснено, що загальні правила спадкування щодо частки члена колгоспного двору в майні двору застосовуються з 01 липня 1990 року. При спадкуванні після смерті останнього члена колгоспного двору, що мала місце до цієї дати, частка в майні двору, належна особі, яка вибула з членів двору, але не втратила на неї права на час смерті останнього члена двору, не входить до спадкового майна.

Згідно ст. 524 ЦК УРСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінене заповітом.

У відповідності до статті 525 ЦК Української РСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в статті 21 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.529 ЦК Української РСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.

Відповідно до вимог ст.548 ЦК Української РСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Статтею 549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Крім того, відповідно до ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до іншої особи (спадкоємця).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст.1218 ЦК України).

Згідно ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом).

Відповідно до положень ст.1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (ст.1261 ЦК України).

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Прийнята спадщина визнається власністю спадкоємця з часу відкриття спадщини (ст.1268 ЦК України).

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

Згідно ч.1. ст.1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно (ч. 1 ст. 1297 ЦК України).

Згідно ст.ст.41, 55 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Права людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (ч.1 ст.392 ЦК України). Тобто, передумовою для застосування ст.392 ЦК України є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права.

Згідно роз`яснень, викладених у п.23 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7, вбачається, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Тобто, визнання права власності на майно, в тому числі і на спадкове майно, в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадщини у нотаріальному порядку, у зв`язку з чим, виникає цивільно-правовій спір.

Таким чином, судом встановлено, що позивач у справі позбавлена можливості у позасудовому порядку зареєструвати своє право власності на майно колгоспного двору, оскільки у нотаріусом було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у майні колгоспного двору, у зв`язку із тим, що у неї відсутні оригінали документів на житловий будинок по АДРЕСА_1 .

Оскільки, позивач позбавлена можливості зареєструвати своє право власності на майно колгоспного двору,враховуючи те, що відповідач визнала позовні вимоги, суд приходить до переконання, що позов підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст. 258, 259, 263-265, 354, 355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задоволити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_7 , право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 14 жовтня 2022 року.

Головуючий суддя С.І Сливка