Ухвала суду № 106767448, 12.10.2022, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 12.10.2022

Справа № 334/4473/22

Провадження № 1-кп/334/630/22

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2022 року Ленінський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря ОСОБА_2

прокурора ОСОБА_3 ,

захисника ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_5 ,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №12022082050001250 від 29.07.2022 року у відношенні ОСОБА_5 обвинуваченого у скоєні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 289, ч. 2 ст. 289 КК України,

встановив:

В провадженні суду перебуває кримінальне провадження відносно ОСОБА_5 за обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 289, ч. 2 ст. 289 КК України.

До суду електронною поштою 12.10.2022 року надійшло клопотання захисника ОСОБА_4 про зміну запобіжного заходу.

У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 підтримала клопотання та просила замінити запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт. Вважає, що ризики зазначені прокурором при обранні запобіжного заходу у виді тримання під вартою відсутні. Не було враховані обставини, які характеризують обвинуваченого, який до кримінальної відповідальності не притягувався, має постійне місце проживання, стійкі соціальні зв`язки. Він мешкає разом з хворою матір`ю, яка самостійно не пересувається та потребує постійного догляду. На час тримання обвинуваченого під вартою такий догляд здійснюється сином обвинуваченого, який мешкає у іншому районі міста та працює, якому важко здійснювати такий догляд. Обвинувачений жодним чином не може чинити тиск на потерпілих чи свідків, оскільки сам надавав покази, що не суперечать їх показам, відшкодував матеріальні збитки у добровільному порядку. Обвинувачений щиро кається у вчиненому, пояснює, що вчинив злочини у стані стресу та вживання алкоголю після болючого розлучення з дружиною. Висновок прокурора щодо перешкод з боку обвинуваченого у кримінальному провадженні взагалі не вмотивовані. Обвинувачений має родину, у нього троє дітей, у тому числі неповнолітня дочка, онуки з якими він підтримує міцні родинні стосунки.

Обвинувачений ОСОБА_5 підтримав свого захисника. У вчиненому розкаюється.

Прокурор проти клопотання захисника заперечував та заявив клопотання про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Прокурор вважає, що продовжують існувати ризики п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні ряду тяжких злочинів, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі до 8 років позбавлення волі з конфіскацією майна або без такої. З метою уникнення покарання обвинувачений може переховуватися від від суду або взагалі виїхати на тимчасово окуповані території. Перебування обвинуваченого поза межами місць позбавлення волі створює загрозу здійснення незаконного впливу на потерпілих та свідків, оскільки йому відоме їх місце постійного проживання, тому може вчинити спробу впливу на них з метою зміни показань шляхом погрози або викликавши в них співчуття. Ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КК України обґрунтовується тим, що обвинувачений немає законного джерела доходів, перебуваючи на свободі може знову вчинити інший корисливий злочин. На думку прокурора жодний з більш м`яких запобіжних заходів не може запобігти вказаним ризикам. Крім цього, прокурор звертає увагу, що обвинувачений вчинив злочин в період дії комендантської години, що свідчить про його ігнорування встановлених заборон.

Заслухавши учасників судового провадження, суд приходить до таких висновків.

Відповідно до ч. 3 ст. 315 КПК України суд під час підготовчого судового засідання за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, у тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого.

Згідно ч.1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Відповідно ч. 5 ст. 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).

Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду або незаконно впливати на інших учасників провадження, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину може вдатися до відповідних дій.

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.

Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).

Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.

У п. 36 рішення «Москаленко проти України» № 37466/04 від 20.05.2010 Європейський Суд з прав людини нагадав, що суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину. Суд визнає, що, враховуючи серйозність висунутих щодо заявника обвинувачень, державні органи могли виправдано вважати, що такий ризик існує. Однак, Суд неодноразово встановлював, що сама по собі тяжкість обвинувачення не може слугувати виправданням тривалих періодів тримання під вартою(див. рішення у справі «Ілійков проти Болгарії» (Іlijkov v. Bulgaria), заява №33977/96, пункти 80-81, рішення від 26.07.2001).

Згідно практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Підставою для застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою було доведення ризиків передбачених, пунктами 1, 3, 5 ч.1ст.177 КПК України, згідно з якими як обвинувачений ОСОБА_5 у разі застосування більш м`якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою, може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків та потерпілого, які не допитані, вчинити інше кримінальне правопорушення.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 має постійне місце проживання, фактично проживає разом з матір`ю ОСОБА_7 , яка згідно довідки КНП «Центр первинної медико санітарної допомоги №9» потребує стороннього догляду та є нетранспортабельною; має на утриманні неповнолітню доньку, ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка фактично проживає разом з колишньою дружиною. За місцем проживання та роботи обвинувачений характеризується позитивно, раніше не судимий. Він працює водієм автотранспортних засобів автоколони №4 в Управління автомобільного транспорту комбінату «Запоріжсталь».

У той же час, ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні чотирьох корисливих тяжких злочинів, за які передбачено мінімальне покарання у виді позбавлення волі від 5 років з конфіскацією майна чи без такого. Один зі злочинів, був вчинений у період дії комендантської години, коли в Україні запроваджений воєнний стан. Стан стресу після розлучення, що призвело до вживання алкоголю, а у подальшому до вчинення тяжких злочинів, на думку суду, не є виправданням поведінки обвинуваченого, свідчить про певний ризик повторення вказаної поведінки, оскільки наявність стійких соціальних зв`язків (роботи, родини, необхідність доглядати хвору матір, друзі тощо) не було перешкодою для обвинуваченого.

Фактичні обставини вчинення ряду корисливих тяжких злочинів ОСОБА_5 , пов`язаних з надмірним вживання алкоголю (зі слів захисника, через розлучення), свідчать про підвищену суспільну небезпеку, що у сукупності із тяжкістю можливого покарання, а також даними про особу обвинуваченого та введенням воєнного стану в Україні вказують на обґрунтованість заявленого прокурором клопотання.

Зазначені захисником обставини, що саме ОСОБА_5 здійснював догляд за хворою матір`ю, яка прикута до ліжка та потребує стороннього догляду, який здійснювати іншим родичам не зручно та обтяжливо (через віддаленість від місця проживання, зайнятість на роботі тощо) на думку суду не є підставою для зміни запобіжного заходу. Враховуючи наявні ризики переховування обвинуваченого від суду або вчинення нових злочинів, є досить сумнівним, що він буди здійснювати належний догляд за хворою.

Проте, суд вважає доречними, зауваження захисника щодо відсутності ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки прокурором не доведено жодних обставин, які б підтверджували його наявність.

Судом розглядалась можливість застосування більш м`якого запобіжного заходу для запобігання вищезазначеним ризикам, проте, враховуючи наведені вище обставини в їх сукупності, суд вважає, що застосування більш м`якого запобіжного заходу, буде недостатнім для запобігання існуючим ризикам.

На думку суду, з урахуванням запровадженого в Україні воєнного стану, знаходження м. Запоріжжя у безпосередній близькості до зони ведення активних бойових дій, існує висока імовірність переховування обвинуваченого від органів суду шляхом виїзду на тимчасово окуповані території України.

Суд вважає, що наявні обставини, передбачені ч. 1 ст. 194 КПК України, для продовження тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_5 , оскільки є достатньо підстав вважати, що обвинувачений з огляду на його моральні якості може ухилитися від суду та не виконати його процесуальні рішення (ризик переховування), а також вчинити новий злочин.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про наявність ризиків, передбачених п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КК України, що є достатньою підставою для задоволення клопотання прокурора про продовження дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Керуючись ст. 315 КПК України,

УХВАЛИВ:

Клопотання прокурора про продовження терміну дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_5 задовольнити.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів - по 10 грудня 2022 року включно.

У задоволенні клопотання захисника ОСОБА_4 про зміну запобіжного заходу відмовити.

Проголошення повного тексту ухвали 13.10.2022 року о 10 год. 00 хв.

Ухала може бути оскаржена протягом 5 днів з дня її проголошення до Запорізького апеляційного суду.

Суддя: ОСОБА_1