Рішення № 106764518, 28.09.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2022 року м. Київ № 640/17065/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Пащенка К.С., суддів: Гарника К.Ю., Іщука І.О., за участю секретаря судового засідання Колодяжного В.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ГЕЛЕКСІ» (адреса: 03083, м. Київ, просп. Науки, 50, ідентифікаційний код 41229318) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Національного банку України (адреса: 01601, м. Київ, вул. Інститутська, буд. 9, ідентифікаційний код 00032106), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансовий послуг від 11.06.2020 № 1376 про застосування заходу впливу до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ГЕЛЕКСІ», прийняте за результатами розгляду справи про порушення законів та інших нормативно-правових актів, що регулюють діяльність з надання фінансових послуг, провадження у якій розпочато Актом про правопорушення, вчинені Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ГЕЛЕКСІ» на ринку фінансових послуг від 20.05.2020 № 628/16-5/15.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.07.2020 (суддя Пащенко К.С.) відкрито провадження у адміністративній справі № 640/17065/20, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.12.2021 постановлено вийти зі спрощеного позовного провадження, призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження у підготовчому судовому засіданні на 21.12.2021.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.12.2021 задоволено клопотання представника ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» - директора Михайличенко В.С. б/н від 10.12.2021 про проведення судового засідання у режимі відеоконференції, призначено справу до судового розгляду у підготовчому судовому засіданні на 23.12.2021 у режимі відеоконференції.

23.12.2021 судом оголошено перерву на 01.02.2022.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.02.2022 закрито підготовче провадження у адміністративній справі № 640/17065/20, призначено справу до судового розгляду по суті у складі колегії суддів.

16.02.2021 та 25.04.2022 розгляд справи відкладено.

13.07.2022, 10.08.2022 та 31.08.2022 судом оголошено перерви, справу призначено до розгляду на 14.09.2022.

Враховуючи перебування судді Іщука І.О. у відпустці на вказану дату, судове засідання перенесено на 28.09.2022.

У судовому засіданні у вказану дату судом заслухано пояснення сторін, проведено судові дебати, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

В якості підстав позову позивач зазначає, що оспорюване позивачем розпорядження, з урахуванням акта про правопорушення, вчинені ТО В «ФК «ГЕЛЕКСІ» на ринку фінансових послуг від 20.05.2020 № 628/16-5/15, ґрунтується на двох фактичних підставах:'

1) прийняття (акцепт) позичальниками пропозиції укласти електронні договори позики здійснений шляхом вчинення дій, які вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, без підписання акцепту, що неможливо при укладенні кредитних договорів та свідчить про те, що електронні договори позики, не підписані стороною (акцепт), не містять істотних умов (підпису), а тому є нікчемними;

2) електронні підписи позичальників викладені у вигляді тільки цифрової послідовності, що свідчить про відсутність підписів позичальників на електронних договорах позики і, як наслідок, про недодержання письмової форми договорів позики та їх нікчемність.

Позивач відмічає, що відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» закріплює три способи надання особою, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, відповіді про її прийняття (акцепт), зокрема, внаслідок вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (абз. 4).

Таким чином, позивач вказує, що з огляду на особливості вчинення електронних правочинів з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, з метою уникнення будь-яких помилок та забезпечення одержання реальної згоди клієнта на отримання позики на визначених умовах, надання клієнтом-позичальником відповіді про прийняття (акцепт) пропозиції ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» укласти електронний договір позики (оферти) здійснюється в декілька кроків шляхом вчинення відповідно до абз. 4 ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, зміст яких чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею, а саме:

проставляння клієнтом чек-боксу «з умовами договору позики згоден»;

підтвердження даних банківської картки;

натискання кнопки «Підтвердити заявку»;

введення клієнтом коду-підпису у відповідне вікно на сторінці сервісу.

Стосовно застосування разового ідентифікатора зазначено, що з огляду на відсутність в законі України «Про електронну комерцію» заборони на відступлення від положень щодо алфавітно-цифрової послідовності електронних даних електронного підпису одноразовим ідентифікатором, зважаючи на генерування електронного підпису у вигляді цифрової послідовності та згоди обох сторін договору з цією обставиною, в умовах реального виконання договорів позики шляхом видачі позики позикодавцем та її прийняття позичальниками без повернення як помилково отриманої, враховуючи відсутність порушень прав і законних інтересів будь-яких осіб укладенням електронних договорів позики із застосуванням електронного підпису у вигляді тільки цифрової послідовності, обумовлення нікчемності договорів позики самою лише обставиною відсутності в електронному підписі позичальників даних алфавітної послідовності суперечить загальним засадам цивільного законодавства - принципам справедливості, розумності і свободи договору (ст. 3 ЦК України).

Відповідач у відзиві проти позовних вимог заперечив, вказав, що позивач є фінансовою компанією та має право на надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, що підтверджується розпорядженням Нацкомфінпослуг від 27.07.2017 № 3322 «Про видачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ГЕЛЕКСІ» ліцензій на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів)», а отже, зобов`язаний дотримуватися законодавства про фінансові послуги, вимог Ліцензійних умов на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг.

Відповідач переконаний, що прийняття пропозиції (акцепт) укласти електронний договір надання фінансової послуги з надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, може бути вчинено виключно шляхом, що передбачає наявність підпису позичальника (особи, що акцептує пропозицію), а саме відповідно до абзаців другого та третього частини шостої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», тобто шляхом:

1) надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

2) заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.

Тобто, оскільки договір про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, може бути укладено виключно у письмовій формі, то укладання такого договору в електронній формі унеможливлює використання акцепту шляхом вчинення дій, без його підписання, що вважаються прийняттям пропозиції.

Крім того, як вказує відповідач, додані позивачем до позову роздруківки із сайту не підтверджують наявність належного акцепту позичальників, а саме надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» або заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Відповідач також наголошує, що позивачем не дотримано вимог щодо форми одноразового ідентифікатора, а саме алфавітно-цифрової послідовності, оскільки договори позичальниками підписані у вигляді цифрової послідовності, а тому його не може бути визнано одноразовим ідентифікатором, так як це не відповідає вимогам, встановленим до нього Законом України «Про електронну комерцію», а саме - одноразовим ідентифікатором є алфавітно-цифрова послідовність, яка одночасно складається із цифр та букв.

Позивач у відповіді на відзив вказав на результати розгляду адміністративних справ № 640/4608/19 і № 640/7029/19 з аналогічними спірними правовідносинами, на які відповідач посилався у своєму відзиві. Позивач наголошує, що відповідачем нормативно не обґрунтовано, яким чином використання під час укладення електронних договорів позики способу прийняття (акцепту) пропозиції укласти договір у вигляді вчинення дій, які вважаються прийняття пропозиції та передбачені абз. 4 ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», виключає підписання електронних договорів позичальниками в порядку, передбаченому ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» (з використанням електронного підпису, електронного підпису одноразовим ідентифікатором тощо), якщо прийняття (акцепт) пропозиції укласти договір є елементом порядку укладення договору шляхом обміну офертою і акцептом, а накладення підпису - елементом форми договору, які не пов`язані між собою будь-якими правовими наслідками.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ГЕЛЕКСІ» є фінансовою установою (свідоцтво про реєстрацію фінансової установи серії ФК № 917 від 11.07.2017, копія додається) та здійснює діяльність на ринку фінансових послуг за основним видом діяльності «надання інших фінансових послуг (крім страхування та пенсійного забезпечення), н.в.і.у.» (код КВЕД 64.99).

Між ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» як позикодавцем і фізичними особами як позичальниками з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем укладені електронні Договори позики від 27.06.2019 № 85486, від 25.07.2019 № 91959, від 26.05.2019 № 78349, від 30.05.2019 № 79316, від 18.10.2018 № 33054, від 07.04.2019 № 67739.

На адресу Нацкомфінпослуг надійшли звернення громадян ОСОБА_1 від 30.03.2020, ОСОБА_2 від 25.02.2020, ОСОБА_3 від 09.04.2020, ОСОБА_4 від 29.02.2020, ОСОБА_5 від 12.09.2019, ОСОБА_6 від 11.01.2020.

Листами від 27.04.2020 №8535/16-8, від 02.03.2020 № 4403/16-8, від 21.04.2020 № 8105/16-8, від 05.03.2020 № 4905/16-8, від 23.10.2019 №23188/16-8, від 24.02.2020 №3775/16-8 Нацкомфінпослуг надіслала ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» вимоги щодо надання інформації та документів по взаємовідносинам з заявниками-позичальниками.

На виконання вимог листами від 14.05.2020 № 3045/ФК, від 13.03.2020 № 2093/ФК, від 14.05.2020 № 3043/ФК, від 18.03.2020 № 2205/ФК, від 31.10.2019 № 10010/ФК та від 10.03.2020 № 1941/ФК ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» надало Нацкомфінпослуг інформацію та документи.

Листом від 21.05.2020 № 9059/16-8 Нацкомфінпослуг надіслано акт про правопорушення, вчинені ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» на ринку фінансових послуг від 20.05.2020 № 628/16-5/15 та повідомлено про розгляд справи про правопорушення, призначеної на 11.06.2020 об 11 год. 00 хв. за адресою: м. Київ, вул. Б. Грінченка, 3.

За змістом Акта про правопорушення, вчинені ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» на ринку фінансових послуг від 20.05.2020 № 628/16-5/15, ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» надано фінансову послугу позичальникам шляхом укладення електронних договорів з надання коштів у позику, в т.ч. на умовах фінансового кредиту, за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи (далі - ІТС). ІТС Товариства налаштована таким чином, що акцепт Позичальниками пропозиції Товариства щодо укладення електронних договорів здійснюється шляхом вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір. Разом з тим, оскільки кредитний договір може бути укладений фінансовою установою виключно у письмовій формі, то укладення такого договору в електронній формі унеможливлює використання акцепту у формі вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції, без підписання акцепту. Тому, Товариством порушено (не дотримано) вимог до порядку надання відповіді на пропозицію укласти договір, а саме вимог абз. 2-3 ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», що свідчить про те, що електронний договір, не підписаний стороною (акцепт), не містить істотних умов (підпису), а тому відповідно до ст. 1055 ЦК України є нікчемним.

Також, за змістом акта про правопорушення, вчинені ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» на ринку фінансових послуг від 20.05.2020 № 628/16-5/15, пункт 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором має складатись саме з алфавітно-цифрової послідовності, тобто містити як алфавітні, так і цифрові значення. Натомість, електронний «підпис одноразовим ідентифікатором Договорів позики зазначений у вигляді цифрової послідовності, не відповідає вказаним вимогам та свідчить про відсутність підписів з боку Позичальників, що відповідають вимогам Закону України «Про електронну комерцію». Оскільки Договори позики не є підписаними Позичальниками у порядку, визначеному чинним законодавством, то такі договори, в силу вимог ч. 2 ст. 207 ЦК України, не можуть вважатись такими, що вчинені у письмовій формі.

ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» подало на розгляд справи про правопорушення письмові пояснення (заперечення) № 10/06-20/01 від 10.06.2020.

Нацкомфінпослуг прийнято розпорядження від 11.06.2020 № 1376 про застосування заходу впливу до ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ», яким зобов`язано ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» вжити заходів для усунення порушення законодавства про фінансові послуги, що встановлені актом, до 30.06.2020 та повідомити орган, який здійснює державне регулювання щодо ринків небанківських фінансових послуг, у термін до 25.07.2020 включно.

Не погоджуючись з рішенням відповідача, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 № 2664-III (надалі - Закон № 2664-III) встановлює загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг. Метою цього Закону є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України.

Пунктом 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» визначено, що ринки фінансових послуг - це сфера діяльності учасників ринків фінансових послуг з метою надання та споживання певних фінансових послуг. До ринків фінансових послуг належать професійні послуги на ринках банківських послуг, страхових послуг, інвестиційних послуг, операцій з цінними паперами та інших видах ринків, що забезпечують обіг фінансових активів.

Учасники ринку фінансових послуг - особи, які відповідно до закону мають право надавати фінансові послуги на території України; особи, які провадять діяльність з надання посередницьких послуг на ринках фінансових послуг; об`єднання фінансових установ, включені до реєстру саморегулівних організацій, що ведеться органами, які здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг; споживачі фінансових послуг. Законами з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг можуть визначатися інші учасники ринків фінансових послуг (п. 7 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Згідно ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансові послуги відповідно до положень цього Закону надаються суб`єктами господарювання на підставі договору.

Частиною 1 ст. 202 Цивільного кодексу України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі (ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (абзац 1 ч. 1 ст. 207 Цивільного кодексу України).

Так, відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 639 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Статтею 642 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції.

Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За ст. 1047 Цивільного кодексу України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Порядок укладання електронного договору встановлений ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» від 03.09.2015 № 675-VIII (далі - Закон України № 675-VIII, у редакції на час укладення договорів позики), відповідно до ч. 3 якої електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

За приписом ч. 4, 5 ст. 11 Закон України № 675-VIII пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.

Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України №675-VIII, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:

- надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

- заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

- вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Слід звернути увагу, що відповідно до абз. 1 ч. 8 ст. 11 Закону України № 675-VIII, у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору (абз. 2 ч. 8 ст. 11 Закону України № 675-VIII).

За приписом п. 11 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити, зокрема, підписи сторін.

Згідно ст. 12 Закону України № 675-VIII, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;

електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Враховуючи положення ст. 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» суд відмічає, що укладення електронного договору в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції передбачає прийняття пропозиції (акцепту) стороною (позичальником) пропозиції укласти договір (оферти) іншої сторони (позикодавця).

При цьому, такий договір за формою вважається письмовим (електронним), для якого істотною та необхідною умовою є підписи сторін.

Такий правочин з урахуванням ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» може бути вчинений після ідентифікації особи в телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції та після отримання відповіді про прийняття пропозиції (акцепту) у порядку, визначеному ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», тобто, шляхом:

- надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

- заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

- вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Закон України «Про електронні документи та електронний документообіг» встановлює основні організаційно-правові засади електронного документообігу та використання електронних документів.

Частиною 1 статті 5 Закону № 851 визначено, що електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 6 Закону № 851 електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Згідно положень частини 1 статті 7 Закону № 851 оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис».

Позивач вказує, що з огляду на особливості вчинення електронних правочинів з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, з метою уникнення будь-яких помилок та забезпечення отримання реальної згоди клієнта на отримання позики на визначених умовах, надання клієнтом-позичальником відповіді про прийняття (акцепт) пропозиції TOB «ФК «ГЕЛЕКСІ» укласти електронний договір позики (оферти) здійснюється в декілька кроків шляхом вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, зміст яких чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею, а саме:

- проставляння клієнтом чек-боксу «з умовами договору позики згоден»;

- підтвердження даних банківської картки;

- натискання кнопки «Підтвердити заявку»;

- введення клієнтом коду-підпису у відповідне вікно на сторінці сервісу.

При цьому, на думку позивача, введення клієнтом коду-підпису у відповідне вікно на сторінці сервісу являє собою підписання договору клієнтом з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, як це визначено статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Суд погоджується з доводами TOB «ФК «ГЕЛЕКСІ» в частині можливості надання відповіді особою, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) шляхом вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею, оскільки аналіз наведених вище вимог законодавства свідчить про їх правомірність. При цьому, оскільки відповідний вид договорів підлягає укладенню виключно у письмовій формі, він може бути підписаний з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, дія щодо чого є складовою дій в межах такого способу прийняття пропозиції укласти електронний договір.

Водночас, за приписами ч. 12, 13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 36 Господарського процесуального кодексу України та статтею 79 Кодексу адміністративного судочинства України.

Разом з цим, відповідно до вимог частин першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 1, 2, 5 ст. 99 КАС України, електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги». Законом може бути визначено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Згідно з ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

В контексті наведеного суд звертає увагу на те, що наявний у відповідача обов`язок щодо доказування правомірності оскаржуваного рішення жодним чином не нівелює обов`язок позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги. А оскільки доводи позивача ґрунтуються, в тому числі, на обставині правомірності, на його думку, надання відповіді особою, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) шляхом вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, саме на TOB «ФК «ГЕЛЕКСІ» покладається обов`язок довести таку обставину.

З урахуванням положень ч. 3 та ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь про прийняття пропозиції укласти такий договір повинна бути відображена у певному електронному документі, що пов`язаний безпосередньо з правочином, що створюється у результаті надсилання електронного повідомлення, заповнення формуляра заяви (форми) або ж в результаті вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір.

На думку суду, наведення переліку етапів укладення електронного договору у тексті позовної заяви з подальшим посиланням на нього в якості аргументації позовних вимог не є належним засобом доказування укладення такого електронного договору у відповідності до Закону України «Про електронну комерцію».

У матеріалах справи відсутні належні докази, що підтверджують заявлену позивачем технічну можливість підписання договору позики шляхом послідовного виконання дій: 1) проставляння клієнтом чек-боксу «з умовами договору позики згоден»; 2) підтвердження даних банківської картки; 3) натискання кнопки «Підтвердити заявку»; 4) введення клієнтом коду-підпису у відповідне вікно на сторінці сервісу.

Долучені позивачем скрін-шоти сайту «www.cabinet.cashinskiy.ua» (за допомогою якого надаються онлайн позики ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ») не можуть вважатись належним доказом у контексті спірних правовідносин, оскільки не містять інформації щодо вчинення позичальниками дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронні договори № 85486 від 27.06.2019, № 91959 від 25.07.2019, № 78349 від 26.05.2019, № 79316 від 30.05.2019, № 33054 від 18.10.2018, № 67739 від 07.04.2019.

Таким чином, відсутні належні та достатні докази вчинення позичальниками дій під час укладання наведених вище договорів, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір (акцепту), наданої у порядку, визначеному ч. 6, 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», зокрема, позивачем не надано доказів ідентифікації клієнтів у інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, а також доказів, що вказують на волевиявлення позичальників на прийняття відповідної пропозиції шляхом надання позикодавцю відповіді.

Отже, позивач не спростував висновку відповідача щодо недотримання ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» вимог до порядку надання відповіді (акцепту) на пропозицію укласти договір відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».

Стосовно обставин прийняття акцепту та підписання договору з застосуванням електронного підпису з одноразовим ідентифікатором суд відмічає, що укладені договори, що були предметом перевірки відповідача, скріплені з боку позичальників електронним підписом з одноразовим ідентифікатором у вигляді лише цифрової послідовності, а саме:

№ 85486 від 27.06.2019 з ОСОБА_1 , підпис « 59773815»;

№ 91959 від 25.07.2019 з ОСОБА_2 , підпис « 20004995»;

№ 78349 від 26.05.2019 з ОСОБА_3 , підпис « 05759181»;

№ 79316 від 30.05.2019 з ОСОБА_4 , підпис « 97867206»;

№ 33054 від 18.10.2018 з ОСОБА_5 , підпис « 66810548»;

№ 67739 від 07.04.2019 з ОСОБА_6 , підпис « 06591129».

Згідно з пунктами 6, 12 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»:

- електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору;

- одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

З аналізу наведених визначень та їх буквального розуміння, суд приходить до висновку, що алфавітно-цифрова послідовність є сукупністю одночасно літер та цифр.

Такий підхід щодо тлумачення поняття «алфавітно-цифровий» наведено у Великому тлумачному словнику сучасної української мови (уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. - К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2007. - 1736 с.), витяг з якого надано відповідачем, що містить визначення «який складається із цифр та букв; має їх у своєму розпорядженні».

Окрім того, ОСОБА_9 та ОСОБА_7 запропонували такий підхід до тлумачення як «метод чесного читання», тобто розуміння тексту до фактів на основі того, як розумний читач, який повністю володіє мовою, зрозумів би текст на час його прийняття (див.: Scalia Antonin, Garner Bryan A. Reading Law. The Interpretation of Legal Texts. West : West Publishing Company, 2012. 608 p.)

Так, змістовне тлумачення правових норм прийнято здійснювати методом прямого і чесного читання. Наприклад, ОСОБА_8 зазначав, що: «Усталений погляд завжди був такий, що інтерпретувати це зробити кінцеву кількість речей для розуміння значень слів у їх контексті. Деякі дії виходять за межі такого підходу: розширити, перекрутити, викривити, розтягнути, вигадати, обмежити, зігнути, зробити виключення, проігнорувати, уникнути, зневажити, скасувати, анулювати, визнати недійсним. Суддів часто закликають вдаватися до цих дій, однак, це вже не інтерпретація».

Суд зазначає, що застосування алфавітно-цифрової послідовності як сукупності одночасно літер та цифр має практичне значення, оскільки безвідносно до кількості символів така послідовність зумовлює значно більшу кількість можливих комбінацій, порівняно з застосуванням ідентифікаторів, що складаються виключно з цифр або літер, що в свою чергу гарантує надійність такої послідовності.

При цьому, положення Закону України «Про електронну комерцію» або інших нормативних актів не містять інших норм, що могли б свідчити про застосування пунктів 6, 12 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» у інший спосіб на час виникнення спірних правовідносин. Водночас розширене тлумачення зазначених норм суперечить імперативному методу правового регулювання, що характерний для регулювання ринку фінансових послуг.

В контексті наведеного слід відмітити, що Положення про додаткові вимоги до договорів небанківських фінансових установ про надання коштів у позику (споживчий, фінансовий кредит), що містить розширене визначення одноразового ідентифікатора як алфавітно-цифрової послідовності (комбінація цифр і літер або тільки цифр, або тільки літер), затверджено Постановою Правління Національного банку України № 113 лише 03.11.2021, отже на час укладення договорів, що були предметом перевірки, таких положень не існувало, а тому підстави для тлумачення пунктів 6, 12 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» у системному зв`язку з Положенням відсутні.

Колегія суддів зазначає, що особливістю провадження в адміністративних справах є те, що за загальним правилом спір вирішується шляхом оцінювання правомірності дій, рішень чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень у певний момент часу (момент прийняття рішення або вчинення дії за зверненням суб`єкта приватного права; момент неприйняття рішення (нездійснення дії), коли існував відповідний обов`язок щодо його прийняття (здійснення дії). При цьому, зміна законодавчого регулювання відповідних обов`язків суб`єкта владних повноважень у майбутньому, як правило, не впливає на оцінку судом правомірності його дій, рішень або бездіяльності у момент їх фактичного здійснення (прийняття), незалежно від інстанції та часу розгляду позову, апеляційної або касаційної скарги.

Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі № 813/2815/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 826/5238/17, від 26 березня 2020 року у справі №826/27738/15.

Варто відмітити, що з наданих договорів вбачається, що з боку ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» наявні підписи у вигляді алфавітно-цифрової послідовності з латинськими літерами та цифрами. Також у матеріалах справи наявна Додаткова угода № 2 від 30.08.2019 до Договору позики № 85486 від 27.06.2019, що належно підписана позичальником алфавітно-цифровою послідовністю з латинськими літерами та цифрами (f62v0q0) та свідчить про можливість організації інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» з електронним підписом електронних договорів одноразовим ідентифікатором відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію».

Враховуючи, що підписання договорів, що досліджувались відповідачем, здійснено підписом з одноразовим ідентифікатором у вигляді лише цифрової послідовності, суд прийшов до висновку, що відповідачем зроблено правильний висновок, що недотримання позивачем вимог щодо накладення на електронний документ підпису, визначеного статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію», призвело до порушення визначеного Законом України «Про електронну комерцію» порядку вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем.

Твердження позивача стосовно відсутності у Закону України «Про електронну комерцію» статусу закону, що регулює діяльність з надання фінансових послуг, та неможливості застосування Нацкомфінпослуг заходів впливу за його порушення не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, в тому числі і на затверджених Постановою Кабінету Міністрів України Ліцензійних умовах провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів) від 07.12.2016 № 913 (чинній на момент виникнення спірних правовідносин), якими встановлений вичерпний перелік вимог, обов`язкових для виконання ліцензіатом, тобто TOB «ФК «ГЕЛЕКСІ».

А саме, такими Ліцензійними умовами закріплено, що надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту, є фінансовою послугою, якщо така послуга надана на підставі кредитного договору або іншого договору, який має всі ознаки кредитного договору, визначені статтею 1054 Цивільного кодексу України (п. 8 Ліцензійних умов).

До фінансових послуг, щодо яких існує спеціальне законодавство, Закон України № 675-VIII застосовується лише в частині правочинів, вчинених в електронній формі, яка не суперечить спеціальному законодавству, що регулює здійснення фінансових послуг (п. 42 Ліцензійних умов).

Крім того, відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 2 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», цей Закон регулює відносини, що виникають між учасниками ринків фінансових послуг під час здійснення операцій з надання фінансових послуг. Фінансові установи в Україні діють відповідно до цього Закону з урахуванням норм законів України, які встановлюють особливості їх діяльності.

Таким чином, фінансова компанія, яка має ліцензії на право надавати фінансові послуги, в тому числі на умовах фінансового кредиту, повинна керуватись і Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», у разі порушення законодавства про фінансові послуги, нормативно-правових актів національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, Нацкомфінпослуг застосовує заходи впливу та накладає адміністративні стягнення.

Відповідно до ст. 39 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», у разі порушення законів та інших нормативно-правових актів, що регулюють діяльність з надання фінансових послуг, національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, застосовує заходи впливу відповідно до закону.

Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, обирає та застосовує заходи впливу на основі аналізу даних та інформації стосовно порушення, враховуючи наслідки порушення та наслідки застосування таких заходів.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст.40 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Нацкомфінпослуг може застосовувати такий захід впливу, як зобов`язати порушника вжити заходів для усунення порушення та/або вжити заходів для усунення причин, що сприяли вчиненню порушення.

Згідно до абз. 6 ч. 1.5. розділу І Положення про застосування Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, заходів впливу за порушення законодавства про фінансові послуги, затвердженого розпорядженням Нацкомфінпослуг від 20.11.2012 № 2319 (чинним на момент виникнення спірних правовідносин), інформація про ознаки правопорушення законодавства про фінансові послуги може міститься в зверненнях громадян та матеріалах, отриманих на письмову вимогу Нацкомфінпослуг про надання необхідних документів та інформації.

Відповідно до п. 1 ч. 2.1. Розділу II вказаного Положення № 2319, Нацкомфінпослуг може застосовувати такі заходи впливу як зобов`язати порушника вжити заходів для усунення порушення.

Згідно до п. 1 ч. 2.2. Положення № 2319, рішення про зобов`язання порушника вжити заходів для усунення порушення оформляється письмовим розпорядженням (приписом) Нацкомфінпослуг. Метою застосування даного заходу впливу є усунення особою у визначений у розпорядженні (приписі) строк виявлених порушень законодавства про фінансові послуги.

За таких обставин, враховуючи встановлене порушення позивачем частини першої статті 6 Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», застосування до позивача оскаржуваним розпорядженням заходів впливу у вигляді зобов`язання вжити заходів для усунення порушення є правомірним.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).

Частинами 1 та 2 ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно ст. 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У відповідності до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 20.05.2019 (справа № 417/3668/17).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.

Враховуючи, що адміністративний позов задоволенню не підлягає, то судові витрати позивачу не відшкодовуються.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 9, 72-78, 241-246, 250 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову від 22.07.2020 Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ГЕЛЕКСІ» - відмовити повністю.

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Текст рішення у повному обсязі складено 12.10.2022.

Головуючий суддя К.С. Пащенко

Суддя К.Ю. Гарник

Суддя І.О. Іщук