Рішення № 106764333, 14.10.2022, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Шарко Л.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова Група "ТАС" звернулось до господарcького суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з Акціонерного товариства "Страхова компанія "Мега-Гарант", м. Харків страхове відшкодування на підставі направленої заяви про виплату від 02.09.21р. за вих. №04090/9220 в сумі 109763,00 грн., яка складається з: 105716,80 грн. - основного боргу; 2934,00 грн. - пені; 634,30 грн. - інфляційні втрати; 477,90 грн. - 3% річних. Судові витрати просить покласти на відповідача.

Ухвалою суду від 07.02.22р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі №922/440/22 без повідомлення учасників справи.

21.02.22р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти позову заперечує в повному обсязі.

Згідно зі ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст.252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Положеннями частини 8 статті 252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив наступне.

14.07.2021 року о 08:20 год. в м. Кам`янське водій ОСОБА_1 керував автомобілем ВАЗ 21011, держ. номер НОМЕР_1 на перехресті пр. Гімназичний. 19 та вул. Пушкінська, не був уважним, не дотримався безпечної дистанції та здійснив зіткнення з автомобілем Тоуоtа, держ. номер НОМЕР_2 . під керуванням ОСОБА_2 , який рухався попереду. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п.п.2.3. 12.1. 13.1 Правил дорожнього руху.

Постановою Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 04.08.21р. ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Внаслідок зазначеної ДТП було пошкоджено транспортний засіб Тоуоtа - держ. номер НОМЕР_2 . Вказаний автомобіль був застрахований Приватним акціонерним товариством «Страхова Група «ТАС» за Договором добровільного страхування наземного транспорту №FО-00854440 від 30.11.20 р. Одним із страхових випадків за цим Договором є настання «страхового ризику «ДТП».

Розмір матеріального збитку визначений згідно Рахунку №1, Наряд-Замовлення №3887 від 04.08.2021 р. ФОН ОСОБА_3 та Акту вико наних робіт від 25.08.2021 р. та становить 108316,80 грн.

АТ "СГ "ТАС" (приватне) відповідно до статті 25 Закону України "Про страхування", на підставі страхового акту № 22205/05/921 від 09.08.21р. та згідно умов Договору добровільного страхування, здійснило виплату страхового відшкодування в розмірі 108316,80 грн.

Цивільна відповідальність ОСОБА_1 , як водія автомобіля ВАЗ 21011 держ.номер НОМЕР_1 на момент ДТП була застрахована в АТ "СК "МЕГА-ГАРАНТ" за полісом ОСЦПВ №АР/1786314, що підтверджується витягом з Централізованої бази даних МТСБУ.

Франшиза згідно полісу складає: 2600,00 грн.

Ліміт відповідальності страховика за матеріальну шкоду становить 130000,00 грн.

У зв`язку з укладенням полісу страхування цивільно-правової відповідальності №АР/1786314 відповідач взяв на себе обов`язок відшкодувати шкоду, завдану майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу ВАЗ 21011 держ.номер НОМЕР_1 . Отже, після виплати страхового відшкодування у АТ "СГ "ТАС" (приватне) виникло право вимоги до АТ "СК "МЕГА-ГАРАНТ" з відшкодування завданої шкоди в розмірі 108316,80 гри - 2600,00 грн. = 105716, 80 грн.

З метою досудового врегулювання спору, 02 вересня 2021 року відповідачу була направлена заява на виплату страхового відшкодування внх.№04090/9220 з необхідними документами для прийняття рішення, відповідно до вимог встановлених ЗУ "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів", яку відповідач отримав 07 вересня 2021 р. (згідно повідомлення про вручення).

Як вказує позивач, відповідач зобов`язаний був прийняти рішення про виплату страхового відшкодування до 08.12.20 року.

Станом на дату подання позовної заяви вищезазначена претензія не задоволена, відповіді та листа про відмову у виплаті страхового відшкодування на адресу АТ "СГ "ТАС" (приватне) від Відповідача не надходило, що змусило АТ "СГ "ТАС" (приватне) звернутися за захистом своїх прав до суду.

Заперечуючи проти позову, відповідач у відзиві, зокрема вказує про те, що останній був позбавлений можливості визначення розміру заподіяної шкоди власнику Тоуоtа держ. номер НОМЕР_2 , оскільки на момент звернення позивача до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування, даний автомобіль вже було відремонтовано, тобто відповідач був позбавлений можливості визначити розмір збитку.

Відповідач зазначає, що оскільки не надані до суду докази відновлювального ремонту та не проведено експертизу для визначення вартості заподіяного матеріального збитку, тому відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову у повному обсязі, судові витрати не покладати на відповідача.

Також, відповідач вказує, що позивач, виплативши потерпілій особі страхове відшкодування за договором добровільного страхування (КАСКО) отримав право вимоги до відповідача, який є страховиком винної у ДТП особи, з урахуванням положень ЗУ "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", тобто за вирахуванням коефіцієнта зносу деталей, ПДВ та з вирахуванням франшизи, проте, оскільки до суду не надано висновків товарознавчої експертизи стосовно визначення вартості матеріального збитку та відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля, на переконання відповідача, позивачем не доведено обґрунтованості заявленої до стягнення з відповідача суми.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Дана норма кореспондується з положеннями ст. 979 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), якою визначено, що за договором страхування страховик зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно з п.3 ч.1 ст. 20 Закону України "Про страхування" страховик зобов`язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Статтею 9 Закону України "Про страхування" передбачено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. Розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

У ч.1 ст.25 Закону України "Про страхування" визначено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

У справі, що розглядається, спір виник між двома страховими компаніями щодо відшкодування витрат, понесених у зв`язку із виплатою коштів за договором добровільного майнового страхування.

Слід звернути увагу на норми ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування", відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов`язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов`язанні.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов`язків свого попередника.

Відповідно, заміною кредитора деліктне зобов`язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов`язок із відшкодування шкоди не виконала.

Таким чином, страхувальник, який зазнав майнової шкоди в деліктному правовідношенні, набув право вимоги відшкодування до заподіювача. У зв`язку з виплатою страхового відшкодування до страховика перейшло право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов`язанні є потерпілий) до заподіювача у межах фактичних витрат.

Враховуючи викладене, правовідносини, що виникли між сторонами у даній справі є суброгацією.

Аналогічні правові висновки виклалені в Постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/2603/17 від 04 липня 2018 року; постанові Верховного Суду у справі № 910/171/17 від 02 жовтня 2018 року.

Так, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи (ст. 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").

Відповідно до положень ст. 29 ЗУ "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Отже, відповідно до вищенаведених норм чинного законодавства, позивач після виплати страхового відшкодування, отримав право зворотної вимоги до відповідача, як страховика цивільно-правової відповідальності особи, винної у скоєнні ДТП, згідно поліса №ОСЦПВ №АР/1786314.

02.09.21р. позивач звернувся до відповідача з заявою на виплату (страхового) відшкодування №04090/9220, та яка була отримана відповідачем 07.09.21р., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Проте, зазначена заява була залишена відповідачем без задоволення.

У відзиві на позовну заяву відповідач стверджує, що останній був позбавлений можливості визначення розміру заподіяної шкоди власнику Тоуоtа держ. номер НОМЕР_2 , оскільки на момент звернення позивача до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування, даний автомобіль вже було відремонтовано, тобто відповідач був позбавлений можливості визначити розмір збитку. Також, за твердженнями відповідача, позивач, виплативши потерпілій особі страхове відшкодування за договором добровільного страхування (КАСКО) отримав право вимоги до відповідача, який є страховиком винної у ДТП особи, з урахуванням положень ЗУ "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", тобто за вирахуванням коефіцієнта зносу деталей, ПДВ та з вирахуванням франшизи, проте, оскільки до суду не надано висновків товарознавчої експертизи стосовно визначення вартості матеріального збитку та відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля, на переконання відповідача, позивачем не доведено обґрунтованості заявленої до стягнення з відповідача суми. Таким чином, відповідач зазначає, що позивачем не доведено обґрунтованості заявленої до стягнення з відповідача суми.

Суд не приймає вищезазначені твердження відповідача, у зв`язку з наступним.

Відповідно до п.9.4 ст.9 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", страхові виплати за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені в договорі страхування.

Відповідно до абз. 18 cт. 2 Закону України "Про страхування", франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування. Відповідно до п. 12.1 ст. 12 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 % від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Вартість відновлювального ремонту розраховується відповідно до Методики товарознавчої експертної оцінки колісних транспортних засобів.

Відповідно до п. 7.38. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, значення Ез (коефіцієнт фізичного зносу) приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує: 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД; 7 років - для інших легкових КТЗ.

Відповідно до пп.б) п.7.39 вище зазначеної Методики винятками стосовно використання зазначених вимог є: складові частини кузова та оперення кузова, кабіни, рами КТЗ відновлювали ремонтом (крім випадків, що однозначно свідчать про усунення експлуатаційних пошкоджень (наприклад, усунення сколів ЛФП на лицьових поверхнях кузова, усунення деформації методом видалення вм`ятин без пофарбування складової частини)).

Відповідно до п. 2.4. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).

Згідно поліса ОСЦПВ №АР/1786314 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, передбачає франшизу в розмірі 2600,00 грн. та страхову суму (ліміт відповідальності) за шкоду, спричинену майну - 130000,00 грн.

З огляду на те, що сума франшизи за страховим полісом ОСЦПВ №АР/1786314 склала 2600,00 грн. сума страховою відшкодування, належного з відповідача до сплати позивачу складає: 108 316,80 грн. – 2 600,00 грн. = 105716, 80 грн.

У відзиві на позовну заяву, відповідач посилається на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 753/21177/16-ц та Постанові Верховного суду від 03.06.21р. по справі №461/2217/19 відповідно до яких визначення розміру матеріального збитку при настанні страхового випадку повинно бути підтверджено належним засобом доказування, зокрема, звітом (актом) про оцінку майна, який повинен відповідати вимогам Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність" та Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/2092, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за № 1074/8395 (з відповідним змінами).

Проте, як вбачається з вищевикладеного, позивачем, при здійсненні визначення розміру матеріального збитку при настанні страхового випадку було застосовано норми Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та вартість відновлювального ремонту було розраховано відповідно до Методики товарознавчої експертної оцінки колісних транспортних засобів, у зв`язку з чим, дії позивача щодо встановлення вартості відновлювального ремонту не суперечать правовим висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 753/21177/16-ц та Постанові Верховного суду від 03.06.21р. по справі №461/2217/19, на які посилається відповідач.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на правову позицію, яка міститься в постанові Верховного суду від 15.04.2015 року у справі № 910/7163/14, у якій, зокрема зазначено таке: "...Господарські суди обґрунтовано визнали, що Законами України "Про страхування" та "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не передбачено зобов`язання страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування тільки в розмірі суми, встановленої звітом про оцінку транспортного засобу, оскільки цей звіт є попередній оціночним документом, що визначає можливу, але не остаточну суму, необхідну для відновлення транспортного засобу...".

Таким чином, відсутність обов`язкового проведення товарознавчої експертизи для встановлення вартості відновлювального ремонту підтверджується вищевикладеним, що, також, підтверджує правомірність здійснення відповідного розрахунку у відповідності до Методики товарознавчої експертної оцінки колісних транспортних засобів.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що норма частини 1 статті 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", яка передбачає відшкодування страховиком саме оціненої шкоди, не встановлює імперативного обов`язку щодо проведення такої оцінки саме суб`єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", а отже, така оцінка може бути здійснена на підставі рахунку СТО чи акту виконаних робіт. Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові у справі № 910/22886/16 від 01.02.2018.

Враховуючи вищевикладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді усіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлена позивачем вимога про стягнення страхового відшкодування в розмірі 105716,80грн., є обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та підлягає задоволенню.

Частиною 1 статті 612 ЦК України унормовано, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді усіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлена позивачем вимога про стягнення страхового відшкодування в розмірі 105716,80 грн., є обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат у розмірі 634,30 грн. та 3 % річних у розмірі 477,90 грн., суд зазначає наступне.

Приписами статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Так, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 статті 626 ЦК України).

За змістом наведених норм закону нарахування трьох процентів річних та інфляційних нарахувань входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Правовідносини, в яких страховик у разі настання страхового випадку зобов`язаний здійснити страхову виплату, є грошовим зобов`язанням, а тому правовідносини з відшкодування шкоди, які склалися між сторонами у справі, також є грошовим зобов`язанням. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 910/12028/17 від 20.04.2018.

Перевіривши правомірність та правильність нарахування позивачем 3 % річних у розмірі 477,90 грн. та інфляційних втрат у розмірі 634,30 грн. суд встановив, що дані нарахування не суперечать вимогам чинного законодавства, обставинам справи, розрахунок виконано арифметично вірно, у зв`язку з чим позовна вимога щодо стягнення зазначених сум 3% річних та інфляційних втрат є обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

Вирішуючи вимогу про стягнення пені у розмірі 2934,00 грн., суд зазначає наступне.

За змістом статей 610, 611, 612 ЦК України невиконання зобов`язання є порушенням зобов`язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина перша статті 548 ЦК України).

Положеннями частини 2 статті 193, частини 1 статті 216 та частини 1 статті 218 ГК України передбачено, що за порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною 2 статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина 1 статті 230 ГК України).

За приписами статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання, як пеня та її розмір встановлено частиною 3 статті 549 ЦК України, частиною 6 статті 231 ГК України, статтями 1,3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та частиною 6 статті 232 ГК України.

За змістом статті 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Статтею 992 ЦК України передбачено, що у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати, страховик зобов`язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.

Відповідно до п. 36.5 статті 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

Перевіривши правомірність та правильність здійсненого позивачем розрахунку пені у розмірі 2934,00 грн., суд встановив, що дане нарахування також не суперечить вимогам чинного законодавства, обставинам справи, розрахунок виконано арифметично вірно, у зв`язку з чим позовна вимога щодо стягнення пені у розмірі 2934,00 грн. визнається судом обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та підлягає задоволенню.

Згідно з вимогами статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд зазначає, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Разом з тим, з`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі. Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Отже, враховуючи фактичні обставини справи, наведені норми законодавства та наявну в матеріалах справи сукупність належних та допустимих доказів, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннями статті 129 ГПК України, та враховуючи висновки суду про задоволення позову, покладає судові витрати зі сплати судового збору на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 12, 20, 46, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Акціонерного товариства "Страхова компанія "Мега-Гарант" (61057, м. Харків, вул. Донця-Захаржевського, буд. 6/8, код ЄДРПОУ 30035289) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова Група "ТАС" (03117, м. Київ, проспект Перемоги, буд.65, код ЄДРПОУ 30115243) 105716,80грн.-основного боргу; 2934,00грн. пені; 634,30 грн. - інфляційні втрати; 477,90 грн. - 3% річних та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2481,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку для оскарження. Зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції, або до суду першої інстанції відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повне рішення складено "14" жовтня 2022 р.