Рішення № 106762321, 14.10.2022, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 жовтня 2022 р. Справа № 480/3168/22

Сумський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Шевченко І.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа - Сумський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Міністерство оборони України (далі - відповідач, Міністерство оборони України), в якій просила:

1) визнати протиправним та скасувати рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової допомоги та компенсаційних сум у вигляді протоколу від 09 грудня 2021 року № 186 про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 ;

2) зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв`язку з отриманням військовослужбовцем захворювання під час виконання нею обов`язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності (20%) без встановлення їй інвалідності.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю рішення комісії Міноборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначення і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленого протоколом про відмову у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги від 09.12.2021 №186, з підстав, що позивача звільнено з військової служби 19.02.2021, а ступінь втрати працездатності у зв`язку із захворюваннями, пов`язаними з захистом Батьківщини встановлено 01.10.2021, тобто понад тримісячний термін після звільнення з військової служби, встановлений пунктом 7 частини 2 статті 16 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”. Позивач зазначає, що відповідачем не враховано те, що наявність хвороб, які були причиною її звільнення зі служби, пов`язані із захистом Батьківщини встановлена довідкою військово-лікарської експертної комісії від 05.10.2021 №121953 і саме після її отримання 05.10.2021 вона у 3-місячний строк звернулась із заявою про виплату допомогу до відповідача.

Наголошує на тому, що відповідно до п.3 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою КМУ від 25.12.2013 № 975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності - дата, зазначена у довідці медико - соціальної експертної комісії.

Відтак, позивач вважає, що з дати, зазначеної у довідці МСЕК, у неї виникло право на отримання одноразової грошової допомоги.

Крім того, наголосила, що вона своєчасно, після отримання 05.10.2021 року довідки МСЕК №121953 від 05.10.2021, 07.10.2021 звернулась з відповідною заявою до відповідача, у передбачені законом строки, а інших підстав для відмови не вбачається.

Ухвалою суду від 06.05.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Крім того, вказаною ухвалою суду до участі у розгляді справи було залучено як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Сумський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (далі - третя особа, Сумський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки) та встановлено йому строк для подання пояснень на позовну заяву.

Представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому заперечував право позивача на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки абзацом 3 пункту 2 Постанови КМУ від 25.12.13 № 975 (в редакції як станом на час встановлення позивачу ступеня втрати професійної працездатності - 01.10.2021, так і станом на час звернення із заявою про призначення і виплату одноразової грошової допомоги 07.10.2021) визначено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги: допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Відповідно до абзацу 4 п.3 Порядку № 975 (в редакції як станом на час встановлення позивачу ступеня втрати професійної працездатності - 01.10.2021, так і станом на час звернення із заявою про призначення і виплату одноразової грошової допомоги 07.10.2021) днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Отже, як вбачається з матеріалів справи, відповідно до Довідки МСЕК серії 10 ААА №121953 від 01.10.2021, ступінь втрати професійної працездатності позивачу було встановлено саме 01.10.2021, а тому при вирішенні питання щодо виплати позивачу одноразової грошової допомоги необхідно керуватися законодавством, що діяло станом на цей день, а саме Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та Порядком № 975 в редакції станом на 01.10.2021.

Враховуючи те, що позивач була звільнена з військової служби з 19.02.2021, а ступінь втрати професійної працездатності позивачу було встановлено 01.10.2021, тобто вже після збігу трьох місяців після звільнення з такої служби, то вважає, що права на отримання одноразової грошової допомоги позивач не має.

Таким чином, на момент встановлення позивачу ступеня втрати професійної працездатності, чинним законодавством України не було передбачено виплати одноразової грошової допомоги звільненим військовослужбовцям військової служби за контрактом у разі встановлення останнім ступеня втрати професійної працездатності після спливу трьохмісячного строку після звільнення зі служби, а тому позивачем було невірно застосовані положення законодавства, через що останній не має права на отримання одноразової грошової допомоги.

Просив у задоволенні вимог відмовити.

Станом на сьогодні позивачем не подано до суду відповіді на відзив, а третьою особою - пояснення на позовну заяву.

Дослідивши наявні матеріали справи, заяви по суті справи, з`ясувавши всі фактичні обставини справи та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що позивач проходила військову службу за контрактом у Збройних Силах України.

Наказом командира 58 окремої мотопіхотної бригади оперативного командування “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ” (по особовому складу) від 02.02.2021 №24-рс була звільнена з військової служби у запас та наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 19.02.2021 № 52 виключена із списків особового складу військової частини з 19.02.2021 (а.с.10).

Згідно довідки № 52 від 28 січня 2021 року госпітальної військово - лікарської комісії військової частини НОМЕР_2 (ГВЛК в/ч НОМЕР_2 ) проведено медичний огляд ОСОБА_1 та встановлено захворювання Так пов`язане з проходженням військової служби (а.с.11).

Згідно з витягу з протоколу засідання 12 Регіональної військово - лікарської комісії № 312 від 09.06.2021 - Захворювання ОСОБА_1 - ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини. Причинний зв`язок захворювань за довідкою ГВЛК в/ч НОМЕР_2 від 28.01.2021 № 52 - відмінити (а.с.12).

Згідно Довідки МСЕК серії 10 ААА № 121953 від 01.10.2021 позивачу було встановлено ступінь втрати професійної працездатності у відсотках: 20%, внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини (а.с.13).

Позивач 07.10.2021 звернулася до Шосткинського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки із заявою про отриманням одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням 20% втрати працездатності у зв`язку з захворюванням, пов`язаним із захистом Батьківщини (а.с.36), до якої було додано копії паспорту, РНОКПП, довідки МСЕК, посвідчення УБД, довідки про участь в АТО, витягу з протоколу ВЛК, військового квитка.

Втім, витягом з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 09.12.2021 №186 п.16 відмовлено у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги на підставі пункту 7 частини другої статті 16 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” у зв`язку з тим, що заявника звільнено з військової служби 19.02.2021, а 01.10.2021 встановлено ступінь втрати працездатності внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини, тобто понад тримісячний термін після звільнення з військової служби (а.с.15, 37). При цьому, у витягу з протоколу вказано, що старшому солдату в запасі ОСОБА_1 , яку 19.02.2021 звільнено з військової служби та 01.10.2021 під час первинного огляду органами МСЕК встановлено 20% втрати працездатності внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини.

Шосткинським районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки було направлено вказаний витяг з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 09.12.2021 №186 п.16 (а.с.14).

Надаючи оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку із виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі – Закон України “Про військовий обов`язок і військову службу”) згідно із статтею 41 якого виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.

Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі Закон № 2011-XII) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Статтею 1 Закону № 2011-XII передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Частиною першою статті 16 Закону № 2011-XII встановлено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до частини дев`ятої статті 16-3 Закону № 2011-XII порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 затверджений Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок № 975), згідно із пунктом 11 якого військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи:

- заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності;

- завірену копію довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв`язку інвалідності чи втрати працездатності.

Відповідно до пункту 12 Порядку № 975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.

Згідно із п.13 Порядку № 975 керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.

Розпорядник бюджетних коштів у місячний строк після надходження всіх зазначених документів приймає рішення про призначення одноразової грошової допомоги або про відмову в її призначенні, або про повернення документів на доопрацювання (у разі, коли документи подано не в повному обсязі, потребують уточнення чи подано не за належністю) і надсилає зазначене рішення разом з документами уповноваженому органу для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, а в разі відмови чи повернення документів на доопрацювання - для письмового повідомлення заявника з обґрунтуванням мотивів відмови чи повернення документів на доопрацювання.

Відповідно до п. 15 Порядку № 975 рішення про відмову у призначенні грошової допомоги може бути оскаржено в установленому порядку.

При цьому, за приписами п.7 Порядку №975, у разі часткової втрати працездатності без установлення інвалідності одноразова грошова допомога виплачується залежно від ступеня втрати працездатності, який установлюється медико-соціальною експертною комісією, у розмірі, що визначається у відсотках, серед іншого від 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено ступінь втрати працездатності, - військовослужбовцю, який о т р и м а в поранення (контузію, травму або каліцтво), з а х в о р ю в а н н я п і д ч а с в и к о н а н н я н и м о б о в ' я з к і в в і й с ь к о в о ї служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності, а також особі, звільненій з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби.

Згідно із підпунктом 7 пункту 2 статті 16 Закону № 2011-XII, на який відповідач посилається в обґрунтування своєї позиції та прийняття оскаржуваного рішення, також передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання ним обов`язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, а т а к о ж особою, звільненою з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби.

Посилаючись на вказані норми представник відповідача вважає, що позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги, так як ступінь втрати працездатності внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини, був встановлений після спливу 3 місяців після звільнення ОСОБА_1 з військової служби.

Суд не погоджується з такими доводами, враховуючи те, що виходячи з приписів підпункту 7 пункту 2 статті 16 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується як у разі отримання військовослужбовцем захворювання під час виконання ним обов`язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності так і після звільнення особи з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби.

Втім насамперед вказана норма передбачає право на отримання спірної допомоги, якщо військовослужбовець отримав захворювання під час виконання ним обов`язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, при цьому днем виникнення п р а в а н а о т р и м а н н я такої допомоги у разі встановлення ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності дійсно відповідно до пункту 3 Порядку № 975, на який посилається відповідач, є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії саме від якої залежить розмір спірної допомоги (70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено ступінь втрати працездатності (п.2 статті 16-2 Закону № 2011-XII).

Як встановлено судом, позивача було звільнено з військової служби 19.02.2021 (а.с.10), однак, ще до звільнення - 28.01.2021 довідкою госпітальної ВЛК в/ч НОМЕР_2 було оглянуто позивача та за результатом медичного огляду було складено довідку №52, в якій зазначено висновок, що “Захворювання, ТАК, пов`язані з проходженням військової служби” (а.с.11). Тобто ще під час проходження військової служби було встановлено у позивача наявність захворювань.

Втім, вказаний причинний зв`язок захворювання не надав позивачу право на отримання спірної грошової допомоги відповідно до Закону № 2011-XII та Порядку №975, оскільки за приписами зазначених нормативно-правових актів таке право виникає лише якщо військовослужбовець отримав захворювання, п і д ч а с в и к о н а н н я н и м о б о в ' я з к і в в і й с ь к о в о ї служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності.

Однак, згодом позивач була оглянута 12 Регіональною військово-лікарською комісією, якій згідно із п. 2.4.2 глави 2 розділу І Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 р. N 402, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 р. за N 1109/15800 (далі – Положення), підпорядковуються усі позаштатні ВЛК регіону (до якої відноситься згідно із п. 2.6.1 Положення госпітальна ВЛК в/ч НОМЕР_2 ), де обстежуються, лікуються і проходять медичний огляд військовослужбовці.

При цьому, відповідно до п.2.4.5 Положення ВЛК регіону має право: оглядати військовослужбовців та інших осіб, зазначених у пункті 1.2 розділу I цього Положення; перевіряти роботу підпорядкованих ВЛК та давати їм роз`яснення з питань військово-лікарської експертизи; перевіряти організацію медичного огляду військовослужбовців та інших осіб у військових (цивільних) лікувальних закладах, військових частинах; приймати постанови згідно з Положенням, контролювати, розглядати, затверджувати, за наявності підстав не затверджувати, переглядати або скасовувати постанови підпорядкованих ВЛК.

На виконання своїх повноважень 12 Регіональною військово-лікарською комісією за результатом огляду 09.06.2021 ОСОБА_1 , було встановлено, що захворювання позивача “Так, пов`язані із захистом Батьківщини”, та відмінено причинний зв`язок встановленого позаштатною госпітальною ВЛК в/ч НОМЕР_2 за довідкою від 28.01.2021 №52 (в якому було вказано, що захворювання позивача пов`язано з проходженням військової служби (а.с.11,12). Вказане підтверджується копією витягу з протоколу засідання 12 Регіональної військово-лікарської комісії від 09.06.2021 №312.

На підставі вказаного протоколу 12 Регіональної військово-лікарської комісії від 09.06.2021 №312 Обласною медико-соціальної експертної комісії було складено довідку серії 10 ААА №121953 від 01.10.2021 в якій встановлено 20% втрати працездатності позивача у зв`язку з захворюванням, пов`язаним із захистом Батьківщини (а.с.13).

Виходячи з викладеного, суд зауважує, що встановлення позивачу ступеня втрати працездатності відбулося саме за наслідком отриманого захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини, що мало місце під час проходження військової служби в Збройних Силах за контрактом. За обставин цієї справи таке захворювання, враховуючи відміну 12 Регіональною військово-лікарської комісії висновку госпітальної ВЛК в частині причинного зв`язку захворювань, було виявлено у позивача ще до звільнення. Саме вказаний протокол 12 Регіональною військово-лікарської комісії, в якому зафіксовано висновок про те, що захворювання позивача пов`язані із захистом Батьківщини та які мали місце під час проходження військової служби і став підставою для встановлення ОСОБА_1 ступеня втрати працездатності. Отримавши відповідну довідку МСЕК 05.10.2021 позивач не зволікаючи, вже 07.10.2021 (а.с.36) звернулась з відповідною заявою до відповідача про виплату такої допомоги.

А відтак суд доходить висновку, що позивач у відповідності до підпункту 7 пункту 2 статті 16 Закону № 2011-XII має право на отримання одноразової грошової допомоги як військовослужбовець, що отримав захворювання під час виконання обов`язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності.

При вирішенні цієї справи судом враховано, що відповідно до ч.ч.1,2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів «доброго врядування» і «належної адміністрації» (встановлення процедури і її дотримання), частково співпадає з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до «якості» закону).

Наприклад, у пунктах 70-71 рішення по справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування», зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункт 120, «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), заява № 48939/99, пункт 128, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункт 72, «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, «Тошкуца та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), пункт 119).

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland),заява № 10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), пункту 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункт 58, «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, пункт 40, «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, пункт 67). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (наприклад, рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), пункту 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (зазначені вище рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункт 53 та «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), пункт 38).

Тобто з а о б с т а в и н цієї справи «п о м и л к а державного органу» у вигляді рішення госпітальної ВЛК в/ч НОМЕР_2 , що не давала позивачу можливості скористатись правом на отримання спірної допомоги та потреба виправити таку минулу «помилку» шляхом відміни помилкового причинного зв`язку 12-ю Регіональною ВЛК н е п о в и н н а непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу.

Також слід вказати, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (див. рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).

Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).

Окремо в Рішенні від 6 квітня 2022 року N 1-р(II)/2022 у справі №3-192/2020(465/20) за конституційною скаргою ОСОБА_2 щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 4 статті 16 3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (справа про посилений соціальний захист військовослужбовців) Конституційний Суд України зробив висновок, що конституційний обов`язок держави щодо забезпечення посиленого соціального захисту військовослужбовців (статті 17, 46 Конституції України) є значущішим, ніж будь-які цілі, досягнення яких законодавець визначав як підставу для запровадження обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги у збільшеному розмірі при зміні групи інвалідності, збільшенні відсотка втрати працездатності часовими рамками.

В Рішенні також відмічено, що “Конституційний Суд України зважає на те, що військовослужбовці, з урахуванням специфіки служби, піддаються екстремальним критичним навантаженням, які мають значний негативний вплив (екстремальний психогенний вплив) на особистість та за своїми наслідками вимагають надання психологічної допомоги та здійснення реабілітації. Визначено, що посттравматичний стресовий розлад може виникнути як відстрочена або затяжна реакція на кризову подію чи ситуацію загрозливого або катастрофічного характеру та може спровокувати виникнення дистресу (наказ Міністерства оборони України "Про затвердження Положення про психологічну реабілітацію військовослужбовців Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, які брали участь в антитерористичній операції, здійснювали заходи із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях чи виконували службові (бойові) завдання в екстремальних умовах" від 9 грудня 2015 року N 702, зі змінами).

Конституційний Суд України зауважує, що згідно з Міжнародною класифікацією хвороб (ICD-10 Version:2015) посттравматичний стресовий розлад позначається як такий, що "виникає як відстрочена або затяжна реакція на стресову подію або ситуацію (коротку або тривалу) виключно загрозливого або катастрофічного характеру, яка, ймовірно, спричинить поширений дистрес майже у кожного <...>. У невеликій частині випадків стан може мати хронічний перебіг протягом багатьох років з остаточним переходом до стійкої зміни особистості".

Отже, Конституційний Суд України вважає невиправданим законодавчо обмежувати часовими рамками (строком у два роки) настання причиново-наслідкового зв`язку між пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), отриманим особою під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням нею обов`язків військової служби, та динамікою стану здоров`я. Такий правоприпиняльний (преклюзивний) строк має бути об`єктивно оцінений, обумовлений індивідуальним станом здоров`я кожної особи, яка отримала поранення (контузію, травму або каліцтво) під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням нею обов`язків військової служби, в межах розумного строку”. (п.п.5.3, 6.1).

Враховуючи, встановлені судом обставини у справі та досліджені докази, суд доходить висновку, що оскаржуване рішення прийняте без врахування всіх обставин у справі, а тому не може відповідати критеріям правомірності, визначених в ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак, з урахуванням ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає необхідним визнати таке рішення протиправним та скасувати, та зобов`язати відповідача призначити і виплати ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу внаслідок часткової втрати працездатності через захворювання, пов`язане із захистом Батьківщини , в порядку та розмірах встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Посилання відповідача на постанови Верховного Суду України від 12.02.2019 у справі №816/1458/18, від 17.05.2019 у справі №1640/2918/18 суд не приймає до уваги, оскільки такі стосуються правовідносин щодо призначення одноразової грошової допомоги військовослужбовцям саме строкової служби, а не як у цій справі - військовослужбовця який отримав захворювання, що мало місце саме під час військової служби за контрактом. Суд відмічає, що подібність правовідносин означає, зокрема, подібність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.

Тобто під час розгляду справи, судом встановлено, що обставини наведених вище справ та справи, що розглядається є відмінними.

При цьому суд вважає необхідним відмітити, що захист прав позивача саме в такий спосіб не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача, оскільки суд не втручається в дискреційні повноваження відповідача, не привласнює їх і не підміняє Міністерство оборони України, а лише зобов`язує відповідача вчинити певні дії, що повністю відповідає вимогам діючого законодавства.

Керуючись ст.ст. 90, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 255, 295, 297, п.15.5 Розділу VІІ Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Міністерства оборони України (пр-т Повітрофлотський, 6,м. Київ,03168, код ЄДРПОУ 00034022), третя особа - Сумський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (40030, м.Суми, вул.Г.Кондратьєва, буд.30, код ЄДРПОУ 08269552) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії – задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформлене п.16 протоколу від 09.12.2021 №186, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги внаслідок часткової втрати працездатності через захворювання, пов`язане із захистом Батьківщини.

Зобов`язати Міністерство оборони України призначити і виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу внаслідок часткової втрати працездатності через захворювання, пов`язане із захистом Батьківщини, в порядку та розмірах встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 14.10.2022.

Суддя І.Г. Шевченко