Рішення № 106762044, 12.10.2022, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Полтавський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді – Довгопол М.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області , Головно управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Стислий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі - ГУ ПФУ в Полтавській області) , Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (даді - ГУ ПФУ в Донецькій області), в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 163950019582 від 12.08.2022 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05.08.2022 з урахуванням норм чинного законодавства та висновків суду.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що рішення пенсійного органу про відмову в призначенні пенсії є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки позивачем надано всі необхідні документи для призначення пенсії, а посилання відповідача на недосягнення позивачем пенсійного віку, передбаченого частиною другою статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", є помилковим, оскільки до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Закону України "Про пенсійне забезпечення" з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 по справі №1-5/2018, відповідно до яких на пільгових умовах мають жінки мають право на пенсію за віком після досягнення 50 років.

2. Стислий зміст заперечень відповідача

У наданому до суду відзиві на позовну заяву представник ГУ ПФУ в Донецькій області заперечував проти позовних вимог та просив відмовити в їх задоволенні у повному обсязі, посилаючись на те, що ОСОБА_1 звернулася із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", однак, вік позивача на момент звернення складав 50 років, що не відповідає вимогам відповідного закону.

Представник ГУ ПФУ в Полтавській області у відзиві на позовну заяву заперечував проти позовних вимог та просив відмовити в їх задоволенні у повному обсязі, зазначивши, що заяву позивача про призначення пенсії розглянуто за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області, яким прийнято спірне рішення, натомість Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області не розглядалися подані позивачем документи на предмет визначення права на пенсію за віком з урахуванням пільгового стажу, тому звернені до нього позовні вимоги про зобов`язання повторно розглянути заяву позивача від 05.08.2022 є необґрунтованими. Крім того зауважував, що норми статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" є чинними, не визнані не конституційними та не скасовані, а тому позивач набуде право виходу на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 після досягнення 55 років.

3. Процесуальні дії по справі

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 12.09.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України.

ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини справи та відповідні правовідносини.

ОСОБА_1 звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії від 05.08.2022 (зареєстровано за № 5085) /а.с. 58/.

До заяви додано: копію паспорта громадянина України /а.с. 60-62/, копію свідоцтва про шлюб /а.с. 63/, копію трудової книжки НОМЕР_1 від 12.06.1990 /а.с. 64-67/, копію диплому НОМЕР_2 / від 01.07.1991 /а.с. 48 зворотній бік/, копію довідки Приватного акціонерного товариства "Кременчуцький завод технічного вуглецю" від 25.07.2022 № 01-16/668 про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній /а.с. 51/, та копію наказу ВАТ "Кременчуцький завод технічного вуглецю" "Про результати атестації робочих місць" від 18.08.2004 № 466 /а.с. 53-55/ та копію наказу ВАТ "Кременчуцький завод технічного вуглецю" "Про результати атестації робочих місць за умовами праці" від 03.08.2009 № 352 /а.с. 55 зворотній бік - 57/.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 12.08.2022 № 163950019582 відмовлено ОСОБА_1 в призначенні дострокової пенсії за віком на пільгових умовах у зв`язку з недосягненням пенсійного віку, передбаченого частиною другою статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Позивач, вважаючи рішення про відмову в призначенні пенсії на пільгових умовах протиправним, звернулася до суду з цим позовом.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначаються Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).

Статтею 8 Закону №1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

За приписами пункту 1 частини 1 статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Згідно із частиною першою статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.

Відповідно до положень частин 1, 4 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.

Пунктом 2 Розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV передбачено, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.

Частиною 1 статті 114 Закону України №1058-IV визначено, що право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України №1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Згідно з пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII від 5 листопада 1991 року (далі - Закон № 1788-ХІІ) в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;

жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, статтю 13 Закону № 1788-ХІІ викладено в іншій редакції, зокрема, пунктом «б» зазначеної статті передбачено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).

Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;

жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв`язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.

У зв`язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлює право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).

При цьомк наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах, а також загального страхового стажу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 у справі № 360/3611/20.

ІV. ВИСНОВКИ СУДУ

Системний аналіз наведених норм законодавства свідчить, що умовами для призначення жінці пільгової пенсії за віком за Списком 2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ, є: 1) досягнення 50-річного віку; 2) зайнятість повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці 3) наявність страхового стажу не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; 4) проведення атестації робочих місць.

При цьому у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV, що узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 у зразковій справі № 360/3611/20.

Із рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 12.08.2022 № 163950019582 слідує, що гр. ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв`язку з недосягненням пенсійного віку передбаченого частиною другою статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а саме 55 років /а.с. 67 зворотній бік - 68/.

Суд зазначає, що позивачу ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на момент звернення до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії (05.08.2022) виповнилося 50 років.

Відповідно до записів трудової книжки позивача /а.с. 64-67/ ОСОБА_1 розпочала трудову діяльність на роботах, які дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах з 29.04.2009.

Враховуючи наведені судом висновки стосовно релевантного у цих правовідносинах законодавства, суд зазначає, що обґрунтування пенсійним органом рішення від 12.08.2022 № 163950019582 положеннями статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» є безпідставним, як і посилання відповідача у відзиві на ці норми.

Посилання відповідача на набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 № 2148-VIII суд відхиляє, оскільки дані зміни внесено раніше ухвалення Конституційним Судом України рішення № 1-р/2020 від 23 січня 2020 року. Тому відсутні підстави стверджувати про повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України раніше визнав неконституційним.

Отже, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 12.08.2022 № 163950019582, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, є необґрунтованим, прийнятим без урахування обставин, які мали значення для його прийняття, а тому підлягає визнанню протиправним та скасуванню, а позовні вимоги у відповідній частині - задоволенню.

Обираючи належний та ефективний спосіб захисту прав позивача, суд враховує наступне.

Згідно з абзацом 13 пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 № 13-1), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 №22-1 (у редакції постанови Пенсійного фонду від 16.12.2020 №25-1) /далі - Порядку №22-1/, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Відповідно до абзацу 1 пункту 4.10 Порядку №22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

З огляду на те, що у спірних відносинах компетентним органом для розгляду заяви позивача про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання, є Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, то саме цей орган і має завершити процедуру перерахунку.

Враховуючи наведене вище, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд, з урахуванням частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за необхідне зобов`язати ГУ ПФУ в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05.08.2022 з урахуванням висновків суду.

Водночас позовні вимоги, щодо зобов`язання ГУ ПФУ в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05.08.2022 з урахуванням норм чинного законодавства та висновків суду задоволенню не підлягають, оскільки належним відповідачем в даній справі є ГУ ПФУ в Донецькій області.

Отже, позовні вимоги належить задовольнити частково.

V. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Водночас, як визначено частиною восьмою цієї статті, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Згідно із підпунктом 2 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру фізичною особою встановлюється ставка судового збору в розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

В силу положень частини першої статті 4 вказаного Закону, судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2022 року - 2481 гривні.

Таким чином, за подання даного позову позивач повинен був сплатити 992,40 грн.

Разом з тим, позивачем при зверненні до суду з даним позовом сплачено судовий збір у розмірі 1984,80 грн, що підтверджується квитанцією № 1 від 01.09.2022.

Оскільки передумовою для виникнення цього спору є протиправні дії відповідача, суд вважає за необхідне компенсувати судові витрати позивача у повному розмірі.

Таким чином, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Донецькій області на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 992,40 грн.

При цьому відповідно до положень пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" у разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду.

До позовної заяви позивачем долучені документи щодо витрат на правничу допомогу, оцінюючи які, суд зазначає наступне.

За змістом частин 2 - 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частинами 6, 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Крім того, як визначено частиною дев`ятою статті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" №5076-VI передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 28.12.2020 у справі №640/18402/19.

Частиною другою статті 6 КАСУ передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

При визначенні відшкодування витрат на суму гонорару адвоката, суд виходить з реальності адвокатських витрат (чи мали місце ці витрати, чи була в них необхідність), а також розумності їх розміру. Такі критерії застосовує Європейській суд з прав людини. У справі "East/West Allianse Limited" суд зазначив, що заявник має право на компенсацію судових витрат, тільки якщо буде доведено, що такі витрати фактично мали місце, були неминучі, а їх розмір є обґрунтованим.

У справі "East/West Alliance Limited проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі Ботацці проти Італії (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

На підтвердження складу та розміру понесених витрат на правничу допомогу позивачем подано копію договору про надання правової допомоги № 58-22 від 01.09.2022 /а.с. 28/, копію акту приймання-передачі наданих послуг від 06.09.2022 /а.с. 29/, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю /а.с. 30/, квитанцію № 3 від 01.09.2022 /а.с. 32/.

Згідно з пунктом 3.1 Договору № 58-22 від 01.09.2022 за правову допомогу, передбачену в п.п. 1.2 договору клієнт сплачує адвокату винагороду (гонорар) в сумі 1500,00 грн.

Відповідно до акту приймання-передачі наданих послуг від 06.09.2022 /а.с. 29/ адвокатом надані наступні послуги: 1) надання правової допомоги, яка полягає у наданні правової консультації (п. 1 ч. 1 ст. 19 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність") 0,5 год. - 300,00 грн; 2) надання правової допомоги, яка полягає у підготовці адміністративного позову про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 163950019582 від 12.08.2022 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 (п. 2 ч. 1 ст. 19 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність") 2 год. - 1200,00 грн.

Суд з огляду на умови договору про надання правової допомоги, дійшов висновку, що в даній конкретній справі витрати на правову допомогу в сумі 1500,00 грн є реальними, документально підтвердженими та співмірними із предметом спору та значенням справи для сторін.

Отже, суд, з урахуванням відсутності клопотання відповідача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, дійшов висновку, що витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1500,00 грн належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Донецькій області

Керуючись статтями 2, 3, 6-10, 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (вул. Олекси Тихого, 6, м. Краматорськ, Донецька область, 84306, ідентифікаційний код 13486010), Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Соборності, 66, м. Полтава, Полтавська область, 36014, ідентифікаційний код 13967927), про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 163950019582 від 12.08.2022 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05.08.2022 про призначення пенсії з урахуванням висновків суду.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 992,40 грн (дев`ятсот дев`яносто дві гривні сорок копійок) та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1500,00 грн (одна тисяча п`ятсот гривень нуль копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.