Рішення № 106761548, 14.10.2022, Київський окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 жовтня 2022 року справа №320/4237/22

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України в Київській області про визнання протиправними дій, скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення коштів.

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Національної поліції України в Київській області, у якому просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції в Київській області під час проведення службового розслідування відносно позивачки;

- скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Київській області №64 о/с від 07.04.2022;

- визнати незаконним і скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Київській області №66 о/с від 11.04.2022 про звільнення позивачки зі служби в поліції;

- поновити позивачку на службі в поліції на посаді старшого дільничного офіцера поліції відділу поліції №2 Бучанського РУП ГУ НП в Київській області;

- стягнути з Головного управління Національної поліції в Київській області на користь позивачки грошове забезпечення за час вимушеного прогулу, а саме: з дня звільнення по час фактичного поновлення на роботі.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивачка зазначила, що до моменту її звільнення зі служби в поліції вона працювала на посаді старшого дільничного офіцера поліції відділу поліції №2 Бучанського РУП ГУ НП в Київській області.

Позивачка зауважила, що після початку воєнної агресії Російської Федерації вона до 05.03.2022 виконувала поставлені керівництвом завдання, а після цього з дозволу керівника покинула службове приміщення, перемістилася у бік с.Стоянка, потім – у м. Боярка, звідки залізничним транспортом евакуювалася у м. Тернопіль.

Позивачка стала на облік у відділенні поліції №4 (м.Збараж) Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області та продовжила нести там службу до 11.03.2022, після чого прибула до м.Радомишль Житомирської області, у якому з 12.03.2022 стала на облік у відділенні №3 (м.Радомишль) Житомирського РУП ГУНП в Житомирській області та несла там службу.

Стверджує, що 25.03.2022 їй зателефонувала колега, яка повідомила про необхідність прибуття (повернення) до Бучанського РУП ГУНП в Київській області для подальшого несення служби. Зазначає, що після цього вона по телефону зв`язалася з начальником відділу поліції №2 Бучанського РУП ГУ НП в Київській області та повідомила про неможливість прибуття до місця несення служби через відсутність транспортного сполучення, відсутність власного автомобіля та погіршення свого здоров`я та здоров`я її матері. Вказані обставини позивачка вважала достатніми для продовження несення служби у відділенні №3 (м.Радомишль) Житомирського РУП ГУНП в Житомирській області.

Натомість 08.04.2022 позивачці зателефонував її безпосередній керівник, який повідомив про проведення стосовно позивачки службового розслідування щодо невиходу на роботу.

Наказом Головного управління Національної поліції в Київській області №66 о/с від 11.04.2022 позивачку було звільнено зі служби в поліції на підставі висновків службового розслідування про невихід ОСОБА_1 на службу без поважних причин у період з 01.04.2022 по 05.04.2022.

Позивачка не погоджується з висновками службового розслідування щодо вчинення нею дисциплінарного проступку, вважає їх хибними, оскільки місце несення служби вона покинула з дозволу керівництва, а об`єктивна можливість прибути (повернутися) до місця служби була відсутня, при тому що до моменту її звільнення зі служби в поліції вона продовжувала проходити службу за графіком у відділенні поліції №3 (м.Радомишль) Житомирської області.

Також позивачка зауважила, що відповідачем було порушено порядок проведення службового розслідування, оскільки відповідач не повідомив ОСОБА_1 про призначення щодо неї службової перевірки та не відібрав у неї пояснень щодо обставин перевірки.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.05.2022 було відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з проведенням судового засідання.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що підставою для звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції стало встановлення за результатом проведеного службового розслідування обставин порушення нею дисципліни, які виразились у невиході на службу у період з 01.04.2022 по 05.04.2022. При цьому відповідач зауважив, що відповідно до наказу Національної поліції України від 23.02.2022 №171 особовий склад Головного управління Національної поліції України в Київській області було переведено на посилений варіант несення служби, що унеможливлювало виїзд за межі Київської області без дозволу керівництва.

Відповідач стверджує, що позивачку по телефону було проінформовано про необхідність повернення до місця несення служби, однак остання вказане повідомлення проігнорувала та не з`явилася до місця роботи.

01.07.2022 на адресу суду від позивача надійшло клопотання про уточнення позовних вимог, у якому позивачка просить суд при стягненні грошового забезпечення за час вимушеного прогулу врахувати виплати, обчислені відповідно до Порядку обчисленні середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, а також щомісячні виплати, передбачені постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022.

У судовому засіданні 07.07.2022 ОСОБА_1 було подано доповнення до клопотання про уточнення позовних вимог, у якому позивачка просить суд стягнути додаткову винагороду в розмірі 30000,00 грн. щомісячно як складову частину грошового забезпечення, визначеного поліцейському на день звільнення, починаючи із дня застосування постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, з 24.02.2022, до дня закінчення воєнного стану за весь час вимушеного прогулу.

Протокольною ухвалою суду від 07.07.2022, постановленою без виходу до нарадчої кімнати із занесенням до протоколу судового засідання, було прийнято до розгляду вказані клопотання позивачки.

У судове засідання, призначене на 16.09.2022, яке було проведено у режимі відеоконференції, з`явились сторони та їхні представники.

Присутня у судовому засідання 16.09.2022 позивачка підтримала позовні вимоги та просила суд позов задовольнити.

Присутні у судовому засіданні 16.09.2022 представники відповідача проти позову заперечували та просили суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Присутні у судовому засіданні 16.09.2022 представники сторін заявили клопотання про здійснення подальшого розгляду справи у порядку письмового провадження.

Згідно з частиною третьою статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Враховуючи клопотання представників сторін, суд усною ухвалою від 16.09.2022, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, із занесенням до протоколу судового засідання, вирішив здійснити подальший розгляд справи у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, які є у справі, суд

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Житомирським МВ УМВС України в Житомирській області 02.04.2005 (т.1, а.с.14-17).

Як вбачається з трудової книжки серії НОМЕР_2 (т.1, а.с.110-111) та послужного списку (т.1, а.с.241-250, т.2, а.с.1-3), позивачка з 20.08.2010 по 06.11.2015 проходила службу в органах внутрішніх справ; з 07.11.2015 по 11.04.2022 - в органах Національної поліції (т.1, а.с.110-111).

Судом встановлено, що начальник Бучанського РУП ГУ НП в Київській області полковник поліції ОСОБА_2 звернувся до начальника Головного управління Національної поліції в Київській області генерала поліції третього рангу Андрія Нєбитова з доповідною запискою, в якій повідомив, що у порушення вимог статті 64 Закону України «Про Національну поліцію» старший дільничний офіцер поліції сектору превенції відділу поліції №2 Бучанського РУП ГУ НП в Київській області капітан поліції ОСОБА_1 не прибула на робоче місце за адресою місця дислокації підрозділу.

01.04.2022 Головним управлінням Національної поліції в Київській області було прийнято наказ №319 "Про призначення службового розслідування", яким призначено службове розслідування за інформацією, викладеною у доповідних записках начальників структурних та відокремлених підрозділів Головного управління про можливі неправомірні дії окремих працівників ГУНП в Київській області, які виразилися у порушенні вимог статті 64 Закону України "Про Національну поліцію".

Пунктом 2 вказаного наказу встановлено для проведення службового розслідування створити дисциплінарну комісію у складі: голови т.в.о. заступника начальника управління - начальника відділу службових розслідувань управління головної інспекції ГУНП в Київській області майора поліції Кальченка О.В.; членів комісії: т.в.о. заступника начальника управління - начальника відділу підтримки управління головної інспекції ГУНП в Київській області капітана поліції Коломійця В.В.; т.в.о. заступника начальника відділу підтримки управління головної інспекції ГУНП в Київській області майора поліції ОСОБА_3 ; заступника начальника відділу комплектування управління кадрового забезпечення ГУНП в Київській області майора поліції ОСОБА_4 ; заступника начальника відділу моніторингу та зонального контролю Київського обласного управління ДВБ Національної поліції України капітана поліції ОСОБА_5 (т.1, а.с.142-143).

З матеріалів справи вбачається, що дисциплінарною комісією було проведено службове розслідування за інформацією, викладеною у доповідних записках начальників структурних та відокремлених підрозділів Головного управління про можливі неправомірні дії окремих працівників ГУПН в Київській області, які виразились у порушенні вимог ст.64 Закону України "Про Національну поліції", за результатами якого складено висновок від 07.04.2022, затверджений начальником Головного управління Національної поліції в Київській області генералом поліції третього рангу Нєбитовим Андрієм (т.1, а.с.163-193).

У вказаному висновку зазначено, що до керівництва Головного управління надійшли доповідні записки начальників Бучанського, Вишгородського районних управлінь поліції, командира ППОПта з ЦЗ Головного управління Національної поліції в Київській області про можливі неправомірні дії окремих працівників зазначених підрозділів, які виразилися у порушенні вимог статті 64 Закону України «Про Національну поліцію» та безпідставному невиході на службу.

У ході проведення службового розслідування встановлено, що Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозицій Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року на території України введено воєнний стан.

Комісія зазначила, що на робоче місце за адресою місця дислокації підрозділу або інших визначених місць для виконання завдань, пов`язаних із захистом територіальної цілісності України, здійснення заходів із забезпечення публічного порядку та безпеки в умовах воєнного стану і надання допомоги цивільним особам не прибула старший дільничний офіцер поліції сектору превенції відділу поліції №2 Бучанського РУП ГУНП в Київській області капітан поліції ОСОБА_1 .

По даному факту за вих. №292/109/1400/22 від 05.04.2022 у Бучанському РУП ГУ було складено акт про не вихід на службу з 01 по 05.04.2022 щодо ОСОБА_6 .

У висновку вказано, що у ході проведення службового розслідування опитаний начальник відділу поліції № 2 Бучанського РУП ГУНП в Київській області підполковник поліції ОСОБА_7 , заступник начальника відділу поліції з превентивної діяльності відділу поліції №2 Бучанського ГУП ГУНП в Київській області капітан поліції ОСОБА_8 та начальник сектору превенції відділу поліції №2 Бучанського РУП ГУНП в Київській області майор поліції ОСОБА_9 , які пояснили, що Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозицій Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року на території України введено воєнний стан.

Окрім того, відповідно до наказу Національної поліції України від 23.02.2022 №171 «Про переведення особового складу на посилений варіант службової діяльності та Ситуаційного центу Національної поліції України й ситуаційних центрів головних управлінь Національної поліції в надзвичайний (позаплановий) режим діяльності» особовий склад Головного управління Національної поліції в Київській області переведено на посилений варіант службової діяльності.

Так, 05.03.2022 ОСОБА_1 виїхала з м.Ірпінь у зв`язку із частковою окупацією, повідомивши про прибуття на службу у відділення поліції №3 м. Радомишль Житомирського РУТІ ГУНП в Житомирській області, де заступатиме на добові чергування та нестиме службу.

З 01.04.2022 вказаного працівника поліції було неодноразово повідомлено та попереджено керівництвом ВП (РУП) про необхідність з`явитися за місцем роботи для несення служби, однак остання у телефонному режимі повідомила, що у зв`язку із погіршенням стану здоров`я, самопочуття матері ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та відсутністю будь-яких інших родичів чи доглядальників, яких потребує матір, а також оскільки пошкоджено її житло, відсутні будь-які комунікації (світло, вода, газ), умови для проживання, з`явитись не може та продовжуватиме нести службу у ВП № 3 м.Радомишль Житомирського РУП ГУНП в Житомирській області.

Опитаний дільничний офіцер поліції сектору превенції відділу поліції №2 Бучанського РУП ГУНП в Київській області капітан поліції ОСОБА_11 , пояснила, що 05.03.2022 у зв`язку з частковою окупацією міста Ірпінь Київської області поступила усна команда від керівництва відділу поліції № 2 Бучанського РУП ГУНП в Київській області покинути окуповану територію.

Так, ОСОБА_1 спільно із ОСОБА_12 та її неповнолітньою донькою ОСОБА_13 приїхали до залізничного вокзалу м.Боярка, Київської області.

На платформі працівники залізничного вокзалу у м.Боярці повідомили, що евакуаційний поїзд приїде через пару годин.

Так, ОСОБА_12 спільно із донькою ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та раніше невідомою її жінкою залишались на платформі, де чекали на евакуаційний поїзд.

Також працівники вокзалу всім громадянам, які знаходились на платформі, повідомили, що поїзд буде направлений до міста Львова.

Через 3 або 4 години (опитувана точно вказати не змогла, тому що знаходилась у стресовому стані та думаючи як зберегти життя та здоров`я своїй доньці), повідомили, що евакуаційний поїзд поїде не до м. Львова, а до міста Тернопіль.

По прибуттю на платформу ОСОБА_12 її донька та ОСОБА_16 та невідома її жінка, яка трималась разом із ними, сіли на потяг.

Уночі вони прибули до м. Тернопіль.

Так, ОСОБА_12 , її донька та ОСОБА_16 направились всередину вокзалу м. Тернопіль, де зайняли чергу, щоб зареєструватись (про реєстрацію на вокзалі їм повідомили, як тільки вони вийшли з поїзду).

Надалі, дочекавшись черги, вони зареєструвались.

Потім подзвонили невідомій особі, яка надавала безкоштовні послуги евакуйованим особам, та на автомобілі їх було доправлено до Тернопільської області.

Неподалік м.Тернопіль їх залишили у дитячому садку чи школі (через виснажений організм ОСОБА_12 не пам`ятає).

Вранці 06.03.2022 вони зателефонували чоловікові, який допоміг їм доїхати та попросили їх забрати та відвезти до м. Збараж, Тернопільської області, де у подальшому через знайомих мами ОСОБА_1 їх пустили на кілька днів пожити у квартирі.

Так, увечері вони дочекались людей, які провели їх у квартиру.

08.03.2022 зранку вони всі пішли на вулицю, де у незнайомих людей дізнались, де розташований відділ поліції та направились до нього, щоб стати на облік.

Прийшовши до відділення поліції № 4 (м.Збараж) Тернопільської області у черговій частині їм повідомили, щоб вони прийшли зранку 09.03.2022.

09.03.2022 вони зранку прийшли до відділення поліції № 4 (м. Збараж) Тернопільської області, де їх провели до керівників та у подальшому записали всі данні та поспілкувавшись з ними, останні приступили до несення служби.

12.03.2022 вони виїхали з міста Збараж, про що заздалегідь в телефонному режимі повідомили керівництво відділення поліції №4 (м.Збараж) Тернопільської області, у зв`язку із виселенням з квартири.

Після цього вони добрались до м.Львова, де ОСОБА_12 з донькою шукали на вокзалі варіанти найму житла, а ОСОБА_16 , як вона її повідомила, виїхала до Житомирської області, де знаходились її батьки.

Також ОСОБА_16 неодноразово повідомляла ОСОБА_12 про погіршений стан здоров`я її матері, у зв`язку з чим вона дуже переживала та була пригнічена.

У подальшому вони іноді телефонували один одному.

Опитаний дільничний офіцер поліції сектору превенції відділу поліції №2 Бучанського РУП ГУНП в Київській області старший лейтенант поліції ОСОБА_17 та дільничний офіцер поліції сектору превенції відділу поліції №2 Бучанського РУП ГУНП в Київській області лейтенант поліції ОСОБА_18 пояснили, що 05.03.2022 старший дільничний офіцер поліції сектору превенції відділу поліції № 2 Бучанського РУП ГУНП в Київській області капітан поліції ОСОБА_16 виїхала з м. Ірпінь у зв`язку з частковою окупацією за усною вказівкою керівництва, повідомивши про прибуття на службу у відділення поліції №3 м.Радомишль Житомирського РУП ГУНП в Житомирській області, де вона заступала на добові чергування.

27.03.2022 в телефонному режимі ОСОБА_16 повідомила, що протягом двох діб перебуває на блок-посту та намагається доїхати до місця несення служби, однак прямі сполучення або з пересадками автотранспорту чи поїздів з м.Радомишль, відсутнє, будь-які спроби приїхати цивільним транспортом не вдались.

28.03.2022 остання у телефонному режимі повідомили, що в зв`язку з погіршенням стану здоров`я, самопочуття матері ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_2 , та відсутністю будь-яких інших родичів чи доглядальників яких потребує матір, а також оскільки пошкоджено її житло, відсутні будь-які комунікації (світло, вода, газ), умови для проживання, так як житло, з`явитись не може та продовжуватиме нести службу у ВП №3 м.Радомишль Житомирського РУП ГУНП в Житомирській області.

З 01.04.2022 вказаного працівника поліції було повідомлено та попереджено керівництвом ВП (РУП) про необхідність з`явитися за місцем роботи для несення служби, однак станом на 05.04.2022 ОСОБА_10 до Бучанського РУП ГУ для несення служби не прибула.

Відповідно до пункту 1 наказу Національної поліції України від 10.03.2022 №190 поліцейським, які перебувають за місцем несення служби, крім тих, що виконують службові завдання, протягом 1 доби прибути до найближчого органу поліції для реєстрації та постановки на облік, а саме: поліцейським, які виховують одного або більше дітей віком до 18 років або на утриманні яких перебувають батьки, що потребують стороннього догляду, та виїхали з метою супроводу дітей в евакуацію, та чоловіки (дружини) яких є поліцейськими, військовослужбовцями або особами рядового чи начальницького складу служби цивільного захисту, задіяними до виконання службових обов`язків за місцем проходження служби.

Враховуючи те, що ОСОБА_10 не є дружиною поліцейського, військовослужбовця або особи рядового чи начальницького складу служби цивільного захисту та те, що остання не надала підтверджуючі документи, які б свідчили про те, що на її утриманні перебувають батьки, що потребують стороннього догляду, можливо зробити висновок, що вона повинна була повернутися до Бучанського районного управління поліції для подальшого несення служби.

У висновку зазначено, що аналізуючи матеріали службового розслідування, можливо зробити висновок, що інформація, викладена у доповідних записках начальників структурних та відокремлених підрозділів Головного управління про можливі неправомірні дії окремих працівників ГУНП в Київській області, які виразилися у порушенні вимог статті 64 Закону України «Про Національну поліцію» підтвердилася, а у діях окремих поліцейських встановлено порушення службової дисципліни та законодавства України, які виразилися у безпідставному не виході на службу для виконання завдань пов`язаних із захистом територіальної цілісності України, здійснення заходів із забезпечення публічного порядку та безпеки в умовах воєнного стану і надання допомоги цивільним особам.

У діях старшого дільничного офіцера поліції сектору превенції відділу поліції № 2 Бучанського РУП ГУНП в Київській області капітана поліції ОСОБА_1 вбачаються порушення службової дисципліни, вимог статей 3, 8, 18, 64 Закону України «Про Національну поліцію», пунктів 1, 2 частини 3 статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» від 15.03.2018 за № 2337-УІІІ, Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України від 09.11.2016 № 1179, наказу Національної поліції України від 23.02.2022 № 171 «Про переведення особового складу на посилений варіант службової діяльності та Ситуаційного центу Національної поліції України й ситуаційних центрів головних управлінь Національної поліції в надзвичайний (позаплановий) режим діяльності», які виразилися у недотриманні положень Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги працівника поліції, безпідставному не виході на службу з 01 по 05.04.2022 для виконання завдань, пов`язаних із захистом територіальної цілісності України, здійснення заходів із забезпечення публічного порядку та безпеки в умовах воєнного стану і надання допомоги цивільним особам звільнити зі служби в поліції.

Комісія дійшла висновку, що порушення, допущені працівниками поліції, у т.ч. позивачкою, стали можливими у зв`язку з низькими морально-діловими якостями останніх, особистою недисциплінованістю, оскільки після початку вторгнення військ окупанта, а саме російської федерації, після початку бойових дій на території Київської області, зазначені поліцейські повинні були залишатися вірними і відданими народу України, сумлінно і чесно виконувати свій професійний обов`язок, накази начальників, неухильно дотримуватись Конституції і законів України, охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського.

У висновку вказано про підтвердження інформації, викладеної у доповідних записках начальників структурних та відокремлених підрозділів Головного управління про можливі неправомірні дії окремих працівників ГУНП в Київській області, які виразилися у порушенні вимог статті 64 Закону України «Про Національну поліцію».

Комісія дійшла висновку, що за порушення службової дисципліни, статей 3, 8, 18, 64 Закону України «Про Національну поліцію», пунктів 1, 2 частини 3 статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» від 15.03.2018 за №2337-VIII, Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України від 09.11.2016 №1179, наказу Національної поліції України від 23.02.2022 №171 «Про переведення особового складу на посилений варіант службової діяльності та Ситуаційного центу Національної поліції України й ситуаційних центрів головних управлінь Національної поліції в надзвичайний (позаплановий) режим діяльності», які виразилися у недотриманні положень Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги працівника поліції, безпідставному не виході на службу з 01 по 05.04.2022 для виконання завдань, пов`язаних із захистом територіальної цілісності України, здійснення заходів із забезпечення публічного порядку та безпеки в умовах воєнного стану і надання допомоги цивільним особам, старшого дільничного офіцера поліції сектору превенції відділу поліції № 2 Бучанського РУП ГУНП в Київській області капітана поліції ОСОБА_1 звільнити зі служби в поліції, а час її невиходу на службу без поважних причин визнати прогулами.

Судом встановлено, що 07.04.2022 Головним управлінням Національної поліції в Київській області було прийнято наказ №64 о/с "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих працівників ГУНП в Київській області", яким за порушення службової дисципліни, статей 3, 8, 18, 64 Закону України "Про Національну поліцію", пунктів 1, 2 частини 3 статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України "Про Дисциплінарний статут Національної поліції України" від 15.03.2018 №2337-VIII, Правил етичної поведінки поліцейських, наказу Національної поліції України від 23.02.2022 №171 "Про переведення особистого складу на посилений варіант службової діяльності та Ситуаційного центру Національної поліції в надзвичайний (позаплановий) режим діяльності", які виразилися у недотриманні положень Конституції та Законів України, інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги працівника поліції, безпідставному не виході на службу з 01 по 05.04.2022 для виконання завдань, пов`язаних із забезпеченням публічного порядку та безпеки в умовах воєнного стану і надання допомоги цивільним особам, старшого дільничного офіцера поліції сектору превенції відділу поліції №2 Бучанського РУП ГУПН в Київській області капітана поліції ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції.

Пунктом 2 вказаного наказу визначено прогулами час невиходу на службу без поважних причин (т.1, а.с.88-89).

На підставі вказаного наказу Головним управлінням Національної поліції в Київській області прийнято наказ від 11.04.2022 №66 о/с "По особовому складу", яким капітана поліції ОСОБА_1 (0054979), старшого дільничного офіцера поліції сектору превенції відділу поліції №2 Бучанського району Київської області, звільнено зі служби в поліції відповідно до пункту 6 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію", 11.04.2022, припинивши виплату грошового забезпечення з 08.04.2022 по день звільнення (т.1, а.с.90).

Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем вказаних наказів, позивачка звернулась з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.

Згідно з частиною першою статті 3 Закону України “Про Національну поліцію” від 02 липня 2015 року №580-VIII (далі - Закон №580, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

Рівень довіри населення до поліції є основним критерієм оцінки ефективності діяльності органів і підрозділів поліції (частина третя статті 11 Закону №580).

Згідно з частиною першою статті 59 Закону №580 служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону №580 поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.

Частиною першою статті 8 Закону №580 передбачено, що поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Статтею 18 Закону №580, яку покладено в основу наказу від 07.04.2022 №64, визначено, що поліцейський зобов`язаний: 1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; 2) професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва; 3) поважати і не порушувати прав і свобод людини; 4) надавати невідкладну, зокрема домедичну і медичну, допомогу особам, які постраждали внаслідок правопорушень, нещасних випадків, а також особам, які опинилися в безпорадному стані або стані, небезпечному для їхнього життя чи здоров`я; 5) зберігати інформацію з обмеженим доступом, яка стала йому відома у зв`язку з виконанням службових обов`язків; 6) інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді.

Відповідно до частин першої-другої статті 19 Закону №580 у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову, матеріальну та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону.

Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 статті 77 Закону №580 поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.

Відповідно до частин першої-другої статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15 березня 2018 року №2337-VIII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), службова дисципліна - дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників.

Службова дисципліна ґрунтується на створенні необхідних організаційних та соціально-економічних умов для чесного, неупередженого і гідного виконання обов`язків поліцейського, повазі до честі і гідності поліцейського, вихованні сумлінного ставлення до виконання обов`язків поліцейського шляхом зваженого застосування методів переконання, заохочення та примусу.

Службова дисципліна, крім основних обов`язків поліцейського, визначених статтею 18 Закону України "Про Національну поліцію", зобов`язує поліцейського: 1) бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України; 2) знати закони, інші нормативно-правові акти, що визначають повноваження поліції, а також свої посадові (функціональні) обов`язки; 3) поважати права, честь і гідність людини, надавати допомогу та запобігати вчиненню правопорушень; 4) безумовно виконувати накази керівників, віддані (видані) в межах наданих їм повноважень та відповідно до закону; 5) вживати заходів до негайного усунення причин та умов, що ускладнюють виконання обов`язків поліцейського, та негайно інформувати про це безпосереднього керівника; 6) утримуватися від дій, що перешкоджають іншим поліцейським виконувати їхні обов`язки, а також які підривають авторитет Національної поліції України; 7) утримуватися від висловлювань та дій, що порушують права людини або принижують честь і гідність людини; 8) знати і виконувати заходи безпеки під час несення служби, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку; 9) підтримувати рівень своєї підготовки (кваліфікації), необхідний для виконання службових повноважень; 10) берегти службове майно, забезпечувати належний стан зброї та спеціальних засобів;11) поважати честь і гідність інших поліцейських і працівників поліції, надавати їм допомогу та стримувати їх від вчинення правопорушень; 12) дотримуватися правил носіння однострою та знаків розрізнення; 13) сприяти керівникові в організації дотримання службової дисципліни, інформувати його про виявлені порушення, у тому числі вчинені іншими працівниками поліції; 14) під час несення служби поліцейському заборонено перебувати у стані алкогольного, наркотичного та/або іншого сп`яніння.

Згідно зі статтею 12 Дисциплінарного статуту дисциплінарний проступок - це невиконання чи неналежне виконання поліцейським службової дисципліни.

Відповідно до частин першої-третьої статті 11 Дисциплінарного статуту за порушення службової дисципліни поліцейські незалежно від займаної посади та спеціального звання несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.

За вчинення адміністративних правопорушень поліцейські несуть дисциплінарну відповідальність відповідно до цього Статуту, крім випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Поліцейських, яких в установленому порядку притягнуто до адміністративної, кримінальної або цивільно-правової відповідальності, одночасно може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності згідно з цим Статутом.

Частиною першою статті 12 Дисциплінарного статуту дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов`язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції.

Згідно з частинами першою-третьою статті 13 Дисциплінарного статуту дисциплінарне стягнення є засобом підтримання службової дисципліни, що застосовується за вчинення дисциплінарного проступку з метою виховання поліцейського, який його вчинив, для безумовного дотримання службової дисципліни, а також з метою запобігання вчиненню нових дисциплінарних проступків.

Дисциплінарне стягнення має індивідуальний характер та не застосовується до поліцейського, вина якого у вчиненні дисциплінарного проступку не встановлена у визначеному порядку або який діяв у стані крайньої необхідності чи необхідної оборони.

До поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень: 1) зауваження; 2) догана; 3) сувора догана; 4) попередження про неповну службову відповідність; 5) пониження у спеціальному званні на один ступінь; 6) звільнення з посади; 7) звільнення із служби в поліції.

Відповідно до частин першої - шостої статті 14 Дисциплінарного статуту службове розслідування - це діяльність із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського.

Службове розслідування проводиться з метою своєчасного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків.

Службове розслідування призначається за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення.

Підставою для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації (далі - повідомлення), рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції, за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку.

У разі надходження до органу поліції матеріалів про вчинення поліцейським адміністративного правопорушення, що складені в порядку, визначеному Кодексом України про адміністративні правопорушення, службове розслідування не призначається, а рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності приймається на підставі зазначених матеріалів.

Службове розслідування проводиться на засадах неупередженості та рівності всіх поліцейських перед законом незалежно від займаної посади, спеціального звання, наявних у них державних нагород та заслуг перед державою.

Відповідно до частини десятої статті 14 Дисциплінарного статуту порядок проведення службових розслідувань у Національній поліції України встановлюється Міністерством внутрішніх справ України.

Згідно з частинами першою-сьомою статті 15 Дисциплінарного статуту проведення службових розслідувань за фактом порушення поліцейським службової дисципліни здійснюють дисциплінарні комісії.

Дисциплінарні комісії формуються з поліцейських та працівників поліції, які мають відповідні знання та досвід, необхідні для ефективного проведення службового розслідування.

До складу дисциплінарних комісій можуть також включатися представники громадськості, які мають бездоганну репутацію, високі професійні та моральні якості, суспільний авторитет.

Забороняється включення до складу дисциплінарної комісії осіб, які є підлеглими поліцейського, стосовно якого призначено службове розслідування, осіб, які сприяли вчиненню або приховуванню дисциплінарного проступку, та осіб, зацікавлених у результатах розслідування. У разі виникнення таких обставин член дисциплінарної комісії зобов`язаний негайно письмово повідомити про це керівнику, який призначив службове розслідування.

Кожна посадова особа поліції відповідно до своїх повноважень зобов`язана сприяти проведенню службового розслідування.

Посадові особи, які перешкоджають діям дисциплінарної комісії, притягаються до відповідальності в порядку, встановленому законодавством.

Порядок утворення дисциплінарних комісій та їх повноваження визначаються Міністерством внутрішніх справ України.

Частиною п`ятнадцятою статті 15 Дисциплінарного статуту визначено, що за результатами проведеного службового розслідування дисциплінарна комісія приймає рішення у формі висновку.

Відповідно до частин першої-третьої статті 19 Дисциплінарного статуту у висновку за результатами службового розслідування зазначаються: 1) дата і місце складання висновку, прізвище та ініціали, посада і місце служби членів дисциплінарної комісії, що проводила службове розслідування; 2) підстава для призначення службового розслідування; 3) обставини справи, зокрема обставини вчинення поліцейським дисциплінарного проступку; 4) пояснення поліцейського щодо обставин справи; 5) пояснення інших осіб, яким відомі обставини справи; 6) пояснення безпосереднього керівника поліцейського щодо обставин справи; 7) документи та матеріали, що підтверджують та/або спростовують факт вчинення дисциплінарного проступку; 8) відомості, що характеризують поліцейського, а також дані про наявність або відсутність у нього дисциплінарних стягнень; 9) причини та умови, що призвели до вчинення проступку, вжиті або запропоновані заходи для їх усунення, обставини, що знімають з поліцейського звинувачення; 10) висновок щодо наявності або відсутності у діянні поліцейського дисциплінарного проступку, а також щодо його юридичної кваліфікації з посиланням на положення закону; 11) вид стягнення, що пропонується застосувати до поліцейського у разі наявності в його діянні дисциплінарного проступку.

Висновок підписується всіма членами дисциплінарної комісії, що проводила розслідування. Члени дисциплінарної комісії мають право на окрему думку, що викладається письмово і додається до висновку.

Під час визначення виду стягнення дисциплінарна комісія враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби.

Частинами сьомою-дев`ятою статті 19 Дисциплінарного статуту визначено, що у разі встановлення вини поліцейського за результатами проведеного службового розслідування видається письмовий наказ про застосування до поліцейського одного з видів дисциплінарного стягнення, передбаченого статтею 13 цього Статуту, зміст якого оголошується особовому складу органу поліції.

Під час визначення виду стягнення керівник враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби.

За кожен дисциплінарний проступок не може застосовуватися більше одного дисциплінарного стягнення. Якщо поліцейський вчинив кілька дисциплінарних проступків, стягнення застосовується за сукупністю вчинених дисциплінарних проступків та враховується під час визначення виду дисциплінарного стягнення.

Частинами першою-другою статті 21 Дисциплінарного статуту передбачено, що дисциплінарне стягнення застосовується не пізніше одного місяця з дня виявлення дисциплінарного проступку і не пізніше шести місяців з дня його вчинення шляхом видання дисциплінарного наказу.

У разі проведення службового розслідування за фактом вчинення дисциплінарного проступку днем його виявлення вважається день затвердження висновку за результатами службового розслідування.

Відповідно до частин першої-четвертою статті 22 Дисциплінарного статуту дисциплінарне стягнення виконується негайно, але не пізніше місяця з дня його застосування, не враховуючи часу перебування поліцейського у відпустці, відрядженні або на лікарняному (у період тимчасової непрацездатності). Після закінчення зазначеного строку дисциплінарне стягнення не виконується.

Наказ про застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення виконується шляхом його оголошення в органі (підрозділі) поліції та особистого ознайомлення поліцейського з ним. У разі відмови особи від ознайомлення з наказом про це складається акт.

Дисциплінарні стягнення у виді звільнення з посади, пониження у спеціальному званні на один ступінь та звільнення із служби в поліції виконуються (реалізуються) шляхом видання наказу по особовому складу.

Дисциплінарні стягнення у виді звільнення з посади та звільнення із служби в поліції, застосовані до поліцейського, який перебуває у відпустці чи на лікарняному (у період тимчасової непрацездатності), виконуються (реалізуються) після його прибуття до місця проходження служби.

Процедура проведення службового розслідування стосовно поліцейського, права учасників службового розслідування, порядок оформлення його результатів, прийняття та реалізації рішень за результатами службового розслідування визначені Порядком проведення службових розслідувань у Національній поліції України, який затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2018 №893 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 28.11.2018 за № 1355/32807 (далі - Порядок №893).

Відповідно до пунктів 1-2 розділу V Порядку №893 проведення службового розслідування полягає в діяльності дисциплінарної комісії із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського з метою своєчасного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин його вчинення, установлення причин і умов учинення дисциплінарного проступку, вини поліцейського, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин учинення дисциплінарних проступків.

Службове розслідування розпочинається з дня видання наказу про його призначення та завершується в день затвердження керівником, який призначив службове розслідування, чи особою, яка виконує його обов`язки, висновку службового розслідування. Якщо закінчення строку проведення службового розслідування припадає на вихідний чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Пунктом 4 розділу V Порядку №893 визначено, що службове розслідування має встановити: наявність чи відсутність складу дисциплінарного проступку в діянні (дії чи бездіяльності) поліцейського, з приводу якого (якої) було призначено службове розслідування; наявність чи відсутність порушень положень законів України чи інших нормативно-правових актів, організаційно-розпорядчих документів або посадових інструкцій; ступінь вини кожної з осіб, що вчинили дисциплінарний проступок; обставини, що пом`якшують або обтяжують ступінь і характер відповідальності поліцейського чи знімають безпідставні звинувачення з нього; відомості, що характеризують поліцейського, а також дані про наявність або відсутність у нього дисциплінарних стягнень; вид і розмір заподіяної шкоди; причини та умови, що призвели до вчинення дисциплінарного проступку.

Згідно з пунктами 1-2 розділу VІ Порядку №893 зібрані під час проведення службового розслідування матеріали та підготовлені дисциплінарною комісією документи формуються нею у справу.

Підсумковим документом службового розслідування є висновок службового розслідування, який складається зі вступної, описової та резолютивної частин. Висновок службового розслідування готує і підписує дисциплінарна комісія.

Пунктом 7 розділу VІ Порядку №893 передбачено, що висновок службового розслідування підписують голова, заступник голови та члени дисциплінарної комісії.

У разі якщо за результатами службового розслідування в діях поліцейського встановлено склад дисциплінарного проступку, дисциплінарна комісія разом з висновком службового розслідування подає уповноваженому керівнику проект наказу про накладення на цього поліцейського дисциплінарного стягнення.

Відповідно до пункту 9 розділу VІ Порядку №893 висновок службового розслідування затверджує керівник, який його призначив, або особа, яка виконує обов`язки керівника.

Враховуючи думку членів дисциплінарної комісії та на підставі поданих матеріалів службового розслідування уповноважений керівник може прийняти рішення про накладення на поліцейського іншого виду дисциплінарного стягнення, що відрізняється від запропонованого дисциплінарною комісією.

Пунктами 1-2 розділу VІІ Порядку №893 передбачено, що у разі якщо за результатами розгляду матеріалів службового розслідування (справи) дисциплінарна комісія встановить наявність у діях (бездіяльності) поліцейського дисциплінарного проступку, керівнику, який призначив службове розслідування, вносяться пропозиції щодо накладення на поліцейського дисциплінарного стягнення.

Уповноважений керівник, враховуючи характер проступку, обставини, за яких він був учинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби, визначає вид дисциплінарного стягнення, що підлягає застосуванню до поліцейського, та видає письмовий наказ про його застосування. У разі якщо керівник не уповноважений на застосування дисциплінарних стягнень, він порушує перед старшим прямим керівником клопотання про притягнення поліцейського до дисциплінарної відповідальності.

У позовній заяві позивачка стверджує про порушення відповідачем процедури проведення службового розслідування з огляду на неповідомлення їй про призначення службового розслідування та не відібрання у неї відповідних пояснень.

Суд зазначає, що норми чинного законодавства не визначають обов`язку дисциплінарної комісії повідомляти поліцейського про призначення щодо нього службового розслідування, водночас поліцейський має право надавати письмові пояснення щодо обставин службового розслідування, що, в свою чергу, передбачає право поліцейського бути обізнаним про наявність службового розслідування.

Позивачка, допитана за її згодою в якості свідка, зазначила, що про проведення службового розслідування їй ніхто не повідомляв, а про цей факт вона дізналась лише 08.04.2022.

Водночас допитаний у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_3 пояснив, що він особисто телефонував позивачці 05.04.2022 та повідомив про необхідність прибуття до м. Боярка для надання письмових пояснень щодо обставин, стосовно яких проводиться службове розслідування, однак позивачка повідомила про те, що для написання пояснень вона не прибуде. За результатом цього був складений відповідний акт відмови від надання письмових пояснень від 05.04.2022 (т.1, а.с.146).

Аналогічні пояснення були надані свідками ОСОБА_19 та ОСОБА_20 , які були членами комісії, присутні при телефонній розмові ОСОБА_3 з позивачкою 05.04.2022 та розписалися в вищевказаному акті.

Таким чином, під час розгляду справи свідками були надані суперечливі свідчення, внаслідок чого достовірно підтвердити факт повідомлення позивачці про проведення щодо неї службового розслідування та необхідність надання у зв`язку з цим письмових пояснень виявилося неможливим.

Водночас, суд зазначає, що саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.

Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття. Не кожен дефект акта призводить до його неправомірності.

Фундаментальне порушення - це таке порушення суб`єктом владних повноважень норм права, допущення суттєвої, істотної помилки при прийнятті певного рішення, яке мало наслідком прийняття незаконного рішення.

Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.

Аналогічний вимір суттєвості порушень застосовує Європейський суд з прав людини, який у своїх рішеннях демонструє виважений підхід до оцінки характеру допущених порушень належної процедури з точки зору їх можливого впливу на загальну справедливість судового розгляду. Метод "оцінки справедливості процесу в цілому" не передбачає дослідження правомірності будь-якої окремої процесуальної дії у відриві від інших етапів процесу.

Отже, суд, не применшуючи значення необхідності дотримання встановленої законодавством процедури ухвалення того чи іншого рішення, вважає, що навіть у разі підтвердження факту порушення відповідачем процедури проведення службового розслідування, а також інших процедурних питань, які не були дотримані відповідачем під час прийняття оскаржуваного наказу, не може потягнути за собою безумовне скасування оскаржуваних наказів, за умови наявності факту вчиненого дисциплінарного проступку.

Вказана позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року у справі №826/9858/18.

Як зазначено вище, підставою звільнення позивачки зі служби в поліції на підставі спірного наказу є висновки службового розслідування щодо порушення ОСОБА_15 службової дисципліни, що виразилось у безпідставному невиході на службу у період з 01 по 05 квітня 2022 року для виконання завдань, пов`язаних із захистом територіальної цілісності України, здійснення заходів із забезпечення публічного порядку та безпеки в умовах воєнного стану і надання допомоги цивільним особам.

Позивачка, обґрунтовуючи протиправність її звільнення, зазначила, що у зв`язку із початком воєнної агресії Російської Федерації від її керівництва надійшла вказівка про можливість жінок-поліцейських залишити місце служби та евакуюватися у більш безпечне місце поза межами Київської області.

Позивачка стверджує, що саме керуючись дозволом керівництва вона виїхала до м.Тернопіль, у подальшому стала на облік у відділенні поліції №4 (м.Збараж) Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області до 11.03.2022, а після цього - у відділенні поліції №3 (м.Радомишль) Житомирського РУП ГУНП в Житомирській області та продовжила нести там службу.

Позивачка підтвердила, що 25.03.2022 їй зателефонували та повідомили про необхідність прибуття до Бучанського РУП ГУНП в Київській області для подальшого несення служби, після чого вона зв`язалася з начальником відділу поліції №2 Бучанського РУП ГУНП в Київській області та повідомила йому про неможливість прибуття до місця служби, з огляду на повне зупинення транспортного сполучення, обстріли шляхів сполучення, відсутність власного автомобіля та значне погіршення стану здоров`я її матері.

Позивачка наголосила на тому, що до моменту свого звільнення зі служби в поліції на підставі спірного наказу вона продовжувала проходити службу за графіком у відділенні поліції №3 (м.Радомишль), Житомирської області.

Відповідно до наказу Національної поліції України від 23.02.2022 №171 «Про переведення особового складу на посилений варіант службової діяльності та Ситуаційного центру Національної поліції України й ситуаційних центрів головних управлінь Національної поліції в надзвичайний (позаплановий) режим діяльності» особовий склад Головного управління Національної поліції в Київській області переведено на посилений варіант службової діяльності.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією Російською Федерацією проти України, на підставі пропозицій Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року на території України введено воєнний стан.

Частинами другою та третьою статті 24 Закону №580 установлено, що у разі виникнення загрози державному суверенітету України та її територіальної цілісності, а також у ході відсічі збройної агресії проти України органи та підрозділи, що входять до системи поліції, відповідно до законодавства України беруть участь у виконанні завдань територіальної оборони, забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану у разі його оголошення на всій території України або в окремій місцевості.

У ході забезпечення та здійснення заходів правового режиму воєнного стану у разі його оголошення на всій території України або в окремій місцевості, виконання завдань територіальної оборони органи та підрозділи, що входять до системи поліції та дислокуються в межах Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, області, міста Києва, підпорядковуються відповідному начальнику Головного управління Національної поліції в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, області, місті Києві.

Отже, з вищенаведених положень чинного законодавства слідує, що всі поліцейські з 24.02.2022 зобов`язані були знаходитися за місцем дислокації підрозділу, в якому проходять службу та виконувати свої безпосередні функціональні обов`язки, в тому числі і завдань щодо захисту, пов`язаних із захистом територіальної цілісності України.

Відповідно до довідки відділення поліції №4 (м.Збараж) Тернопільського районного управління поліції Головного управління поліції в Тернопільській області від 02.04.2022 №2408/106/01-2022 позивачка у період з 09.03.2022 по 11.03.2022 перебувала в розпорядженні вказаного відділення поліції, під час якого залучалася до несення служби по охороні адміністративної будівлі (т.1, а.с.31).

У висновку службового розслідування вказано, що з 01.04.2022 позивачку було неодноразово попереджено про необхідність з`явитись за місцем роботи для несення служби, однак остання у телефонному режимі повідомила, що у зв`язку із погіршенням стану здоров`я, самопочуття матері ОСОБА_10 та відсутністю будь-яких інших родичів чи доглядальників, яких потребує матір, а також оскільки пошкоджено її житло, відсутні будь-які комунікації (світло, вода, газ), умови для проживання, з`явитись не може та продовжуватиме нести службу у ВП №3 м.Радомишль Житомирського РУП ГУНП в Житомирській області.

З матеріалів справи вбачається, що комісією у складі начальника Бучанського РУП ГУПН в Київській області полковника ОСОБА_21 , заступника начальника Бучанського РУП ГУПН в Київській області підполковника поліції Микитенка Р.Л. та т.в.о. заступника начальника відділу підтримки управління головної інспекції ГУНП в Київській області майора Бойко С.С. було складено акт від 05.04.2022 вих.№592/109//1400/22 про не прибуття ОСОБА_1 на робоче місце ( АДРЕСА_1 ) у період з 01 по 05.04.2022 (т.1, а.с.148).

З метою повного та всебічного з`ясування обставин справи, у судових засіданнях 27.07.2022 та 09.08.2022 були допитані в якості свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_8 , ОСОБА_24 , ОСОБА_18 , ОСОБА_7 , ОСОБА_11 , ОСОБА_17 , ОСОБА_21 , ОСОБА_20 , ОСОБА_25 та ОСОБА_9 , які були попереджені про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих показань.

Свідок ОСОБА_21 повідомив, що він займає посаду начальника Бучанського районного управління поліції ГУПН в Київській області.

Свідок пояснив, що 24.02.2022 було піднято увесь особовий склад, який був повністю озброєний. ОСОБА_16 працювала старшим дільничним офіцером поліції у відділі поліції №2 Бучанського РУП ГУ НП в Київській області, працівники якого до 05.03.2022 несли службу на території м. Ірпеня, а після цього підрозділ був виведений у нове місце дислокації - у м.Боярка, де розташоване Бучанське районне управління поліції.

Кожного дня, починаючи з 05.03.2022 до кінця квітня проводився загальний збір особового складу о 09.00 год. та о 20.00 год., де здійснювалась перевірка наявності особового складу, його озброєння, наявності засобів особистого захисту. Водночас, ОСОБА_16 протягом березня та квітня на службу не з`являлася.

ОСОБА_21 зазначив, що керівництвом була надана можливість працівникам поліції вивезти родини у більш безпечні місця та повернутися до служби, однак такий дозвіл був наданий до прийняття Національною поліцією України наказу від 10.03.2022 №190 «Про деякі питання проходження служби поліцейськими на період дії воєнного стану», яким був встановлений вичерпний перелік працівників поліції, яким дозволено перебувати поза місцем несення служби з постановкою на облік у найближчому органі поліції.

Свідок повідомив, що дія наказу Національної поліції №190 на ОСОБА_1 не поширювалась. У зв`язку з цим, до надходження до управління вказаного наказу позивачці було дозволено знаходиться поза місцем несення служби, однак після надходження наказу №190 до управління позивачка була зобов`язана повернутись на службу.

Позивачці по телефону було повідомлено про необхідність виходу на роботу.

Враховуючи неявку ОСОБА_1 на службу, щодо неї було складено акти про невихід на службу з 01.04.2022 по 05.04.2022 та проведено службове розслідування.

При цьому свідок повідомив, що до 01.04.2022 невихід позивачки на службу, як і інших працівників поліції, не фіксувався.

Допитана у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_26 повідомила, що вона займає посаду тимчасово виконуючого обов`язки начальника кадрового забезпечення Бучанського районного управління поліції.

Свідок повідомив, що наприкінці березня 2022 року телефонували всім поліцейським-жінкам (окрім тих, на яких поширювалась дія наказу №190) управління та повідомили їх про необхідність прибуття до м.Боярка для продовження несення служби.

Допитана в якості свідка ОСОБА_17 , яка займає посаду старшого інспектора відділення поліції №2 (м.Ірпінь) Бучанського районного управління поліції, повідомила, що з моменту введення в країні воєнного стану (24.02.2022) вона проходила службу в приміщенні відділення поліції в м.Ірпінь, а 04.03.2022 керівництвом було прийнято рішення залишити Ірпінське відділення поліції №2 Бучанського районного управління поліції. В ніч з 4 на 5 березня 2022 особовий склад відділення поліції №2 перебував у приміщенні дитячого садочку в с.Стоянка Київської області.

05.03.2022 керівництво повідомило про можливість жінок-поліцейських виїхати за межі Київської області.

ОСОБА_17 зазначила, що у березні 2022 року вона проходила службу у м.Боярка.

Свідок повідомила, що у березні 2022 року за вказівкою ОСОБА_20 нею було складено таблицю із відомостями щодо місцезнаходження жінок-поліцейських, які виїхали за межі Київської області після 05.03.2022, у тому числі щодо позивачки.

ОСОБА_17 повідомила, що у кінці березня 2022 року вона за вказівкою ОСОБА_7 зателефонувала позивачці та повідомила про необхідність прибуття до місця несення служби (м.Боярка). У відповідь позивачка повідомила про неможливість повернення через сімейні обставини.

Допитана в якості свідка ОСОБА_27 , яка займає посаду дільничного офіцера відділення поліції №2 (м.Ірпінь) Бучанського районного управління поліції, повідомила, що 05.03.2022 вона разом з позивачкою виїхала з с.Стоянка (після ночівлі в приміщенні дитячого садочку) до м.Боярка, звідти евакуаційним поїздом вирушили до м.Тернопіль, а в подальшому - у м.Збараж Тернопільської області, де стали на облік у відділенні поліції.

Свідок зазначила, що у подальшому 12.03.2022 вона в одній машині з ОСОБА_15 виїхала до м.Львова, де вони розійшлися.

ОСОБА_27 повідомила, що наприкінці березня 2022 року їй зателефонувала ОСОБА_28 з кадрової служби та повідомила про необхідність повернення до робочого місця, у зв`язку з чим вона повернулась на місце служби (м.Боярка) 07.04.2022.

ОСОБА_27 зазначила, що до 07.04.2022 вона перебувала на службі в Хмельницькій області.

Допитана в якості свідка ОСОБА_18 підтвердила, що 04.03.2022 вона разом з іншими працівниками відділу поліції №2 залишила приміщення в м.Ірпінь та вирушила до приміщення дитячого садку в с.Стоянка, де провели ніч.

Свідок зазначила, що на наступний день, 05.03.2022, ОСОБА_9 повідомив про можливість виїзду жінок-поліцейських за межі Київської області, у зв`язку з чим вона переїхала до м.Каменець-Подільський, де 07.03.2022 стада на облік в місцевому управлінні поліції.

25.03.2022 їй зателефонувала ОСОБА_28 з кадрової служби та повідомила про необхідність повернення до місця служби, оскільки на неї не поширюється дія наказу Національної поліції №190.

Свідок зазначила, що 26.03.2022 вона повернулась до м.Боярка разом із волонтерами.

Допитаний у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_7 , який займає посаду начальника відділу №2 (м.Ірпінь) Бучанського районного управління поліції, повідомив, що з 22.01.2022 по 17.03.2022 він перебував на лікарняному та після виходу на службу він надав вказівку ОСОБА_17 обдзвонити жінок-поліцейських.

Свідок зазначив, що йому телефонувала ОСОБА_16 та під час телефонної розмови повідомила про неможливість повернення до місця служби через складнощі у транспортному сполученні.

Допитаний у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_19 , який займає посаду заступника начальника Бучанського районного управління поліції (м.Боярка) повідомив, що після 05.03.2022 Ірпінське відділення перемістилося у м.Боярка.

Свідок зазначив, що 05.04.2022 був складений акт про відмову позивачки надати пояснення під час проведення службового розслідування. В телефонній розмові, яку з позивачкою проводив ОСОБА_3 , ОСОБА_16 відмовилась від надання пояснень. Розмова була здійснена при свідках за допомогою гучномовця на телефоні.

Також свідок зазначив, що відсутність позивачки на службі фіксувалась у журналах.

Допитаний у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_3 повідомив, що він був членом комісії під час проведення службового розслідування та 05.04.2022 зателефонував ОСОБА_1 і повідомив про необхідність прибуття до м.Боярки для надання пояснень, однак остання повідомила, що до м. Боярка не прибуде.

Свідок ОСОБА_8 , який займає посаду заступника начальника відділення поліції №2 (м.Ірпінь), зазначив, що під час службового розслідування надавав пояснення ОСОБА_3 .

Свідок повідомив, що був присутній, коли позивачці телефонував ОСОБА_9 та повідомив про необхідність повернення до місця служби, проте ОСОБА_16 зазначила про певні труднощі з її поверненням до м. Боярка.

Свідок ОСОБА_20 , який займає посаду заступника начальника Бучанського районного управління поліції, зазначив, що він був членом комісії, яка проводила службове розслідування щодо позивачки.

Свідок зазначив, що ОСОБА_16 телефонувала після призначення службового розслідування та повідомила про відсутність можливості прибуття до м. Боярка.

Повідомив, що під час службового розслідування ОСОБА_3 телефонував позивачці та повідомляв про необхідність прибуття до місця служби для надання пояснень, проте позивачка зазначила про відсутність такої можливості.

Допитаний в якості свідка ОСОБА_24 зазначив, що він був головою дисциплінарної комісії, яка проводила службове розслідування щодо працівників поліції, у т.ч. і щодо позивачки.

Свідок повідомив, що службове розслідування було проведено на підставі доповідної записки. При цьому свідок зазначив, що акт про невихід позивачки на службу був складений 05.04.2022 вже під час проведення службового розслідування.

Свідок ОСОБА_9 , який займає посаду начальника сектору превенції відділення поліції №2 (м.Ірпінь), зазначив, що співробітники поліції до 05.03.2022 перебували в м.Ірпінь, а після цього співробітники прибули до м. Боярка (Бучанське районне управління). Крім того, жінкам-поліцейським було дозволено виїхати за межі Київської області.

Свідок повідомив, що на початку квітня 2022 року ОСОБА_16 зателефонувала та повідомила, що перебуває на обліку в іншому відділенні поліції та не може приїхати до місця служби, оскільки доглядає хвору матір.

Свідок зазначив, що відповідно до положень про посилений режим несення служби виїзд поліцейського за межі гарнізону мав бути здійсненні за наявності дозволу, погодженого з керівництвом. Свідок зазначив, що, на йому думку, з огляду на умови, що відбувалися, усного дозволу ОСОБА_25 для виїзду поліцейського за межі гарнізону було достатньо.

Свідок ОСОБА_25 , який займає посаду заступника начальника відділення поліції №2 (м.Ірпінь), повідомив, що після 05.03.2022 відділення поліції №2 перемістилося до м.Боярка.

Свідок зазначив, що на той час він виконував обов`язки керівника відділення поліції №2 та надав дозвіл жінкам-поліцейським на виїзд за межі Київської області, незалежно від наявності у них дітей.

Повідомив, що відповідний дозвіл був ним наданий в усній формі.

Свідок зазначив, що після прийняття Національною поліцією наказу №190 позивачка повинна була повернутися до місця несення служби, оскільки такий наказ на неї не поширювався, дороги були відкритті, а транспортне сполучення не було зупинено.

Суд зазначає, що з тексту Присяги поліцейського, неухильне дотримання якої визначено законом, вбачається, що в основі поведінки працівника поліції закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, недодержання яких утворює факт порушення Присяги. Тому, складаючи Присягу, поліцейський покладає на себе не тільки певні службові зобов`язання, але й моральну відповідальність за їх виконання.

Порушення Присяги слід розуміти як скоєння поліцейським проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов`язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження авторитету органів поліції та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов`язків.

Присяга поліцейського передбачає зобов`язання виконувати обов`язки сумлінно.

Тобто порушення Присяги - це несумлінне, недобросовісне виконання обов`язків поліцейським. Про несумлінність дій (бездіяльності) поліцейського свідчить невиконання обов`язків умисно або внаслідок недбалого ставлення до них.

Невиконання чи неналежне виконання поліцейським службової дисципліни є дисциплінарним проступком, вчинення якого є підставою для дисциплінарної відповідальності.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 05.03.2020 року по справі №815/4478/16 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 88062004).

Суд вважає за необхідне зазначити й те, що чинним законодавством не визначено поняття дискредитації.

Дискредитація (від французького слова discrediter - підривати довіру) - це підрив довіри когось, приниження чиєїсь гідності, авторитету. Аналізуючи складові цього поняття, суд дійшов до висновку, що вони тісно пов`язані з морально-етичними нормами. Отже, вчинки, що дискредитують працівників органів внутрішніх справ та органів поліції, пов`язані насамперед із низкою моральних вимог, які пред`являються до них під час здійснення службових функцій та у повсякденному житті.

Отже під вчинками, що дискредитують звання працівника Національної поліції України та власне органи національної поліції, слід розуміти протиправні, винні діяння, які здійснені посадовою особою органу внутрішніх справ у зв`язку з виконанням службових обов`язків або не пов`язані з їх виконанням, але за своїм характером здатні принизити в очах громадськості гідність та авторитет працівника органів внутрішніх справ та власне органи внутрішніх справ.

З огляду на вказане, з точки зору стороннього розсудливого спостерігача, порушення позивачем цих приписів може сприйматися, як спроба підриву довіри до Національної поліції, і відповідальність за це несе держава.

Зазначене безумовно негативно впливає на рівень авторитету та довіри до органів Національної поліції з боку суспільства.

Вимоги морального змісту віднесені до службово-трудових обов`язків працівників поліції. Приймаючи присягу, позивач зобов`язався вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов`язки (постанова Верховного Суду від 25.04.2019 у справі №816/604/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 81431280).

Верховним Судом у постанові від 02.10.2018 по справі №815/4463/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 76889399) сформована правова позиція щодо того, що в основі поведінки працівника поліції закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, порушення яких утворює факт порушення Присяги. Під порушення Присяги працівника поліції слід розуміти скоєння працівником поліції проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов`язкам, підриває довіру до нього як носія влади, що призводить до приниження авторитету поліції та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов`язків.

Суд звертає увагу на те, що як охоронець громадського порядку, держава має моральне зобов`язання бути взірцевою, вона повинна стежити за тим, щоб такими були й державні органи, що захищають публічний порядок (рішення ЄСПЛ від 19.06.2001 у справі «Звежинський проти Польщі» (заява №34049/96), рішення ЄСПЛ від 19.04.2007 у справі «Вільхо Ескелінен та інші проти Фінляндії» (заява № 63235/00).

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 12.01.2012 у справі "Горовенки та Бугара проти України" зазначив, що уряди та правоохоронні органи забезпечують те, щоб усі посадові особи з підтримання правопорядку мали відповідні моральні, фізичні та психологічні якості для ефективного виконання своїх функцій і проходили безперервну та ретельну професійну підготовку. Необхідно періодично здійснювати перевірку їхньої придатності для виконання таких функцій.

Суд повторив, що від держав очікується встановлення високих професійних стандартів у рамках їх правоохоронних систем і забезпечення того, щоб особи, які перебувають на службі в таких системах, відповідали необхідним критеріям (рішення від 17.06.2008 у справі "Абдулла Їлмаз проти Туреччини").

Отже, в основі поведінки працівника поліції закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, порушення яких утворює факт порушення присяги. У зв`язку з чим, складаючи присягу, працівник поліції покладає на себе не тільки певні службові зобов`язання, але й моральну відповідальність за їх виконання.

Під порушенням присяги працівника поліції слід розуміти скоєння працівником поліції проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов`язкам, підриває довіру до нього як носія влади, що призводить до приниження авторитету поліції та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов`язків.

Застосування дисциплінарного стягненні у вигляді звільнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу, проте його застосування здійснюється на розсуд уповноваженої особи з урахуванням обставин у справі та не потребує наведення неможливості застосування інших видів дисциплінарних стягнень.

Аналогічний правовий висновок здійснено Верховним Судом у постанові від 21.09.2018 у справі № 824/227/17-а (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 76615256).

Отже, підставою для дисциплінарної відповідальності є дисциплінарний проступок, сутність якого полягає у невиконанні чи неналежному виконанні особою службової дисципліни. Такими обставинами є виключно фактичні дані, що свідчать про реальну наявність у діях особи ознак дисциплінарного проступку, зокрема, протиправної поведінки, шкідливих наслідків та причинного зв`язку між ним і дією (бездіяльністю) порушника дисципліни.

Верховний Суд у постанові від 16.09.2020 у справі №814/2530/16 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 91571566) зазначив, що враховуючи те, що позивача притягнуто саме до дисциплінарної відповідальності, адміністративний суд під час розгляду справи повинен самостійно кваліфікувати поведінку особи на предмет наявності в ній ознак дисциплінарного проступку і дійти власних висновків щодо правомірності такої поведінки з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.

При цьому слід ураховувати, що на відміну від звільнення зі служби в поліції у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, або кримінального правопорушення, звільнення у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у виді звільнення зі служби не пов`язано з кримінально-правовою кваліфікацією тих самих діянь, які водночас стали підставою для службового розслідування та кримінального провадження.

Вирішення питання про правомірність притягнення поліцейського до дисциплінарної відповідальності передбачає необхідність з`ясувати саме наявність складу дисциплінарного проступку в його діяннях, незалежно від того, яку кримінально-правову кваліфікацію ці ж самі діяння отримали в рамках кримінального провадження та які наслідки, у підсумку, настали для такої особи.

При цьому, Верховний Суд у постанові від 10.04.2019 у справі №802/1150/17-а (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 81046498) вказав на те, що під час правової оцінки правильності та обґрунтованості рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності, то така повинна фокусуватися насамперед на такому:

- чи прийнято рішення у межах повноважень, у порядку та спосіб, встановлені Конституцією та законами України;

- чи дійсно у діянні особи є склад дисциплінарного порушення;

- чи є встановлені законом підстави для застосування дисциплінарного стягнення;

- чи є застосований вид стягнення пропорційним (співмірним) із учиненим діянням.

Матеріалами справи та показаннями свідків підтверджується, що ОСОБА_16 не прибула на робоче місце для несення служби за місцем дислокації відділу поліції №2 Бучанського РУП ГУНП в Київській області та була відсутня на роботі у період з 01.04.2022 по 05.04.2022.

При цьому суд вважає непереконливими твердження позивачки про те, що несення нею служби в іншому відділенні поліції поза межами Київської області засновано на нормах наказу Національної поліції від 10.03.2022 №190.

Так, цим наказом поліцейським, які перебувають поза місцем несення служби, крім тих, що виконують службові завдання, протягом 1 доби наказано прибути до найближчого органу поліції для реєстрації та постановки на облік, а саме:

- поліцейським, для яких проїзд у регіон місця несення служби є неможливим у зв`язку з об`єктивними причинами (тимчасова окупація, повне зупинення транспортного сполучення);

- поліцейським, які виховують одного або більше дітей віком до 18 років або на утриманні яких перебувають батьки, що потребують стороннього догляду, та виїхали з метою супроводу дітей в евакуацію, та чоловіки (дружини) яких є поліцейськими, військовослужбовцями або особами рядового чи начальницького складу служби цивільного захисту, задіяними до виконання службових обов`язків за місцем проходження служби;

- поліцейським, які мають статус одинокої матері (батька).

Поліцейські, які не підпадають під перелік осіб, визначених пунктом 1 цього наказу, зобов`язані невідкладно прибути до органу поліції за місцем несення служби (п.3 наказу).

Суд зазначає, що позивачка не підпадає під перелік осіб, визначених пунктом 1 Наказу №190, внаслідок чого була зобов`язана невідкладно прибути до органу поліції за місцем несення служби, однак вона ухилилася від виконання вказаного обов`язку.

Твердження позивачки про те, що проїзд у регіон місця несення служби (м. Боярка) був неможливим у зв`язку з об`єктивними причинами, є непереконливими, спростовуються поясненнями свідків, зокрема, ОСОБА_27 , яка повернулася до місця несення служби 07.04.2022, та ОСОБА_18 , яка прибула до м. Боярка 26.03.2022. Відсутність зупиненого транспортного сполучення також підтвердив свідок ОСОБА_25 .

Крім того, наявність транспортного сполучення з м. Боярка підтверджується самим фактом евакуації позивачки з вказаного населеного пункту до м. Тернопіль, а в подальшому до м. Радомишль, що свідчить про можливість дістатися до місця несення служби принаймні таким самим способом.

Також суд звертає увагу на те, що у березні 2022 року та до початку квітня 2022 року проводилась евакуація з населених пунктів Київської області цивільного населення, здійснювалась доставка гуманітарних та інших вантажів.

Так, зокрема, відповідно до інформації з офіційного веб-сайту Київської обласної державної адміністрації:

- 13.03.2022 було заплановано проведення заходів з евакуації населення Київської області гуманітарними коридорами: Бородянка-Пісківка-Малин-Радомишль-Житомир (посилання:https://koda.gov.ua/%e2%80%bc%ef%b8%8fuvagaevakuacziya%e2%80%bc%ef%b 8% 8f-2/);

- 17.03.2022 було заплановано проведення заходів з евакуації цивільного населення Київської області гуманітарними коридорами: Бородянка – Житомир (Бородянка – Дружня – Загальці – Поташня – Пісківка – Мигалки – Біла Криниця – Хомівка – Березці – Радомишль – Поташня – Кочерів – Житомир) (посилання: https://koda.gov.ua/uvaga%e2%80%bc%ef%b8%8f-kyyivska-oblasna-vijskova-administracziya-informuye-shhodo-roboty-gumanitarnyh-korydoriv-ta-evakuacziyi-czyvilnogo-naselennya-17-bereznya/);

- 24.03.2022 здійснення евакуації по гуманітарному коридору Макарів-Житомир (посилання: https://koda.gov.ua/%e2%80%bc%ef%b8%8fuvaga%e2%80%bc%ef%b8%8f-evakuacziya-3/).

Суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних доказів того, що позивачкою вчинялись будь-які дії для того, щоб виїхати з м.Радомишль, Житомирської області та прибути до місця несення служби, зокрема, доказів звернення позивачки до відповідних перевізників, які організовували перевезення людей з відповідних населених пунктів Київської області до м.Радомишль та м.Житомир.

У зв`язку з цим, суд не приймає до уваги вищевказані посилання позивачки, оскільки вони не є для поліцейського причиною для неприбуття до місця несення служби.

Таким чином, суд визнає доведеним факт допущення позивачкою дисциплінарного проступку у вигляді безпідставного невиходу на роботу за місцем несення служби під час посиленого режиму у період з 01 по 05 квітня 2022 року, будучи при цьому проінформованою кадровою службою про необхідність повернення до м. Боярка.

Суд вважає, що така поведінка позивачки безумовно підриває авторитет поліції, формує негативну думку у населення про поліцію та дискредитує звання працівника поліції, що, відповідно, свідчить про особисту недисциплінованість позивачки та недотримання нею вимог законодавства, а також присяги працівника поліції і посадових обов`язків.

Також у позовній заяві позивачка, вказуючи на протиправність її звільнення зі служби, зазначає, що на момент прийняття відповідачем спірного наказу вона була вагітною, з приводу чого суд зазначає таке.

Частиною третьою статті 184 Кодексу законів про працю України передбачено, що звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням. Обов`язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Представник відповідача у судовому засіданні зазначив про те, що Головному управлінню Національної поліції України в Київській області на час прийняття спірного наказу не було відомо про вагітність ОСОБА_1 .

Проте, суд не приймає до уваги вказані твердження відповідача, оскільки для застосування положень ч. 3 ст. 184 Кодексу законів про працю України закон передбачає наявність стану вагітності саме на час звільнення особи і застосування цієї норми не ставиться в залежність від своєчасного повідомлення працівником власника або уповноваженого ним органу про вагітність.

Даний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05.08.2021 у справі № 487/8351/19 та від 21.10.2020 у справі № 640/11441/17.

Наявність вагітності на день звільнення працівниці за ініціативою власника або уповноваженого ним органу при відсутності ліквідації підприємства, установи, організації є безумовною підставою для поновлення звільненої особи на раніше займаній посаді.

Крім того, норми трудового законодавства не передбачають обов`язку працівника повідомляти про свій стан вагітності, у тому числі й на момент ознайомлення з наказом про звільнення, але не вказують, що невиконання цієї умови є підставою для відмови у позові про поновлення на роботі, вирішення колізій у законодавстві повинно завжди тлумачитися, на користь особи, яка звернулася за захистом свого права, що узгоджується із висновком Європейського суду з прав людини, викладеному у рішенні від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України», заяви № 23759/03 та № 37943/06.

У постанові Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 752/5794/18 викладена позиція про те, що наявність вагітності на час звільнення є підставою для поновлення на роботі, а несвоєчасне повідомлення працівницею роботодавця про свою вагітність не впливає на застосування гарантій, передбачених Кодексом законів про працю України.

Такий самий висновок, зокрема, викладено в постанові Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 561/171/17-ц (провадження № 61-28358св18), постанові Верховного Суду від 18.03.2019 у справі № 505/3097/17-ц.

Позивачкою на підтвердження наданих пояснень додано до матеріалів справи довідку довільної форми від 08.04.2022, видану акушером-гінекологом ОСОБА_29 , в якій вказано діагноз: вагітність 4-5 тижнів (т.1, а.с.95).

При цьому під час розгляду справи було встановлено, що на теперішній час позивачка не є вагітною.

З метою повного та всебічного з`ясування обставин справи, враховуючи наявні у відповідача сумніви в правдивості інформації, відображеної у вищевказаній довідці від 08.04.2022, у судовому засіданні 16.09.2022, яке було проведено в режимі відеоконференції, в якості свідка була допитана ОСОБА_29 , яка є лікарем-акушером-гінекологом поліклініки ДУ "ТМО МВС України по Житомирській області" та яка видала зазначену довідку.

Вказана особа була попереджена про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих показань.

Свідок зазначила, що 08.04.2022 ОСОБА_16 звернулась до неї зі скаргами на погане самопочуття та затримку менструації.

Свідок повідомила, що нею був проведений огляд позивачки, під час якого було встановлено збільшення матки, що є ознакою вагітності терміном 4-5 тижнів.

ОСОБА_29 зазначила, що на прохання позивачки вона виписала їй відповідну довідку про вагітність. Довідка була надана позивачці у довільній формі, оскільки поліклініка ДУ "ТМО МВС України по Житомирській області" не є спеціалізованим гінекологічним закладом.

На питання суду та представників відповідача свідок повідомила, що вона не видавала позивачці направлення для проведення лабораторних аналізів та здійснення ультразвукового дослідження для підтвердження діагнозу, оскільки в поліклініці такі аналізи та дослідження не проводяться.

Свідок повідомила, що позивачка звернулась до неї на консультацію напряму, а не через реєстратуру поліклініки, амбулаторної картки у неї не було. Проте, з огляду на воєнний стан, ОСОБА_29 провела прийом ОСОБА_1 .

На запитання суду про те, чи могли бути симптоми позивачки (погане самопочуття, затримка менструації, збільшення матки) ознакою не лише вагітності, а іншого стану, наприклад, якогось гінекологічного захворювання, свідок зазначила про можливість такого варіанту. При цьому свідок наголосила на тому, що встановлюючи позивачці діагноз «вагітність 4-5 тижнів», вона керувалась своїм багаторічним досвідом.

Отже, з показань свідка вбачається, що висновки лікаря щодо вагітності позивачки, за результатом чого була складена довідка від 08.04.2022, базувались виключно на результатах візуального гінекологічного огляду пацієнта.

При цьому, лікар не проводив жодних додаткових аналізів та досліджень для підтвердження встановленого діагнозу, а будь-які інші докази, окрім вищевказаної довідки, на підтвердження факту вагітності позивачки на момент її звільнення позивачкою надані не були та в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно зі статтею 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 76 КАС України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Верховний Суд у постанові від 20.08.2022 у справі №826/9938/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 101891336) зазначив про те, що виключно довідка закладу охорони здоров`я не є достатнім доказом вагітності позивачки.

Так, Верховний Суд зазначив про необхідність дослідження судами обставин перебування особи у стані вагітності.

Враховуючи вищевказане, суд дійшов висновку про те, що довідка від 08.04.2022, видана акушером-гінекологом ОСОБА_29 , не є безумовним та достатнім доказом підтвердження вагітності позивачки на момент її звільнення.

Суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з пунктом 1.1 Методичних рекомендацій щодо організації надання амбулаторної акушерсько-гінекологічної допомоги, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 15.07.2011 №417, амбулаторна акушерсько-гінекологічна допомога здійснюється в амбулаторіях загальної практики/сімейної медицини, в жіночих консультаціях, гінекологічних кабінетах центральних районних лікарень, сільських лікарських амбулаторіях, фельдшерсько-акушерських пунктах (далі - ФАПах), центрах планування сім`ї, оглядових кабінетах поліклінік.

Відповідно до Графіку візитів вагітної до лікаря, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 15.07.2011 №417, під час візиту вагітної лікар має здійснити:

- загальний огляд (пальпація щитовидної залози; аускультація серця; аускультація легенів; огляд та пальпація молочних залоз; пальпація лімфатичних вузлів; вимірювання артеріального тиску; вимірювання пульсу (частота, ритмічність); вимірювання температури тіла; визначення зросту; визначення маси тіла; визначення індексу маси тіла);

- гінекологічний огляд (в дзеркалах та бімануальне дослідження);

- ультрозвукова діагностика (УЗД ) в терміні вагітності від 11 + 1 день до 13 тижнів та 6 днів (визначення терміну вагітності, вимірювання комірцевого простору та виявлення УЗ маркерів вродженої та хромосомної патології);

- лабораторні обстеження (загальний аналіз сечі, включаючи тест на наявність білка; посів сечі (скринінг на безсимптомну бактеріурію); група крові та резус-фактор; наявність резус-антитіл (при Rh-негативній належності крові у вагітної та Rh-позитивній у батька майбутньої дитини); загальний аналіз крові з визначенням кількості тромбоцитів; серологічне обстеження на сифіліс (перше); тест на ВІЛ-інфекцію (перший); тест на наявність HBsAg; мазок на цитологічне дослідження; мазок на флору (за показами).

Відповідно до Клінічного протоколу "Комплексна медична допомога під час небажаної вагітності", затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 31.12.2010 №1177, для установ, що надають первинну медичну допомогу, при діагностиці вагітності є обов`язковим проведення загального та гінекологічного обстеження; бажаним є застосування тест-системи для районної діагностики вагітності (у разі сумніву щодо наявності вагітності).

Для установ, що надають вторинну (третинну) стаціонарну допомогу, при діагностиці вагітності та обстеження в I триместрі є обов`язковим: загальне та гінекологічне обстеження; необхідні та лабораторні обстеження: визначення мікробіоценозу піхви (мазок на флору); група крові та резус-фактор у першовагітної (за показаннями: загальний аналіз крові; кров на RW; група крові та резус-фактор; наліз крові на ВІЛ (за добровільною згодою після дотестового консультування); цитологічне дослідження клітин шийки матки (при першому зверненні у поточному році); при наявності екстрагенітальної патології обстеження згідно з відповідним Протоколом; визначення рівня ХГ у крові (при підозрі на позаматкову вагітність або завмерлу); УЗД (у разі необхідності для підтвердження терміну вагітності,при підозрі на позаматкову вагітність або міхуровий занос).

З огляду на вищенаведені норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що документальними доказами вагітності жінки (перші 12 тижнів), окрім довідки лікаря про гінекологічний огляд, є результати відповідних лабораторних досліджень та результати УЗД.

Суд зазначає, що позивачем під час розгляду справи не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження проведення нею вищевказаних досліджень, а лише довідка з діагнозом «вагітність 4-5 тижнів», встановленим за допомогою виключно візуального огляду, навіть з урахуванням багаторічного досвіду лікаря, не може бути достатнім доказом вагітності позивачки на момент її звільнення, без надання додаткових доказів підтвердження цього факту.

Враховуючи вищевказане, суд дійшов висновку, що матеріалами справи та показаннями свідка підтверджується факт вчинення ОСОБА_1 дисциплінарного проступку, а застосоване до позивачки дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення є співмірним до вчиненого проступку, внаслідок чого позовні вимоги про визнання протиправними та скасування спірних наказів, поновлення позивачки на відповідній посаді та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу не підлягають задоволенню.

Водночас, стосовно позовних вимог про стягнення додаткової винагороди в розмірі 30000,00 грн. щомісячно як складової частини грошового забезпечення, визначеного поліцейському на день звільнення, починаючи із дня застосування постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, з 24.02.2022, суд зазначає таке.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Пунктом 3 вказаної постанови Міністерству фінансів доручено опрацювати питання щодо збільшення видатків відповідним розпорядникам бюджетних коштів для забезпечення реалізації цієї постанови.

07.07.2022 Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову №793, якою внесено зміни до пункту 1 Постанови №168, а саме: в абзаці першому слова і цифри “додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно” замінено словами і цифрами “додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць”.

Пунктом 2 Постанови №793 зазначено, що постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.

Отже, в силу вищенаведених вимог чинного законодавства, позивачка під час воєнного стану та у період проходження нею служби в органах національної поліції на посаді поліцейського (з 24.02.2022 до моменту її звільнення), мала право на отримання додаткової винагороди в розмірі 30000 гривень щомісячно.

З матеріалів справи вбачається, що Головне управління Національної поліції в Київській області листом від 15.07.2022 №1074/109/29/1-22 повідомило начальнику ВПЗ ГУН в Київській області капітану ОСОБА_30 , що листом Національної поліції від 23.03.2022 №222/01/29-2022 доведено Методичні рекомендації щодо виплати додаткової винагороди поліцейським під час воєнного стану, передбаченої Постановою №168, у яких визначено: "Виплата винагороди здійснюється органом, установою за місцем постійного проходження служби поліцейського, де він призначений на штатну посаду на підставі наказів такого органу, установи.

Підготовка проектів наказів за списками керівників поліцейських про виплату додаткової винагороди покладається на підрозділи кадрового забезпечення, а збільшеної додаткової винагороди - на підрозділи організаційного аналітичного забезпечення та оперативного реагування.

Списки на підпорядкованих поліцейських та заступників керівника підписуються керівником за підпорядкованістю, а списки на керівників, діяльність яких координується (контролюється) керівниками вищого рівня чи їхніми заступниками, підписуються відповідно старшими прямими керівниками чи їхніми заступниками".

"Видання наказу здійснюється щомісяця не пізніше 28 числа (до завершення воєнного стану)".

"Для оформлення наказу про встановлення додаткової винагороди керівниками структурних або відокремлених підрозділів органу (установи) поліції подаються списки поліцейських з пропорційно обрахованим розміром винагороди, що пропонується до встановлення".

У вказаному листі зазначено, що у списках поліцейських, які виконували службові обов`язки та заслуговували на додаткову винагороду 30000,00 грн. у 2022 році Бучанського районного управління поліції, починаючи з 24.02.2022, які були додатками до наказів Головного управління про встановлення додаткової винагороди поліцейським ГУНП в Київській області, інформації щодо встановлення додаткової винагороди ОСОБА_1 не було, відповідно така винагороди їй не нараховувалась та не виплачувалась (т.2, а.с.72-73).

Отже, матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_1 не здійснювалось нарахування та виплата додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, починаючи за час ї служби, починаючи з 24.02.2022, з огляду на неприйняття щодо неї відповідних наказів про виплату.

Суд зазначає, що в силу положень пункту 1 Постанови №168 передумовою для нарахування та виплати поліцейському додаткової винагороди є наявність наказу керівництва.

Проте, суд наголошує на тому, що не вчинення відповідачем дій щодо прийняття наказу про виплату позивачці додаткової винагороди не може бути перешкодою для реалізації позивачкою встановленого законом права на отримання відповідної додаткової винагороди, право на отримання якої чітко передбачено постановою №168.

У зв`язку з цим, суд вважає, що відповідач протиправно не вчинив дії щодо нарахування та виплати позивачці відповідної додаткової винагороди.

Щодо розміру додаткової винагороди, яка підлягає нарахуванню та виплаті, суд зазначає таке.

Як зазначено вище, пунктом 1 Постанови №168 (в первинній редакції) було встановлено, що на період дії воєнного стану поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно.

У свою чергу, відповідно до пункту 1 Постанови №168 в редакції Постанови №793, яка застосовується з 24.02.2022, змінено розмір додаткової винагороди - до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць.

Таким чином, Кабінет Міністрів України, прийнявши постанову №793 та зазначивши, що її положення застосовуються з 24.02.2022, змінив фіксований розмір додаткової винагороди, передбачений Постановою №168 (у первинній редакції), поставивши його у залежність від фактично відпрацьованого поліцейським часу.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Стаття 58 Основного Закону України передбачає зворотну дію законів в часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують саме юридичну відповідальність особи, що також є загальновизнаним принципом права.

Конституційний Суд України у Рішенні № 1-рп/99 від 09 лютого 1999 року у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів зазначив: “У регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма)”.

Три варіанти дії нормативних актів у часі забезпечують стабільність і необхідну гнучкість правового регулювання в часі - минулому, теперішньому та майбутньому. Як негайна, так і зворотна дія юридичної норми пов`язана з можливістю застосування “нової” норми щодо відносин, які виникли в минулому. Водночас негайна дія є усталеною практикою, а зворотна дія - виняток, який порушує конституційний принцип “закон не має зворотної сили” (lex ad praeterian non valet).

Конституційний Суд України неодноразово звертався до визначення змісту положення частини першої статті 58 Конституції України, згідно з яким нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі.

Так, у Рішенні Конституційного Суду України № 1-рп від 9 лютого 1999 року у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів уточнюється, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності та припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце”.

У Рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/2001 від 5 квітня 2001 року у справі про податки зазначено, що дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли та закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Конституційний Суд України у Рішенні № 6-рп від 19 квітня 2000 року у справі про зворотну дію кримінального закону у часі визначив, що “Суть зворотної дії у часі законів та інших нормативно-правових актів полягає в тому, що їхні приписи поширюються на правовідносини, які виникли до набрання ними чинності, за умови, якщо вони скасовують або пом`якшують відповідальність особи”.

Для відносин, які мають тривалий характер, зворотна дія означає неможливість застосування норми “нового” нормативно-правового акта щодо відносин, які виникли до набуття ним чинності, але продовжують існувати. У такий спосіб відбувається змішування зворотної та безпосередньої дії нормативно-правового акта в часі, чим заперечується можливість негайного застосування норми права.

Іншим можливим правомірним проявом ретроактивного застосування юридичних норм є забезпечення недопустимості “повороту до гіршого”. Принцип ретроактивності нерозривно пов`язаний зі створенням умов для недопущення “повороту до гіршого” під час регулювання суспільних відносин. У такий спосіб підтримується баланс між нагальністю оновлення нормативних актів чи заповнення прогалин у праві, з одного боку, і стабільністю та наступництвом правової системи, з іншого.

Правозастосовні орієнтири щодо реалізації принципів верховенства права, юридичної визначеності, resjudicata та ретроактивності, а також правила недопустимості “повороту до гіршого” підлягають застосуванню згідно з рішеннями Європейського суду з прав людини у справах “Брумареску проти Румунії” (заява № 28342/95, §61), “Пономарьов проти України” (заява № 3236/03, §§ 47,52) та іншими.

З огляду те, що Постанова №793 істотно змінює умови для отримання поліцейським додаткової винагороди та змінює її розмір, і тим самим позбавляє позивачку права на отримання допомоги у тому розмірі, який був встановлений в первинній редакції Постанови №168, суд дійшов висновку, що при нарахуванні та призначенні позивачці додаткової винагороди підлягають застосуванню положення пункту 1 Постанови №168 саме в первинній редакції, чинній на момент проходження нею служби в поліції.

Згідно з частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, вихід за межі заявлених позовних вимог допускається з метою захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина.

При цьому, відповідно до положень частини першої та другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі “Чахал проти Об`єднаного Королівства” (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява N 28924/04) констатував: "50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. The United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява N 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява N 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)".

В абзаці десятому пункту 9 мотивувальної частини Рішення від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 120, частини шостої статті 234, частини третьої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України (справа про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора; справа № 1-12/2003) Конституційний Суд України, серед іншого, констатував, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Оскільки матеріалами справи підтверджується правомірність звільнення позивачки зі служби в поліції з 11.04.2022, однак на момент звільнення відповідачем не було виплачено позивачці додаткову винагороду за період її служби під час воєнного стану, право на отримання якої було закріплено постановою №168 та вимоги про стягнення якої були заявлені у цій справі, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції України в Київській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" у розмірі 30000,00 грн. щомісячно за період з 24.02.2022 по 11.04.2022.

Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Позаяк відповідач неправомірно не здійснив нарахування та виплату позивачці відповідної додаткової допомоги, суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.

При цьому, оскільки виплаті позивачці додаткової винагороди мають передувати дії по її нарахуванню, належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" у розмірі 30000,00 грн. щомісячно за період з 24.02.2022 по 11.04.2022. Задоволення позову у такий спосіб охоплює, у тому числі, вчинення відповідачем необхідних дій по нарахуванню винагороди, зокрема, прийняття відповідного наказу тощо.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції України в Київській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", у розмірі 30000,00 грн. щомісячно за період з 24.02.2022 по 11.04.2022.

3. Зобов`язати Головне управління Національної поліції України в Київській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", у розмірі 30000,00 грн. щомісячно за період з 24.02.2022 по 11.04.2022.

4. В іншій частині в позові відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Дудін С.О.