Рішення № 106761398, 12.10.2022, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" жовтня 2022 р. справа № 300/5994/21

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

судді Біньковської Н.В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання до вчинення дій,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Шевченко Н.П., звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду в Івано-Франківській області відповідно до змісту якого просить: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській про відмову у призначенні пенсії згідно поданої нею заяви про призначення пенсії від 07.07.2021; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 28.07.2021 з наступного дня після досягнення пенсійного віку, з урахуванням до страхового стажу періодів: з 12.06.1993 по 13.06.1993, з 01.09.1993 по 02.09.1993, з 01.09.1994 по 06.09.1994, з 01.08.1995 по 31.07.1996; до стажу роботи за Списком №1 періодів: з 01.10.1996 по 11.10.1996, з 01.11.1996 по 03.11.1996, з 01.12.1996 по 01.12.1996, з 01.02.1997 по 01.02.1997, з 01.02.1998 по 03.02.1998, з 01.06.1998 по 10.06.1998, з 01.07.1998 по 01.07.1998, з 01.08.1998 по 01.08.1998, з 05.11.1998 по 15.02.1999, з 01.03.1999 по 02.03.1999, з 01.04.1999 по 03.04.1999; одночасно до страхового стажу та стажу роботи за Списком №1 періодів: з 02.12.1996 по 03.12.1996, з 02.08.1998 по 09.08.1998.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем протиправно, всупереч рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, прийнято рішення №092850010632 про відмову у призначенні позивачу пенсії на пільгових умовах за Списком №2. Позивач зазначає, що станом на 07.07.2021 (дату звернення із заявою про призначення пенсії) вона досягла відповідного пенсійного віку, визначеного пунктом "б" частини 1 статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” для призначення пенсії за Списком №2. Вважає, що такі обов`язкові умови як необхідний вік та стаж роботи мають застосовуватись в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020. Також зазначає, що відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу періоди роботи з 12.06.1993 по 13.06.1993, з 01.09.1993 по 02.09.1993, з 01.09.1994 по 06.09.1994, з 01.08.1995 по 31.07.1996; до стажу роботи за Списком №1 періоди роботи з 01.10.1996 по 11.10.1996, з 01.11.1996 по 03.11.1996, з 01.12.1996 по 01.12.1996, з 01.02.1997 по 01.02.1997, з 01.02.1998 по 03.02.1998, з 01.06.1998 по 10.06.1998, з 01.07.1998 по 01.07.1998, з 01.08.1998 по 01.08.1998, з 05.11.1998 по 15.02.1999, з 01.03.1999 по 02.03.1999, з 01.04.1999 по 03.04.1999, а також одночасно до страхового стажу та стажу роботи за Списком №1 періоди роботи з 02.12.1996 по 03.12.1996, з 02.08.1998 по 09.08.1998.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, в якому стосовно заявлених позовних вимог заперечує. Зазначає, що згідно з поданими документами позивач на момент звернення із заявою про призначення пенсії не досягла необхідного віку. Вважає безпідставним посилання позивача на пункт "б" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", оскільки згідно абзаців 1 та 2 пункту 16 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058 до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом, закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не cупepeчить цьому Закону. Зауважує, що позивачу виповнилося 50 років 27.07.2020, а тому умови призначення їй пільгової пенсії мають визначатися на підставі Закону «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а не на підставі пункту «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», оскільки вона не досягла 50 років до 11.10.2017 (дату набрання чинності змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»). З врахуванням викладеного, орган пенсійного фонду вказує на відсутність підстав для призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2. Щодо вимоги позивача зарахувати до страхового стажу періоди роботи з 12.06.1993 по 13.06.1993, з 01.09.1993 по 02.09.1993, з 01.09.1994 по 06.09.1994, з 01.08.1995 по 31.07.1996; до стажу роботи за Списком №1 періоди роботи з 01.10.1996 по 11.10.1996, з 01.11.1996 по 03.11.1996, з 01.12.1996 по 01.12.1996, з 01.02.1997 по 01.02.1997, з 01.02.1998 по 03.02.1998, з 01.06.1998 по 10.06.1998, з 01.07.1998 по 01.07.1998, з 01.08.1998 по 01.08.1998, з 05.11.1998 по 15.02.1999, з 01.03.1999 по 02.03.1999, з 01.04.1999 по 03.04.1999, а також одночасно до страхового стажу та стажу роботи за Списком №1 періоди роботи з 02.12.1996 по 03.12.1996, з 02.08.1998 по 09.08.1998 зазначає, що вказана вимога є передчасною, оскільки на час прийняття рішення від 19.07.2021 №0900-0210-8/25680 спору щодо зарахування до стажу ОСОБА_1 вказаних періодів не існувало (а.с.46).

Заяв про розгляд справи з викликом сторін суду не надходило. У відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними в справі матеріалами.

Стосовно клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про зупинення провадження у цій справі до набрання чинності рішенням Верховного Суду у зразковій справі №360/3611/20, суд зазначає, що відповідно до відомостей, які містяться на офіційному вебпорталі судової влади України, 21.04.2021 Верховним Судом у справі №360/3611/20 прийнято рішення, яким позов задоволено. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 мотивувальну частину рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 квітня 2021 року змінено, а в решті - залишено без змін, тому в задоволенні цього клопотання слід відмовити.

Суд, розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши в сукупності письмові докази, встановив наступне.

07.07.2021 ОСОБА_1 , у віці 50 років, звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №092850010632 позивачу відмовлено у призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” згідно із поданою нею заявою про призначення пенсії від 07.07.2021.

Зазначено, що згідно наданих документів страховий стаж ОСОБА_1 становить 34 роки 6 місяців 15 днів, в тому числі стаж роботи за Списком №2 – 10 років 10 місяців 21 день, а також, із цитуванням статті 114 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” наведено умови набуття права на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2, а саме після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах (а.с.64).

Листом від 19.07.2021 за №0900-0210-8/25680 відповідач повідомив позивача про те, що їй відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 (із зниженням пенсійного віку) відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” (а.с.35).

Згідно розрахунку стажу роботи ОСОБА_1 страховий стаж роботи складає 34 роки 6 місяців 15 днів (страховий стаж 32 роки 6 місяців 15 днів, додаткові роки за Списком №1 – 2 роки), стаж роботи за Списком №2 - 8 років 10 місяців 21 день (а.с.36, 63).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із наступного.

Статтею 2 Закону України “Про пенсійне забезпечення” (надалі також - Закон №1788-XII) визначено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Згідно із пунктом "б" частини 1 статті 13 Закону №1788-XII (у редакції Закону України від 02 березня 2015 року №213-VIII, який набрав чинності з 01 квітня 2015 року), на пільгових умовах мали право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зокрема, особи зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку, зокрема, 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.

Працівникам, які не мають стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого загального стажу роботи пенсії за віком на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", зокрема, жінкам на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи. Зазначене зменшення пенсійного віку жінкам застосовується також у період збільшення віку виходу на пенсію по 31 грудня 2021 року.

Суд звертає увагу, що до внесення змін Законом №213-VIII у статтю 13 Закону №1788-XII було встановлено, що працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Таким чином, Законом України від 02.03.2015 №213-VIII віковий ценз для жінок з 50 років було збільшено до 55 років із одночасним запровадженням правил поетапного збільшення показника вікового цензу.

Судом встановлено, що надалі Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій” від 03.10.2017 №2148-VIII, який набрав чинності 11.10.2017 (надалі також - Закон №2148-VIII), Закон України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 09 липня 2003 року №1058-ІV було доповнено розділом XIV-1 “Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян”.

Так, зокрема, згідно п.2 ч. 2 ст.114 Закону №1058-ІV (в редакції Закону від 03.10.2017 №2148-VIII), на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку, зокрема, 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.

Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п`ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону, зокрема, жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи. Зазначене зменшення пенсійного віку для жінок застосовується також у період збільшення віку виходу на пенсію по 31 грудня 2021 року.

Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII, у новій редакції був викладений п.2 розділу XV Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, де зазначалось, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.

Крім цього, в силу спеціальної вказівки у Законі України від 03.10.2017 №2148-VIII, наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01.10.2017.

Проаналізувавши вищенаведені норми, суд дійшов висновку, що з 01.10.2017 правила призначення пенсій на пільгових умовах за Списком №2 почали регламентуватись одночасно двома законодавчими актами, а саме: пунктом "б" ст.13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” у редакції Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та п.2 ч.2 ст.114 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VIII, який діє на час звернення позивача до відповідача.

Згодом, 23.01.2020 Конституційним Судом України прийнято рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 “У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III “Прикінцеві положення” Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02 березня 2015 року №213-VIII”.

Конституційний Суд України зазначив, що стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

Відповідно до пункту 1 резолютивної частини вказаного Рішення, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII.

Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення, стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

У відповідності до пункту 3 резолютивної частини вказаного Рішення, підлягають застосуванню стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада 1991 року №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 2 березня 2015 року №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: "На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: ... б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. …".

Проаналізувавши все вищевикладене, зокрема наведене рішення Конституційного Суду України, суд дійшов висновку, що з 23.01.2020 (часу прийняття цього Рішення КСУ) існують два Закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №2, а саме: пункт “б” ст.13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” у редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII та п.2 ч.2 ст.114 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.

При цьому, вказані закони містять розбіжності в умовах призначення пенсії жінкам на пільгових умовах за Списком №2, зокрема щодо вікового цензу, який у спірних правовідносинах складає 50 років за пунктом "б" ст.13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” у редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII, та 55 років за п.2 ч.2 статті 114 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.

Вирішуючи питання про те, який закон необхідно застосовувати до спірних правовідносин, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

При вирішенні цього спору, суд враховує принцип верховенства права, відповідно до якого, згідно із частиною 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також – КАС України), саме людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, у пункті 102 рішення у справі "Зеленчук і Цицюра проти України" (заяви №846/16 та №1075/16) при оцінці дотримання статті 1 Першого протоколу до Конвенції Суд повинен здійснити загальний розгляд різних інтересів, які є предметом спору, пам`ятаючи, що метою Конвенції є гарантування прав, які є "практичними та ефективними". Суд поза межами очевидного повинен дослідити реалії оскаржуваної ситуації. Така оцінка може стосуватись не лише відповідних умов компенсації, якщо ситуація схожа з тією, коли позбавляють майна, але також і поведінки сторін, у тому числі вжитих державою заходів та їх реалізації. У цьому контексті слід наголосити, що невизначеність - законодавча, адміністративна або така, що виникає із застосовної органами влади практики, - є фактором, який слід враховувати при оцінці поведінки держави (рішення у справі "Броньовський проти Польщі" ("Broniowski v. Poland"), заява №31443/96, пункт 115).

Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу “якості закону”, передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

Проаналізувавши вищенаведені рішення ЄСПЛ, оскільки національне законодавство допустило неоднозначне, множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, які звертаються за призначенням пенсії на пільгових умовах за Списком №2, зокрема пункт "б" ст.13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” у редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII та п.2 ч.2 ст.114 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII, суд вважає за необхідне застосувати найбільш сприятливий для позивача підхід.

Таким чином, у розглядуваній справі до спірних правовідносин перевагу слід віддати саме тому закону, який у застосуванні є найбільш сприятливий для позивача, а саме пункт "б" ст.13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” у редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII, положення якого визнано неконституційними.

Зміст оскаржуваного рішення вказує на єдину підставу для відмови позивачу у призначенні пенсії на пільгових умовах те, що рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року за № 1-р/2020 у справі №1-5/2018 (746/15) не внесено змін до Закону України “Про загальнообов`язкове пенсійне страхування”, а також відсутній порядок виконання цього рішення. Відповідач вважає, що тільки після внесення відповідних змін, пенсія на пільгових умовах по Списку №2 призначатиметься з урахуванням змін до чинного законодавства.

У відзиві на позов відповідач вказує на необхідність досягнення позивачем 55 років, що є однією з умов призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №2, визначеною пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону №1058, як жінці, яка народилася з 01.10.1969 по 31.12.1970. При цьому, позивач, на думку відповідача, не набула право на пенсію за віком на пільгових умовах так як не досягнула необхідного віку.

З огляду на встановлені судом обставини щодо подання позивачем відповідачу разом із заявою від 07.07.2021 всіх необхідних документів, при наявності всіх встановлених пунктом “б” частини 1 статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” умов для призначення пенсії на пільгових умовах, суд дійшов висновку про те, що позивач не може бути позбавленою гарантованого державою Україна пенсійного забезпечення.

Таким чином, суд приходить до висновку про безпідставність доводів відповідача щодо відсутності у позивача права на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту "б" частини 1 статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення”.

Суд вважає безпідставними доводи відповідача, наведені у відзиві на позов, зокрема стосовно того, що норми Закону України “Про пенсійне забезпечення” в частині призначення пенсій на пільгових умовах за Списком №2 не підлягають застосуванню, та його положення застосовуються лише в частині визначення права на пенсію за вислугу років, оскільки згідно рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 предметом конституційного контролю була, зокрема, стаття 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” зі змінами внесеними Законом України №213, яка регламентувала призначення пенсій за віком на пільгових умовах, а також пенсій за вислугу років.

Стосовно вимоги позивача призначити пенсію з урахуванням до страхового стажу періоди роботи з 12.06.1993 по 13.06.1993, з 01.09.1993 по 02.09.1993, з 01.09.1994 по 06.09.1994, з 01.08.1995 по 31.07.1996; до стажу роботи за Списком №1 періоди роботи з 01.10.1996 по 11.10.1996, з 01.11.1996 по 03.11.1996, з 01.12.1996 по 01.12.1996, з 01.02.1997 по 01.02.1997, з 01.02.1998 по 03.02.1998, з 01.06.1998 по 10.06.1998, з 01.07.1998 по 01.07.1998, з 01.08.1998 по 01.08.1998, з 05.11.1998 по 15.02.1999, з 01.03.1999 по 02.03.1999, з 01.04.1999 по 03.04.1999, а також одночасно до страхового стажу та стажу роботи за Списком №1 періоди роботи з 02.12.1996 по 03.12.1996, з 02.08.1998 по 09.08.1998, суд зазначає наступне.

За змістом статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі також – Порядок №637).

Пунктом 1 Порядку №637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.09.1987 (а.с.16-19) ОСОБА_1 у спірний період:

- 23.02.1993 зарахована до державного концерну «Хлорвініл» апаратником очистки рідини відділення локальної очистки стічних вод цеху з виробництва каустичної соди третього розряду згідно з укладеним контрактом на підставі наказу №16-к від 03.03.1993,

- 22.09.1994 державний концерн «Хлорвініл» перейменовано у державний концерн «Оріана» згідно наказу Мінпрому України №287 від 31.08.1994,

- 13.02.1995 переведена комірником цеху з виробництва електролітичних лугів та хлору заводу каустичної соди і хлору згідно з укладеним контрактом на підставі наказу №11 к/4 від 13.02.1995,

- 15.03.1995 завод каустичної соди і хлору перейменовано на завод «Діанат» згідно наказу 168 від 15.03.1995.

Державний концерн «Оріана» перетворено у ВАТ «Оріана» на підставі наказу Фонду державного майна України від 29.12.1995,

- 01.08.1996 переведена апаратником електролізу цеху з виробництва електролітичного лугу та хлору п`ятого розряду згідно з укладеним контрактом на підставі наказу №68 к/4 від 31.07.1996,

- 08.06.1998 завод «Діанат» реорганізовано у виробництво каустичної соди в складі новоутвореного заводу «Каустик» згідно наказу №326 від 08.06.1996,

- 01.07.1999 переведена бухгалтером бухгалтерії заводу згідно наказу №123 к/20 від 01.07.1999.

У витязі з державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища, наданого на запит ОСОБА_1 , зазначено, що 28.10.1989 зареєстровано її шлюб з ОСОБА_2 . Прізвище ОСОБА_3 до реєстрації шлюбу було ОСОБА_4 , після реєстрації шлюбу – ОСОБА_5 . Крім того, зазначено, що 20.02.1992 внесено актовий запис про розірвання шлюбу. Згідно свідоцтва про одруження від 27.01.2001 ОСОБА_6 взяла прізвище чоловіка – ОСОБА_7 (а.с.15-16).

Стаж роботи позивача за Списком №2 підтверджується довідкою АТ «Оріана» №130 від 02.06.2021 про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, в якій вказано, що ОСОБА_8 працювала повний робочий день на заводі каустичної соди і хлору ВО «Хлорвініл», концерну «Хлорвініл», концерну «Оріана» у період з 01.09.1988 по 12.02.1995 та виконувала роботи в цеху по виробництву каустичної соди заводу каустичної соди за посадою апаратник очистки рідини, що передбачена Списком №2, розділу 10, підрозділу А.2, код КП 2110А020, згідно постанови Кабінету Міністрів України №162 від 11.03.1994. Також вказано, що за цей період стаж роботи ОСОБА_8 складає 6 років 2 місяці 21 день (на 2 місяці 21 день виведена зі шкідливих умов праці на період вагітності) (а.с.20).

Крім того, страховий стаж роботи ОСОБА_1 підтверджується наказом концерну «Хлорвініл» №396 від 05.11.1993 (а.с.20 зворот), наказом від 22.02.1993 №ІІ-к/4 (а.с.22 зворот), довідками АТ «Оріана» №574, 575, №578 (а.с.23, 28), та №577 від 02.06.2021 (а.с.23 зворот), наказом концерну «Оріана» №168 від 15.03.1995 (а.с.29), наказом концерну «Хлорвініл» №16-к/4 від 03.03.1993 (а.с.32), наказом концерну «Оріана» № ІІ-к/4 від 13.02.1995 (а.с.32 зворот), наказом ВАТ «Оріана» №68-к/4 від 31.07.1996 (а.с.33), довідкою АТ «Оріана» про заробітну плату №143 від 28.05.2021 за 1994-1999 роки (а.с.34).

Стаж роботи ОСОБА_1 за Списком №1 підтверджується довідкою про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або записів у ній від 02.06.2021 №129, в якій вказано, що ОСОБА_6 працювала повний робочий день на заводі «Діанат», на заводі «Каустик» ВАТ «Оріана» і за період з 01.08.1996 по 04.11.1998 та з 16.02.1999 по 30.06.1999 виконувала роботи в цеху по виробництву лугів та хлору заводу «Дінат», заводу «Каустик» за посадою апаратник електролізу, що передбачена Списком №1, розділ 8, підрозділ А.1, код КП 1080А010 згідно постанови Кабінету Міністрів України №162 від 11.03.1994 (а.с.24 зворот).

Тобто, АТ «Оріана» до вказаної довідки не включено роботу позивача у період з 05.11.1998 по 15.02.1999.

З цього приводу, позивач звернулася до АТ «Оріана», яке листом від 06.07.2021 №725 повідомило ОСОБА_1 , що атестація робочих місць по цеху з виробництва електролітичних лугів та хлору вперше проведена і затверджена наказом №396 від 05.11.1993 діяла впродовж 5-ти років до 04.11.1998, а наступна атестація проведена і затверджена наказом №73 від 16.02.1999, тому період з 05.11.1998 по 15.02.1999 не рахується як пільговий, так як вказаний період не підтверджений атестацією робочих місць. Також зазначено, що за цей період роботи докорінних змін умов праці та характеру робіт не було (а.с.30).

Питання призначення пенсій на пільгових умовах згідно зі Списками №1 та №2 деталізоване у Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженому наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року №383 (надалі також - Порядок № 383).

Відповідно до пункту 3 Порядку № 383 при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.92 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.92.

Списки № 1, 2 затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 22 серпня 1956 року №1173 застосовуються до пільгової роботи до 31 грудня 1991 року; якщо пільгова робота продовжується після 01 січня 1992 року (або тільки почалася після цієї дати), але не більше як до 11 березня 1994 року, - застосовуються Списки № 1, 2, затверджені постановою Кабінету Міністрів СРСР від 26 січня 1991 року № 10; якщо пільгова робота продовжується після 11 березня 1994 року (або тільки почалась після цієї дати), але не більше як до 16 січня 2003 року, - застосовуються Списки № 1, 2, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 1994 року № 162.

Слід зазначити, що посади, які займала позивач у спірні періоди були передбачені у всіх Списках №1 і №2, що відповідачем не заперечується.

Згідно з пунктом 4 Порядку № 383 атестація робочих місць за умовами праці (далі - атестація) проводиться в строки, передбачені колективним договором, але не рідше одного разу на 5 років.

Зазначена постанова набула чинності з 21.08.92. Це означає, що при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах для зарахування до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, певного 5-річного періоду роботи зі шкідливими і важкими умовами праці після 21.08.92, відповідне право впродовж цього періоду повинне бути підтверджене за результатами атестації.

У разі підтвердження цього права за результатами атестації, вперше проведеної до 21.08.97 (впродовж 5 років після введення в дію Порядку проведення атестації робочих місць), до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, зараховується весь період роботи на даному підприємстві у виробництвах, передбачених Списками, тобто період роботи із шкідливими умовами праці, до дати видання наказу на підприємстві про результати проведення атестації та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 цього Порядку.

Якщо атестація була вперше проведена після 21.08.97, у разі підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах, до пільгового стажу зараховується весь період роботи до 21.08.92, 5-річний період роботи на даному підприємстві, що передує даті видання наказу про її результати, та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 цього Порядку.

Якщо ж атестація з 21.08.92 не проводилася чи за результатами атестації, вперше проведеної після 21.08.97, право не підтвердилось, до пільгового стажу зараховується лише період роботи із шкідливими умовами праці на даному підприємстві, в установі чи організації до 21.08.92 включно, тобто до набуття чинності Порядком проведення атестації робочих місць. У такому ж порядку зараховується пільговий стаж, якщо за результатами атестації, вперше проведеної до 21.08.97, право на пільгове пенсійне забезпечення не підтвердилось.

У разі непідтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах за результатами чергової атестації, проведеної протягом 5 років з дати проведення попередньої атестації, до пільгового стажу зараховується період роботи на даному підприємстві, в установі чи організації до дати видання наказу на підприємстві про результати проведення чергової атестації, якою відповідне право не підтверджене.

Згідно з пунктами 1, 2, 4, 9, 10 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1992 року № 442 (надалі також – Порядок №442, атестація робочих місць за умовами праці (надалі - атестація) проводиться на підприємствах і організаціях незалежно від форм власності й господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що можуть несприятливо впливати на стан здоров`я працюючих, а також на їхніх нащадків як тепер, так і в майбутньому.

Основна мета атестації полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.

Атестація проводиться атестаційною комісією, склад і повноваження якої визначається наказом по підприємству, організації в строки, передбачені колективним договором, але не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.

Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.

Результати атестації використовуються при встановленні пенсій за віком на пільгових умовах, пільг і компенсацій за рахунок підприємств та організацій, обґрунтуванні пропозицій про внесення змін і доповнень до списків № 1 і 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення, а також для розробки заходів щодо поліпшення умов праці та оздоровлення працюючих.

Атестація має проводитися у передбачені п. 4 Порядку № 442 строки, а відповідальність за своєчасність та якість її проведення покладається на керівника підприємства, організації.

Таким чином, з 21.08.1992 підставою для призначення пенсії за віком на пільгових умовах є передусім наявність професії і виробництва у відповідних Списках та підтвердження шкідливих умов праці працівника безпосередньо на робочому місці результатами атестації робочих місць, проведення якої передбачено вищевказаним Порядком №442, за умови зайнятості працівника на вищеназваних роботах не менш як 80% робочого часу, встановленого для відповідного виробництва. Відсутність хоча б однієї з цих умов не дає права працівникові на пенсію за віком на пільгових умовах.

Отже, своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо. При цьому особа, яка працює на відповідній посаді, робоче місце по якій підлягає атестації, відповідно до вказаного Порядку, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов`язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць.

Особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, а в подальшому така була проведена, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, відповідно до пункту «а» частини 1 статті 13 Закону № 1788-XII.

При цьому на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.

В матеріалах справи містяться наказ Концерну «Хлорвініл» від 05.11.1993 №396 та наказ ВАТ «Оріана», завод «Каустик» від 16.02.1999 №73, якими затверджено Перелік професій і посад працівникам, яким підтверджене право на пільгове пенсійне забезпечення, передбачені Законом України «Про пенсійне забезпечення». У вказаних Переліках зазначено, зокрема і посади, які займала позивач, а саме апаратник електролізу та апаратник електролізу 5 розряду (а.с. 25-27).

Крім того, суд зауважує, що довідкою АТ «Оріана» про заробітну плату №143 від 28.05.2021 підтверджено отримання позивачем заробітної плати з 1994 року по 1999 рік.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що на час надання відповіді ОСОБА_1 листом від 19.07.2021 №0900-0210-8/25680, спору щодо зарахування до стажу позивача спірних періодів роботи не існувало, з огляду на таке.

У рішенні про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком №0928500101632 зазначено, що страховий стаж позивача становить 34 роки 6 місяців 15 днів. Крім того, згідно із розрахунком стажу роботи позивача (а.с.63) до страхового стажу ОСОБА_1 не зараховано періоди роботи з 12.06.1993 по 13.06.1993, з 01.09.1993 по 02.09.1993, з 01.09.1994 по 06.09.1994, з 01.08.1995 по 31.07.1996, до стажу роботи на пільгових умовах за Списком №1 - періоди роботи з 01.10.1996 по 11.10.1996, з 01.11.1996 по 03.11.1996, з 01.12.1996 по 01.12.1996, з 01.02.1997 по 01.02.1997, з 01.02.1998 по 03.02.1998, з 01.06.1998 по 10.06.1998, з 01.07.1998 по 01.07.1998, з 01.08.1998 по 01.08.1998, з 05.11.1998 по 15.02.1999, з 01.03.1999 по 02.03.1999, з 01.04.1999 по 03.04.1999, а також до страхового стажу та стажу роботи на пільгових умовах за Списком №1 не зараховано періоди роботи з 02.12.1996 по 03.12.1996, з 02.08.1998 по 09.08.1998.

Отже, відповідач здійснив розрахунок стажу роботи ОСОБА_1 та визначив його розмір, відтак, право позивача на зарахування до стажу роботи спірних періодів на час звернення до суду було порушене.

Таким чином, періоди роботи ОСОБА_1 з 12.06.1993 по 13.06.1993, з 01.09.1993 по 02.09.1993, з 01.09.1994 по 06.09.1994, з 01.08.1995 по 31.07.1996 мають бути враховані до її страхового стажу, періоди роботи з 01.10.1996 по 11.10.1996, з 01.11.1996 по 03.11.1996, 01.12.1996, з 01.02.1997 по 01.02.1997, з 01.02.1998 по 03.02.1998, з 01.06.1998 по 10.06.1998, з 01.07.1998 по 01.07.1998, з 01.08.1998 по 01.08.1998, з 05.11.1998 по 15.02.1999, з 01.03.1999 по 02.03.1999, з 01.04.1999. по 03.04.1999 - до пільгового стажу роботи за Списком №1, а періоди роботи з 02.12.1996 по 03.12.1996, з 02.08.1998 по 09.08.1998 мають бути враховані до страхового стажу та пільгового стажу роботи за Списком №1, а тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими і підлягають до задоволення.

Згідно із пунктом 1.8 від 25.11.2005 №22-1 постанови правління Пенсійного фонду України Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.

Щодо вимоги позивача про призначення їй пенсії з 28.07.2021 (з наступного дня після досягнення 51–річного віку), суд зазначає, що до пенсійного органу ОСОБА_1 звернулася із заявою 07.07.2021, тому така вимога підлягає задоволенню.

Аналізуючи вищенаведені правові норми та фактичні обставини справи, враховуючи, що станом на час внесення Законом України від 02.03.2015 №213-VIII змін у ст.13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” позивач здобула необхідний загальний і спеціальний страховий стаж, на час звернення до відповідача із заявою про призначення пільгової пенсії досягла необхідного віку, суд зазначає, що з 23.01.2020 - моменту прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020р. №1-р/2020 у позивача виникло право на призначення відповідної пільгової пенсії, тому порушене її право підлягає захисту шляхом зобов`язання відповідача призначити з 28.07.2021 позивачу пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту "б" частини 1 статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” із зарахуванням: до страхового стажу періоди роботи з 12.06.1993 по 13.06.1993, з 01.09.1993 по 02.09.1993, з 01.09.1994 по 06.09.1994, з 01.08.1995 по 31.07.1996; до стажу роботи на пільгових умовах за Списком №»1 періоди роботи з 01.10.1996 по 11.10.1996, з 01.11.1996 по 03.11.1996, з 01.12.1996 по 01.12.1996, з 01.02.1997 по 01.02.1997, з 01.02.1998 по 03.02.1998, з 01.06.1998 по 10.06.1998, з 01.07.1998 по 01.07.1998, з 01.08.1998 по 01.08.1998, з 05.11.1998 по 15.02.1999, з 01.03.1999 по 02.03.1999, з 01.04.1999 по 03.04.1999; до страхового стажу та стажу роботи на пільгових умовах за Списком №1 періоди роботи з 02.12.1996 по 03.12.1996, з 02.08.1998 по 09.08.1998.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України) при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ч.1, п.1 ч.3 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 9 статті 139 КАС України визначено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін.

При визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (надалі також - Закон №5076-VI).

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону №5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 30 Закону №5076-VI передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При визначенні суми відшкодування судових витрат суд керується критерієм їхньої дійсності та необхідності, а також критерієм розумності їхнього розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, значення спору для сторони тощо.

У відзиві на позов пенсійний орган зазначає, що предмет спору у цій справі не є складним, містить лише один епізод спірних правовідносин – щодо відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Вважає, що в розрізі оцінки розумності розміру витрат та їх співмірності. Складності справи, об`єму фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, час затрачений адвокатом на надання правничих послуг, оплата за якій йде погодинно, повинен бути пропорційно залежним від цих критеріїв.

Судом встановлено, що професійна правнича допомога позивачу у цій справі надавалася відповідно до договору про надання правової допомоги від 11.08.2021 (а.с.38), укладеного між адвокатом Шевченко Н.П. та Кобутою Т.В., предметом якого є надання правової допомоги в справі щодо захисту прав та інтересів останньої, зокрема, в Івано-Франківському окружному адміністративному суді з приводу оскарження відмови Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області в призначені пенсії за віком на пільгових умовах. Зазначено, що розмір винагороди встановлюється шляхом підписання додаткових угод до договору, які є його невід`ємною частиною.

Також адвокатом Шевченко Н.П. надано суду свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ІФ №001736 від 07.08.2020 видане на підставі рішення Ради адвокатів Івано-Франківської області від 07.07.2020 за №2/07 (а.с.41), ордер на надання правової допомоги від 11.10.2021 серії ІФ №004521 (а.с.38), акт прийому-передачі послуг від 11.10.2021 до договору про надання правової допомоги від 11.08.2021 з описом робіт, виконаних адвокатом Шевченко Н.П. по справі щодо оскарження відмови Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 (а.с.39).

Так, згідно акту прийому-передачі послуг від 11.10.2021 до договору про надання правової допомоги від 11.08.2021 з описом робіт, виконаних адвокатом Шевченко Н.П. по справі щодо оскарження відмови Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 розмір винагороди (гонорар) адвоката по справі в суді першої інстанції становить 7000 грн. Вказаний гонорар клієнт зобов`язаний сплатити адвокату протягом трьох місяців після набрання рішенням суду по суті спору законної сили.

За змістом вказаного акту адвокатом Шевченко Н.П. надано правничу допомогу наступного характеру:

1) зустріч, консультація клієнта, узгодження правової позиції;

2) вивчення та правовий аналіз доказів по справі;

3) вивчення та правовий аналіз судової практики в подібних спорах;

4) підготовка адміністративного позову та додатків до нього згідно із вимогами статей 94, 160 КАС України.

Вирішуючи питання стягнення на користь позивача витрат, які підлягають сплаті ним в майбутньому суд враховує правову позицію Верховного Суду, зокрема у постановах від 21.01.2021 по справі №280/2635/20, від 05.05.2021 у справі 200/10801/19 де суд зазначив, що КАС України у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено.

При розподілі судових витрат у цій справі суд враховує: зміст позовної заяви; час, який необхідно затратити кваліфікованому юристу на підготовку усіх матеріалів адміністративної справи; складність адміністративної справи; те, що справа розглядалася в спрощеному провадженні.

Суд звертає увагу, що ні в договорі про надання правової допомоги, ні в акті прийому-передачі послуг від 11.10.2021 не вказано час, який адвокат Шевченко Н.П. витратила на надання правової допомоги загалом та на надання кожної із правових послуг зокрема, і відповідно вартість кожної із них.

На підставі системного аналізу матеріалів справи та долучених позивачем доказів на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає, що в розрізі оцінки розумності розмір витрат на правничу допомогу в сумі 7000 грн., є завищеним, та неспівмірним зі складністю справи.

Суд зауважує, що характер та зміст спору потребував обґрунтування адвокатом лише двох спірних обставин: щодо підставності зарахування до страхового стажу періоду роботи з 12.06.1993 по 13.06.1993, з 01.09.1993 по 02.09.1993, з 01.09.1994 по 06.09.1994, з 01.08.1995 по 31.07.1996; до стажу роботи на пільгових умовах за Списком №1 періоду роботи з 01.10.1996 по 11.10.1996, з 01.11.1996 по 03.11.1996, з 01.12.1996 по 01.12.1996, з 01.02.1997 по 01.02.1997, з 01.02.1998 по 03.02.1998, з 01.06.1998 по 10.06.1998, з 01.07.1998 по 01.07.1998, з 01.08.1998 по 01.08.1998, з 05.11.1998 по 15.02.1999, з 01.03.1999 по 02.03.1999, з 01.04.1999 по 03.04.1999; до страхового стажу та стажу роботи на пільгових умовах за Списком №1 періоду роботи з 02.12.1996 по 03.12.1996, з 02.08.1998 по 09.08.1998; та досягнення віку, який дає право на пільгову пенсію відповідно до пункту "б" частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Суд також враховує наявну практику Верховного Суду щодо зарахування стажу роботи у разі відсутності відомостей про результати проведеної атестації робочого місця і про сплату роботодавцем страхових внесків, та усталену практику судів щодо застосування рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, а також те, що підготовка цієї справи до розгляду не вимагала значного обсягу юридичної та технічної роботи.

При цьому суд враховує, що адвокатом Шевченко Н.П. неодноразово надавалась правова допомога у справах з аналогічним предметом спору, що свідчить про наявні в адвоката напрацювання по справах вказаної категорії (справа №300/103/21, №300/923/21, №300/5993/21 та ін.). Вартість години роботи адвоката у цих справах заявлена 700 грн. за 1 годину.

Отже, надання таких послуг як вивчення та правовий аналіз судової практики в аналогічних спорах та узгодження правової позиції є непідтвердженими.

Також суд вказує на зміст та незначну кількість і складність в опрацюванні документів, долучених до позовної заяви. Позовна заява, не оспорюючи належної якості її оформлення та змісту, в абсолютній більшості складається з цитат норм чинного законодавства України та рішень Конституційного Суду, Верховного Суду, Європейського Суду з прав людини, що, із врахуванням наявності у адвоката напрацювань у виді підготовки позовів вказаної категорії до суду, не потребує значного часу на їх написання в позовній заяві.

Таким чином, заявлені позивачем до відшкодування 7000 грн. витрат на правничу допомогу є необґрунтованими, не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру. Заявлений розмір витрат є неспівмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) в період провадження в Івано-Франківському окружному суді, із реальним часом витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).

Відтак, з огляду на нескладність справи, обсяг наданих послуг, суд, виходячи з критерію пропорційності вважає, що розмір витрат на правничу допомогу в цій справі повинен становити 4000,00 грн., що буде співмірним зі складністю цієї справи, обсягом наданих адвокатом послуг, а також відповідатиме критерію реальності та розумності їх розміру, решту витрат на вказану допомогу повинен понести позивач.

Також, позивачем сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн., тому підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача сплачений судовий збір в сумі 908,00 грн.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №092850010632 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, згідно поданої ОСОБА_1 заяви від 07.07.2021.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088) призначити ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) з 28.07.2021 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту "б" частини 1 статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” із зарахуванням: до страхового стажу періоди роботи з 12.06.1993 по 13.06.1993, з 01.09.1993 по 02.09.1993, з 01.09.1994 по 06.09.1994, з 01.08.1995 по 31.07.1996; до стажу роботи на пільгових умовах за Списком №1 періоди роботи з 01.10.1996 по 11.10.1996, з 01.11.1996 по 03.11.1996, з 01.12.1996 по 01.12.1996, з 01.02.1997 по 01.02.1997, з 01.02.1998 по 03.02.1998, з 01.06.1998 по 10.06.1998, з 01.07.1998 по 01.07.1998, з 01.08.1998 по 01.08.1998, з 05.11.1998 по 15.02.1999, з 01.03.1999 по 02.03.1999, з 01.04.1999 по 03.04.1999; до страхового стажу та стажу роботи на пільгових умовах за Списком №1 періоди роботи з 02.12.1996 по 03.12.1996, з 02.08.1998 по 09.08.1998.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) судовий збір в розмірі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень 00 копійок) та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4000,00 грн. (чотири тисячі гривень 00 копійок).

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя /підпис/ Біньковська Н.В.