Рішення № 106755446, 14.10.2022, Господарський суд м. Києва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

За позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця»

до Державного агентства резерву України

про стягнення 72 833, 26 грн,

Суддя Карабань Я.А.

Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі регіональної філії ««Придніпровська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного агентства резерву України (надалі - відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 72 833, 26 грн.

Позовні вимоги, з посиланням на ст. 11, 509, 526, 530, 617, 625, 947 Цивільного кодексу України, ст. 193, 218 Господарського Кодексу України, обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов`язання за договором відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву №ПР/НР-03-01/НЮ-1744дч від 07.05.2003, у частині оплати послуг за 4 квартал 2021 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.07.2022 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали.

02.08.2022 від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.08.2022 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі №910/6076/22, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

23.08.2022 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог та, зокрема, зазначає, що в нього відсутні правові підстави для здійснення відшкодування витрат, пов`язаних із зберіганням матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, в зв`язку з закінченням бюджетного періоду. Крім того вказує, що кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на 3-4 квартал 2021 рік ним не погоджений та акт взаєморозрахунків фактичних витрат не підписаний.

Відповіді на відзив матеріали справи не містять.

Беручи до уваги вище наведене та відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об`єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання) за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

07.05.2003 між Державним підприємством Придніпровська залізниця (надалі - зберігач) та Державним комітетом з державного матеріального резерву (надалі - комітет) було укладено договір відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву №ПР/НР-03-01/НЮ-1744дч, відповідно до п. 1.1. якого предметом договору є зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву без користування ними зберігачем здійснюється на складських приміщеннях, майданчиках зберігача.

Відповідно до п. 1.2. договору комітет передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання цінності згідно з затвердженою номенклатурою в кількості та за вартістю згідно з актом форми №1. Передбачені цим договором форми актів затверджуються комітетом.

Згідно з п. 2.1. договору зберігач зобов`язаний забезпечити належне зберігання цінностей і вести бухгалтерський облік на позабалансовому рахунку зберігача.

У пункті 2.8. договору передбачено, що зберігач зобов`язаний щороку разом з річним звітом форми №12 подавати зведений кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на наступний рік згідно «Порядку відшкодування залізницями України витрат, пов`язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей мобілізаційного резерву».

Пунктом 3.1. договору передбачено, що комітет зобов`язаний відшкодовувати зберігачу витрати на зберігання цінностей згідно з погодженим зведеним кошторисом витрат між зберігачем та комітетом у межах асигнувань, передбачених на ці цілі.

Комітет зобов`язаний повертати зберігачу погоджений, або з зауваженнями, кошторис витрат на зберігання цінностей протягом 30 днів з моменту його отримання (п. 3.4. договору).

Згідно з п. 4.1. договору відшкодування витрат за зберігання цінностей визначається згідно з щорічно погодженого комітетом зведеного кошторису витрат зберігача, який здійснює відповідальне зберігання цих цінностей мобілізаційного резерву.

Зберігач надає комітетові щоквартально до 15 числа місяця, наступного за звітним, звіти про фактичні витрати за зберігання цінностей, що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків на утримання цінностей мобілізаційного резерву за встановленою формою (п. 4.3. договору).

У п. 4.4. договору передбачено, що відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) зберігачу за зберігання цінностей мобілізаційного резерву комітет здійснює в межах, визначених підписаними актами взаєморозрахунків фактичних витрат у відповідності до п. 4.3. цього договору, не пізніше 30 числа місяця наступного за звітним кварталом.

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання та діє протягом усього терміну зберігання цінностей мобілізаційного резерв (п. 7.3. договору).

11.01.2011 сторонами підписано додаткову угоду № 1 до договору, згідно з якою визначено, що стороною за договором є Державне агентство резерву України, яке відповідно до п. 5. Указу Президента України від 09.12.2010 № 1085/2010 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" є правонаступником Державного комітету України з державного матеріального резерву.

Крім того, 04.01.2016 між позивачем та відповідачем підписано додаткову угоду №1 до договору, згідно з якою визначено, що стороною за договором є регіональна філія "Придніпровська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", яке відповідно до Положення про регіональну філію "Придніпровська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", затвердженого наказом ПАТ "Укрзалізниця" від 26.02.2016 №143 до якої в процесі реорганізації перейшли всі майнові права та обов`язки Державного підприємства "Придніпровська залізниця".

Також вказаною угодою було внесено зміни до п. 8. "Юридичні адреси та банківські реквізити" договору щодо зберігача.

На підставі умов договору сторонами було погоджено кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву у відповідального зберігача на 2021 рік у сумі 307 910, 92 грн.

21.01.2022 позивачем направлено відповідачу разом із супровідним листом за № НР-2/9/9 від 14.01.2022 акт звірки взаєморозрахунків станом на 01.01.2022, акт на відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на суму 72 833, 26 грн, звіти про витрати за 4 квартал 2021 року, пояснювальні записки до них, які складені та завірені позивачем.

Відповідач зазначає, що ним листом за вих. № 833/0/4-22 від 31.05.2022 було повернуто без погодження вказаний вище акт та звіти, в зв`язку з закінченням бюджетного періоду 2021 року.

На виконання умов договору в 4 кварталі 2021 року позивачем надано послуги зі зберігання матеріальних цінностей відповідачу на загальну суму 72 833, 26 грн, однак останній свої зобов`язання щодо оплати вартості наданих послуг за вказаним договором не виконав, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом та просить стягнути з відповідача 72 833, 26 грн заборгованості.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Внаслідок укладення договору між сторонами, згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки і за своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором зберігання, який підпадає під правове регулювання глави 66 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно з частиною 1 статті 938 Цивільного кодексу України зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

Частиною першою статті 946 Цивільного кодексу України передбачено, що плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

За приписами частини 1 статті 947 Цивільного кодексу України витрати зберігача на зберігання речі можуть бути включені до плати за зберігання.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про державний матеріальний резерв", державний резерв є особливим державним запасом матеріальних цінностей, призначених для використання в цілях і в порядку, передбачених цим Законом. У складі державного резерву створюється незнижуваний запас матеріальних цінностей (постійно підтримуваний обсяг їх зберігання).

Згідно із ч. 1, ч. 5 ст. 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв", запаси матеріальних цінностей державного резерву розміщуються на підприємствах, в установах і організаціях, спеціально призначених для зберігання матеріальних цінностей державного резерву. Відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання, оплата тарифу за перевезення вантажів, спеціальної тари, упаковки, послуг постачальницько-збутових організацій за поставку і реалізацію матеріальних цінностей державного резерву провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. п. 2, 7 Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов`язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 № 532 (далі - Порядок) сума витрат, що підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням вимог цього Порядку на кожен рік і сплачується пропорційними частками за узгодженням між Держрезервом та відповідальним зберігачем.

Відшкодування витрат, пов`язаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється виключно на підставі договору, укладеного між Держрезервом та відповідальним зберігачем за формою згідно з додатком 1, за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.

Судом встановлено, що на виконання умов договору позивачем у 4 кварталі 2021 року надано відповідачу послуги зі зберігання матеріальних цінностей на загальну суму 72 833, 26 грн, що підтверджується актом на відшкодування витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, звітами про витрати на зберігання цінностей мобілізаційного резерву, складеними та завіреними позивачем, які були направлені відповідачу, що підтверджується копією супровідного листа за № НР-2/9/9 від 14.01.2022.

Суд звертає увагу, що відповідачем не надано суду жодних зауважень щодо розрахунку суми відшкодування витрат позивача на зберігання матеріальних цінностей державного мобілізаційного резерву за 4 квартал 2021 року, проте акт на відшкодування витрат на зберігання матеріальних цінностей за спірний період, акт звірки взаєморозрахунків станом на 01.01.2022 та звіти, не були підписані з боку відповідача.

Обґрунтованої відмови від підписання актів та звітів надано не було, сам факт не підписання (відмови від підписання) актів та звітів, за відсутності вмотивованої відмови від їх підписання, не може свідчити про те, що витрати на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву не були понесені позивачем, відтак надані останнім послуги вважаються прийнятими відповідачем.

Крім того, суд зазначає, що відсутність бюджетного фінансування не є підставою для звільнення Держрезерву України від виконання зобов`язань перед відповідальними зберігачами матеріальних цінностей державного резерву, оскільки відповідно до приписів ст. 617 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, відсутність у боржника необхідних коштів.

Аналогічна правова позиція відповідає статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод та рішенням Європейського суду з прав людини зі справи "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 та зі справи "Бакалов проти України" від 30.11.2004.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, враховуючи зміст п. 4.4. укладеного сторонами договору та ст. 530 Цивільного кодексу України , суд дійшов висновку, що строк виконання відповідачем грошового зобов`язання щодо оплати витрат на зберігання цінностей мобілізаційного резерву є таким, що настав.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Отже, позовні вимоги, щодо стягнення з відповідача заборгованості за отримані послуги зі зберігання матеріальних цінностей за договором за 4 квартал 2021 року в сумі 72 833, 26 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідач доводів позивача не спростував, контррозрахунок заявлених до стягнення сум не надав.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на наведені вище норми, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 72 833, 26 грн основної заборгованості.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. 86, 129, 232-234, 240, 250-252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Державного агентства резерву України (01601, місто Київ, вулиця Пушкінська, будинок 28, ідентифікаційний код 37472392) на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03150, місто Київ, вулиця Єжи Гедройця, будинок 5, ідентифікаційний код 40075815) в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» (49038, місто Дніпро, вулиця Дмитра Яворницького, будинок 108, ідентифікаційний код 40081237) 72 833 (сімдесят дві тисячі вісімсот тридцять три) грн 26 коп. основного боргу та 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одну) грн 00 коп. судового збору.

Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.

Суддя Я.А.Карабань