Рішення № 10675073, 22.07.2010, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" липня 2010 р. Справа № 9/156/09

Господарський суд Миколаївської області в складі судді Філінюка І.Г., при секретарі судового засідання Войтовській Н.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Одеської залізниці, 65023, м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, 19

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Морський спеціалізований порт “Ніка-Тера”, 54052, м. Миколаїв, вул. Айвазовського, 23

про: стягнення заборгованості 517365 грн. 60 коп.

За участю представників:

від позивача: не з’явився.

від відповідача: Коновалов М.Є., дов. №133/НК-02, від 03.02.10 р.

Одеська залізниця звернулась в господарський суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Морський спеціалізований порт Ніка-Тера»про стягнення заборгованості в сумі 517365 грн. 60 коп. за зберігання вантажу (мінеральні добрива) в вагонах в березні місяці 2009 року.

Відповідач проти позову заперечує, та просить суд відмовити позивачу в задоволенні позову з наступних причин:

Предметом договору №5584 від 25.01.2006р., який укладено між сторонами у справі, і на який посилається позивач, є експлуатація безпосередньо залізничної під'їзної колії, що примикає до станції Жовтнева Одеської залізниці, в той час як відповідно до позовної заяви нарахування збору за зберігання вантажу здійснюється з вагонів, затриманих на інших станціях ніж станція призначення Жовтнева.

          Відповідач зазначає, що відповідно до ч.2 ст.22 Статуту залізниць України та розділ 2 Правил обслуговування залізничних під’їзних колій, згаданий вище договір не стосується правовідносин щодо виконання будь-яких вантажних, перевалочних робіт, а отже і зберігання вантажів на станціях.

          Крім того, відповідач вважає, що відносини зі зберігання вантажів на станціях підлягають регулюванню відповідно до вимог ч.2 ст.36 Статуту залізниць України, ст. 936 ЦК України, тобто на підставі укладених між сторонами письмових договорів зберігання.

          Також, відповідач зазначає, що як вбачається з накопичувальних карток, доданих позивачем до позову, всі вагони, за зберігання яких Одеською залізницею нараховано плату за це, відповідно до ч.3 п.1,2 Правил реєстрації та експлуатації власних вантажних вагонів, власними вантажними вагонами відповідача. Тому обов’язок щодо їх утримання, на підставі вимог ст.322 ЦК України, покладено на власника і Одеська залізниця не може бути учасником правовідносин щодо зберігання вантажу в таких вагонах, а нарахування збору за зберігання вантажів є порушенням ч.1 ст.321, ст.319 ЦК України.

Крім того відповідач зазначає про невірне застосування позивачем норм Тарифного керівництва при визначенні суми збору, при цьому відповідач робить посилання на п. 2.1 Тарифного керівництва № 1, яким не передбачено справляння збору за зберігання небезпечних вантажів у вагонах, а також порушення вимог ст.42 Статуту залізниць України відносно повідомлення його про затримку вагонів.

В судовому засіданні 17.06.10 р. було оголошено перерву до 13.07.10 р.

В судовому засіданні 13.07.10 р. сторонам було оголошено перерву до 22.07.10 р.

В судовому засіданні 22.07.10 р. судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд

в с т а н о в и в:

Між сторонами у справі 25.01.2006 року укладено договір №5584 про експлуатацію залізничної під’їзної колії.

Відповідно до п.1 договору, експлуатується під’їзна колія, яка належить відповідачу, що примикає до станції Жовтнева Одеської залізниці через стрілку №156 і обслуговується власним локомотивом.

За змістом п.11 та п. 16 вищевказаного договору сторони домовились, що максимальна переробна спроможність вантажних пунктів: вивантаження - мінеральні добрива 2 вагони за 0 год. 12 хв. (одного виду вантажу), зерно - 2 вагони за 0 год. 40 хв.(одного виду вантаж), тарно -пакувальні вантажі - 1 вагон за 1 год. 10 хв. Час перебування вагонів на під'їзній колії обчислюється з моменту закінчення передавальних операцій при передачі вагонів Залізницею Власнику колії до моменту закінчення цих операцій при поверненні вагонів Залізниці. У разі затримки вагонів на станції з причин, які залежать від вантажовласника складається акт загальної форми. В акті вказується час початку та закінчення затримки вагонів і їх номери. Загальний час, за який вноситься вантажовласником плата залізниці за користування вагонами, включає час затримки з його вини та час перебування вагонів у безпосередньому розпорядженні вантажовласника.

Власник колії сплачує Залізниці плату: за подачу, забирання вагонів: вагони на під'їзну колію подаються локомотивами Власника колії, у разі подачі вагонів локомотивом Залізниці на колію №1 Власника колії згідно таблиці №1 Тарифного керівництва №1 „Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України", затвердженого Наказом Міністерства транспорту України від 15.11.1999р. р. №551, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.12.1999 р. за №828/4121 зі змінами та доповненнями за фактичну кількість поданих та забраних вагонів на протязі доби:

- за користування вагонами - згідно з Правилами користування вагонами і контейнерами, відповідно ст. 19 Статуту залізниць України;

- за маневрову роботу - згідно Тарифного керівництва № 1;

- за зберігання вантажу у вагонах, які не подані під вивантаження з вини Власника колії, а також за зберігання рухомого складу на своїх осях на передавальних коліях №3 або №5 парку прийому справляється збір за зберігання вантажу після закінчення терміну безоплатного зберігання згідно Тарифного керівництва № 1;

- інші збори і плати згідно Тарифного Керівництва №1 та вільних тарифів. Збори і плати вносяться: централізовано через ТехПД з урахуванням діючого коефіцієнту на підставі договору №413033 про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги.

На підтвердження переробної спроможності під’їзної колії відповідача позивачем надано довідку за період з 01.03.09 р. по 31.03.2009 р. (Т. I, а.с. 19).

Відповідно до п.16 договору, за зберігання вантажу у вагонах, які не подані під вивантаження з вини власника колії, справляється збір за зберігання вантажу після закінчення терміну безоплатного зберігання згідно Тарифного керівництва №1.

Як видно з матеріалів справи, через неможливість накопичування вагонів на станції призначення Жовтнева Одеської залізниці і не прийняття вантажу відповідачем в березні 2009 р. позивачем у справі було затримано вагони з вантажем мінеральних добрив, вантажоотримувачем яких є ТОВ “Морський спеціалізований порт Ніка- Тера”.

Відповідно до пп.3 ч.1 ст.6 Статуту залізниць України, вантажоодержувач (одержувач вантажу, вантажовласник) - зазначена у документі на перевезення вантажу (накладній) юридична чи фізична особа, яка за дорученням вантажовідправника отримує вантаж.

Відповідно до пп.3 ч.2 ст.6 Статуту, накладна –це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони —одержувача.

Таким чином, накладна у розумінні ст.34 ГПК України, є належним і допустимим доказом, яким підтверджуються, зокрема, відомості про особу - вантажоодержувача (вантажовласника).

Позивачем надано витяг з книги повідомлень про час подавання вагонів (Т. I, а/с 109-118), відповідно до якого вантажоодержувачем затриманого вантажу мінеральних добрив є відповідач у справі.

Розглянувши матеріали справи, доводи та заперечення сторін, суд дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог Одеської залізниці з огляду на наступне.

Предметом спору у даній справі є стягнення плати за зберігання вантажів у власних вагонах відповідача понад термін безоплатного зберігання.

Відповідно ст.46 Статуту, «одержувач зобов'язаний прийняти і вивезти зі станції вантаж, що надійшов на його адресу. Вантажі, що прибули, зберігаються на станції безкоштовно протягом доби. Цей термін обчислюється з 24-ої години дати вивантаження вантажу (контейнера) засобами залізниці або з 24-ої години дати подачі вагонів під вивантаження засобами одержувача. За зберігання вантажу на станції понад зазначений термін справляється плата, встановлена тарифом».

Відповідно до п.5 Правил зберігання вантажів, якщо одержувач не вивіз вантаж з місця загального користування у терміни, встановлені статтею 46 Статуту, з нього стягується плата за зберігання вантажу, встановлена тарифом, незалежно від того, чиїми засобами здійснюється охорона вантажу.

Крім того, п.8 Правил зберігання вантажів зазначено, що збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача (відправника) після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї, на прикордонних, припортових станціях тощо). При затримці термін безоплатного зберігання обчислюється з моменту затримки.

Відповідно до п. 9 Правил зберігання вантажів, факт затримки вантажу засвідчується актом загальної форми.

При поданні позову позивачем на підтвердження обставин затримки вантажу мінеральних добрив, які належать відповідачеві у справі, надано акти загальної форми (Т. I, а/с 23, 24, 26, 28, 30, 32, 34, 37-38, 40-41, 43, 49, 51, 54-55, 57, 59, 63-63, 66, 68, 70, 72, 74-75, 77, 80-81, 83, 85, 87, 90-92).

          Пунктом 2.3 розділу 2 Тарифного керівництва №1 встановлено, що за зберігання у вагонах вантажів, що мають вивантажуватись на місцях загального і незагального користування, але не подані під вивантаження з вини одержувача, збір справляється після закінчення терміну безоплатного зберігання.

          При цьому суд приймає до уваги, що Тарифне керівництво №1 в пункті 2 розділу 2 встановлює розміри зборів за зберігання вантажів, таким чином, збір за зберігання вантажів є регульованим тарифом і не потребує додаткового погодження сторонами.

Загальна сума заборгованості відповідача становить 156585 грн., на підтвердження чого позивачем надано: розрахунки заборгованості (Т. I, а.с. 20-21, 35, 44, 52, 60-61, 78, 88), зведену таблицю-розрахунок (Т. I, а.с. 10).

Відповідач проти позову заперечує, та просить суд відмовити позивачу в задоволенні позову з наступних причин:

Предметом договору №5584 від 25.01.2006р., який укладено між сторонами у справі, і на який посилається позивач, є експлуатація безпосередньо залізничної під'їзної колії, що примикає до станції Жовтнева Одеської залізниці, в той час як відповідно до позовної заяви нарахування збору за зберігання вантажу здійснюється з вагонів, затриманих на інших станціях ніж станція призначення Жовтнева.

          З посиланням на ч.2 ст.22 Статуту залізниць України та розділ 2 Правил обслуговування залізничних під’їзних колій, відповідач зазначає, що згаданий вище договір не стосується правовідносин щодо виконання будь-яких вантажних, перевалочних робіт, а отже і зберігання вантажів на станціях.

          Крім того, відповідач вважає, що відносини зі зберігання вантажів на станціях підлягають регулюванню відповідно до вимог ч.2 ст.36 Статуту залізниць України, ст. 936 ЦК України, тобто на підставі укладених між сторонами письмових договорів зберігання.

          Також, відповідач зазначає, що як вбачається з накопичувальних карток, доданих позивачем до позову, всі вагони, за зберігання яких Одеською залізницею нараховано плату є, відповідно до ч.3 п.1, 2 Правил реєстрації та експлуатації власних вантажних вагонів, власними вантажними вагонами відповідача. Тому обов’язок щодо їх утримання, на підставі вимог ст.322 ЦК України, покладено на власника і Одеська залізниця не може бути учасником правовідносин щодо зберігання вантажу в таких вагонах, а нарахування збору за зберігання вантажів є порушенням ч.1 ст.321, ст.319 ЦК України.

Крім того відповідач зазначає про невірне застосування позивачем норм Тарифного керівництва при визначенні суми збору, при цьому відповідач робить посилання на п. 2.1 Тарифного керівництва № 1, яким не передбачено справляння збору за зберігання небезпечних вантажів у вагонах, а також порушення вимог ст.42 Статуту залізниць України відносно повідомлення його про затримку вагонів.

Доводи відповідача свого підтвердження в процесі розгляду справи не знайшли, що витікає з наступного.

Стаття 11 Цивільного кодексу України як підстави для виникнення цивільних прав і обов'язків передбачає, зокрема, як договори та інші правочини, так і те, що цивільні права і обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Стаття 3 Закону України "Про залізничний транспорт" встановлює, що законодавство про залізничний транспорт загального користування складається з Закону України "Про транспорт", цього закону, Статуту залізниць України, який затверджується Кабінетом Міністрів України, та інших актів законодавства.

Стаття 908 Цивільного кодексу України встановлює, що загальні умови перевезення визначаються цим кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажів, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Пункт 5 статті 307 Господарського кодексу України також встановлює, що умови перевезень вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Таким чином, права і обов'язки сторін виникають не лише з умов укладеного сторонами договору, а і на підставі норм, встановлених актами законодавства, в тому числі нормативно-правових актів, які регулюють взаємовідносини в певних випадках.

Відносини залізниці з відправниками та одержувачами вантажів, багажу, вантажобагажу і пошти з урахуванням специфіки функціонування цього виду транспорту як єдиного виробничо-технологічного комплексу регулюються Законом України "Про залізничний транспорт".

Згідно ст.ст.2, 8 цього Закону умови та порядок організації перевезень за участю залізниць, нормативи якості вантажних перевезень (терміни доставки, безпека перевезень схоронність вантажів) та обслуговування пасажирів, відправників і одержувачів вантажів визначаються Статутом залізниць України, який затверджується Кабінетом Міністрів України, Правилами перевезень вантажів залізничним транспортом України та іншими актами законодавства України.

Спірні правовідносини сторін за своєю правовою природою є правовідносинами з надання послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів залізницею та їх зберіганням.

Пункт 46 Статуту залізниць України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457 (з наступними змінами і доповненнями) встановлює, що одержувач зобов'язаний прийняти і вивезти вантаж, що надійшов на його адресу. Терміни вивезення і порядок зберігання вантажів встановлюються Правилами. Вантажі, що прибули, зберігаються на станції безкоштовно протягом доби. За зберігання вантажу на станції понад зазначений термін справляється плата, встановлена тарифом.

Правила зберігання вантажів ( розділ 7 Правил перевезень ), затверджені на підставі пункту 5 Статуту залізниць України Наказом Мінтрансу України від 21.11.2000 № 644 та зареєстровані в Міністерстві юстиції 24.11.2000 за № 866/5087 ( з наступними змінами і доповненнями), у пункті 5 встановлюють, що якщо одержувач не вивіз вантаж з місця загального користування у терміни, встановлені статтею 46 Статуту, з нього стягується плата за зберігання вантажу, встановлена тарифом, незалежно від того, чиїми засобами здійснюється охорона вантажу.

Пункт 8 Правил зберігання вантажів встановлює, що збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача (відправника) після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї, на прикордонних, припортових станціях тощо), при цьому термін безоплатного зберігання обчислюється при затримці –з моменту затримки.

Збірник тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України (Тарифне керівництво № 1), затверджений Наказом Мінтрансу України від 15.11.1999 № 551 та зареєстрований Міністерством юстиції 01.12.1999 за № 828/4121 (з наступними змінами і доповненнями) в пункті 2 розділу 2 встановлює розміри зборів за зберігання вантажів, таким чином, збір за зберігання вантажів є регульованим тарифом і не потребує додаткового погодження сторонами.

При цьому норми статті 46 Статуту, Правил зберігання вантажів та Тарифного керівництва №1 не передбачають укладання окремого договору на зберігання вантажу, який перевозиться за договором перевезення (накладної), як і не передбачають винятку щодо сплати збору за ставками Тарифного керівництва №1 за зберігання вантажів у вагонах, які належать іншим країнам, або є власними (приватними) та не відносяться до загального парку залізниці.

Збір за зберігання справляється незалежно від плати за користування вагонами (контейнерами).

Виходячи з пункту 8 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 25 лютого 1999 року № 113, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 15 березня 1999р. за № 165/3458 (далі - "Правила користування") у разі затримки вагонів на станції з причин, які залежать від вантажовласника, складається акт загальної форми, (форми "ГУ-23" - Додаток № 6 до Правил користування) який підписується представниками станції і вантажовласника (до яких у тому числі належать вантажовідправники та вантажоодержувачі). В акті вказується час (у годинах та хвилинах) початку та закінчення затримки вагонів і їх номери.

Аналогічні вимоги містять також Правила складання актів, затверджені Наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002р. № 334, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 08.07.2002р. за № 567/6855. Відповідно до п.3 зазначених Правил, акти загальної форми складаються для засвідчення обставин, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу та вантажобагажу і можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, зокрема, у разі затримки вагонів на станції призначення з очікуванні подачі під вивантаження з причин, що залежать від одержувача, власника залізничної під'їзної колії, порту, підприємства.

Таким чином, відповідно до вищезазначених норм чинного законодавства належним і допустимим доказом посвідчення обставин, що є підставою для нарахування плати за понаднормативне зберігання вантажу є Акти загальної форми.

На підтвердження затримки вагонів з вини вантажовласника залізницею надано «Справку о перерабатывающей способности подъездного пути ООО «МСП Ника-Тера»»за період з 01.03.09 р. по 31.03.2009 р. (Т. I, а/с. 19), про ці обставини також свідчать вищезгадані акти загальної форми за формою ГУ-2, в яких зазначено про причини затримки вагонів, та які приймаються судом в якості належного доказу обставин затримки вагонів враховуючи положення п. 9 Правил зберігання вантажів та 8 Правил користування вагонами і контейнерами.

Доводи відповідача, які ґрунтуються на положеннях додаткової угоди 2007р. без номеру та дати до договору №5584 від 03.04.2006р. не знайшли свого підтвердження в процесі розгляду справи, що витікає з «Выписки из журнала движения поездов»(Т. II, а/с. 10), наданої позивачем, яка свідчить про те, що простоювання локомотивів з вантажем Відповідача відбувалося на коліях №№ 17, 18, 19, 20, 21, а не на колії № 1 на яку посилається Відповідач, як на колію зазначену в додатку до договору. Детальну нумерацію вагонів, що постоювали на коліях №№ 17, 18, 19, 20, 21 судом встановлено за «Натурними листами потягів», які містяться в матеріалах справи (Т. II, а/с. 11-22).

Також, відповідач зазначає, що як вбачається з накопичувальних карток, доданих позивачем до позову, всі вагони, за зберігання яких Одеською залізницею нараховано плату за є, відповідно до ч.3 п.1,2 Правил реєстрації та експлуатації власних вантажних вагонів, власними вантажними вагонами відповідача. Тому обов’язок щодо їх утримання, на підставі вимог ст.322 ЦК України, покладено на власника і Одеська залізниця не може бути учасником правовідносин щодо зберігання вантажу в таких вагонах, а нарахування збору за зберігання вантажів є порушенням ч.1 ст.321, ст.319 ЦК України.

Це твердження відповідача є безпідставним, при цьому судом беруться до уваги положення п. 5 Правил зберігання вантажів, відповідно до якого, якщо одержувач не вивіз вантаж з місця загального користування у терміни, встановлені статтею 46 Статуту, з нього стягується плата за зберігання вантажу, встановлена тарифом, незалежно від того, чиїми засобами здійснюється охорона вантажу.

Згідно з пунктом 42 Статуту залізниць України залізниця зобов’язана повідомити одержувача в день прибуття вантажу або до 12 години наступного дня. Порядок і способи повідомлення встановлюються начальником станції. Одержувач може визначити спосіб повідомлення.

Твердження відповідача про те, що його не було повідомлено Одеською залізницею про затримку вагонів спростовується матеріалами справи. Зокрема, судом досліджено «Витяг з книги повідомлень про час подавання вагонів под навантаження або вивантаження»(Т. I, а/с. 109-118), який свідчить про належне повідомлення Відповідача про прибуття на його адресу вантажу.

Зазначені докази приймаються судом до уваги, враховуючи положення ст. 42 Статуту, відповідно до якої ’’залізниця зобов'язана повідомити одержувача в день прибуття вантажу або до 12-ої години наступного дня. Порядок і способи повідомлення встановлюються начальником станції. Одержувач може визначити спосіб повідомлення. Якщо залізниця не повідомить про прибуття вантажу, одержувач звільняється від внесення плати за користування вагонами (контейнерами) і за зберігання вантажу до того часу, як буде надіслано повідомлення’’; а також положення п.10 р. 6 Правил користування вагонами і контейнерами, затвердженого Наказом Міністерства транспорту України від 25 лютого 1999 року N 113, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 березня 1999 р. за N 165/3458, відповідно до якого, ’’Облік затриманих на підходах вагонів здійснюється станцією, на якій вони простоюють, на підставі акта про затримку вагонів, що складається станцією. Усі дані, вказані в цьому акті, передаються станцією у "Повідомленні про затримку вагонів" до інформаційно-обчислювального центру залізниці та на станцію призначення. Станція призначення інформує вантажовласника про затримку вагонів з його вини, передаючи йому копію Повідомлення про затримку вагонів не пізніше двох годин після його отримання (телефонограмою, телеграфом, поштовим зв'язком, через посильних, факсом або іншим способом, установленим начальником станції за погодженням з вантажовласником)’’.

Стосовно посилань відповідача на те, що Тарифним керівництвом №1 не передбачено справляння збору за зберігання небезпечних вантажів в вагонах господарський суд зазначає наступне:

Згідно зі ст. 6 Статуту залізниць України під небезпечними вантажами розуміють речовини, матеріали, вироби, відходи виробничої та іншої діяльності, які через присутні їм властивості за наявності певних факторів можуть в процесі транспортування, під час проведення вантажних робіт та збереження призвести до вибуху, пожежі, пошкодження технічних засобів, пристроїв, споруд та інших об'єктів транспорту, заподіяння матеріальних втрат і шкоди навколишньому середовищу, а також загибелі, травмування, отруєння, опіків, захворювання людей, тварин.

При цьому, як слідує зі ст. 46 Статуту, Правил зберіганні вантажів та Тарифного керівництва №1, зазначеними актами не передбачено винятку щодо сплати збору за ставками Тарифного керівництва №1 за понаднормативне зберігання небезпечних вантажів.

Враховуючи наведені обставини, господарський суд приходить до висновку про те, що позивачем належним чином доведено обставини справи, необхідні для вирішення спору по суті, в тому числі: вину відповідача у затримці вагонів, повідомлення залізницею відповідача про затримку, факт зберігання вантажу понад встановлені терміни зберігання, розмір заборгованості відповідача зі сплати збору за зберігання.

Зважаючи на наведене, керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд

                                                            ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити в повному обсязі.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Морський спеціалізований порт Ніка-Тера», (54052, м. Миколаїв, вул. Айвазовського, 23, код ЄДПРОУ 22439446) на користь Одеської залізниці, (65023, м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, 19, ОКПО 01071315) 517365 грн. 60 коп. – збір за зберігання вантажу в вагонах, 5173 грн. 66 коп. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

          У разі подання апеляційної скарги, або внесення апеляційного подання рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією.

Суддя