Рішення № 106740019, 05.10.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 жовтня 2022 року м. Київ № 640/33486/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач) (надалі по тексту - позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (надалі по тексту - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві у зарахуванні ОСОБА_1 періодів роботи з 05 березня 1990 року по 30 вересня 1990 року, з 04 лютого 1992 року по 01 січня 1993 року, з 02 січня 1993 року по 31 травня 1993 року, з 02 червня 1993 року по 31 березня 1999 року, з 03 травня 2001 року по 16 жовтня 2001 року та з 10 вересня 2003 року по 31 січня 2006 року, 02 травня 2006 року по 08 грудня 2006 року, 01 березня 2007 року по 31 травня 2008 року, 01 листопада 2008 року по 11 травня 2014 року, з 01 вересня 2014 року по 31 серпня 2015 року до трудового (страхового) стажу та у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 31 серпня 2020 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві зарахувати ОСОБА_1 період роботи з 05 березня 1990 року по 30 вересня 1990 року, з 04 лютого 1992 року по 01 січня 1993 року, з 02 січня 1993 року по 31 травня 1993 року, з 02 червня 1993 року по 31 березня 1999 року, з 03 травня 2001 року по 16 жовтня 2001 року та з 10 вересня 2003 року по 31 січня 2006 року, 02 травня 2006 року по 08 грудня 2006 року, 01 березня 2007 року по 31 травня 2008 року, 01 листопада 2008 року по 11 травня 2014 року, з 01 вересня 2014 року по 31 серпня 2015 року до трудового (страхового) стажу, призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 31 серпня 2020 року.

Мотивуючи заявлені вимоги представник позивача вказав, що рішення відповідача про неврахування спірних періодів трудового стажу є протиправним, а нарахування та виплата пенсії є однією з гарантій соціального захисту пенсіонерів, а також достойного рівня життя.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 лютого 2021 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

У відзиві на адміністративний позов представник відповідача стверджує, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Водночас, відповідно до записів, які містяться в трудовій книжці, не повністю вбачаються підстави внесення записів про зарахування та звільнення з роботи позивача. Відтак, дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві є правомірними, а управління діяло в межах своєї компетенції та відповідно до вимог чинного законодавства.

З огляду на викладене вище справа розглядається в порядку спрощеного провадження без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі, на підставі наявних у справі матеріалів.

При цьому, суд враховує подані клопотання позивача та представника позивача про прискорення розгляду даної справи.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

З наявних матеріалів справи вбачається, що 21 вересня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

До даної заяви позивачем надано документи, що підтверджують страховий стаж, зокрема, довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру; паспорт; нотаріально посвідчена трудової книжки; дипломи про навчання; заява про спосіб виплати пенсії (для виплати через банк).

За результатами розгляду вказаного звернення Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві листом від 06 жовтня 2020 року №2600-0314-8/141366 повідомило позивачу, що відповідно наданих до заяви документів про стаж (ідентифікаційний номер, трудова книжка, дипломи) загальний страховий стаж складає 19 років 1 місяць 11 днів. Не враховано до стажу періоди трудової діяльності згідно записів трудової книжки, оскільки порушені вимоги пункту 2.23 Порядку №637, а саме копія трудової книжки завірена нотаріально.

Оскільки відсутній необхідний страховий стаж (27 років) у призначенні пенсії за віком згідно заяви від 21 вересня 2020 року №9634 відмовлено.

Також, у відповідь на адвокатський запит від 09 листопада 2020 року №1416-11/20 відповідач листом від 16 листопада 2020 року №2600-0202-8/163077 зазначив, що не враховано до стажу періоди трудової діяльності з 05 березня 1990 року по 30 вересня 1990 року (до надання документу про закінчення навчання), з 04 лютого 1992 року (відсутній запис про звільнення), з 02 січня 1993 року по 31 травня 1993 року (неповністю проглядається печатка підприємства), з 02 червня 1993 року по 31 березня 1999 року та з 03 травня 2001 року по 16 жовтня 2001 року (в копії трудової книжки, яка завірена нотаріально, не повністю вбачаються підстави внесення записів про зарахування та звільнення з роботи. У зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 відмовлено.

Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві листом від 17 листопада 2020 року №2600-0303-8/163425 вказало додатково позивачу, що не враховано стажу періоди роботи в Росії (2004-2014 роки) до донесення довідки про заробітну плату, яка повинна містити відомості про те, що в довідці зазначена заробітна плата, яка враховується при обчисленні пенсії, відомості про сплату страхових внесків відповідно до законодавства Російської Федерації. Довідка повинна містити штамп органу, який видав довідку, дату видачі, реєстраційний номер, підписи керівника та головного бухгалтера, які повинні бути подані з розшифровкою прізвищ та завірені печаткою організації, підприємства та установи, що видала довідку. Довідка повинна містити відомості, на підставі яких первинних документів вона видана.

Незгода позивача із невключенням вказаних періодів до загального страхового стажу та як наслідок відмова у призначенні пенсії за віком, зумовила його звернення до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ) громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Вимогами статті 2 Закону №1788-ХІІ передбачено за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.

Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом від 09 липня 2003 року №1058-IV (надалі по тексту також - Закон №1058-IV, в редакції станом на дату звернення позивача із заявою про призначення пенсії).

Положеннями частини 1 статті 26 Закону №1058-IV визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років.

При цьому, згідно статті 24 Закону №1058-VI страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина 2 статті 24 Закону №1058-VI).

Відповідно до частини 4 статті 24 Закону №1058-VI періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Наявними матеріалами справи підтверджується, що станом на дату звернення позивача із заявою про призначення пенсії за віком позивачу виповнилось 60 років, однак у призначенні пенсії за віком відмовлено з підстав відсутності належного страхового стажу.

Відповідно до частини 1 статті 48 Кодексу законів про працю України, статті 62 Закону №1788-ХІІ та пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (надалі також - Порядок №637, в редакції станом на дату звернення позивача із заявою про призначення пенсії) основним документом, який підтверджує трудову діяльність працівника, є його трудова книжка.

Стосовно спірного періоду з 05 березня 1990 року по 30 вересня 1990 року, який не зарахований відповідачем до загального трудового (страхового) стажу до надання документу про закінчення навчання суд враховує наступне.

У законодавстві, що діяло раніше до 01 січня 2004 року, зокрема у Законі України «Про пенсійне забезпечення» йдеться про стаж роботи, що дає право на призначення трудових пенсій (загальний трудовий стаж).

Зміст поняття «загальний трудовий стаж» є ширшим ніж поняття «страховий стаж», оскільки до першого включаються періоди суспільно корисної діяльності, коли особа не підлягала загальнообов`язковому соціальному страхуванню.

Пунктом «д» частини 3 статті 56 Закону №1788-ХІІ передбачено, що до стажу роботи зараховується також: навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Пунктом 8 Порядку №637, встановлено, що час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження часу навчання приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.

Аналіз наведених вище норм чинного законодавства свідчить, що період навчання у навчальних закладах та отримання відповідної освіти підтверджується не даними трудової книжки, а дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання

Матеріали справи не містять жодних доказів стосовно періоду навчання з 05 березня 1990 року по 30 вересня 1990 року, як то диплом, посвідчення, свідоцтво, а також довідка чи інші документи, які б містили відомості про такий період навчання. При цьому, посилання представника на наявні в трудовій книжці записи про період навчання не беруться судом до уваги, адже норми чинного законодавства чітко визначають перелік документів, якими може бути підтверджено період навчання.

Відтак, судом вбачається правомірним незарахування такого періоду до загального трудового (страхового) стажу позивача.

В частині спірних періодів з 04 лютого 1992 року по 01 січня 1993 року та з 02 січня 1993 року по 31 травня 1993 року, які не враховані відповідачем до загального страхового стажу з підстав відсутності належних у трудовій книжці записів, суд враховує наступне.

Так, відповідно до пункту 18 записів у трудовій книжці позивача (серії НОМЕР_1 від 08 липня 1980 року) ОСОБА_1 взято на облік по підбору роботи та виплаті допомоги по безробіттю відповідно до протоколу №187. При цьому, відомості щодо зняття позивача з відповідного обліку в трудовій книжці дійсно відсутні.

Законом України від 25 березня 2005 року «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» та деяких інших законодавчих актів України» (надалі також - Закон №2505-IV) частину 1 статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» доповнено абзацом такого змісту: «Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності) та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу».

Зазначеним законом також виключено абзац 5 частини 1 статті 7 та статтю 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», тобто всі норми про матеріальну допомогу по безробіттю.

Разом з тим, частина 4 статті 24 Закону №1058-VI передбачає, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до пункту «ж» частини 1 статті 4 Закону України «Про зайнятість населення» (в редакції станом на дату взяття позивача на облік по підбору роботи та виплаті допомоги по безробіттю) держава гарантує працездатному населенню у працездатному віці в Україні, зокрема включення періоду перепідготовки та навчання нових професій, участі в оплачуваних громадських роботах, одержання допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю до загального трудового стажу, а також до безперервного трудового стажу.

Аналізуючи вищенаведені положення, суд приходить до висновку, що на момент взяття ОСОБА_1 на облік по підбору роботи та виплаті допомоги по безробіттю правові норми передбачали зарахування періоду отримання такої допомоги до загального трудового стажу, а, отже, дії відповідача щодо неврахування до страхового стажу такого періоду є протиправними. При цьому, невнесення запису щодо припинення виплати такої допомоги з вини уповноваженого органу не може та не повинно нести негативних наслідків для позивача.

Також, з копії трудової книжки вбачається, що ОСОБА_1 02 січня 1993 року прийнято на посаду режисера-постановника (наказ №1 від 02 січня 1993 року) та звільнено із вказаної посади 31 травня 1993 року на підставі наказу №7 від 30 травня 1993 року, однак вказаний період не враховано відповідачем через те, що не повністю проглядається печатка підприємства).

Судом також вбачається, що періоди з 02 червня 1993 року по 31 березня 1999 року та з 03 травня 2001 року по 16 жовтня 2001 року пенсійним органом не враховані з підстав того, що у трудовій книжці не повністю вбачаються підстави внесення записів про зарахування та звільнення з роботи.

Станом на час внесення спірних записів діяли вимоги Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 р. N 58.

Так, відповідно до пункту 2.2 Інструкції №58 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіхи в роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Вимогами пункту 2.4 Інструкції №58 визначено, що записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

У той же час, здійснення записів у трудовій книжці роботодавцем покладено на роботодавця, а не на працівника, отже, відповідальність за можливе невчинення такого запису не може бути перекладена на працівника та призводити до позбавлення його права на врахування фактично відпрацьованого часу у складі трудового стажу, який враховується для призначення пенсії.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі № 677/277/17, згідно із якою відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.

Окрім того, суд зауважує, що Верховний Суд у постановах від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а (провадження №К/9901/2310/18) та від 04 вересня 2018 року у справі №423/1881/17 (провадження №К/9901/22172/18) висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Водночас, судом встановлено, що трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу у спірний період з 02 січня 1993 року по 31 травня 1993 року, а також з 02 червня 1993 року по 31 березня 1999 року та з 03 травня 2001 року по 16 жовтня 2001 року, а саме відомості про дату прийняття позивача на посаду, назву цієї посади, дані про реквізити наказів про прийняття на роботу та звільнення з роботи; ці записи є належним та допустимим доказом підтвердження трудового стажу позивача.

Також суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Крім того, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.

В свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 21 лютого 2018 року в справі №687/975/17.

З огляду на зазначене суд не приймає доводи відповідача про те, що стаж роботи позивача за періоди з 04 лютого 1992 року по 01 січня 1993 року та з 02 січня 1993 року по 31 травня 1993 року, з 02 червня 1993 року по 31 березня 1999 року та з 03 травня 2001 року по 16 жовтня 2001 року не підтверджені належними доказами.

Додатково суд зазначає, що відомості за спірні періоди з 02 червня 1993 року по 31 березня 1999 року та з 03 травня 2001 року по 16 жовтня 2001 року відповідачем піддавались сумніву з підстав того, що позивачем при зверненні із заявою про призначення пенсії було надано нотаріально посвідчену копію трудової книжки. Аналогічна ситуація і з видимістю печатки підприємства, яка наявна на записі №21 трудової книжки (стор. 15).

При цьому, з наданої позивачем копії трудової книжки всі ці записи чітко видно, вони здійсненні у відповідності до вимог Інструкції №58.

На думку суду, неналежність здійснення посвідчення копії трудової книжки нотаріусом, зокрема, в частині якості виконання копій, не повинна створювати для позивача негативні наслідки шляхом позбавлення його гарантованого права на пенсійне забезпечення.

Відтак, судом вбачають обґрунтовані та законодавчо визначені підстави для зарахування таких періодів до загального страхового стажу та, як наслідок, наявність підстав для задоволення адміністративного позову в цій частині.

Стосовно спірних періодів трудової діяльності з 10 вересня 2003 року по 31 січня 2006 року, з 02 травня 2006 року по 08 грудня 2006 року, з 01 березня 2007 року по 31 травня 2008 року, з 01 листопада 2008 року по 11 травня 2014 року, то з наявних матеріалів справи вбачається, що відповідач не врахував вказані періоди до загального трудового (страхового) стажу до моменту надання довідки про заробітну плату, яка повинна містити відомості про заробітну плату, яка враховується при обчисленні пенсії, відомості про сплату страхових внесків відповідно до законодавства Російської Федерації.

Так, з копії трудової книжки, що наявна в матеріалах справи, вбачається, що записи №39-49 трудової книжки про трудову діяльність позивача містять всі необхідні відомості і дані, визначені положеннями Інструкції №58.

Частиною 1 статті 24 Закону №1058-VI встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина 2 статті 24 Закону №1058-VI).

Згідно зі статтею 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

Статтею 6 вказаної Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Згідно з абзацом 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Аналіз наведеного вище вказує на те, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, враховується при встановленні права на пенсію. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

Згідно з статтею 2 Федерального Закону російської федерації від 17 грудня 2001 року №173-ФЗ «Про трудові пенсії в російській федерації» страховий стаж - враховувана при визначенні права на трудову пенсію сумарна тривалість періодів роботи і (або) іншої діяльності, протягом яких сплачувалися страхові внески до Пенсійного фонду російської федерації, а також інших періодів, які зараховуються до страхового стажу.

Відповідно до частини першої статті 10 Федерального Закону російської федерації від 17 грудня 2001 року №173-ФЗ «Про трудові пенсії в російській федерації» до страхового стажу включаються періоди роботи та (або) іншої діяльності, які виконувались на території російської федерації особами, вказаними в частині першій статті 3 даного Федерального закону, за умови, що за ці періоди сплачувались страхові внески до Пенсійного Фонду російської федерації.

Водночас, ухвалою Конституційного Суду РФ від 10 липня 2007 року №9-П визнано пункт 1 статті 10 Федерального закону «Про трудові пенсії в російській федерації» таким, що не відповідає Конституції російської федерації у тій мірі, в якій нормативні положення, що містяться в них, у взаємозв`язку з іншими законодавчими розпорядженнями, що регламентують умови призначення та розміри трудових пенсій, - за відсутності в чинному регулюванні достатніх гарантій безперешкодної реалізації пенсійних прав застрахованих осіб, які працювали за трудовим договором та виконали передбачені законом умови для набуття права на трудову пенсію, на випадок несплати або неповної сплати страхувальником (роботодавцем) страхових внесків за певні періоди трудової діяльності цих осіб - дозволяють не включати такі періоди до їх страхового стажу, що враховується при визначенні права на трудову пенсію, та знижувати при призначенні (перерахунку) трудової пенсії розмір її страхової частини.

Надалі до встановлення федеральним законодавцем відповідного правового регулювання Конституційним Судом РФ встановлено правовий механізм реалізації пенсійних прав зазначеної категорії громадян: право застрахованих осіб, які працювали за трудовим договором, на отримання трудової пенсії з урахуванням трудової діяльності, що передувала призначенню (перерахунку) пенсії, при несплаті або неналежній сплаті їх страхувальниками (роботодавцями) страхових внесків до Пенсійного фонду російської федерації має забезпечуватися державою у порядку виконання за страхувальника обов`язку по перерахуванню Пенсійному фонду російської федерації необхідних коштів у користь тих застрахованих осіб, яким призначається трудова пенсія (проводиться її перерахунок), за рахунок коштів федерального бюджету.

Відповідно до частини 2 статті 14 Федерального закону №167-Ф3 від 15 грудня 2001 року «Про обов`язкове пенсійне страхування в російській федерації» передбачено, що страхувальники зобов`язані своєчасно і в повному обсязі сплачувати страхові внески в Пенсійний фонд російської федерації і вести облік, пов`язаний з нарахуванням і сплатою страхових внесків у вказаний Фонд.

Отже, як законодавством України, так і законодавством російської федерації передбачено зарахування періоду трудової діяльності до страхового стажу при умові сплати страхових внесків до Пенсійного фонду тієї країни, на території якої здійснювалась така діяльність.

Згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 позивач працював з 10 вересня 2003 року по 11 травня 2014 року (із незначними перервами) у різних товариствах російської федерації.

Такі записи засвідчені чітким відтиском печатки вказаних товариств та не містить ні виправлень/підтирань, ні інших застережень, які б давали підстави сумніватись у їх правдивості.

Єдиною підставою для неврахування до страхового стажу позивача періодів роботи на території російської федерації слугувала обставина не підтвердження факту сплати страхових внесків за дані періоди роботи до Пенсійного фонду російської федерації.

Водночас, суд звертає увагу на принцип пропорційності, який вимагає співрозмірного обмеження прав і свобод людини для досягнення публічних цілей - органи влади, зокрема, не можуть покладати на громадян зобов`язання, що перевищують межі необхідності, які випливають із публічного інтересу, для досягнення цілей, які прагнуть досягнути за допомогою застосовуваної міри (або дій владних органів). Вказаний принцип передбачає наявність розумного співвідношення між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар.

Чинними міжнародними угодами визначено взаємне зарахування стажу роботи, набутого у країні учасниці угоди відповідно до законодавства країни-роботодавця. Сам факт офіційного працевлаштування позивача підтверджується записами в трудовій книжці. Будь-яких доказів, які б підтверджували не відрахування страхових внесків до пенсійних органів російської федерації, у суду немає.

При цьому ухвалою Конституційного Суду російської федерації від 10 липня 2007 року №9-П визнано пункт 1 статті 10 Федерального закону «Про трудові пенсії в російській федерації» таким, що не відповідає Конституції російської федерації в частині положення, при якому несплата або неповна сплата страхувальником (роботодавцем) страхових внесків за певні періоди трудової діяльності дозволяє не включати такі періоди до страхового стажу особи, що враховується при визначенні права на трудову пенсію.

Внаслідок відсутності інформації щодо сплати страхових внесків за спірний період позивач позбавлений соціальної захищеності та страхового стажу за періоди роботи на вказаних товариствах, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.

Отже, доводи про відсутність відомостей щодо сплати страхових внесків, як єдиної підстави у відмові призначення пенсії, є протиправними, оскільки покладають на пенсіонера надмірний індивідуальний тягар.

Крім цього, позивач не повинен відповідати за ймовірне неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, оскільки за правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 17 липня 2019 року у справі №144/669/17, від 20 березня 2019 року у справі № 688/947/17 та від 01 березня 2021 року по справі № 423/757/17, несплата страхувальником страхових внесків (або відсутність інформації про таку сплату в системі персоніфікованого обліку) не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії позивача періодів його роботи на такому підприємстві.

Таким чином, увесь офіційно набутий трудовий стаж позивача на території російської федерації підлягає зарахуванню до страхового стажу.

Отже, з огляду на наведене, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві зарахувати до страхового стажу періоди роботи: з 10 вересня 2003 року по 31 січня 2006 року, з 02 травня 2006 року по 08 грудня 2006 року, з 01 березня 2007 року по 31 травня 2008 року, з 01 листопада 2008 року по 11 травня 2014 року, з 01 вересня 2014 року по 31 серпня 2015 року.

Стосовно періоду роботи з 01 вересня 2014 року по 31 серпня 2015 року в РВУЗ «Кримський Університет культури, мистецтв і туризму» на посаді старшого викладача кафедри театрального мистецтва факультету «Театральне мистецтва та хореографія», суд зазначає, що це період трудової діяльності ОСОБА_1 на території тимчасово окупованого Криму.

Згідно із приписами статей 1,3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 №1207-VII (далі - Закон №1207-VII), тимчасово окупована територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.

Відповідно до статті 1 Закону №1207-VII тимчасово окупованою територією визначається, зокрема, сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій.

Датою початку тимчасової окупації є 20 лютого 2014 року.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 4 Закону №1207-VII, на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина. Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.

Частиною 1статті 17 Закону №1207-VII визначено, що у разі порушення положень цього Закону державні органи України застосовують механізми, передбачені Законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна.

Згідно зі статтею 18 Закону №1207-VII громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та прав на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

Правовий статус органів та посадових осіб, які діють на території України та створені і проводять свою діяльність не у відповідності із законодавством України, визначено, зокрема, Законом №1207-VII.

Положеннями частин 1 - 3 статті 9 Закону №1207-VII передбачено, що державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

В постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року в справі № 174/658/16-а (провадження № К/9901/201/17) сформульований наступний чинник: оцінюватися судом мають саме підстави, тобто, мотиви, з яких виходив відповідач, розглядаючи заяву щодо пенсії.

З наявних матеріалів справи, зокрема, листів-відповідей відповідача за жовтень-листопад 2020 року судом не вбачається наведення пенсійним органом жодних мотивів щодо підстав незарахування спірного періоду до періоду загального трудового (страхового) стажу. Водночас, у листі від 16 листопада 2020 року №2600-0202-8/163077 відсутні відомості про врахування періоду з 01 вересня 2014 року по 31 серпня 2015 року. При цьому, в контексті норм чинного законодавства та фактичних обставин справи судом вбачаються підстави для його зарахування до загального трудового (страхового) стажу.

Суд зазначає, що підтверджена в ході судового розгляду необхідність зарахування до страхового стажу певних спірних періодів свідчить про наявність у позивача додатково 18 років 1 місяць та 23 днів загального трудового стажу, а в сукупності з тим, що визнано відповідачем - понад необхідних 27 років.

Відтак, з огляду на досягнення станом на дату звернення із заявою про призначення пенсії 60 років та наявність необхідного загального трудового (страхового) стажу (з урахуванням спірних періодів, неврахування яких визнано судом протиправними), судом вбачаються підстави для призначення ОСОБА_1 пенсії за віком з дати звернення.

При цьому, покладення такого обов`язку на відповідача не є перебиранням функції іншого суб`єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб`єкта та зобов`язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов`язковість ефективного механізму захисту порушеного права.

Стосовно вимоги щодо виплачувати призначену пенсію позивачу, суд вважає, що така вимога сформована на майбутнє та станом на дату вирішення даного спору в суду відсутні докази того, що відповідачем порушено право ОСОБА_1 саме на виплату призначеної пенсії. Відтак, суд не вбачає підстав для задоволення вимог в даній частині позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку суду, позивачем надано суду достатні документальні докази, якими підтверджується протиправність дій відповідача щодо обрахування загального страхового стажу, в той час, як відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість свого рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

Вимогами частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 9, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві у зарахуванні ОСОБА_1 періодів роботи з 04 лютого 1992 року по 01 січня 1993 року, з 02 січня 1993 року по 31 травня 1993 року, з 02 червня 1993 року по 31 березня 1999 року, з 03 травня 2001 року по 16 жовтня 2001 року та з 10 вересня 2003 року по 31 січня 2006 року, 02 травня 2006 року по 08 грудня 2006 року, 01 березня 2007 року по 31 травня 2008 року, 01 листопада 2008 року по 11 травня 2014 року, з 01 вересня 2014 року по 31 серпня 2015 року до трудового (страхового) стажу та у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 31 серпня 2020 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві зарахувати ОСОБА_1 період роботи з 04 лютого 1992 року по 01 січня 1993 року, з 02 січня 1993 року по 31 травня 1993 року, з 02 червня 1993 року по 31 березня 1999 року, з 03 травня 2001 року по 16 жовтня 2001 року та з 10 вересня 2003 року по 31 січня 2006 року, 02 травня 2006 року по 08 грудня 2006 року, 01 березня 2007 року по 31 травня 2008 року, 01 листопада 2008 року по 11 травня 2014 року, з 01 вересня 2014 року по 31 серпня 2015 року до трудового (страхового) стажу та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 31 серпня 2020 року.

В іншій частині адміністративного позову - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) понесені ним судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 800 (вісімсот) гривень 00 копійок та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 500 (чотири тисячі п`ятсот) гривень 00 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, код ЄДРПОУ 42098368).

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення встановленого ст. 295 КАС України строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя А.Б. Федорчук