Рішення № 106739431, 13.10.2022, Харківський окружний адміністративний суд

61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

13 жовтня 2022 р. справа № 520/4812/22

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Старосєльцевої О.В. розглянувши за процедурою письмового провадження у порядку ст. 263 КАС України справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання бездіяльність протиправною та зобов`язання вчинити певні дії ,-

встановив:

Позивач, ОСОБА_1 (далі за текстом - заявниця, громадянин), у порядку адміністративного судочинства заявила вимоги про: 1) визнання протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (ідентифікаційний код юридичної особи 14099344) щодо невиплати ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) неоподатковуваної грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій особи станом на день її призначення; 2) зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (ідентифікаційний код юридичної особи 14099344) нарахувати і перерахувати на поточний банківський рахунок ОСОБА_1 для отримання пенсії або грошової допомоги (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) 49882,57 гривень, з яких: 42295,60 гривень неоподатковуваної грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на день її призначення, 1272,33 гривень 3 % річних та 6314,64 - інфляційних збитків за час прострочення виплати грошової допомоги.

Аргументуючи ці вимоги зазначила, що спеціальний стаж заявниці є достатнім для призначення і виплати грошової допомоги в розмірі 10 місячних пенсій, проте, відповідачем протиправно не виплачена вказана допомога на день призначення пенсії.

Відповідач, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі за текстом - адміністративний орган, владний суб`єкт, ГУ, Управління), подав відзив на позов, в якому зазначив, що для вирішення питання щодо виплати спірної грошової допомоги заявниці відсутні необхідні документи, які підтверджують право на отримання грошової допомоги в розмірі 10 місячних пенсій.

Суд, вивчивши доводи позову і заперечень проти позову, повно виконавши процесуальний обов`язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з`ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

За матеріалами справи судом встановлено, що заявниця народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно записів у трудовій книжці заявниці, диплому НОМЕР_2 та посвідчення №11 від 30.04.1996р., заявниця здобула середню медичну освіту, а також їй присвоєно кваліфікаційну категорію «Вища медична сестра стаціонару»; з 14.02.1986р. по теперішній час працює на посаді медичної сестри в комунальному закладі охорони здоров`я (Комунальне некомерційне підприємство "Міська клінічна лікарня швидкої та невідкладної медичної допомоги імені професора І.О. Мещанінова").

З 12.06.2021р. заявниця отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у розмірі 4.229,56 грн.

21.09.2021р. заявниця через електронний кабінет пенсіонера звернулась до пенсійного органу із заявою про виплату грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій у порядку п. 7-1 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

За результатами розгляду звернення листом від 19.10.2021р. №14194-21932/Ж-03/8-2000/21 пенсійний орган повідомив, що для вирішення питання про виплату грошової допомоги в розмірі 10 місячних пенсій заявниця має надати довідку про те, що станом на день досягнення пенсійного віку вона працювала на роботі у закладі державної або комунальної форми власності на посаді, робота на якій надає право на призначення за вислугу років.

02.12.2021р. заявниця повторно звернулась до пенсійного органу через електронний кабінет пенсіонера із заявою, до якої надала довідку від 25.11.2021р. № 599/03-к про всі посади, на яких вона працювала в комунальному закладі охорони здоров`я (Комунальне некомерційне підприємство "Міська клінічна лікарня швидкої та невідкладної медичної допомоги імені професора І.О. Мещанінова"), довідку про перейменування роботодавця та наказ про її призначення на роботу.

За результатами розгляду поданої заяви пенсійний орган листом від 21.12.2021р. № 17340-28044/ж-02/8-2000/21 повідомив про відсутність запитуваної пенсійним органом довідки, а також про те, що заявниця має подати заяву про перерахунок пенсії для вирішення питання про виплату їй грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій.

05.01.2022р. через електронний кабінет пенсіонера заявниця подала заяву згідно додатку 1 (на перерахунок пенсії) разом з довідкою № 668/03-к від 29.12.2021р. про те, що на день виникнення права на пенсію за віком вона працювала в Комунальному некомерційному підприємстві «Міська клінічна лікарня швидкої та невідкладної медичної допомоги імені професора О.І. Мещанінова» на посаді медичної сестри стаціонару (палата) відділення малоінвазійних хірургічних методів лікування, робота на якій дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Проте, виплату допомоги в розмірі 10 місячних пенсій заявниці проведено не було, що відповідачем не заперечується.

У відзиві на позов владний суб`єкт зазначив, що для вирішення питання щодо виплати спірної грошової допомоги заявниці необхідно надати документ, який підтверджує, що на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" вона працювала у закладі державної або комунальної форми власності на посаді, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Не погоджуючись із відповідністю закону управлінського волевиявлення пенсійного органу з приводу невиплати спірної грошової допомоги, заявниця ініціювала даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі установлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

З 01.01.2004р. таким законом є, насамперед, Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", який був прийнятий на зміну положенням Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Отже, оскільки і Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", і Закон України «Про пенсійне забезпечення» регулюють одні і ті ж правовідносини, то пріоритет у застосуванні мають норми Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" як однопредметного та рівносильного акту права, прийнятого пізніше у часі, а норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» підлягають субсидіарному (додатковому) застосуванню у разі неурегульованості певного питання у приписах Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням дії норм Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

За змістом ст.27 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" розмір пенсії за віком визначається залежно від середньомісячного заробітку та коефіцієнту страхового стажу, тобто параметрів, арифметичне значення яких обчислюється за нормами ст.ст.24, 40 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Так, у розумінні ч.1 ст.24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Отже, з 01.01.2004р. обов`язковими кваліфікуючими умовами для включення періоду трудової діяльності громадянина до страхового стажу є одночасна сукупність таких обставин як: 1) провадження діяльності, котра є об`єктом загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; 2) реальність щомісячної оплати страхових внесків (тобто єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною ч.2 ст.24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

До набрання чинності нормами Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" правила обчислення стажу роботи громадянина у цілях пенсійного забезпечення визначались, зокрема, ст.56 Закону України "Про пенсійне забезпечення", ч.1 якої містила положення про те, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Частиною 3 ст.56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" окреслювались спеціальні випадки включення до стажу роботи періодів іншої діяльності громадянина.

Згідно з п.7-1 розділу XV Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.

У відповідності до п. 2 Порядку обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати (затверджено постановою КМУ від 23.11.2011р. №1191; далі за текстом - Порядок №1191) до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" і "ж" ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

За приписами п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», право на пенсію за вислугу років мають: працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

Постановою КМУ від 12.08.1993 р. №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі за текстом Порядок №637).

Згідно з п.1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Дослідивши зміст копії трудової книжки заявниці, суд відзначає, що записи про роботу в комунальному закладі охорони здоров`я (Комунальне некомерційне підприємство "Міська клінічна лікарня швидкої та невідкладної медичної допомоги імені професора І.О. Мещанінова") у період з 14.02.1986р. до моменту виходу на пенсію на посаді медичної сестри, є чіткими та однозначним, не порушують хронологічної послідовності попередніх та наступних записів.

Довідкою №315/03-к від 15.07.2021р. підтверджено, що Комунальне некомерційне підприємство "Міська клінічна лікарня швидкої та невідкладної медичної допомоги імені професора І.О. Мещанінова" Харківської міської ради з 12.07.2018р. є правонаступником комунального закладу охорони здоров`я "Харківська міська клінічна лікарня швидкої та невідкладної медичної допомоги імені професора І.О. Мещанінова" згідно рішення 19 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про припинення комунальних закладів охорони здоров`я міста Харкова шляхом реорганізації (перетворення) в комунальні некомерційні підприємства Харківської міської ради" від 18.04.2018 №1072/18 (номер запису в Єдиному державному реєстрі - 14801450000077486 від 12.07.2018р.), який, в свою чергу, з 18.01.2011р. був правонаступником Комунальної установи охорони здоров`я Харківської міської клінічної лікарні швидкої та невідкладної медичної допомоги імені проф. О.І. Мещанінова номер запису в Єдиному державному реєстрі - 14801050008010656 від 18.01.2011р.).

Учасниками справи фактично визнані ті обставини, що у спірні періоди заявниця працювала в закладі охорони здоров`я.

Як вбачається з Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років (затверджено постановою КМУ від 04.11.1993р. №909 із змінами і доповненнями; далі за текстом - Перелік №909), до переліку посад, які дають право на пенсію за вислугою років, зокрема у лікарняних закладах, закладах швидкої та невідкладної медичної допомоги входять посади: лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад).

Аналізуючи наведені вище норми законодавства, суд доходить висновку, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов`язується з наявністю необхідного спеціального страхового стажу роботи на певних визначених законодавством посадах й вихід на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" будь-якого іншого виду пенсії.

Продовжуючи розгляд справи, суд зазначає що наказом Міністерства охорони здоров`я № 146 від 23.10.1991 було затверджено Положення про атестацію середніх медичних працівників, до яких відносились медичні сестри (п. 3 та п. 24) як таких, що одержали підготовку в середніх спеціальних учбових закладах або мають незакінчену вищу освіту і в установленому порядку допущені до медичної діяльності на посадах, які вони обіймають, зі стажем роботи по атестованій спеціальності не менше 5 років.

Вказане Положення було замінено Положенням про атестацію молодших спеціалістів з медичною освітою, затверджено наказом Міністерства охорони здоров`я України від 23.11.2007 № 742 «Про атестацію молодших спеціалістів з медичною освітою».

Згідно із п. 4.10 Положення про атестацію молодших спеціалістів з медичною освітою, молодші спеціалісти з медичною освітою, які працюють на посадах сестер медичних усіх найменувань (крім сестер медичних операційних та сестер медичних – анестезистів) усіх типів закладів охорони здоров`я, проходять атестацію за спеціальністю «сестринська справа».

Отже, посада медичної сестри відноситься до категорії посад, робота на яких дає право на вихід на пенсію за вислугу років та отримання одноразової неоподатковуваної грошової допомоги в розмірі 10 місячних пенсій виходячи із розміру на день її призначення.

Критерії законності рішення (діяння, тобто управлінського волевиявлення як такого) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України і обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта ч.2 ст.77 КАС України.

З положень наведеної норми процесуального закону слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування - «поза будь-яким розумним сумнівом», у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - «баланс вірогідностей».

Між тим, пенсійним органом не спростовані обставини виконання заявницею у закладі охорони здоров`я у період з 14.02.1986р. до моменту виходу на пенсію саме роботи медичної сестри.

Тому суд констатує, що у ході розгляду справи владним суб`єктом не подано доказів відповідності закону оскарженого діяння, а обсяг використаних доказів та обрані мотиви не дозволяють визнати юридично правильними та фактично обґрунтованими ті підстави, які покладені адміністративним органом в основу оскарженого діяння.

Наведені ж приватною особою доводи не відкидають можливості існування в умовах реальної дійсності.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст. 72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах владний суб`єкт не забезпечив реалізацію управлінської функції відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України предметом судової перевірки у порядку адміністративного судочинства є рішення та діяння (дія чи бездіяльність) владних суб`єктів.

Зміст рішення владного суб`єкта розтлумачено законодавцем у положеннях п.п. 18 і 19 ч.1 ст.4 КАС України.

Визначення ж змісту діяння (дії чи бездіяльності) владного суб`єкта норми КАС України не містять.

Разом із тим, у силу ч.6 ст.7 КАС України суд вважає за можливе застосувати загальні визначення рішення, дії, бездіяльності, згідно з якими рішення владного суб`єкта - це письмовий акт, дія владного суб`єкта - це вчинок компетентного працівника владного суб`єкта, бездіяльність владного суб`єкта - це невиконання обов`язку.

Тому, у спірних відносинах, належним і ефективним способом захисту є визнання протиправною бездіяльність щодо невиплати спірної грошової допомоги та обтяження владного суб`єкта здійснити нарахування та виплату грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій у порядку п. 7-1 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

При цьому, питання визначення способу виплати спірної допомоги належить до управлінської компетенції пенсійного органу і підлягає вирішенню у ході виконання останнім відповідного судового акту, а тому позовні вимоги в частині зобов`язання перерахувати на поточний банківський рахунок грошову допомогу задоволенню не підлягають.

Вирішуючи спір за епізодом виплати грошової допомоги в розмірі 42295,60 гривень, суд зважає, що дана вимога заявлена наперед, стосується майбутніх правовідносин, котрі ще не склались у часі за відсутності відповідних нарахувань, а тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Вирішуючи спір за епізодом виплати 1272,33 гривень - 3 % річних та 6314,64 - інфляційних збитків за час прострочення виплати грошової допомоги, суд зазначає наступне.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 лютого 2021 року у справі № 520/17342/18 (провадження № 14-158цс20) зазначено: «Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19), аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України дійшла до висновку про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Спори, які виникають у судах у зв`язку з невиконанням суб`єктом владних повноважень своїх функцій (щодо його незаконних дій та/або зобов`язання до виконання таких повноважень), та ухвалення за результатами розгляду цих спорів судових рішень не змінює правову природу та характер правовідносин, які виникли між сторонами, а тому спори щодо порушення своїх зобов`язань суб`єктом владних повноважень, зокрема щодо перерахування, нарахування, виплати грошових сум, у тому числі після судового рішення або на його виконання, повинні розглядатись судами за юрисдикцією, визначеною відповідно до характеру цих правовідносин (п.7.27). Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови), а поєднання цих вимог у одній справі не є обов`язковим (пункт 7.53).

Ураховуючи висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 лютого 2021 року у справі № 520/17342/18 (провадження № 14-158цс20), даний спір в цій частині також підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до частини першої, другої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти. Завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов`язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов`язання воно може бути грошовим або негрошовим. За змістом статей 524, 533-535, 625 ЦКУкраїни грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Цивільне зобов`язання передбачає наявність обов`язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати у боржника виконання відповідного обов`язку, і таке зобов`язання в силу частин другої та третьої статті 11 ЦК України може виникати на підставі договорів та інших правочинів, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо.

Відтак у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та 3 % річних від простроченої суми. У кредитора при цьому згідно із частиною другою статті 625 ЦК України виникає кореспондуюче право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення сплати основного боргу.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Великої Палата Верховного Суду України від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19), аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України дійшла до висновку про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови), а поєднання цих вимог у одній справі не є обов`язковим.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, з урахуванням наведених норм, позивач має право на отримання грошового зобов`язання у вигляді інфляційних втрат та 3 % річних в зв`язку з невчасним виконанням рішення суду за період невиплати грошових коштів на виконання судового рішення, а тому в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки є передчасними.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Розподіл судових витрат зі сплати судового збору належить провести за правилами ст.ст. 139, 143 КАС України та Закону України «Про судовий збір».

Питання розподілу витрат на надання професійної правничої допомоги буде вирішуватися з урахуванням положень ч. 7 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, ст.ст. 72-77, 211, 241-243, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Позов - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо невиплати ОСОБА_1 грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій у порядку п. 7-1 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківвській області (ідентифікаційний код - 14099344; місцезнаходження - 61022, м. Харків, майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під., 2 пов.) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 (адреса - АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій у порядку п. 7-1 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Позов у решті вимог - залишити без задоволення.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківвській області (ідентифікаційний код - 14099344; місцезнаходження - 61022, м. Харків, майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під., 2 пов.) на користь ОСОБА_1 (адреса - АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) частину витрат зі сплати судового збору у розмірі 496,20 грн. (чотириста дев`яносто шість гривень 20 копійок).

Роз`яснити, що рішення підлягає оскарженню згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України.

Суддя О.В. Старосєльцева