Рішення № 106735748, 12.10.2022, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2022 року Справа№200/18702/21

Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Стойки В.В. розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправними дій (бездіяльності) та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області в якому позивач просила:

визнати протиправним та скасувати Рішення № 057050008714 від 15.09.2021 року про відмову в призначенні пенсії на пільгових умовах за віком згідно з п. 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_1 ;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, код ЄДРПОУ 13486010 переглянути заяву ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 від 12.08.2021 року про призначення пенсії відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» зарахувавши позивачу період роботи з 02.12.2002 року по 06.05.2004 року, з 03.06.2013 року по 13.12.2019 року як стаж роботи на пільгових умовах за Списком № 2.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 12.08.2021 року та 10.09.2021 року позивач зверталась із заявою про призначення відповідно пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Однак відповідачем 2 було прийнято рішення № 057050008714 від 15.09.2021 року про відмову в призначенні пенсії, яке аргументоване: не зарахуванням до пільгового стажу за Списком № 2 періоду роботи з 02.12.2002 року по 06.05.2004 року, з 03.06.2013 року по 13.12.2019 року; не досягненням вікового цензу, що вимагається для набуття права на отримання пенсії - 55 років.

Позивач наголошує, що досягла 50 років, що є достатнім для виходу на пенсію відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а не за п. 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», як помилково вважають відповідачі, страховий стаж з урахуванням кратності складає 34 роки 2 міс, 10 днів, в тому числі пільговий стаж, за умови зарахування періодів з 02.12.2002 року по 06.05.2004 року, з 03.06.2013 року по 13.12.2019 року, складає більше 10 років. Відповідно позивач вважає, що відповідачі порушують її право на отримання пенсії та просить задовольнити позов.

Ухвалою від 28.12.2021 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дій (бездіяльності) та зобов`язання вчинити певні дії і відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження суддею одноособово, без повідомлення (виклику) сторін.

26.01.2022 року відповідач 1 надав відзив по справі, згідно змісту якого зазначив, що на дату звернення із заявою про призначення пенсії позивач не досягла необхідного 55-річного віку для призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ч. 2 ст. 114 розділу XIV-1 Закону № 1058. За таких обставин вважає, що позивачу відмовлено правомірно.

Ухвалою від 14.06.2022 року витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області інформацію, з котрої вбачається, який орган ПФУ прийняв рішення № 057050008714 від 15.09.2021 року про відмову в призначенні пенсії.

Ухвалою від 18.08.2022 року залучено Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області до участі у справі в якості співвідповідача. Витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області відзив по справі.

Відповідач 2 правом на надання відзиву не скористався.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

Указом Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, затвердженим Законом України від 15.03.2022 № 2119-ІХ, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, строк дії воєнного стану в Україні продовжено ще на 30 діб, тобто до 25.04.2022.

21.04.2022 на засіданні Верховної Ради України ухвалено Закон про затвердження Указу Президента України від 18.04.2022 № 259 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні".

Цим Указом передбачено продовження строку дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25.04.2022 на 30 діб.

Указом Президента України від 18.05.2022, затвердженим Верховною Радою України (законопроекти №7389 та №7390), продовжено строк дії воєнного стану із 25 травня 2022 на 90 діб (тобто до 23 серпня 2022).

Указом Президента України від 12.08.2022 № 573/2022, затвердженим Законом України № 2500-IX від 15.08.2022 року продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.

Згідно з рекомендаціями Ради суддів України від 02.03.2022 в умовах воєнного стану режим роботи кожного суду визначається окремо. Рекомендовано судам за можливості відкладати розгляд справ (за винятком невідкладних судових розглядів) та знімати їх з розгляду, зважати на те, що велика кількість учасників судових процесів не завжди мають змогу подати заяву про відкладення розгляду справи через залучення до функціонування критичної інфраструктури, вступ до лав Збройних сил України, територіальної оборони, добровольчих воєнних формувань та інших форм протидії збройної агресії проти України, або не можуть прибути в суд у зв`язку з небезпекою для життя.

Відповідно до наказу голови Донецького окружного адміністративного суду від 26 лютого 2022 №14/І-г "Про запровадження особливого режиму роботи Донецького окружного адміністративного суду у вигляді дистанційної роботи" запроваджено особливий режим роботи для суддів Донецького окружного адміністративного суду у вигляді дистанційної роботи з 26 лютого 2022 до закінчення воєнного стану, і до дня відновлення роботи суду у звичайному режимі.

Ураховуючи активні бойові дії на території Донецької області та з метою недопущення випадків загрози життю, здоров`ю і безпеці учасників справи, режим роботи суду встановлений наступним чином:

- прийом вхідної кореспонденції та процесуальних документів здійснюється судом в підсистемі "Електронний суд" або через офіційну електронну адресу суду;

- розгляд справ у судових засіданнях за участю сторін не здійснюється до усунення обставин, які в умовах воєнної агресії зумовлюють загрозу життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів, суддів та працівників апарату суду;

- у визначених законом порядку справи розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

На підставі вказаного суд вважає за належне продовжити стоки розгляду справи.

Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив на нього, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 (РНОКПП- НОМЕР_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 звернулась до відповідача 1 із заявою про призначення пенсії N 8723 від 12.08.2021 року (10.09.2021 повторно) відповідно до ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

До заяви було додано трудову книжку НОМЕР_3 , згідно з яким позивач (в частині спірних періодів):

з 02.12.2002 року прийнята в цех ремонту енергетичного обладнання ізолювальником на термоізоляції 3 розряду; з 03.02.2003 року переведена ізолювальником на термоізоляції ВАТ «ММК ім. Ілліча»;

з 03.06.2013 року по 13.12.2019 року переведена в теплосиловому цеху ізолювальником на термоізоляції, дільниця по ремонту та експлуатації промпроводок, бригада по термоізоляції 5 розряду.

Відповідно Довідки № 1188 ПРАТ «ММК ім.. Ілліча» від 16.08.2021 року, позивач працювала повний робочій день на ПРАТ «ММК ім. Ілліча» і за період з 07.05.2004 року по 02.06.2013 року виконувала роботи на будівництві, що передбачена Списком № 2 розділом 27 пунктом «а» Код КП (позиція) 27а, підстава: постанова КМУ № 36 від 16.01.2003 року; за період з 07.05.2004 року по 02.06.2013 року - весь період.

Відповідно довідки ОК-5 (в частині спірних періодів) з 02.12.2002 року по 06.05.2004 року та з 03.06.2013 року по 13.12.2019 року страхові внески сплачені в повному обсязі.

Рішенням відповідача 2 (встановленого за принципом екстериторіальності) № 057050008714 від 15.09.2021 року в призначенні пенсії за Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» відмовлено. Визначено, що страховий стаж заявниці складає 34 роки 2 місяці, в тому числі 9 років, 27 днів роботи за Списком № 2.

Відповідно до розрахунку стажу Форма - РС позивача, період роботи з 02.12.2002 року по 06.05.2004 року, з 03.06.2013 року по 13.12.2019 року не зарахований до пільгового стажу за Списком № 2.

З приводу спірних правовідносин суд зазначає наступне.

За статтею 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав свобод людини є головним обов`язком держави.

На підставі статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вимогами статті 46 Конституції України унормовано: громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

3 жовтня 2017 року Верховною Радою України ухвалено Закон № 2148, що доповнив Закон № 1058 розділом XIV-1, який містить п. 2 ч. 2 ст. 114 такого змісту: «На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах».

За приписами ст. 12 Закону № 1788 право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

Натомість, згідно з п. «б» ст. 13 Закону № 1788 в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

- чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;

- жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Законом № 213, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений п. «б» ст. 13 Закону № 1788 вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.

Частиною першою статті 4 Закону № 1058-IV від 09.07.2003 визначено, що законодавствопро пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Підстави надання пенсії особам за віком на пільгових умовах занотовані статтею 114 Закону № 1058-IV. Так, відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці засписком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Приписами пункту "б" частини 1 статті 13 Закону № 1788 обумовлено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

В свою чергу, статтю 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), рішенням Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020. Порядок застосування статті 13 визначає пункт 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020.

Так, відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020 визнано такими, що не відповідаютьКонституціїУкраїни (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти б-г статті 54 Закону України Про пенсійне забезпечення від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII.

За змістом пункту 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020 стаття 13, частина друга статті 14, пункти б-г статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020 встановлено, що застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти б-г статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:"На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:

- працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

- чоловіки після досягнення 55 років і при стажіроботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;

- жінки після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам".

При цьому, Конституційний Суд в пункті 4.1 Рішення № 1-р/2020 від 23.01.2020 відзначив, що статтею 13 Закону № 1788 до внесення змін Законом № 213 було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 10 років для працівників, зайнятих повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, та на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років.

Отже, у статті 13 Закону № 1788 до внесення змін Законом № 213 було встановлено такий пенсійний вік: у пункті «а» для чоловіків - 50 років, для жінок - 45 років; у пунктах б-з для чоловіків - 55 років, для жінок - 50 років.

У Законі № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, збережено вказану пропорцію щодо зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку без урахування різниці між пенсійним віком для чоловіків і жінок. У частині першій статті 13 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, встановлено однаковий пенсійний вік для чоловіків та жінок, а саме: у пункті «а» - 50 років (на 10 років менше, ніж загальний пенсійний вік), у пунктах «б»-«з» - 55 років (на 5 років менше, ніж загальний пенсійний вік).

Таким чином статтею 13 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, передбачено поетапне збільшення пенсійного віку та стажу для працівників, зайнятих на роботах, визначених у цих нормах.

Відповіднодо пункту 4.4 Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020, перевіряючи статтю 13, частину другу статті 14, пункти б-г статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, на відповідність Конституції України, Конституційний Суд України виходив з такого.

Вказаними положеннями Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років.

За змістом статті 13, частиною другою статті 14, пунктами б-г статті 54 Закону № 1788 у редакції до внесення змін Законом № 213 у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у цих нормах, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію. Однак оспорюваними положеннями Закону № 213 змінено нормативне регулювання призначення пенсій таким особам.

Конституційний Суд України, дослідивши правовідносини, пов`язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років, зазначає, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.

Отже, особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об`активно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов`язані саме з положеннями Закону № 1788 у редакції до внесення змін Законом № 213. Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.

Тобто, стаття 13, частина друга статті 14, пункти б-г статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

Окрім цього суд звертає увагу на те, що у справах "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та 37943/06, рішення від 14.10.2010) та "Серков проти України" (заява № 39766/05, рішення від 07.07.2011) Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу "якості закону". В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, національні органи зобов`язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто, вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.

За вказаних обставин така обов`язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах: необхідний вік та стаж роботи, має застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020, та виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України. Таке застосування судом вищевказаних норм права, усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.

Тому у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.

Щодо періоду стажу з 02.12.2002 року по 06.05.2004 року, з 03.06.2013 року по 13.12.2019 року, який не було віднесено до пільгового.

Як вже було зазначено вище, відповідно п "б" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній установлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 10 Порядку застосування списків № 1 та № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року № 383 (далі - Порядок № 383) визначено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637).

Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж установлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

За пунктом 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнювальні довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).

У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Міністерством праці та соціальної політики України та Міністерством фінансів України.

Як вже було зазначено вище, згідно трудової книжки НОМЕР_3 (в частині спірних періодів) ОСОБА_1 : з 02.12.2002 року прийнята в цех ремонту енергетичного обладнання ізолювальником на термоізоляції 3 розряду; з 03.02.2003 року переведена ізолювальником на термоізоляції ВАТ «ММК ім. Ілліча»; з 03.06.2013 року по 13.12.2019 року переведена в теплосиловому цеху ізолювальником на термоізоляції, дільниця по ремонту та експлуатації промпроводок, бригада по термоізоляції 5 розряду.

Суд звертає увагу, шо трудова книжка позивача не містить даних з приводу пільговості спірних періодів роботи (не визначено в тому числі, що позивач працював повний робочій день на пільговій посаді).

Як вже було зазначено вище, згідно довідки 1188 ПРАТ «ММК ім. Ілліча» від 16.08.2021 року робота позивача в період 03.06.2013 року по 13.12.2019 року підтверджена, як така, що підлягає зарахуванню до пільгового стажу за Списком № 2, втім період з 02.12.2002 року по 06.05.2004 року, з 03.06.2013 року по 13.12.2019 року зарахуванню до пільгового стажу за Списком № 2 не підлягає так як не підтверджений відповідними довідками.

Зазначені висновки узгоджуються із правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 28 лютого 2019 року у справі № 159/5032/16-а та від 22 серпня 2019 року у справі № 607/2864/15-а.

Відповідно, керуючись практикою Верховного Суду щодо необхідності підтвердження пільгового стажу за Списком № 2 певними довідками, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог та зазначає, що позивач матиме право на призначення пенсії відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» після підтвердження періодів роботи з 02.12.2002 року по 06.05.2004 року, з 03.06.2013 року по 13.12.2019 року відповідними довідками.

Згідно ч. 1 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до частини 1, 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодування або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Керуючись положеннями Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В :

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.В. Стойка