Рішення № 106732531, 04.10.2022, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"04" жовтня 2022 р. Cправа № 902/601/22

Господарський суд Вінницької області у складі судді Матвійчука Василя Васильовича,

за участю секретаря судового засідання Марущак А.О., за відсутності сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Фізичної особи - підприємця Поперечного Романа Віталійовича ( АДРЕСА_1 )

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничий комплекс "КАМЕЛОТ" (вул. Лісова, 55, с. Немія, Могилів-Подільський район, Вінницька область, 24006)

про стягнення 681 781,99 грн.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд до Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Фізичної особи - підприємця Поперечного Романа Віталійовича з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничий комплекс "КАМЕЛОТ" про стягнення 681 781,99 грн боргу за Договором перевезення вантажів територією України № 07072020 від 07.07.2020.

Ухвалою суду від 18.07.2022 за вказаним позовом відкрито провадження у справі № 902/601/22 за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання на 16.08.2022.

12.08.2022 на адресу суду надійшла заява № б/н від 11.08.2022 (вх. № 01-34/6634/21) за підписом представника позивача - адвоката Країла С.В. про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач, вказує на часткове погашення відповідачем боргу в розмірі 260 322,60 грн, та просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничий комплекс "КАМЕЛОТ" 421 459,39 грн - боргу за Договором перевезення вантажів територією України № 07072020 від 07.07.2020, яка складається з основного боргу в розмірі 300 000,00 грн та пені в розмірі 121 459,39 грн.

16.08.2022 на електронну адресу суду надійшов відзив на позовну заяву № б/н від 15.08.2022 (вх. № 01-34/6743/21) відповідача, в якому останній наводить заперечення проти позову.

При розгляді справи 16.08.2022, суд, дослідивши заяву № б/н від 11.08.2022 (вх. № 01-34/6634/21) позивача про зменшення розміру позовних вимог, дійшов до висновку про те, що вказана заява подана з дотриманням положень ст. 46 ГПК України, а тому прийнята судом до розгляду.

Таким чином, з урахуванням прийнятої судом заяви про зменшення розміру позовних вимог, нова ціна позову складає 421 459,39 грн боргу за Договором перевезення вантажів територією України № 07072020 від 07.07.2020.

Відзив на позовну заяву № б/н від 15.08.2022 судом залишено без розгляду, позаяк останній не містив електронного цифрового підпису, а відтак не є оригінальним документом.

За наслідками судового засідання 16.08.2022 підготовче засідання відкладено на 08.09.2022, про що 16.08.2022 постановлено відповідну ухвалу.

19.08.2022 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву № б/н від 15.08.2022 (вх. № 01-34/6857/22) відповідача.

Виконавши завдання підготовчого провадження, судом закрито дану стадію господарського процесу та призначено справу до розгляду по суті на 04.10.2022, про що 08.09.2022 постановлено відповідну ухвалу.

04.10.2022 на електронну адресу суду надійшла заява №б/н від 04.10.2022 (вх. №01-34/8343/22) скріплена електронним цифровим підписом директора ТОВ «ВК «Камелот» Поляка В.М. про закриття провадження у справі з тих підстав, що 15.08.2022 на адресу позивача відповідачем направлено повідомлення про розірвання договору. Проте, станом на 04.10.2022 відповідачем не отримано відповіді на означене повідомлення, що на його думку свідчить про визнання позивачем обставини розірвання договору та відсутність предмету спору.

Суд зважає, що період в який, за доводами позивача, утворилась заборгованість за договором, становить з вересня 2020 року по січень 2021 року, тому твердження відповідача про відсутність предмету спору з огляду на його ініціювання про розірвання договору, є безпідставними.

При цьому суд зауважує, що підстави закриття провадження у справі визначені статтею 231 Господарського процесуального кодексу України. Перелік таких підстав є вичерпним. Обставини, визначені відповідачем, не входить до такого переліку, що зумовлює відхилення заяви відповідача про закриття провадження у справі.

04.10.2022 на електронну адресу суду надійшли додаткові пояснення по справі №б/н від 04.10.2022 (вх. № 01-34/8349/22) скріплені електронним цифровим підписом директора ТОВ «ВК «Камелот» Поляка В.М..

На визначену судом дату представники сторін не з`явились. При цьому суд зважає, що про дату час та місце розгляду справи сторони повідомлені ухвалою cуду від 08.09.2022 яка направлена на їх електронні адреси.

Суд відзначає, що в заявах з процесуальних питань, сторонами вказано свої електронні адреси, які визнаються судом офіційними.

За змістом частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи. Якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Відповідно до відмітки про доставку електронного листа відповідального працівника господарського суду ухвала суду від 08.09.2022 направлена сторонам на офіційні електронні адреси 14.09.2022 о 15 год. 07 хв..

Враховуючи вказане, сторони, з урахуванням положень частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, 14.09.2022 отримали ухвалу суду від 08.09.2022.

Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України визначено права та обов`язки учасників судового процесу, зокрема учасники справи зобов`язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази тощо.

Також, суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Суд нагадує, що роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Також, суд зазначає, що роль національних судів - організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див.рішення Суду у справі Шульга проти України, no. 16652/04, від 02.12.2010).

Згідно із ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи положення ст.ст.13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання представника позивача.

Будь-яких письмових заяв і клопотань щодо відкладення розгляду справи на день розгляду справи від сторін до суду не надійшло.

За таких обставин, справа підлягає вирішенню за наявними матеріалами.

В судовому засіданні 04.10.2022 прийнято судове рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує про укладення 07.07.2020 між Фізичною особою - підприємцем Поперечним Романом Віталійовичем, як Перевізником та Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробничий комплекс «КАМЕЛОТ», як Замовником, Договору перевезення вантажів територією України за № 07072020 (надалі Договір), за умовами якого Перевізник взяв на себе зобов`язання доставляти (перевозити) автомобільним транспортом довірений йому Замовником вантаж з пункту відправлення до пункту призначення і видавати вантаж уповноваженій на одержання вантажу особі, а Замовник взяв на себе зобов`язання оплатити такі послуги Перевізника.

На виконання умов зазначеного Договору, починаючи з вересня 2020 року і по січень 2021 року, Перевізником надано Замовнику послуги з перевезення різного роду вантажів на загальну суму 618 840,60 грн., які останній оплатив частково на загальну суму 58 518,00 грн.

Неналежне виконання зобов`язань в частині оплати наданих послуг стало підставою звернення з позовом до суду з вимогами про стягнення основного боргу та штрафних санкцій, визначених п. 5.2. Договору.

Відповідач, у відзиві на позовну заяву, заперечує проти позову. Суть заперечень останнього зводиться до того, що зміст позовної заяви не відповідає положенням ст.ст. 80, 91, 164 Господарського процесуального кодексу України.

По суті предмету спору відповідач зауважує про відсутність боргу, заявленого в позовній заяві, тому позовні вимоги позивача не визнає.

Також, посилаючись на положення п. 6 Договору, відповідач зазначає про розірвання Договору.

В додаткових поясненнях по справі відповідач зазначає, що до позовної заяви додано рахунки-фактури та акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) по іншому Договору, термін виконання оплати по яких ще не настав.

Із наявних у справі та досліджених судом доказів слідує, що 07.07.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробничий комплекс «КАМЕЛОТ» (надалі - Замовник, відповідач) та Фізичною особою - підприємцем Поперечним Романом Віталійовичем (надалі - Перевізник, позивач) укладено Договір № 07072020 про перевезення вантажів територією України.

Згідно з предметом Договору, Перевізник, в порядку та на умовах, визначених цим Договором, зобов`язується доставляти (перевозити) автомобільним транспортом довірений йому Замовником (Відправником) вантаж з пункту (місця) відправлення до пункту (місця) призначення і видавати вантаж уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачеві вантажу), а Замовник (Відправник) зобов`язується сплачувати за перевезення вантажу плату.

Найменування, кількість вантажу або маса (вага), його вартість та інші умови перевезення вантажу за цим Договором узгоджуються Сторонами в замовлені на перевезення. (п. 1.2. Договору)

Розділом 2 Договору визначено обов`язки Сторін, за якими:

Замовник зобов`язується: надавати вантажі для перевезень на підставі узгодженого «Замовлення на перевезення», що є невід`ємною частиною цього Договору, в якому вказані: пункт завантаження, дата і час прибуття в пункт завантаження, пункт розвантаження, контактні особи та їх телефони, назва та характеристика вантажу, об`єм та вага вантажу, вартість перевезення, додаткові вимоги. (п. 2.1.1.); забезпечити оформлення товарно-супровідних документів (п. 2.1.2); до прибуття транспортних засобів під завантаження належним чином підготувати вантаж до перевезення - затарити, замаркувати, згрупувати по вантажоодержувачам (якщо таких декілька) (п. 2.1.3.); провести завантаження транспортного засобу у спосіб, що не перешкоджає проведенню огляду вантажу, забезпечує збереження вантажу протягом перевезення, безпечний рух і маневрування транспортного засобу (п. 2.1.4); організувати оформлення документів для перевезення вантажу (п. 2.1.5); при отриманні від Перевізника інформації в порядку п. 2.2.6. Договору Замовник зобов`язаний в найкоротші строки надати Перевізнику інструкції про наступні дії водія Перевізника, які він повинен виконувати беззаперечно (п. 2.1.6.); своєчасно оплачувати послуги Перевізника (п. 2.1.7).

Перевізник зобов`язується: у випадку досягнення згоди Сторін щодо умов конкретного перевезення вантажів, направляти Замовнику підтверджене штампом Перевізника «Замовлення на перевезення» з вказівкою водія та державного номера (-ів) автомобіля (-ів) (п. 2.2.1.); направляти у розпорядження Замовника автомобілі у належному технічному стані (п. 2.2.2); забезпечити наявність у водіїв належним чином оформлених документів для безперешкодного виконання перевезень (п. 2.2.3); подати автомобілі під завантаження/розвантаження за адресою і в терміни, вказані в узгодженому «Замовленні на перевезення» (п. 2.2.4); повідомляти Замовника про виникнення будь-яких перешкод виконанню перевезення (ДТП, вилучення вантажу компетентними органами, відмова вантажоодержувача прийняти вантаж тощо) (п. 2.2.5); доставити і здати вантаж вантажоодержувачу (п. 2.2.6)

За змістом . 3.1. Договору ціна на послуги договірна.

Розрахунки за цим Договором здійснюються у безготівковій формі у національній валюті України шляхом переведення коштів з розрахункового рахунку Замовника на розрахунковий рахунок Перевізника, протягом 10-ти (десяти) банківських днів після отримання від Перевізника належним чином оформлених рахунка-фактури, акту виконаних робіт, податкової накладної, товарно-транспортної накладної з відміткою про отримання вантажу вантажоодержувачем, якщо в «Замовленнях на перевезення» не вказані інші умови оплати за кожне окреме перевезення. (п. 4.1. Договору)

Днем здійснення платежу вважається день надходження грошових сум на розрахунковий рахунок Перевізника. (п. 4.2. Договору)

Відповідно до п. 5.2. Договору, у випадку затримки оплати, вказаних у пунктах 3.1., 4.1. даного Договору, Замовник виплачує Перевізнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожну добу затримки оплати.

Договір вступає в силу з моменту підписання і діє до 31 грудня 2019 року. Якщо жодна із Сторін за три місяці до закінчення строку дії Договору не попередить іншу Сторону про розірвання Договору, то даний Договір зберігає свою силу для Сторін кожного разу ще на один рік. (п. 8.3. Договору)

За доводами позивача, на виконання умов зазначеного Договору, починаючи з вересня 2020 року і по січень 2021 року, Перевізником надано Замовнику послуги з перевезення різного роду вантажів на загальну суму 618 840,60 грн., на підтвердження чого надає наступні докази: рахунок - фактуру № СФ-0000076 від 30.09.2020 з актом здачі-прийняття робіт до нього та реєстр ТТН за вересень 2020 року; рахунок-фактуру N9 СФ-0000077 від 30.09.2020 з актом здачі-прийняття робіт до нього та реєстр ТТН за вересень 2020 року; рахунок-фактуру № СФ-0000114 від 15.12.2020 з актом здачі-прийняття робіт до нього та реєстром ТТН за грудень 2020 року; рахунок-фактуру № СФ-0000115 від 17.12.2020 з актом здачі-прийняття робіт до нього та реєстр ТТН за грудень 2020 року; рахунок-фактуру №9 СФ- 0000121 від 28.12.2020 з актом здачі-прийняття робіт до нього та реєстром ТТН за грудень 2020 року; рахунок-фактуру № СФ-0000001 від 15.01.2021 з актом здачі-прийняття робіт до нього та реєстром ТТН за січень 2021 року; рахунок-фактуру № СФ-0000002 від 21.01.2021 з актом здачі-прийняття робіт до нього та реєстром ТТН за січень 2021 року; рахунок-фактуру № СФ-0000005 від 30.01.2021 з актом здачі-прийняття робіт до нього та реєстром ТТН за січень 2021 року.

Претензією б/н від 15.06.2022 позивач вимагав протягом 7 (семи) календарних днів з дня отримання претензії сплатити кошти в сумі 736 962,74 грн, з яких 618 840,60 грн основний борг та 118 122,14 грн штрафні санкції.

Тоді як Перевізником послуги Замовника оплачено частково в сумі 58 518,00 грн., і сумі боргу Замовника становить 560 322,60 грн, що Сторонами відображено в акті звірки розрахунків №26 від 28.06.2022.

З наведених обставин вбачається, що спірні правовідносини є за своїм змістом майновими, договірними та стосуються надання послуг з перевезення вантажів. Спірний характер правовідносин базується на тому, що позивач вважає свої права порушеними через невиконання відповідачем зобов`язання щодо оплати вартості наданих послуг.

Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Враховуючи характер спору та правовідносини, що склалися між сторонами, суд вважає за необхідне застосувати норми, що регулюють діяльність з перевезення вантажів.

Згідно з нормами статті 908 ЦК України, перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до положень статті 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Згідно з положеннями статті 306 ГК України перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов`язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб`єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів (вибухових речовин, зброї, отруйних, легкозаймистих, радіоактивних та інших небезпечних речовин тощо) визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

У відповідності до приписів статті 308 ГК України вантаж до перевезення приймається перевізниками залежно від виду транспорту та вантажу в місцях загального або незагального користування. Відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення. Вантажовідправник зобов`язаний підготувати вантаж до перевезення з урахуванням необхідності забезпечення транспортабельності та збереження його в процесі перевезення і має право застрахувати вантаж у порядку, встановленому законодавством. У разі якщо для здійснення перевезення вантажу законодавством або договором передбачено спеціальні документи (посвідчення), які підтверджують якість та інші властивості вантажу, що перевозиться, вантажовідправник зобов`язаний передати такі документи перевізникові разом з вантажем. Про прийняття вантажу до перевезення перевізник видає вантажовідправнику в пункті відправлення документ, оформлений належним чином.

Як визначено нормами статті 920 ЦК України, у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Суд встановив, що позивач виконав договірні зобов`язання забезпечивши своєчасну доставку вантажів у визначені пункти розвантаження. Такий висновок суд зробив оцінивши наявні у матеріалах справи докази, зокрема:

Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000076 від 30.09.2020 на суму 160 941,00 грн;

Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000077 від 30.09.2020 на суму 117 405,60 грн;

Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000114 від 15.12.2020 на суму 74 865,00 грн;

Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000115 від 17.12.2020 на суму 42 663,60 грн;

Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000121 від 28.12.2020 на суму 41567,40 грн;

Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000001 від 15.01.2021 на суму 45 271,80 грн;

Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000002 від 21.01.2021 на суму 35 469,00 грн;

Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000005 від 30.01.2021 на суму 100 657,20 грн.

Тому суд погоджується з аргументами позивача стосовно належного виконання ним договірних зобов`язань.

Строки оплати встановлені Договором визначено протягом 10 банківських днів після отримання від перевізника належним чином оформлених рахунка-фактури, акту виконаних робіт, податкової накладної, товарно-транспортної накладної з відміткою про отримання вантажу вантажоодержувачем, якщо в «Замовленнях на перевезення» не вказані інші умови оплати за кожне окреме перевезення.

Перевізником сформовано наступні рахунки-фактури № СФ-0000076 від 30.09.2020 на суму 160 971,00 грн, № СФ-0000077 від 30.09.2020 на суму 117 405,60 грн, № СФ-0000114 від 15.12.2020 на суму 74 865,00 грн, № СФ-0000115 від 17.12.2020 на суму 42 663,60 грн, № СФ-0000121 від 28.12.2022 на суму 41 567,40 грн, № СФ-0000001 від 15.12.2021 на суму 45 271,80 грн, № СФ-0000002 від 21.01.2021 на суму 35 469,00 грн, № СФ-0000005 від 30.01.2021 на суму 100 657,20 грн.

Таким чином вартість послуг з перевезення вантажів склала 618 840,60 грн.

Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

За доводами позивача, які не заперечуються відповідачем, останній провів часткові розрахунки за надані послуги за Договором в сумі 58 518,00 грн., тому, станом на день звернення з позовом до суду, за відповідачем утворилась заборгованість в розмірі 560 322,60 грн., що визнається відповідачем в обопільно підписаному акті звірки розрахунків №26 від 28.06.2022.

Твердження відповідача щодо того, що позивач не може посилатися на Договір від 07.07.2020, оскільки первинні документи позивач надає по іншому договору, термін виконання оплати по яких ще не настав, спростовуються наявними матеріалами справи та діями самого відповідача, позаяк після звернення з позовом до суду останнім проведено платежі за Договором № 07072020 від 07.07.2020 на загальну суму 260 322,60 грн (платіжні доручення № 1519 від 11.07.2022, №1536 від 18.07.2022, № 1558 від 25.07.2022) на яку позивач зменшив позовні вимоги, а доказів того, що між сторонами існують інші господарські правовідносини, останнім не надано, і матеріали справи таких не містять.

При цьому суд зважає, що в рахунках-фактури та актах здачі-прийняття робіт (надання послуг) міститься посилання на Договір № 07072020 з датою 07.08.2020, що відповідно до наявних матеріалів справи та дій сторін за Договором, вірогідно є технічною помилкою.

Відтак, станом на день ухвалення рішення в даній справі, послуги перевезення, надані за Договором № 07072020 від 07.07.2020, є неоплаченими в розмірі 300 000,00 грн.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що основний борг в сумі 300 000,00 грн. доведений належними та допустимими доказами, його наявність і розмір відповідачем не спростовані, відтак вимога позивача про стягнення з відповідача 300 000,00 грн. підлягає до задоволення.

Поряд з цим, за порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань, позивачем заявлено до стягнення 121 459,39 грн нарахованої за період з 12.07.2021 по 12.07.2022.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов`язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст.230 Господарського кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

У відповідності до ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Отже, законодавець передбачив право сторін визначати в договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України.

Згідно з статтею 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Статтею 252 Цивільного кодексу України передбачено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Пунктом 5.2. Договору сторони узгодили, що у випадку затримки оплати, вказаних у пунктах 3.1., 4.1. даного Договору, Замовник виплачує Перевізнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожну добу затримки оплати.

Разом з тим, пункт 5.2. Договору не містить ні іншого строку, відмінного від встановленого частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, наприклад, який є меншим або більшим шести місяців, ні вказівки на подію, що має неминуче настати, ні зазначенням "до дати фактичного виконання", тощо.

Отже, умову, передбачену у пункті 5.2. Договору неможливо визнати такою, що встановлює інший строк нарахування штрафних санкцій, ніж передбачений частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верхового Суду від 15.11.2019 у справі № 904/1148/19 та від 12.12.2019 у справі № 911/634/19.

До того ж суд зважає на положення ст. 253 Цивільного кодексу України де визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Детально дослідивши наданий позивачем розрахунок пені суд встановив наявність помилок при визначенні періодів нарахування.

Зокрема, при здійсненні розрахунку позивачем не враховано приписи ч.6 ст. 232 ГК України та проведено нарахування за актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) визначивши початок прострочення 12.07.2021, тоді як виходячи з умов п. 4.1. Договору, розрахунки за Договором проводяться протягом 10 (десяти) банківських днів після отримання після отримання від Перевізника належним чином оформлених рахунка-фактури, акту виконаних робіт, податкової накладної, товарно-транспортної накладної з відміткою про отримання вантажу вантажоодержувачем, якщо в «Замовленнях на перевезення» не вказані інші умови оплати за кожне окреме перевезення.

За таких обставин, нарахування пені має здійснюватись за кожним актом окремо, виходячи з дати його отримання відповідачем, відповідної суми за актом, з врахуванням положень п. 4.1. Договору і ч. 6 ст. 232 ГК України та виходячи з проведення оплати за послуги відповідачем.

Водночас, за наявними матеріалами справи, встановити момент отримання відповідачем визначених п. 4.1. Договору документів не є можливим, позаяк позивачем не надано відповідних доказів.

Відповідно, враховуючи період за який нарахована позивачем пеня (з 12.07.2021 по 12.07.2022), зважаючи на відсутність доказів отримання відповідачем визначених п. 4.1. Договору документів, в правому полі дії частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, суд констатує відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення пені, за вказаний період.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування під час розгляду справи категорій стандартів доказування - правил, які дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).

Тобто обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосований Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд акцентує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

У пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

За таких обставин, дослідивши всі докази у справі, суд дійшов висновку про те, що відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, а судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, а відтак суд вважає, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення за наведених вище мотивів.

Решта долучених до матеріалів справи доказів та наданих сторонами пояснень була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків суду не спростовує.

Вирішуючи питання судових витрат суд виходить з наступного.

Згідно з п.2 ч. 1ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Звертаючись з позовом до суду з ціною позову 681 781,99 грн позивачем за квитанцією № 2.0.2237243568.2 від 12.07.2022 сплачено 10 226,73 грн. судового збору, за ставкою 1,5 відсотка ціни позову.

В процесі розгляду справи позивачем зменшено розмір позовних вимог на 260 322,60 грн основного боргу.

Приписами п.1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» визначено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Відтак, позивач, за відповідним клопотанням, має право на повернення судового збору в сумі 3 904,84 грн.

Решта суми судового збору сплаченого позивачем з позовної заяви підлягає розподілу відповідно до п. 2 ч. 1 ст ст. 129 ГПК України пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відтак, сума судового збору, що підлягає до відшкодування позивачу за рахунок відповідача, становить 4 500,00 грн..

Окрім того, з урахуванням заявлення позивачем в позовній заяві витрати на професійну правничу допомогу, докази на понесення яких останній зобов`язався подати після ухвалення рішення по суті позовних вимог, суд дійшов висновку про встановлення 5-ти денного строку для подання відповідних доказів з дня проголошення вступної та резолютивної частин рішення, з призначенням судового засідання відповідно до ч. 2 ст. 221 ГПК України.

Враховуючи вищенаведене та керуючись статтями 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничий комплекс "КАМЕЛОТ" (вул. Лісова, 55, с. Немія, Могилів-Подільський район, Вінницька область, 24006; код ЄДРПОУ 42663802) на користь Фізичної особи - підприємця Поперечного Романа Віталійовича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) 300 000 грн. 00 коп. - боргу та 4 500 грн. 00 коп. - витрат зі сплати судового збору.

В позові в частині стягнення 121 459,39 грн пені відмовити.

Відповідно до ст. 221 ГПК України для вирішення питань про судові витрати на професійну правничу допомогу призначити судове засідання на 02.11.2022 об 11:00 год.

Для подання суду доказів про понесені витрати на професійну правничу допомогу встановити позивачу строк п`ять днів з дня проголошення вступної та резолютивної частин рішення. Зобов`язати позивача у цей же строк надіслати належним чином завірені копії вказаних доказів відповідачу.

Примірник рішення направити учасникам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення, та відомі суду адреси електронної пошти позивача - позивача - ІНФОРМАЦІЯ_1, представника позивача - ІНФОРМАЦІЯ_2, відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_3.

Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду, в порядку та строки визначені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повне рішення складено 12 жовтня 2022 р.

Суддя Василь МАТВІЙЧУК

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (АДРЕСА_1)

3 - відповідачу (вул. Лісова, 55, с. Немія, Могилів-Подільський район, Вінницька область, 24006)