Рішення № 106732487, 04.10.2022, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"04" жовтня 2022 р. Cправа № 902/593/22

Господарський суд Вінницької області у складі судді Матвійчука Василя Васильовича, за участю секретаря судового засідання Марущак А.О., за відсутності сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ЯГОПАК" (вул. Київська, 2, м. Яготин, Київська область, 07700)

до: Приватного підприємства "БІО ГРИЛЬ" (вул. Молодіжна, буд. 57А, смт. Вороновиця, Вінницький район, Вінницька область, 23252)

про стягнення 208 402,6 грн.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд до Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява № б/н від 05.07.2022 Товариства з обмеженою відповідальністю "ЯГОПАК" з вимогами до Приватного підприємства "БІО ГРИЛЬ" про стягнення 208 402,60 грн боргу за отриманий товар.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на неналежне виконання зі сторони відповідача умов договору поставки, укладеного у спрощений спосіб, в частині проведення розрахунків за поставлений товар у 2019 - 2021 роках.

Ухвалою суду від 18.07.2022 за вказаним позовом відкрито провадження у справі № 902/593/22 за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання на 16.08.2022.

Ухвалою суду від 16.08.2022 підготовче засідання відкладено на 08.09.2022.

22.08.2022 до суду надійшло клопотання позивача б/н від 19.08.2022 про розгляд справи за відсутності його представника. Позовні вимоги позивач підтримує в повному обсязі.

Виконавши завдання підготовчого провадження, судом закрито дану стадію господарського процесу та призначено справу до розгляду по суті на 04.10.2022, про що 08.09.2022 постановлено відповідну ухвалу.

На визначену судом представник позивача не з`явився.

Відповідач правом участі в засіданні суду також не скористався. Ухвала суду про відкриття провадження у справі, що направлена відповідачу за адресою, вказаною в позовній заяві, що відповідає інформації щодо відповідача з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, повернута до суду з поштовою відміткою "адресат відсутній".

З врахуванням викладеного суд зазначає, що згідно із п.п. 4, 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

За вказаних обставин у суду є достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення відповідача про дату, час та місце судового слухання, але останній не скористався правом на участь свого представника у судовому засіданні.

Окрім того, судом 13.09.2022 розміщено оголошення на веб-порталі судової влади (сайт Господарського суду Вінницької області) про розгляд справи № 902/593/22 по суті, в якій відповідачем є Приватного підприємства "БІО ГРИЛЬ".

Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України визначено права та обов`язки учасників судового процесу, зокрема учасники справи зобов`язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази тощо.

Також, суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Суд нагадує, що роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Також, суд зазначає, що роль національних судів - організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див.рішення Суду у справі Шульга проти України, no. 16652/04, від 02.12.2010).

Згідно із ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи положення ст.ст.13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання представника позивача.

Будь-яких письмових заяв і клопотань щодо відкладення розгляду справи, а також відзиву на позовну заяву, на день розгляду справи від відповідача до суду не надійшло.

З огляду на вищезазначене суд приходить висновку, що відповідача належним чином було повідомлено про дане судове засідання. Неявка останнього є підставою до розгляду справи за його відсутності, що передбачено п.1 ч.3 ст.202 ГПК України.

Поряд з цим слід зазначити, що положеннями ст.178 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

За таких обставин, справа підлягає вирішенню за наявними матеріалами з огляду на приписи ч.9 ст.165 та ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 04.10.2022 прийнято судове рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,

В С Т А Н О В И В:

Як стверджує позивач, у 2019 році між ТОВ «ЯГОПАК» (надалі також позивач) та ТОВ «БІО ГРИЛЬ » (надалі також відповідач) було досягнуто домовленості щодо поставки позивачем на користь відповідача паперових мішків (надалі - Товар).

Так, 31.10.2019 року ТОВ «БІО ГРИЛЬ» внесло передплату за товар, який буде поставлено ТОВ «ЯГОПАК» у розмірі 44 000,00 грн., за результатом чого зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних (надалі ЄРПН) податкову накладну від 31.10.2019 № 42.

На виконання договору поставки товару 15.12.2019 ТОВ «ЯГОПАК» було передано, а ГОВ «БІО ГРИЛЬ» було прийнято у власність Товар, загальна вартість якого становить 53 245,00 грн.

13.03.2020 відповідачем, за платіжним дорученням № 46 від 13.03.2020, було доплачено за поставлений товар кошти в сумі 9 245,00 грн., що підтверджується податковою накладною від 15.11.2019 № 16, яка зареєстрована в ЄРПН.

24.04.2020 ТОВ «ЯГОПАК» було передано, а ТОВ «БІО ГРИЛЬ» було прийнято у власність Товар, загальна вартість якого становить 25 850,00 грн., за результатом чого в ЄРПН зареєстровано податкову накладну від 24.04.2020 № 49. Відповідно до платіжного доручення № 65 від 27.04.2020 відповідачем було сплачено за поставлений товар кошти в сумі 25 850,00 грн.

27.04.2020 ТОВ «ЯГОПАК» було передано, а ТОВ «БІО ГРИЛЬ» було прийнято у власність Товар, загальна вартість якого становить 43 945,00 грн., за результатом чого в ЄРПН зареєстровано податкову накладну від 27.04.2020 № 28. Відповідно до платіжного доручення № 71 від 05.05.2020 відповідачем було сплачено за поставлений товар кошти в сумі 5 948,00 грн. Тобто, після отримання товару відповідач сплатив значно меншу суму та допустив заборгованість у сумі 37 997,00 грн. (43 954,00 - 5 948,00 = 37 997,00 грн.)

Позивач стверджує, що відповідач, посилаючись на фінансову скруту пообіцяв сплатити заборгованість та попросив продовжити співпрацю, з огляду на що, позивачем виготовлено відповідачу наступне замовлення.

Так, 12.05.2020 ТОВ «ЯГОПАК» було передано, а ТОВ «БІО ГРИЛЬ» було прийнято у власність Товар, загальна вартість якого становить 7 285,00 грн., за результатом чого в ЄРПН зареєстровано податкову накладну від 12.05.2020 № 30.

23.05.2020 ТОВ «ЯГОПАК» було передано, а ТОВ «БІО ГРИЛЬ» було прийнято у власність Товар, загальна вартість якого становить 34 310,00 грн., за результатом чого в ЄРПН зареєстровано податкову накладну від 23.05.2020 № 45.

23.06.2020 ТОВ «ЯГОПАК» було передано, а ТОВ «БІО ГРИЛЬ» було прийнято у власність Товар, загальна вартість якого становить 21 385,00 грн., за результатом чого в ЄРПН зареєстровано податкову накладну від 23.06.2020 № 40.

23.07.2020 ТОВ «ЯГОГІАК» було передано, а ТОВ «БІО ГРИЛЬ» було прийнято у власність Товар, загальна вартість якого становить 27 025,00 грн., за результатом чого в ЄРПН зареєстровано податкову накладну від 23.07.2020 № 32.

06.08.2020 ТОВ «ЯГОПАК» було передано, а ТОВ «БІО ГРИЛЬ» було прийнято у власність Товар, загальна вартість якого становить 43 240,00 грн., за результатом чого в ЄРПН зареєстровано податкову накладну від 06.08.2020 № 6.

14.08.2020 ТОВ «ЯГОПАК» було передано, а ТОВ «БІО ГРИЛЬ» було прийнято у власність Товар, загальна вартість якого становить 5 225,00 грн, за результатом чого в ЄРПН зареєстровано податкову накладну від 14.08.2020 № 17.

14.08.2020 ТОВ «ЯГОПАК» було передано, а ТОВ «БІО ГРИЛЬ» було прийнято у власність Товар, загальна вартість якого становить 1800,00 грн., за результатом чого в ЄРПН зареєстровано податкову накладну від 14.08.2020 № 18.

01.09.2020 ТОВ «ЯГОПАК» було передано, а ТОВ «БІО ГРИЛЬ» було прийнято у власність Товар, загальна вартість якого становить 34 010,00 грн., за результатом чого в ЄРПН зареєстровано податкову накладну від 01.09.2020 № 6.

07.09.2020 ТОВ «ЯГОПАК» було передано, а ТОВ «БІО ГРИЛЬ» було прийнято у власність Товар, загальна вартість якого становить 53 322,60 грн., за результатом чого в ЄРПН зареєстровано податкову накладну від 07.09.2020 № 21.

07.09.2020 ТОВ «ЯГОПАК» було передано, а ТОВ «БІО ГРИЛЬ» було прийнято у власність Товар, загальна вартість якого становить 37 800,00 грн., за результатом чого в ЄРПН зареєстровано податкову накладну від 07.09.2020 № 22.

Таким чином позивач стверджує, що за період з 12.05.2020 по 07.09.2020 відповідачу було передано у власність товару на загальну суму 265 402,60 грн.

Тоді як відповідач в період з 11.06.2020 по 07.09.2020 сплачено вартість поставленого товару на суму 112 000,00 грн, чим допущено прострочення оплати Товару на суму 128 422,60 грн.

Тому позивач вказує про поставку відповідачу в період 2019 - 2021 років товару на загальну суму 388 442,60 грн., який останнім оплачено частково, в результаті чого заборгованість відповідача перед позивачем становить 208 402,60 грн.

З метою погашення існуючої заборгованості, позивач стверджує про направлення на адресу відповідача листа №б/н від 28.12.2021, з вимогою про погашення боргу в розмірі 208 402,60 грн до 31.12.2021. Проте, такі дії до позитивного результату не привели, що зумовило звернення з даним позовом до суду.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною другою статті 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Разом з тим, правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі (п.1 ч. 1 ст. 208 ЦК України).

Згідно з положеннями статті 639 ЦК України договір може укладатися у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до статті 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Згідно з частиною другою цієї статті, якщо для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Статтею 641 ЦК України унормовано, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.

За змістом статті 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Враховуючи вищевикладені положення чинного законодавства суд доходить висновку, що правочини між суб`єктами господарювання належить вчиняти в письмовій формі, що втім не виключає можливості досягнення усної домовленості між сторонами з подальшим обов`язковими переданням відповідних письмових документів, які повинні підтверджувати факт укладання правочину між сторонами.

Як встановлено судом з матеріалів справи, дії сторін, що полягали у поставці позивачем та прийнятті і оплаті їх відповідачем, відповідають змісту правовідносин, які мають ознаки договору поставки.

Статтею 265 ГК України, яка кореспондується з положеннями ст. 712 ЦК України, встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Згідно із частиною 1 статті 662, статтею 663, частиною 1 статті 664 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Звертаючись з даним позовом до суду позивач стверджує про поставку відповідачу в період 2019-2021 р.р., товару загальною вартістю 388 442,60 грн., за який останній провів часткові розрахунки, в результаті чого утворилась заборгованість в розмірі 208 402,60 грн.

Верховний Суд у постанові від 10.11.2020 у справі №910/14900/19 зазначив, що за загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема, статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" та пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та відображають реальні господарські операції.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Поряд з цим, згідно з п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704, (із подальшими змінами) (надалі - Положення) господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів; первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 встановлені вимоги щодо оформлення первинних документів, згідно яких первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою (абзац перший пункту 2.5 Положення).

На підтвердження поставки товару відповідачу позивач надає засвідчені копії податкових накладних (а.с. 15-28) та платіжних доручень (а.с. 29-42).

При цьому зважає на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 29.01.2020 у справі №916/922/19, за якими податкова накладна як доказ може оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі, проте не може буди єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним.

Самі лише податкові накладні (за відсутності інших доказів реального руху товарів) не є самостійними доказами на підтвердження вчинених господарських операцій, оскільки ці докази не пов`язані з фізичним переміщенням товару, не можуть свідчити про рух товару та виконання обов`язку постачальника з передачі товару покупцю, визначеного у ст. 664 ЦК, підтверджують лише факт здійснення оподаткування певної господарської операції, який сам по собі не свідчить про вчинення такої господарської операції, про її реальність. Аналогічна правова позиція зазначена у постановах Верховного Суду від 21.05.2021 у справі 910/8861/20, від 10.12.2020 у справі №910/14900/19.

Платіжні доручення, засвідчені копії яких містяться в матеріалах справи, свідчать про перерахування ПП «БІО ГРИЛЬ» на користь ТОВ «ЯГОПАК» в період з 31.10.2019 по 31.08.2021 грошових коштів на загальну суму 180 040,00 грн. За змістом призначень платежу зазначених платіжних доручень, оплата проводилась за мішки згідно рахунків ТОВ «ЯГОПАК» .

Проте, в матеріалах справи відсутні і позивачем не надано рахунків, які визначені як підстава платіжних операцій.

До того ж суд зазначає, що за своєю природою рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти.

Інших первинних документів (видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, рахунки на оплату, і т.д.), які б сукупності доводили обставину поставки позивачем відповідачу товару, матеріали справи не містять.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 23.12.2020 у справі №910/2284/20, якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність. Обов`язок (тягар) доказування обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

У постанові Верховного Суду від 29.01.2021 у справі №922/51/20 зазначено, що Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто, коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13ц (провадження № 14-400цс19).

Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується.

Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно з положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Судом кожній стороні була надана розумна можливість, представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.

Як зазначалось вище, суд процесуальним законом позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.

Згідно з ч.4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши докази у справі в їх сукупності, враховуючи наведені норми чинного законодавства, матеріалами справи підтверджується, що позивачем не було надано достатньо доказів, які у своїй сукупності дали б суду змогу дійти висновку про здійснення позивачем поставки (передачі) в період 2019-2021 р.р. відповідного товару відповідачу, а наявні у матеріалах справи засвідчені копії податкових накладних та платіжних доручень зазначені обставини не підтверджують, отже, позовні вимоги про стягнення суми основного боргу не підлягають задоволенню у зв`язку із недоведеністю.

При винесенні даного рішення суд врахував висновки, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Серявін та інші проти України". Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Також, Європейський суд з прав людини зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України). При цьому суд зазначає, що інші доводи позивача жодним чином не спростовують викладених судом підстав для відмови у задоволенні позову.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи те, що позовні вимоги не підлягають до задоволення, сплачений позивачем за подання позову судових збір покладається на позивача.

Враховуючи вищенаведене та керуючись статтями 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

В позові відмовити.

Витрати по сплаті судового збору у справі № 902/593/22 залишити за позивачем.

Примірник рішення направити сторонам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення, та на відомі суду на на відому суду адресу електронної пошти позивача - yagopak@gmail.com.

Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду, в порядку та строки визначені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повне рішення складено 11 жовтня 2022 р.

Суддя Василь МАТВІЙЧУК

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (вул. Київська, 2, м. Яготин, Київська область, 07700)

3 - відповідачу (вул. Молодіжна, буд. 57А, смт. Вороновиця, Вінницький район, Вінницька область, 23252)