Рішення № 106731610, 06.10.2022, Стрийський міськрайонний суд Львівської області

Справа № 456/3182/21

Провадження № 2/456/269/2022

РІШЕННЯ

іменем України

06 жовтня 2022 року місто Стрий

Стрийський міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Шрамка Р. Т. ,

з участю секретаря: Панилик О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Стрию справу №456/3182/21 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної смертю, -

встановив:

Позивач ОСОБА_1 , в особі представника адвоката Таргоній В.М., звернувся до суду з позовом до АТ «Українська залізниця» про відшкодування моральної шкоди завданої смертю фізичної особи та просив стягнути на користь позивача 300000 грн. в якості відшкодування моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 13.03.2021 на ділянці коли №1 сполучення Стрий-Ходорів 156 км. пікет №6 електропоїзд ЕПЛ 2Т-006 приміського сполучення №6081 рухаючись в напрямку з м. Львова до залізно-дорожньої станції м. Стрия скоїв наїзд на гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка переходила вказану колію і внаслідок наїзду загинула на місці події.

13.03.2021 року за фактом настання цієї події було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12021141130000115 та розпочато досудове розслідування.

Як вбачається з Витягу ЄРДР під № 12021141130000115 від 13.03.2021 року, факт наїзду поїздом на загиблу ОСОБА_2 було встановлено актом службового розслідування та досудовим розслідуванням.

Відповідно до довідки про причину смерті ОСОБА_2 , безпосередньою причиною смерті є зіткнення з поїздом. Отже, між наїздом на загиблу електропоїздом ЕПЛ 2Т-006 №6081 сполученням Стрий-Ходорів (тобто джерелом підвищеної небезпеки), та смертю останньої, наявний причинно-наслідковий зв`язок.

Власником електропоїзду ЕПЛ 2Т-006 №6081 є «Моторвагонне депо Львів» регіональної філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська Залізниця», а ОСОБА_3 , працює в AT «Укрзалізниця» з 01.06.2008 року та займає посаду машиніста електропоїзда що підтверджується листом від AT «Укрзалізниця» від 28.05.2021 року.

Посилаючись на те, що в результаті наїзду на його матір та її смерті йому спричинена моральна шкода, оскільки він втратив близьку людину, просив суд стягнути з АТ «Укрзалізниця» 300000 грн. у рахунок відшкодування завданої йому моральної шкоди. Крім того, просив стягнути витрати на поховання та спорудження надгробного пам?ятника.

На адресу суду надійшов відзив представника відповідача АТ «Укрзалізниця» Чорна Т.О., згідно якого просила відмовити у задоволенні позову, оскільки нещасний випадок з матір?ю позивача стався не з вини відповідача, а причиною нещасного випадку стало нехтування постраждалим правил встановлених на залізниці, що виразилось у переході залізничної колії у невстановленому місці. Крім того, позивач не надав доказів, якими підтверджується розмір завданої моральної шкоди саме у розмірі 300000 грн., а не іншому, що свідчить про явне її завищення, а тому у відшкодуванні шкоди має бути відмовлено.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задоволити.

У судовому засіданні представник відповідача АТ «Укрзалізниця» позовні вимоги не визнала, просила відмовити у задоволенні позову з підстав вказаних у відзиві на позовну заяву.

Суд, вислухавши представника позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 , народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , його батьками є батько ОСОБА_4 , та мати ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження позивача.

З свідоцтва про смерть від 16.03.2021 року встановлено, що мати позивача ОСОБА_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

З постанови старшого слідчого Стрийського РУП ГУНП у Львівській області Дмитрів О., від 23.06.2021 року встановлено, що за фактом смерті ОСОБА_2 , проводилось досудове розслідування, в ході якого встановлено, що 13.03.2021 о 06 год. 40 хв., в ділянці колії 1 сполученням «Стрий-Ходорів» 156 км пікет №6 поблизу будинку №140 по вул. Вокзальна, м. Стрий Львівської області, машиніст ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , керуючи електропоїздом ЕПЛ 2Г-006 приміського сполучення №6081 рухаючись в напрямку з м. Львів до залізно дорожньої станції м. Стрия вчинив наїзд на жінку похилого віку, яка переходила вказану колію з права на ліво по напрямку його руху. Вказана жінка почала переходити колію на відстані приблизно 50 метрів від електропоїзду, і внаслідок наїзду загинула на місці події.

Даний факт зареєстровано до ЄРДР за №12021141130000115 від 13.03.2019 року за ознаками кримінального правопорушення та розпочате досудове розслідування.

Досудовим розслідуванням було встановлено, що смерть ОСОБА_2 , настала під час залізнично-транспортної пригоди.

Зазначеною постановою слідчого кримінальне провадження, було закрите у зв?язку з відсутністю складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 276 КК України.

Згідно довідки №46 від 27.05.2021 АТ «Укрзалізниця» регіональної філії «Львська залізниця» виробничого структурного підрозділу «Моторвагонне депо Львів», електропоїзд ЕПЛ 2Т-006 приміського сполучення №6081 у складі вагонів ЕПЛ 2Т-006-01, ЕПЛ 2Т-006-02, ЕПЛ 2Т -006-08 та ЕПЛ 2Т -006-07 знаходиться на балансі Моторвагонного депо Львів.

Машиніст Цяпко А.З., який керував ним в момент залізнично-транспортної пригоди, перебував в трудових відносинах з АТ «Укрзалізниця», а тому АТ «Укрзалізниця» є належним відповідачем у справі, оскільки є володільцем джерела підвищеної небезпеки.

Між сторонами виникли правовідносини з приводу відшкодування моральної шкоди.

Стаття 3 Конституції України визначає, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Як принцип всієї практичної діяльності держави, всіх її органів та посадових осіб за ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість функціонування держави, їх утвердження і забезпечення і є головним обов`язком держави.

На забезпечення ефективного захисту прав та свобод людини направлені норми Конституції України про розповсюдження юрисдикції судів на всі правовідносини, які виникають у державі, а також на відшкодування моральної та матеріальної шкоди, як результат порушених прав фізичних та юридичних осіб.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (п. 3 ч.2 ст. 11 ЦК України).

Відшкодування шкоди - один з найважливіших інститутів сучасної правової науки. У законодавстві України передбачено два види шкоди, що підлягає відшкодуванню - шкода майнова і шкода моральна.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків і інші способи відшкодування майнової шкоди та моральної (немайнової) шкоди (п.п. 8, 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Згідно ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є юридична або фізична особа, що експлуатує такий об`єкт в силу наявності права власності, користування (оренди), повного господарського відання, оперативного управління або іншого речового права. Не вважається володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з таким володільцем (водій, машиніст, оператор тощо).

Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статтею 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв`язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов`язків).

Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків необхідно розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу.

Згідно п. 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» № 4 від 01.03.2013 року обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

З аналізу змісту глави 82 ЦК України вбачається, що законодавець розрізняє поняття «особа, яка завдала шкоду» та «особа, яка відповідає за шкоду». За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі частини першої статті 1191 ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 760/28302/18-ц (провадження № 61 - 12464св20), від 02 листопада 2020 року у справі № 133/1238/17 (провадження № 61 - 19345св19).

Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого, якщо інше не встановлено законом, розмір відшкодування з особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, має бути зменшено (частина друга статті 1193 ЦК України).

Відтак, АТ «Українська залізниця», з яким машиніст перебував у трудових відносинах, має нести відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки.

Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.

Разом із цим, відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.

Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.

Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.

При цьому умисел потерпілого як обставина, що виключає відповідальність відповідача належними та допустимими доказами доведена не була.

В пункті 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року зазначено, що моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно з роз`ясненнями, що містяться у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.

Відповідно до ст. 23 ЦК України кожна особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права. Моральна шкода підлягає відшкодуванню незалежно від майнової шкоди та розміру її відшкодування. Розмір відшкодування моральної шкоди позивачу визначається залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, пов`язаних з противоправною поведінкою та страждань у зв`язку із пошкодженням майна, ступеня вини відповідача, який завдав шкоду.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частина перша ст. 13 ЦПК України передбачає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як передбачено ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Докази мають бути належними, допустимими, достовірними та достатніми (ст.ст. 77-80 ЦПК України).

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Твердження, що шкода спричинена не з вини відповідача, а з необережності самого потерпілого, не є підставою для відмови у захисті порушеного права, оскільки за змістом зазначених норм матеріального права власник чи володілець джерела підвищеної небезпеки відповідає за шкоду без врахування вини, може бути звільнений від такої відповідальності лише спричинення шкоди за наслідками непоборної силі або умислу потерпілого на завдання самому собі цієї шкоди. Таких обставин під час розгляду справи не встановлено.

Встановивши, що позивач був сином загиблої, суд дійшов висновку, що заподіяна позивачам моральна шкода внаслідок загибелі ОСОБА_2 ,, підлягає відшкодуванню відповідачем АТ «Укрзалізниця», як власником джерела підвищеної небезпеки, оскільки представником останнього у судовому засіданні не доведено, що шкода була завдана внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

При визначенні розміру моральної шкоди суд враховує вимоги розумності, виваженості, співмірності (пропорційності) та справедливості, встановлені судом обставини, глибину та тривалість моральних страждань, яку позивач зазнав внаслідок смерті своєї матері, характер та тривалість їх немайнових втрат, які зруйнувала нормальні життєві зв`язки, часу та зусиль, необхідних для відновлення душевного спокою та попереднього життєвого стану, зважаючи на невідворотність завданої шкоди, а також суд враховує те, що позивач є зрілої особою, враховує грубу необережність ОСОБА_2 , та порушення нею вимог п.2.6 Правил поведінки громадян на залізничному транспорті, затверджених Наказом Міністерства транспорту України № 54 від 19.02.1998 року.

Тому суд вважає можливим зменшити розмір, який просять стягнути з відповідача на відшкодування завданої йому смертю рідної людини моральної шкоди, і за таких обставин визначити суму завданої моральної шкоди в розмірі 20000 грн., задовольнивши, таким чином, вимоги позивача - частково, а в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Щодо витрат на поховання, суд виходить з того, що відповідно до ст.1201 ЦК України особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов`язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, ці витрати.

Відповідно до положення ст.2 Закону України «Про поховання та похоронну справу», поховання померлого - комплекс заходів та обрядових дій, які здійснюються з моменту смерті людини до поміщення труни з тілом або урни з прахом у могилу або колумбарну нішу, облаштування та утримання місця поховання відповідно до звичаїв та традицій, що не суперечать законодавству.

На підтвердження понесених витрат на поховання, позивачами подано фотокопію фіскального чеку №ПН057593113117 від 16.03.2021, з якого вбачається, що розмір витрат на поховання становить 1140 грн.

Пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27 березня 1992 року №6 визначено, що у разі смерті потерпілого організація або громадянин, відповідальні за заподіяння шкоди, зобов`язані відшкодувати витрати на поховання (в тому числі на ритуальні послуги і обряди) тій особі, яка понесла ці витрати. Витрати на виготовлення пам`ятників і огорож визначаються, виходячи з їх фактичної вартості, але не вище граничної вартості стандартних пам`ятників і огорож в даній місцевості.

Тому доводи представника відповідача про те, що позовні вимоги щодо витрат на поховання є безпідставними і необґрунтованими суд відхиляє.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз.десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп\2003).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Згідно з ч.1 ст.67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Нормами п.171.1 ст.171 та 14.1.180 ст.14 Податкового Кодексу України та ст.7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" врегульовано порядок утримання податків з будь-яких виплат на користь громадян України, і суди не є суб`єктами, уповноваженими надавати тлумачення вимог чинного законодавства.

Оскільки суд не є податковим агентом, тому обов`язок відрахувати зазначені податки і збори закон покладає на роботодавця. Тому, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів. Тому суд відхиляє доводи представника відповідача про необхідність зазначення у резолютивні частині судового рішення питання про стягнення з позивачів податків.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд приходить до наступних висновків.

Так, відповідно до ч.8 ст. 6 Закону України «Про судовий збір», розподіл судового збору між сторонами здійснюються відповідно до процесуального законодавства.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При подачі позову до суду позивачі були звільнені від сплати судового збору на підставі п.2 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір".

За ч.6 ст.141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки позовні вимоги судом задоволені частково, витрати зі сплати судового збору у розмір 3178,00 грн. підлягають стягненню з відповідача на користь держави.

Керуючись ст..7, 10, 259, 263-268 ЦПК України суд, -

вирішив:

Позов задоволити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в сумі 1140 (одна тисяча сто сорок) грн.. 00 коп. та моральну шкоду в сумі 20000 (двадцять тисяч) грн.. 00 коп.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в користь держави судові витрати в сумі 3178 (три тисячі сто сімдесят вісім) грн.. 00 коп.

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди в сумі 280000 (двісті вісімдесят тисяч) грн. 00 коп. відмовити.

Рішення може бути оскаржене позивачем до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а для осіб, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, в цей же строк з дня його отримання.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання ) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення суду виготовлений 13 жовтня 2022.