Рішення № 10673117, 22.07.2010, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.07.10 Справа № 18/118пд

За позовом Відділу реклами Луганської міської ради, м. Луганськ,

до Фізичної особипідприємця ОСОБА_1, м. Луганськ, -

про стягнення 1427 грн. 71 коп., розірвання договору та демонтаж рекламних конструкцій.

Суддя господарського суду Луганської області Середа А.П.,

при секретарі судового засідання Качановській О.А.,

в присутності представників сторін:

від позивача Жифарський Є.С. представник, - довіреність № 01-16/1803 від 08.12.09 року;

від відповідача представник не зявився, -

розглянувши матеріали справи, -

в с т а н о в и в:

суть спору: позивачем заявлено вимоги про:

стягнення з відповідача заборгованості за період з жовтня 2008 року по березень 2010 року у сумі 1311,04 грн. за тимчасове користування місцями розташування спеціальних конструкцій (що використовуються для розміщення рекламоносіїв), які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Луганська, а також пені за період з квітня 2009 року по березень 2010 року, нарахованих у звязку з неналежним виконанням відповідачем умов договору № 262, укладеного між сторонами 01.12.05 року;

розірвання договору від 01.12.2005 року за № 262 тимчасового користування місцями розташування спеціальних конструкцій (що використовуються для розміщення рекламоносіїв), які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Луганська;

зобовязання відповідача демонтувати рекламні конструкції, розташовані за адресою: вул. 50-річчя Створення СРСР.

На підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено з 25.05.10 року до 17.06.10 року у звязку з неявкою відповідача.

Розпорядженням голови господарського суду Луганської області Зубової Л.В. від 17.06.10 року у звязку з відпусткою судді Корнієнка В.В. розгляд справи доручено судді Середі А.П.

Згідно ст.ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено з 17.06.10 року до 05.07.10 року та з 05.07.1- року до 22.07.10 року у звязку з неявкою відповідача.

До початку судового засідання 22.07.10 року позивачем подано клопотання про відмову від здійснення технічної фіксації судового засідання, яке судом задоволено.

У судовому засіданні позивач позов підтримав у повному обсязі.

Відповідач відзив на позов та витребувані судом документи не надав, явку повноважного представника до судового засідання не забезпечив, про причини неявки до суду не повідомив, заяву про розгляд спору за його відсутності до суду не спрямував, хоча належним чином був поставлений до відома про дату, час та місце проведення судового засідання, що підтверджується матеріалами справи.

Так, відповідач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.43); вказана адреса також є його юридичною адресою (а.с.37-39). На неї судом були спрямовані ухвали про порушення провадження по справі, призначення її до слухання, а також про відкладення її розгляду (а.с.1;42;52 та 56).

Жодне з цих поштових відправлень оператором поштового звязку станом на день вирішення спору по суті не повернуто до суду.

Позивач надав до справи письмові повідомлення оператора поштового звязку про вручення 23.06.10 року особисто відповідачеві поштових відправлень, повязаних з цим спором, саме за вказаною адресою.

З огляду на викладене суд керується підпунктом 3.6 пункту 3 розяснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 року № 02-5/289 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»(з подальшими змінами), де зазначено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Позивач не заперечив проти вирішення спору по суті за відсутності відповідача.

З урахуванням викладеного, приймаючи до уваги обставини справи та наявні у ній докази, керуючись ст.ст.4-3,ч.3 ст.22,ст.ст.32-34,36,43 та 75 ГПК України, суд вважає за можливе вирішити спір по суті у цьому судовому засіданні за відсутності відповідача, на підставі наявних у справі доказів.

І.Заслухавши позивача, дослідивши наявні докази, суд встановив наступні фактичні обставини справи.

1.01.12.05 року між Управлінням архітектури та містобудування Луганської міської ради (Робочий орган) та відповідачем (Користувач) укладено договір №262, згідно якому Робочий орган на підставі рішення Виконкому Луганської міської ради від 25.11.05 року №345/60 передає, а Користувач приймає по Акту приймання-передачі, який є невідємною частиною цього договору і додається до нього згідно з Додатком №1, у тимчасове платне користування місце, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луганська, та знаходиться за адресою: вул. 50-лєтія образованія СССР (п.1.1 договору).

Вказане у п.1.1 місце Користувач використовує виключно для розташування рекламного засобу (п.1.2).

Передача місця, вказаного у п. 1.1, здійснюється в день підписання цього договору згідно Акту приймання-передачі (п.2.1).

За користування місцем розташування рекламоносія Користувач сплачує щомісячну плату у розмірі 24,79 грн. (п.3.2); вона повинна бути внесена на користь Робочого органу щомісячно до 05-го числа звітного календарного місяця на розрахунковий рахунок (п.3.4).

Користувач зобовязаний своєчасно та у повному обсязі вноситьи плату за користуванням місцем розташування рекламного засобу (п.4.4.2).

У випадку несвоєчасної або неповної сплати за місце розташування рекламного засобу користувач сплачує пеню у розмірі 120% річних облікової ставки НБУ, яка діяла у період прострочення. Стягнення заборгованості проводиться у порядку. встановленому чинним законодавством України (п.5.1.1).

Термін дії договору з 01.12.05 року до 01.12.10 року.

Сторони домовилися, що внесення змін та доповнень до умов договору можливе за взаємною згодою сторін шляхом внесення укладення додаткових угод (п. 6.4).

Договір може бути розірвано за взаємною згодою сторін або за рішенням господарського суду на вимогу однієї із сторін у разі невиконання контрагентом своїх зобовязань (п.6.7).

Предмет договору Робочий орган передав Користувачу 01.12.05 року, що підтверджується двостороннім актом прийому-передачі.

01.08.06 року сторони уклали додаткову угоду №001 до основного договору, якою внесли до останннього низку змін, у т.ч.: до п.3.2, згідно якому розмір місячної орендної плати встановили на рівні 73,44 грн.; до п.3.4, - згідно якому плата за користування місцем розташування рекламоносія повинна бути внесена не пізніше 20-го числа звітного календарного місяця на розрахунковий рахунок Робочого органу; до п.5.1.1, - відповідно до якого у разі несвоєчасної або неповної сплати за користування місцем розташування рекламоносія Користувач сплачує пеню згідно з діючим законодавством України.

Докази укладення інших угод до основного договору до справи не надано; договір є чинним на час вирішення цього спору.

1.1.На підставі рішення 10-ї сесії Луганської міської ради 5-го скликання від 24.10.06 року №10/30 «Про створення Відділу реклами Луганської міської ради та інші питання, повязані з цим», - у структурі виконавчих органів названої ради створено відділ реклами (а.с. 26).

Розпорядженням Луганського міського голови від 24.11.06 року №207 «Про затвердження Положення про Відділ реклами Луганської міської ради»(а.с.24) затверджено назване Положення, відповідно до п. 1.3 якого Відділ є юридичною особою.

20.02.07 року між Управлінням архітектури та містобудування Луганської міської ради (Цедент) та Відділом реклами цієї ж ради (Цесіонарій) укладено договір відступлення права вимоги (цесії), відповідно до п. 1 якого Цедент відступає Цесіонарієві, а Цесіонарій набуває право вимоги, належне Цедентові, і стає кредитором за усіма договорами тимчасового користування місцями розташування спеціальних конструкцій (що використовуються для розміщення рекламоносіїв), які перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Луганська, укладеними між Цедентом та субєктами підприємницької діяльності, яким видано дозволи на розміщення зовнішньої реклами (а.с.24), - тобто з 20.02.07 року належною стороною за спірним договором Робочим органом став Відділ реклами Луганської міської ради.

Таким чином, Відділ реклами є належним позивачем по цій справі щодо договору №262 від 01.12.05 року.

Виходячи з того, що відповідач у період з жовтня 2008 року по березень 2010 року не вносив плату за користування місцем розташування рекламоносія, позивач нарахував йому основний борг у сумі 1311,04 грн., а також пеню за період з квітня 2009 року по березень 2010 року у сумі 116,67 грн., - а всього 1427,71 грн., - які просить стягнути з відповідача.

Останній позов не оспорив та не спростував. Плата за тимчасове користування місцями сплачується з наступного дня після прийняття рішення виконавчим комітетом Луганської міської ради про налдання

ІІ.Заслухавши позивача, оцінивши наявні у справі докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі з таких підстав.

Однією з засад цивільного законодавства України є свобода договору (п.3 ст. 3 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ)).

Частинами 1-2 ст. 6 Кодексу конкретизовано поняття засад свободи договору, відповідно до яких сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. В той же час згідно приписам ч.3 ст. 6 Кодексу сторони договору не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Як сказано у ст.11 ЦКУ, цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, які встановлені актами цивільного законодавства. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, між іншим, являються договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 ст. 202 ЦКУ правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Як сказано у частині 1 ст. 626 Цивільного кодексу, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; він є обовязковим до виконання смторонами (ст. 629 ЦКУ).

Відповідно до ч. 1 ст. 638 Кодексу договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Iстотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Безумовно, істотною умовою договору є ціна (розмір плати за користування місцем розташування рекламоносіїв), - без її визначення та включення до умов договору (додаткової угоди до нього) він не міг бути укладений.

Згідно ч. 1 ст. 651 ЦКУ зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом, - з цією нормою кореспондуються пункти 6.4 та 6.7 договору. Дослідивши спірний договір №262 від 01.12.05 року, суд вважає, що сторони при його укладенні, крім загальних вимог щодо дійсності правочину, в частині визначення ціни (плати за користування місцями розташування рекламоносіїв), сторони також дотрималися вимог чинного законодавства і у цій сфері, - оскільки з умов цього договору вбачається, що сторони керувалися частинами 1-2 ст. 632 Цивільного кодексу, згідно яким ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Обовязок сторін за договором дотримуватися порядку визначення істотних умов, у т.ч. застосування цін у договорі на право користування місцем розміщення рекламоносіїв, - прямо передбачено, крім вищенаведених, ще і наступними нормами чинного цивільного законодавства:

статтею 648 ЦКУ, - відповідно до якої зміст договору, укладеного на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, обов'язкового для сторін (сторони) договору, має відповідати цьому акту. Особливості укладення договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування встановлюються актами цивільного законодавства;

частиною 1 ст. 16 Закону України «Про рекламу»(в редакції, чинній на час укладення спірної угоди), якою встановлено, що розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах провадиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, та в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України; Типовими правилами розміщення зовнішньої реклами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.03 року №2067 (далі Правила №2067), відповідно до п. 3 яких зовнішня реклама розміщується на підставі дозволів та у порядку, встановленому виконавчими органами сільських, селищних, міських рад відповідно до цих Правил; п. 32, - яким встановлено, що плата за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності, встановлюється у порядку, визначеному органами місцевого самоврядування. Відповідач, не оспорюючи договір та додаткову угоду до нього, в одностороннтьому порядку, починаючии з жовтня 2008 року по березень 2010 року не став вносити на користь Робочого органу (позивача) плату за користування місцем розташування рекламоносія, - що позивач довів документально.

При вирішенні позову в частині стягнення з відповідача заборгованості у сумі 1311,04 грн. та пені у сумі 116,67 грн. суд виходить з наступного.

Правовідносини між сторонами за цим спором виникли та мають місце на підставі укладеного між ними договору №262 від 01.12.05 року.

З огляду на принцип обовязковості договору (ст. 629 ЦКУ) на його підставі у сторін виникли зобовязання (ст. 509 ЦКУ), одностороння відмова від виконання яких чинним законодавством не допускається (ст. 525 Кодексу).

Як вбачається з пунктів 3.2-3.4 договору, відповідач взяв на себе зобовязання щомісячно, до 20-го числа звітного календарного місяця, вносити місячний платіж за користування місцем розташування рекламоносія у визначеній договором сумі на розрахунковий рахунок позивача, - однак, як доведено наявними у справі доказами, не виконував цей обовязок з жовтня 2008 року по березень 2010 року, що призвело до утворення заборгованості у сумі 1311,04 грн. та нарахування пені за період з квітня 2009 року по березень 2010 року у сумі 116,67 грн.

Таким чином, відповідач припустився порушення зобовязання за укладеним договором внаслідок невнесення плати за користування місцем розташування рекламоносія впродовж вищезазначеного періоду часу.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦКУ).

Згідно п.п.3 та 4 статті 611 Кодексу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

У частині 2 ст. 193 Господарського кодексу України (далі ГКУ) сказано, що порушення зобовязання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими актами законами або договором.

Частинами 1 та 2 статті 612 ЦКУ визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З урахуванням викладеного та наявних у справі доказів суд вважає, що позивач належним чином довів наявність вини відповідача у невиконанні умов договору, а тому особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено законом або договором (частина 1 ст.614 ЦКУ).

Боржник, який порушив зобов'язання, повинен відшкодувати кредиторові спричинені збитки.Розмір збитків, спричинених порушенням зобов'язання, доказується кредитором (частини 1 та 2 ст.623 ЦКУ; ч. 1 ст. 224 ГКУ).

Статтею 624 ЦКУ встановлено, що якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.Договором може бути встановлено обов'язок відшкодувати збитки лише в тій частині, в якій вони не покриті неустойкою.Договором може бути встановлено стягнення неустойки без права на відшкодування збитків або можливість за вибором кредитора стягнення неустойки чи відшкодування збитків.

Згідно частинам 1 та 3 статті 549 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Згідно п.5.1.1 договору (у редакції додаткової угоди №001 від 01.08.06 року) у разі несвоєчасної або неповної сплати за користування місцем розташування рекламоносія Користувач сплачує пеню згідно з діючим законодавством України, - тобто у даному випадку позивач, визначаючи суму пені, повинен був керуватися приписами ч.6 ст. 232 ГКУ.

Як вбачається з розрахунку суми пені, позивач почав її нараховувати, починаючи з квітня 2009 року, при цьому період нарахування пені за кожен місяць (з квітня 2009 року по березень 2010 року) не перевищує 30-31 дня. З огляду на цю обставину, враховуючи періоди виникнення кожної частки суми боргу, позивач при нарахуванні пені не порушив вимоги ч.6 ст. 232 ГКУ та вірно визначив її щомісячну суму, а також загальну суму в 116,67 грн.

Пунктом 1 ч.2 ст. 258 ЦКУ для стягнення пені встановлено річний термін, якого позивач також дотримався, оскільки право на нарахування пені у нього виникало кожного 21-го числа звітного місяця (нова редакція пунктів 3.4 та 5.1.1 договору), а до суду він звернувся 22.04.10 року, - тобто до закінчення річного терміну, встановленого для стягнення пені за квітень 2009 року (а.с.2-5).

З огляду на викладене суд вважає, що основний борг у сумі 1311,06 грн. та пеня у сумі 116,67 грн. підлягають стягненню з відповідача.

При вирішенні спору в частині інших позовних вимог суд виходить з того, що факт порушення відповідачем умов договору є належним чином доведеним.

Відповідно до п.6.7 договору №232 від 01.12.05 року його може бути розірвано за рішенням господарського суду на вимогу однієї із сторін у разі невиконання контрагентом своїх зобовязань.

Це положення договору кореспондується з нормами, викладеними у частинах 1-2 ст. 652 ЦКУ, а саме: зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Суд вважає, що систематичне впродовж періоду з жовтня 2008 року по березень 2010 року невнесення відповідачем плати за користування місцем розміщення рекламоносія є істотним порушенням умов договору №232 від 01.12.05 року, - а тому позивач правомірно просить його розірвати.

Правові наслідки розірвання договору визначені частиною 2 ст. 653 ЦКУ, а саме: у разі розірвання договору зобовязання сторін припиняються.

Відповідно до частини 5 цієї статті, якщо договір змінений або розірваний у звязку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Пунктом 4.4.4 договору №232 від 01.12.05 року сторони передбачили, що у разі припинення цього договору з будь-яких підстав Користувач зобовязаний повернути Робочому органу місце розташування спеціальної конструкції по акту приймання-передачі у належному стані, з урахуванням нормального фізичного зносу.

За таких обставин вимога позивача про покладення на відповідача обовязку демонтувати рекламну конструкцію також підлягає задоволенню.

Таким чином, позов підлягає задоволенню у повному обсязі з підстав, про які йдеться вище у цьому рішенні.

Відповідно до ст. ст.ст.44,47-1 та 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, ст.ст. 3,6,11,16,202,203,207-210,215, 258, 264, 509, 549, 626-632,638, 648, 651 Цивільного кодексу України; ст.232 Господарського кодексу України, керуючись ст.ст. 4-3,ч.3 ст. 22, ст.ст.32-34,36,43,44,47-1,49,82,84,85 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в :

1.Позов задовольнити у повному обсязі.

2.Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, - на користь Відділу реклами Луганської міської ради, ідентифікаційний код 34791800, який знаходиться за адресою: місто Луганськ, вул. Коцюбинського, 14, - основний борг у сумі 1311 (одна тисяча триста одинадцять) грн. 04 коп., пеню у сумі 116 (сто шістнадцять) грн. 67 коп., а також судові витрати по сплаті державного мита у сумі 187 (сто вісімдесят сім) грн. 00 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3.Розірвати договір №262, укладений 01 грудня 2005 року, у місті Луганську, між Управлінням архітектури та містобудування Луганської міської ради, правонаступником якого є Відділ реклами Луганської міської ради, - та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, - предметом якого є право тимчасового платного користування місцем, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Луганська та знаходиться за адресою: місто Луганськ, вул. 50-лєтія Образованія СССР, - призначене для розміщення рекламної конструкції.

4.Зобовязати Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, - після набрання цим рішенням законної сили, за власні кошти демонтувати рекламну конструкцію, розташовану за адресою: місто Луганськ, вул. 50-лєтія Образованія СССР.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. 85 ГПК України у судовому засіданні 22.07.10 року за згодою позивача оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення набуває законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до статті 84 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного господарського суду Луганської області у 10-денний термін з дня його підписання.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 26 липня 2010 року.

Суддя А.П.Середа