Рішення № 106729653, 04.10.2022, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/5531/22

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" жовтня 2022 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Чех Н.А.,

за участі секретаря судового засідання - Буткевич Л.В.,

розглянувши в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційний будинок» до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення,

установив:

Позивач звернувся до суду із позовною заявою про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення посилаючись на те, що Товариство є одноосібним власником квартири АДРЕСА_1 . Право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 29.12.2021 року приватним нотаріусом КМНО Журавською М.А. (витяг з реєстру № 293248941 від 29.12.2021 року). Право власності на квартиру набуто на підставі Акту про проведені електронні торги згідно Закону України «Про виконавче провадження». Раніше квартира належала ОСОБА_2 . Відповідно до Витягу з Реєстру територіальної громади м. Києва про зареєстрованих осіб № 77259358 від 12.01.2022 року в спірній квартирі зареєстровані особи відсутні. 21.01.2022 року представники Товариства прибули до кватири для здійснення перевірки і стану лічильників електро-, водопостачання, що знаходяться в квартирі та визначення будівельних робіт по ремонту квартири. Раніше невідомий для Товариства чоловік, ОСОБА_1 , не відчиняв двері квартири та відмовся надати представникам Товариства доступ до квартири, без пояснень підстав його перебування в квартирі. З метою усунення порушень у праві користування квартирою, директор ТОВ «Інвестиційний будинок» ОСОБА_3 звернувся із заявою до Дніпровського УП ГУНП у м. Києві щодо самоправних дій невідомих осіб. В ході розслідування кримінального провадження було встановлено, що в квартирі мешкає син колишньої власниці квартири - ОСОБА_1 . 30.05.2022 року кримінальне провадження закрито за відсутності складу злочину. Станом на час звернення до суду з даним позовом відповідач не є власником спірної квартири, не є членом сім`ї власника та має зареєстроване місце проживання в м. Могилів-Подільський.

Даний позов зареєстровано в Дніпровському районному суді м. Києва 05.07.2022 року.

06.07.2022 року проведено автоматизований розподіл судової справи між суддями.

12.07.2022 року здійснено запит до Електронного реєстру територіальної громади м. Києва «ГІОЦ/КМДА» щодо відомостей про реєстрацію місця проживання та інші персональні дані відповідача.

14.07.2022 року надійшла відповідь з Електронного реєстру територіальної громади м. Києва «ГІОЦ/КМДА».

Ухвалою від 20.07.2022 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Відповідачу був встановлений п`ятнадцятиденний строк з дня вручення вказаної ухвали подати відзив на позовну заяву. Документи отримано 13.08.2022 року.

Відповідач відзив на позовну заяву до суду не подавав.

Оскільки розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, відзив на позовну заяву не надходив, розгляд проводиться по матеріалах справи в заочному порядку.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

В суді встановлено, що 08.08.2018 року Могилів-Подільський міськрайонний суд Вінницької області видав виконавчий лист на солідарне стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість по кредитному договору № 005-2900/840-0113 від 31.08.2007 року в сумі 49 560 доларів США.

Приватним виконавцем Виконавчого округу Вінницької області Турським О.В. в рамках виконавчого провадження № 60558401 передано ДП «Сетам» на реалізацію квартиру АДРЕСА_1 , яка належить боржнику ОСОБА_2 за правом власності.

29.12.2021 року приватним виконавцем Виконавчого округу Вінницької області Турським О.В. в рамках виконавчого провадження № 60558401 складено Акт про проведені електронні торги, згідно якого переможцем торгів від 09.12.2021 року (лот № 500257) визнано учасника № 14 - ТОВ «Інвестиційний будинок», ціна продажу нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 , склала 1 205 393,60 грн.

29.12.2021 року приватний нотаріус КМНО Журавська М.А. відповідно до ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 41 Закону України «Про іпотеку» та на підставі Акту про проведені електронні торги, складено приватним виконавцем виконавчого округу вінницької області Турським О.В. 23.12.2021 року, видала Свідоцтво, яким посвідчила ТОВ «Інвестиційний будинок» на праві власності належить майно - квартира АДРЕСА_1 . Зареєстровано в реєстрі за № 504.

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 29.12.2021 року за ТОВ «Інвестиційний будинок» 29.12.2021 року зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Відповідно до Витягу з Реєстру територіальної громади м. Києва про зареєстрованих осіб № 77259358 від 12.01.2022 року в спірній квартирі зареєстровані особи відсутні.

21.01.2022 року директор ТОВ «Інвестиційний будинок» звернувся до Дніпровського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві із заявою про те, що невстановлені досудовим розслідуванням особи вчиняють самоправні дії.

21.01.2022 року відкрито кримінальне провадження № 12022105040000242.

31.05.2022 року кримінальне провадження № 12022105040000242 від 21.01.2022 року закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення з посиланням на наявність спору, який вирішується у порядку господарського-правових відносин.

По даній справі позивач просить усунути перешкоди у користуванні власністю шляхом виселення ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 , оскільки останній проживаючи в спірній квартирі без належних правових підстав, порушує право Товариства як власника помешкання.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 124 Конституції України визначено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно зі статтями 2, 4, 19 ЦПК України завданням цивільного судочинства є захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають, зокрема, з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду порушення має бути реальним стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Судова юрисдикція поширюється не загалом на всі суспільні відносини, а лише на такі, що врегульовані нормами права, тобто на правовідносини.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, держані та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 3 статті 9 ЖК УРСР передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як на підставах і в порядку, передбачених законом.

Користування жилим приміщенням в будинках приватного житлового фонду регулюється главою 6 ЖК УРСР.

Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.

Відповідно до статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року, відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року», Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (статті 316, 317, 319, 321 ЦК України).

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушенні і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами статей 16, 386, 391 ЦК України.

Об`єктом власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира (статті 379, 382 ЦК України).

В суді встановлено, що спірна квартира належить позивачу ТОВ «Інвестиційний будинок» на праві приватної власності.

Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до статті 391 ЦК України має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

За положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Встановлено, що відповідач не є членом сім`ї позивача, спільним побутом вони не пов`язані.

Відповідно до частини п`ятої статті 403 ЦК України сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном.

Згідно приписів пункту 4 частини першої статті 406 ЦК України сервітут припиняється у разі припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.

Частиною другою статті 406 ЦК України визначено, що сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.

Розглядаючи справу «Кривіцька та Кривіцький проти України» (№ 8863/06), ЄСПЛ у рішенні від 02 грудня 2010 року установив порушення статті 8 Конвенції, зазначивши, що в процесі прийняття рішення щодо права заявників на житло останні були позбавлені процесуальних гарантій. Установлено порушення національними судами прав заявників на житло, оскільки суди не надали адекватного обґрунтування для відхилення аргументів заявників стосовно застосування відповідного законодавства та не здійснили оцінку виселення в контексті пропорційності застосування такого заходу.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.

Зокрема, згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (заява № 43768/07)).

В постанові від 20.05.2022 року у цивільній справі № 751/2231/19 Верховний Суд дійшов висновку, що сам факт переходу права власності на квартиру до іншої особи не є безумовною підставою для виселення членів сім`ї власника цього нерухомого майна, у т.ч. колишніх. Одним з основних питань, що підлягають з`ясуванню під час вирішення такої категорії спорів, є наявність іншого житла у особи, яку виселяють. Боржники це добре розуміють, і деякі недобросовісні з них вживають заходів для припинення права власності чи права користування іншим житлом, наприклад, відчужують його, припиняють реєстрацію місця проживання тощо. Це, звісно, створює позивачам труднощі у доведенні своєї позиції. Ще однією з так званих недобросовісних дій є вселення неповнолітніх дітей, адже виселення неповнолітніх значно утруднене.

В постановах Верховного Суду України: від 15 травня 2017 року у справі № 6-2931цс16, від 29 листопада 2017 року у справі № 753/481/15-ц, а також постановах Верховного Суду: від 09 жовтня 2019 року у справі № 695/2427/16-ц, від 09 жовтня 2019 року у справі № 523/12186/13-ц зазначено, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.

Встановлено, що ОСОБА_2 є колишньою власницею спірної квартири.

Згідно Інформації щодо реєстрації місця проживання особи ІТС «Реєстр територіальної громади м. Києва» № 82057000 від 14.07.2022 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в квартирі АДРЕСА_1 , зареєстрованим не значиться.

Враховуючи надані сторонами докази, норми діючого законодавства, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Відповідач не скористався процесуальним правом висловити свої заперечення на позов та надати докази, які мали підтвердити заперечення.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України стороні, на користь якої постановлено рішення, суд присуджує з другої сторони всі судові витрати. По даній справі позивачем було сплачено судовий збір - 2 481,00 грн., дані кошти підлягають стягненню з відповідач.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 76-78, 81, 141, 258, 259, 264, 265, 273, 280-284, 289, 354, 355 ЦПК України, суд,

вирішив:

Позовні вимоги по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційний будинок» до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення - задовольнити.

Усунути перешкоди Товариству з обмеженою відповідальністю «Інвестиційний будинок» (код ЄДРПОУ 44240896, адреса: м. Київ, вулиця Урлівська, будинок № 8-А, квартира № 8) у користуванні власністю шляхом виселення ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) з квартири АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційний будинок» (код ЄДРПОУ 44240896, адреса: м. Київ, вулиця Урлівська, будинок № 8-А, квартира № 8) судовий збір у сумі 2 481,00 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна гривня 00 копійок) грн.

Апеляційна скарга на заочне рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Дата складання повного судового рішення - 04.10.2022 року.

Суддя: