Рішення № 106727143, 03.10.2022, Інгулецький районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 213/467/22

Номер провадження 2/213/825/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 жовтня 2022 року м. Кривий Ріг

Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі головуючого судді Мазуренко В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу №213/467/22 за позовом ОСОБА_1 , представник позивача – адвоката Товкун Альони Вікторівни до Акціонерного товариства «Українська залізниця», третя особа – Професійна спілка залізничників і транспортних будівельників України Первинна профспілкова організація відокремленого структурного підрозділу «Криворізьке локомотивне депо» Державного підприємства «Придніпровська залізниця» про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення,

В С Т А Н О В И В

Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що він працює на підприємстві відповідача у структурному підрозділі «Криворізьке локомотивне депо» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» з 28.12.1993 року. З 26.03.2004 працює машиністом електровоза. За період з 2017-2020 роки перебував у щорічних відпустках та користувався правом на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення. Однак така допомога була виплачена не в повному обсязі та не відповідала розміру встановленому умовами Колективного договору. Недоплачена сума матеріальної допомоги на оздоровлення за вказаний період становить 5748,97 грн.

Позивач є членом Професійної спілки залізничників і транспортних будівельників України Первинної профспілкової організації відокремленого структурного підрозділу «Криворізьке локомотивне депо» Державного підприємства «Придніпровська залізниця» та 13.08.2021 звернувся із заявою до Голови профспілки з проханням врегулювання питання щодо отримання недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення, на що йому було повідомлено, що 04.09.2020 профспілка звернулася до Заступника Регіональної філії «Придніпровська залізниця» з управління персоналом та соціальної політики Литвинової І.Л. із вимогою вих. №109 щодо приведення у відповідність до чинного законодавства розміру матеріальної допомоги на оздоровлення до вказаних в діючих колективних договорах та щодо здійснення перерахунку матеріальної допомоги на оздоровлення з 01.04.2017 по теперішній час кожному працівнику та щодо повернення незаконно недоплаченої частки зазначеної допомоги.

Позивачу роз`яснено, що з аналогічного питання у вересні 2019 року профспілка вже зверталася до відповідача та отримала відповідь, що до даних правовідносин застосовується прийнята 31.03.2017 року спільна Постанова керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці №Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017 року про застосовування з 01.04.2017 року замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом».

Позивач вважає, що відповідач порушує умови п.3.15 Колективного договору щодо розміру допомоги на оздоровлення, чим допускає тривале порушення прав працівників. У зв`язку з чим позивач звертається до суду за захистом своїх трудових прав та просить стягнути з відповідача на його користь недоотриману суму допомоги на оздоровлення в розмірі 5748,97 грн та понесені витрати на правову допомогу в розмірі 1850 грн.

Відповідач подав відзив на позов, вважає позовні вимоги безпідставними.

У відзиві вказує, що спір, що виник між сторонами є колективним трудовим спором, який повинен бути врегульований у відповідності до процедури визначеної Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів), тобто застосовується примирно-третейський порядок вирішення. Тому, вважають, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Також зазначають, що пунктом 3.1.5 Колективного договору на 2011-2012 роки, укладеного між відокремленим структурним підрозділом «Криворізьке локомотивне депо» та спільним представницьким органом профспілок залізничників і транспортних будівельників України та Вільної профспілки машиністів в особі їх виборного органу, зареєстрованого за № 60/11 від 24.10.2011 року встановлено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40% відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.

Відповідно до п.3,5 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №1774-YІІІ від 06.12.2016 встановлено, що мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, передбачених колективним договором усіх рівнів.

До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року. Зокрема, у пункті 5 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-YІІІ від 06.12.2016 року зазначено: «Установити, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина у колективних договорах та угодах усіх рівнів.

У зв`язку з цим спільною вказівкою голови правління «Укрзалізниця», члена Правління та голови Профспілки залізничних транспортних будівельників України від 29.03.2017 року № Ц/6-25/713-17 та спільною постановою керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці № Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017 року постановлено застосовувати з 01.04.2017 року замість мінімальної заробітної платі як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом».

Відповідач у відзиві посилається на постанову Великої Палати ВСУ від 04.11.2020 у справі №200/9195/19-а, в якій зроблено висновок, що з прийняттям Закону №1774-VІІІ в Україні змінено підхід щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини не лише при визначенні посадових окладів, а й щодо розрахунку всіх виплат, де раніше застосовувалась як розрахункова величина мінімальна заробітна плата.

Відповідач вказує, що відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України обов`язковими до застосування є висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду, а тому викладене у Постанові Дніпровського апеляційного суду від 22.04.2020 року у справі № 211/7250/19, на яку посилається позивач, не створює будь-якого обов`язку суду щодо застосування висновків Дніпровського апеляційного суду.

З розрахунком позивача невиплаченої суми матеріальної допомоги на оздоровлення не погоджується. Вказує, що розрахунок слід здійснювати з урахуванням мінімальної заробітної плати, яка була визначена ЗУ «Про державний бюджет України» з урахуванням дат початку відпусток позивача, на періоди: з 01.12.2016 по 31.12.2016 у розмірі 1600 грн; з 01.01.2017 по 31.12.2017 у розмірі 3200 грн; з 01.01.2019 по 31.12.2019 у розмірі 4173 грн; з 01.12.2021 по 30.09.2022 у розмірі 6500 грн. З урахуванням вказаного невиплачена сума матеріальної допомоги повинна становити 3637,26 грн.

Просить у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Одночасно з позовом відповідачем подано клопотання про залишення позову без руху, у зв`язку із несплатою позивачем судового збору, оскільки вважають, що матеріальна допомога на оздоровлення є додатковою соціальною гарантією, а не елементом структури заробітної плати, тому позивач не звільняється від сплати судового збору за п.1 ч.1 ст.5 ЗУ «Про судовий збір».

Третя особа своїх пояснень щодо позову не надала.

Представником позивача адвокатом Товкун А.В. подані письмові пояснення, в яких зазначає, що не погоджується із розрахунком невиплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення, наведеним відповідачем у відзиві, оскільки відповідно до п.3.1.5 Колективного договору на 2011-2012 така допомога виплачується у розмірі 40% ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні саме на момент виплати допомоги. Із наданих роздруківок нарахувань заробітку за січень 2017 року видно, що відповідач нарахував та виплатив позивачу матеріальну допомогу із порушенням строку встановленого ч.1 ст. 21 ЗУ «Про відпустки», а саме після початку періоду відпустки, тому позивач при розрахунку вірно застосував розмір мінімальної зарплати, яка діяла саме не момент нарахування та виплати відповідачем допомоги на оздоровлення. Вважає, що розрахунок наведений в позовній заяві є вірний, просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою від 18 лютого 2022 позовна заява прийнята до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

На підставі ухвали від 12 липня 2022 року справу прийнято до провадження судді Мазуренка В.В.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлені такі обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 з 28.12.1993 року працює на підприємстві відповідача. З 26 березня 2004 року переведений машиністом електровоза структурного підрозділу «Криворізьке локомотивне депо» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» (а.с. 12).

Як видно із відзиву відповідача, позивач перебував у щорічних відпустках в періоди: з 15.12.2016 по 30.01.2017; з 15.12.2017 по 31.01.2018; з 01.12.2019 по 17.01.2020; з 15.12.2021 по 31.01.2022 (а.с.49).

Із розрахунків заробітної плати позивача видно, що йому була нарахована матеріальна допомога у січні 2017 року в розмірі 2148,28 грн, у січні 2018 року у розмірі 2709,58 грн, у січні 2020 року – 2986,17 грн, у грудні 2021 року – 4540,00 грн (а.с.13-16).

06.09.2019 року голова Профспілки залізничників і транспортних будівельників України Первинної профспілкової організації ВСП «Криворізьке локомотивне депо» ДП «Придніпровська залізниця» і голова Первинної профспілкової організації вільної профспілки машиністів України Криворізького локомотивного депо Придніпровської залізниці звернулись із заявою від імені трудового колективу до Директора Регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації з вимогою привести у відповідність до діючого законодавства порядок виплати і розмір матеріальної допомоги на оздоровлення, проведення перерахунку матеріальної допомоги кожному працівнику з 01.04.2017 та повернути недоплачену частину такої допомоги (а.с.21).

На вказаний лист- вимогу надана відповідь від 24.09.2019, в якій зазначають, що Регіональна філія не є юридичною особою, а є відокремленим структурним підрозділом АТ «Українська залізниця» і здійснює свою діяльність у межах контрольних завдань з основних фінансово-економічних показників, розпоряджень, вказівок тощо органів товариства - відповідно до спільної вказівки голови правління ПАТ «Укрзалізниця» В.Бальчуна, члена правління ОСОБА_2 та голови профспілки залізничників і транспортних будівельників України В.М. Бубняка від 29.03.2017 прийнято спільну Постанову керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці №Н-32/20, П-4-5г від 31.03.2017 року про застосовування з 01.04.2017 року замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб» (а.с.22).

З аналогічною вимогою 04.09.2020 звертався голова Профспілки залізничників і транспортних будівельників України Первинної профспілкової організації ВСП «Криворізьке локомотивне депо» ДП «Придніпровська залізниця» до заступника Регіональної філії «Придніпровська залізниця» з управління персоналом та соціальної політики (а.с.23).

Згідно зі ст. 10 КЗпП України, колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Відповідно до ст. 13 КЗпП України та ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди», зміст колективного договору визначається сторонами. Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т.і.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Згідно ст.18 КЗпП України, положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника.

Відповідно до ч. 2 ст. 97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Як вбачається із матеріалів справи, пунктом 3.1.5 Колективного договору на 2011-2012 роки, укладеного між відокремленим структурним підрозділом «Криворізьке локомотивне депо» та спільним представницьким органом профспілок залізничників і транспортних будівельників України та Вільної профспілки машиністів в особі їх виборного органу, зареєстрованого за № 60/11 від 24.10.2011 року, який є чинним станом на 2021 рік, встановлено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40% відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.

Відповідно до спільної Постанови керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці №Н-32/20, П-4-5г від 31.03.2017 року постановлено застосовувати з 01.04.2017 року у діючому колективному договорі для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами замість величини «мінімальна заробітна плата» розрахункову величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом».

Законом України «Про державний бюджет України на 2017 рік», тобто на момент прийняття спільної Постанови № Н-32/20, П-4-5г від 31.03.2017 року, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200 грн, прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений в розмірі 1600 грн. Таким чином 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2000 грн.

Законом України «Про державний бюджет України на 2018 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, встановлений на рівні 1762 грн, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2205,50 грн. При цьому, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3723 грн.

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 2197 грн., отже 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2746,25 грн. Мінімальна заробітна плата по Україні на період з 01.01.2020 по 31.08.2020 встановлена на рівні 4723 грн., з 01.09.2020 – 5000 грн.

Мінімальна заробітна плата по Україні з 1 січня 2021 встановлена на рівні 6000 грн, прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць - 2270 грн; з 01 грудня 2021 року мінімальна заробітна плата становить 6500 грн, прожитковий мінімум на працездатну особу -2481,00 грн в місяць (ст. 7, 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік»). Отже 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, по листопад 2021 року становив 2837,50 грн, у грудні 2021 року - 3101,25 грн.

Таким чином, прийняття 31 березня 2017 року спільної постанови керівництва регіональної філії "Придніпровська залізниця" і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017 року про застосовування з 01.04.2017 замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину "125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом" є діями, що погіршували становище працівників порівняно із законодавством та вказана постанова повинна була прийматися не за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва депо і профспілкових комітетів, а на конференції трудового депо, оскільки на момент прийняття вказаної постанови, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200,00 грн, отже вказана сума є більшою за 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, який становив 2000 грн.

Встановлено, що різниця між вказаними величинами має місце і в наступних роках, тому суд вважає, що при визначенні позивачу розміру матеріальної допомоги на оздоровлення підлягає застосуванню не спільна Постанова керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н-32/20, П-4-5г від 31.03.2017 року, яка погіршує становище працівників, а п. 3.1.5 Колективного договору.

При цьому, суд враховує положення статті 9 КЗпП України, згідно якої умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними, та констатовано, що вказана правова норма не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством, адже вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагають судової процедури визнання їх недійсними.

Суд не приймає доводи відповідача про те, що пунктом 5 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим законом не застосовується, як розрахункова величина у колективних договорах та угодах усіх рівнів. До внесення змін до колективних договорів і угод усіх рівнів щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Так, стаття 58 Конституції України передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Стаття 22 Конституції України гарантує, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Проаналізувавши у сукупності положення ст.ст.22, 58 Конституції України, ст.9 КЗпП України, суд приходить до висновку, що нові Закони, які погіршують становище працівників, зокрема призводять до зменшення певних виплат, розмір яких врегульований до прийняття цих Законів, договорами про працю не мають зворотньої сили.

Як вже зазначалося вище, відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік», мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200 грн., тоді як прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 1600 грн.

В матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач попереджав позивача про погіршення існуючих умов оплати праці.

Таким чином, Закон України «Про внесення змін до законодавчих актів України» погіршив становище позивача та інших працівників підприємства щодо розміру матеріальної допомоги, звузив його право на матеріальну допомогу, а тому не має зворотньої сили та не може бути застосований при визначення розміру цієї допомоги.

Твердження ж відповідача про те, що, після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-УІІІ від 06.12.2016 року, фактичний розмір матеріальної допомоги на оздоровлення не змінювався, а змінилась лише розрахункова величина, судом не приймаються, так як вказані зміни потягли зміну реального розміру матеріальної допомоги, про що зазначено вище.

Не можна погодитись й з посиланнями відповідача на положення ст. 203, 215 ЦК України, як на підставу для визнання недійсним колективного договору, як такого, що суперечить умовам пункту 5 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII, з вищенаведених підстав.

До того ж, Верховний Суд України у постанові від 24 червня 2015 року у справі №6-530цс15 дійшов висновку, що «враховуючи, що відповідно до статті 21 КЗпП України предметом трудового договору (контракту) є праця (трудова функція) особи, яка є об`єктом саме трудових правовідносин, які повною мірою врегульовані трудовим законодавством (зокрема статтями 3, 7, 9, 91 , 44 КЗпП України) положення ЦК України щодо умов дійсності правочину та правових наслідків недійсності правочину не підлягають застосуванню для регулювання суспільних відносин, які виникають у зв`язку з укладенням трудового договору (контракту). Установивши наявність між сторонами договору трудових правовідносин, які регулюються нормами трудового й спеціального законодавства, та факт укладення цього договору саме у зв`язку з існуванням трудових правовідносин, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що укладений договір не є правочином у розумінні статті 202 ЦК України, на який поширюються передбачені нормами статей 203, 215 цього Кодексу загальні вимоги щодо чинності правочину та який може бути визнаний недійсним із передбачених ЦК України підстав із застосуванням наслідків недійсності правочину». Подібного висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 22 травня 2019 року у справі № 757/49315/16-ц (провадження № 61-28768св18).

Таким чином, прийняття Закону України Про внесення змін до законодавчих актів України № 1774-УІІІ від 06.12.2016 року не створює юридичних наслідків та перешкод для застосування п. 3.1.5 Колективного договору в частині виплати допомоги на оздоровлення, оскільки питання виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, умови виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обставини, за яких вона виплачується, а також кому саме вона може бути виплачена першочергово, визначається виключно Колективним договором.

Посилання представника відповідача у поданому відзиві на правові висновки, викладені у Постанові Великої Палати Верховного Суду України від 04 листопада 2020 року у справі №200/9195/19-а, а також правові висновки Верховного Суду у справах №820/3145/17, №520/94/19 та №П/811/1009/17, суд вважає помилковими, так як ці рішення не стосуються норм права при виконанні умов Колективних договорів, а стосуються суддівської винагороди, тобто інших правовідносин, тоді як, відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права.

Приймаючи до уваги, що відповідно до положень п. 3.1.5. Колективного договору визначено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40 % відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні саме на момент виплати допомоги, а виплата матеріальної допомоги позивачу відбувалася у відповідні роки, суд вважає за необхідне при визначенні розміру недоплаченої частини вказаної допомоги виходити з розміру мінімальної заробітної плати по Україні встановленої за 2017 рік, 2018 рік, 2020 рік, 2021 рік відповідно.

Враховуючи вказані розміри мінімальної заробітної плати, періоди наданих відпусток та місяці, в який відбувалась виплата позивачу матеріальної допомоги на оздоровлення, що видно із розрахунків заробітних плат за відповідні періоди, позивач мав отримати матеріальну допомогу в таких розмірах:

в січні 2017 року – 3200,00 грн, в січні 2018 року - 3723,00 грн., в січні 2020 року - 4723,00 грн., в грудні 2021 році - 6500,00 грн. Тобто загальна сума виплат повинна була скласти 18146,00 грн.

Як встановлено судом, загальний розмір отриманої ним матеріальної допомоги на оздоровлення за період 2017- 2021 роки склав 12384,03 грн. Отже заборгованість за вказаний період склала (18146,00 грн - 12384,03 грн) 5761,97 грн. За підрахунками позивача заборгованість відповідача по виплаті матеріальної допомоги на оздоровлення склала 5748,97 грн, яку просить стягнути.

Відповідно до вимог ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи в межах заявлених вимог.

Твердження відповідача щодо правомірності проведених виплат матеріальної допомоги, які викладені ним у відзиві на позовну заяву, суд також відхиляє, оскільки жодних доказів на спростування доводів позивача та підтвердження правомірності проведених виплат, суду не надано.

Також суд відхиляє доводи представника відповідача в тій частині, що заявлений спір є колективним трудовим спору та не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки ознак такого спору зі змісту встановлених судом правовідносин між сторонами, не встановлено. Жодних колективних вимог працівниками АТ «Українська залізниця» не висувається, а тому твердження позивача про наявність колективного трудового спору (конфлікту) є неспроможними.

Представником відповідача подано до суду клопотання про залишення позову без руху для сплати позивачем судового збору, оскільки на його думку матеріальна допомога на оздоровлення не входить до структури заробітної плати, а отже позивачу слід надати документ про сплату судового збору в розмірі, встановленому Законом України «Про судовий збір».

Вирішуючи питання стосовно вказаного клопотання, суд дійшов таких висновків.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оплату праці» до структури заробітної плати входить: основна та додаткова аробітна плата, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку, що матеріальна допомога входить до структури заробітної плати, що є підставою для звільнення від сплати судового збору.

Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 760/14696/16-ц (провадження № 61-2793св18) та 10 лютого 2021 року у справі № 143/179/19 (провадження № 61-4851св20).

З вищезазначених підстав не підлягає також задоволенню клопотання представника відповідача про застосування строку позовної давності до позовних вимог, оскільки відповідно до ч.2 ст. 233 КЗпП України зазначено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Отже, в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком. Вказане узгоджується з висновками викладеними у постанові ВСУ від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1395цс16.

Згідно частин 1-3 статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України встановлено, що виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

З урахуванням вищенаведеного, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення вимог та стягнення з відповідача на користь позивача недоплаченої суми матеріальної допомоги на оздоровлення в розмірі 5748,97 грн.

Відповідно до ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу.

Відповідно до приписів ст. 133, 137 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу входять до складу судових витрат, пов`язаних з розглядом справи та підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі №756/2114/17, «при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), і розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем були надані суду: копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, договір про надання правової допомоги від 11.01.2022; акт №1 про надання правової допомоги від 11.01.2022, відповідно до якого адвокатом були надані позивачу послуги: усна консультація та складення позовної заяви на загальну вартість 1850 грн; квитанція №119827 від 11.01.2022, яка свідчить про сплату позивачем послуг адвоката в сумі 1850,00 грн.(а.с.29-37).

Оскільки правова допомога позивачу фактично була надана, відповідачем не подано клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, сума 1850,00 грн не є значною порівняно з обсягом роботи та часом, витраченим адвокатом на складання даного позову, суд вважає розмір цих витрат обґрунтованим, а тому останні підлягають стягненню з відповідача на користь позивача в повному обсязі.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору при подачі позову на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», з відповідача підлягає стягненню судовий збір в дохід держави в розмірі 992,40 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 10, 12, 13, 19, 76-81,89, 137, 141, 247, 258-259, 263-265, 274, 279, 352, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В

Позовні вимоги задовольнити

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 недоплачену матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі 5748 (п`ять тисяч сімсот сорок вісім) гривень 97 копійок, а також витрати на правову допомогу в розмірі 1850 (одна тисяча вісімсот п`ятдесят) гривень 00 коп.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в дохід держави судовий збір в розмірі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) гривні 40 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Представник позивача: адвокат Товкун Альона Вікторівна, свідоцтво №3627, адреса: АДРЕСА_2 .

Відповідач: Акціонерне товариство «Українська залізниця», місцезнаходження: м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, код ЄДРПОУ 40075815.

Третя особа: Первинна профспілкова організація відокремленого структурного підрозділу «Криворізьке локомотивне депо» Державного підприємства «Придніпровська залізниця», місцезнаходження: м. Кривий Ріг, вул. Серафимовича, 97, код ЄДРПОУ 39559003.

Повне судове рішення складено 03 жовтня 2022 року.

Суддя В.В.Мазуренко