Рішення № 106726020, 22.08.2022, Вільнянський районний суд Запорізької області

Справа № 314/5058/21

Провадження № 2/314/321/2022

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.08.2022 м.Вільнянськ

Вільнянський районний суд Запорізької області в складі судді Мануйлової Н.Ю., секретар судового засідання Рясна А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу №314/5058/21 за позовом ОСОБА_1 до АКЦЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» про визнання кредитного договору недійсним,

за участю відповідача (в режимі відео конференції) ОСОБА_2 ,

ВСТАНОВИВ

У листопаді 2021 року позивач звернувся до Вільнянського районного суду Запорізької області із позовом до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання кредитного договору недійсним. Позов обґрунтований тим, що 25.07.2007 між позивачем ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено кредитний договір № ZPVLGA00000081, за умовами якого відповідач надав позивачу грошові кошти в сумі 18000,00 доларів США строком до 24.07.2017.

Позивач зазначив, що дозволу на обробку його персональних даних відповідачу не надавав. Згаданий вище кредитний договір ставить позивача в тяжке, несправедливе становище в договірних зобов`язаннях, умови кредитного договору суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення прав споживача. При укладанні договору було порушено норми Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки в ньому немає детальних відомостей про загальну вартість кредиту. Перед укладанням договору, а також під час його дії відповідач не повідомив позивача у письмовій формі про умови надання кредиту, не надав у повному обсязі інформацію про умови кредитування. Відповідач не надав позивачу жодної інформації про можливість різкого і значного подорожчання долара США до гривні, не надано інформацію про вірогідність і наслідки такого подорожчання, що спричинило придбання позивачем продукції (кредиту), яка не має потрібних властивостей, а саме стійкої вартості оплати за кредит. У кредитному договорі містяться умови, які регулюють внесення змін (доповнень) та розірвання договору лише в односторонньому порядку, і лише в інтересах банку. Позивач зазначає, що фактично ще в момент підписання договору його поставлено в невигідне та таке, що порушує його права, становище. Банк в односторонньому порядку даним договором встановив своє право в будь-який час підвищувати процентну ставку, без згоди позичальника вимагати повернення всієї суми кредиту. Спірний договір не містить умов або правил, які б регулювали відповідальність банку: ні за невиконання, ні за неналежне виконання умов договору.

Крім того, позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що кредитний договір суперечить законодавству України щодо використання іноземної валюти як засобу платежу на території України. Єдиним законним платіжним засобом в Україні є гривня. Цивільним кодексом України встановлений обов`язок щодо вираження договірного зобов`язання у гривні. Позивач зазначив, що іноземна валюта в Україні з точки зору права не є «грошовими коштами», та її використання може відбуватися лише у випадках і у порядку, встановленому законом. Жодним законом чи іншим актом законодавства не передбачена можливість надання банком-резидентом кредитів в іноземній валюті іншому резиденту для розрахунків на території України. Використання іноземної валюти як засобу платежу можливе лише за наявності індивідуальної ліценції Національного банку України. При здійсненні операцій за кредитним договором, іноземна валюта всупереч законодавству використовувалася сторонами як засіб платежу. Правочин, який суперечить законодавству, є недійсним.

Також суперечать чинному законодавству, на думку позивача, й окремі пункти кредитного договору. Зокрема, п.1.2. кредитного договору встановлено, що під час укладення кредитного договору позичальник зобов`язується сплатити супутні послуги та фіксовану плату за надання кредиту в розмірі 1% від суми кредиту. Натомість відповідно до п. 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо».

Відповідно до п. 10.2 кредитного договору з методикою, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов`язаних з конвертацією валютного платежу у валюту зобов`язання під час погашення заборгованості за кредитом та відсотками за користування ним, позичальник ознайомлений. Однак, відповідно до п. 2.4 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, банки зобов`язані отримати письмове підтвердження споживача про ознайомлення з вищенаведеною інформацією.

Ухвалою суду від 16.11.2021 відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

17.12.2021 на електронну пошту суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник відповідача зазначив, що позовна заява є необґрунтованою, а позовні вимоги незаконні, тому не підлягають задоволенню. У 2015 році АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до Вільнянського районного суду Запорізької області з позовною заявою про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № ZPVLGA00000081 від 25.07.2007. Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 16.06.2015 у справі № 314/812/15-ц позовні вимоги банку задоволено, стягнуто заборгованість за вказаним кредитним договором у розмірі 11459,17 доларів США, яка утворилася станом на 26.12.2014 та складалася з: 9021,30 доларів США – заборгованості за тілом кредиту; 1183,00 доларів США – заборгованість за відсотками; 360,00 доларів США – заборгованість за комісією; 334,60 доларів США – пеня, та 560,80 доларів США – штраф (фіксована та процентна складова). Вказаним рішенням встановлено законність укладення кредитного договору та наявну заборгованість по кредиту. Обставини, встановлені іншим рішенням суду, не підлягають доказуванню.

Банк має право здійснювати операції в іноземній валюті, у тому числі операції з надання кредитів в іноземній валюті на підставі отриманої від Національного банку банківської ліцензії та дозволу на здійснення валютних операцій, а тому вираження в іноземній валюті грошового зобов`язання за кредитним договором відповідає вимогам законодавства.

Щодо положень Закону України «Про захист прав споживачів», представник відповідача зазначив, що позивач був належним чином проінформований про права і обов`язки, ознайомлений зі змістом договору, повідомлений про наслідки, які настануть після підписання ним кредитного договору, у зв`язку з чим добровільно підписав даний договір.

Крім того, 25.06.2007 позивачем складено та підписано заяву, в якій зазначені його анкетні дані та вся інформація щодо бажаного кредитного договору, що також свідчить про обізнаність позивача про умови кредитування перед укладенням кредитного договору.

Представник відповідача також звертає увагу суду, що посилання позивача на ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» не є доцільним з огляду на те, що регулює інші за своєю природою відносини, що виникають з виконання робіт або надання послуг», тоді як лише ст.. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає прав споживача у разі придбання ним продукції в кредит. Положення статті 15 Закону України «Про захист прав споживачів» також не охоплюють дані кредитні правовідносини сторін, оскільки дана норма права визначає обсяг необхідної для споживача інформації щодо продукції та виробника, тоді як надання кредиту не є продукцією, а ПАТ КБ «ПриватБанк» не є виробником.

Також позивачем не доведено підстави застосування положень ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки не вказано, в чому саме полягає нечесна підприємницька діяльність.

Щодо твердження позивача про те, що при укладенні договору банк не повідомив позичальника про валютні ризики, представник відповідача зазначає, що позивачем не враховано, що зазначені ним валютні коливання суттєво вплинули не тільки на його майнові інтереси як сторони кредитного договору, а й на майнові інтереси банку як сторони даного кредитного договору, оскільки банк так само, як і належить здійснювати позивачем, виконав своє зобов`язання за кредитним договором, тобто надав кредит позивачеві в валюті договору – долар США. При цьому валютні коливання, на які посилається позивач, явно спричинені не подорожчанням самого долару США, а подешевшанням (зниженням купівельної спроможності) української гривні вцілому, і, відповідно, по відношенню до долара США. Тому збитки банку в разі невиконання позивачем своїх зобов`язань з повернення кредиту тим більше зростають в гривневому еквіваленті, через що банк в разі валютних коливань несе такі ж ризики зміни обставин, що і позичальник. Тому співвідношення майнових інтересів сторін кредитного договору фактично не змінилося через зазначене позивачем валютне коливання. Вказані обставини спростовують посилання позивача на п.3 і п. 4 ч. 2 ст. 652 ЦК України. Представник відповідача, посилаючись на п. 16 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» зазначив, що саме по собі зростання/коливання курсу іноземної валюти не є достатньою підставою для визнання недійсним кредитного договору.

Представник позивача у відзиві на позовну заяву стверджує, що позивач вільно діяв при укладенні кредитного договору, про визнання недійсним якого він зараз просить суд, чітко усвідомлюючи в момент укладення цього договору, що, укладаючи його у валюті – долар США – він несе ризик того, що його зобов`язання в гривневому еквіваленті можуть суттєво зрости в разі валютних коливань, які і до укладення договору не раз траплялись. При цьому позивач усвідомлював, що саме через те, що є ризик зростання курсу долара США по відношенню до української гривні, розмір процентів у разі укладення кредитного договору в валюті долар США буде суттєво меншим, аніж в разі укладення аналогічного договору з банком в українській гривні. Позичальник прийняв умови договору та певний час щомісячно сплачував заборгованість відповідно до умов договору та до 2014 року порушень щодо зобов`язань за договором не було.

З урахуванням того, що спірна угода підписана сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їх внутрішній волі, позивач на момент укладення кредитного договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору, та в подальшому виконував його умови, відповідач надав позивачу документи які передували укладенню додаткових угод, які підписані позивачем, та в яких міститься повна інформація стосовно умов кредитування, позовні вимоги позивача є безпідставними.

Крім того, представник відповідача звертає увагу суду, що вказаний позов подано поза межами строку позовної давності, оскільки спірний договір було укладено 25.07.2007, а з позовом позивач звернувся у листопаді 2021 року, тобто після спливу 14 років.

11.01.2022 позивач надав суду заперечення на відзив на позовну заяву, у якій зазначив, що під час укладення спірного кредитного договору банком не було дотримано вимог ЗУ «Про захист прав споживачів», ЗУ «Про банки та банківську діяльність», ЦК України. Умови кредитного договору є несправедливими, оскільки у ньому не дотримано принципу добросовісності, розумності та існує істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на погіршення становища споживача фінансових послуг. Пунктом 7.1 кредитного договору передбачено щомісячну сплату винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту. Умови договору, які покладені на позичальника, обов`язок укладати договори страхування та щорічно сплачувати страхові платежі у доларах США з тіла погашеного кредиту, на думку позивача, суперечать вимогам ЗУ «Про захист прав споживачів». Банк своєчасно не надав позивачеві достовірну та повну інформацію у письмовій формі про умови кредитування та про сукупну вартість кредиту. Також цим пунктом та пунктами 2.1.1., 2.1.3, 2.2.5, 2.2.7 про спонукання до укладення додаткових договорів та сплату страхових платежів порушено, на думку позивача, його право як споживача фінансових послуг при оформленні кредитного договору з недотриманням в момент укладення правочину вимог законів України. У кредитному договорі не зазначено, які саме послуги за вказану у п. 7.1 винагороду надаються споживачу.

Позивач зазначив, що направивши йому письмове повідомлення з вимогою про дострокове погашення всієї заборгованості, банк змінив строк виконання зобов`язання за кредитним договором з 24.07.2017 на 26.12.2014, і з цього часу кредитним договір припинив свою дію, а банк втратив можливість нарахування та стягнення з позивача відсотків за кредитним договором. Тому позивач вважає, що розмір заборгованості інший, аніж той, який підлягає стягненню. Крім того, позивач вважає, що слід застосувати правові наслідки недійсності п. 7.1 кредитного договору, на виконання умов якого позивачем сплачувалися кошти.

Крім того, позивач зазначає, що йому було видано кредит у розмірі 16000 доларів США, а не в розмірі, зазначеному у договорі. Кредитні кошти всупереч п. 7.1 кредитного договору він отримав не особисто через касу банку, а були йому передані кредитним експертом ОСОБА_3 в його особистому кабінеті, а 2000 доларів США, начебто, були вирахувані як комісійні.

Також позивач просить поновити строк позовної давності.

18.05.2022 позивач надав суду заяву про розгляд справи без його участі, на позовних вимогах наполягає.

У судовому засіданні представник відповідача заперечувала проти задоволення позову на підставах, зазначених у відзиві на позовну заяву

Суд, вислухавши представника відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив такі обставини і дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що 25.07.2007 між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», укладено кредитний договір № ZPVLGA00000081.

Відповідно до ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У ч.1 ст.627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частинами 1, 3 ст. 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно положень ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-3, 5, 6 ст.203 цього Кодексу.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (ч.1 ст.229 ЦК України).

Відповідно до п. 7.1 кредитного договору банк зобов`язується надати позичальникові кредитні кошти, шляхом видачі готівки через касу на строк з 25.07.2007 по 24.07.2017 включно у вигляді не поновлюваної лінії у розмірі 20025,00 доларів США на такі цілі: ремонт житлового будинку в розмірі 18000 доларів США, а також у розмірі 2025,00 доларів США на сплату страхових страхових платежів у випадках та порядку, передбачених п.п. 2.1.3, 2.2.7 даного договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,92% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 270,00 доларів США та винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі суми 0,20% від суми виданого кредиту. Періодом сплати вважати період з 24 по 30 число кожного місяця.

Згідно із заявою про видачу готівки № 03 від 26.07.2007 ОСОБА_1 отримав споживчий кредит у розмірі 18000 доларів США відповідно до договору № ZPVLGA00000081 від 25.07.2007.

Пунктом 6.4 кредитного договору встановлено, що розмір річної відсоткової ставки дорівнює двадцяти місячним відсотковим ставкам.

Відповідно до пункту 6.3 договору всі види платежів (за винятком кредиту, винагороди за проведення додаткового моніторингу, неустойки), що вносяться позичальником за даним договором, є відсотками в розумінні ЦК України.

Погашення заборгованості за цим договором здійснюється в такому порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку кошти у сумі 285, 92 доларів США для погашення заборгованості за кредитним договором.

У разі порушення зазначених термінів оплати (зокрема оплати заборгованості не в повному обсязі) на 120 календарних днів – позичальник зобов`язаний повернути (сплатити) суму кредиту (залишок заборгованості) відсотків, винагороди, пені в повному обсязі в останній день місяця, в якому відбулося порушення термінів оплати на 120 календарних днів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

При укладенні договору кредиту, сторонами була погоджена загальна вартість кредиту, договір підписаний позивачем. У документі зазначено щомісячний платіж, порядок погашення заборгованості, розмір відсоткової ставки, розмір винагороди, та ін.

Таким чином, судом встановлено, що під час укладення оспорюваного договору сторони узгодили всі істотні умови даного правочину та погодилися з ними.

Зокрема, спірний кредитний договір та анкета-заява містять мету надання кредиту, розмір процентів за користування кредитом, суму кредиту, строк, на який надається кредит, можливість дострокового повернення кредиту та його умови. Уся інформація щодо істотних умов кредиту міститься в тексті підписаного сторонами договору, дана інформація є чіткою та зрозумілою.

Підписавши кредитний договір, позивач погодився з метою його використання та встановленими умовами, в подальшому погашав кредитну заборгованість, та не звертався до банку з приводу роз`яснень положень договору чи надання іншої інформації з приводу виконання зобов`язань, не заявляв жодних претензій з приводу того, що йому незрозумілі умови кредитного договору.

Доводи позивача про те, що банком була надана інформація, яка була неповною та недостатньою для укладення оспорюваного договору спростовуються викладеними матеріалами справи.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п.16 Постанови Пленуму №5 від 30.03.2012 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" роз`яснив, що саме по собі зростання/коливання курсу іноземної валюти не є достатньою підставою для визнання недійсним кредитного договору на підставі ст.652 ЦК, оскільки зазначене стосується обох сторін договору й позичальник при належній завбачливості міг, виходячи з динаміки зміни курсів валют із моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. (Постанова ВП ВС від 16.01.2019 № 464/3790/16-ц).

Відповідач має право здійснювати операції з іноземною валютою, у тому числі операції з надання кредитів в іноземній валюті на підставі отриманої від Національного банку банківської ліцензії та дозволу на здійснення валютних операцій, а тому вираження в іноземній валюті грошового зобов`язання за кредитним договором відповідає вимогам законодавства.

Згідно з ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 16.06.2015 у справі № 314/812/15-ц позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором № ZPVLGA00000081 від 25.07.2007 у розмірі 11459,71 доларів США. Таким чином, вказаним рішенням встановлена обґрунтованість наявності заборгованості на підставі оспорюваного кредитного договору.

За таких обставин, вимоги позивача про визнання недійсним кредитного договору № ZPVLGA00000081 від 25.07.2007 є недоведеними, а тому не підлягають до задоволення.

Суд, керуючись ст.ст. 15, 16, 82, 203, 215, 229, 626, 627 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до АКЦЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» (місцезнаходження: м.Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50, ЄДОРПОУ 14360570) про визнання кредитного договору недійсним відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Повний текст рішення складено 22.08.2022.

Суддя Наталія Юріївна Мануйлова

22.08.2022