Рішення № 10672352, 26.07.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 17/30226.07.10 За позовом                    Дочірньої компанії «Укртрансгаз»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»в особі філії «Виробничого ремонтно-технічного підприємства «Укргазенергосервіс»

До відповідача          Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогазтранскарт»

Про                              стягнення 14234,30 грн.

Суддя Удалова О.Г.

Представники сторін:

Від позивача                    Очеретна Л.О. (за дов.)                     

Від відповідача           не з’явились

Обставини справи:

          До Господарського суду міста Києва звернулася з позовом дочірня компанія «Укртрансгаз»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»в особі філії «Виробничого ремонтно-технічного підприємства «Укргазенергосервіс»до товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогазтранскарт»про стягнення 14234,30 грн. за договором № К 01948 від 14.05.2010 р., а саме: 10230,53 грн. основного боргу, 726,36 грн. інфляційних збитків, 194,88 грн. трьох процентів річних, 2366,40 грн. пені та 716,13 грн. 7% штрафу.

          Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач порушив взяті на себе зобов’язання щодо повноти та своєчасності поставлення оплаченої продукції.

          Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.07.2010 р. було порушено провадження у справі № 17/302 та призначено розгляд останньої на 26.07.2010 р..

Відповідач у судове засідання не з’явився, клопотань про відкладення розгляду справи не подав. Про день та час проведення судових засідань сторона була повідомлена належним чином.

          За таких обставин, суд вважає за можливе на підставі ст. 75 ГПК України розглянути справу у відсутності відповідача за наявними матеріалами.

Розглянувши надані позивачем документи і матеріали, повно з’ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

          14.05.2010 р. між дочірньою компанією «Укртрансгаз»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» в особі філії «Виробничого ремонтно-технічного підприємства «Укргазенергосервіс»(клієнтом) та товариством з обмеженою відповідальністю «Нафтогазтранскарт»(компанією) було укладено договір № К 01948 (далі - Договір).

          Відповідно до умов вказаного Договору (пункт 2.1) відповідач від свого імені, за дорученням та за рахунок позивача, за винагороду закуповує в торгових точках стиснений природний газ, нафтопродукти, інші товари та надає послуги для обслуговування автотранспортних засобів позивача згідно з отриманими пластиковими картками.

Відповідно до пунктів 3.2., 3.3 Договору платіжна картка, видана клієнту, приймається до обслуговування в торгових точках системи «Нафтогазтранскарт»наступного дня після її отримання; платіжна картка видається клієнту в користування, на термін дії договору, після чого має бути повернута відповідачеві.

Згідно з пунктами 4.1, 4.2 та 4.3 при укладанні Договору клієнт перераховує на розрахунковий рахунок компанії впродовж 3-х банківських днів кошти в розмірі та за умов обумовлених сторонами в Додатку 2 до Договору. Вартість отриманих клієнтом товарів та послуг по ПК списується компанією на підставі отриманої від торгових точок інформації, у відповідності до здійснених операцій по ПК, з авансів клієнта, внесених на р/рахунок компанії. Ціни на стиснений природний газ, нафтопродукти й інші товари та послуги встановлюється власником АГНКС, АЗС та інших торгових точок самостійно. При проведенні взаєморозрахунків сторони керуються цінами, вказаними на чеках.

На виконання умов Договору позивач перерахував на розрахунковий рахунок відповідача кошти за поставку природного газу, що засвідчується платіжними дорученнями наявними в матеріалах справи, однак, відповідач свої зобов’язання щодо обслуговування автотранспорту позивача виконав частково, на доведення чого надано видаткові накладні, у зв’язку з чим у останнього виникла заборгованість в сумі 10230,53 грн.

Згідно з пунктом 7.3. зазначеного Договору, відповідач несе відповідальність за збереження коштів, перерахованих клієнтом на рахунок ТОВ «Нафтогазтранскарт», і в разі розірвання цього Договору, гарантує повернення суми, яка залишилась після остаточного розрахунку в порядку, передбаченому пунктом 10.2 Договору.

Пункт 10.2. Договору встановлено, що останній може бути змінений чи розірваний за згодою сторін, або за ініціативою однієї з сторін в порядку, визначеному цим договором та чинним законодавством. Маючи намір розірвати договір, клієнт повинен подати письмову заяву, підписану уповноваженими особами та засвідчену печаткою, та здати платіжну картку. Через 21 банківський день, з моменту подання заяви та повернення платіжної картки, проводиться звірка взаєморозрахунків та впродовж 3-х банківських днів між сторонами проводиться повний взаєморозрахунок.

24.09.2009 р. позивач направив на адресу відповідача претензію № 2331/20, відповідно до якої просив відповідача погасити існуючу заборгованість, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення від 30.09.2009 р., проте вищезазначена претензія залишена відповідачем без задоволення та належного реагування.

Станом на день розгляду справи суму боргу відповідач не сплатив, жодних заперечень та доказів на спростування обставин, викладених позивачем не надав, а тому загальна заборгованість відповідача перед позивачем становить 10230,53 грн.

Як вбачається з матеріалів справи та вищезазначених правових норм, вищевказаний договір є змішаним, оскільки поєднує договір поставки та договір про надання послуг.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим до виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 665 ЦК України у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитись від договору купівлі-продажу.

Згідно з пунктом 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Крім того, згідно зі ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов’язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуто, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов’язанні.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача 10230,53 грн. обґрунтовані та є такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, статтею 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Три проценти річних становлять 194,88 грн., а інфляційна складова боргу складає 726,36 грн..

Відповідно до ч. 1 ст. 231 ГК України, законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Згідно з ч. 2 ст. 231 ГК України за порушення господарського зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України, якщо інше не передбачено законом чи договором, за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Частиною 2 ст. 22 ГК України визначено, що суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.

Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.03.2005 р. № 64-р «Про проведення перевірки фінансово-господарської діяльності підприємств державного сектору економіки»ДК «Укртрансгаз»НАК «Нафтогаз України»віднесено до переліку підприємств державного сектору економіки.

Згідно з п. 7.1 Договору сторони визначили, що за невиконання або неналежне виконання зобов’язань за цим Договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Отже, суд вважає, що на підставі положень ч. 2 ст. 231 ГК України позивач має право вимагати стягнення з відповідача пені в розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягнути штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Таким чином, здійснивши перевірку наданих позивачем розрахунків пені та 7% штрафу, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 2366,4 грн. та 7% штрафу в розмірі 716,13 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю.

Суд приймає розрахунок заборгованості, пені, штрафу, інфляційних та трьох процентів річних, наданий позивачем, як вірний.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача.

Зокрема, з останнього підлягає стягненню 143,00 грн. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 49, 78, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

          Позов задовольнити повністю.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогазтранскарт»(03115, м. Київ, пл. Святошинська, 1, кв. 272; 02660,м. Київ, вул. Марина Раскової, 19, пов. 10, оф. 1-2, рахунок 26009010730431 у КМФ АКБ «Укрсоцбанк», МФО 322012, код 34483710) на користь дочірньої компанії «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»в особі філії виробничого ремонтно-технічного підприємства «Укргазенергосервіс»(08151, Київська обл., м. Боярка, вул. Маяковського, 49, рахунок 26004010765201, МФО 300346, код 00156127) 10230,53 основного боргу, 2366,4 грн. пені, 716,13 грн. штрафу, 726,36 грн. інфляційних втрат, 194,88 грн. трьох процентів річних, 143 грн. витрат по оплаті державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Суддя                                                                                О.Г. Удалова

Рішення підписано 04.08.2010 р.