Рішення № 106714109, 11.10.2022, Камінь-Каширський районний суд Волинської області

Справа № 157/455/22

Провадження №2-а/157/33/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Камінь-Каширський районний суд Волинської області в складі:

головуючого - судді Антонюк О.В.,

з участю секретаря судового засідання – Дроздик А.В.,

представник позивача – адвоката Колєсніка Б.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Волинській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, - поліцейський СРПП Камінь-Каширського РВП ГУНП у Волинській області Миколаюк Богдан Миколайович, про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,

встановив:

Позивач ОСОБА_1 звернувся у суд з позовом до Головного управління Національної поліції у Волинській області, в якому просить поновити пропущений ним з поважних причин строк на оскарження постанови поліцейського сектору реагування патрульної поліції Камінь-Каширського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Волинській області Миколаюка Б.М. про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАВ № 401565 від 18 січня 2022 року, визнати зазначену постанову протиправною та скасувати її, провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити, стягнути з відповідача понесені судові витрати. В обґрунтування вимог його представник – адвокат Колєснік Б.В. зазначає, що працівником Камінь-Каширського РВП ГУНП у Волинській області - капралом поліції Миколаюком Б.М. 18.01.2022 року щодо ОСОБА_1 було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії БАВ № 401565. Зазначену постанову ним отримано 28.04.2022 під час ознайомлення з матеріалами справи № 157/379/22 у Камінь-Каширському районному суді Волинської області, що підтверджується долученою копією відповідного клопотання про ознайомлення від 20.04.2022 року за вхідним № ЕП-620/22-Вх із відміткою про ознайомлення. Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що позивач нібито керував о 20 год. 05 хв. 18.01.2022 автодорогою м. Камінь-Каширський-Воєгоща, автомобілем «Renault Trafic», реєстраційний номер НОМЕР_1 , будучи позбавленим права такого керування, та мав протермінований поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, чим порушив пункти 2.1 «а». 2.1 «г» Правил дорожнього руху та в чому поліцейський вбачає ознаки адміністративних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 126 та ч. 1 ст. 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КпАП України). Разом з тим, з наявних у матеріалах справи № 157/379/22 відеозаписів, не вбачається, що позивач керує вищевказаним автомобілем. Тобто, у відповідача немає жодного доказу факту керування ОСОБА_1 вказаним у постанові автомобілем. Крім того, поліцейським в оскаржуваній постанові в графі 9 взагалі не зазначено про направлення її копії ОСОБА_1 при тому, що останній відмовився від її підписання, оскільки з такою постановою не був згідний. Дана обставина свідчить про відсутність у відповідача будь-яких підтверджуючих відомостей стосовно належного вручення оскаржуваної постанови позивачу як того вимагають приписи ст. 285 КУпАП. ОСОБА_1 категорично заперечує факт отримання копії постанови, як і висунуті поліцейським звинувачення у скоєнні адміністративних правопорушень. Оскільки ж він її не підписував та не отримував у встановленому законом порядку, а ознайомився з нею лише його представник 28.04.2022 року, це обумовлює необхідність заявлення клопотання про поновлення строку ОСОБА_1 на оскарження постанови серії БАВ № 401565 від 18.01.2022. Оскаржувана постанова не містить жодного посилання на докази вчинення позивачем інкримінованих йому адміністративних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 126, ч. 1 ст. 126 КУпАП. Оскільки ж обставини, викладені в оскаржуваній постанові, позивачем не визнавались та не визнаються (в частині висунутого звинувачення), і досі й безумовно заперечуються, оскільки останній цього правопорушення не вчиняв, тому у працівника поліції взагалі відсутні будь-які докази протилежного з огляду на зазначення у графі «7. До постанови додаються» постанови лише «на вимогу відеоматеріали», жодних відомостей про серію відеокамери, дату її виробництва, назву камери на яку здійснювався відеозапис у постанові не зазначено, а також не долучено до постанови свідоцтво щодо технічного приладу. Поліцейським порушено вимог ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію» та вимоги Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18.12.2018 № 1026, оскільки останнім не було здійснено безперервну відеофіксацію обставин складення адміністративних матеріалів. Отже, поліцейський неналежним чином виконав свій обов`язок щодо збирання доказів, закріплений у ч. 2 ст. 251 КпАП України, а це, в свою чергу, свідчить про недоведеність обставин, викладених в постанові і, відповідно, недоведеність складу й події правопорушення. Підсумовуючи вказане, вважаємо, що оскаржувана постанова є незаконною, протиправною, такою, що винесена із грубим і очевидним порушенням законодавства України та об`єктивною відсутністю будь-яких доказів подій правопорушень, внаслідок чого має бути скасована, а провадження у справі закрито. У постанові не зазначено жодного доказу наявності події адміністративних правопорушень, інкримінованих ОСОБА_1 (графа, в якій поліцейський зобов`язаний перелічити наявні докази, порожня), в результаті чого взагалі незрозуміло, яким чином працівник поліції дійшов висновку про винуватість ОСОБА_1 . Оскільки позивач копію оскаржуваної постанови фактично не отримував в день її винесення, а ознайомився із нею лише 28.04.2022, тому строк оскарження постанови пропущено з поважних причин і підлягає безумовному поновленню. У відповідачів відсутні будь-які докази скоєння позивачем вказаного в оскаржуваній постанові правопорушення, оскільки у ній не вказано про їх наявність взагалі – у графі «7. До постанови додаються» відсутні будь-які посилання на докази. На виконання вимог Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18.12.2018 № 1026 відповідач з метою підтвердження всіх зазначених в оскаржуваній постанові обставин, в якості доказу по справі мав би надати саме безперервний (суцільний) відеозапис з портативного відеореєстратора з моменту вчинення правопорушення до моменту завершення розгляду справи (винесення постанови). Безперервний відеозапис з портативних реєстраторів відповідача за 18.01.2022 року з 20 год. 05 хв. орієнтовно по 22 год. 39 хв. мав би бути беззаперечним, належним й допустимим доказом у даній справі за умови достовірного встановлення приладу, яким такий відеозапис здійснювався, що узгоджується із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 15.11.2018 у справі № 524/5536/17 (провадження № К/9901/1403/17), від 17.07.2019 у справі № 295/3099/17 та від 13.02.2020 року у справі №- 524/9716/16-а, відповідно до яких колегії суддів Касаційного адміністративного суду вказують, що суди попередніх інстанцій правильно зазначили про відсутність належних доказів вчинення позивачем правопорушення, оскільки відеозапис, поданий відповідачем на підтвердження факту порушення позивачем правил дорожнього рух, не може вважатися належним доказом у зв`язку з тим, що оскаржувана постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не містить посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено даний відеозапис. З цього приводу колегія суддів зазначає, що зміст постанови по справі про адміністративне правопорушення має відповідати вимогам, передбаченим статтею 283 КпАП України. У ній зокрема необхідно зазначити технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис. У разі відсутності в оскаржуваній постанові по справі про адміністративне правопорушення від 9 березня 2017 року серії АР № 696971 посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис, наданий відповідачем відеофайл від 9 березня 2017року №DSJK388818_ ВВ0018 не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення позивачем адміністративних правопорушень». Тобто, не зазначення в оскаржуваній постанові відомостей про технічний прилад, яким здійснювалась фіксація, мало мати наслідком відхилення долученого відповідачем диску із відеозаписом, оскільки останній є неналежним та недопустимим доказом по справі. Аналогічні правові висновки наведено у постановах Верховного Суду від 15.11.2018 у справі №524/5536/17 (провадження № К/9901/1403/17), від 17.07.2019 у справі N295/3099/17та від 13.02.2020 у справі №524/9716/16-а, від яких Верховний Суд не відступав. Однак, як бачимо з оскаржуваної постанови, в ній ані про відеозапис, ані про технічний прилад, нічого не вказано взагалі, як про будь-які інші докази правопорушення. Таким чином, сторона позивача вважає, що оскаржувана постанова ґрунтується виключно на твердженнях працівника поліції (відповідача), викладених у самій постанові, які відповідно до п. 7 Розділу X Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом MВC України від 07 листопада 2015 року № 1395 не можуть вважатись допустимими й достовірними доказами, оскільки в неупередженості поліцейських є сумніви, з чим погодився і Верховний Суд у постанові від 26.06.2019 у справі № 536/1703/17, вказавши: «колегія суддів звертає увагу на те, що суди обгрунтовано не взяли до уваги покази працівника поліції ОСОБА 2, надані під час розгляду справи в суді першої інстанції в якості свідка, зважаючи на те, що він є заінтересованою особою при розгляді цієї справи, а тому вказане ставить під сумнів дотримання вимог щодо об`єктивності з`ясування обставин.» Відповідач не зібрав жодного доказу у даній справі взагалі, тому очевидним є факт неповного та необ`єктивного їх дослідження, оскаржувану постанову винесено без обґрунтованої оцінки поліцейським всіх доказів. Постанова не відповідає вимогам ст. 283 КпАП України, у ній відсутня інформація про технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис, внаслідок чого неможливо достовірно стверджувати про його наявність та отримання у встановленому законодавством порядку; немає жодних відомостей у позивача і про можливі способи оплати штрафу. Відповідач не роз`яснив ОСОБА_1 як особі, яка притягується до адміністративної відповідальності, права, встановлені ст. 268 КпАП України та ст. ст. 55, 56, 59, 63 Конституції України. Більш того, відповідач грубо порушив ці права позивача, не забезпечивши позивача можливістю залучити адвоката. Оскаржувана постанова не містить повної без скорочень інформації про відповідача та інформації про врахування обставин, що обтяжують чи пом`якшують відповідальність (які взагалі не встановлювались). У постанові Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 337/3389/16-а викладено правовий висновок щодо наслідків недотримання суб`єктами владних повноважень приписів ст. 283 КпАП України, на які в даній справі також посилається і сторона позивача, зокрема, в частині не зазначення в оскаржуваній постанові доказів та засобів, за допомогою яких їх отримано (в частині відеозаписів). Так, Верховний Суд дійшов висновку, що постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб`єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов`язки для особи, щодо якої він винесений. Таке рішення суб`єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб`єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб`єкта владних повноважень. В контексті наведеного належить відмітити, що дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об`єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб`єктом владних повноважень при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об`єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні. За таких обставин колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що постанова у справі про адміністративне правопорушення, яка складена з порушенням норм статті 283 КУпАП, не може вважатися такою, що відповідає чинному законодавству у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху та підлягає скасуванню. Доречним є й посилання на висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 26.06.2019 у справі № 536/1703/17, від 15.04.2020 у справі № 489/4827/16-a та від 29.042020 року у справі № 161/5372/17, згідно із якими свідчення інспектора (відповідача у справі) не можуть вважатись належними, достовірними й безсумнівними доказами. Окремо варто звернути увагу на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 18.02.2020 у справі № 524/9827/16-а, відповідно до яких колегія суддів погодилась з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, що інспектор, не вживши жодних дій щодо надання водію можливості реалізувати своє право на отримання правової допомоги, порушив права особи, яка притягалася до адміністративної відповідальності, визначені ст. 268 КУпАП, тому і порушено порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення, що є підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення (п. 26-27). Такий висновок насамперед вказує, що будь-яке порушення прав особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, визначених у ст. 268 КпАП України (в тому числі і право на ознайомлення з доказами, право на захист), свідчить про грубе та свавільне порушення порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення, внаслідок чого відповідна постанова, винесена з допущенням такого порушення, підлягає безумовному скасуванню. Окрім цього, необхідно також звернути увагу і на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 18.02.2020 у справі № 52А/9827/16-а, де колегія суддів Касаційного адміністративного суду вказала, що «... судами першої та апеляційної інстанції було встановлено, що під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, 0C0BA_1 виявив бажання скористатись правовою допомогою, про що надав відповідачу відповідне письмове клопотання. Однак, інспектором не вжито жодних дій щодо надання водію можливості реалізувати своє право на отримання правової допомоги. Колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, що такими діями інспектор порушив права особи, яка притягалася до адміністративної відповідальності, тому і порушено порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення, що є підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення. Вказані вище висновки Верховного Суду в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України та ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є обов`язковим для врахування під час вирішення аналогічних спорів при тому, що ОСОБА_1 стверджує про заявлене ним клопотання про залучення захисника 18.01.2022 працівниками поліції було повністю проігнороване. Відтак, враховуючи не зазначення в оскаржуваній постанові відповідачем про наявність доказів та інформації про технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис, недотримання конституційних прав ОСОБА_1 при складенні відносно нього адміністративних матеріалів, зважаючи на неправдивість відомостей, що містяться в оскаржуваній постанові, а також на недостовірність в якості доказів показань працівників поліції, що є зацікавленими особами в результаті розгляду даної справи, безумовною є недоведеність події та складу адміністративних правопорушень, за які позивача було притягнуто до відповідальності та накладено на останнього істотне адміністративне стягнення.

Ухвалою судді позовну заяву прийнято до розгляду, у справі відкрито провадження.

Ухвалою суду до участі у справі залучено як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, - поліцейського СРПП Камінь-Каширського РВП ГУНП у Волинській області Миколаюк Б.М.

Представник позивача Колєснік Б.В. у судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю з викладених у позовній заяві підстав і просив їх задовольни.

Представник відповідача та третя особа у судове засідання не з`явилися, про час, дату та місце розгляду справи були повідомлені у встановленому законом порядку, причину неявки суду не повідомили.

Заслухавши пояснення представника позивача, з`ясувавши обставини справи та дослідивши докази, суд дійшов висновку, що позов належить задовольнити повністю, зважаючи на таке.

Судом встановлено, що 18 січня 2022 року поліцейським СРПП Камінь-Каширського РВП ГУНП у Волинській області капралом поліції Миколаюком Б.М. було винесено постанову серії БАВ № 401565 про притягнення позивача ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 126, ч. 1 ст. 126 КпАП України у виді штрафу у розмірі 20400 грн..

У цій постанові зазначається, що водій ОСОБА_1 18 січня 2022 року о 20 год. 05 хв. на автодорозі м. Камінь-Каширський - с. Воєгоща керував автомобілем «Renault Trafic» д.н.з. НОМЕР_1 , при цьому був позбавлений права керування транспортним засобом та мав протермінований поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, чим порушив пункти 2.1. «а», 2.1. «ґ» Правил дорожнього руху, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 126, ч. 1 ст. 126 КпАП України.

Частиною 1 ст. 126 КпАП України встановлено адміністративну відповідальність у виді штрафу в розмірі двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), або не пред`явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством.

Частиною 4 ст. 126 КпАП України передбачено адміністративну відповідальність у виді штрафу в розмірі однієї тисячі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами.

Згідно з п. 2.1. «а» Правил дорожнього руху водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Відповідно до п. 2.1. «ґ» цих же Правил водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі чинний страховий поліс (страховий сертифікат «Зелена картка») про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на електронному або паперовому носії), відомості про який підтверджуються інформацією, що міститься в єдиній централізованій базі даних, оператором якої є Моторне (транспортне) страхове бюро України. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення).

Частиною 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог ст. 7 КпАП України ніхто не може бути підданим заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Згідно із ст. 9 КпАП України адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 222 КпАП України органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, які полягають, у порушенні правил дорожнього руху, відповідальність за які передбачена, зокрема, частинами 1, 4 ст. 126 КпАП України. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Як передбачено ст. 280 КпАП України орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно із ст. 251 КпАП України доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчинення та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосується забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

За змістом статті 252 КпАП України, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно із ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані, зокрема, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Згідно з п. 1.9 Правил дорожнього руху, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Частинами 1, 2 ст. 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно із ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 74 КАС України).

У наданому представником відповідача на підтвердження правомірності притягнення позивача до відповідальності відеозаписі відсутні беззаперечні відомості про те, що саме ОСОБА_1 керував автомобілем.

Окрім того, в порушення вимог ч. 2 ст. 283 КпАП України в постанові, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності, відсутні відомості про технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис, а тому вищезазначений відеозапис належить визнати недопустимим доказом, як про це просив у судовому засіданні представник позивача.

Таким чином, відповідач як суб`єкт владних повноважень не надав суду належних, достатніх та допустимих доказів на підтвердження зазначених в оскаржуваній постанові обставин та правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 8 липня 2020 року у справі №463/1352/16-а зазначив про те, що у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, яка притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Отже, згідно з принципом презумпції невинуватості, діючим в адміністративному праві, всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.

Окрім того, згідно з ч. 2 ст. 283 КпАП України постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

Однак, всупереч наведеним вимогам закону оскаржувана постанова про притягнення позивача до відповідальності реквізитів для оплати штрафу не містить.

Частиною 2 ст. 286 КпАП України встановлено, що позовну заяву щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).

Матеріали справи свідчать, що незважаючи на відсутність відомостей про отримання ОСОБА_1 копії оскаржуваної постанови, така постанова останньому не надсилалася.

Як вбачається із змісту позовної заяви, копії клопотання адвоката Колєсніка Б.В. (а.с.24) та пояснень його у судовому засіданні, копія оскаржуваної постанови була отримана лише ним 28 квітня 2022 року.

Оскільки відповідачем не надано доказів на підтвердження отримання позивачем копії оскаржуваної постанови, та представник позивача таку копію, як свідчать матеріали справи отримав лише 28 квітня 2022 року, тому суд дійшов висновку, що строк звернення до суду для оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення позивачем не пропущено.

Згідно з ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що оскаржувану постанову належить скасувати і провадження у справі про адміністративне правопорушення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 126, ч. 1 ст. 126 КпАП України та застосування до нього адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 20400 грн. закрити.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки вимоги позивача задоволені повністю, тому належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ГУНП у Волинській області на користь позивача понесені останнім судові витрати по оплаті судового збору у розмірі 496 грн. 20 коп.

Керуючись ст. ст. 2, 6, 77, 139, 242-246 КАС України, суд -

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Волинській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, - поліцейський СРПП Камінь-Каширського РВП ГУНП у Волинській області Миколаюк Богдан Миколайович, про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, - задовольнити повністю.

Скасувати постанову серії БАВ № 401565 від 18 січня 2022 року про застосування до ОСОБА_1 адміністративного стягнення за ч. 4 ст. 126, ч. 1 ст. 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення у виді штрафу у розмірі 20400 гривень, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції у Волинській області (місцезнаходження: вул. Винниченка, 11, м. Луцьк, Волинська область, ЄДРПОУ - 40108604) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 ) судові витрати у розмірі 496 (чотириста дев`яносто шість) гривень 20 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Дата складення повного тексту рішення – 11 жовтня 2022 року.