Рішення № 106711656, 11.10.2022, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/12515/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 жовтня 2022 року

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ланкевича А.З., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні,-

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача на користь позивача середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата індексації грошового забезпечення) у розмірі 84425,82 грн.

Ухвалою судді від 13.09.2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; з урахуванням клопотання позивача справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Посилається на те, що наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 13.05.2019 року №103 прапорщика ОСОБА_1 , старшого механіка групи обслуговування радіоелектронного обладнання авіаційно-технічного загону вертолітної ескадрильї, звільненого наказом командира 16 окремої бригади армійської авіації (по особовому складу) від 12.05.2019 року №22-РС з військової служби у запас за підп.«б» п.2 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з 13.05.2019 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. При виключенні зі списків особового складу частини відповідач не виплатив позивачу у повному обсязі індексацію грошового забезпечення, оскільки обирав невірний базовий місяць для її нарахування. Лише 26.08.2022 року, на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14.12.2021 року у справі №380/4298/21, було здійснено зарахування на банківський рахунок позивача в сумі 79369,73 грн з призначенням платежу: «індексація грошового забезпечення за рішенням суду, справа №380/4298/21». Отже, станом на дату виключення із списків особового складу частини – 13.05.2019 року – відповідач не провів з позивачем повного розрахунку, а така виплата належних при звільненні сум завершена 26.08.2022 року, тобто поза межами строку, встановленого ст.116 Кодексу Законів про працю України та п.242 розділу XII «Звільнення з військової служби» Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008 року. Тому період з 14.05.2019 року по 25.08.2022 року включно є періодом затримки розрахунку з позивачем при звільненні. Разом з тим, зважаючи на внесені у ст.117 КЗпП України зміни (в редакції Закону №2352-IX від 01.07.2022 року), вважає, що Військова частина НОМЕР_1 повинна виплатити позивачу його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців, що становить 84425,82 грн (14070,97 х 6 = 84425,82 грн.; де 14070,97 грн. – це середній заробіток позивача за два повні місяці перед його звільненням (28141,94 : 2 = 14070,97 грн.), а 6 – це кількість місяців, за які відповідач повинен виплатити середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні). Наведене і зумовило позивача звернутись до суду за судовим захистом. Просить позов задовольнити повністю.

У встановлений судом строк від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому посилається на те, що на військовослужбовців, які проходять військову службу у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, норми ст.ст.116 і 117 КЗпП України не поширюються. Механізм гарантування своєчасного розрахунку при звільненні з військової служби передбачений спеціальним законодавством, а саме: Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу», Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджене Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008), Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженою наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 року №170. З посилання на практику Європейського суду з прав людини вказав, що компенсація за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як вона була присуджена за судовим рішенням, не може здійснюватись за правилами ст.117 КЗпП України. Водночас зазначив, що ст.117 КЗпП України застосовується як підстава відповідальності саме власника, відповідно, складом правопорушення є порушення власником строків розрахунку при звільненні, в той час як у даній справі відповідачем є Військова частина НОМЕР_1 , а не власник у розумінні вимог ст.117 КЗпП України. Крім того, додав, що індексація не є складовою грошового забезпечення, що свідчить про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин положень ст.ст.116, 117 КЗпП України. Також, звернув увагу на необхідності застосування принципу співмірності з урахуванням таких обставин, як розмір недоплаченої суми; істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника; обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості; дії відповідача щодо її виплати тощо. З урахуванням викладеного вважає, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та безпідставними, відтак у задоволенні позову слід відмовити повністю.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Згідно витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 13.05.2019 року №103 прапорщика ОСОБА_1 , старшого механіка групи обслуговування радіоелектронного обладнання авіаційно-технічного загону вертолітної ескадрильї, звільненого наказом командира 16 окремої бригади армійської авіації (по особовому складу) від 12.05.2019 року №22-РС з військової служби у запас за підп.«б» п.2 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з 13.05.2019 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Як вбачається з матеріалів справи, на час звільнення позивача з військової служби Військовою частиною НОМЕР_1 не проведено повного розрахунку по грошовому забезпеченню, а саме – не виплачено в повному обсязі індексацію грошового забезпечення, оскільки обрано невірний базовий місяць для її нарахування.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21.07.2021 року у справі №380/4298/21, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.11.2021 року, позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії задоволено повністю. Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування індексації грошового забезпечення на користь ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 року по 13.05.2019 року. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року із застосуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), а в період з 01.03.2018 року по 13.05.2019 року - із застосуванням березня 2018 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), відповідно до вимог Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 року, з урахуванням раніше виплачених коштів.

26.08.2022 року на банківський рахунок позивача поступили кошти в сумі 79369,73 грн з призначенням платежу «індексація грошового забезпечення за рішенням суду, справа №380/4298/21», підтвердженням чого є виписка по картковому рахунку позивача.

Вказані обставини не заперечуються сторонами по справі.

Позивач вважає, що оскільки у день звільнення з військової служби відповідачем не виплачено йому всіх належних сум, то відповідно до ст.117 Кодексу законів про працю України він має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку – з 14.05.2019 року по 25.08.2022 року включно, але не більш як за шість місяців, у зв`язку із чим звернувся до суду з даним позовом.

Разом з тим, суд враховує, що днем фактичного розрахунку з позивачем є 26.08.2022 року і саме з цього дня необхідно обчислювати місячний строк звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Зазначені обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.

Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.

Спірні правовідносини між сторонами склались з приводу відповідальності роботодавця за невчасний розрахунок при звільненні з військової служби в частині виплати індексації грошового забезпечення на виконання рішення суду.

У рішенні Львівського окружного адміністративного суду від 21.07.2021 року (справа №380/4298/21), яке набрало законної сили 17.11.2021 року, суд встановив протиправність дій відповідача щодо нездійснення повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні (невірне нарахування та виплата індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 13.05.2019 року). Також вказаним судовим рішенням зобов`язано відповідача здійснити нарахування та виплату індексації за вказаний період.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Водночас питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців із військової служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства.

У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі – КЗпП України).

Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, Верховний Суд, зокрема у постановах від 20.01.2021 року у справі №200/4185/20-а, від 31.03.2021 року у справі №340/970/20, від 24.06.2021 року у справі №480/2577/20, дійшов висновку про можливість застосування норм ст.ст.116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.

Згідно зі ст.116 цього Кодексу, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

За приписами ст.117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Закріплені у цих статтях норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.

Період затримки розрахунку при звільненні – це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Також у постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч.1 ст.117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

Обставина невиконання військовою частиною НОМЕР_1 відносно ОСОБА_1 вимог ст.116 КЗпП України підтверджена рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21.07.2021 року у справі №380/4298/21, яке набрало законної сили.

Відтак, враховуючи, що не проведення з вини роботодавця розрахунку з працівником у відповідні строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, суд приходить висновку, що позивач має право на отримання такого відшкодування за затримку виплати спірної індексації.

Водночас, на спростування доводів відповідача, суд вказує, що індексація є складовою заробітної плати (додатковою заробітною платою). Про це неодноразово наголошував і Верховний Суд у своїх постановах, зокрема у постанові від 12.05.2022 року у справі №280/9017/20.

Щодо посилань відповідача на практику Європейського суду з прав людини (справа «Меньшакова проти України»), суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року (справа №821/1083/17) та від 13.05.2020 року (справа №810/451/17) дійшла висновку, що немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів ст.117 КЗпП України всупереч практиці Верховного Суду України. Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України» не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15.09.2015 року у справі №21-1765а15, відповідно до якого положення ст.ст.116 та 117 КЗпП України поширюються на правовідносини, які виникли у зв`язку з прийняттям та виконанням судового рішення про виплату заборгованості із заробітної плати та відшкодування/компенсації.

Таким чином, доводи відповідача щодо того, що положення ст.117 КЗпП України не поширюються на правовідносини, які виникають у зв`язку з прийняттям та виконанням судового рішення про виплату заборгованості, суд не приймає до уваги.

Згідно зі ст.27 Закону України «Про оплату праці», порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок №100).

Згідно з абз.1 п.2 розділу ІІ Порядку №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Абзацом 3 п.2 розділу ІІ Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до п.8 розділу IV Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначений Наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 року «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам».

Згідно з п.7 розділу І цього Порядку, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Оскільки позивача звільнено з військової служби 13.05.2019 року, а виплата спірної суми здійснена лише 26.08.2022 року, строк затримки розрахунку складає - 1200 календарних днів (з 14.05.2019 року по 25.08.2022 року включно).

Згідно довідки про доходи ОСОБА_1 , виданої Військовою частиною НОМЕР_1 , розмір грошового забезпечення позивача у березні 2019 року склав 13936,50 грн, у квітні 2019 року – 13936,50 грн.

Так, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 456,93 грн (27873,00 грн (розмір грошового забезпечення за березень-квітень 2019 року) / 61 (кількість календарних днів у березні-квітні 2019 року).

Разом з тим, зважаючи на внесені у ст.117 КЗпП України зміни (в редакції Закону №2352-IX від 01.07.2022 року), Військова частина НОМЕР_1 повинна виплатити ОСОБА_1 його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців, тобто з 14.05.2019 року (наступний день після звільнення з військової служби) по 14.11.2020 року.

А тому, сума середнього заробітку, що підлягає до відшкодування, вирахувана шляхом множення середньоденного заробітку (456,93 грн) на число календарних днів за період з 14.05.2019 року по 14.11.2019 року (184), становить 84075,12 грн.

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що за таких обставин у цій справі наявні підстави для задоволення позовних вимог частково, а саме – стягнення з відповідача за ст.117 Кодексу законів про працю України відшкодування у сумі 84075,12 грн (за час затримки розрахунку при звільненні позивача). У задоволенні решти позовних вимог про стягнення 350,70 грн слід відмовити.

Крім того, суд враховує, що об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (п.163.1 ст.163 Податкового кодексу України.

В підп.164.1.1 п.164.1 ст.164 Податкового кодексу України передбачено, що загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.

Як видно зі змісту підп.168.1.1 п.168.1 ст.168 Податкового кодексу України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок.

Відповідно до абз.5 п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Враховуючи те, що обов`язок щодо нарахування, утримання та сплати податку із суми доходу та відповідальність за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) податку покладається на юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), суд вважає, що визначення суми податку на доходи фізичних осіб та інших передбачених законом податків, зборів покладається саме на відповідача.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню частково.

Щодо судового збору, то відповідно до вимог ч.3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України такі відшкодовуються позивачу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 134, 139, 241-246, 250, 262, 291, 382, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

позов задовольнити частково.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ) середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату в повному обсязі індексації грошового забезпечення) у розмірі 84075 (вісімдесят чотири тисячі сімдесят п`ять) гривень 12 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог про стягнення 350 (триста п`ятдесят) гривень 50 копійок – відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ) судовий збір у сумі 496 (чотириста дев`яносто шість) гривень 20 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення через Львівський оружний адміністративний суд, а у разі реєстрації офіційної електронної адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Ланкевич А.З.