Рішення № 106697962, 05.10.2022, Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/5017/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 жовтня 2022 року м.Львів

Галицький районний суд м. Львова

в складі :

головуючого - судді Радченко В.Є.

при секретарі - Бобик Д.

з участю:

позивача ОСОБА_1 (відеоконф.)

представників позивача ОСОБА_2 , ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження в місті Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Управління (служба) у справах дітей Чернігівської міської ради (ЄДРПОУ: 43649710, адреса: 14017, м. Чернігів, вул. І.Мазепи, буд. 19) про визначення місця проживання дитини,-

ВСТАНОВИВ:

14 червня2021 року ОСОБА_1 звернувся до Галицького районного суду м.Львова із позовною заявою до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Управління (служба) у справах дітей Чернігівської міської ради, в якій просить визначити місце проживання їх малолітнього сина, ОСОБА_5 , з ним.

В обґрунтування поданої заяви покликається на те, що від шлюбу з ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 в них народився син - ОСОБА_7 . В травні 2016 року відповідачка разом з їх спільним сином та старшим сином від першого шлюбу переїхала до м. Львова. З вересня 2017 року відповідачка телефонувала позивачу та його батькам з проханням забрати сина, оскільки не має бажання і часу на виховання та догляд за дитиною. В жовтні 2017 року позивач приїхав до м. Львова та відповідачка передала йому сина. Коли позивач повернуся з сином додому в м. Чернігів, то з`ясувалось, що син перебуває в стані повної занедбаності внаслідок безвідповідального ставлення відповідачки до виконання своїх батьківських обов`язків. З цього часу позивачем докладено багато зусиль та створено належні умови для відновлення здоровя та всебічного розвитку сина. Аліменти на утримання сина відповідачкою сплачуються нерегулярно. Позивач вважає, що для дотримання якнайкращих інтересів дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, яке ним створено у м. Чернігові, тому переїзд сина до іншого міста негативно вплине на його психоемоційний стан. При розгляді справи про визначення місця проживання дитини суд насамперед має виходити із інтересів самої дитини (враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо) та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обовязком батьків діяти в її інтересах.

Відповідачка подала відзив на позовну заяву в якій зазначила, що спочатку сторони та двоє дітей (спільний син - ОСОБА_5 , та син Відповідачки від першого шлюбу - ОСОБА_8 ) проживали в м. Чернігові в квартирі, що належала їй та її матері. У 2016 року вчотирьох зібрались переїзджати на постійне місце проживання у м. Львів: сторони спору домовились, що спочатку відповідачка переїде з дітьми, а потім за місяць-два переїде до них і позивач. У травні 2016 року відповідачка з дітьми переїхала у м. Львів, а позивач продовжував проживати в м. Чернігові, обіцяв переїхати за деякий час, однак потім сказав, що залишається жити в м.Чернігові. Відповідач з дітьми облаштувались у АДРЕСА_3 , власником якої є мати відповідачки - ОСОБА_9 . Відповідачка зазначає, що в жовтні 2017 року позивач приїхав в м. Львів, попросив побачитись та прогулятись з сином, однак з прогулянки вони не повернулись, а телефоном позивач повідомив їй, що він забрав сина, що дитина буде жити з ним, а не з нею. Відповідачка подала до Новозаводського районного суду м. Чернігова позов до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини, а ОСОБА_1 подав до неї два позови: про розірвання шлюбу та про стягнення аліментів. 15 травня 2019 року Постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду у цивільній справі № 751/3195/18, касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 31 жовтня 2018 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 14 лютого 2019 року залишено без змін, чим задоволено частково первісний позов та визначено місце проживання ОСОБА_7 , з матір`ю ОСОБА_6 . У зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 цього судового рішення вона подала до суду позов про відібрання дитини, судовий спір триває.

У Відповіді на відзив на позовну заяву позивач зазначив, що забрав сина 04 жовтня 2017 року на прохання відповідачки, з того часу забезпечує сина належним доглядом, вихованням, навчанням та доклав багато зусиль для покращення стану його здоров`я та розвитку його здібностей, що підтверджується вже долученими доказами. Добросовісність та належність своїх дій при догляді та вихованні сина підтверджує висновками фахівців з дитячої психології, зокрема, Висновком психолога закладу охорони здоров`я «Центр комплексної реабілітації дітей з інвалідністю «Відродження» від 10 жовтня 2019 року , «Висновком експерта № 65 від 17 листопада 2021 року за результатами проведення судово-психологічної експертизи у цивільній справі № 461/5017/21 Державної установи «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків Міністерства охорони здоров`я України» та «Висновком за результатами психодіагностичного обстеження ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) на звернення його батька ОСОБА_1 від 24 вересня 2021 року». Згідно Висновку експерта № 65 від 17 листопада 2021 року за результатами проведення судово-психологічної експертизи у цивільній справі № 461/5017/21 Державної установи «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків Міністерства охорони здоров`я України», ОСОБА_5 у теперішній час знаходиться в комфортних та безпечних умовах, які забезпечують його потреби в навчанні, розвитку та відпочинку, а згідно «Висновком за результатами психодіагностичного обстеження ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) на звернення його батька ОСОБА_1 від 24 вересня 2021 року», він має відчуття захищеності і безпеки, міцний надійний емоційний зв`язок з боку свого батька, розуміння ним своїх потреб та адекватну участь у своєму житті. У стосунках між батьком та сином доведено емоційний комфорт, психологічна рівновага, душевне єднання, розуміння, спокій та повага. Батько доброзичливо і постійно орієнтований на дитину. ОСОБА_10 спокійний з ним, радісний, його легко можна заспокоїти. Батько створює емоційну базу впевненої в собі особистості. ОСОБА_10 відчуває, що він може покластися на нього та отримати потребу в близькості, емоційну підтримку і захист, та не хоче втрачати зв`язок із ним. В таких умовах ОСОБА_10 має усі можливості для самореалізації та самоствердження. Середовище в яких перебуває дитина - безпечне, спокійне, стабільне та є сприйнятливим для психоемоційного здоров`я. З батьком прослідковується психологічна близькість і позитивна емоційна насиченість у стосунках. Батько створив всі необхідні умови для того, щоб дитина розвивала, навчалась, та відчувала себе у безпеці. Проживання дитини з батьком є сприятливим для особистісного розвитку дитини. Відібрання дитини від батька є неможливим, це причинить нанесення ушкодження психічному здоров`ю та відбудеться пряма загроза формуванню значної психологічної травми, такий негативний досвід дитина перенесе в доросле життя. У ОСОБА_10 простежується позитивне налаштування на майбутнє, комфортний психологічний стан в місці, де він проживає, позитивне ставлення до себе і родини. Невиконання рекомендацій психолога призведе до повторного психічного травмування, погіршення емоційного розвитку ОСОБА_10 , погіршення почуття його власної гідності та психологічній цілісності, сформують депресивні стани, розлади соціальної адаптації, труднощі у стосунках з оточуючими, порушення самооцінки, невмотивованої агресії, деформації прив`язаності, розвитку надмірної тривожності, суїцидальної поведінки, психосоматичних захворювань, психічні захворювання, порушення статево-рольової ідентифікації та засвоєння гендерних ролей.

Позивач та його представники у судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити, з підстав, зазначених у позові, відповіді на відзив та додатковому відповіді на відзив.

Відповідач та представник відповідача у судове засідання не з`явились, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання. У відзиві на позовну заяву та додатковому відзиві на позовну заяву заперечили проти позовних вимог, просили у задоволенні позову відмовити. Про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Просили розглянути справу без їх участі.

Представник третьої особи, органу опіки та піклування Новозаводської районної у м. Чернігові ради, в судове засідання не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про дату,час та місце проведення судовго засідання, 03.10.2022 року подав клопотання в якому просив розглянути справу без його участі.

Заслухавши думку учасників справи, дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини, а саме:

11 вересня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 зареєстровано шлюб, ІНФОРМАЦІЯ_1 у шлюбі народився син - ОСОБА_5 .

19 червня 2018 заочним рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова у цивільній справі №751/2031/18 було задоволено позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу.

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вимогою про стягнення з ОСОБА_6 аліментів на утримання неповнолітнього сина.

12 липня 2018 року Новозаводським районним судом м. Чернігова у цивільній справі № 751/2390/18 ухвалено рішення, яким частково задоволенно позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_6 : стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього сина - ОСОБА_5 , в розмірі 1/6 заробітку (доходу) щомісячно, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку та не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 12 квітня 2018 року і до досягнення дитиною повноліття. Рішення було оскаржено відповідачкою в апеляційному порядку.

11 жовтня 2018 року, за наслідками розгляду апеляційної скарги відповідачки на Рішення Новозаводського районного судом м. Чернігова у цивільній справі № 751/2390/18 про стягнення аліментів, Чернігівським апеляційним судом , апеляційну скаргу ОСОБА_6 залишено без задоволення, а рішення залишено без змін по причині фактичного проживання без реєстрації неповнолітньої дитини разом з батьком, що підтверджено належними доказами та не заперечується відповідачкою. Суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з матері дитини, яка не проживає разом з дитиною, аліментів на утримання дитини. Доводи відповідача про реєстрацію місця проживання дитини за її місцем проживання в даному випадку не впливають на правильність вищевказаного висновку суду, оскільки чинним законодавством право на отримання одним з батьків аліментів на дитину пов`язується з фактичним місцем проживання дитини, а не її зареєстрованим місцем проживання.

У травні 2018 року ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: служба у справах дітей Новозаводської районної у м. Чернігові ради, Новозаводська районна у м. Чернігові рада як орган опіки та піклування, про визначення місця проживання дитини (цивільна справа № 751/3195/18). ОСОБА_1 було подано зустрічний позов з вимогою визначити місце проживання сина з ним.

31 жовтня 2018 року Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова у цивільній справі № 751/3195/18 було частково задоволено первісні позовні вимоги, визначено місце проживання ОСОБА_7 з матір`ю ОСОБА_6 , у задоволенні зустрічних вимог відмовлено, рішення оскаржувалося в апеляційному та касаційному порядку, 15 травня 2019 року Постановою Верховного суду у цивільній справі № 751/3195/18 залишено без змін.

Отже, між батьками неповнолітньої дитини вбачається тривалий спір щодо визначення місця проживання дитини.

У судовому засіданні в якості свідків було допитано ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 .

В судовому засіданні в режимі відеоконференціїї допитувався свідок ОСОБА_11 - мати позивача, яка показала, що в жовтні 2017 року їй зателефонувала ОСОБА_4 та сказала, щоб вони приїхали та забрали її онука, ОСОБА_5 , так як їй важко його виховувати. Коли син привіз онука, він не розмовляв, не знав елементарні слова, не ходив сам в туалет. Батько дитини звернувся до лікарів, психологів, центри розвитку, щоб розвинути розумові та психологічні здібності дитини. Хлопчик дуже прив`язаний до батька, баби та діда, старшого брата, друзів, однокласників. Про матір навіть не згадує. Вказує на те, що онук проживає у хороших побутових умовах, забезпечений всім необхідним для розвитку та зростання. Зазначає, що час війни мати лише один раз зв`язалась з її сином, написавши йому СМС у Вайбері, щоб він привіз онука до Львова. Але у Чернігові вже велись активні бойові дії і ОСОБА_14 з батьком перевезли їх з онуком у безпечне місце за межами Чернігова, дачу її брата, де було облаштовано в підвалі бомбосховище, і там вони жили під час активних бойових дій та тривалий час після звільнення Чернігівської області від окупантів. 05 березня 2022 року їй телефонувала колишня сваха (мати відповідачки) з пропозицією забрати онука при її евакуації з Чернізова . Вона погодилася, але більше двінків від свахи не було і онук залишився з ними в Чернігові.

В судовому засіданні в режимі відеоконференціїї допитувався свідок ОСОБА_12 - батько позивача, який показав, що з жовтня 2017 року, з моменту як колишня невістка попросила забрати його онука, ОСОБА_5 , його вихованням повністю займається батько, ОСОБА_1 . Коли онука привезли, він був в занедбаному стані, не говорив, був скутий. ОСОБА_1 одразу взявся за пошуки спеціалістів, щоб витягнути дитину з цього стану, він водив сина до різних лікарів, психологів, центрів розвитку. Онук дуже прив`язаний до батька, страшого брата, до нього з дружиною та і до самого Чернігова , окільки в нього тут вже з`явилось багато друзів. Про матір не згадує. Вказує на те, що онук проживає у гарних умовах, для його забезпечення та розвитку є все необхідне.

В судовому засіданні в режимі відеоконференціїї допитувався свідок ОСОБА_13 - син позивача від першого шлюбу, який показав, що в нього хороші відносини з молодшим братом, вони бачаться кожен день. Про маму ОСОБА_18 не згадує. В Чернігові молодший брат має багато друзів зі школи, сусідів. Вважає, що брату буде краще в Чернігові, оскільки в нього там склалися добрі стосунки з друзями, однокласниками, а батько повністю забезпечує усі його потреби.

Заслухавши пояснення учасників справи, показання свідків, дослідивши подані сторонами документи, з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановивши фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини, прийшов до наступного висновку:

Згідно з ч.ч. 2, 8, 9 ст. 7 Сімейного кодексу України, сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ч. 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до ч. 1 ст. 18, ч. 1 ст. 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитинина рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Ч. 1 ст. 9 Конвенції про права дитини передбачає, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до ч.ч. 2, 4 ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Згідно зі ст. 141 СК України, мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини визначає, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

Параграф 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначає, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

У постанові Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2021 року у справі № 132/3061/19 зазначено, що при визначенні місця проживання дитини судами, необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини, встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Ст. 19 Сімейного кодексу України встановлює, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 161 Сімейного кодексу України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

«Висновок щодо визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 », затверджений рішенням виконавчого комітету Чернігівської міської ради № 227 від 07 липня 2022 року на виконання ухвали суду від 28 квітня 2022 року підтверджує доцільність залишити дитину проживати з батьком. Встановив при проведенні обстеження наявність у позивача самостійного доходу, створення ним для сина належних умов для виховання та розвитку за місцем їх спільного протягом останніх п`яти років проживання, безпосередню участь лише батька у догляді за станом здоров`я сина та виконання ним всіх рекомендацій лікарів. В той час як мати жодного разу не приходила на прийом до лікаря та не цікавилася станом здоров`я дитини, мати дитини спілкується з адміністрацією школи лише шляхом листування.

07 липня 2022 року рішенням виконавчого комітету Чернігівської міської ради № 227 «Про особисті немайнові права і обов`язки батьків та дітей», затверджено висновик щодо визначення місця проживання дитини, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з батьком, ОСОБА_1 .

Підстав, що унеможливлюють визначення місця проживання неповнолітнього ОСОБА_5 з батьком, судом не встановлено.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 вказано, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц викладено висновок про те, що «Декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону № 1906-IV, а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв`язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов`язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Разом з тим, положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей».

Щодо доводів відповідачки, про те, що дитина може бути розлучена з матір`ю лише за виключних обставин, суд вказує на те, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. При вирішенні цієї справи, серед іншого, суд керується усталеними тривалими зв`язками ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , з огляду на те, що батько та син проживають разом довгий час, батьком створено належні умови для дотримання прав та інтересів сина, його всебічного розвитку, а отже, проживання дитини з батьком буде відповідати найкращим його інтересам.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, відступила від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме ст. 161 Сімейного кодексу України та принципу 6 Декларації прав дитини про обов`язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини щодо того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог ст. 3 Конвенції про права дитини.

У постанові справі Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 539/1406/17, зроблений висновок про те, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

Відповідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно ст. ст. 103, 106 ЦПК України, для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо, призначається експертиза.

Добросовісність та належність дій позивача при догляді та вихованні сина, ОСОБА_5 , підтверджується висновками фахівців з дитячої психології. Зокрема, «Висновком експерта № 65 від 17 листопада 2021 року за результатами проведення судово-психологічної експертизи у цивільній справі № 461/5017/21 Державної установи «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків Міністерства охорони здоров`я України» та «Висновком за результатами психодіагностичного обстеження ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) на звернення його батька ОСОБА_1 від 24 вересня 2021 року».

Згідно Висновку експерта № 65 від 17 листопада 2021 року за результатами проведення судово-психологічної експертизи у цивільній справі № 461/5017/21 Державною установою «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків Міністерства охорони здоров`я України» ОСОБА_5 у теперішній час знаходиться в комфортних та безпечних умовах, які забезпечують його потреби в навчанні, розвитку та відпочинку, а згідно «Висновку за результатами психодіагностичного обстеження ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) на звернення його батька ОСОБА_1 від 24 вересня 2021 року», він має відчуття захищеності і безпеки, міцний надійний емоційний зв`язок з боку свого батька, розуміння ним своїх потреб та адекватну участь у своєму житті. У стосунках між батьком та сином доведено емоційний комфорт, психологічна рівновага, душевне єднання, розуміння, спокій та повага. Батько доброзичливо і постійно орієнтований на дитину. ОСОБА_10 спокійний з ним, радісний, його легко можна заспокоїти. Батько створює емоційну базу впевненої в собі особистості. ОСОБА_10 відчуває, що він може покластися на нього та отримати потребу в близькості, емоційну підтримку і захист, та не хоче втрачати зв`язок із ним. В таких умовах ОСОБА_10 має усі можливості для самореалізації та самоствердження. Середовище в яких перебуває дитина - безпечне, спокійне, стабільне та є сприйнятливим для психоемоційного здоров`я. З батьком прослідковується психологічна близькість і позитивна емоційна насиченість у стосунках. Батько створив всі необхідні умови для того, щоб дитина розвивала, навчалась, та відчувала себе у безпеці. Проживання дитини з батьком є сприятливим для особистісного розвитку дитини. Відібрання дитини від батька є неможливим, це причинить нанесення ушкодження психічному здоров`ю та відбудеться пряма загроза формуванню значної психологічної травми, такий негативний досвід дитина перенесе в доросле життя. У ОСОБА_10 простежується позитивне налаштування на майбутнє, комфортний психологічний стан в місці, де він проживає, позитивне ставлення до себе і родини. Не виконання рекомендацій психолога призведе до повторного психічного травмування, погіршення емоційного розвитку ОСОБА_10 , погіршення почуття його власної гідності та психологічній цілісності, сформують депресивні стани, розлади соціальної адаптації, труднощі у стосунках з оточуючими, порушення самооцінки, невмотивованої агресії, деформації прив`язаності, розвитку надмірної тривожності, суїцидальної поведінки, психосоматичних захворювань, психічні захворювання, порушення статево-рольової ідентифікації та засвоєння гендерних ролей.

Визначаючи місце проживання дитини, суд має виходити із найкращих інтресесів дитини, надаючи належну оцінку усім обставинам справи, а саме умовам для виховання та розвитку дитини, приділення уваги та підтримку дитини, можливість матеріального забезпечення, наявність сталого побуту, психоемоційний стан дитини.

На час ухвалення рішення судом не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку, що визначення місця проживання ОСОБА_5 з мамою, ОСОБА_4 , було б доцільним та буде мати більш позитивний вплив на дитину, оскільки це фактично призводить до зміни міста проживання дитини, розриву усталених зв`язків за місцем його проживання та навчання, суттєвих змін у його побуті.

За таких обставин, враховуючи інтереси дитини, яка проживає в атмосфері любові, турботи, захисту, що створені позивачем, суд вбачає підстави для визначення місця проживання ОСОБА_5 з батьком. Мама дитини, яка безсумнівно має відігравати важливу роль у житті та розвитку дитини, має право та обов`язок піклуватися про здоров`я дитини, стан її розвитку, незалежно від того з ким дитина проживає.

Виходячи із обставин цієї справи, враховуючи, що батьки не змогли самостійно вирішити спір щодо визначення місця проживання дитини та забезпечити доброзичливе спілкування один з одним, суд вважає правомірним та доцільним визначити місце проживання малолітньої дитини сторін у цій справі з батьком - ОСОБА_1 , оскільки це відповідає якнайкращим інтересам дитини, що сприятиме її повноцінному вихованню та розвитку.

У разі зміни обставин у відносинах сторін спору, а в першу чергу, відносин між батьками, а також встановлення можливості їхнього спільного спілкування та проведення часу з дитиною, визначене у цій справі місце проживання дитини може бути змінено як за згодою батьків, так і в судовому порядку.

Щодо доводів відповідача та представника відповідача про необґрунтованість позову суд зазначає наступне.

Наявність рішення про визначення місця проживання дитини з його матір`ю, яке вже набуло законної сили, не є підставою для залишення позовної заяви без розгляду, закриття провадження у справі, або відмови у прийнятті позову чи відмови в задоволенні позовних вимог. В позові, що розглядається Галицьким районним судом ідеться про інші обставини для визначення місця проживання дитини, які виникли з дати набрання попереднім рішенням законної сили по теперішній час. З того часу пройшло понад три роки. Дитина весь цей час проживала з батьком в м. Чернігові, між ними закріпився міцний емоційний зв`язок та дитина має вже сформований сталий побут.

На думку суду, підстави невиконання рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 31 жовтня 2018 року у цивільній справі № 751/3195/18 щодо визначення місця проживання ОСОБА_7 з матір`ю, ОСОБА_6 , підстави подання ОСОБА_1 заяви про відстрочку виконання цього рішення не є важливими та визначальними для вирішення цього спору, не впливають на суть справи та законність прийняття рішення.

Щодо доводів про перебування дитини в небезпеці в м. Чернігові у воєнний час, на думку суду, це не відіграє визначальну роль при прийнятті рішення, оскільки обставини під час війни постійно змінюються та не можна резюмувати наявність більш чи менш безпечного місця на території України. В свою чергу свідок, ОСОБА_11 , мати позивача, зазначила, що позивач перевіз їх з онуком у безпечне місце за межами Чернігова, дачу її брата, де в підвалі облаштовано бомбосховище.

Щодо скріншоту з месенджеру Вайбер, військового квитка та сплати аліментів, суд вважає, що ці обставини не є вирішальними при розгляді справи щодо визначення місця проживання дитини, оскільки жодним чином не спростовують доводів позивача, не підтверджують доцільність зміни усталеного побуту малолітньої дитини.

Щодо залишення Галицьким районним судом м. Львова позовної заяви у справі № 461/6775/19 без розгляду суд зазначає, що залишення позовної заяви без розгляду не перешкоджає повторному зверненню сторони до суду з такими ж вимогами.

Щодо посилання на подані відповідачкою заяви про вчиненні кримінальні правопорушення суд зазначає, що відповідно до статті 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Щодо невідповідності вимогам чинного законодавства змісту та форми Висновку психолога, затвердженого закладом охорони здоров`я «Центр комплексної реабілітації дітей з інвалідністю «Відродження» від 10 жовтня 2019 року та консультативного висновку Чернігівського навчально-реабілітаційного центру № 2 Чернігівської міської ради Чернігівської області № 14-08 від 27 серпня 2019 року, суд бере до уваги доводи відповідача та не враховує ці висновки при прийнятті рішення.

Суд зазначає, що відповідно до наданих доказів, як у позивача так і у відповідача створено належні умови для проживання дитини, однак матеріальні блага не є визначними при вирішенні цієї категорії справ. При прийнятті рішення суд має враховувати інтереси малолітньої дитини та можливий вплив прийнятого рішення на її психоемоційний стан.

Керуючись ст. ст. 5, 12, 19, 81, 141, 258-259, 263-265 ЦПК України, ст.ст. 7, 141, 160, 161 СК України, Законом України «Про охорону дитинства», суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Управління (служба) у справах дітей Чернігівської міської ради (ЄДРПОУ: 43649710, адреса: 14017, м. Чернігів, вул. І.Мазепи, буд. 19) про визначення місця проживання дитини -задовольнити повністю.

Визначити місце проживання дитини, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з батьком, ОСОБА_1 .

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 908,00 грн. судового збору.

Рішення може бути повністю або частково оскаржено в апеляційному порядку учасниками справи, а також особами, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки до Львівського Апеляційного суду через Галицький районний суд м. Львова. Апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 06 жовтня 2022 року

Суддя В.Є.Радченко