Ухвала суду № 106688320, 07.10.2022, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа №380/12943/22

У Х В А Л А

про продовження залишення позовної заяви без руху

Суддя Львівського окружного адміністративного суду Сасевич О.М., розглянувши в порядку письмового провадження клопотання представника позивача про звільнення від сплати судового збору в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в :

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області, в якій позивач просить визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Національної поліції у Львівській області, оформлене листом від 02 серпня 2022 року за № 563\35\05-2022 щодо відмови ОСОБА_1 , дружині безвісно відсутнього поліцейського ОСОБА_2 , у виплаті його грошового забезпечення із включенням до складу грошового забезпечення посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер) та премії, а також додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 № 168, зобов`язавши Головне управління Національної поліції у Львівській області нарахувати грошове забезпечення поліцейському ОСОБА_2 у зв`язку із його зникненням безвісті із 09 квітня 2022 року із включенням до складу грошового забезпечення посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер) та премії, а також індексації грошового забезпечення і додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 № 168, розмір якої збільшується до 100000 гривень з розрахунку на місяць пропорційно часу участі у діях і заходах з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, та здійснювати виплату грошового забезпечення на картковий рахунок ОСОБА_1 , дружини зниклого безвісти ОСОБА_2 .

Ухвалою судді від 20.09.2022 року було відмовлено в задоволенні клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору та залишено таку позовну заяву без руху.

27.09.2022 року представник позивача подав до суду клопотання про звільнення від сплати судового збору на підставі п.1 ч.1 ст.8 Закону України «Про судовий збір». Обгрунтовує подане клопотання тим, що у позивача відсутні доходи, з яких може бути сплачений судовий збір за подання даного адміністративного позову.

Вирішуючи подане клопотання суддя керується таким.

За приписами частини першої статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (стаття 132 КАС України). Таким законом є Закон України «Про судовий збір».

Як убачається зі змісту норм частини 1 статті 8 Закону України «Про судовий збір», існує три умови, за яких суд, враховуючи майновий стан сторони та за її клопотанням, може відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення, зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати (частина 2 цієї ж статті):

1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або

2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або

3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

З аналізу статті 8 Закону України «Про судовий збір» чітко вбачається, що законодавець, застосувавши конструкцію «суд, враховуючи майновий стан сторони, може…», тим самим визначив, що питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, які не зазначені в статті 5, або у справах із предметом спору, не охопленим статтею 5, є правом, а не обов`язком суду навіть за наявності однієї з умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення.

Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 січня 2021 року у справі №0940/2276/18 (провадження N 11-336апп20).

Отже, єдиною підставою за якою суд має право (однак не зобов`язаний) відстрочити чи розстрочити сплату судового збору, зменшити його розмір або звільнити від його сплати є врахування судом майнового стану заявника (позивача).

При цьому, особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно із частиною першою статті 77 КАС України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий/фінансовий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.

Натомість, визначення судом майнового стану сторони є оціночним і залежить від поданих доказів, якими обґрунтовується рівень її майнового стану.

Згідно з позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 686/114/16-ц, положення Закону України «Про судовий збір» не містять вичерпного й чітко визначеного (чіткого) переліку документів, які можна вважати такими, що підтверджують майновий стан особи; у кожному конкретному випадку суд встановлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі поданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням. Оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (п. 44 рішення ЄСПЛ у справі «Kniat v. Poland», заява № 71731/01; п. 63- 64 рішення ЄСПЛ від 26 липня 2005 року у справі «Jedamski and Jedamska v. Poland», заява № 73547/01).

Тобто, підтвердження рівня майнового стану сторони має бути повним та всестороннім, для чого особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна обґрунтувати та підтвердити свої доводи відповідними доказами, які б відображали усі аспекти майнової спроможності позивача сплатити передбачений законом розмір судового збору.

Так, при дослідженні матеріалів адміністративного позову та доданих документів судом не встановлено обставин, які б достеменно свідчили про існуюче складне матеріальне становище позивача, яке б перешкоджало їй сплатити мінімальний розмір судового збору при зверненні до суду.

Дійсно, представником позивача на підтвердження факту неспроможності сплати судового збору до свого клопотання додано відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми виплачених доходів та утриманих податків станом на 22.09.2022 року №1326-22-01373.

Водночас, як вбачається з поданих відомостей, такі містять інформацію про доходи та утримані з них податки за період з 01 кварталу 2021 року по 4 квартал 2021 року. Відтак суддя зазначає, що більшість доходів отримані позивачем ще у 2021 році, а відповідні відомості містять не актуальну на час звернення з позовом до адміністративного суду інформацію.

Більше того, суддя зауважує, що надані представником позивача відомості з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків не можуть в повній мірі свідчити про те, що позивач не має інших джерел для існування та забезпечення своїх потреб – зокрема для сплати судового збору (вклади, нерухоме та рухоме майно з якого отримується дохід, компенсації, сукупний дохід родини, тощо). Представником позивача не надано й документів на підтвердження того, що позивач має статус малозабезпеченої особи, дохід якої є нижчим від прожиткового мінімуму, що могло б беззаперечно свідчити про її скрутне матеріальне становище.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Як зазначив Верховний Суд у своїй постанові від 15.06.2021 по справі № 504/2642/19, необхідність сплати судових витрат не може визнаватися обмеженням права доступу до суду, оскільки, за змістом положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, судові процедури повинні бути справедливими для всіх учасників процесу. Так, згідно прецедентної судової практики ЄСПЛ, інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про виконання зобов`язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (KREUZ v. POLAND, N 28249/95, § 59, ЄСПЛ, від 19 червня 2001 року).

Суд вкотре наголошує, що звільнення сторони від сплати судового збору, зменшення його розміру, розстрочення або відстрочення його сплати с дискреційним правом, а не обов`язком суду, можливість реалізації якого пов`язується з майновим станом особи, підтвердженим належними доказами.

Оскільки в межах даного спору до поданого клопотання представником позивача не надано достатніх та повних доказів наявності підстав для звільнення позивача від сплати судового збору відповідно до ч. 1 ст. 8 цього ж Закону, тому суддя не вбачає правових підстав для задоволення поданого клопотання про звільнення від сплати судового збору чи відстрочення його сплати, що, як наслідок, слугує недоліком позовної заяви.

Разом з тим суддя зауважує, що частиною 1 статті 118 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що процесуальні строки це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені встановлюються судом.

Згідно з частинами другою, третьої статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, судом, який встановив строк, у письмовому провадженні.

Відповідно до частини шостої статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України, про поновлення або продовження процесуального строку, відмову у поновленні або продовженні процесуального строку суд постановляє ухвалу, яка не пізніше наступного дня з дня її постановлення надсилається особі, яка звернулася із відповідною заявою.

Відтак, оскільки вимоги ухвали про залишення позовної заяви без руху від 20.09.2022 року станом на 07.10.2022 року не виконані позивачем у повному обсязі, суддя приходить до висновку про необхідність продовження строку залишення позовної заяви без руху.

Керуючись ст.ст.118, 121, 160, 169, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя,

п о с т а н о в и в:

у задоволенні клопотання представника позивача про звільнення від сплати судового збору відмовити.

Продовжити ОСОБА_1 процесуальний строк, встановлений ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 20.09.2022 року про залишення позовної заяви без руху та надати термін сім днів з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків позовної заяви.

Роз`яснити позивачу, що у разі невиконання вимог даної ухвали та ухвали судді від 20.09.2022 року позовна заява підлягає поверненню.

Копію ухвали про продовження строку залишення позовної заяви без руху надіслати позивачу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

Суддя Сасевич О.М.